Постанова від 24 серпня 2026 р. у справі №713/1063/26 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 серпня 2026 року місто Чернівці справа №713/1063/26

провадження №22-ц/822/1443/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Височанської Н.К.,

суддів: Кулянди М.І., Перепелюк І.Б.

за участю секретаря судових засідань Ярема А.-Л.С.

учасники справи:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал»,

відповідач – ОСОБА_1

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» на рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 04 червня 2026 року по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, головуючий в суді першої інстанції суддя Пилип`юк І.В.,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» (далі по тексту – ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Посилалося на те, що 17 вересня 2023 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту №3986625, за умовами якого ТОВ «Лінеура Україна» надало відповідачці позику у сумі 2 000,00 грн шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну карту відповідачки № НОМЕР_1 на строк 360 днів зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 2,0% в день, яка застосовується в межах строку кредитування. Вказаний договір укладений в електронній формі із застосування електронного підпису одноразовим ідентифікатором Х477.

07 жовтня 2023 року відповідачка не здійснила оплату процентів згідно графіку платежу та не повернула тіло кредиту.

24 травня 2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал», яке в подальшому змінило назву на ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал», укладено договір факторингу №24/05/24, відповідно до умов якого до ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» перейшло право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором №3986625 від 17.09.2023.

Отже, до ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» відповідно до укладеного договору факторингу №24/05/24 від 24 травня 2024 року перейшло право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором у розмірі 16 320,00 грн: сума кредиту – 2 000,00 грн, сума процентів за користування кредитом нарахованих первісним кредитором – 9 920,00 грн; сума процентів, нарахованих ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» за 110 календарних днів – 4 400,00 грн.

Просили стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» заборгованість за кредитним договором №3986625 від 17 вересня 2023 року у розмірі 16 320,00 грн: сума кредиту – 2 000,00 грн, сума процентів за користування кредитом нарахованих первісним кредитором – 9 920,00 грн; сума процентів, нарахованих ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» за 110 календарних днів – 4 400,00 грн, а також сплачений судовий збір 2 662,40 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 04 червня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» заборгованість за кредитним договором №3986625 від 17.09.2023 в розмірі 3 000,00 грн (три тисячі гривень 00 коп), з яких: 2 000,00 грн (дві тисячі гривень 00 коп) - тіло кредиту; 1 000,00 грн (тисяча гривень 00 коп) - нараховані проценти, а також 489,35 грн (чотириста вісімдесят дев`ять гривень 35 коп) - судових витрат по сплаті судового збору; 1 838,00 грн (тисячу вісімсот тридцять вісім гривень 00 коп) - судових витрат на професійну правничу допомогу.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги та позиції інших учасників

Не погоджуючись із вказаним рішення суду, позивач ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал», інтереси якого представляє Крюкова М.В. сформувала в системі «Електронний Суд» 18 червня 2026 року апеляційну скаргу на вказане рішення суду.

Вказала, що суд першої інстанції, зменшуючи розмір нарахованих процентів, вийшов за межі наданих йому повноважень та фактично втрутився у договірні правовідносини сторін без належних правових підстав.

Фінансова компанія є суб`єктом господарювання, діяльність якого спрямована на отримання прибутку, а не благодійною організацією. Відтак, надання грошових коштів у позику здійснюється на платній основі, а проценти є істотною умовою такого договору та економічною складовою господарської діяльності позивача.

Безпідставне зменшення розміру процентів фактично позбавляє кредитора очікуваного доходу та порушує баланс договірних прав і обов`язків сторін.

Таким чином, висновок суду про необхідність зменшення суми процентів є необґрунтованим, таким, що зроблений із неправильним застосуванням норм матеріального права, у зв`язку з чим підлягає скасуванню.

Вказали, що проценти нараховано у межах погодженого строку надання кредиту, зазначеному в п. 1.3. Договору № 3986625 від 17 вересня 2023 року, а тому заборгованість з нарахованих процентів за користування грошовими коштами підлягає стягненню з Відповідача у сумі 14 320,00 грн. (нараховані проценти первісним кредитором у сумі 9920 грн., проценти нараховані ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» у сумі 4 400,00 грн.).

