Рішення від 26 серпня 2026 р. у справі №300/3770/26 — Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" серпня 2026 р. справа № 300/3770/26

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гомельчука С.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання до вчинення дій,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (відповідач), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про відмову у призначенні пенсії від 26.05.2026 №092850022600;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи в колгоспі з 09.02.1984 по 19.03.1986, з 01.07.1986 по 01.09.1986, з 03.11.1993 по 23.03.1996, періоди роботи в російській федерації з 10.01.2001 по 10.09.2001, з 16.02.2002 по 11.04.2002, з 23.12.2004 по 15.12.2005, з 01.12.2006 по 23.03.2007, з 15.10.2007 по 31.07.2008, з 01.05.2010 по 23.09.2014, з 24.09.2014 по 30.06.2016, з 01.07.2016 по 20.07.2018, з 28.09.2018 по 24.02.2022 та призначити пенсію за віком відповідно до ч.2 ст. 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” з 20.05.2026 – з дня звернення за пенсією.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком. Однак, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області прийнято рішення №092850022600 від 26.05.2026 про відмову у призначенні пенсії. До страхового стажу позивача не враховано періоди роботи в колгоспі з 09.02.1984 по 19.03.1986, 01.07.1986 по 01.09.1986, оскільки відсутні відомості про фактичну відпрацьовану кількість трудоднів та встановлений мінімум трудової участі у колгоспі, за трудовою книжкою з 03.11.1993 по 23.03.1996, оскільки відсутня дата та наказ при звільненні та за довідкою, виданою СВК «Вікно», оскільки накази про прийняття та звільнення з роботи також відсутні. Також не зааховано періоди роботи в російській федерації, у зв`язку із відсутністю будь-яких двосторонніх угод з питань пенсійного забезпечення між Україною та російською федерацією. Позивач вважає вказане рішення протиправним та зазначає, що Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 підлягає застосуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в рф, оскільки вказана Угода була чинною на момент набуття позивачем відповідного стажу. Також зазначено, що трудова книжка позивача, яка є основним документом про трудову діяльність, містить записи про роботу, які скріплені підписами уповноважених осіб та відповідними печатками.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.06.2026 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.

24.06.2026 на адресу суду від Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому представниця заперечила щодо задоволення позовних вимог. У відзиві вказано, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу позивача не враховано періоди роботи в колгоспі з 09.02.1984 по 19.03.1986, з 01.07.1986 по 01.09.1986, оскільки відсутні відомості про фактичну відпрацьовану кількість трудоднів та встановлений мінімум трудової участі у колгоспі. Представниця зазначає, що для працюючих в колгоспах до страхового стажу зараховуються роки, в яких виконується мінімум трудової участі в колгоспному виробництві, встановлений щорічно колективним засіданням колгоспників. При невиконанні встановленого мінімуму стаж роботи обчислюється за фактичною тривалістю. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю. Тобто загальна кількість вихододнів ділиться на 25,4 (ст.56 Закону №1788). Також до страхового стажу позивача не враховано періоди роботи в російській федерації з 10.01.2001 по 10.09.2001, з 16.02.2002 по 11.04.2002, з 23.12.2004 по 15.12.2005, з 01.12.2006 по 23.03.2007, з 01.05.2010 по 23.09.2014, з 01.07.2016 по 20.07.2018, оскільки відсутні будь-які двосторонні угоди з питань пенсійного забезпечення між Україною та російською федерацією та періоди з 03.11.1993 по 23.03.1996, оскільки відсутня дата та наказ при звільненні та за довідкою, виданою СВК “Вікно”, відсутні накази про прийняття та звільнення з роботи. Представниця стверджує, що відповідачем не порушено діючого пенсійного законодавства, а зарахування періодів роботи позивача здійснено правомірно на підставі наявних у пенсійній справі документів.

У період з 13.07.2026 по 07.08.2026, з 13.08.2026 по 21.08.2026 головуючий суддя у справі перебував у відпустці, та у період з 10.08.2026 по 12.08.2026 на лікарняному за листком непрацездатності.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та Закону України "Про пенсійне забезпечення".

За принципом екстериторіальності заяву позивача розглядало Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області.

Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області 26.05.2026 прийнято рішення №092850022600 про відмову у призначенні пенсії, у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу. До страхового стажу позивача не враховано періоди роботи: в колгоспі з 09.02.1984 по 19.03.1986, 01.07.1986 по 01.09.1986, оскільки відсутні відомості про фактичну відпрацьовану кількість трудоднів та встановлений мінімум трудової участі у колгоспі, з 03.11.1993 по 23.03.1996, оскільки відсутня дата та наказ при звільненні та за довідкою, виданою СВК «Вікно», також накази про прийняття та звільнення з роботи відсутні. Не враховано періоди роботи в російській федерації, у зв`язку із відсутністю будь-яких двосторонніх угод з питань пенсійного забезпечення між Україною та російською федерацією (а.с.22-23).

Вважаючи вказану відмову протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормами ч.1 ст.46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Спеціальним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, є Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058, який набув чинності з 1 січня 2004 року.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Пунктом 1 статті 9 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Положеннями ч. 1 ст. 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з абз. 1 ч.2 ст. 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років.

Згідно з частиною 1 статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Статтею 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 № 1788-XII передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, Порядок підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок).

Пунктами 1, 3 Порядку визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Документи можуть бути подані в електронному вигляді з накладенням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.

Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.

За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Для підтвердження трудового стажу приймаються лише ті відомості про період роботи, які внесені в довідки на підставі документів.

Пунктом 2.2 Інструкції "Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях", затвердженої Наказом Держкомпраці СРСР від 20 червня 1974 року № 162, що діяв до 29 липня 1993 року (далі - Інструкція № 162) заповнення трудової книжки уперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу.

Згідно з пунктом 2.3 Інструкції № 162 усі записи в трудовий книжці про приймання на роботу, переведені на іншу постійну роботу або звільненні, а також про нагородження й заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочень чи зміни імені та по батькові на ініціали) та дата народження зазначаються на підставі паспорта або свідоцтва про народження (пункт 2.10 Інструкції № 162).

Відповідно до пункту 2.11 Інструкції № 162 після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник власним підписом завіряє правильність внесення відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, та після цього проставляється печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалась трудова книжка.

Зміни записів у трудових книжках про прізвище, ім`я, по батькові та дату народження проводяться адміністрацією за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорти, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, імені, по батькові та ін.) та з посиланням на номер та дату цих документів (пункт 2.12 Інструкції № 162).

У постанові Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 “Про трудові книжки працівників”, передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Із аналізу вказаних правових норм вбачається, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому їх неналежне ведення не може позбавити позивача права на включення періоду роботи до страхового стажу і права на отримання пенсії з його врахуванням.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд в постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17.

Судом встановлено, що у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 02.08.1981 вчинено записи №10-11 про період роботи з 03.11.1993 по 23.03.1996 на посаді старшого механіка (а.с. 4-8).

Також у матеріалах справи міститься довідка, згідно з якою ОСОБА_1 дійсно працював в СВК «Вікно» Івано-Франківської області Городенківського району, с. Вікно, з 03.11.1993 по 23.03.1996 за професією старший механік.

Суд погоджується з доводами відповідача про те, що запис №11 не містить дати та наказу при звільненні.

Однак суд зауважує, що вказані неточності, необхідно розглядати як формальний недолік, допущений особою відповідальною за внесення відповідних записів на підприємстві до трудової книжки працівників, який не може давати достатні підстави для не зарахування такого періоду роботи позивача до трудового стажу.

Суд наголошує, що відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе адміністрація підприємства та спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. Разом з тим, у випадку, якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивачки, провести перевірку, зустрічну перевірку для з`ясування спірних обставин, зокрема, щодо прийняття та звільнення з роботи позивача тощо.

Суд наголошує, що позивач фактично опинився в ситуації, що відповідно позбавляє його можливості забезпечити належний захист своїх прав.

Проте, суд повторно звертає увагу на те, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та, у свою чергу, неналежний порядок ведення документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Вказана правова позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, відповідно до яких на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Суд виходить з того, що аналізуючи надані документи, пенсійний орган, перш за все, має виходити з їх змісту, а не лише суто з форми. У цьому випадку, орган Пенсійного фонду, переслідуючи в цілому законну мету попередження зловживання громадянами своїми правами та запобігання необґрунтованому призначенню пенсії, при виконанні своїх повноважень повинен діяти обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та пропорційно, як це передбачено частиною другою статті 2 КАС України, з тим, щоб не створювати штучних і явно необґрунтованих перешкод для реалізації громадянами їх прав.

