Рішення від 17 серпня 2026 р. у справі №560/3985/26 — Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/3985/26

РІШЕННЯ

іменем України

18 серпня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Козачок І.С.

за участю:секретаря судового засідання Нетичай Ю.В. представників сторін

розглянувши адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішень та податкової вимоги,

ВСТАНОВИВ:

До Хмельницького окружного адміністративного суду надійшов позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі – Позивач, платник податків), у якому він просить суд визнати протиправними та скасувати ряд податкових повідомлень-рішень (ППР), рішень про застосування штрафних санкцій та вимогу про сплату боргу (недоїмки), що були прийняті Головним управлінням ДПС у Хмельницькій області 05 березня 2026.

Обґрунтовуючи свої вимоги, Позивач зазначає, що висновки контролюючого органу, покладені в основу оскаржуваних рішень, є хибними та ґрунтуються на припущеннях. Позивач зазначає, що податковий орган протиправно застосував до нього (фізичної особи) методологію бухгалтерського обліку щодо формування собівартості товарних залишків, встановив мільйонну «нестачу» товару виключно розрахунковим шляхом без проведення обов`язкової інвентаризації, а також застосував необґрунтовані штрафи та пеню за податки, які були фактично сплачені та своєчасно надійшли на Єдиний казначейський рахунок державного бюджету.

Головне управління ДПС у Хмельницькій області (далі – Відповідач, контролюючий орган) позов не визнає, зазначаючи, що Позивач порушив правила податкового обліку та засади декларування. Зокрема, згідно з даними обліку підприємця виявлено значну кількість придбаних, але не реалізованих товарно-матеріальних цінностей, які водночас відсутні у фізичних залишках, що є доказом їх використання в негосподарській діяльності. Відповідач також вважає, що технічна помилка Позивача під час заповнення платіжних інструкцій при перерахуванні податків на Єдиний рахунок (спрямування коштів на код особистого податку замість коду податкового агента) є рівнозначною несплаті податків. Окрім того, встановлені порушення Позивачем строків подання звітності (форми 20-ОПП) та строків розрахунків з бюджетом.

У відповіді на відзив і запереченнях на відповідь на відзив, а також інших письмових поясненнях сторони підтвердили раніше висловлені позиції, не погоджуючись з доводами іншої сторони.

В судовому засіданні представник Позивача позов підтримала, представники Відповідача позов не визнали.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд виходить з такого.

Судом встановлено, що підставою для прийняття оскаржуваних рішень слугував Акт документальної планової виїзної перевірки від 12.02.2026 №2654/22-01-24-07/ НОМЕР_1 . Перевіркою охоплено період діяльності підприємця ОСОБА_1 з 12.01.2021 по 31.12.2024.

За результатами перевірки контролюючий орган дійшов висновків про порушення платником норм податкового законодавства, що призвело до заниження ПДВ, ПДФО, Військового збору, Єдиного податку та ЄСВ на загальну суму понад 2 мільйони гривень.

За наслідками Акта перевірки 05 березня 2026 Відповідачем прийняті: ППР форми «Р» № 0054052407 (ПДФО: 90 292,84 грн зобов`язання + 9 029,28 грн штраф), ППР форми «Р» № 0054022407 (Військовий збір: 7 524,40 грн зобов`язання + 752,44 грн штраф), ППР форми «Р» № 0054072407 (ПДВ: 1 708 009,00 грн зобов`язання + 170 800,90 грн штраф), ППР форми «ПН» № 0054122407 (штраф за нереєстрацію податкових накладних: 3 400,00 грн), ППР форми «Р» № 0054042407 (Єдиний податок: 50 696,12 грн зобов`язання + 5 069,61 грн штраф), ППР форми «Ш» № 0054142407 (штраф за несвоєчасну сплату єдиного податку: 5 927,25 грн), ППР форми «Д» № 0054082407 ( ПДФО: 31 896,00 грн зобов`язання + 3 189,60 грн штраф + 14 679,50 грн пеня), ППР форми «Д» № 0054092407 ( ВЗ: 3 246,00 грн зобов`язання + 324,60 грн штраф + 1 455,90 грн пеня), ППР форми «ПС» № 0054102407 (штраф за форму 20-ОПП: 680,00 грн), ППР форми «ПС» № 0054132407 (штраф за ненадання документів: 1 020,00 грн), ППР форми «Ш» № 0054152407 (штраф за ПДВ: 19,52 грн), Рішення №0054012407 про штраф за донарахування ЄСВ на суму 7 975,00 грн., Рішення № 0054162407 про штраф і пеню по ЄСВ на суму 13,33 грн., Вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф0053932407 з ЄСВ на суму 15 950,00 грн.

Оцінюючи обґрунтованість зазначених рішень, суд виходить з такого.

1. Податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0054072407 від 05.03.2026 (податок на додану вартість).

Судом встановлено, що оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням (далі - ППР) форми «Р» №0054072407 від 05.03.2026 Позивачу донараховано податок на додану вартість (ПДВ) у загальній сумі 1 708 009,00 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 10%, що становить 170 800,90 грн.

Зазначена сума донарахувань складається з двох окремих, не пов`язаних між собою епізодів порушень:

а) Донарахування ПДВ в сумі 1 703 669,00 грн. (за грудень 2023) у зв`язку з виявленою контролюючим органом нестачею придбаних товарів.

б) Донарахування ПДВ у сумі 4 340,00 грн. (1 426,00 грн. за липень 2022 та 2914,00 грн. за квітень 2023) внаслідок передчасного формування податкового кредиту за несвоєчасно зареєстрованими податковими накладними.

Що стосується донарахування 1 703 669,00 грн. ПДВ, згідно з актом перевірки та відзивом у період з 01.04.2021 по 31.12.2023 Позивач придбав з ПДВ значні обсяги товарно-матеріальних цінностей (металопрофіль, металочерепицю, штахетник, з`єднувачі ринв, котел, дизпаливо). Відповідач, проаналізувавши книгу обліку доходів і витрат, банківські виписки та дані ЄРПН, дійшов висновку, що зазначені ТМЦ не були реалізовані у перевіряємому періоді. Водночас, за твердженням Відповідача, згідно з бухгалтерськими даними про залишки станом на 31.12.2023, ці товари на складі відсутні. Відповідач кваліфікував цю розбіжність як нестачу на загальну суму 7 174 598,71 грн. Посилаючись на пп. «г» п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України, Відповідач прирівняв таку нестачу до використання товарів у негосподарській діяльності та нарахував компенсуючі податкові зобов`язання з ПДВ в сумі 1 703 669,00 грн., віднісши всю цю суму до періоду грудень 2023.

Позивач в свою чергу зазначає, що жодної інвентаризації контролюючий орган не проводив, а висновки про нестачу зроблені виключно розрахунковим шляхом, що суперечить вимогам ПКУ. Крім того, товари відповідають видам діяльності ФОП (КВЕД) і Відповідач належним чином не довів їх використання в негосподарській діяльності.

Згідно з пп. «г» п. 198.5 ст. 198 ПКУ платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання та скласти зведену податкову накладну, якщо товари призначаються для їх використання або починають використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку. Абзацом 7 цього ж пункту деталізовано: «У разі якщо на момент перевірки платника податку контролюючим органом в акті вибіркової (часткової) інвентаризації, проведеної платником податку на вимогу такого органу, виявлено нестачу придбаних таким платником товарів... для цілей розділу V цього Кодексу такі товари вважаються використаними платником податку в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку. Відповідно до пп. 20.1.9 п. 20.1 ст. 20 ПКУ контролюючі органи мають право вимагати під час проведення перевірок від платників податків проведення інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів.

За змістом частини другої статті 74 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Виходячи з імперативних приписів п. 198.5 ПКУ єдиним належним та допустимим доказом нестачі товарів, що дає податковому органу підстави стверджувати про їх використання в негосподарській діяльності, є акт інвентаризації, проведеної під час податкової перевірки.