Судом не надано належної оцінки доказам (жодної оцінки), а саме тому, що в даному випадку, нараховані відсотки за кредитним договором є процентами за користування кредитом, що нараховані в межах строку кредиту - процентами за правомірне користування чужими грошовими коштами, розмір яких визначається договором.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Відзиву на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходило.

Мотивувальна частина

Межі розгляду справи

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Позиція апеляційного суду

Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи викладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що 17 вересня 2023 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту №3986625 в електронному вигляді із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором Х477, за умовами якого відповідачка отримала кредит у розмірі 2000,00 грн на строк 360 днів та зобов`язалася повернути кошти кредиту та сплатити проценти за користування ним у розмірі 2,0% в день, які застосовуються у межах строку кредиту.

Згідно витребуваної з АТ «Універсал Банк» інформації – на ім`я ОСОБА_1 банком було емітовано платіжну картку № НОМЕР_2 , на яку 17.09.2023 року був зарахований платіж від «IPAY CREDIT_VISA1» y сумі 2 000,00 грн.

ОСОБА_1 не виконувала умови кредитного договору №3986625 від 17.09.2023, внаслідок чого станом на 24.05.2024 року її заборгованість становила 11 920,00 грн, з яких: 2 000,00 грн – заборгованість по тілу кредиту; 9 920,00 грн – заборгованість за відсотками.

На підставі договору факторингу №24/05/2024 від 24.05.2024, ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» набуло статусу кредитора по кредитному договору №3986625 від 17.09.2023 у сумі 11 920,00 грн, з яких: 2 000,00 грн – заборгованість по тілу кредиту; 9 920,00 грн – заборгованість за відсотками; у межах строку кредитування за період з 25.05.2024 до 11.09.2024 (110 календарних днів) ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» нарахувало заборгованість за відсотками ще у розмірі 4 400,00 грн.

Мотиви, з яких виходив апеляційний суд та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам, визначеним в ст.263 ЦПК України.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором у встановлені ним строки не виконала, то з неї підлягає стягненню на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» заборгованість, яка складається з основної суми боргу та відсотків, нарахованих виключно в межах строків кредитування, визначених цим договором.

Водночас, визначаючи розмір заборгованості за відсотками, суд вказав, що визначений ТОВ «Лінеура Україна» у змісті договору №3986625 від 17.09.2023 розмір процентів є непропорційно високим та призводить до дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника (споживача), відтак пункт 1.4.1 Договору є несправедливим і суперечить принципам розумності та добросовісності, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад 50%) у разі невиконання/неналежного виконання позичальником зобов`язань за цим договором.

Фактично позивач порушує питання про стягнення з позичальника простроченої заборгованості за нарахованими процентами у розмірі, що більш ніж у сім разів перевищує розмір простроченої заборгованості за кредитом.

Тому з 14 320,00 грн простроченої заборгованості за нарахованими процентами, заявленої позивачем, стягненню підлягає лише 1 000,00 грн, тобто 50% від простроченої заборгованості, яку позивачем визначено у розмірі 2 000,00 грн.

Отож, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» та стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №3986625 від 17.09.2023 у розмірі 3 000,00 грн, з яких: 2 000,00 грн - заборгованість по тілу кредиту; 1 000,00 грн – заборгованість за відсотками.

Колегія суддів не в повній мірі погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Щодо укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини 1 статті 3 ЦК України.

Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Згідно статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

Відповідно до статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Відповідно до положень статті 1046, 1049 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

За приписами статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному у статті 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі – пункт 2 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У справі, яка переглядається, встановлено, що 17 вересня 2023 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту №3986625 в електронному вигляді із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором Х477, за умовами якого відповідачка отримала кредит у розмірі 2000,00 грн на строк 360 днів та зобов`язалася повернути кошти кредиту та сплатити проценти за користування ним у розмірі 2,0% в день, які застосовуються у межах строку кредиту.

Згідно витребуваної з АТ «Універсал Банк» інформації – на ім`я ОСОБА_1 банком було емітовано платіжну картку № НОМЕР_2 , на яку 17.09.2023 року був зарахований платіж від «IPAY CREDIT_VISA1» y сумі 2 000,00 грн.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про укладеність кредитного договору та ознайомлення відповідачки з його умовами, оскільки без здійснення вказаних дій останньою кредитний договір не був би укладений сторонами, а тому цей правочин відповідно до Закону № 675-VIII вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 04 грудня 2023 року у справі № 212/10457/21 (провадження № 61-6066св23).

