Рішення від 26 серпня 2026 р. у справі №420/8371/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/8371/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кузьменко Н.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;

- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 131 780,80 грн. гривень, з відрахуванням податків та зборів.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 27.02.2026 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/36081/24 на розрахунковий рахунок позивача була нарахована сума грошового забезпечення. Позивач стверджує, що відповідач не нарахував та не виплатив середній заробіток за час несвоєчасної виплати суми грошового забезпечення. Враховуючи несвоєчасне проведення повного розрахунку при звільненні, позивач вважає, що має право на виплату середнього грошового забезпечення з урахуванням перерахованого грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку.

Відповідно до ч.1 ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 31.03.2026 року позов залишений без руху.

Ухвалою суду від 06.04.2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними було прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що підстав для задоволення позовних вимог немає з огляду на таке.

Відповідач зазначає, що Також, слід зазначити, що відповідач вважає неправильним застосуванням норм Кодексу законів про працю України, зокрема статей 116-117 КЗпП, як норм загального права в даному спорі, так як військова служба (в т.ч. виплата грошового забезпечення та інших виплат військовослужбовцям) не являється об`єктом регулювання трудового права. Відповідач вважає, що при вирішенні даного спору слід принципово розділяти законодавство, яке регулює трудові відносини і законодавством, яке регулює відносини які виникають при проходженні військової служби, як окремі одне від одного загальні норми права, які жодним чином не кореспондуються між собою, а тому не можуть військове законодавство не може вважатись спеціальним відносного трудового.

Таким чином, військова служба не є трудовою діяльністю, а є окремим видом діяльності, яка регулюється власним загальним законодавством, власним спеціальним законодавством, яке в свою чергу не пов`язане із законодавством (загальним або спеціальним) в галузі регулювання трудових відносин. Подібна правова позиція ще давно була викладена в постанові Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці».

В свою чергу, правова позиція щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладена в постановах Верховного Суду від 31 травня 2018 року по справі № 823/1023/16, від 30 січня 2019 року по справі № 807/3664/14, від 26 червня 2019 року по справі № 826/15235/16 була викладена без розгляду аргументів та позицій, аналогічним наведеним у відзиві, і Верховний Суд жодного разу не досліджував той факт, що військове і трудове законодавство є окремими загальними нормами права.

Так як законами України, зокрема військовим законодавством, не передбачено виплату середнього заробітку, а компетенцію відповідч не входить коригування законодавства, відповідач не мали повноважень для його виплати. Спосіб виплати середнього заробітку військовослужбовцям в чинному законодавстві також відсутній, тому така бездіяльність відповідача не може бути визнана протиправною. На підставі викладеного, слід дійти обґрунтованого висновку про помилковість застосування КЗпП при вирішенні спорів, пов`язаних із проходженням військової служби, так як військова служба вже врегульована власним спеціальним та загальним законодавством.

До суду відповідачем подано Відповідь на відзив та долучено до матеріалів справи, і враховано при розгляді справи.

Дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 проходив військову службу за призовом під час мобілізації у Військовій частині НОМЕР_1 .

Згідно з витягом із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.08.2024 року № 171, ОСОБА_1 було звільнено з військової служби за станом здоров`я та виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 26 серпня 2024 року.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2025 року у справі № 420/36081/24 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, – задоволено частково.

Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо розрахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 18.03.2022 року по 19.05.2023 року включно, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення, що складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, всіх щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, які були нараховані та виплачені за період з 18.03.2022 року по 31.12.2022 року, а також премію та грошову допомогу для оздоровлення, з урахуванням розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року, з одночасною компенсацією утриманих сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримаються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44, з урахуванням раніше виплачених сум;

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення, що складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, всіх щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, які були нараховані та виплачені за період з 01.01.2023 року по 19.05.2023 року включно, а також премію, з урахуванням розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року, з одночасною компенсацією утриманих сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримаються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44, з урахуванням раніше виплачених сум.

В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовлено.

На виконання вищевказаного рішення суду, Відповідач здійснив виплату заборгованості лише 27 лютого 2026 року, що підтверджується випискою з банківського рахунку, сума фактичної виплати склала 72 346,09 грн.

При цьому відповідач не нарахував та не виплатив середній заробіток за час несвоєчасної виплати суми грошового забезпечення, компенсацію втрати частини доходів у зв?язку з порушенням строків їх виплати.

Позивач вважає протиправним ненарахування та невиплату йому середнього заробітку за час несвоєчасної виплати суми грошового забезпечення у повному обсязі, у зв`язку із чим звернувся до суду із позовом.

Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі ст.117 КЗпП України (в редакції, чинній на момент проведення остаточного розрахунку) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою ст.117 КЗпП України.

Оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Суд звертає увагу, що правовідносини, які регулюються ст.117 КЗпП України, пов`язані із недотриманням роботодавцем свого обов`язку провести повний розрахунок з працівником при звільненні.

Отже, момент виникнення таких правовідносин пов`язаний із днем звільнення, у який роботодавець не провів виплати всіх належних працівникові сум при звільненні.

Верховний Суд у постанові від 01.05.2024 в справі №140/16184/23 зазначив, що незважаючи на визначення приписами ст.117 КЗпП України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов`язані з обов`язком роботодавця розрахуватися з працівником у строк, встановлений приписами ст.116 КЗпП України, яким переважно є день звільнення.

Отже, датою виникнення правовідносин врегульованих ст.117 КЗпП України у цій справі, є 19.04.2023 - наступний день після звільнення позивача із займаної посади.

Порядок обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі по тексту - Порядок №100, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно абз.3 п.2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до абз.1 п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як вбачається з абз. 2 п. 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 року № 260, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Враховуючи вищевикладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця, суд виходить з числа відпрацьованих календарних днів за цей період.

Судом встановлено, що позивач 26.08.2024 позивача звільнено, остаточний розрахунок з ним всіх належних сум при звільненні, здійснений відповідачем лише 27.02.2026 на виконання рішення суду, що визнається сторонами, а періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов`язок щодо виплати належних позивачеві сум, є проміжок часу з 27.08.2024 (з дня, наступного за датою звільнення).

Суд зазначає, що після 19.07.2022 підлягає застосуванню ст.117 КЗпП України (в редакції Закону № 2352-IX).

Подібний підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано судом, зокрема й у справі №489/6074/23, і Велика Палата визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивачки на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат (пункти 116, 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року в справі №489/6074/23).

Так, враховуючи, що позивача звільнено зі служби 26.08.2024, тобто останніми двома календарними місяцями, що передували звільненню є червень та липень 2024 р.

Для розрахунку середнього заробітку згідно з Порядком № 100, розрахунковим періодом у загальному випадку є останні 2 календарні місяці роботи, що передують місяцю звільнення. Використання тільки одного місяця або розрахунок виходячи з 31 дня не відповідає загальним правилам, якщо інше не передбачено специфічними умовами.

Так, середньоденне грошове забезпечення становить 307,82 грн., що підтверджується довідкою.

Таким чином, за період затримки розрахунку з 27.08.2024 по 23.02.2025 (181 днів) середній заробіток склав 55715,42 грн.

З урахуванням зазначеного, суд вважає за необхідне зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 55715,42 грн.

Суд вважає, що саме такий спосіб захисту порушеного права позивача є належним та достатнім в даному випадку.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Керуючись ст.7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 55715,42 грн.

В решті позовних вимог - відмовити.

Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.293, 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.

Суддя Н.А. Кузьменко