Рішення від 25 серпня 2026 р. у справі №320/4250/19 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 серпня 2026 року м. Київ справа №320/4250/19

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Панченко Н.Д., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу у місті Києві за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Київській області, треті особи Державна судова адміністрація України та Головне управління Державної казначейської служби України в Київській області, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До суду звернулася ОСОБА_1 (адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) з позовом в редакції від 22.08.2019 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Київській області (01601, м. Київ, вул. Жилянська, 58-Б), в якому просить суд:

- визнати протиправними дії територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області щодо нарахування та виплати судді Таращанського районного суду Київської області ОСОБА_1 за період з 04 грудня 2018 року по 31 липня 2019 року суддівської винагороди із застосуванням розміру посадового окладу – 15 прожиткових мінімумів;

- зобов`язати територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Таращанського районного суду Київської області ОСОБА_1 на підставі Рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018:

за період з 04 грудня 2018 року по 31 грудня 2018 року, виходячи з розрахункової величини 15 (п`ятнадцять) мінімальних заробітних плат встановлених на 01 січня 2018 року з додаванням надбавки за вислугу років у розмірі 40 (сорок) відсотків від посадового окладу, 10 (десяти) відсотків від посадового окладу за зайняття адміністративної посади з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті, що становить 47783,25 грн.;

за період з 01 січня 2019 року по 31 липня 2019 року, виходячи з розрахункової величини 15 (п`ятнадцять) мінімальних заробітних плат встановлених на 01 січня 2019 року з додаванням надбавки за вислугу років у розмірі 40 (сорок) та 50 (п`ятдесят) відсотків від посадового окладу, 10 (десяти) відсотків від посадового окладу за зайняття адміністративної посади з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті, що становить 369384,58 грн.;

недоотриману матеріальну допомогу на оздоровлення за 2019 рік в розмірі 33780, 00 грн. шляхом списання Головним управлінням Державної казначейської служби України в Київській області вказаних сум із рахунку коштів бюджетної програми КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», розпорядником якої є Державна судова адміністрація України.

- допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць та зобов`язати територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області як суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивачка зазначила, що пунктом 3 резолютивної частини рішення КСУ N 11-р/2018 від 04 грудня 2018 року було визначено, що положення частини третьої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року N2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року N 192-VIII, які визнані неконституційними пунктами 1, 2 резолютивної частини цього Рішення, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Тобто, починаючи з 04 грудня 2018 року кожний суддя, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання, мав право на отримання суддівської винагороди виходячи з посадового окладу у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, про що чітко було зазначено у рішенні КСУ N 11-р/2018 від 04 грудня 2018 року.

Станом на 04.12.2018 року позивач не пройшла кваліфікаційне оцінювання, яке, з незалежних від неї причин не пройшла і на час звернення до суду з даним позовом. Починаючи з 04 грудня 2018 року по день звернення до суду розмір її суддівської винагороди повинен був складатися з: посадового окладу який дорівнює 15 мінімальних заробітних плат станом на 01 грудня відповідного року, та доплати за вислугу років у розмірі 40-50 % посадового окладу. Однак, відповідач, діючи всупереч приписів ст. 19 Конституції України, протягом тривалого часу, порушував приписи діючого законодавства України та виплачував винагороду у розмірі, значно меншому аніж належить по закону (15 прожиткових мінімумів+40-50 % за вислугу років).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2019 року відкрите спрощене провадження. Розгляд справи вирішено здійснювати без повідомлення (виклику) сторін та запропоновано відповідачу надати суду відзив на адміністративний позов протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.