Суд зазначає, що не зарахування спірного стажу позивача буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки пунктом 3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

З наведеного суд виснує, що спірний період роботи з 03.11.1993 по 23.03.1996 має бути зарахований до страхового стажу позивача.

Щодо наявності підстав для зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи в колгоспі з 09.02.1984 по 19.03.1986, з 01.07.1986 по 01.09.1986, суд враховує таке.

Відповідно до частини першої статті 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно із частиною другою статті 56 цього Закону при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Як зазначалося судом вище, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Так, відповідно до статей 3, 48 Примірного статуту колгоспників, прийнятого ІІІ Всесоюзним з`їздом колгоспників 27.11.1969 і затвердженого постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 28.11.1969, громадяни СРСР приймались в члени колгоспу на підставі заяви, яка розглядалася спочатку правлінням колгоспу, після чого прийом у члени колгоспу проводиться загальними зборами колгоспників за поданням правління. Допускається залучення на роботу за трудовими договорами фахівців та інших працівників з боку лише в тих випадках, коли в колгоспі немає відповідних фахівців або коли сільськогосподарські та інші роботи не можуть бути виконані в необхідні терміни силами колгоспників (стаття 24 Примірного статуту 1969 року).

Відповідно до п.п.5, 6 Основних положень про порядок видачі трудових книжок колгоспників, схвалених Союзною радою колгоспників 14.03.1975 та затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 № 310, до трудової книжки колгоспника заносились наступні дані, зокрема: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по-батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про членство в колгоспі: прийом до членів колгоспу, припинення членства в колгоспі; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, припинення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий у колгоспі річний мінімум участі в громадському господарстві, його виконання; відомості про нагородження та заохочення. Всі записи в трудовій книжці завіряються в усіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженого правлінням колгоспу особи та печаткою.

З огляду на положення частини другої статті 56 Закону №1788-XII та пункту 5 Основних положень про порядок видачі трудових книжок колгоспників, схвалених Союзною радою колгоспників 14.03.1975 та затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 №310, наявність у трудовій книжці колгоспника відомостей про трудову участь, прийнятий у колгоспі річний мінімум участі в громадському господарстві, його виконання є обов`язковим, оскільки при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується лише час роботи за фактичною тривалістю.

Як свідчать матеріали справи, зокрема оскаржуваним рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області позивачу не було зараховано до страхового стажу період трудової діяльності в колгоспі з 09.02.1984 по 19.03.1986, з 01.07.1986 по 01.09.1986, оскільки відсутні відомості про фактичну відпрацьовану кількість трудоднів та встановлений мінімум трудової участі в колгоспі.

З аналізу трудової книжки серії НОМЕР_1 від 02.08.1981, судом встановлено, що позивач у періоди з 09.02.1984 по 19.03.1986 та з 01.07.1986 по 01.09.1986 був прийнятий до колгоспу на посаду лісоруба, однак за такий період відсутня інформація про відпрацьовані вихододні та встановлений мінімум трудової участі в колгоспі (а.с. 4-8).

Також у матеріалах справи наявна архівна довідка від 22.08.2018 №111/10-08/2018, яка видана Сатанівською селищною радою Городоцького району Хмельницької області, в якій вказано, що ОСОБА_1 дійсно працював в колгоспі ім. Ватутіна с. Іванківці Городоцького району Хмельницької області (а.с.11).

При цьому суд зазначає, що у відповідності до розділів ІІІ, ІV Порядку №22-1, відповідач наділений повноваженнями самостійно отримати необхідні документи, що відповідає принципу належного урядування і націлено на забезпечення органами Пенсійного фонду України реалізації громадянами їх конституційного права на пенсійне забезпечення.

Згідно зі статтею 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.

Зловживанням з боку пенсіонера в розумінні частини першої статті 103 Закону України "Про пенсійне забезпечення" є, зокрема, подання ним документів з явно неправильними відомостями.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що право особи на призначення пенсії за віком має бути підтверджене як пенсіонером (особистими документами), так і підприємством, на якому особа працювала. Також і відповідальність за надання недостовірних пенсійних документів покладена на підприємство (організацію) та пенсіонера.

Поміж тим суд наголошує, що витребування та перевірка первинних документів відносться також до повноважень пенсійного органу.

Тобто перекладання обов`язку доказування, надання відомостей тощо на позивача є неприйнятним.

Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання належної пенсії.

