Постанова від 26 серпня 2026 р. у справі №725/4229/26 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2026 року

м. Чернівці

справа № 725/4229/26

провадження № 22-ц/822/1766/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Одинака О. О.

суддів: Кулянди М. І., Перепелюк І. Б.

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС»

відповідач - ОСОБА_1

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС», в інтересах якого діє Сахарова Ольга Ігорівна, на заочне рішення Чернівецького районного суду міста Чернівців від 09 липня 2026 року

головуючий у суді першої інстанції суддя Нестеренко Є. В.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» (далі - ТзОВ «ФК «ЕЙС») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Просило суд стягнути із ОСОБА_1 75 577 гривень 41 копійку заборгованості, а саме: 19 296 гривень 36 копійок - заборгованість за тілом кредиту; 56 281 гривня 05 копійок - заборгованість за процентами за користування кредитом.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 13 липня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 в електронній формі з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором укладено кредитний договір № 586368656.

За умовами договору кредитодавець перерахував відповідачу 10 000 гривень 00 копійок, а в подальшому сума кредиту була збільшена, у зв`язку з чим загальний розмір наданого кредиту становив 27 049 гривень 00 копійок.

Право вимоги за кредитним договором послідовно перейшло від ТзОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» до ТзОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» на підставі договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року та Реєстру прав вимоги № 158 від 02 листопада 2021 року; від ТзОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» до ТзОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» на підставі договору факторингу № 05/0820-01 від 05 серпня 2020 року та Реєстру прав вимоги № 9 від 30 травня 2023 року; від ТзОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» до ТзОВ «ФК «ЕЙС» на підставі договору факторингу № 11/07/25-Е від 11 липня 2025 року.

У зв`язку з неналежним виконанням зобов`язання, загальний розмір заборгованості за кредитним договором № 586368656 від 13 липня 2021 року позивач визначив у сумі 75 577 гривень 41 копійка, з яких: 19 296 гривень 36 копійок - заборгованість за тілом кредиту; 56 281 гривня 05 копійок - заборгованість за процентами за користування кредитом.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Чернівецького районного суду міста Чернівців від 09 липня 2026 року у задоволенні позову ТзОВ «ФК «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено.

Суд першої інстанції встановив факт укладення 13 липня 2021 року між ТзОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 кредитного договору № 586368656 в електронній формі, факт надання відповідачу кредитних коштів, а також послідовне укладення договорів факторингу та включення права вимоги до відповідних реєстрів.

Відмовляючи у позові, суд виходив із того, що договір факторингу № 28/1118-01 між первісним кредитором та ТзОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено 28 листопада 2018 року, тоді як кредитний договір із відповідачем - 13 липня 2021 року. На думку суду, на момент укладення договору факторингу право вимоги до ОСОБА_1 ще не існувало, а тому не могло бути відступлене новому кредитору.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що ТзОВ «ФК «ЕЙС» не набуло у визначеному законом порядку права вимоги за кредитним договором № 586368656 від 13 липня 2021 року, і визнав цю підставу самостійною та достатньою для відмови у позові.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ТзОВ «ФК «ЕЙС», в інтересах якого діє Сахарова О. І., просить скасувати заочне рішення Чернівецького районного суду міста Чернівців від 09 липня 2026 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неправильно визначив момент переходу права вимоги за договором факторингу № 28/1118-01 та ототожнив дату укладення рамкового договору факторингу з датою відступлення конкретної грошової вимоги.

Наголошує, що за умовами договору факторингу конкретні права вимоги передаються за відповідними реєстрами, а право вимоги переходить до фактора у день підписання сторонами відповідного реєстру. Кредитний договір із ОСОБА_1 укладено 13 липня 2021 року, а Реєстр прав вимоги № 158, до якого включено цю вимогу, - 02 листопада 2021 року, тобто після виникнення кредитного зобов`язання.

Посилається на те, що договір факторингу № 28/1118-01 був рамковим і його строк дії неодноразово продовжувався додатковими угодами, у тому числі на період, коли виникло та було включене до реєстру право вимоги до відповідача.

На підтвердження своєї позиції ТзОВ «ФК «ЕЙС» посилається, зокрема, на постанову Верховного Суду від 07 січня 2026 року у справі № 727/2790/25 (провадження № 61-13862св25), у якій досліджувався перехід права вимоги за тим самим договором факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року.

Вважає, що суд першої інстанції застосував висновки Верховного Суду, сформульовані у правовідносинах, які не є подібними до спірних, та не врахував спеціальне регулювання відступлення майбутньої грошової вимоги за договором факторингу.