Як встановлено судом та не заперечується Відповідачем, під час перевірки ФОП ОСОБА_1 вимога про проведення інвентаризації залишків ТМЦ не висувалась, інвентаризація не проводилась, відповідний акт не складався. Доводи Відповідача про те, що нестачу можна встановити розрахунковим (аналітичним) шляхом на підставі наданих платником регістрів обліку, суд відхиляє, адже аналіз паперових чи електронних баз даних без фактичного (фізичного) перерахунку активів не є юридичним фактом встановлення нестачі.

Під час розгляду справи представниця Позивача пояснила, що специфіка господарської діяльності Позивача полягає не лише у звичайному перепродажі сировини, а у виконанні монтажних, покрівельних та інших робіт. Відповідно, придбані товари (металочерепиця, ринви, профілі) піддавались переробці, монтажу та фізично споживались під час надання послуг замовникам. Саме тому вони об`єктивно не можуть перебувати на складських залишках у первісному вигляді, адже вони вже стали невід`ємною частиною змонтованих об`єктів ( зокрема покрівель). Позивач стверджує, що надав перевіряючим рахунки, видаткові накладні, акти реалізації та інші первинні документи, які підтверджують цей виробничо-монтажний цикл.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПКУ господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу.

Податковий орган підійшов до перевірки Позивача в першу чергу як до підприємства роздрібної чи оптової торгівлі, де кожна одиниця придбаного товару повинна дзеркально відображатися як одиниця проданого товару. Проте, при виконанні будівельно-монтажних та покрівельних робіт будівельні матеріали (метал, профілі, кріплення) виступають сировиною (виробничими запасами), які списуються у виробництво та втрачають свій первісний товарний вигляд. Економічним результатом такої операції часто є не продаж окремої товарної позиції, а реалізація комплексної послуги/роботи (наприклад, «влаштування покрівлі»), вартість якої включає вартість використаних матеріалів.

Отже, відсутність сировини на складі підприємця на кінець звітного періоду є цілком природним економічним наслідком її використання в операційному циклі. Акт перевірки не містить докладного аналізу того, чи надавав Позивач послуги з монтажу, чи списувались ці матеріали під конкретні замовлення та чи були відображені доходи від таких комплексних робіт. Контролюючий орган не дослідив рух активів по суті, обмежившись формальним ігноруванням пояснень платника.

Водночас, навіть якщо припустити наявність сумнівів у податкового органу щодо долі цих матеріалів, законодавець чітко визначив процедуру доведення факту нестачі. Підпункт «г» пункту 198.5 статті 198 ПКУ, який Відповідач обрав як правову підставу для нарахування 1,7 млн. грн. ПДВ, містить пряму вказівку: у разі якщо на момент перевірки платника податку контролюючим органом в акті вибіркової (часткової) інвентаризації, проведеної платником податку на вимогу такого органу, виявлено нестачу придбаних таким платником товарів... для цілей розділу V цього Кодексу такі товари вважаються використаними платником податку в операціях, що не є господарською діяльністю.

Суд відхиляє твердження Відповідача у відзиві про те, що податкове законодавство не обмежує контролюючий орган виключно актами інвентаризації. Навпаки, у випадку застосування специфічної санкції за нестачу ТМЦ у контексті ПДВ, Податковий кодекс України вимагає прямого, фізичного та документального підтвердження відсутності товару саме шляхом інвентаризації. Поняття «нестача» (як юридичний факт) не може бути встановлено суто математичним порівнянням дебету і кредиту в електронних таблицях інспектора, адже нестача - це фізична відсутність майна за місцем його зберігання у порівнянні з обліковими даними. Згідно з підпунктом 20.1.9 пункту 20.1 статті 20 ПКУ контролюючі органи мають право вимагати проведення інвентаризації під час перевірки. У той же час, Відповідач цим правом не скористався.

Суд також вбачає нелогічність у розрахунках Відповідача, викладених в Акті перевірки. З одного боку, Відповідач зазначає, що використання товарів не підтверджено і вони є відсутніми в залишках. З іншого боку, у тому ж самому Акті Відповідач визнає, що згідно з бухгалтерським обліком ФОП на кінець 2023 наявні залишки металопрофілю, металочерепиці та штахетника (наприклад, металопрофіль НС-18 у кількості 2169,22 кв.м).

Проте, Контролюючий орган не може одночасно стверджувати, що облік платника є достовірним джерелом для виведення "нестачі", і водночас ігнорувати той самий облік у частині наявних залишків. Більше того, застосування позиції «все, що куплено і прямо не перепродано, дорівнює нестача» призводить до висновку, що підприємець придбав будівельні матеріали на понад 7 мільйонів гривень виключно для власних, не пов`язаних з бізнесом потреб, що суперечить законам економічної логіки.

Сама по собі відсутність ТМЦ на залишках платника за даними обліку, без проведення фактичної інвентаризації та без встановлення податковим органом дійсного напряму використання таких товарів (наприклад, реалізація за готівку без обліку, використання для власних потреб) не є достатнім і належним доказом їх негосподарського використання у розумінні п. 198.5 ст. 198 ПКУ.

Крім того, донарахувавши ПДВ на суму 1,7 млн. грн., контролюючий орган відніс її до останнього місяця перевіряємого періоду - грудня 2023. Згідно з ПКУ (правило «першої події») податкові зобов`язання виникають у конкретному податковому періоді, в якому відбулась відповідна операція. Відсутність прив`язки «нестачі» до конкретних звітних періодів додатково свідчить про необґрунтованість донарахувань.

Зважаючи на наведене вище, суд вважає висновки податкового органу в цій частині помилковими.

Щодо стосується донарахування 4 340,00 грн. ПДВ (порушення періоду формування податкового кредиту), перевіркою встановлено, що Позивач включив до складу податкового кредиту суми ПДВ за податковими накладними від постачальників ТОВ «Стемакс» та ТОВ «Металеві дахи та фасади» у періодах їх виписки: накладну №11569 від 31.03.2022 (ПДВ 1 425,65 грн.) включено до декларації за липень 2022, хоча постачальник зареєстрував її в ЄРПН із запізненням - 08.08.2022; накладні №15 та №16 від 10.04.2023 (ПДВ 1 447,80 грн. та 1466,61 грн.) включено до декларації за квітень 2023, хоча постачальник зареєстрував їх в ЄРПН із запізненням (за рішенням комісії) - 11.05.2023.

Позивач не заперечує дати реєстрації, однак вважає, що оскільки податкові накладні все ж були зареєстровані контрагентами в ЄРПН, він має право на податковий кредит.

Відповідно до абзаців 1 та 3 п. 198.6 ст. 198 ПКУ не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними. Податкові накладні, отримані з ЄРПН, є для отримувача товарів підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Абзацом 6 п. 198.6 ст. 198 ПКУ визначено, що суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних / розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні... в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 365 календарних днів.

Отже, у разі несвоєчасної реєстрації податкової накладної постачальником, право покупця на податковий кредит не втрачається, однак відтерміновується до того звітного податкового періоду, у якому відбулась фактична реєстрація податкової накладної у ЄРПН.

Оскільки податкова накладна ТОВ «Стемакс» була фактично зареєстрована 08.08.2022, Позивач мав право включити її до податкового кредиту не раніше декларації за серпень 2022. Включення її до декларації за липень 2022 є передчасним. Аналогічно, оскільки накладні ТОВ «Металеві дахи та фасади» були зареєстровані 11.05.2023, право на кредит виникло не раніше травня 2023. Включення їх до декларації за квітень 2023 є порушенням п. 198.6 ст. 198 ПКУ.

За таких обставин доводи Позивача у цій частині є необґрунтованими, а висновки Контролюючого органу - правомірними.

Зважаючи на те, що податкове повідомлення-рішення є єдиним актом індивідуальної дії, воно підлягає скасуванню в тій частині, в якій суд визнав висновки контролюючого органу протиправними. Відтак, ППР форми «Р» №0054072407 від 05.03.2026 підлягає скасуванню в частині збільшення грошового зобов`язання з ПДВ на суму 1 703 669,00 грн. та застосування відповідної суми штрафних санкцій.

