Рішення від 26 серпня 2026 р. у справі №240/7894/26 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2026 року м. Житомир справа № 240/7894/26

категорія 106020200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

установив:

У березні 2026 року ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом про визнання протиправними дії НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) (далі – відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), які виразилися у відмові у звільненні з військової службьи на підставі абзацу «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовець не висловив бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану, за результатом розгляду рапорту від 06 листопада 2025 року та зобов`язання прийняти рішення про звільнення та виключення зі списків особового складу.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що на момент закінчення контракту підписаного 27 липня 2022 року приписи абзацу «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» закріплвали право на звільнення з військової служби після закінчення строку контракту, якщо військовослужбовець не висловив бажання продовжити військову службу.

Ухвалою суду від 06 березня 2026 року позов прийнято до провадження, призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи судом, що підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи.

23 березня 2026 року до суду надійшла заява відповідача про залишення позовної заяви без розгляду. Наголошує, що позивач оскаржує відмову у задоволенні рапорту на звільнення з військової служби Загону від 23 грудня 2025 року №08/20709/25-Вн. Оскільки спірне рішення стосується проходження позивачем військової служби (яка є різновидом публічної служби в розумінні статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України), то в розглядуваному випадку застосовується місячний строк звернення до суду з цим позовом.

26 березня 2025 року до суду надійшов відзив, у якому відповідач просить у задоволенні позову відмовити. Зауважує, що Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11 квітня 2024 року №3633-ІХ не містить жодних положень стосовно можливості та способу його застосування до правовідносин, розпочатих до набрання ним чинності. Звертає увагу суду, що на момент укладання контакту діюче законодавство не передбачало можливості для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та строк контракту яких закінчився, продовження служби за новими контрактами, а містило імперативну норму, що дія контракту продовжується понад встановлені строки. Також наголошує, що умову підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» щодо наявності контракту, укладеного під час дії воєнного стану, слід розуміти, як таку, що новий контракт має бути укладений під час дії воєнного стану після набрання чинності вказаної норми, тобто після 18 травня 2024 року. Крім того, наказом начальника Загону від 06 травня 2025 року № 735-ОС сержанту ОСОБА_1 інспектору прикордонної служби 1 категорії – гранатометної групи (гранатометнику) відділення вогневої підтримки ІНФОРМАЦІЯ_3 (з місцем дислокації АДРЕСА_1 ) ІНФОРМАЦІЯ_4 (з місцем дислокації АДРЕСА_2 ), продовжено дію контракту понад встановлені строки з 27 липня 2025 року на період дії воєнного стану. Зазначений наказ є чинним, не скасованим, не зупиненим, не оскарженим, тому має повну юридичну силу та підлягає виконанню. Також звертає увагу, що в пункті 1 контракту, підписаного позивачем 27 липня 2022 року, вказано, що ОСОБА_1 добровільно вступає на військову службу і бере на себе зобов`язання протягом дії контракту, а в разі настання особливого періоду понад установлений в Контракті строк проходити військову службу на посадах осіб сержантського та старшинського складу. Тобто позивач своїм підписом засвідчив власну згоду проходити військову службу понад встановлений строк у разі настання встановлених контрактом обставин. Зважаючи, що станом на час подання позивачем рапорту про звільнення з військової служби та небажання продовжувати військову службу від 18 листопада 2025 року дія контракту, укладеного позивачем з відповідачем не закінчилась, а також наявний чинний наказ начальника Загону від 06 травня 2025 року № 735-ОС про продовження дії контракту позивача понад встановлені строки на період дії воєнного стану, то відсутні правові підстави для звільнення позивача з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

З метою з`ясування питання дотримання позивачем строку звернення до суду 29 квітня 2026 року судом постановлено ухвалу, якою зобов`язано відповідача надати належним чином завірені копії наказів, якими затверджено графік несення добових нарядів по охороні військового містечка № НОМЕР_3 прикордонної комендатури швидкого реагування ОСОБА_1 за січень та лютий 2026 року та зупинено провадження у справі до дати отримання судом витребуваних доказів.