Підписавши вказаний договір, відповідачка добровільно погодилася на визначені у ньому умови кредитування, взявши на себе відповідні зобов`язання.

Отож, матеріалами справи підтверджується укладення кредитного договору, отримання відповідачкою кредитних коштів.

Вказане визнається та не заперечується і самою відповідачкою.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про укладеність кредитного договору, отримання кредитних коштів та ознайомлення відповідачки з його умовами, оскільки без здійснення вказаних дій останньої кредитний договір не був би укладений сторонами, укладення договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідачки.

Щодо відступлення прав вимоги

Пунктом 1 ч.1 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ст. 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Згідно ч. 1 ст. 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

24 травня 2024 року на підставі договору факторингу №24/05/2024 ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» набуло статусу кредитора по кредитному договору №3986625 від 17.09.2023 у сумі 11 920,00 грн, з яких: 2 000,00 грн – заборгованість по тілу кредиту; 9 920,00 грн – заборгованість за відсотками; у межах строку кредитування за період з 25.05.2024 до 11.09.2024 (110 календарних днів) ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» нарахувало заборгованість за відсотками ще у розмірі 4 400,00 грн.

Отже, до ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» відповідно до укладеного договору факторингу перейшло право грошової вимоги до Відповідача за договором.

Щодо розміру заборгованості за тілом кредиту та відсотками

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог діючого законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Разом з тим, згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

17 вересня 2023 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту №3986625 в електронному вигляді із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором Х477.

Згідно витребуваної з АТ «Універсал Банк» інформації – на ім`я ОСОБА_1 банком було емітовано платіжну картку № НОМЕР_2 , на яку 17.09.2023 року був зарахований платіж від «IPAY CREDIT_VISA1» y сумі 2 000,00 грн.

Пунктом 1.4.1. Договору передбачено стандартну процентну ставку, яка становить 2 % в день та застосовується в межах строку кредиту, вказаного в п. 1.3 Договору.

Пунктом 1.4.2. передбачено знижену процентну ставку, яка становить 0,01 % в день та застосовується на наступних умовах. Якщо Клієнт до встановленого строку, зазначеного в п. 1.4.2. Договору або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою, сплатить кошти в сумі, не менше суми першого платежу, визначеного в Графіку платежів, або здійснить часткове дострокове повернення кредиту, Клієнт як учасник Програми лояльності отримає від Товариства індивідуальну знижку на стандартну процентну ставку, в зв`язку з чим розмір процентів, що повинен сплатити Клієнт за стандартною процентною ставкою до вказаної вище дати буде перераховано за зниженою процентною ставкою. У випадку невиконання Клієнтом умов для отримання індивідуальної знижки від Товариства, користування кредитом для Клієнта здійснюється за стандартною процентною ставкою на звичайних (стандартних) умовах, що передбачені цим Договором та доступні для інших клієнтів, які не мають окремих індивідуальних знижок стандартної процентної ставки. При цьому, Клієнт розуміє та погоджується, що застосування зниженої процентної ставки є виключно його правом отримання індивідуальної знижки лише як учасника Програми лояльності та лише за умови виконання ним вимог для її застосування, передбачених цим Договором.

Клієнт погоджується, повністю розуміє та поінформований, що у разі невикористання Клієнтом права на отримання знижки (невиконання умов для отримання знижки) застосовується стандартна процентна ставка, при цьому застосування стандартної процентної ставки без знижки, не є зміною процентної ставки, порядку її обчислення та порядку сплати у бік погіршення для Клієнта, оскільки надання кредиту за цим Договором здійснюється саме на умовах стандартної процентної ставки.

Відповідно до п. 4.1. Договору, сторони домовилися, що повернення (виплата) кредиту та сплата процентів за користування кредитом включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, здійснюватимуться згідно з Графіком платежів, крім випадку, визначеного в п.4.3. Договору.

Відповідно до пункту 1.3 Договору № 3986625 строк кредиту 360 днів (з 17.09.2023 по 11.09.2024). Періодичність платежів зі сплати процентів – кожні 20 днів.

Відповідно до вимог статей 526-530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, належними сторонами та в установлений строк (термін).

