Рішення від 26 серпня 2026 р. у справі №380/20283/24 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 серпня 2026 рокусправа № 380/20283/24 м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Андрусів У.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного карпатського загону Державної прикордонної служби України, начальника 3-ої групи інспекторів прикордонного контрою відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до НОМЕР_1 прикордонного карпатського загону Державної прикордонної служби України (далі - відповідач-1), начальника 3-ої групи інспекторів прикордонного контрою відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_3 , лейтенанта ОСОБА_2 (далі - відповідач-2), у якому, з урахуванням уточненої позовної заяви, просить:

- визнати протиправними дії начальника 3-ї групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б) лейтенанта ОСОБА_2 , які виразились в забороні перетину позивачу державного кордону України;

- визнати протиправним та скасувати рішення від 04.09.2024, винесене начальником 3-ї групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б) лейтенантом ОСОБА_3 про відмову позивачу в перетині державного кордону України.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 04.09.2024 у пункті пропуску «Смільниця» прибув з метою перетину державного кордону України на виїзд з України та для проходження прикордонного контролю надав документи, необхідні для перетину державного кордону, у тому числі паспорт громадянина України для виїзду за кордон, військовий квиток та пенсійне посвідчення. Наголошує, що є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_2 від 26.07.2024 та довідкою до Акту огляду медико-соціальної експертної комісії від 29.05.2024, а також виключений з військового обліку у зв`язку з визнанням непридатним до військової служби, про що свідчить витяг з книги протоколів засідань медичної комісії №9/81 від 19.01.2018 та відповідні відмітки у військовому квитку, і є пенсіонером. Стверджує, що станом на дату перетину кордону належав до категорії осіб, яким законодавством надано право на виїзд за межі України під час дії воєнного стану, а надані документи підтверджували таке право. Вважає, що оскаржуване рішення про відмову в перетинанні державного кордону є необґрунтованим і таким, що прийнято з порушенням вимог законодавства, оскільки в ньому не зазначено, яких саме документів, необхідних для перетину державного кордону. З огляду на викладене, вважаючи дії та рішення відповідача 2 протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою судді Львівського окружного адміністративного суду Кисильової О.Й. від 03.10.2024 позовну заяву залишено без руху.

Позивач подав до суду уточнену позовну заяву, у якій уточнив позовні вимоги та підтримав викладену в позові правову позицію.

Ухвалою судді Львівського окружного адміністративного суду Кисильової О.Й. від 18.10.2024 відкрито спрощене позовне провадження у справі.

Ухвалою судді Львівського окружного адміністративного суду Андрусів У.Б. від 02.02.2026 справу прийнято до провадження.

Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався. Про відкриття провадження у справі був проінформований шляхом направлення тексту ухвали в його електронний кабінет, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, яка сформована програмним забезпеченням «Діловодство спеціалізованого суду».

За змістом ч. 6 ст. 162 та ч. 2 ст. 175 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Частиною 5 ст.262 КАС України унормовано, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Оскільки відсутнє клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на які покликається позивач як на підставу своїх вимог, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є громадянином України, що підтверджується наявними у справі копією паспорта громадянина України, та довідкою про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків № НОМЕР_2 .

Згідно з витягом з книги протоколів засідань медичної комісії №9/81 від 19.01.2018 громадянина ОСОБА_1 рішенням медичної комісії згідно з Положенням про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку за відповідною статтею Розкладу хвороб, затвердженого наказом Міністерства оборони України №402 від 2008 року. У військовому квитку серії НОМЕР_3 наявна відповідні відмітки про виключення позивача з військового обліку.

За змістом довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №324401 від 29.05.2024 позивачу з 28.05.2024 встановлено ІІ групу інвалідності на строк до 01.06.2025.

Позивач є пенсіонером, що підтверджується копією пенсійного посвідчення № НОМЕР_2 . Вид пенсії: по інвалідності. Термін дії: до 31.05.2025.

04.09.2024 позивач прибув у пункт пропуску «Смільниця» з метою перетину державного кордону України на виїзд з України та для проходження прикордонного контролю надав уповноваженій службовій особі підрозділу охорони державного кордону документи, у тому числі паспорт громадянина України для виїзду за кордон, військовий квиток серії НОМЕР_3 та пенсійне посвідчення.