На виконання вимог ухвали суду відповідач подав витребувані докази, а позивач – заяву про збільшення позовних вимог, в якій просить у якій просить також визнати протиправним та скасувати наказ ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України №735-ос від 06 травня 2025 року про продовження контракту з 27 травня 2025 року до кінця військового стану та зобов`язати прийняти рішення про звільнення та виключення зі списків особового складу з військової служби, у зв`язку з закінченням строку служби.

Ухвалою суду від 18 серпня 2026 року відмовлено відповідачу в задоволенні заяви про залишення позовної заяви без розгляду, поновлено ОСОБА_1 строк на звернення до суду із позовом, прийнято до розгляду заяву ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог та надано Загону строк для подання відзиву на позов з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог протягом 15 (п`ятнадцяти) днів з дня отримання копії цієї ухвали разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.

24 серпня 2026 року до суду надійшов відзив, у якому відповідач просить у задоволення позову відмовити. Доводи відзиву є суголосними з тими, що викладені у попередньо наданому відзиві.

На підставі частини 1 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Суд установив, що 27 липня 2022 року ОСОБА_1 підписав контракт про проходження громадянами України військової службу в Державній прикордонній службі України на посадах осіб сержантського та старшинського складу.

Згідно пункту 3 названого контракту, він є строковим та укладається відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін на 3 (три) роки з 27 липня 2022 року по 26 липня 2025 року.

06 листопада 2025 року ОСОБА_1 звернувся до керівництва прикордонного загону з рапортом про звільнення.

Листом від 23 грудня 2025 року №08/20709/25-Вн адвоката позивача повідомлено, що наказом начальника Загону від 06 травня 2025 року №735-ОС продовжено дію контракта ОСОБА_1 з 27 липня 2025 року до закінчення дії воєнного стану відповідно до абзацу 4 частини 8 статі 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Наявною у КП «ДСС» інформацією підтверджується направлення позивачу 24 березня 2026 року копії витягу з наказу начальника Загону від 06 травня 2025 року №735-ОС «Про особовий склад».

Згідно названого наказу, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «про введення воєнного стану в Україні», Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію», Указу Президента України від 14 січня 2025 року №26/2025 «Про продовження строку проведення загальної мобілізації», Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», Положення про проходження громадянами України військової служби в Державні прикордонній службі України, наказу Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року №558 «Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України», наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 06 січня 2025 року №220ОС «Про грошове забезпечення (заробітну плату) військовослужбовців (працівників) Державної прикордонної служби України у 2025 році», сержанту ОСОБА_1 з 27 липня 2025 року продовжено дію контракту понад встановлені строки - на період дії воєнного стану.

Уважаючи дії відповідача щодо розгляду рапорту, а також наказ від 05 травня 2025 року №735-ОС протиправними, ОСОБА_1 звернувся з відповідним позовом до суду.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Положеннями статті 17 Конституції України встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Згідно зі статтею 65 Основного Закону захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до статті 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/202 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє станом на день ухвалення рішення.

Правовідносини між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-ХІІ від 25 березня 1992 року з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі – Закон України № 2232-ХІІ).

За змістом частин 1 та 3 статті 1 цього Закону захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Частиною 7 названої правової норми визначено, що виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, центри надання адміністративних послуг, центри рекрутингу та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Відповідно до частини 9 статті 1 Закону України №2232-XII щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники – особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники – особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані – особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти – особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Згідно із частиною 1 статті 2 названого Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни.

Згідно з частиною 2 цієї правової норми проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.

Відповідно до пункту 2 частини 1 та абзацу 1 частини 3 статті 24 Закону України №2232-ХІІ початком проходження військової служби вважається, зокрема, день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) – для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов`язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації.

Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Порядок звільнення з військової служби унормовано статтею 26 Закону України № 2232-ХІІ.

За приписами пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України №2232-XII (в редакції, чинній на момент підписання контракту) контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: з моменту оголошення мобілізації – протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану – до оголошення демобілізації:

а) за віком – у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі;

б) за станом здоров`я – на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку;

в) у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання;

г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу);

ґ) за власним бажанням (для військовослужбовців із числа іноземців та осіб без громадянства, які проходять військову службу за контрактом у Збройних Силах України).