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

Право кредитодавця на одержання процентів за кредитом, розмір і порядок одержання яких встановлюється договором, передбачено також частиною першою статті 1048, статтею 1056-1 ЦК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження №14-10цс18) зроблено правовий висновок, згідно якого припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року у справі № 263/8216/20 (провадження № 61-9100св21) зазначено, що: «цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У справі, що переглядається апеляційним судом, строк, протягом якого відповідач міг правомірно користуватися кредитними коштами - строк кредитування, встановлено тривалістю в 1 рік і протягом цього строку позивач має право на одержання процентів за користування кредитом на умовах, визначених кредитним договором.

Оскільки у зазначений у договорі строк кредитування одержані за кредитним договором кошти відповідачем повернуті не були, відмова у стягненні процентів за кредитом є необґрунтованою.

Однак, щодо розміру відсотків, які підлягають стягненню слід вказати наступне.

ОСОБА_1 не виконувала умови кредитного договору №3986625 від 17.09.2023, внаслідок чого станом на 24 травня 2024 року її заборгованість становила 11 920,00 грн, з яких: 2 000,00 грн – заборгованість по тілу кредиту; 9 920,00 грн – заборгованість за відсотками з розрахунку 2% за кожний день від неповернутого тіла кредиту в розмірі 2000 грн.

На підставі договору факторингу №24/05/2024 від 24.05.2024, ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» набуло статусу кредитора по кредитному договору №3986625 від 17.09.2023 у сумі 11 920,00 грн, з яких: 2 000,00 грн – заборгованість по тілу кредиту; 9 920,00 грн – заборгованість за відсотками.

Отож, за даними поденного розрахунку заборгованості, сформованого Первісним кредитором, вбачається, що у період з дати укладання Договору, а саме: з 17 вересня 2023 року по 24 травня 2024 року (дата укладання Договору факторингу), відповідачу нарахована заборгованість за процентами у розмірі 9920 грн. з розрахунку 2000 х 2% х 248 днів.

При цьому, у межах строку кредитування за період з 25 травня 2024 року до 11 вересня 2024 року (110 календарних днів) ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» нарахувало заборгованість за відсотками ще у розмірі 4 400,00 грн. із розрахунку 2% х 2000 х 110 днів.

Однак перевіряючи дійсність проведеного розрахунку заборгованості суд вважає, що вимоги кредитного договору у яких встановлено денну процентну ставку у 2 % є нікчемними у поряду ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24 грудня 2023 року, статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» доповнено частиною п`ятою наступного змісту: «максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%».

Пунктом 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Разом з цим пунктом 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» встановлено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів – 2,5%; протягом наступних 120 днів – 1,5%.

Отже, на підставі частини п`ятої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» починаючи з 241 дня з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», тобто з 20 серпня 2024 року максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої статті 8 не може перевищувати 1%.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними в пункті 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року у справі № 1-7/99, в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

Отже, в даному випадку законодавцем використана ультраактивна форма регулювання суспільно-правових відносин та визначений перехідний період, який передує безпосередньому застосуванню нової правової норми.

Оскільки Закон України № 3498-ІХ набрав чинності 24 грудня 2023 року та застосовано визначений законодавством перехідний період до запровадження обмеження максимального розміру денної процентної ставки, в період з 24 грудня 2023 року до 22 квітня 2024 року максимальний розмір денної процентної ставки складає 2,5%, в період з 22 квітня 2024 року до 20 серпня 2024 року – 1,5%, а з 20 серпня 2024 року – 1%.

При цьому, згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 3498-ІХ, дія пункту 5 розділу I цього Закону (яким власне і запроваджено обмеження максимального розміру денної процентної ставки) поширюється в тому числі і на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Так, кредитний договір укладено 17 вересня 2023 року, тобто до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», однак строк дії даного договору тривав після набрання чинності цим Законом, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина п`ята статті 8 Закону України «Про споживче кредитування».

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що умови щодо обмеження максимального розміру денної процентної ставки застосовуються автоматично і не вимагають внесення змін до договору, так як характер цих правових норм є імперативним і не передбачає можливості відхилення від них при укладенні чи зміні договорів про надання споживчого кредиту.

А тому умови кредитного договору, які встановлюють денну проценту ставку у розмірі, що перевищує встановлений Законом України «Про споживче кредитування» гранично допустимий її розмір, є нікчемними у відповідній частині.