Відповідач подав суду відзив на позов, в якому просив відмовити у задоволенні позову та зазначив, що відповідно до норм ЗУ "Про судоустрій і статус суддів" суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат. Базовий розмір посадового окладу судді встановлюється виходячи з прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків 2111 "Заробітна плата" таким чином обсяг видатків на виплату суддівської винагороди, що врахований у видатках Державного бюджету України, визначається виходячи з вимог Закону України "Про судоустрій і статус суддів" з розміру прожиткового мінімуму. У питаннях визначення розмірів суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання норми Закону 2453-VI зберігають чинність, а позивач має право на перерахунок раніше призначеного йому щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, у тому числі у зв`язку зі збільшенням посадового окладу. Щодо наявності підстав для перерахунку щомісячної суддівської винагороди - Законом України "Про внесення змін до деяких актів України" від 06.12.2016 року N 1774-VIII встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, а до внесення змін до Законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року. З 01.01.2017 року посадовий оклад судді визначається не з розміру мінімальної заробітної плати, а з розрахункової величини, запровадженої п. 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України N 1774-VIII.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16 березня 2020 року було зупинене провадження в адміністративній справі № 320/4250/19 до набрання законної сили рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11.03.2020 у зразковій справі № 200/9195/19-а.

Надалі ухвалою суду було поновлене провадження у справі.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що Указом Президента України N 926/2002 від 14.10.2002 року ОСОБА_1 призначено строком на п`ять років на посаду судді Таращанського районного суду Київської області.

Наказом начальника управління юстиції Київської області N 432 від 31.10.2002 року позивачку зараховано до штату вищезазначеного суду.

Наказами Голови Таращанського районного суду Київської області:

- N 5-О від 15.04.2015 року "Про призначення головою суду ОСОБА_1 " встановлено позивачці щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 40 відсотків посадового окладу починаючи з 15.04.2015 року та доплату в розмірі 10 % посадового окладу, як голові суду;

- N 1-О від 18.04.2017 р. "Про призначення ОСОБА_1 на посаду голови Таращанського районного суду Київської області" встановлено позивачці щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 40 відсотків посадового окладу починаючи з 18.04.2017 року та доплату в розмірі 10 % посадового окладу, як голові суду;

- N 1-К від 18.04.2019 р. "Про встановлення щомісячної доплати за вислугу років судді ОСОБА_1 " встановлено позивачці щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 50 відсотків посадового окладу починаючи з 22.02.2019 року.

Як зазначає позивач, за період з 04 грудня 2018 року по 31 липня 2019 року їй нараховано суддівську винагороду, для визначення розміру якої використовувався посадовий оклад виходячи з 15 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, та надбавка за вислугу років 40-50 % від посадового окладу, надбавка за адміністративну посаду 10 %.

Також, з урахування зменшеної бази суддівської винагороди їй відповідно недоплачено матеріальну допомогу на оздоровлення за 2019 рік.

Вважаючи дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області щодо нарахування та виплати судді а період з 04 грудня 2018 року по 31 липня 2019 року суддівської винагороди із застосуванням посадового окладу в розмірі 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, протиправними, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Положеннями статті 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" N 2453-VI від 07.07.2010 р. визначав організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Відповідно до ч. ч. 2,3 ст. 129 ЗУ "Про судоустрій і статус суддів" суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці.

Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат.

Законом України Про внесення зміни до Закону України Про судоустрій і статус суддів від 19.12.2013 N 716-VII було виключено положення абзацу п`ятого частини третьої статті 129 Закону від 07.07.2010 N 2453-VI (щодо запровадження посадового окладу з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат).

Законом України Про забезпечення права на справедливий суд від 12.02.2015 N 192-VIII було викладено у новій редакції Закон від 07.07.2010 N 2453-VI, частиною третьою статті 133 якого визначалось, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

30.09.2016 року набрав чинності Закон України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 N 1402-VIII, частинами першою та другою статті 135 якого визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Частиною третьою статті 135 Закону від 02.06.2016 N 1402-VIII було встановлено, що базовий розмір посадового окладу судді, зокрема судді місцевого суду, - становить 30 мінімальних заробітних плат.