За результатами проходження прикордонного контролю начальником 3-ї групи інспекторів прикордонного контролю відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_5 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_5 » (тип Б) НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України лейтенантом ОСОБА_4 прийнято рішення від 04.09.2024 про відмову позивачу в перетинанні державного кордону України. Підставою відмови зазначено ст.14 Закону України «Про прикордонний контроль», а також положення Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для перетину державного кордону на виїзд з України під час дії воєнного стану.

Не погодившись із зазначеним рішенням та вважаючи дії посадової особи відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Змістом спірних правовідносин є правомірність дій та рішення відповідача 2 від 04.09.2024 про відмову позивачу в перетинанні державного кордону України на виїзд з України.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам сторін, суд зазначає таке.

Частиною 2 ст.19 Конституції України унормовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Гарантоване статтею 33 Конституції України право вільно залишати територію України не є абсолютним і належить до категорії прав, що можуть бути обмежені в умовах воєнного або надзвичайного стану із зазначенням строку дії цих обмежень (ст.64 Конституції України).

Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення визначено Законом України від 05.11.2009 №1710-VI «Про прикордонний контроль» (далі - Закон №1710-VI, в редакції на час виникнення спірних відносин).

За дефініцією, закріпленою у ч. 1 ст. 2 Закону №1710-VI, прикордонний контроль - це державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.

Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон (ч. 2 ст. 2 Закону №1710-VI).

Пунктом 1 ч. 3 ст. 2 та п. 1 ч. 4 ст. 2 Закону №1710-VI унормовано, що прикордонний контроль здійснюється щодо осіб, які перетинають державний кордон, та включає, зокрема, перевірку документів.

За змістом приписів ч. 1 ст. 3 Закону №1710-VI під час прикордонного контролю посадові та службові особи Державної прикордонної служби України здійснюють свої повноваження в межах, передбачених Конституцією України, цим Законом, Законом України «Про Державну прикордонну службу України», іншими актами законодавства України, а також міжнародними договорами України.

Згідно з ч.1, 2 ст.7 Закону №1710-VI паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з метою відмови у пропуску через державний кордон осіб, стосовно яких наявні або відсутні підстави для тимчасової відмови у перетинанні державного кордону, уповноважені службові особи використовують технічні засоби контролю для пошуку ознак підробки у документах, здійснюють пошук необхідної інформації у базах даних Державної прикордонної служби, а також за результатами оцінки ризиків проводять опитування осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 14 Закону №1710-VI іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв`язання спорів у цій сфері регулює Закон України від 21.01.1994 №3857-XII «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» (далі - Закон №3857-XII в редакції на час виникнення спірних відносин).

Відповідно до ст. 1 Закону № 3857-XII громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в`їхати в Україну.

Частиною 1 ст. 6 Закону № 3857-XII унормовані підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України. Право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли: 1) він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, - до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону; 3) стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, - до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень; 4) він засуджений за вчинення кримінального правопорушення - до відбуття покарання або звільнення від покарання; 5) він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів; 9) він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції - до припинення нагляду; 10) він є керівником юридичної особи або постійного представництва нерезидента (згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру, наданими відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»), що не виконує встановленого Податковим кодексом України податкового обов`язку щодо сплати грошових зобов`язань, що призвело до виникнення у такої юридичної особи або постійного представництва нерезидента податкового боргу в сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, - до погашення суми такого податкового боргу, у зв`язку з яким таке обмеження встановлюється.

Суд зазначає, що вищевказані підстави для тимчасового обмеження громадян у виїзді за межі території України є чинними за відсутності особливих правових режимів, які вводяться в дію Указом Президента України та затверджуються Верховною Радою України.

Одним із таких правових режимів є правовий режим воєнного стану, який введений в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначені Законом України від 12.05.2015 № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон № 389-VIII), норми якого суд застосовує в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин.

Статтями 1 і 2 Закону № 389-VIII передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та Указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.

В силу приписів ч. 2 та 6 ст. 5 Закону №389-VIII у разі прийняття рішення щодо необхідності введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях Президент України видає указ про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях і негайно звертається до Верховної Ради України щодо його затвердження та подає одночасно відповідний проект закону. Указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України, офіційно оприлюднюється разом із законом щодо затвердження такого указу Президента України та набирає чинності одночасно з набранням чинності таким законом.

За правилами п. 6 ч. 1 ст. 8 Закону № 389-VIII в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України в Україні введено воєнний стан, дію якого в подальшому неодноразово продовжено, і який триває до сьогоднішнього дня.