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судом першої та апеляційної інстанцій

13 липня 2021 року між ТзОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 586368656 у формі електронного документа з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором MNV39FW4, який було направлено 13 липня 2021 року о 19 годині 28 хвилин 39 секунд та введено відповідачем о 19 годині 29 хвилин 06 секунд (документ сформований у системі «Електронний суд» під назвою «3. Кредитний договір.pdf (1).pdf», арк. 3-8).

За умовами договору первісний кредитор перерахував відповідачу 10 000 гривень 00 копійок, а в подальшому відповідач збільшив суму кредиту, у зв`язку з чим загальна сума кредиту становила 27 049 гривень 00 копійок (документи сформовані у системі «Електронний суд» під назвами «3. Кредитний договір.pdf (1).pdf», арк. 3; «21. Розрахунок заборгованості Первісного кредитора.pdf.pdf», арк. 1).

28 листопада 2018 року між ТзОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТзОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено договір факторингу № 28/1118-01 (документ сформований у системі «Електронний суд» під назвою «11. ДФ 1 з ДУ.pdf.pdf», арк. 1-11).

Строк дії цього договору неодноразово продовжувався додатковими угодами: № 19 від 28 листопада 2019 року - до 31 грудня 2020 року; № 26 від 31 грудня 2020 року - до 31 грудня 2021 року; № 27 від 31 грудня 2021 року - до 31 грудня 2022 року; № 31 від 31 грудня 2022 року - до 31 грудня 2023 року; № 32 від 31 грудня 2023 року - до 31 грудня 2024 року (документ сформований у системі «Електронний суд» під назвою «11. ДФ 1 з ДУ.pdf.pdf», арк. 12-13, 23-25).

Відповідно до Витягу з Реєстру прав вимоги № 158 від 02 листопада 2021 року до договору факторингу № 28/1118-01 ТзОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 586368656 від 13 липня 2021 року. За цим Реєстром розмір переданої вимоги до ОСОБА_1 становив 52 498 гривень 77 копійок, з яких 19 296 гривень 36 копійок - заборгованість за основним боргом та 33 202 гривні 41 копійка - заборгованість за процентами (документ сформований у системі «Електронний суд» під назвою «12. Витяг з Реєстру прав вимоги до ДФ.pdf.pdf», арк. 1-3).

05 серпня 2020 року між ТзОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТзОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» укладено договір факторингу № 05/0820-01 (документ сформований у системі «Електронний суд» під назвою «14. ДФ 2 з ДУ.pdf.pdf», арк. 1-9).

Відповідно до Витягу з Реєстру прав вимоги № 9 від 30 травня 2023 року право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 586368656 від 13 липня 2021 року перейшло до ТзОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» у загальному розмірі 75 577 гривень 41 копійка, з яких 19 296 гривень 36 копійок - заборгованість за основним боргом та 56 281 гривня 05 копійок - заборгованість за процентами (документ сформований у системі «Електронний суд» під назвою «15. Витяг з Реєстру прав вимоги до ДФ 2.pdf.pdf», арк. 1-3).

11 липня 2025 року між ТзОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та ТзОВ «ФК «ЕЙС» укладено договір факторингу № 11/07/25-Е (документ сформований у системі «Електронний суд» під назвою «17. ДФ 3.pdf.pdf», арк. 1-8).

На виконання цього договору 14 липня 2025 року сторонами підписано Реєстр боржників, відповідно до якого до ТзОВ «ФК «ЕЙС» відступлено право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 586368656 від 13 липня 2021 року на суму 75 577 гривень 41 копійка, з яких 19 296 гривень 36 копійок - заборгованість за основним боргом та 56 281 гривня 05 копійок - заборгованість за процентами (документ сформований у системі «Електронний суд» під назвою «18. Витяг з Реєстру Боржників до ДФ 3.pdf.pdf», арк. 1-4).

Того ж дня сторонами складено акт прийому-передачі Реєстру Боржників, відповідно до якого ТзОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» передало, а ТзОВ «ФК «ЕЙС» прийняло Реєстр Боржників за договором факторингу № 11/07/25-Е (документ сформований у системі «Електронний суд» під назвою «19. Акт прийому_передачі Реєстру Боржників за ДФ 3.pdf.pdf», арк. 1).

Перерахування кредитних коштів ОСОБА_1 підтверджується платіжними дорученнями від 13 липня 2021 року № b64804b5-6d59-4028-a2f3-9c9614330c51 на суму 10 000 гривень 00 копійок, від 14 липня 2021 року № 263656b7-8ec6-4347-8940-2d57c5a02bc7 на суму 9 950 гривень 00 копійок та від 21 липня 2021 року № 318f6bd3-c7ca-46f7-9dff-38cd58936e8e на суму 7 099 гривень 00 копійок, відповідно до яких кошти перераховано на платіжну картку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 за кредитним договором № 586368656 від 13 липня 2021 року (документ сформований у системі «Електронний суд» під назвою «9. Платіжне доручення про перерахування коштів.pdf.pdf», арк. 1-3).

