Рішення від 25 серпня 2026 р. у справі №520/15293/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 серпня 2026 року Справа № 520/15293/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Садової М. І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до 12 Регіональної військово-лікарської комісії, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Центральна військово-лікарська комісія Збройних Сил України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

у с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, у якому просить: - визнати протиправним та скасувати рішення затверджене протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії від 13.03.2026 №2026-0313-1054-3082-0 12 Регіональної військово-лікарської комісії щодо незатвердження постанови ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_1 ; - зобов`язати 12 Регіональну військово-лікарську комісію затвердити постанову ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_1 оформлену документом свідоцтво про хворобу № 2025-1104-1519-2328-0 від 04.11.2025; - вирішити питання розподілу судових витрат.

В обґрунтування позву покликається на те, що свідоцтво про хворобу № 2025-1104-1519-2328-0 від 04.11.2025 та постанову ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_1 було скероване до 12ої регіональної військово-лікарської комісії для затвердження. В результаті засідання штатної військово-лікарської комісії від 13.03.2026 року № 2026-0313-1054-3082-0, постанову ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_1 не було затверджено. Свідоцтво про хворобу проігноровано. Причому у Протоколі засідання штатної військово-лікарської комісії від 13.03.2026 року N? 2026-0313-1054- 3082-0 зазначено, що «При вивченні наданої медичної документації встановлено, що зазначена стадія змін в колінних суглобах не підтверджується даними спеціальних досліджень на носії рентгенологічного дослідження від 16.12.2025», хоча жодних рентгенологічних досліджень 16.12.2025 року не проводилось. ЦВЛК при розгляді скарги позивача, підійшла формально, не дослідивши належним чином наявну медичну документацію та не виявивши підстав для скасування постанови 12 Регіональної ВЛК від 13.03.2026 про ступінь придатності до військової служби згідно з свідоцтва про хворобу від 04.11.2025 чи направлення начальником ЦВЛК ЗС України на контрольний медичний огляд ВЛК з метою визначення ступеня придатності до військової служби. Захворювання позивача триває вже більше 6 років, у 2020 році йому було встановлено діагноз деформуючий артроз в правого колінного суглоба 1 ступеня, що підтверджено рядом медичних документів. Захворювання позивача було підтверджено до проходження ВЛК, під час проходження ВЛК та після нього. Відповідач без проведення жодних досліджень не затвердив рішення ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_1 . Просить позов задовольнити.