Крім того, відповідачем не доведено, що позивач, як працівник колгоспу, без поважних причин не виконував встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві.

З наведеного суд виснує, що спірний період роботи в колгоспі з 09.02.1984 по 19.03.1986, з 01.07.1986 по 01.09.1986 має бути зарахований до страхового стажу позивача.

Що стосується періодів роботи з 10.01.2001 по 10.09.2001, з 16.02.2002 по 11.04.2002, з 23.12.2004 по 15.12.2005, з 01.12.2006 по 23.03.2007, з 15.10.2007 по 31.07.2008, з 01.05.2010 по 23.09.2014, з 24.09.2014 по 30.06.2016, з 01.07.2016 по 20.07.2018, з 28.09.2018 по 24.02.2022, суд враховує таке.

У трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 02.08.1981 вчинено такі записи про трудову діяльність:

- №15 від 10.01.2001 про прийняття на роботу на посаду помічника бурильника експлуатаційного і розвідувального буріння свердловин на нафту і газ;

- №16 від 10.09.2001 про звільнення за власним бажанням;

- №17 від 16.02.2002 про прийняття на роботу на посаду помічника бурильника експлуатаційного і розвідувального буріння свердловин на нафту і газ;

- №18 від 11.04.2002 про звільнення з роботи;

- №19 від 23.12.2004 про прийняття на роботу у підрозділ верхній склад інженером технологом;

- №20 від 01.09.2005 про переведення на посаду машиніста лісозаготовок;

- №21 від 15.12.2005 про звільнення;

- №22 від 01.12.2006 про прийняття на роботу на посаду машиністом лісозаготовок та запис №23 від 23.03.2007 про звільнення.

У вкладиші до трудової книжки серії НОМЕР_2 від 15.10.2007 вчинено записи:

- №24-25 про період роботи з 15.10.2007 по 31.07.2008 на посаді помічника майстра лісу;

- №26-28 про період роботи з 01.05.2010 по 23.09.2014на посадах слюсаря по обслуговуванню бурових та старшим механіком по бурових;

- №29-32 про період роботи з 24.09.2014 по 30.06.2015 на посаді майстра по ремонту обладнання;

- №33-34 про період роботи з 01.07.2016 по 20.07.2018 на посаді механіка по бурових роботах;

- №35- 38 про період роботи з 28.09.2018 по 31.12.2022 на посаді старшого механіка по бурових роботах (а.с.4-8).

Також у матеріалах справи містяться довідки про трудову діяльність позивача, а саме: від 10.12.2020 №10/12, від 22.08.2014 б/н, довідка про період роботи з 10.01.2001 по 10.09.2001, яка видана ООО «Бурнефть», від 08.09.2025 №К-270, від 08.09.2025 №К-266, від 28.10.2025 №14, від 28.10.2025 №13, від 08.09.2025 №К-267, від 13.08.2025 №177, від 13.08.2025 №178, від 13.08.2025 №179, від 13.08.2025 №180, від 13.08.2025 №181 (а.с. 12-21).

Відтак, судом з`ясовано що спірні періоди трудової діяльності підтверджено достатніми письмовими доказами, що не заперечується відповідачем, однак, зокрема, підставою для відмови у зарахуванні зазначених періодів стало відсутність двосторонньої угоди між Україною та рф, які регулюють пенсійне забезпечення, з цього приводу суд зазначає про таке.

Згідно з ч. 2 ст. 6 вказаної Угоди про гарантії прав громадян держав-учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, укладеної між Україною і росією, для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.

Відповідно до абз. 2, 3 ст. 6 Угоди між Урядом України і Урядом рф про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993 трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації. Згідно зі ст. 12 Угоди вона набуває чинності з моменту її підписання сторонами (з 14.01.1993).

Частиною 2 статті 4 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, Республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, рф, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.

Постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 “Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення” постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. москві. Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022.

Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 за №72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року в м. москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19 червня 2023 року.

Разом із тим, відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У Рішенні Конституційного Суду № 1-рп/99 від 09.02.1999 щодо тлумачення частини першої статті 58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України. Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.

За статтею 151-1 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов`язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.

Як зазначено у правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.06.2018 у справі № 820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.