Згідно з розрахунком заборгованості ТзОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» загальний розмір заборгованості за кредитним договором № 586368656 становить 75 577 гривень 41 копійка, з яких: 19 296 гривень 36 копійок - заборгованість за тілом кредиту; 56 281 гривня 05 копійок - заборгованість за процентами (документ сформований у системі «Електронний суд» під назвою «22. Розрахунок заборгованості ТОВ ТАЛІОН ПЛЮС.pdf.pdf», арк. 1-3).

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при ухваленні постанови

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною четвертою статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Апеляційний суд вважає, що оскаржуване рішення не відповідає наведеним вимогам закону.

Щодо укладення кредитного договору від 13 липня 2021 року № 586368656 в електронному вигляді

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України у редакції, чинній на час укладення кредитного договору, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Особливості укладення договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року № 675-VIII у редакції, чинній на час укладення кредитного договору (далі – Закон № 675-VIII).

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону № 675-VIII електронний підпис одноразовим ідентифікатором – дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Відповідно до пункту 12 частини першої статті 3 Закону № 675-VIII одноразовий ідентифікатор – алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону № 675-VIII відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону № 675-VIII у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону № 675-VIII, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Статтею 12 Закону № 675-VIII передбачено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Як вбачається з кредитного договору № 586368656 від 13 липня 2021 року, він містить відомості, необхідні для ідентифікації ОСОБА_1 , зокрема паспортні дані, реєстраційний номер облікової картки платника податків, адресу проживання, електронну адресу та номер мобільного телефону. Договір підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором MNV39FW4, який було направлено 13 липня 2021 року о 19 годині 28 хвилин 39 секунд та введено відповідачем о 19 годині 29 хвилин 06 секунд.

Таким чином, сторонами в електронній формі погоджено істотні умови кредитного договору, а використання ОСОБА_1 одноразового ідентифікатора відповідає встановленому Законом № 675-VIII способу підписання електронного правочину. Тому кредитний договір № 586368656 від 13 липня 2021 року є укладеним у письмовій формі та породжує для сторін передбачені ним цивільні права й обов`язки.

Щодо виконання кредитодавцем обов`язку щодо переказу (надання) кредитних коштів

Колегія суддів виходить із того, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором.

Відповідно до пунктів 1.1, 1.3 кредитного договору кредитодавець зобов`язався надати ОСОБА_1 кредит у вигляді кредитної лінії, при цьому перший транш становив 10 000 гривень 00 копійок, а протягом дисконтного періоду позичальник мав право отримувати наступні транші в межах кредитного ліміту.

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання кредитного договору ТзОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» перерахувало на платіжну картку відповідача № 4441-11ХХ-ХХХХ-7088 10 000 гривень 00 копійок 13 липня 2021 року, 9 950 гривень 00 копійок 14 липня 2021 року та 7 099 гривень 00 копійок 21 липня 2021 року, тобто загалом 27 049 гривень 00 копійок. У платіжних дорученнях отримувачем коштів зазначено ОСОБА_1 , а у призначенні платежу – переказ коштів згідно з кредитним договором № 586368656 від 13 липня 2021 року для зарахування на платіжну картку № НОМЕР_1 .

Крім того, із розрахунку заборгованості вбачається, що протягом липня-серпня 2021 року відповідач здійснював платежі на виконання договору на загальну суму 15 200 гривень 00 копійок. Вчинення таких дій узгоджується з фактом отримання відповідачем кредитних коштів та виконання ним кредитного договору.

Отже, факт надання ОСОБА_1 кредитних коштів у загальному розмірі 27 049 гривень 00 копійок підтверджений належними письмовими доказами.

Щодо переходу права вимоги до ТзОВ «ФК «ЕЙС»

30 липня 2026 року введено в дію Закон України «Про факторинг» від 03 червня 2025 року № 4466-IX. Водночас пунктом 2 розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що положення цього Закону застосовуються до відносин, що виникли на підставі договорів факторингу, укладених після введення в дію цього Закону. Відносини, що виникли на підставі договорів факторингу, укладених до дня введення в дію цього Закону, регулюються відповідно до законодавства, що діяло до введення в дію цього Закону.