Відповідачем подано до суду відзив, який містить заперечення на позов. Наводить аргументи про те, що що 04.11.2025 позивач проходив медичний огляд ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_2 ). За результатами проведеного медичного огляду ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_2 прийняла постанову у формі свідоцтва про хворобу від 04.11.2025 № 2025-1104-1519-2328-0 із таким діагнозом: - Післятравматичний правобічний гонартроз ІІІ ст. ПФС 2ст. (міжсуглобова щілина звужена меньш 2.0 мм) з помірним обсягом рухів у суглобі (об`єм рухів у суглобі: згинання 95°, розгинання 170°). Стан після артроскопічної пластики передньої хрестоподібної зв`язки та парціальної резекції медіального меніска (08.02.2023). Дегеративне пошкодження медіального меніску, хронічний синовіїт правого колінного суглобу. На підставі статті 61-а графи ІІ Розкладу хвороб – непридатний до військової служби. Після оформлення ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_2 свідоцтва про хворобу та його перевірки ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_3 у порядку затвердження постанови про непридатність до військової служби, медичні документи ОСОБА_2 разом із свідоцтвом про хворобу були направлені до 12 РВЛК для прийняття кінцевого рішення. Під час аналізу наданої медичної документації у посадових осіб 12 РВЛК виникли обґрунтовані сумніви щодо достовірності та повноти медичних даних, у зв`язку з чим було прийнято рішення про проведення контрольного медичного огляду. За результатами проведеного контрольного медичного огляду та з урахуванням відомостей, що містилися у медичній документації позивача, 12 РВЛК було прийнято постанову у формі протоколу засідання штатної ВЛК від 13.03.2026 № 2026-0313-1054-3082-0 про те, що захворювання відповідає статті 61-б. 2, а тому свідоцтво про хворобу № 2025-1104-1519-2328-0 від 04.11.2025 не затверджено. Не погоджуючись із постановою, прийнятою 12 РВЛК, позивач звернувся зі скаргою до ЦВЛК. За результатами розгляду скарги ЦВЛК листом від 05.05.2026 № 598/4/10812 повідомила ОСОБА_3 , що постанова 12 РВЛК, оформлена протоколом засідання штатної ВЛК від 13.03.2026 № 2026-0313-1054-3082-0, прийнята відповідно до вимог чинного законодавства, є обґрунтованою та відповідає наявним медичним документам. У зв`язку з цим підстав для направлення позивача на контрольний медичний огляд за рішенням начальника ЦВЛК не встановлено. Разом з тим, за наявною медичною документацією та свідоцтвом про хворобу ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_4 від 04.11.2025 № 2025-1104- 1519-2328-0 стосовно військовозобов`язаного ОСОБА_3 йому було встановлено, діагноз «Післятравматичний правобічний гонартроз ІІІ ст. ПФС 2ст. (міжсуглобова щілина звужена меньш 2.0 мм) з помірним обсягом рухів у суглобі (об`єм рухів у суглобі: згинання 95°, розгинання 170°). Стан після артроскопічної пластики передньої хрестоподібної зв`язки та парціальної резекції медіального меніска (08.02.2023). Дегеративне пошкодження медіального меніску, хронічний синовіїт правого колінного суглобу. Водночас, контрольним оглядом 12 РВЛК під час дослідження оригінальних носіїв рентгенологічних досліджень правого колінного суглоба № 2656 від 21.08.2025 посадовими особами 12 РВЛК встановлено, що рентгенологічна картина не підтверджує наявності передбачених зазначеною нормою рентгенологічних критеріїв, зокрема відсутнє підтвердження наявності грубих кісткових розростань суглобових країв розміром не менше 2 мм, які є обов`язковою ознакою для віднесення захворювання до пункту «а» статті 61 Розкладу хвороб. Крім того, матеріали медичного огляду та надана медична документація не містять жодних об`єктивних відомостей щодо наявності деформації осі правої нижньої кінцівки. Зокрема, відсутні будь-які дані про варусну чи вальгусну деформацію кінцівки, інші порушення її анатомічної осі або результати клінічних чи інструментальних досліджень, які б підтверджували наявність такої деформації. Відповідно, ще один із обов`язкових критеріїв, прямо передбачених поясненнями до пункту «а» статті 61 Розкладу хвороб, також не знайшов свого підтвердження. Саме з цих підстав у протоколі засідання 12 РВЛК від 13.03.2026 № 2026- 0313-1054-3082-0 зазначено, що стадія змін у правому колінному суглобі не відповідає опису, наведеному у свідоцтві про хворобу, а встановлений діагноз не обґрунтований відповідно до вимог пункту «а» статті 61 Розкладу хвороб. Таким чином, сама лише вказівка у свідоцтві про хворобу на діагноз «гонартроз ІІІ стадії» не може бути достатньою підставою для застосування пункту «а» статті 61 Розкладу хвороб без підтвердження всієї сукупності передбачених цією нормою обов`язкових рентгенологічних та клінічних критеріїв. Оскільки під час контрольного медичного огляду такі критерії свого підтвердження не знайшли, 12 РВЛК протоколом засідання штатної ВЛК від 13.03.2026 № 2026-0313-1054-3082-0 постанова ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_5 від 04.11.2025 № 2025-1104-1519-2328-0 була обґрунтовано не затверджена, а захворювання віднесено до пункту «б» статті 61 Розкладу хвороб. Просить у позові відмовити.

Третьою особою не подано до суду пояснень ані щодо позову, ані щодо відзиву на позов.

Ухвалою суду від 12.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

13.07.2026 ухвалою суду клопотання 12 Регіональної військово-лікарської комісії (м. Харків) про поновлення строку на подачу відзиву на адміністративний позов задоволено. Поновлено 12 Регіональній військово-лікарській комісії строк на подачу відзиву на адміністративний позов ОСОБА_1 до 12 Регіональної військово-лікарської комісії, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Центральна військово-лікарська комісія Збройних Сил України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

13.07.2026 ухвалою суду витребувано від Військово-лікарської комісія при ІНФОРМАЦІЯ_2 медичні документи щодо ОСОБА_1 на підставі яких було прийнято протокол засідання штатної ВЛК від 13.03.2026 № 2026-0313-1054-3082-0.