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 06.12.2016 N 1774-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017, зокрема, частину третю статті 135 Закону від 02.06.2016 N 1402-VIII було викладено у наступній редакції: 3. Базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Таким чином, Законом від 02.06.2016 року N 1402-VIII у редакції Закону від 06.12.2016 N 1774-VIII (який був чинний та не визнаний неконституційним на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено базові розміри посадового окладу суддів судів різних інстанцій, розрахунковою величиною яких є прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

При цьому, пунктом 22 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 02.06.2016 N 1402-VIII (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) визначалось, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 1 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України Про судоустрій і статус суддів (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., N N 41-45, ст. 529; 2015 р., N N 18-20, ст. 132 із наступними змінами).

Натомість, пункт 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 02.06.2016 N 1402-VIII (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) передбачав, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України Про судоустрій і статус суддів (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., N N 41-45, ст. 529; 2015 р., N N 18-20, ст. 132 із наступними змінами).

Як вже зазначалося вище, частиною третьою статті 133 Закону від 07.07.2010 N 2453-VI у редакції Закону України Про забезпечення права на справедливий суд від 12.02.2015 N 192-VIII, було встановлено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Разом з тим, Конституційний Суд України своїм рішенням від 04.12.2018 N 11-р/2018 у справі N 1-7/2018 (4062/15) за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, десятої статті 133 Закону України Про судоустрій і статус суддів у редакції Закону України Про забезпечення права на справедливий суд, визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини третьої статті 133 Закону від 07.07.2010 N 2453-VI у редакції Закону України Про забезпечення права на справедливий суд від 12.02.2015 N 192-VIII. Також, вказаним рішенням встановлено, що це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року -12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат.

Однак, 06.12.2016 був прийнятий Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 06.12.2016 N 1774-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017 та установив, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року (пункт 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 06.12.2016 N 1774-VIII).

Згідно з пунктом 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 06.12.2016 N 1774-VIII встановлено, що до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

У взаємозв`язку з вищенаведеним суд зазначає, що визнаючи неконституційним положення частини третьої статті 133 Закону від 07.07.2010 N 2453-VI, Конституційний Суд України зауважив, що законодавець неодноразово вносив зміни до вказаного закону щодо розміру посадового окладу, в результаті яких оклад судді місцевого суду було зменшено з 15 до 10 мінімальних заробітних плат. Такі зміни суд визнав посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому. У зв`язку з чим, у рішенні від 04.12.2018 року N 11-р/2018 Конституційний Суд України вказав на звуження змісту та обсягу гарантій незалежності суддів через зменшення гарантованого розміру винагороди судді у спеціальному законі, тобто у зв`язку зі зміною абсолютної величини такої винагороди.

Тож, внаслідок прийняття Конституційним Судом України рішення від 04.12.2018 року N 11-р/2018, розмір суддівської винагороди для суддів, що не пройшли кваліфікаційного оцінювання, зріс із дня набрання цим рішення законної сили, оскільки абсолютна величина посадового окладу змінилася з 10 на 15.

Натомість суд дійшов висновку, що Законом від 06.12.2016 року N 1774-VII лише змінено підхід до визначення розмірів посадових окладів і заробітної плати працівників, а також інших виплат (наприклад, для розрахунку розміру плати за надання адміністративних послуг, у колективних договорах та угодах усіх рівнів). Тобто, Законом від 06.12.2016 N 1774-VII запроваджено нову розрахункову величину для визначення розмірів тих чи інших виплат шляхом заміни мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум.

Таким чином, з прийняттям Закону від 06.12.2016 року N 1774-VII змін зазнав не розмір суддівської винагороди, а розрахункова величина.

Разом з тим, Конституційний Суд України своїм рішенням від 04.12.2018 року N 11-р/2018, на яке посилається Позивач як на підставу набуття права на отримання посадового окладу у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, не вирішував питання розрахункової величини, яку належить застосовувати при розрахунку посадового окладу суддів, а тому правові висновки, які містяться в цьому рішенні, не впливають на конституційність норм Закону від 06.12.2016 N 1774-VII, зокрема пункту 3 його Прикінцевих та перехідних положень.

Таким чином, системний аналіз наведених норм законодавства та рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 свідчить про те, що зазначеним рішенням Конституційного Суду України було відновлено дію положення щодо визначення посадового окладу судді місцевого суду у розмірі 15 мінімальних заробітних плат як гарантованого законом розміру такого окладу для суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання.

