Постанова від 25 серпня 2026 р. у справі №639/7575/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2026 року

м. Харків

справа № 639/7575/25

провадження № 22-ц/818/3625/26

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Пилипчук Н.П.,

суддів - Мальованого Ю.М., Шабельнікова С.К.,

за участю секретаря - Муренченко С.А.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - Харківська міська рада,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Харківської міської ради на рішення Новобаварського районного суду м. Харкова від 19 лютого 2026 року в складі судді Труханович В.В.

в с т а н о в и в:

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Харківської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування за законом.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її рідний брат ОСОБА_2 . Після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої входить житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний будинок було придбано ОСОБА_2 та його дружиною ОСОБА_3 19 червня 1998 року та кожному належало по частині.

Зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_3 . Після її смерті відкрилася спадщина на належну їй частину цього будинку.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 15 березня 2007 року у справі № 2-802/2007 право власності на частину будинку з надвірними будівлями, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом отримала дочка померлої ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , інша частина будинку, що залишилася після смерті ОСОБА_3 , фактично перейшла її чоловікові ОСОБА_2 , який проживав у цьому будинку, користувався ним, здійснював його утримання та залишився співвласником будинку в цілому. Отже, ОСОБА_2 вважається таким, що прийняв спадщину фактично.

Вказала, що після смерті ОСОБА_2 вона звернулася до нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину. 12.02.2025 нотаріус видав їй свідоцтво про право на спадщину за законом на частину житлового будинку АДРЕСА_1 . Проте щодо іншої 1/4 частини житлового будинку, яка належала ОСОБА_2 після смерті його дружини ОСОБА_3 , нотаріус постановою від 18 вересня 2025 року №978/02-31/П відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину, посилаючись на відсутність документальних доказів прийняття спадщини ОСОБА_2 після смерті його дружини.

Просила визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частку житлового будинку АДРЕСА_2 , в порядку спадкування за законом після смерті її рідного брата, ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Новобаварського районного суду м. Харкова від 19 лютого 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено, визнано за ОСОБА_1 право власності у порядку спадкування за законом на 1/4 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 після смерті рідного брата ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Не погоджуючись з рішенням суду Харківська міська рада подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, вирішити питання щодо судових витрат.

Апеляційна скарга мотивована тим, що сама лише реєстрація місця проживання за однією адресою зі спадкодавцем не є достатнім доказом фактичного прийняття спадщини. Зазначила, що факт перебування на час відкриття спадщини у зареєстрованому шлюбі ОСОБА_3 з ОСОБА_2 не свідчить про автоматичне прийняття спадщини тим спадкоємцем, хто пережив іншого з подружжя. Посилалася на те, що інших доказів прийняття спадщини ОСОБА_2 після померлої ОСОБА_3 матеріали справи не містять. Таким чином 1/4 частка спірного будинку не є такою, що належала ОСОБА_2 на момент відкриття спадщини, а отже не входила до складу його спадщини.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу Харківської міської ради необхідно залишити без задоволення, рішення суду - залишити без змін.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на підставі договору купівлі-продажу від 19 червня 1998 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу та зареєстрованого в реєстрі за № 1-3164, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на праві власності належить по частці кожному житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с.18,65).

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 15 березня 2007 року у справі № 2-802/2007 позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання права власності у порядку спадкування за законом на частину будинку із надвірними будівлями - задоволено, визнано за ОСОБА_4 право власності у порядку спадкування за законом на частину житлового будинку із надвірними будівлями, розташованого в АДРЕСА_1 , після смерті її матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.22-23,60-61).

Судом першої інстанції були досліджені матеріали цивільної справи №2-802/2007 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання права власності у порядку спадкування за законом на частину будинку з надвірними будівлями.

Так, відповідно до актового запису про одруження №171 від 14 березня 1997 року ОСОБА_2 та ОСОБА_6 перебували у зареєстрованому шлюбі. (справа №2-802/2007 а.с.30).

Згідно копії свідоцтва про смерть ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . (справа № 2-802/2007 а.с.13).

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина у вигляді частки житлового будинку АДРЕСА_1 .

З довідки від 29.09.2006 вбачається, що на день смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , по АДРЕСА_1 були прописані та проживали дві особи: ОСОБА_3 , 1958 року народження; ОСОБА_2 , 1946 року народження (справа №2-802/2007 а.с.15).

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 (а.с.19).

Після смерті ОСОБА_2 . Четвертою Харківською міською державною нотаріальною конторою 02.02.2024 заведено спадкову справу № 66П/2024 щодо спадщини померлого (а.с.44-45).

З інформаційної довідки з Реєстру територіальної громади м. Харкова від 02.02.2024 вбачається, що ОСОБА_2 з 19.08.1998 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.50).

З копії спадкової справи № 66П/2024 щодо спадщини ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , вбачається. Що 02.02.2024 з заявою про прийняття спадщини звернулася ОСОБА_1 (а.с.42).