Оскільки всі договори факторингу, на яких ґрунтується заявлене позивачем право вимоги, укладені до 30 липня 2026 року, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ЦК України про факторинг у редакції, чинній на час виникнення відповідних правовідносин.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною першою статті 1077 ЦК України у редакції, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин, було встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до частини першої статті 1078 ЦК України у тій самій редакції предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Частиною другою статті 1078 ЦК України було передбачено, що майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Отже, закон прямо допускав відступлення за договором факторингу не лише наявної, а й майбутньої грошової вимоги. Те, що кредитний договір із відповідачем укладено після підписання рамкового договору факторингу, не виключає можливості переходу права вимоги, якщо така вимога виникла та була належним чином індивідуалізована у порядку, передбаченому договором факторингу.

За змістом пунктів 1.2, 1.3, 1.5, 2.1 та 4.1 договору факторингу № 28/1118-01 конкретні права вимоги визначаються у відповідних реєстрах прав вимоги, а їх перехід від клієнта до фактора пов`язаний із підписанням сторонами відповідного реєстру.

Кредитний договір № 586368656 укладено 13 липня 2021 року. Право вимоги за цим договором включено до Реєстру прав вимоги № 158 02 листопада 2021 року, тобто після виникнення кредитного зобов`язання та у межах строку дії договору факторингу № 28/1118-01.

Таким чином, на дату підписання Реєстру прав вимоги № 158 грошова вимога до ОСОБА_1 вже існувала, була індивідуалізована даними конкретного кредитного договору та боржника, а тому висновок суду першої інстанції про неможливість її переходу лише через те, що рамковий договір факторингу був укладений раніше за кредитний договір, є помилковим.

Такий підхід узгоджується з постановою Верховного Суду від 07 січня 2026 року у справі № 727/2790/25 (провадження № 61-13862св25). У тій справі предметом оцінки був той самий рамковий договір факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року та кредитний договір, укладений вже після нього. Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду, що майбутня грошова вимога може бути відступлена за договором факторингу, а її індивідуалізація має бути забезпечена не пізніше моменту виникнення вимоги. Встановивши, що конкретне право вимоги було включене до реєстру після укладення кредитного договору, Верховний Суд визнав обґрунтованим висновок про послідовний перехід права вимоги від ТзОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» до ТзОВ «ФК «ЕЙС».

Обставини цієї справи в частині першого етапу переходу права вимоги є подібними: кредитний договір укладений після рамкового договору факторингу № 28/1118-01, однак до реєстру право вимоги включено вже після укладення кредитного договору та виникнення відповідного зобов`язання.

Крім того, суд першої інстанції сам установив подальший перехід права вимоги за Реєстром прав вимоги № 9 від 30 травня 2023 року до ТзОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та за договором факторингу № 11/07/25-Е від 11 липня 2025 року до ТзОВ «ФК «ЕЙС». За таких обставин висновок про відсутність у позивача права вимоги суперечить установленим самим судом фактичним обставинам.

Посилання суду першої інстанції на висновки Верховного Суду щодо неможливості передачі невизначеної або такої, що не належала первісному кредитору, вимоги не спростовують наведеного. У цій справі предметом оцінки є не передача невизначеної вимоги у день укладення рамкового договору, а перехід конкретної вимоги за підписаним після її виникнення реєстром у межах чинного договору факторингу.

Отже, ТзОВ «ФК «ЕЙС» довело належний та послідовний перехід до нього права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 586368656 від 13 липня 2021 року.

Проте перехід права вимоги до нового кредитора не створює для позичальника безумовного обов`язку сплатити заборгованість саме у тому розмірі, який зазначений у договорі відступлення права вимоги чи реєстрі боржників. Верховний Суд у постановах від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 924/1014/18, від 28 січня 2020 року у справі № 924/1208/18 та від 19 лютого 2020 року у справі № 639/4836/17 звертав увагу, що питання про належне чи неналежне виконання сторонами основного кредитного зобов`язання та дійсний розмір заборгованості підлягають дослідженню саме у спорі про стягнення заборгованості. Отже, зазначення у реєстрах прав вимоги суми 75 577 гривень 41 копійка не звільняє суд від обов`язку перевірити обґрунтованість кожної складової цієї суми та здійснити власний розрахунок.

Щодо розміру заборгованості

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

У пунктах 91-93 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц зроблено висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22) звернуто увагу, що регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені часовими межами, в яких позичальник має можливість правомірно не сплачувати кредитору борг, тобто строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами. Після порушення зобов`язання з повернення кредиту в цій частині регулятивні відносини трансформуються в охоронні.

Тому для вирішення питання про розмір процентів, які підлягають стягненню у цій справі, визначальним є встановлення строку кредитування з урахуванням передбаченого договором механізму його продовження та перевірка розрахунку позивача в межах такого строку.