2. Податкове повідомлення-рішення форми «ПН» №0054122407 від 05.03.2026 (штраф за нереєстрацію податкових накладних).

Як встановлено судом, оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням (далі - ППР) форми «ПН» №0054122407 від 05.03.2026 до Позивача застосовані штрафні санкції у розмірі 3 400,00 грн. за порушення п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України (нескладення та нереєстрація податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних).

З матеріалів справи, Акта перевірки та відзиву вбачається, що вказане рішення є похідним від епізоду щодо донарахування податку на додану вартість (ПДВ) за ППР форми «Р» № 0054072407 на суму 1 703 669,00 грн.

Доводи контролюючого органу полягають у тому, що оскільки під час перевірки за даними регістрів обліку було виявлено нестачу товарно-матеріальних цінностей (металопрофілю, металочерепиці тощо), Позивач відповідно до пп. «г» п. 198.5 ст. 198 ПКУ був зобов`язаний нарахувати компенсуючі податкові зобов`язання з ПДВ на суму 1 703 669,00 грн. На виконання цього обов`язку ФОП мав виписати зведену податкову накладну та зареєструвати її у ЄРПН. Оскільки Позивач цього не зробив, Відповідач застосував фінансову санкцію за сам факт відсутності реєстрації такої накладної.

Позивач заперечує правомірність штрафу, зазначаючи, що оскільки обов`язок нарахування ПДВ був відсутній (через недоведеність факту нестачі), то й обов`язку складати та реєструвати податкову накладну в нього не виникло.

Відповідно до п. 198.5 ст. 198 ПКУ платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання... та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами, якщо вони починають використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку. Згідно з п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 ПКУ на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі та зареєструвати її в ЄРПН. За порушення строків або відсутність реєстрації податкової накладної застосовуються штрафні санкції, передбачені статтею 120-1 ПКУ.

Суд виходить з того, що обов`язок скласти та зареєструвати податкову накладну (у тому числі зведену) не існує абстрактно - він є похідним від факту виникнення самого об`єкта оподаткування та податкового зобов`язання.

Як уже було встановлено судом під час надання правової оцінки ППР форми «Р» № 0054072407, висновки контролюючого органу щодо використання товарів у негосподарській діяльності (через їх нібито нестачу) є протиправними та недоведеними. Відповідач не проводив інвентаризації товарно-матеріальних цінностей під час перевірки, як того вимагає податковий кодекс. Отже, суд дійшов висновку, що у Позивача були відсутні підстави для нарахування компенсуючих податкових зобов`язань з ПДВ в сумі 1 703 669,00 грн. за грудень 2023.

З огляду на це, за відсутності обов`язку нарахувати податок, у Позивача об`єктивно не виникло обов`язку складати зведену податкову накладну на цю суму та, відповідно, реєструвати її в ЄРПН.

Штрафні санкції за несвоєчасну реєстрацію або відсутність реєстрації податкових накладних можуть бути застосовані виключно у разі, якщо платник податків мав беззаперечний обов`язок щодо складання таких накладних. Скасування основного податкового повідомлення-рішення, яким донараховано суму зобов`язань, виключає склад податкового правопорушення у вигляді нереєстрації податкової накладної на ці ж зобов`язання.

Контролюючий орган в Акті перевірки та у відзиві не навів самостійних підстав для застосування штрафу за ППР № 0054122407, які б не залежали від скасованого судом ППР, оцінка якому надана вище. Суд вважає доведеним, що застосування штрафу за нереєстрацію податкової накладної є безпідставним, оскільки у Позивача не було обов`язку формувати таку накладну через відсутність об`єкта оподаткування (нестачі товарів). Суд вважає недоведеним висновок Відповідача про вчинення Позивачем правопорушення за п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 ПКУ.

Враховуючи те, що рішення про накладення штрафу є похідним від протиправного рішення про донарахування основного податку, податкове повідомлення-рішення форми «ПН» №0054122407 від 05.03.2026 на суму 3400,00 грн. є неправомірним та підлягає скасуванню.

3. Податкове повідомлення-рішення форми «ПС» №0054132407 від 05.03.2026 (штраф за ненадання документів).

Оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням (ППР) форми «ПС» №0054132407 від 05.03.2026 до Позивача застосовані штрафні санкції у розмірі 1 020,00 грн. Підставою для винесення цього рішення, за твердженням Відповідача, стало порушення Позивачем вимог ст. 44 та ст. 85 ПКУ, а саме - ненадання у повному обсязі документів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності (зокрема, документів на підтвердження витратної частини) за 2021–2024, на відповідні запити контролюючого органу.

Відповідач у відзиві на позов зазначає, що факт ненадання документів був зафіксований належним чином - окремим актом про ненадання документів, який долучено до матеріалів справи. Відповідач стверджує, що для застосування штрафу за ст. 121 ПКУ не є обов`язковим відображення кожного документа в основному Акті перевірки, достатньо самого факту невиконання вимог контролюючого органу.

Відповідно до п. 121.1 ст. 121 ПКУ незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, а також їх ненадання контролюючим органам під час проведення перевірок тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1 020 гривень. Згідно з п. 85.2 ст. 85 ПКУ платник податків зобов`язаний надати посадовим особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки.

Порядок оформлення результатів документальних перевірок, затверджений Наказом Мінфіну від 20.08.2015 №727, вимагає від контролюючого органу фіксувати факти порушень чітко та об`єктивно. Проте, факт ненадання документів, якщо він зафіксований окремим документом (актом про ненадання), є достатньою підставою для притягнення до відповідальності за ст. 121 ПКУ, оскільки обов`язок платника податків надати первинні документи на запит під час перевірки є безумовним.

В матеріалах справи міститься Акт про ненадання документів, який підтверджує, що Позивач проігнорував окремі вимоги щодо надання документів. Посилання Позивача на те, що в самому Акті перевірки ненадання документів відображено лише загальною фразою, не спростовує факту невиконання вимог податкового органу, отримання яких Позивач не заперечує.

Отже, оскільки Відповідач дотримався процедури фіксації цього порушення, склавши окремий акт, що є належним та допустимим доказом, і оскільки законодавство не вимагає детального переліку з зазначенням кожного ненаданого документа безпосередньо у Акті перевірки для застосування штрафу за ст. 121 ПКУ, позиція контролюючого органу є правомірною.

Враховуючи викладене, податкове повідомлення-рішення форми «ПС» № 0054132407 від 05.03.2026 є законним і скасуванню не підлягає.

4 та 5. Податкове повідомлення-рішення форми «Д» №0054082407 від 05.03.2026 (податок на доходи фізичних осіб із заробітної плати найманих працівників) та Податкове повідомлення - рішення форми «Д» №0054092407 від 05.03.2026 ( військовий збір)

Судом встановлено, що рішенням форми «Д» №0054082407 до Позивача як до податкового агента застосоване донарахування на загальну суму 49 765,10 грн., яке складається з: основного податкового зобов`язання з ПДФО - 31 896,00 грн., штрафних санкцій (10%) - 3 189,60 грн., пені (за ставкою 120% річних НБУ) - 14 679,50 грн.

Також на підставі акта перевірки винесене податкове повідомлення-рішення форми «Д» №0054092407, яким до Позивача як до податкового агента застосоване донарахування по військовому збору на загальну суму 5 026,50 грн., що складається з: основного податкового зобов`язання з військового збору - 3 246,00 грн., штрафних санкцій (у розмірі 10%) - 324,60 грн., пені (за ставкою 120% річних від облікової ставки НБУ) - 1 455,90 грн.

Відповідач стверджує, що Позивач у 2024 порушив вимоги Податкового кодексу України, оскільки не перерахував до бюджету ПДФО та військовий збір з виплаченої найманим працівникам заробітної плати.