Відповідно до пп. 15.3 п. 15 ч. 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України до визначення Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), можливості вчинення передбачених цим Кодексом дій з використанням підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи розгляд справи у суді здійснюється за матеріалами у формах, визначених Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Згідно з пунктом 122 Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого Рішенням Вищої ради правосуддя №1845/0/15-21 від 17.08.2021 (із змінами), до початку функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС справи можуть розглядатися (формуватися та зберігатися) в паперовій, електронній чи змішаній формі залежно від наявних у суді можливостей. Електронні документи та електронні копії паперових документів вносяться до АСДС та зберігаються в централізованому файловому сховищі. Документи, що надійшли до суду в електронній формі, за потреби можуть роздруковуватися та приєднуватися до матеріалів справи у паперовій формі.

Зважаючи на те, що початок функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС наразі не забезпечено, суд з огляду на наявні у суді технічні можливості, вважає за доцільне здійснити розгляд (формувати та зберігати) цієї адміністративної справи у змішаній (паперовій та електронній) формі.

Як зазначено в пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, суд дійшов висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Розгляд і вирішення адміністративної справи проводиться за правилами письмового провадження на підставі матеріалів справи.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд прийшов до наступного з огляду на таке.

Суд установив, позивач 04.11.2025 позивач проходив медичний огляд ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За результатами проведеного медичного огляду ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_2 прийняла постанову у формі свідоцтва про хворобу від 04.11.2025 № 2025-1104-1519-2328-0 із таким діагнозом: - Післятравматичний правобічний гонартроз ІІІ ст. ПФС 2ст. (міжсуглобова щілина звужена меньш 2.0 мм) з помірним обсягом рухів у суглобі (об`єм рухів у суглобі: згинання 95°, розгинання 170°). Стан після артроскопічної пластики передньої хрестоподібної зв`язки та парціальної резекції медіального меніска (08.02.2023). Дегеративне пошкодження медіального меніску, хронічний синовіїт правого колінного суглобу. На підставі статті 61-а графи ІІ Розкладу хвороб – непридатний до військової служби.

Після оформлення ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_2 свідоцтва про хворобу та його перевірки ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_3 у порядку затвердження постанови про непридатність до військової служби, медичні документи позивача разом із свідоцтвом про хворобу були направлені до 12 РВЛК для прийняття кінцевого рішення.

12 РВЛК було прийнято постанову у формі протоколу засідання штатної ВЛК від 13.03.2026 № 2026-0313-1054-3082-0, у якій зазначено: - Постанова ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_1 НЕ ЗАТВЕРДЖУЄТЬСЯ. 1. При вивченні наданої медичної документації встановлено, що зазначена стадія змін в колінних суглобах не підтверджується даними спеціальних досліджень на носії рентгенологічного дослідження від 16.12.2025. 2. Встановлений діагноз, зазначений у свідоцтві про хворобу не обґрунтований відповідно наданої медичної документації та вимог пункту «а» статті 61 Розкладу хвороб. 3. Військовозобов`язаного було викликано на контрольне медичне обстеження до 12 РВЛК з оригінальним носієм результатів рентгенологічного дослідження правого колінного суглоба № 2656 від 21.08.2025 (КНП «Міська студентська лікарня» ХМР) та встановлено, що стадія змін в зазначеному суглобі не відповідають протоколу, вказаному у пункті 11 свідоцтва про хворобу («в правому колінному суглобі края загостренні, подовжені не меньше 2.0 мм., субхондральні відділи ущільнені, міжсуглобова щілина звужена меньш 2.0 мм. за рахунок регенерації внутрішнього меніску у лівому колінному суглобі ознаки інволютивного артрозу. Висновок: ознаки артрозу в правому колінному суглобі ІІІ ст»). 1. У пункті 13 стаття 61-а завищена. Захворювання відповідає статті 61-б. 2. Постанову оформити довідкою ВЛК та надати на контроль до 12 РВЛК. Постанову оформлену документом: Свідоцтво про хворобу № 2025-1104-1519-2328-0 від 04.11.2025 Не затверджено.