Пунктом 1.7 кредитного договору передбачено, що кредитна лінія надається строком на 16 днів від дати отримання кредиту позичальником (дисконтний період). Пунктом 1.8 договору сторони погодили можливість продовження дисконтного періоду шляхом сплати протягом дисконтного та пільгового періоду всіх фактично нарахованих процентів за умови активації позичальником функції продовження строку дисконтного періоду в Особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця. Отже, договором передбачено альтернативні способи активації цієї функції – в Особистому кабінеті або в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця. При цьому пунктом 1.8 договору дата ініціації продовження (Y) визначена як дата зарахування платежу на рахунок кредитодавця. Кількість таких продовжень договором не обмежена.

Згідно з пунктом 1.9.1 договору протягом первісного дисконтного періоду проценти нараховуються за дисконтною процентною ставкою 321,2% річних, що становить 0,88% від суми кредиту за кожний день користування ним. За умовами пункту 1.9.2 договору у разі продовження дисконтного періоду проценти нараховуються за індивідуальною процентною ставкою 322,44% річних, що становить 0,88% в день від суми кредиту за кожний день користування ним, з можливістю надання кредитодавцем знижки.

Пунктом 1.9.3 договору передбачено, що у разі користування кредитом після закінчення дисконтного періоду без своєчасної сплати процентів у порядку, передбаченому пунктом 1.8 договору, умови щодо нарахування процентів за дисконтною та індивідуальною процентними ставками за весь строк дисконтного періоду скасовуються та застосовується базова процентна ставка 620,5% річних, що становить 1,7% в день від суми кредиту за кожний день користування ним.

Разом з тим пунктом 1.12 договору сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення дисконтного періоду є відкладальною обставиною в розумінні статті 212 ЦК України, яка має наслідком продовження строку дії кредитної лінії та загального строку дії договору. За пунктом 1.12.1 договору строк виконання зобов`язання щодо повернення основної суми кредиту переноситься кожного разу на один календарний день, але не більше ніж на 90 календарних днів від дати закінчення дисконтного періоду.

Відповідно до пункту 1.12.2 договору з наступного дня після закінчення дисконтного періоду позичальник зобов`язаний щоденно сплачувати проценти з розрахунку 839,5% річних, що становить 2,3% в день від суми кредиту за кожний день користування ним.

Пунктом 4.3 договору погоджено, що проценти, нараховані після закінчення строку дії договору, тобто після 90-го дня від дати закінчення дисконтного періоду, є процентами за користування грошовими коштами в розумінні частини другої статті 625 ЦК України.

Однак визначення сторонами у договорі назви чи правової природи відповідного платежу не звільняє суд від обов`язку перевірити, чи відповідає таке регулювання суті правовідносин та імперативним вимогам закону.

Із розрахунку первісного кредитора вбачається, що первісний 16-денний дисконтний період закінчувався 28 липня 2021 року. Саме 28 липня 2021 року ОСОБА_1 здійснив платіж у сумі 850 гривень 00 копійок, з яких 679 гривень 28 копійок зараховано на погашення всіх нарахованих на той час процентів, а 170 гривень 72 копійки – на погашення тіла кредиту.

Надалі 27 серпня 2021 року відповідач здійснив платіж у сумі 5 095 гривень 00 копійок, з яких 5 094 гривні 30 копійок зараховано на погашення нарахованих процентів, а 70 копійок – на погашення тіла кредиту. Дати цих платежів, повне погашення на відповідні дати нарахованих процентів та подальший порядок нарахування процентів у розрахунку кредитодавця відповідають передбаченому пунктом 1.8 договору механізму продовження дисконтного періоду.

З урахуванням формули продовження, погодженої пунктом 1.8 договору, після платежу 28 липня 2021 року дисконтний період було продовжено до 27 серпня 2021 року, а після платежу 27 серпня 2021 року – до 26 вересня 2021 року. Таким чином, на відміну від обставин справи № 727/2790/25, матеріали цієї справи містять платежі, які за своїми датами, сумами та способом зарахування підтверджують реалізацію передбаченого договором механізму продовження строку кредитування.

Оцінюючи наведені обставини у сукупності, колегія суддів враховує, що відповідач не обмежився одним частковим платежем. ОСОБА_1 двічі саме в останній день відповідного дисконтного періоду сплачував усі нараховані проценти: 28 липня 2021 року – за первісний дисконтний період, а 27 серпня 2021 року – за наступний 30-денний період. Після першого такого платежу відповідач продовжив виконувати кредитний договір і через 30 днів знову погасив у повному обсязі проценти, нараховані за продовжений період. Така послідовна поведінка відповідача, у поєднанні з тим, що пункт 1.8 договору прямо визначає датою ініціації продовження дату зарахування платежу на рахунок кредитодавця, а розрахунок кредитодавця після кожного такого платежу відображає новий 30-денний дисконтний період, підтверджує реалізацію сторонами погодженого механізму продовження строку кредитування.