У відзиві ДПС не заперечує сам факт фізичного надходження коштів до бюджету, однак наголошує на помилці у реквізитах: Позивач під час оплати зазначав власний ідентифікаційний код (РНОКПП), а не дані найманих працівників чи правильний код платежу. Внаслідок цього в інтегрованій картці платника (ІКП) ці кошти були зараховані за кодом бюджетної класифікації 11010100 (ПДФО, що сплачується фізособами за результатами річного декларування), а не як податок податкового агента із заробітної плати працівників. За логікою Відповідача така помилка в ідентифікації платежу означає, що податковий обов`язок податкового агента не виконано, що тягне за собою штраф та безперервне нарахування пені.

Позивач в свою чергу вказує на те, що нарахований ПДФО та військовий збір були своєчасно та в повному обсязі перераховані ним на Єдиний рахунок Казначейства, що підтверджується платіжними інструкціями, наданими до позову. В Акті перевірки у відповідній таблиці контролюючий орган також зазначив, що «розбіжностей не встановлено». Оскільки кошти надійшли до державного бюджету, жодної шкоди державі не завдано, а вимога ДПС сплатити ці кошти вдруге з нарахуванням штрафів та пені є незаконною.

Відповідно до норм Податкового кодексу України податковий агент щодо ПДФО та військового збору - це особа, яка зобов`язана нараховувати, утримувати та сплачувати податок/збір до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що їй виплачуються. Згідно з п. 38.1 ст. 38 ПКУ виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

З 01.01.2021 в Україні функціонує єдиний рахунок для сплати податків (ст. 35-1 ПКУ). Відповідно до п. 35-1.2 ст. 35-1 ПКУ платник податків використовує єдиний рахунок для сплати грошових зобов`язань з податків і зборів.

Як встановлено судом з додаткових пояснень Відповідача та підтверджено роздруківками з Інтегрованої картки платника (ІКП), Позивач з 24.02.2023 використовував Єдиний рахунок для сплати податків. У 2024 він здійснив 11 платежів по ПДФО, а також платежі по військовому збору на загальну суму, що повністю покриває його зобов`язання як податкового агента. Кошти фізично надійшли на Єдиний рахунок.

Проте, під час формування платіжних інструкцій Позивач допустив помилку у заповненні реквізиту «Призначення платежу» відповідно до Наказу Мінфіну №148. Він самостійно визначив напрям спрямування коштів на коди бюджетної класифікації 11010500 (ПДФО за результатами річного декларування фізичної особи) та 11011001 (Військовий збір за результатами річного декларування фізичної особи), замість кодів, призначених для сплати податків податковим агентом із заробітної плати працівників.

Відповідач стверджує, що оскільки інформаційна система ДПС автоматично рознесла кошти за вказаними Позивачем помилковими кодами, зобов`язання податкового агента (відображені у звіті 4ДФ) залишилися непогашеними, що є фактом несплати податку та підставою для штрафів і пені.

Суд погоджується з доводами Відповідача в тій частині, що Позивач припустився помилки під час оформлення платіжних інструкцій, порушивши вимоги Порядку №148, що призвело до некоректного відображення платежів в ІКП. Водночас, згідно з п. 38.1 ст. 38 Податкового кодексу України (ПКУ) виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань.

Матеріалами справи підтверджується, що грошові кошти у повних обсягах були фактично списані з банківського рахунку Позивача та зараховані на казначейські рахунки державного бюджету. Бюджет як єдиний фонд фінансових ресурсів держави отримав належні йому кошти своєчасно. Зарахування коштів на неправильний код бюджетної класифікації в межах одного й того ж самого бюджету через процедурну помилку платника не є тотожним ухиленню від сплати податку або його неперерахуванню.

Особливої уваги заслуговує факт нарахування Відповідачем пені. Відповідно до ст. 129 ПКУ пеня є інструментом компенсації втрат держави від несвоєчасного надходження коштів. Оскільки кошти Позивача фізично перебували у розпорядженні держави на казначейських рахунках (хоча й за іншим обліковим кодом), нарахування пені не є обґрунтованим.

Як зазначає Верховний Суд у справах щодо аналогічних правовідносин, помилка платника податків під час перерахування узгодженої суми грошового зобов`язання до державного бюджету в строк, встановлений законом (а саме - неправильне зазначення коду бюджетної класифікації) не може бути підставою для притягнення платника до відповідальності у вигляді штрафу чи пені, оскільки кошти фактично надійшли до державного бюджету.

Суд вважає доведеним, що Позивач допустив помилку у реквізитах платежу, однак фактично виконав свій обов`язок із перерахування коштів до бюджету, що виключає застосування до нього штрафних санкцій та пені. Відтак, податкові повідомлення-рішення форми «Д» №0054082407 та форми «Д» №0054092407 від 05.03.2026 підлягають скасуванню.

6. Податкове повідомлення-рішення форми «Ш» №0054142407 від 05.03.2026 (штраф за несвоєчасну сплату єдиного податку).

Судом встановлено, що на підставі Акта перевірки Відповідачем прийняте податкове повідомлення - рішення форми «Ш» №0054142407 від 05.03.2026, яким до Позивача застосовані штрафні санкції у розмірі 5 927,25 грн.

Згідно з відзивом та розрахунком штрафних санкцій підставою для притягнення Позивача до фінансової відповідальності стала несвоєчасна сплата узгоджених сум грошового зобов`язання з єдиного податку за І квартал 2022 та ІІ квартал 2022 на загальну суму 74 289,69 грн. Контролюючим органом на підставі даних інтегрованої картки платника зафіксовано, що фактична сплата вказаних сум відбулась із запізненням. Зокрема, згідно з детальним розрахунком до ППР граничні терміни сплати припадали на 02.08.2022 та 20.08.2022, проте фактична сплата відбулась 26.10.2022, що призвело до затримки платежів на 86 та 68 днів відповідно.

Позивач не погоджується з вказаним рішенням, стверджуючи, що в жодному розділі Акта перевірки це порушення належним чином не описано. Також зазначає, що єдиний податок за 2022 сплачений в повному обсязі та вчасно, на підтвердження чого посилається на банківську виписку та платіжну інструкцію №444 від 27.10.2022 на суму 59 272,49 грн.

Відповідно до п. 295.3 ст. 295 Податкового кодексу України платники єдиного податку третьої групи сплачують єдиний податок протягом 10 календарних днів після граничного строку подання податкової декларації за податковий (звітний) квартал. Згідно з п. 126.1 ст. 126 ПКУ у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу в розмірах, залежно від кількості днів прострочення сплати (10% при затримці більше 30 календарних днів).

Суд встановив, що граничними строками сплати єдиного податку за І та ІІ квартали (навіть з урахуванням норм Закону №2260-IX щодо подовження строків на період дії воєнного стану до кінця липня - серпня 2022 для платників, які мали можливість виконувати обов`язки) є дати, що значно передують кінцю жовтня 2022. Таким чином, Позивач фактично підтверджує факт здійснення оплати за ці періоди із суттєвим запізненням.

Доводи про те, що суть порушення не описана у Акті перевірки, суд відхиляє, оскільки прострочення сплати узгоджених податкових зобов`язань фіксується в інтегрованій картці платника податків в автоматичному режимі. До податкового повідомлення-рішення Відповідачем додано розрахунок штрафних санкцій, який належними доказами не спростовано.

Відповідно до практики Верховного Суду дані інтегрованої картки платника податків є первинним джерелом інформації про стан розрахунків платника з бюджетом. Штраф за порушення строків сплати узгодженого грошового зобов`язання згідно зі ст. 126 ПКУ застосовується імперативно за сам факт допущення прострочення, тривалість якого розраховується математично на підставі банківських виписок про зарахування коштів до бюджету. Суд вважає недоведеним твердження Позивача про своєчасність здійснення відповідних оплат, оскільки дата 27.10.2022 знаходиться поза межами граничних строків, встановлених законодавством для декларування та сплати податків за вказані звітні періоди.