Верховний Суд у постанові від 03 липня 2024 року у справі № 760/11927/16 (провадження № 61-3985св24), виходячи із положень частини першої статті 81 ЦПК України дійшов висновку, що належним чином дослідити поданий стороною доказ (у тому числі розрахунок заборгованості за кредитним договором), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково – зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок – це процесуальний обов`язок суду.

Отже, перевіривши розрахунок заборгованості первісного кредитора, умови кредитного договору, а також вимоги Закону України «Про споживче кредитування», розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором у частині нарахування процентів за користування кредитом:

- за період з 17 червня 2023 року по 21 квітня 2024 року включно (215 днів) повинен бути здійснений наступним чином: 2000 гривні х 2% х 215 = 8600 гривень;

- за період з 22 квітня 2024 року по 19 серпня 2024 року включно (120 днів) повинен бути здійснений наступним чином: 2000 гривні х 1,5% х 120 = 3600 гривень;

- за період з 20 серпня 2024 року по 11 вересня 2024 року включно (23 дні) повинен бути здійснений наступним чином: 2000 гривні х 1% х 23 = 460 гривень.

Загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 , який підлягає стягненню на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал»», становить 14660 гривень, з яких 2000 гривень – заборгованість за тілом кредиту, 12660 – заборгованість за процентами.

Таким чином суд не погоджується із доводами позивача, що загальний розмір заборгованості відповідачки за Кредитним договором становить 16320 гривень.

Встановивши вказані обставини та враховуючи, що між сторонами у справі виникли кредитні правовідносини, відповідач отримав кредитні кошти, але в порядку та на умовах договору частково їх не повернув, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги є частково обґрунтованими, а тому рішення суду підлягає зміні, а позов частковому задоволенню.

Щодо судових витрат

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п.1 ч.3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 1 Закону №5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Згідно з вимогами частин першої, другої, четвертої, п`ятої, шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України).

Саме такою є правова позиція Верховного Суду, висловлена Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).

Зазначена правова позиціє є незмінною, вона безпосередньо передбачена положеннями пункту 1 частини другої статті 137, частини восьмої статті 141 ЦПК України.

Розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані до заяви документи на предмет належності, допустимості й достовірності відображеної у них інформації.

У справі, яка переглядається, встановлено, що позивача ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» у справі в суді першої інстанції представляв адвокат Столітній М.М.

У позовній заяві представник позивача просив стягнути з відповідачки витрати на професійну правничу допомогу, понесені під час розгляду справи в суді першої інстанції в сумі 10000 грн.

На підтвердження цих витрат позивач надав договір №10/12-2024 про надання правової допомоги від 10 грудня 2024 року, ордер на надання правничої допомоги, рахунок на оплату від 21 квітня 2026 року, акт №18372 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 21 квітня 2026 року, складений відповідно до договору про надання правничої допомоги.

Згідно із зазначеними рахунком та актом адвокатом надано позивачу правничу допомогу загальною тривалістю 12 годин, вартість якої становить 10 000 гривень. Акт підписаний адвокатом і клієнтом та містить зобов`язання клієнта оплатити погоджену вартість наданої правничої допомоги.

Відсутність доказів фактичної сплати цієї суми не є підставою для відмови в її розподілі, оскільки пунктом 1 частини другої статті 137 ЦПК України передбачено відшкодування вартості правничої допомоги як фактично сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті відповідною стороною.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в частині стягненні судових витрат, колегія суддів виходить із того, що при визначенні суми відшкодування витрат суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим (п. 268).

Вказаний правовий висновок викладено у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

У додатковій постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №206/6537/19 зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зроблено висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24) виснувала, що у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

Колегія суддів наголошує, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.

Стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (див. постанову Верховного Суду від 24 січня 2022 року у справі № 911/2737/17).

Аналізуючи викладене, колегія суддів у даній справі визначаючи розмір витрат на професійну правничу допомогу яку позивач просив стягнути у розмірі 10000 грн., враховує однотипність даної справи, наявність підстав для висновку про їх шаблонність, що, у свою чергу, ставить під сумнів витрачання адвокатом значного часу на підготовку позовної заяви та розгляд справи в суді першої інстанції.