Пунктом 3 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» постановлено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що право особи на вільний перетин державного кордону України згідно з положеннями Конституції України та законодавчих норм може бути обмежено в умовах воєнного стану, а тому в силу дії на час спірних правовідносин в Україні воєнного стану та оголошення загальної мобілізації конституційне право громадян України на вільне залишення території України є обмежене законодавством.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону № 3857-ХІІ правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.

Порядок перетинання державного кордону громадянами України визначено Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 №57 (далі - Правила №57).

Правилами перетинання державного кордону України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57 (далі правила №57, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), визначений порядок перетинання громадянами України державного кордону.

За змістом п. 2 правил №57 у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни, крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.

Правилами №57 визначено особливості перетинання державного кордону громадянами України в умовах дії воєнного стану. За приписами абз. 1-2 п.2-1 правил №57 у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану перетинати державний кордон мають право особи з інвалідністю за наявності посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або пенсійного посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідки для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики (далі - документи, що підтверджують інвалідність).

Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що особи з інвалідністю віднесені законодавцем до кола осіб, яким надано право на виїзд за межі України під час дії воєнного стану. Для реалізації такого права особа з інвалідністю під час проходження прикордонного контролю має пред`явити паспорт громадянина України для виїзду за кордон та один з документів, передбачених абзацом першим п.2-1 Правил №57, зокрема пенсійне посвідчення, у якому зазначено групу та причину інвалідності.

Питання застосування наведених норм у правовідносинах щодо відмови уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України у перетинанні державного кордону громадянам України в умовах дії воєнного стану неодноразово було предметом розгляду Верховного Суду.

У постанові від 18.04.2024 у справі №260/3528/22 Верховний Суд виснував, що рішення про пропуск особи через державний кордон приймається виключно посадовими особами Державної прикордонної служби України в кожному конкретному випадку, на підставі повного пакета поданих документів. При цьому Верховний Суд наголосив, що обмеження певних категорій громадян у праві виїзду за кордон під час дії воєнного стану певною мірою є втручанням у приватне життя особи в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, однак таке втручання має бути здійснене на підставі закону та мати легітимну мету.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 18.04.2024 у справі №260/2850/22 зазначив, що процедури надання відстрочки від призову на військову службу та надання права на перетин державного кордону в умовах воєнного стану є різними за змістом правовими процедурами з огляду на нормативно-правове регулювання та компетенцію органів, які визначають наявність таких прав, а законодавчі акти України вказують на відповідні військово-облікові документи з належними відмітками, які мають значення для прийняття відповідного рішення уповноваженою посадовою особою, яка здійснює прикордонний контроль у пунктах пропуску через державний кордон України під час дії воєнного стану.

За змістом ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною 6 ст. 22 Закону України від 21.10.1993 № 3543-ХІІ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» унормовано, що у період проведення мобілізації (крім цільової) громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов`язані мати при собі військово-обліковий документ та пред`являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України.

Судовим розглядом установлено, що згідно з витягом з книги протоколів засідань медичної комісії №9/81 від 19.01.2018 громадянина ОСОБА_1 рішенням медичної комісії згідно з Положенням про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку за відповідною статтею Розкладу хвороб, затвердженого наказом Міністерства оборони України №402 від 2008 року. У військовому квитку серії НОМЕР_3 наявна відповідні відмітки про виключення позивача з військового обліку.

За змістом довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №324401 від 29.05.2024 позивачу з 28.05.2024 встановлено ІІ групу інвалідності на строк до 01.06.2025.

Позивач є пенсіонером, що підтверджується копією пенсійного посвідчення № НОМЕР_2 . Вид пенсії: по інвалідності. Термін дії: до 31.05.2025.

04.09.2024 під час проходження прикордонного контролю позивач надав уповноваженій службовій особі підрозділу охорони державного кордону паспорт громадянина України для виїзду за кордон, військовий квиток серії НОМЕР_3 з відмітками про виключення з військового обліку у зв`язку з непридатністю до військової служби та пенсійне посвідчення № НОМЕР_2 .

Таким чином, позивач пред`явив паспорт для виїзду за кордон та один з документів, передбачених абзацом першим п.2-1 Правил №57 як документ, що підтверджує статус особи з інвалідністю, чим підтвердив наявність у нього права на перетин державного кордону на виїзд з України під час дії воєнного стану.