З огляду на викладене, застосований штраф розрахований вірно, відтак податкове повідомлення-рішення форми «Ш» №0054142407 від 05.03.2026 є правомірним.

7. Податкове повідомлення-рішення форми «Ш» №0054152407 від 05.03.2026 (штраф за несвоєчасну сплату податку на додану вартість).

Судом встановлено, що Відповідачем винесене податкове повідомлення - рішення форми «Ш» №0054152407 від 05.03.2026, яким до Позивача застосовані штрафні санкції у розмірі 19,52 грн. за платежем податок на додану вартість (ПДВ). За своєю правовою природою ППР форми «Ш» виноситься у разі порушення платником податків строків сплати самостійно узгоджених податкових зобов`язань.

Позивач зазначає, що у Акті перевірки не описано суті цього порушення, не вказано періодів прострочення платежів з ПДВ, а саме рішення винесене на підставі припущень. Відповідач у відзиві зазначає, що платник податків порушив строки сплати узгоджених податкових зобов`язань, що є самостійною підставою для застосування штрафних санкцій.

Відповідно до п. 124.1 ст. 124 Податкового кодексу України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник притягується до відповідальності у вигляді штрафу у відповідних відсотках від погашеної суми податкового боргу (залежно від кількості днів затримки).

Згідно з п. 5 Розділу ІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок, затвердженого Наказом Мінфіну від 20.08.2015 №727, факти виявлених порушень викладаються в акті перевірки чітко, об`єктивно та повною мірою, з обов`язковим посиланням на первинні документи, регістри обліку та інші документи, що підтверджують наявність фактів порушення. Акт перевірки повинен містити детальний опис порушення та обґрунтований математичний розрахунок штрафних санкцій.

Згідно з дослідженим судом Розрахунком податкового зобов`язання та штрафних (фінансових) санкцій, наданим ГУ ДПС у Хмельницькій області, у ньому відсутній зрозумілий розрахунок штрафної санкції на суму 19,52 грн. У вказаному документі детально розписані суми донарахувань основного ПДВ та 10% штрафів за них, розписані штрафи за несвоєчасну сплату єдиного податку із зазначенням кількості днів прострочення, наведені формули розрахунку пені за зарплатними податками. Водночас, даних про те, яка саме сума узгодженого зобов`язання з ПДВ була сплачена Позивачем несвоєчасно, коли наставав граничний термін її сплати, коли відбулась фактична сплата та за скільки днів затримки нарахований штраф у розмірі 19,52 грн., матеріали перевірки та надані Відповідачем розрахунки не містять.

Водночас, детальне відображення в акті податкової перевірки (та додатках до нього) змісту виявлених порушень та алгоритму розрахунку санкцій є обов`язковою гарантією дотримання прав платника податків. Факти податкових порушень, які не описані в акті перевірки та щодо яких відсутній чіткий та зрозумілий розрахунок, що піддається аналізу, не можуть слугувати законною підставою для притягнення платника до фінансової відповідальності. Відсутність базового розрахунку позбавляє суд можливості перевірити правильність нарахування штрафу, а платника податків - можливості надати свої мотивовані заперечення.

З огляду на це, суд вважає недоведеним факт вчинення Позивачем зазначеного податкового правопорушення. Відповідач не виконав свій процесуальний обов`язок щодо доказування правомірності винесеного рішення, оскільки не надав суду зрозумілих документальних чи розрахункових підтверджень походження суми штрафу 19,52 грн. Враховуючи вказане, податкове повідомлення-рішення форми «Ш» №0054152407 від 05.03.2026 підлягає скасуванню.

8. Податкове повідомлення-рішення форми «ПС» №0054102407 від 05.03.2026 (штраф за неподання повідомлення за формою № 20-ОПП).

Згідно з відзивом підставою для застосування штрафу стало те, що Позивач використовував у своїй господарській діяльності об`єкти (орендоване складське приміщення з 2021 та орендоване обладнання з вересня 2023), проте не подав до контролюючого органу обов`язкове Повідомлення про об`єкти оподаткування за формою № 20-ОПП.

Позивач у позові не заперечує факту неподання вказаного повідомлення, однак зазначає, що форма №20-ОПП не є податковою декларацією. Позивач зазначає, що у період дії карантину (COVID-19) та воєнного стану діяв мораторій на застосування штрафних санкцій, а перебіг строків подання таких інформаційних документів був зупинений, тому штраф є протиправним.

Відповідно до п. 63.3 ст. 63 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний стати на облік у відповідних контролюючих органах за основним та неосновним місцем обліку, повідомляти про всі об`єкти оподаткування і об`єкти, пов`язані з оподаткуванням. Згідно з п. 8.4 Порядку обліку платників податків і зборів (Наказ Мінфіну № 1588), повідомлення про об`єкти оподаткування за формою № 20-ОПП подається протягом 10 робочих днів після їх реєстрації, створення чи відкриття.

Неподання у строки та у випадках, передбачених ПКУ, заяв або документів для взяття на облік у відповідному контролюючому органі, реєстрації змін місцезнаходження чи внесення інших змін до своїх облікових даних тягне за собою накладення штрафу на самозайнятих осіб у розмірі 340 грн. (за повторне порушення або за два об`єкти 680 грн.), що прямо передбачено п. 117.1 ст. 117 ПКУ.

Суд погоджується з аргументом Позивача про те, що форма №20-ОПП сама по собі не є податковою декларацією в розумінні ст. 46 ПКУ, оскільки не визначає узгоджених податкових зобов`язань. Однак цей факт не звільняє платника від обов`язку її подавати, а ст. 117 ПКУ встановлює відповідальність саме за неподання облікових даних (до яких належить форма 20-ОПП), а не податкових декларацій.

Надаючи оцінку доводам Позивача щодо звільнення від відповідальності через дію мораторію, суд враховує таке.

Дійсно, відповідно до п. 52-1 підрозділу 10 розділу XX ПКУ за порушення податкового законодавства, вчинені протягом періоду з 1 березня 2020 по останній календарний день місяця, в якому завершується карантин (до 30.06.2023), штрафні санкції не застосовувались. Ця норма охоплювала факт неподання 20-ОПП по складу, орендованому у 2021.

Водночас, що стосується орендованого обладнання, яке Позивач почав використовувати з вересня 2023, ситуація є іншою. Законом України №3219-IX від 30.06.2023 були внесені зміни до ПКУ, якими з 1 серпня 2023 скасовано дію п. 69.9 підрозділу 10 розділу ХХ ПКУ щодо зупинення перебігу строків (у тому числі строків подання форми 20-ОПП). Отже, станом на вересень 2023 (момент виникнення обов`язку подати форму 20-ОПП на орендоване обладнання) жодні мораторії чи зупинення строків щодо цього обов`язку вже не діяли. Позивач мав об`єктивну можливість виконати свій обов`язок, оскільки активно здійснював господарську діяльність, наймав працівників та здійснював безготівкові розрахунки, однак не виконав вимоги п. 63.3 ПКУ.

Обов`язок подання повідомлення за формою № 20-ОПП є безумовним, а неподання такого повідомлення щодо кожного окремого об`єкта оподаткування є самостійним правопорушенням, яке охоплюється диспозицією пункту 117.1 статті 117 ПКУ. При цьому після відновлення перебігу податкових строків з 01.08.2023 платники податків несуть повноцінну відповідальність за неподання облікових даних на загальних підставах.

Суд вважає доведеним використання Позивачем орендованого обладнання з вересня 2023 без відповідного повідомлення контролюючого органу, що становить склад правопорушення за п. 117.1 ст. 117 ПКУ (зазначене правопорушення є повторним, тоді як за перше порушення штраф не застосовується), що свідчить про те, що Відповідач діяв у межах повноважень.

Враховуючи викладене, податкове повідомлення-рішення форми «ПС» №0054102407 обґрунтованим та скасуванню не підлягає.

9. Вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф0053932407 від 05.03.2026 (єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування).