При цьому у постанові Верховного Суду від 07 січня 2026 року у справі № 727/2790/25 наведено, що в тій справі матеріали не містили доказів продовження дисконтного періоду після його первісного закінчення та сплати позичальником усіх нарахованих процентів для такого продовження. Крім того, постанова апеляційного суду в частині відмови у стягненні процентів поза первісним дисконтним періодом у касаційному порядку не оскаржувалася та Верховним Судом не переглядалася. Тому обставини цієї справи щодо фактичного продовження строку кредитування є відмінними.

Після закінчення другого продовженого дисконтного періоду 26 вересня 2021 року відповідач нараховані проценти не сплатив та дій, передбачених пунктом 1.8 договору, для чергового продовження дисконтного періоду не вчинив. Згідно з пунктом 3.4 договору протягом наступних трьох календарних днів (пільгового періоду) нарахування процентів в обліку кредитодавця призупиняється, а у разі непогашення кредиту та процентів на четвертий день кредитодавець здійснює донарахування зобов`язань та їх перерахунок, пов`язаний із настанням передбачених договором відкладальних обставин.

Разом з тим пунктом 1.12 договору передбачено, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення дисконтного періоду є відкладальною обставиною в розумінні статті 212 ЦК України, яка має наслідком продовження строку дії кредитної лінії. За пунктом 1.12.1 договору зобов`язання щодо повернення основної суми кредиту переноситься на наступний день, а у разі ненадходження платежу – кожного разу ще на один календарний день, але не більше ніж на 90 календарних днів від дати закінчення дисконтного періоду. Пунктом 1.12.2 договору на цей період встановлено проценти у розмірі 839,5% річних, що становить 2,3% в день від суми кредиту.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22) виходила з того, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України є платою за можливість позичальника правомірно не повертати кредит протягом погодженого сторонами строку. Після порушення зобов`язання з повернення кредиту регулятивні відносини трансформуються в охоронні, а поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною. Аналогічний підхід щодо розмежування процентів за статтею 1048 ЦК України та процентів як міри відповідальності за статтею 625 ЦК України застосований Верховним Судом у постанові від 15 червня 2023 року у справі № 908/2187/21.

За таких обставин невиконання ОСОБА_1 обов`язку щодо повернення кредиту та сплати процентів після 26 вересня 2021 року не може одночасно свідчити про прострочення виконання зобов`язання і мати наслідком продовження строку правомірного користування кредитом. Тому нараховані з 01 жовтня 2021 року проценти у розмірі 2,3% на день не є процентами за правомірне користування кредитом у розумінні статті 1048 ЦК України.

Щодо перерахунку процентів у зв`язку з невиконанням зобов`язання

Пунктом 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» у редакції Закону України від 13 травня 2020 року № 591-IX, чинній у період виникнення спірних правовідносин, передбачено, що у разі прострочення споживачем у період з 1 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У тому числі, але не виключно, споживач у разі допущення такого прострочення звільняється від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з інших причин, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 ЦК України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період з 1 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), наступного за місяцем, в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19).

У постанові від 03 червня 2026 року у справі № 757/8409/22-ц (провадження № 61-7284св24) Верховний Суд звернув увагу, що наведене положення поширюється на будь-які платежі, сплата яких передбачена за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) договору про споживчий кредит, та що у відповідний період споживач звільняється, зокрема, і від платежів, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Верховний Суд також навів передбачену цим пунктом пряму заборону збільшення процентної ставки за користування кредитом у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит та зазначив, що встановлений з 12 березня 2020 року карантин було продовжено до 30 червня 2023 року. Отже, період спірних нарахувань у 2021 році охоплювався дією зазначеного пункту Закону.

При цьому фактичні обставини справи № 757/8409/22-ц відрізняються від обставин цієї справи. У справі, переглянутій Верховним Судом, додатковою угодою від 02 червня 2021 року сторони продовжили строк кредитування до 06 серпня 2028 року, зменшили процентну ставку за користування кредитом з 22,99% до 17%, а ставку за користування кредитними коштами, не повернутими у передбачені договором строки, – з 27,99% до 22%. За таких обставин застосування ставки 22% не було наслідком збільшення процентної ставки у зв`язку з невиконанням позичальником зобов`язання.