Водночас рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 не містить висновків щодо неконституційності Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII, у тому числі пункту 3 його Прикінцевих та перехідних положень, яким законодавець змінив саме розрахункову величину для визначення розмірів посадових окладів та інших виплат, встановивши, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина.

При цьому Конституційний Суд України у рішенні № 11-р/2018 не вирішував питання про застосування чи незастосування положень Закону № 1774-VIII до визначення розміру суддівської винагороди, а тому відсутні правові підстави вважати, що з моменту ухвалення цього рішення Конституційного Суду України положення пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VIII припинили свою дію або не підлягали застосуванню.

Отже, з 04 грудня 2018 року для визначення посадового окладу позивачки підлягав застосуванню встановлений законом розмір, еквівалентний 15 мінімальним заробітним платам, однак розрахунковою величиною для визначення цього показника, з огляду на приписи Закону № 1774-VIII, є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року.

Таким чином, доводи позивачки про те, що після ухвалення Конституційним Судом України рішення від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 посадовий оклад судді мав визначатися шляхом множення саме мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня відповідного року на 15, є помилковими, оскільки фактично ґрунтуються на ототожненні двох різних правових категорій – розміру посадового окладу та розрахункової величини, яка використовується для його обчислення.

Відтак, здійснюючи у спірний період нарахування та виплату позивачці суддівської винагороди виходячи з 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на 01 січня відповідного календарного року, відповідач діяв відповідно до чинного на той час законодавства.

За таких обставин відсутні підстави для визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області щодо нарахування та виплати позивачці суддівської винагороди за період з 04 грудня 2018 року по 31 липня 2019 року.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31.10.2019 року у справі N 520/11431/18, від 09.08.2019 року у справі N 826/9404/17 та від 11.03.2020 року у зразковій справі N 200/9195/19-а.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Не підлягають задоволенню і похідні від зазначеної вимоги про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату суддівської винагороди за вказаний період, а саме надбавок та матеріальної допомоги.

Суд також зазначає, що вимога позивачки про виплату надбавки за вислугу років, надбавки за зайняття адміністративної посади, недоотриманої матеріальної допомоги на оздоровлення за 2019 рік у розмірі 33780,00 грн є похідними від вимоги про перерахунок суддівської винагороди, оскільки необхідність такого перерахунку, за твердженням позивачки, безпосередньо зумовлює збільшення розміру відповідних надбавок та матеріальної допомоги.

Відтак, за відсутності правових підстав для перерахунку суддівської винагороди, з урахуванням бази посадового окладу, відповідно відсутні й правові підстави для задоволення вимоги про стягнення недоотриманої матеріальної допомоги на оздоровлення. Зазначені вимоги не мають самостійного правового підґрунтя у межах заявленого позову, а їх задоволення можливе лише у разі встановлення судом неправомірності визначення відповідачем розміру посадового окладу позивачки.

Отже, враховуючи викладене, суд не приймає до уваги доводи позивача про те, що з набранням законної сили рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 N 11-р/2018 посадовий оклад судді повинен розраховуватися на основі мінімальних заробітних плат, натомість погоджується з доводами відповідача про необхідність застосування у такому випадку, як розрахункової величини, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року.

Окрім того суд зазначає, що на час існування спірних правовідносин пункт 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 02.06.2016 року N 1402-VIII щодо порядку визначення суддівської винагороди для суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, був чинним, а тому відповідач правомірно керувався його положеннями та, відповідно, не мав правових підстав застосовувати мінімальну заробітну плату як розрахункову величину для визначення посадового окладу судді.

Враховуючи вищевикладені висновки суду, безпосередньо підстави позову суд вважає, що позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню, оскільки відповідач діяв на підставах, встановлених законом.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Необхідно зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Згідно з п. 41 висновку N 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Київській області, треті особи Державна судова адміністрація України та Головне управління Державної казначейської служби України в Київській області, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 26.08.2026.

Суддя Панченко Н.Д.