Судом встановлено, що Відповідачем сформовано та надіслано Позивачу Вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф0053932407 від 05.03.2026, згідно з якою за Позивачем обліковується заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску (ЄСВ) у розмірі 15 950,00 грн.

Як вбачається з матеріалів перевірки та відзиву, вказана сума боргу виникла за 2021. Підставою для її формування стало те, що Позивач, перебуваючи на спрощеній системі оподаткування, подав податкову декларацію платника єдиного податку за 2021 без Додатка 1 «Відомості про суми доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску». Оскільки платник самостійно не задекларував базу нарахування ЄСВ, контролюючий орган здійснив таке нарахування самостійно, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, що склало 15 950,00 грн. за рік, відтак сформував оскаржувану Вимогу.

Позивач не погоджується з наявністю боргу та зазначає, що він допустив процедурну помилку та не подав Додаток 1, однак сам єдиний внесок за 2021 сплачувався ним сумлінно, своєчасно та в повному обсязі. На підтвердження цього Позивач надав банківські виписки та 9 платіжних інструкцій (№ 3, 6, 10, 60, 85, 89, 92, 202, 263) на загальну суму 17270,00 грн.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена контролюючим органом у випадках, передбачених цим Законом. Відповідно до ч. 4 ст. 25 Закону №2464-VІ контролюючий орган надсилає платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки, яка є виконавчим документом.

Водночас, суд виходить з того, що формування вимоги про сплату боргу є наслідком об`єктивної (фактичної) відсутності коштів у відповідних бюджетах цільових фондів соціального страхування.

Дослідивши надані Позивачем первинні платіжні документи, суд вважає встановленим факт перерахування Позивачем коштів з призначенням платежу «єдиний соціальний внесок» на загальну суму 17 270,00 грн. протягом 2021 та на початку 2022 (за 2021 звітний рік). Ці обставини Відповідач належними доказами не спростував.

Суд наголошує на пріоритеті фактичного виконання податкового обов`язку над формальними правилами звітування. Неподання декларації або додатка до неї (Додатка 1) є порушенням порядку подання звітності, проте сама по собі відсутність звітності не анулює юридичного факту надходження коштів платника до бюджету та не перетворює сплачені кошти на недоїмку. Інформаційна система ДПС не відобразила нарахування лише через відсутність електронного документа (Додатка 1), однак кошти в інтегрованій картці платника були наявні.

Суд вважає, що Відповідач безпідставно ототожнив процедурне порушення (неподання Додатка 1) із фактичною несплатою ЄСВ. Водночас, Вимога про сплату боргу виставляється виключно за умови реальної відсутності платежу, а не як санкція за помилку у звітності.

Крім того, Відповідач проігнорував стан розрахунків платника, адже виставляючи вимогу на суму 15 950,00 грн., контролюючий орган не врахував наявність у Позивача фактичної переплати з ЄСВ в сумі 17270,00 грн., що свідчить про формальний та необ`єктивний підхід до результатів перевірки.

Надсилання контролюючим органом вимоги про сплату недоїмки з ЄСВ є правомірним лише за умови фактичної наявності такої недоїмки (заборгованості). У разі якщо платник своєчасно та в повному обсязі сплатив єдиний внесок, але допустив порушення порядку подання звітності (не подав звіт або допустив у ньому помилки), у контролюючого органу не виникає права на формування вимоги про сплату боргу, оскільки фактична недоїмка відсутня. Неподання звіту тягне за собою виключно відповідальність у вигляді штрафу за неподання звітності, але не повторне стягнення вже сплачених коштів.

Суд вважає недоведеним висновок Відповідача про наявність у Позивача недоїмки з ЄСВ на суму 15 950,00 грн., тому Вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф0053932407 від 05.03.2026 є протиправною та підлягає скасуванню.

10. Рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0054012407 від 05.03.2026.

Судом встановлено, що Відповідачем прийняте рішення №0054012407, яким до Позивача застосовані штрафні санкції у розмірі 7 975,00 грн. Вказане рішення є похідним від винесеної Відповідачем Вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (ЄСВ) за 2021 на суму 15 950,00 грн.

Як вбачається з відзиву, підставою для застосування штрафу стало те, що Позивач подав податкову декларацію платника єдиного податку за 2021 без Додатка 1 «Відомості про суми доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску». Оскільки платник не визначив базу нарахування ЄСВ у звітності, Відповідач самостійно донарахував йому ЄСВ за 2021 виходячи з мінімальної заробітної плати, що склало 15 950,00 грн. На цю суму недоїмки податковий орган на підставі пункту 3 частини 11 статті 25 Закону України № 2464-VI застосував штраф у розмірі 50% від донарахованої суми (15 950,00 грн. x 50% = 7 975,00 грн).

Позивач зазначає, що у 2021 відбулась зміна форм звітності (ЄСВ об`єднали з декларацією єдиного податку) і він дійсно припустився формальної помилки, не додавши Додаток 1. Однак сам єдиний внесок за 2021 був сплачений ним своєчасно та в повному обсязі, на підтвердження чого надані відповідні банківські платіжні інструкції на загальну суму 17270,00 грн. Таким чином, у Позивача наявна переплата з ЄСВ, відтак застосування штрафу за несплату чи своєчасне ненарахування є безпідставним подвійним стягненням.

Відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Згідно з пунктом 3 частини 11 статті 25 Закону №2464-VI за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.

Суд звертає увагу на те, що зазначена норма передбачає відповідальність за фактичне ухилення від сплати ЄСВ, яке призвело до втрат цільових фондів та необхідності податкового органу примусово відновлювати фінансовий баланс держави шляхом донарахування реального боргу.

Водночас, з матеріалів справи встановлено, що Позивач дійсно перераховував кошти з призначенням платежу «єдиний соціальний внесок» на відповідні рахунки казначейства. Надані Позивачем платіжні доручення підтверджують фізичне надходження коштів до державного бюджету на суму 17 270,00 грн., що навіть перевищує річну суму мінімального ЄСВ (15 950,00 грн). Помилка Позивача полягала виключно у неподанні звітності (Додатка 1), і через відсутність Додатка 1 інформаційна система ДПС не змогла автоматично провести нарахування і зіставити його з наявною сплатою в інтегрованій картці платника. У той же час, відсутність електронного проведення в базі ДПС не анулює факту реальної наявності грошей платника на рахунках держави.

Суд вважає, що у даному випадку Відповідач безпідставно ототожнив порушення правил звітування з порушенням правил сплати. Неподання додатка до декларації є підставою для застосування санкцій за порушення порядку подання звітності, але не є підставою для створення штучного боргу (недоїмки) та застосування 50% штрафу за його донарахування, якщо кошти вже фактично сплачені. Під час перевірки інспектори повинні були дослідити рух коштів в інтегрованій картці платника та надані банківські виписки, які підтверджували сплату ЄСВ, однак не надали цьому факту правової оцінки.

Суд виходить з того, що якщо платник своєчасно та в повному обсязі перераховував суми єдиного внеску на відповідні рахунки, у контролюючого органу відсутні правові підстави для прийняття вимоги про сплату недоїмки та рішень про застосування штрафних санкцій за донарахування або несвоєчасну сплату ЄСВ, оскільки фактична шкода державі не завдана. Відтак, суд вважає недоведеним наявність у Позивача реальної недоїмки з ЄСВ, а отже, у Відповідача не було об`єктивних підстав для донарахування єдиного внеску та застосування штрафних санкцій за таке донарахування.

Враховуючи викладене, зазначене рішення на суму 7 975,00 грн. підлягає скасуванню.

11. Рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату єдиного внеску №0054162407 від 05.03.2026.

Судом встановлено, що вказаним рішенням до Позивача застосовані штрафні санкції та нараховано пеню на загальну суму 13,33 грн. (з яких 13,20 грн. штраф у розмірі 20% своєчасно несплачених сум, та 0,13 грн. пеня з розрахунку 0,1% суми недоїмки). Вказане рішення є похідним від Вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф0053932407 на суму 15950,00 грн. і також пов`язане з рішенням про застосування штрафу за донарахування ЄСВ № 0054012407.