Не погоджуючись із постановою, прийнятою 12 РВЛК, позивач звернувся зі скаргою до ЦВЛК.

За результатами розгляду скарги ЦВЛК листом від 05.05.2026 № 598/4/10812 повідомила ОСОБА_3 , що постанова 12 РВЛК, оформлена протоколом засідання штатної ВЛК від 13.03.2026 № 2026-0313-1054-3082-0, прийнята відповідно до вимог чинного законодавства, є обґрунтованою та відповідає наявним медичним документам. У зв`язку з цим підстав для направлення позивача на контрольний медичний огляд за рішенням начальника ЦВЛК не встановлено.

Позивач не погоджується із рішення відповідача від 13.03.2026, вважає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Правове регулювання щодо даних правовідносин передбачене Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Згідно з частинами другою, третьою статті 1 Закону № 2232-XII військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (ч. 5 ст. 1 Закону № 2232-XII).

Відповідно до частини сьомої статті 1 Закону № 2232-XII виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Згідно з частиною першою статті 2 Закону № 2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Отже, військова служба передбачає професійну діяльність саме придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України.

Відповідно до частини десятої статті 2 Закону № 2232-XII та з метою якісного проведення призову громадян на строкову військову службу за станом здоров`я, прийняття громадян на військову службу за контрактом, проведення медичного огляду військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів для визначення ступеня придатності до військової служби та визначення ступеня придатності льотного складу до льотної роботи наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, яке зареєстроване в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 за № 1109/15800 (надалі - Положення № 402).

Згідно з пунктом 1.2 глави 1 розділу І Положення № 402, військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Військово-лікарська експертиза - це: медичний огляд призовників; військовослужбовців та членів їхніх сімей (крім членів сімей військовослужбовців строкової військової служби); військовозобов`язаних, резервістів (кандидатів у резервісти); громадян, які приймаються на військову службу за контрактом; кандидатів на навчання у вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти та закладах фахової передвищої військової освіти (далі - ВВНЗ), ліцеїстів військових (військово-морських, військово-спортивних) ліцеїв (далі - ліцеїсти); осіб, звільнених з військової служби; визначення ступеня придатності до військової служби, навчання у ВВНЗ; встановлення причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів, осіб, звільнених з військової служби, а також причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв), які призвели до смерті військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби.

Згідно з пунктом 2.1 глави 2 розділу І Положення № 402, для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі). Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії. Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов`язкові до виконання.

Підпункт 2.4.3 пункту 2.4 глави 2 розділу I Положення № 402 визначає, що за рішенням ЦВЛК на ВЛК регіону, незалежно від адміністративно-територіальної зони відповідальності ВЛК за проведення військово-лікарської експертизи, покладається розгляд, контроль, затвердження постанов позаштатних постійно діючих ВЛК та прийняття, скасування, перегляд постанов про причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв), у тому числі які призвели до загибелі (смерті) військовослужбовців, осіб звільнених з військової служби.

Згідно підпункту 2.4.5 пункту 2.4 глави 2 розділу I Положення № 402, ВЛК регіону має право:

оглядати військовослужбовців та інших осіб, зазначених у пункті 1.2 розділу I цього Положення;

перевіряти роботу підпорядкованих ВЛК та давати їм роз`яснення з питань військово-лікарської експертизи;

перевіряти організацію медичного огляду військовослужбовців та інших осіб у закладах охорони здоров`я (установах), військових частинах;

приймати постанови згідно з Положенням, контролювати, розглядати, затверджувати, за наявності підстав не затверджувати, переглядати, відміняти або скасовувати постанови підпорядкованих ВЛК. Постанову про придатність до військової служби осіб, звільнених з військової служби, на період їх фактичного звільнення зі Збройних Сил України має право приймати або переглядати тільки ЦВЛК;

перевіряти організацію та стан лікувально-діагностичної роботи у закладах охорони здоров`я (установах), медичних підрозділах військових частин та ВВНЗ у цілях військово-лікарської експертизи;

