Рішення від 26 серпня 2026 р. у справі №300/4664/26 — Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" серпня 2026 р. справа № 300/4664/26

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Матуляка Я.П., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом керівника Коломийської окружної прокуратури Івано-Франківської області до Нижньовербізької сільської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій,

ВСТАНОВИВ:

Керівник Коломийської окружної прокуратури Івано-Франківської області звернувся до суду з позовом до Нижньовербізької сільської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що Нижньовербізька сільська рада, як орган місцевого самоврядування, наділений повноваженнями щодо забезпечення та захисту прав дітей, допустила протиправну бездіяльність, яка полягає у невиконанні обов`язку щодо створення та державної реєстрації служби у справах дітей як юридичної особи. Водночас, положеннями Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", постанови Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 № 866 "Питання діяльності органів опіки та піклування, пов`язаної із захистом прав дитини", постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2007 № 1068 "Про затвердження типових положень про службу у справах дітей", наказу Міністерства соціальної політики України від 16.09.2021 № 518, визначено необхідність функціонування служби у справах дітей як спеціального органу, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері захисту прав дітей.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.07.2026 відкрито провадження за вказаним позовом, а справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, дослідивши докази і письмові пояснення, викладених у позовній заяві, встановив таке.

Рішенням Нижньовербізької сільської ради за №18/19-LXVII/2025 затверджено Положення про сектор у справах дітей (далі Положення) (а.с.18).

Відповідно до пунктів 1.2 та 1.3 Положення сектор у справах дітей є структурним підрозділом Нижньовербізької сільської ради, діє відповідно до Законів України та інших нормативних актів у межах покладених повноважень, підконтрольний та підзвітний сільській раді, виконавчому комітету, сільському голові, а з питань здійснення делегованих повноважень підконтрольний відповідним органам виконавчої влади.

Згідно листа Нижньовербізької сільської ради від 18.05.2026 за №381/02-10/008 на первинному обліку сектору у справах дітей перебуває: діти-сироти - 2, позбавлені батьківського піклування – 6, діти, які перебувають в складних життєвих обставинах -5 (а.с.11).

На думку позивача, Нижньовербізька сільська рада, як орган місцевого самоврядування, допустила протиправну бездіяльність, яка полягає у невиконанні обов`язку щодо створення та державної реєстрації служби у справах дітей як юридичної особи, що й послугувало підставою для звернення з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) встановлено, що кожна особа має право в порядку, визначеному цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з частиною третьою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист таких інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Рішенням Конституційного Суду України від 03 грудня 2025 року № 6-р(II)/2025 окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" щодо можливості здійснення прокурором представництва інтересів держави у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту таких інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень визнано такими, що не відповідають Конституції України. Водночас Конституційним Судом України встановлено, що зазначені положення втрачають чинність з 01 січня 2027 року, у зв`язку з чим на момент вирішення цієї справи вони є чинними та підлягають застосуванню.

Разом із тим сам факт наявності передбаченої законом можливості здійснення прокурором представництва інтересів держави не звільняє його від обов`язку обґрунтувати наявність таких інтересів, факт їх порушення або загрози порушення, а також необхідність судового захисту.

Конституційний Суд України у рішенні від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 зазначив, що поняття "інтереси держави" є оціночним, а тому прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає, з посиланням на законодавство, у чому саме полягає порушення або загроза порушення інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до принципу "jura novit curia" (суд знає закони) суд під час вирішення справи самостійно визначає правову природу спірних правовідносин та перевіряє наявність передбачених законом підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави.

У цій справі прокурор обґрунтовує наявність інтересу держави необхідністю забезпечення належної реалізації державної політики у сфері охорони дитинства та захисту прав дітей, зокрема шляхом забезпечення функціонування служб у справах дітей органів місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 12 Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" безпосереднє ведення справ та координація діяльності щодо дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування покладаються на служби у справах дітей.

Водночас статтею 4 Закону України "Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей" визначено основні завдання служб у справах дітей, спрямовані на реалізацію державної політики у сфері захисту прав та законних інтересів дітей.

Отже, забезпечення належного функціонування служби у справах дітей є необхідною умовою виконання покладених державою функцій у сфері охорони дитинства та становить публічний (державний) інтерес.

Суд враховує, що відповідно до статті 3 Конвенції ООН про права дитини, статті 51 Конституції України, Закону України "Про охорону дитинства", Закону України "Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей" та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" на органи місцевого самоврядування покладено обов`язок забезпечити реалізацію державної політики у сфері захисту прав дітей шляхом створення та забезпечення функціонування служб у справах дітей.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 03.04.2024 року у справі № 520/18822/2020, діяльність служб у справах дітей є одним із механізмів реалізації державної політики у сфері захисту прав дитини, а невиконання органом місцевого самоврядування встановленого законом обов`язку щодо забезпечення функціонування відповідної служби може свідчити про порушення інтересів держави у сфері охорони дитинства.