Контролюючий орган вважає, що оскільки Позивач не подав Додаток 1 до декларації з єдиного податку за 2021, єдиний внесок не був задекларований. Відтак, податковий орган самостійно виставив недоїмку, а нарахування штрафу та пені здійснив за період прострочення з 20.02.2024 по 21.02.2024.

Позивач щодо цього рішення покликається на ті ж самі аргументи, що і щодо попереднього рішення, стверджуючи, що сам єдиний соціальний внесок за 2021 був сплачений ним вчасно та в повному обсязі.

Відповідно до ч. 10 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу. Згідно з пунктом 2 частини 11 статті 25 Закону №2464-VI за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.

Суд виходить з того, що конструкція вказаних правових норм пов`язує можливість застосування фінансових санкцій (штрафу та пені) з наявністю об`єктивного факту - дійсної несплати або несвоєчасної сплати коштів до бюджету. Штраф та пеня за ст. 25 Закону №2464-VI є мірою відповідальності за фактичне позбавлення цільових державних фондів фінансових ресурсів у встановлений законом час.

Як уже було встановлено судом під час аналізу попереднього рішення (№ 0054012407), Позивач виконав свій обов`язок зі сплати ЄСВ за 2021, перерахувавши кошти на відповідні казначейські рахунки. Факт неподання технічного Додатка 1 до декларації вплинув лише на відображення цих коштів у внутрішніх базах податкового органу, але не скасував факту їх реального надходження до бюджету. Оскільки єдиний внесок був сплачений вчасно та в повному обсязі, у Позивача об`єктивно не виникло недоїмки або своєчасно не сплачених сум у розумінні Закону № 2464-VI. Отже, база для нарахування пені та 20% штрафу фактично відсутня.

У той же час, Контролюючий орган проігнорував фактичну наявність переплати з ЄСВ на особовому рахунку платника, створивши віртуальний борг та нарахувавши на нього цілком реальні штрафні санкції. Розрахунок пені та штрафу за період з 20.02.2024 до 21.02.2024 на зобов`язання, яке стосувалось 2021 року і було фізично сплачене ще у 2021, свідчить про необґрунтованість дій.

Суд вважає недоведеним факт наявності у Позивача заборгованості (недоїмки), несплачених сум чи фактів затримки платежів з ЄСВ, які б давали Відповідачу законне право застосувати санкції, передбачені ч. 10 та п. 2 ч. 11 ст. 25 Закону № 2464-VI. Враховуючи викладене, рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату єдиного внеску № 0054162407 від 05.03.2026 на суму 13,33 грн. прийняте без належних правових підстав, є протиправним та підлягає скасуванню.

12. Податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0054042407 від 05.03.2026 (єдиний податок).

Оскаржуваним ППР Позивачу донараховано єдиний податок в сумі 50 696,12 грн. та штраф 5 069,61 грн.

Позивач вказує на арифметичні помилки контролюючого органу, стверджуючи, що Відповідач двічі додав суму 36 498,29 грн. (за І півріччя та ІІІ квартал 2021), що призвело до штучного подвоєння суми.

У своїх додаткових поясненнях Відповідач зазначив, що розрахунок доходу ФОП ведеться наростаючим підсумком, тому розбіжності за І півріччя та ІІІ квартал не додавалися як окремі суми, а були поглинуті загальною сумою заниження за весь 2021 у розмірі 51200,65 грн. Додавши до неї заниження за 2022 (4 358,13 грн.), Відповідач отримав математичну суму заниження бази - 55 558,78 грн.

Водночас, незважаючи на спростування арифметичної помилки, суд встановив таке.

Позивач зазначає про те, що з 01.04.2021 він перейшов на ставку єдиного податку 3% із реєстрацією платником ПДВ. Відповідно до вимог п. 292.11 ст. 292 ПКУ до складу доходу платника єдиного податку не включаються суми податку на додану вартість.

В свою чергу, Відповідач визначав дохід Позивача шляхом аналізу руху коштів на його банківських рахунках (тобто брав загальну суму надходжень), однак не надав суду належних доказів того, що при порівнянні цих надходжень із деклараціями Позивача, з них були вирахувані суми ПДВ. Таким чином, контролюючий орган сформував розбіжність між задекларованим (очищеним від ПДВ згідно із законом) доходом та банківськими надходженнями ( з ПДВ), що не відповідає методології визначення бази оподаткування єдиним податком, визначеної ст. 292 ПКУ. Належних доказів протилежного або контррозрахунків Відповідач не надав.

Крім того, Відповідач ніяк не спростував власну помилку щодо віднесення суми 49029,36 грн. до заниження податку лише через процедурне незаповнення Розділу VI в уточнюючій декларації за 2023.

З огляду на це, суд вважає доведеним, що арифметичний алгоритм наростаючого підсумку Відповідачем застосовано вірно, однак суд вважає недоведеним правомірність самого донарахування, оскільки Відповідач включив суми ПДВ до бази оподаткування єдиним податком, чим штучно сформував розбіжність і висновок про заниження податку.

Враховуючи викладене, податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0054042407 від 05.03.2026 підлягає скасуванню.

13. Податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0054052407 від 05.03.2026 (податок на доходи фізичних осіб).

На підставі висновків Акта перевірки Відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0054052407 від 05.03.2026, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, на загальну суму 99 322,12 грн. (з яких 90 292,84 грн. - це основний податковий платіж, а 9 029,28 грн. - це штрафні санкції).

Зі змісту Акта перевірки вбачається, що підставою для вказаного донарахування став висновок контролюючого органу про завищення Позивачем документально підтверджених витрат за 2024 на суму 501626,86 грн. За висновками податкового органу вказана сума становить вартість товарно-матеріальних цінностей (ТМЦ), які були фактично придбані Позивачем, однак станом на 31.12.2024 залишилися на складі, не були реалізовані та не принесли доходу у звітному 2024. Для вирахування цієї суми контролюючий орган застосував розрахункову формулу: залишок ТМЦ на початок року + вартість придбаних ТМЦ за рік – залишок ТМЦ на кінець року = сума дозволених витрат.

Позивач вказує на те, що всі ТМЦ реально придбані для використання у власній господарській діяльності, оплачені, що підтверджується первинними документами (банківськими виписками, видатковими та податковими накладними), а ведення бухгалтерського обліку за формулами "собівартості реалізованих товарів" не є обов`язком для фізичних осіб-підприємців.

Відповідно до п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування для фізичної особи-підприємця на загальній системі є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця. Згідно з пп. 177.4.1 п. 177.4 ст. 177 ПКУ до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать, зокрема, витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг).

За загальним правилом формування витрат фізичною особою-підприємцем на загальній системі оподаткування здійснюється за касовим методом. Ключовими умовами для віднесення сум до складу витрат є: 1) фактичне здійснення (оплата) таких витрат; 2) наявність належним чином оформлених первинних документів; 3) зв`язок понесених витрат із господарською діяльністю платника.

Відповідач під час перевірки не заперечував і не ставив під сумнів ані факт реального придбання Позивачем ТМЦ, ані факт їх повної оплати, ані їх зв`язок із заявленими видами господарської діяльності (КВЕД).

Застосована Відповідачем формула визначення "дозволених витрат" шляхом коригування вартості закуплених товарів на суму залишків на складі на кінець звітного періоду є, по суті, правилом визначення собівартості реалізованої продукції згідно з Національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку (НП(С)БО).

Однак, відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» дія цього Закону поширюється на юридичних осіб. Ведення повноцінного бухгалтерського обліку товарних запасів не є законодавчим обов`язком для фізичних осіб-підприємців, якщо інше прямо не встановлено законом. Норми статті 177 ПКУ не містять імперативної вимоги щодо зменшення задекларованих та документально підтверджених витрат ФОП на вартість нереалізованих товарних залишків на кінець року.