направляти у заклади охорони здоров`я в системі Міністерства оборони України на контрольне обстеження, медичний огляд, повторний медичний огляд військовослужбовців, членів їх сімей (крім членів сімей військовослужбовців, які проходять базову військову службу), військовозобов`язаних, резервістів;

запитувати особові та пенсійні справи, медичні документи, матеріали службового (спеціального) розслідування, дізнання, досудового розслідування, характеристики, архівні довідки, витяги з наказів, актів, протоколів та інші документи, необхідні для прийняття постанови;

залучати для вирішення питань військово-лікарської експертизи головних (провідних) медичних спеціалістів та інших лікарів-спеціалістів, за необхідності - інших спеціалістів, начальників медичної служби та представників командування (керівництва) військових частин, де проходить службу військовослужбовець;

приймати постанови, а за необхідності переглядати свої постанови про причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та смерті у осіб, звільнених з військової служби, з військовою службою (крім постанов ЦВЛК);

перевіряти у ТЦК та СП, закладах охорони здоров`я (установах) Автономної Республіки Крим (далі - АР Крим), областей, міста Києва, на території регіону організацію та стан лікувально-оздоровчої роботи серед допризовників та призовників, медичного огляду призовників, кандидатів на навчання у ВВНЗ, громадян, які приймаються на військову службу за контрактом, військовозобов`язаних, резервістів, результати перевірок доповідати начальнику ЦВЛК та керівникам органів місцевої державної адміністрації та місцевого самоврядування.

Відповідно до підпункту 2.4.10 пункту 2.4 глави 2 розділу I Положення № 402 постанова ВЛК регіонів може бути оскаржена у ЦВЛК або у судовому порядку.

Згідно з пункту 22.8 Розділу ХХІІ Положення №402 свідоцтво про хворобу підлягає розгляду, а постанова ВЛК затвердженню під час дії особливого періоду на генералів (адміралів), а також на всіх осіб, які оглянуті у ГВМКЦ, - ЦВЛК, на всіх військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів - ВЛК регіону.

Однак, як вже зазначалося відповідно до підпункту 2.4.5 Розділу І Положення №402 ВЛК регіону має право, зокрема, приймати постанови згідно з Положенням, контролювати, розглядати, затверджувати, за наявності підстав не затверджувати, переглядати, відміняти або скасовувати постанови підпорядкованих ВЛК.

Також, пунктом 20.2 Розділу ХХ Положення №402 встановлено, що постанови ВЛК згідно з цим Положенням розглядаються, затверджуються, не затверджуються, контролюються, переглядаються, а за необхідності скасовуються або відміняються відповідною штатною ВЛК.

Таким чином, ВЛК регіону має право переглядати постанови підпорядкованих ВЛК ТЦК та СП і при цьому, має право як затверджувати, так і за наявності підстав не затверджувати, відміняти або скасовувати постанови підпорядкованих ВЛК.

Отже, викладені приписи Положення №402 не передбачають імперативної норми щодо прийняття ВЛК регіону рішення лише про затвердження постанови підпорядкованої ВЛК. Навпаки згаданим приписами законодавства вказано на можливість прийняття ВЛК регіону одного із передбачених законодавством рішень, у тому числі і не затвердити постанову підпорядкованої ВЛК.

Відтак, у спірних правовідносинах відповідач прийняв одне із передбачених приписами Положення №402 рішень, а саме: не затвердив Свідоцтво про хворобу стосовно позивача.

Приписи п.22.5 Положення №402 визначають процедуру дій штатної ВЛК у випадку надходження свідоцтва про хворобу на затвердження. У разі виявлення помилок або відсутності необхідних підтверджуючих документів штатна ВЛК відправляє документи на доопрацювання до ВЛК, з яких вони надійшли, з обов`язковим обґрунтуванням причин незатвердження та необхідними рекомендаціями. Свідоцтво про хворобу з незатвердженою штатною ВЛК постановою повертається до ВЛК, яка склала його, також із викладенням у постанові штатної ВЛК причин незатвердження та необхідними рекомендаціями.