Разом з тим, предметом спору у цій справі є не питання фактичного створення служби у справах дітей, а питання наявності у відповідача обов`язку створити таку службу саме у статусі окремої юридичної особи та здійснити її державну реєстрацію.

Як зазначалось судом вище, рішенням Нижньовербізької сільської ради за №18/19-LXVII/2025 затверджено Положення про сектор у справах дітей згідно пунктів 1.2 та 1.3 якого, сектор у справах дітей є структурним підрозділом Нижньовербізької сільської ради, діє відповідно до Законів України та інших нормативних актів у межах покладених повноважень, підконтрольний та підзвітний сільській раді, виконавчому комітету, сільському голові, а з питань здійснення делегованих повноважень підконтрольний відповідним органам виконавчої влади.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається, зокрема, на наказ Міністерства соціальної політики України від 14 червня 2018 року № 890 "Про деякі питання діяльності об`єднаної територіальної громади щодо соціальної підтримки населення та захисту прав дітей", яким затверджені Методичні рекомендації щодо організації та забезпечення діяльності об`єднаної територіальної громади у сфері соціального захисту населення та захисту прав дітей.

Суд зазначає, що наказ Міністерства соціальної політики України від 14 червня 2018 року № 890 втратив чинність.

На час виникнення спірних правовідносин та розгляду даної справи діють Методичні рекомендації щодо організації та забезпечення діяльності територіальної громади у сферах соціального захисту населення та захисту прав дітей, затверджені наказом Міністерства соціальної політики України від 31 липня 2023 року № 263-Н.

Відповідно до пунктів 1.2 та 1.3 розділу 1 зазначених Методичних рекомендацій з метою ефективного виконання власних і делегованих повноважень та функцій у сферах соціального захисту населення і захисту прав дітей на рівні територіальної громади рекомендовано запровадити модель організаційної структури виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, яка передбачає, зокрема, утворення служби у справах дітей у структурі відповідного виконавчого органу ради.

Також, рекомендовано підпорядкувати службу у справах дітей голові відповідної ради та забезпечити її взаємодію з іншими суб`єктами, залученими до реалізації повноважень у сфері захисту прав дітей.

Положеннями розділу 3 Методичних рекомендацій визначено, що для виконання повноважень у сфері захисту прав дітей органи місцевого самоврядування забезпечують утворення служб у справах дітей, а також визначено основні функції таких служб, зокрема щодо ведення обліків дітей, організації соціально-правового захисту дітей, підготовки відповідних рішень та взаємодії з іншими органами і установами.

Отже, положення Методичних рекомендацій спрямовані на визначення організаційної моделі діяльності служб у справах дітей та їх функціонального призначення, однак не передбачають обов`язкового утворення таких служб у статусі окремої юридичної особи.

Посилання позивача на постанову Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2007 року № 1068 "Про затвердження типових положень про службу у справах дітей" не спростовують наведених висновків, оскільки цією постановою затверджено типові положення про служби у справах дітей місцевих державних адміністрацій та не встановлено обов`язку виконавчих органів сільських, селищних чи міських рад утворювати відповідні служби виключно як юридичні особи.

Так само, наказ Міністерства соціальної політики України від 16 вересня 2021 року № 518 "Про затвердження Примірного положення про службу у справах дітей сільської, селищної ради" не містить імперативної вимоги щодо державної реєстрації служби у справах дітей як окремої юридичної особи, а визначає лише примірні засади організації її діяльності.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем виконано передбачений законом обов`язок щодо створення та забезпечення функціонування служби у справах дітей - сектору. При цьому позивач не навів положень закону чи іншого нормативно-правового акта, які встановлювали б обов`язок органу місцевого самоврядування здійснити державну реєстрацію служби у справах дітей саме як окремої юридичної особи.

Відповідно до статті 54 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення) рада у межах затверджених нею структури і штатів може створювати відділи, управління та інші виконавчі органи для здійснення повноважень, що належать до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. Положення про відділи, управління та інші виконавчі органи ради затверджуються відповідною радою.

При цьому вказана норма визначає організаційні засади утворення виконавчих органів ради, однак не містить вимоги щодо обов`язкового надання таким органам статусу окремої юридичної особи.

За таких обставин відсутність державної реєстрації служби у справах дітей Нижньовербізької сільської ради як юридичної особи сама по собі не свідчить про протиправну бездіяльність відповідача, оскільки матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що відповідач не забезпечив створення чи функціонування відповідної служби або не виконує покладені на нього законом повноваження у сфері захисту прав дітей.

Таким чином, позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

В задоволенні поззову керівника Коломийської окружної прокуратури Івано-Франківської області (код ЄДРПОУ 03530483, бульв. Лесі Українки, 47, м. Коломия, Івано-Франківська область, 78203) до Нижньовербізької сільської ради (код ЄДРПОУ 04354083, вул. Довбуша, 1, с. Нижній Вербіж, Коломийський район, Івано-Франківська область, 78218) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Матуляк Я.П.