Отже, до 19.06.2023 Україна, як держава - учасниця Угоди, виконує зобов`язання, взяті відповідно до Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Відтак, суд вважає не обґрунтованими посилання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, як на підставу для незарахування стажу позивача, щодо відсутності Міжнародного договору України в галузі пенсійного забезпечення з російською федерації та вихід України із Угоди між державами-учасницями СНД про гарантії прав громадян цих країн у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, оскільки вказані обставини стосуються періодів трудової діяльності позивача, що мали місце в період дії вказаної Угоди.

Суд звертає увагу, що відповідно до оскаржуваного рішення відповідачем не враховано до страхового стажу позивача період з 10.01.2001 по 10.09.2001, з 16.02.2002 по 11.04.2002, з 23.12.2004 по 15.12.2005, з 01.12.2006 по 23.03.2007, з 01.05.2010 по 23.09.2014, з 01.07.2016 по 20.07.2018. Однак відповідно до відомостей протоколу розрахунку стажу форма РС-право періоди з 28.09.2018 по 24.02.2022 також не враховано до страхового стажу позивача (а.с.23 на звороті).

Відтак, періоди роботи з 10.01.2001 по 10.09.2001, з 16.02.2002 по 11.04.2002, з 23.12.2004 по 15.12.2005, з 01.12.2006 по 23.03.2007, з 15.10.2007 по 31.07.2008, з 01.05.2010 по 23.09.2014, з 24.09.2014 по 30.06.2016, з 01.07.2016 по 20.07.2018, з 28.09.2018 по 24.02.2022 підлягають врахування до страхового стажу ОСОБА_1 .

Підсумовуючи вищевикладене у сукупності, зважаючи на встановлені обставини справи та наведені вище норми права, якими врегульовані спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 26.05.2026 №092850022600 є протиправним, а тому, таке підлягає скасуванню.

Водночас суд зазначає, що дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов`язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Суд зауважує, що у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб`єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

При цьому, згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної норми у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, зобов`язання судовим рішенням суб`єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб`єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов`язання суб`єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об`єктивно встановлено безальтернативність рішення суб`єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).

Відтак, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Разом з тим, суд зауважує таке.

У справі, яка розглядається, суд встановив, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачкою заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом пенсійного органу визначено ГУ ПФУ у Київській області, рішенням якого позивачу відмовлено в призначенні пенсії.

Відповідно до ч.2 ст. 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оскільки матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про відсутність можливості у відповідача прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством, а також враховуючи те, що призначення, перерахунок та виплата пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу, суд дійшов висновку, що з метою захисту порушеного права позивача слід зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, як орган, який за принципом екстериторіальності уповноважений на вирішення питання щодо призначення пенсії позивача, повторно розглянути заяву від 20.05.2026 про призначення пенсії за віком відповідно до ч.2 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та прийняти відповідне рішення з врахуванням висновків суду, вказаних у мотивувальній частині рішення суду.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Підсумовуючи викладене, даний позов підлягає задоволенню частково.

З приводу розподілу судових витрат суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, до стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, за рахунок бюджетних асигнувань, на користь ОСОБА_1 належать судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1064,96 грн (80%), понесення яких підтверджується квитанцією від 08.06.2026, яка міститься серед матеріалів справи.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про відмову у призначенні пенсії від 26.05.2026 №092850022600.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548, вул. Саєнка Андрія, буд. 10, м. Фастів, Київська область, 08500) зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) до страхового стажу періоди роботи в колгоспі з 09.02.1984 по 19.03.1986, з 01.07.1986 по 01.09.1986, з 03.11.1993 по 23.03.1996, періоди роботи в російській федерації з 10.01.2001 по 10.09.2001, з 16.02.2002 по 11.04.2002, з 23.12.2004 по 15.12.2005, з 01.12.2006 по 23.03.2007, з 15.10.2007 по 31.07.2008, з 01.05.2010 по 23.09.2014, з 24.09.2014 по 30.06.2016, з 01.07.2016 по 20.07.2018, з 28.09.2018 по 24.02.2022 та повторно розглянути заяву від 20.05.2026 про призначення пенсії за віком відповідно до ч.2 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та прийняти відповідне рішення з врахуванням висновків суду, вказаних у мотивувальній частині рішення суду.

У задоволенні позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548, вул. Саєнка Андрія, буд. 10, м. Фастів, Київська область, 08500) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 1064,96 грн (одна тисяча шістдесят чотири гривні дев`яносто шість копійок).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Гомельчук С.В.