У постанові відповідача від 13.03.2026 з викладенням причин незатвердження зазначено, що стадія змін в колінних суглобах позивача не підтверджується даними спеціальних досліджень; встановлений діагноз не обґрунтований відповідно наданої медичної документації та вимоги п.»а» ст. 61 Розладу хвороб. При контрольному медичному обстеженні позивача відповідачем встановлено невідповідність стадії зміни в зазначеному суглобі протоколу, вказаному у п. 11 свідоцтва про хворобу. Захворювання відповідає статті 61-б Розладу хвороб.

Разом із тим, аналіз п. 22.5 Положення № 402 свідчить, що за результатами перевірки свідоцтва про хворобу штатна ВЛК, у разі виявлення помилок або відсутності необхідних підтверджуючих документів, наділена повноваженнями повернути такі матеріали на доопрацювання або, за відсутності помилок, затвердити відповідну постанову.

Отже, саме на відповідача покладається виконання певних дій якщо за результатами перевірки та у разі виявлення помилок або відсутності необхідних підтверджуючих документів ВЛК відправляють засобами ІКС документи на доопрацювання до ВЛК, з яких вони надійшли.

Вказані норми не передбачають повторного проходження медичного огляду, а в разі виявлення помилок, документи направляються на доопрацювання до ВЛК, з яких вони надійшли.

З огляду на установлене із протоколу відповідача від 13.03.2026 останній зазначає про відсутність обґрунтування встановленого діагнозу наданими медичними документами, попри те, приймає рішення про незатвердження свідоцтва про хворобу.

При цьому, яким чином відповідач дійшов саме таких висновків не обґрунтував, обмежившись лише загальним формулюванням причин незатвердження. Так, із спірної постанови не вбачається, у чому саме полягає неповноцінне обстеження хворого та яких саме досліджень не вистачило для прийняття позитивного рішення; у чому саме, на думку відповідача, полягає необґрунтованість клініко-експертного діагнозу; які конкретно експертні документи оформлені з порушенням вимог додатку 11 до Положення та які вимоги порушено; які саме медичні документи, що підтверджують діагноз, відсутні.

У відзиві на позов відповідач покликається на обставини про те, що матеріали медичного огляду та надана медична документація не містять жодних об`єктивних відомостей щодо наявності деформації осі правої нижньої кінцівки; відсутні будь-які дані про варусну чи вальгусну деформацію кінцівки, інші порушення її анатомічної осі або результати клінічних чи інструментальних досліджень, які б підтверджували наявність такої деформації; стадія змін у правому колінному суглобі не відповідає опису, наведеному у свідоцтві про хворобу; сама лише вказівка у свідоцтві про хворобу на діагноз «гонартроз ІІІ стадії» не може бути достатньою підставою для застосування пункту «а» статті 61 Розкладу хвороб без підтвердження всієї сукупності передбачених цією нормою обов`язкових рентгенологічних та клінічних критеріїв, оскільки під час контрольного медичного огляду такі критерії свого підтвердження не знайшли.

Одним із критеріїв, яким повинно відповідати рішення суб`єкта владних повноважень, є обґрунтованість.

У постанові від 08.08.2024 у справі № 420/7076/20 Верховний Суд вказав, що загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови прийняття обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень. І навпаки, ненаведення мотивів прийнятих рішень «суб`єктивізує» акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення (постанови Верховного Суду від 18.09.2019 у справі № 826/6528/18, від 10.04.2020 у справі № 819/330/18, від 10.01.2020 у справі № 2040/6763/18).

Також у постанові Верховного Суду від 16.03.2023 у справі № 160/18668/21 зазначено, що стосовно вимог до адміністративного акта суб`єкта владних повноважень у судовій практиці склалася правова позиція, відповідно до якої такий акт має бути детально обґрунтованим (мотивованим). Вимога про те, що адміністративний акт повинен містити мотиви, на яких він ґрунтується, на додаток до принципів справедливої адміністративної процедури, що регулюють адміністративні акти, встановлена також у Рекомендації № R(91)1 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам про адміністративні санкції (прийнято Комітетом Міністрів 13.02.1999) на 452-му засіданні заступників міністрів) (Council of Europe Committee of ministers Recommendation No. R(91)1 of the Committee of Ministers to member states on administrative sanctions).