Натомість у цій справі застосування пункту 1.9.3 кредитного договору безпосередньо обумовлене невиконанням позичальником обов`язку своєчасно сплатити проценти та має наслідком скасування раніше застосованих дисконтної та індивідуальної процентних ставок за вже минулий період користування кредитом і їх заміну базовою ставкою 1,7% на день. Тому наведений висновок Верховного Суду у справі № 757/8409/22-ц не свідчить про допустимість такого ретроспективного перерахунку, а встановлена пунктом 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» заборона збільшення процентної ставки підлягає застосуванню з урахуванням фактичних обставин цієї справи.

У цій справі пункт 1.9.3 кредитного договору прямо пов`язує застосування базової процентної ставки 1,7% на день замість дисконтної та індивідуальної процентних ставок із невиконанням позичальником обов`язку своєчасно сплатити проценти для продовження дисконтного періоду. Саме внаслідок такого невиконання 30 вересня 2021 року кредитодавець здійснив ретроспективний перерахунок раніше нарахованих процентів та додатково нарахував 14 446 гривень 35 копійок.

Отже, додаткове нарахування 14 446 гривень 35 копійок є наслідком збільшення процентної ставки у зв`язку з невиконанням зобов`язань за договором про споживчий кредит у період дії встановленого законом обмеження, а тому ця сума не підлягає стягненню з відповідача.

Крім того, проценти у розмірі 2,3% на день, нараховані з 01 жовтня 2021 року після настання строку виконання зобов`язання, не можуть бути стягнуті як проценти за правомірне користування кредитом за статтею 1048 ЦК України. Якщо ж умову пункту 1.12.2 договору тлумачити як встановлення сторонами процентів за прострочення грошового зобов`язання у розумінні частини другої статті 625 ЦК України, такі платежі також не підлягають стягненню за період 2021 року з огляду на пункт 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» та наведений висновок Верховного Суду від 03 червня 2026 року.

Верховний Суд у постанові від 03 липня 2024 року у справі № 760/11927/16 (провадження № 61-3985св24) зазначив, що належним чином дослідити поданий стороною розрахунок заборгованості, перевірити його, оцінити у сукупності та взаємозв`язку з іншими доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково – зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні власний розрахунок є процесуальним обов`язком суду.

З розрахунку первісного кредитора вбачається, що станом на 26 вересня 2021 року залишок основної суми кредиту становив 19 296 гривень 36 копійок, а несплачені проценти, нараховані за останній доведений продовжений дисконтний період з 28 серпня по 26 вересня 2021 року, – 4 110 гривень 00 копійок (137 гривень 00 копійок х 30 днів). Отже, належний розмір заборгованості станом на закінчення погодженого сторонами строку кредитування становить 23 406 гривень 36 копійок.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 586368656 від 13 липня 2021 року складає 23 406 гривень 36 копійок, з яких: 19 296 гривень 36 копійок – заборгованість за тілом кредиту; 4 110 гривень 00 копійок – заборгованість за процентами за користування кредитом.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи наведене вище, заочне рішення Чернівецького районного суду міста Чернівців від 09 липня 2026 року ухвалено за неправильного застосування норм матеріального права, а тому апеляційну скаргу ТзОВ «ФК «ЕЙС» слід задовольнити частково, заочне рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову, а саме: «Стягнути із ОСОБА_1 на користь ТзОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» заборгованість за кредитним договором № 586368656 від 13 липня 2021 року у сумі 23 406 гривень 36 копійок, з яких: 19 296 гривень 36 копійок – заборгованість за тілом кредиту; 4 110 гривень 00 копійок – заборгованість за процентами за користування кредитом».

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За змістом пункту 1 частини другої статті 137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до частини третьої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною четвертою статті 137 ЦПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За подання позовної заяви ТзОВ «ФК «ЕЙС» сплатило судовий збір у сумі 2 662 гривні 40 копійок, що підтверджується платіжною інструкцією № 49392 від 29 квітня 2026 року, а за подання апеляційної скарги – 3 993 гривні 60 копійок, що підтверджується платіжною інструкцією № 53245 від 24 липня 2026 року.

Колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги слід задовольнити у сумі 23 406 гривень 36 копійок із заявлених 75 577 гривень 41 копійки, що становить 30,97% від ціни позову (23 406,36 / 75 577,41 х 100). Отже, з відповідача на користь позивача пропорційно до задоволених позовних вимог підлягає стягненню 2 060 гривень 75 копійок судового збору.

В апеляційній скарзі позивач також заявив до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу в судах першої та апеляційної інстанцій у загальному розмірі 13 000 гривень 00 копійок: 7 000 гривень 00 копійок у суді першої інстанції та 6 000 гривень 00 копійок у суді апеляційної інстанції.