Відповідач не конкретизував перелік первинних документів чи конкретних ТМЦ, які увійшли до суми 501 626,86 грн. В Акті містяться лише зведені суми.

Згідно з п. 5 Розділу ІІ Порядку № 727 факти порушень повинні викладатися чітко, з обов`язковим посиланням на первинні документи. Використання виключно узагальнених даних позбавляє платника податків можливості спростувати розрахунок податкового органу і є порушенням принципу правової визначеності.

Крім того, у Акті перевірки вказано, що Позивач відобразив витрати на придбання ТМЦ в сумі 7 128 014,00 грн., тоді як перевіркою підтверджено придбання на суму 7 118 013,14 грн. Природу розбіжності у 10 000,86 грн. у Акті не пояснено, проте штрафна санкція вираховується виходячи із зовсім іншої суми - залишків у 501 тис. грн.

В свою чергу, висновок про наявність залишків станом на 31.12.2024 зроблений Відповідачем суто аналітичним шляхом. Проведення інвентаризації для встановлення фактичної наявності чи відсутності ТМЦ під час перевірки не ініціювалось, що свідчить про недоведеність базового факту, на який спирається донарахування.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував, що наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, підтверджений первинними документами. Якщо контролюючий орган не довів фіктивність операцій або відсутність зв`язку витрат з господарською діяльністю, позбавлення платника права на врахування таких витрат є неправомірним.

Крім того, суд застосовує принцип in dubio pro tributario (презумпція правомірності рішень платника податків), закріплений у ПКУ.

Європейський суд з прав людини у справі "Щокін проти України" наголосив, що відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, яка допускає різні тлумачення норм, повинна вирішуватись на користь платника податків. Оскільки ПКУ не містить прямої вказівки для ФОП коригувати витрати на суму складських залишків, контролюючий орган не мав права розширювально тлумачити закон не на користь платника.

Зважаючи на вказане, суд вважає доведеним факт понесення Позивачем реальних документально підтверджених витрат на придбання ТМЦ у межах його господарської діяльності. Суд вважає недоведеним твердження Відповідача про завищення Позивачем витрат, оскільки воно ґрунтується на помилковому застосуванні до ФОП правил ведення бухгалтерського обліку, містить математичні суперечності та не підтверджено фактом інвентаризації.

Відтак, висновок Контролюючого органу про заниження податку на доходи фізичних осіб в сумі 90292,84 грн. ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права. Враховуючи наведене, податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0054052407 від 05.03.2026 підлягає скасуванню.

13. Податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0054022407 від 05.03.2026 (військовий збір).

Зазначеним податковим повідомленням - рішенням №0054022407 від 05.03.2026 Позивачу збільшене грошове зобов`язання з військового збору на суму 7524,40 грн. та застосовані штрафні санкції у розмірі 752,44 грн. Це рішення є пов`язаним із ППР №0054052407 щодо ПДФО.

Згідно з матеріалами Акта перевірки та відзивом підставою для донарахування військового збору стало те ж саме встановлене перевіркою заниження чистого оподатковуваного доходу Позивача за 2024 на суму 501626,86 грн. До вказаної суми Контролюючий орган застосував ставку військового збору у розмірі 1,5%, що утворило спірну суму недоїмки (501 626,86 грн. x 1,5% = 7 524,40 грн).

Контролюючий орган обґрунтовує свою позицію тим, що Позивач безпідставно включив до складу витрат вартість нереалізованих товарно-матеріальних цінностей, які станом на 31.12.2024 знаходились на залишку, чим занизив об`єкт оподаткування як для ПДФО, так і для військового збору.

Позивач заперечує проти такого нарахування, посилаючись на те, що база оподаткування військовим збором визначена Відповідачем штучно, внаслідок помилкового ігнорування касового методу формування витрат фізичної особи-підприємця, а розрахунок залишків не підтверджений актами інвентаризації.

Відповідно до п. 16-1 підрозділу 10 Розділу XX Податкового кодексу України об`єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Згідно з п. 163.1 ст. 163 ПКУ об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Для фізичної особи-підприємця загальний річний оподатковуваний дохід (об`єкт оподаткування) визначається за правилами, встановленими статтею 177 ПКУ, тобто як чистий оподатковуваний дохід - різниця між виручкою та документально підтвердженими витратами.

Військовий збір за своєю правовою природою у правовідносинах із фізичними особами-підприємцями є платежем, база нарахування якого є тотожною базі нарахування податку на доходи фізичних осіб від підприємницької діяльності. Отже, правомірність донарахування військового збору повністю залежить від правомірності визначення контролюючим органом розміру чистого оподатковуваного доходу платника податків.

Як уже було встановлено судом під час оцінки ППР №0054052407 щодо ПДФО, висновки Відповідача про завищення Позивачем витрат на суму 501626,86 грн. є нормативно та фактично необґрунтованими. Податковий орган безпідставно застосував до фізичної особи-підприємця правила бухгалтерського обліку щодо вирахування собівартості реалізованих товарів, проігнорувавши принцип формування витрат за фактом їх реального понесення та документального підтвердження.

У Акті перевірки відсутні будь-які самостійні докази ухилення Позивача від сплати саме військового збору. Донарахування здійснено виключно математичним шляхом на підставі суми "залишків" товарів. З огляду на те, що наявність цих залишків не була підтверджена обов`язковою інвентаризацією, база для нарахування військового збору є юридично непідтвердженою. Контролюючий орган не навів належних доказів щодо того, чому документально підтверджені витрати ФОП на закупівлю матеріалів для ведення бізнесу не можуть зменшувати об`єкт оподаткування військовим збором у періоді їх понесення.

Стягнення військового збору на підставі штучно розрахованої, не підтвердженої належними первинними документами чи інвентаризацією бази порушує принцип пропорційності та покладає на платника податків надмірний індивідуальний тягар.

Отже, суд вважає недоведеним факт заниження Позивачем об`єкта оподаткування, оскільки Відповідач не підтвердив належними та допустимими доказами обґрунтованість виключення суми 501 626,86 грн. зі складу витрат підприємця. Оскільки податкове зобов`язання з військового збору нараховане на безпідставно збільшену базу оподаткування, висновки контролюючого органу не ґрунтуються на вимогах закону. Зважаючи на вказане, податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0054022407 від 05.03.2026 підлягає скасуванню.

Підсумовуючи результати системного аналізу всіх спірних епізодів, суд доходить висновку, що в переважній більшості оскаржуваних рішень суб`єкт владних повноважень не виконав покладений на нього статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України процесуальний обов`язок щодо доказування їх правомірності. Водночас суд констатує, що позовні вимоги не підлягають задоволенню у повному обсязі, оскільки Позивач, зі свого боку, також не довів правомірності окремих своїх дій.

З огляду на вказане, позов підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

адміністративний позов задоволити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Хмельницькій області:

форми «Р» № 0054052407 від 05.03.2026;

форми «Р» № 0054022407 від 05.03.2026;

форми «Р» № 0054042407 від 05.03.2026;

форми «ПН» № 0054122407 від 05.03.2026;

форми «Ш» № 0054152407 від 05.03.2026;

форми «Д» № 0054082407 від 05.03.2026;

форми «Д» № 0054092407 від 05.03.2026.

Визнати протиправними та скасувати:

вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф0053932407 від 05.03.2026 на суму 15 950,00 грн;

рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 0054012407 від 05.03.2026 на суму 7 975,00 грн;

рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску № 0054162407 від 05.03.2026 на суму 13,33 грн.

Визнати частково протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0054072407 від 05.03.2026 в частині збільшення суми грошового зобов`язання за податковим зобов`язанням на 1 703669,00 грн. та застосування штрафної санкції на суму 170366,90 грн.

У задоволенні решти вимог позову - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 27 серпня 2026 року

Позивач:Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_1 )

Відповідач:Головне управління ДПС у Хмельницькій області (вул. Пилипчука, 17,м. Хмельницький,Хмельницька обл., Хмельницький р-н,29001 44070171)

Головуючий суддя І.С. Козачок