Отже, обґрунтованість рішення суб`єкта владних повноважень означає, що таке рішення має бути вмотивованим, тобто у ньому повинні відображатися мотиви (позиція) суб`єкта владних повноважень. Вмотивованість рішення дає можливість особі зрозуміти, чи були враховані його доводи при прийнятті рішення, або з яких підстав (причин) вони були відхилені, тобто чи була особа почутою.

У цьому контексті варто звернути увагу на постанову від 10.02.2022 у справі № 160/7153/20, у якій Верховний Суд наголосив, що перевірка правильності прийнятого військово-лікарською комісією рішення виключно за медичними показниками не входить до компетенції адміністративного суду.

Адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим частиною другою статті 2 КАС України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 12.02.2021 у справі № 820/5570/16, від 12.06.2020 у справі № 810/5009/18 про те, що надання оцінки діагнозу позивача на предмет того, чи підпадає він під дію статей розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби виходить за межі судового розгляду суду касаційної інстанції.

Дискреційні повноваження - це повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким. З огляду на положення статті 2 КАС України щодо компетенції адміністративного суду останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Отже, питання визначення наявності або відсутності певних діагнозів у позивача та його придатності (непридатності) до військової служби за результатами медичного обстеження є дискреційними повноваженнями ВЛК, а тому суд не вправі перебирати на себе повноваження цього органу.

З огляду на викладене суд дійшов переконання про те, що постанова відповідача від 13.03.2026, якою не затверджено свідоцтво про хворобу позивача не містить обґрунтованості прийняття такого рішення, а відтак таку постанову суд визнає протиправною, у зв`язку із чим її необхідно скасувати, адже суб`єктом владних повноважень не наведено конкретні фактичні та юридичні підстави прийнятого оспорюваного рішення, а також не зрозумілі мотиви не затвердження свідоцтва про хворобу відносно позивача.

Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 15.11.1996 у справі «Chahal проти Об`єднаного королівства» (заява №22414/93) зазначив, що ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).

Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05.04.2005 у справі «Афанасьєв проти України»).

З метою належного та ефективного захисту порушеного права позивача суд дійшов висновку про зобов`язання 12 Регіональну військово-лікарську комісії Міністерства оборони України повторно розглянути свідоцтво про хворобу від 04.11.2025 № 2025-1104-1519-2328-0 стосовно позивача та ухвалити рішення відповідно до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402, з урахуванням висновків суду.

Водночас, не підлягають задоволенню позовні вимоги щодо зобов`язання відповідача затвердити спірне свідоцтво, оскільки така вимога заявлена передчасно.

Як зазначено в пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, суд дійшов висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про задоволення позову частково.

У відповідності до ст. 139 КАС України за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача стягнути судовий збір у сумі 1064,96 грн.

Керуючись ст. 243-246, 250, 255, 257-262, 295, 297 КАС України, суд,

у х в а л и в :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до 12 Регіональної військово-лікарської комісії, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Центральна військово-лікарська комісія Збройних Сил України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення 12 Регіональної військово-лікарської комісії (м. Харків) Міністерства оборони України, оформлене протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії (12 Регіональна ВЛК м. Харків) від 13.03.2026 № 2026-0313-1054-3082-0.

Зобов`язати 12 Регіональну військово-лікарську комісію (м. Харків) Міністерства оборони України повторно розглянути свідоцтво про хворобу від 04.11.2025 № 2025-1104-1519-2328-0 стосовно ОСОБА_1 та ухвалити рішення відповідно до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402, з урахуванням висновків суду.

В решті позовних вимог – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань 12 Регіональної військово-лікарської комісії (м. Харків) Міністерства оборони України на користь позивача судовий збір у сумі 1064,96 грн.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 , місце проживання – АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

відповідач 12 Регіональна військово-лікарську комісію (м. Харків) Міністерства оборони України, місцезнаходження – місто Харків, вулиця Культури, будинок № 5, код ЄДРПОУ 24983125;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Центральна військово-лікарська комісія Збройних Сил України – місто Київ, вулиця Госпітальна, будинок №16, код ЄДРПОУ 08356179.

Повне судове рішення складено та підписано суддею 26.08.2026.

Суддя М. І. Садова