20 серпня 2025 року між Адвокатським бюро «СОЛОМКО ТА ПАРТНЕРИ» та ТзОВ «ФК «ЕЙС» укладено договір про надання правничої допомоги № 20/08/25-01, відповідно до умов якого Адвокатське бюро зобов`язалося надавати клієнту правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором.

Згідно з пунктом 3.3 договору гонорар складається із суми вартості послуг, тарифи яких узгоджені сторонами у Протоколі погодження вартості послуг до договору. Пунктом 3.4 договору передбачено, що після належного виконання доручення Адвокатське бюро надає клієнту акт прийому-передачі наданих послуг.

Відповідно до протоколу погодження вартості послуг вартість однієї години складання позовної заяви становить 2 500 гривень 00 копійок, вивчення матеріалів справи – 500 гривень 00 копійок, підготовки адвокатського запиту – 500 гривень 00 копійок, підготовки клопотань, заяв та інших процесуальних документів – 500 гривень 00 копійок, складання апеляційної скарги – 3 000 гривень 00 копійок.

Додатковою угодою № 25770899741 від 01 вересня 2025 року сторони конкретизували доручення клієнта та погодили надання правничої допомоги у справі про стягнення заборгованості із ОСОБА_1 за кредитним договором № 586368656 від 13 липня 2021 року.

Відповідно до акта прийому-передачі наданих послуг від 29 грудня 2025 року Адвокатським бюро надано ТзОВ «ФК «ЕЙС» правничу допомогу, пов`язану з розглядом цієї справи в суді першої інстанції, на загальну суму 7 000 гривень 00 копійок, а саме: складання позовної заяви – 5 000 гривень 00 копійок (2 години); вивчення матеріалів справи – 1 000 гривень 00 копійок (2 години); підготовка адвокатського запиту щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів на рахунок ОСОБА_1 – 500 гривень 00 копійок (1 година); підготовка відповідного клопотання – 500 гривень 00 копійок (1 година). Акт підписаний виконавцем та клієнтом, якими підтверджено надання зазначених послуг у повному обсязі.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції позивачем надано акт прийому-передачі наданих послуг, відповідно до якого вартість послуги зі складання апеляційної скарги у справі № 725/4229/26 тривалістю 2 години становить 6 000 гривень 00 копійок.

Пунктом 3.8 договору про надання правничої допомоги передбачено, що у випадку, якщо рішення суду ухвалено не на користь клієнта, клієнт звільняється від обов`язку сплати гонорару.

Як слідує з мотивувальної частини постанови, за результатами апеляційного перегляду заочне рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позову ТзОВ «ФК «ЕЙС» було відмовлено, слід скасувати з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову. Отже, остаточний результат розгляду справи є частково на користь клієнта, а тому передбачені пунктом 3.8 договору підстави для повного звільнення ТзОВ «ФК «ЕЙС» від обов`язку сплати гонорару відсутні.

Водночас, оскільки позов слід задовольнити частково, витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, загальна вартість наданої ТзОВ «ФК «ЕЙС» професійної правничої допомоги у судах першої та апеляційної інстанцій становить 13 000 гривень 00 копійок.

При цьому відсутність доказів фактичної сплати зазначеного гонорару не є підставою для відмови у його розподілі, оскільки за змістом пункту 1 частини другої статті 137 ЦПК України враховується вартість правничої допомоги, яка як сплачена, так і підлягає сплаті стороною. Аналогічний підхід наведений у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19.

Враховуючи характер спору, обсяг позовної заяви та апеляційної скарги, зміст виконаної роботи та ціну позову, колегія суддів вважає заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу співмірним із складністю справи та обсягом наданих послуг.

З урахуванням положень пункту третього частини другої статті 141 ЦПК України та пропорційності задоволених позовних вимог із ОСОБА_1 на користь ТзОВ «ФК «ЕЙС» підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у сумі 4 026 гривень 10 копійок (13 000 х 30,97%).

Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, Чернівецький апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» задовольнити частково.

Заочне рішення Чернівецького районного суду міста Чернівців від 09 липня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» заборгованість за кредитним договором № 586368656 від 13 липня 2021 року у сумі 23 406 гривень 36 копійок, з яких: 19 296 гривень 36 копійок – заборгованість за тілом кредиту; 4 110 гривень 00 копійок – заборгованість за процентами за користування кредитом.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Змінити розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» 2 060 гривень 75 копійок в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на сплату судового збору.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» 4 026 гривень 10 копійок в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на професійну правничу допомогу.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини третьої статті 389 ЦПК України.

Повна постанова складена 27 серпня 2026 року.

Суддя-доповідач Олександр ОДИНАК

Судді: Мирослава КУЛЯНДА

Ірина ПЕРЕПЕЛЮК