Суд відхиляє посилання відповідача на те, що надані позивачем документи не давали правових підстав для прийняття рішення про його пропуск через державний кордон, оскільки перелік документів, за наявності яких особа з інвалідністю має право перетинати державний кордон під час дії воєнного стану, прямо визначений абзацом першим п.2-1 Правил №57, а надані позивачем документи цьому переліку відповідають. Пенсійне посвідчення віднесене зазначеною нормою до документів, наявність яких надає особі з інвалідністю право на перетин державного кордону, а тому пред`явлення позивачем такого посвідчення разом із паспортом для виїзду за кордон та військовим квитком з відповідними відмітками є достатнім для реалізації ним права на виїзд за межі України.

Перевіряючи оскаржуване рішення відповідача на предмет відповідності критеріям, визначеним у ч.2 ст.2 КАС України, суд керується таким.

Частиною 1 ст.14 Закону №1710-VI імперативно встановлено, що відмова у перетинанні державного кордону оформлюється лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Наведена норма вимагає, щоб рішення про відмову у перетинанні державного кордону містило конкретні, чіткі та зрозумілі підстави відмови, які давали б особі можливість розуміти, з яких саме причин їй відмовлено у пропуску через державний кордон.

Зі змісту оскаржуваного рішення від 04.09.2024 вбачається, що єдиною підставою відмови позивачу в перетинанні державного кордону зазначено відсутність документів, необхідних для перетину державного кордону на виїзд з України під час дії воєнного стану без зазначення конкретного переліку. Водночас матеріалами справи підтверджується, що позивач надав повний пакет документів, передбачений абз. 2 п. 2-1 Правил №57 для перетину державного кордону особою з інвалідністю. За таких обставин зазначена в оскаржуваному рішенні підстава відмови не відповідає фактичним обставинам, а саме рішення не містить обґрунтованих причин відмови у розумінні ч.1 ст.14 Закону №1710-VI.

З огляду на встановлені обставини справи та наведені норми законодавства, суд доходить висновку, що станом на 04.09.2024 позивач належав до категорії осіб, яким законодавством надано право на виїзд за межі України під час дії воєнного стану, та надав уповноваженій службовій особі відповідача документи, що підтверджували таке право.

У позовній заяві позивач просить визнати протиправними дії відповідача 2, які виразились в забороні перетину позивачу державного кордону України, та визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в перетині державного кордону.

З урахуванням того, що предметом спору є індивідуальний акт, яким відмовлено у перетинанні державного кордону (виїзді за кордон), суд вважає за необхідне задовольнити частково позовні вимоги немайнового характеру у такий належний спосіб: визнати протиправним та скасувати рішення від 04.09.2024 про відмову в перетинанні державного кордону України, прийняте начальником 3-ї групи інспекторів прикордонного контролю відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_5 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_5 » (тип Б) НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України лейтенантом ОСОБА_4 щодо позивача.

Водночас суд звертає увагу, що оскаржуване рішення є актом індивідуальної дії, має разовий характер і вичерпало свою дію фактом його виконання, і не може бути відновлене жодними юридичними наслідками. Спірне рішення, окрім зазначених в ньому обставин, не має безпосереднього впливу, наслідкового зв`язку на подальші та інші суб`єктивні права та обов`язки позивача.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 19.09.2023 у справі №160/14641/22, від 27.09.2023 у справі №380/16876/22, від 26.10.2023 у справі №260/3428/22, від 18.04.2024 у справі №260/3528/22.

Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За правилами ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч. 1 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Перевіривши обґрунтованість доводів позивача, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за пред`явлення цього адміністративного позову, доказів понесення інших судових витрат він до суду не подав, тому підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.2, 6, 8-10, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 257, 262, 295 КАС України, суд

у х в а л и в:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, начальника 3-ї групи інспекторів прикордонного контролю відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_5 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_5 » (тип Б) НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України ОСОБА_5 про визнання протиправними дій та рішення про відмову в перетинанні державного кордону задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення від 04.09.2024 про відмову в перетинанні державного кордону України, прийняте начальником 3-ї групи інспекторів прикордонного контролю відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_5 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_5 » (тип Б) НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України лейтенантом ОСОБА_4 щодо ОСОБА_1 .

3. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

4. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач 1 - НОМЕР_5 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_6 ).

Відповідач 2 - начальник 3-ї групи інспекторів прикордонного контролю відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_5 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_5 » (тип Б) НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України ОСОБА_6 (адреса: АДРЕСА_2 ).

СуддяАндрусів Уляна Богданівна