Станом на дату подання позивачем рапорту, пунктом 3 частини 5 статті 26 Закону України №2232-XII встановлено, що під час проведення мобілізації та дії воєнного стану, контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану (підпункт «ж»).

Тобто приписами підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України №2232-XII закріплено, що звільнення з військової служби за закінченням строку контракту може бути лише у випадку, коли такий контракт укладено під час дії воєнного стану.

Указані зміни внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11 квітня 2024 року №3633-ІХ (далі – Закон України №3633-ІХ).

За цим Законом, пункт 3 частини 5 статті 26 Закону України №2232-XII зазнав суттєвих змін, а саме доповнений підпунктом «ж», на підставі якого позивач просив звільнити його зі служби.

Частиною 7 статті 26 Закону України №2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Як установлено судом, 27 липня 2022 між ОСОБА_1 та Загоном укладено контракт про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах осіб сержантського та старшинського складу, строком на 3 роки.

У контракті зазначено, що він може бути достроково припинено (розірвано) з ініціативи органу Державної прикордонної служби України або громадянина України в порядку та на підставах, визначених Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України.

Так, Указом Президента України від 29 грудня 2009 року №1115/2009 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України (далі – Положення №1115/2009 у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі – громадяни) військової служби в Державній прикордонній службі України (далі – Держприкордонслужба) у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період (пункт 1).

Відповідно до пункту 17 названого Положення з громадянином, який вступає на військову службу, укладається контракт – письмова угода, укладена відповідно до вимог, визначених цим Положенням, між громадянином і державою, від імені якої виступає уповноважений орган Держприкордонслужби, для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження військової служби.

З громадянином, який вступає на військову службу, можуть бути укладені такі види контрактів:

контракт про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах осіб рядового складу (додаток 1);

контракт про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах осіб сержантського і старшинського складу (додаток 1);

контракт про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах осіб офіцерського складу (додаток 1);

контракт про проходження військової служби (навчання) курсантами вищого військового навчального закладу Державної прикордонної служби України (додаток 2);

Пунктами 26, 27 Положення №1115/2009 визначено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовець, який проходить військову службу за контрактом, звільняється з військової служби з підстав, передбачених частиною 5 статті 26 Закону України №2232-ХІІ.

Днем припинення (розірвання) контракту є:

1) день закінчення строку контракту;

2) день, зазначений у наказі начальника органу Держприкордонслужби про виключення військовослужбовця зі списків особового складу цього органу в разі дострокового припинення (розірвання) контракту;

3) день набрання чинності контрактом про навчання в разі вступу особи рядового складу, сержантського і старшинського складу до вищого військового навчального закладу;

4) день, що настає після дня смерті (загибелі) військовослужбовця;

5) день набрання чинності новим контрактом - у разі зміни військовослужбовцем одного виду військової служби на інший;

6) день, зазначений у наказі ректора вищого військового навчального закладу про виключення курсанта зі списків особового складу;

7) дата смерті, зазначена у свідоцтві про смерть військовослужбовця, у разі встановлення в судовому порядку факту смерті військовослужбовця в певний час або оголошення його померлим;

8) день набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовця в установленому законом порядку безвісно відсутнім.

З аналізу вищенаведених норм убачається, що право військовослужбовця на звільнення з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України №2232-ХІІ виникає на наявності таких обставин: 1) укладення контракту під час дії воєнного стану; 2) закінчення строку дії такого контракту; 3) відсутність у військовослужбовця бажання продовжувати військову службу.

У спірному випадку позивачеві відмовлено у звільненні з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України №2232-XII, у зв`язку з закінченням строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану з підстав того, що норма підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України №2232-XII, яка набула чинності 18 травня 2024 року, не може бути застосована до контракту, який було укладено до набрання чинності зазначеною нормою (27 липня 2022 року).

Між тим, суд уважає, що закінчення строку контракту позивача, як юридичний факт, відбулось під час дії положень законодавства, визначених підпунктом «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України №2232-XII, якими встановлено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

Закінчення строку дії контракту є безумовною підставою, передбаченою підпунктом «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України №2232-XII, для звільнення з військової служби.

Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Верховного Суду, аналізуючи питання дії нормативно-правових актів у часі, у постанові від 31 березня 2021 року у справі №803/1541/16 вказала, що у разі, якщо під час розгляду заяви особи суб`єктом владних повноважень до прийняття остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб`єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.

Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 28 травня 2024 року у справі №990/56/24 зазначено, що якщо правовідносини виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом.

Також Верховний Суд у постановах від 31 березня 2021 року у справі №803/1541/16 та від 19 вересня 2024 року у справі №120/10413/22 вказав, що новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності; якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування. Застосування стосовно триваючих відносин до їх завершення нормативно-правового регулювання, яке діяло на час їх виникнення, допускається за окремим рішенням і розглядається з позицій встановлення спеціального регулювання перехідного періоду – «переживаючої» (ультраактивної) дії нормативно-правових актів. Водночас, таке застосування повинно бути чітко обумовлено при прийнятті відповідних нормативно-правових актів. Відсутність такого застереження не надає суб`єкту владних повноважень права на самовільне застосування нечинних правових норм. Адміністративні суди оцінюють законність рішень суб`єктів владних повноважень виключно з точки зору законодавства, яке діяло на момент прийняття таких рішень.

У розглядуваному випадку закінчення строку контракту позивача відбулось під час дії положень законодавства, якими визначено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

У зв`язку з закінченням строку дії контракту у військовослужбовця (позивача) виникає право на звільнення з військової служби, а у відповідного органу військового управління – обов`язок забезпечити його реалізацію.

Отже, суд уважає, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати пряму дію норми у часі, а саме у тій редакції, яка була чинною на момент розгляду відповідачем рапорту позивача.

При цьому, у розглядуваній справі відповідачем не доведено, що позивачем надавалась згода чи бажання укласти новий контракт з метою продовження військової служби, будь-яких документів, які підтверджують вжиття відповідачем заходів узгодження з позивачем внесення змін та доповнень до контракту, а також досягнення між сторонами відповідної згоди на продовження дії контракту чи укладення нового, що засвідчується підписами сторін контракту, матеріали справи не містять.

Ураховуючи наведене правове регулювання та встановлені у цій справі обставини, суд висновує, що позивач станом на 27 липня 2025 року мав право на звільнення зі служби за підпунктом «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України №2232-ХІІ (як такий, що уклав контракт під час дії воєнного стану), яке він і реалізував, звернувшись до командування Загону з відповідним рапортом, а тому дії відповідача щодо відмови у звільненні позивача з військової служби та наказ від 06 травня 2025 року №735-ОС в частині продовження строку контракту про проходження військової служби позивачу є протиправними.

Такий висновок суду узгоджується з позицією, викладеною у постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2026 року у справі №480/472/26.

Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача у спірних відносинах, суд виходить з того, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, а практичне застосування ефективного механізму захисту для адміністративного суду є обов`язковим, оскільки протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Водночас, суд не може підміняти суб`єкта владних повноважень та приймати рішення про звільнення з військової служби, а може лише зобов`язати відповідача прийняти таке рішення за наявності достатніх підстав для цього та наданих позивачем документів.

Беручи до уваги встановлені у цій справі обставини, суд приходить до висновку, що порушене право позивача підлягає судовому захисту шляхом зобов`язання Загону повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України №2232-ХІІ, з урахуванням висновків суду викладених у мотивувальній частині цього рішення.

Аналогічний висновок викладений у постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2026 року у справі №120/18203/25.

Інші доводи і заперечення сторін, з урахуванням наведеного, на висновки суду не впливають.

Згідно зі статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд ураховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також ураховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, пункт 29).

За відсутності документально підтверджених судових витрат, питання про їх розподіл суд не вирішує.

Керуючись положеннями статей 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 257, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позову ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправними дії НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо відмови у звільненні з військової служби ОСОБА_1 на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ.

Зобов`язати НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про його звільнення з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ, у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану, з урахуванням висновків суду викладених у цьому рішенні.

Визнати протиправним та скасувати наказ начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) від 06 травня 2025 року №735-ОС в частині продовження строку контракту про проходження військової служби ОСОБА_1 понад установлені строки з 07 липня 2025 року на період дії воєнного стану.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом 30 днів з дати його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Т.О. Окис

27.08.26