Отож, з урахуванням конкретних обставин даної справи, виходячи з принципів співмірності та розумності судових витрат, врахувавши характер правовідносин, обсяг наданих адвокатом послуг позивачу, складність справи, необхідність процесуальних дій сторони, реальність наданих адвокатських послуг, розумність їхнього розміру до ціни позову та до предмету спору, вважає за необхідне частково присудити стороні, на користь якої ухвалено судове рішення витрати на правову допомогу та покласти на відповідача витрати у розмірі 3000 грн.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 17 квітня 2024 року у справі № 756/6927/20, від 04 квітня 2024 року у справі № 701/804/21, від 10 квітня 2024 року у справі № 530/259/21, від 10 квітня 2024 року у справі №367/6289/21, від 22 травня 2024 року у справі №205/5969/15-ц, у яких також вирішувалось питання щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу за відсутності заперечень іншої сторони.

В апеляційній скарзі ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал»» просило стягнути з відповідачки 8 000 гривень витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції.

На підтвердження цих витрат позивач подав договір про надання правової допомоги № 07/07-2022 від 07 липня 2022 року, ордер на надання правничої допомоги, звіт про надання правової допомоги від 15 червня 2026 року та платіжну інструкцію № 8537 від 15 червня 2026 року.

Відповідно до звіту адвокатом здійснено правову експертизу документів, складено та подано апеляційну скаргу. Загальна тривалість наданої правничої допомоги становила 4 години, а її вартість - 8 000 гривень. Платіжна інструкція містить відмітку банку про проведення платежу, що підтверджує фактичну сплату позивачем зазначеної суми.

Разом із тим правова позиція позивача та фактичні обставини спору були сформовані під час розгляду справи у суді першої інстанції, апеляційний перегляд здійснювався без повідомлення учасників справи, а надані в апеляційному суді послуги полягали у правовій експертизі документів, складенні та поданні апеляційної скарги. Враховуючи характер спору, обсяг виконаної роботи, витрачений адвокатом час, ціну позову, колегія суддів вважає за необхідне частково присудити стороні, на користь якої ухвалено судове рішення витрати на правову допомогу понесені в апеляційній інстанції та покласти на відповідача витрати у розмірі 2000 грн.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.1 та п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України).

За приписами п.п. б) та в) п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, крім іншого, із резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 16320 грн, однак колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення позову в сумі 14660 грн. Отже, за результатами апеляційного перегляду справи суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, а саме на 89,82 % від заявлених вимог.

Апеляційним судом зменшено розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню на користь позивача за першу інстанцію з 10000 грн до 3 000 грн, за апеляційну інстанцію з 8000 грн до 2000 грн, а тому з урахуванням часткового задоволення позову на 89,82 %, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 4491 грн. (5000 х 89,82%).

При подачі позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2662,40 грн.

За подачу апеляційної скарги позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3993,60 грн.

Оскільки за результатом апеляційного перегляду справи апеляційний суд прийшов до висновку про задоволення позову частково, суд розподіляє судові витрати пропорційно задоволеним вимогам, а саме: з відповідача підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанцій в сумі 5978,41 грн. (2662,40+3993,60) х 89,82 %.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині слід змінити.

Керуючись ст.ст.368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» задовольнити частково.

Рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 04 червня 2026 року – змінити.

Визначити до стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» заборгованість за кредитним договором №3986625 від 17 вересня 2023 року у розмірі 14660 гривень 00 копійок.

Змінити розподіл судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» заборгованість за кредитним договором №3986625 від 17.09.2023 в розмірі 3 000,00 грн (три тисячі гривень 00 коп), з яких: 2 000,00 грн (дві тисячі гривень 00 коп) - тіло кредиту; 1 000,00 грн (тисяча гривень 00 коп) - нараховані проценти, а також 489,35 грн (чотириста вісімдесят дев`ять гривень 35 коп) - судових витрат по сплаті судового збору; 1 838,00 грн (тисячу вісімсот тридцять вісім гривень 00 коп) - судових витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» судовий збір за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанцій у розмірі 5989 гривень 41 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» витрати на правову допомогу понесені в суді першої та апеляційної інстанцій у розмірі 4491 гривню.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених ч.3 ст.389 ЦПК України.

Повна постанова складена судом 25 серпня 2026 року.

Суддя-доповідач: Н.К. Височанська

Судді: М.І. Кулянда

І.Б. Перепелюк