Згідно довідки про наявність або відсутність інформації про зареєстровані права на об`єкт нерухомого майна від 08.11.2024, виданої КП «ХМБТІ», житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 на праві власності зареєстрований: частка за ОСОБА_2 , на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 19.06.1998 приватним нотаріусом ХМНО Бєсєдою Т.Д., р.№1-3164; частка за ОСОБА_3 , на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 19.06.1998 приватним нотаріусом ХМНО Бєсєдою Т.Д., р.№1-3164; частка за ОСОБА_4 , на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 15.03.2007, справа №2-802/2007 (а.с.21,67).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 20.02.2025, виданого державним нотаріусом Четвертої Харківської міської державної нотаріальної контори та зареєстрованого в реєстрі за № 9-65, спадкоємцем майна ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його рідна сестра ОСОБА_1 . Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з частки житлового будинку АДРЕСА_1 . На земельній ділянці розташований житловий будинок літ. А-1 з прибудовами, дерево, обкладене цеглою, житловою площею 34,3 кв м, загальною площею 48,5 кв м та надвірні будівлі при ньому: навіс літ. Ж, сарай літ. В, вбиральня літ. З, огорожа № 3,6,8, вигрібні ями № 7,9 (а.с.70зворот).

18.09.2025 ОСОБА_1 через свого представника звернулася до нотаріальної контори з заявою, в якій просила видати свідоцтво про право на спадщину за законом на частку житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.72).

Постановою Четвертої Харківської міської державної нотаріальної контори № 978/02-31/П від 18.09.2025 ОСОБА_1 відмовлено в оформленні спадкових прав після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 брата ОСОБА_2 , що постійно проживав за вдресою: АДРЕСА_1 , на майно, яке залишилося після його дружини, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 , а саме частка житлового будинку АДРЕСА_1 . Підставою відмови у вчиненні нотаріальної дії зазначено те, що ні фактичних, ні юридичних підстав, підтверджених доказами, відносно того, що ОСОБА_2 прийняв спадщину після померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 дружини ОСОБА_3 , немає (а.с.25,78зворот-79).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За вимогами частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з частиною першою статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Згідно з пунктами 4, 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року, цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Правила книги шостої ЦК України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

З урахуванням того, що позовні вимоги стосуються спадщини, що відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , до вказаних спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ЦК УРСР 1963 року.

Згідно зі статтею 529 ЦК УРСР 1963 року при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Відповідно до статті 524 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

За змістом статті 525 ЦК УРСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця.

Статтею 548 ЦК УРСР встановлено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

У частині першій та другій статті 549 ЦК УРСР передбачено, що визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

За змістом статті 553 ЦК УРСР вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу).

Аналіз змісту статей 548, 549 ЦК УРСР свідчить, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Діями спадкоємця, що свідчать про прийняття ним спадщини є: 1) фактичний вступ в управління або володіння спадковим майном; 2) подача в державну нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини заяви про прийняття спадщини. Вказані дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Згідно з пунктом 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року № 18/5 (в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин), доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов`язковому страхуванню, квитанція про сплату податку, страхового платежу; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном. Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанції про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта, реєстраційного талону) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім`я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього.

У постанові Верховного Суду від 30 січня 2023 року у справі № 463/9696/20 (провадження № 61-7014св22) вказано, що під фактичним вступом у володіння або управління спадковим майном, що підтверджує факт прийняття спадщини, маються на увазі різні дії спадкоємця по управлінню, розпорядженню і користуванню цим майном, підтриманню його в належному стані або сплату податків та інших платежів тощо. Ураховуючи наведене, прийняття спадщини може бути підтверджено діями спадкоємців, які за своїм характером свідчать про те, що в шестимісячний строк із дня відкриття спадщини вони фактично вступили в управління або володіння спадковим майном або подали державній нотаріальній конторі заяву про прийняття спадщини.

У постанові Верховного Суду від 11 вересня 2020 року в справі № 348/618/15-ц (провадження № 61-9592св19) вказано, що з урахуванням змісту статті 76 ЦПК України прийняття спадщини шляхом вступу в управління чи володіння спадковим майном може підтверджуватися будь-якими фактичними даними, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Такі висновки щодо належності та допустимості доказів вступу в управління чи володіння спадковим майном узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 27 січня 2021 року у справі № 204/1611/17 (провадження № 61-3374св19), від 5 березня 2021 року у справі № 585/2993/17 (провадження № 61-14279св20), від 22 лютого 2023 року у справі № 678/1119/21 (провадження № 61-9090св22) та від 6 грудня 2023 року у справі № 144/1842/21 (провадження № 61-8262св23), від 10 квітня 2024 року у справі № 635/4042/17 (провадження № 61-659св20).

У постанові від 28 вересня 2023 року в справі № 753/22860/17 Верховний Суд зазначив, що прийняття спадщини може бути підтверджено діями спадкоємців, які за своїм характером свідчать про те, що в шестимісячний строк із дня відкриття спадщини вони фактично вступили в управління або володіння спадковим майном або подали державній нотаріальній конторі заяву про прийняття спадщини.

У постанові Верховного Суду від 14 квітня 2022 року в справі № 333/537/13 зазначено, що для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій у визначений законом строк.

У постанові від 25 листопада 2020 року в справі № 631/1153/13-ц Верховний Суд вказав, що фактичний вступ у володіння частиною спадкового майна розглядається як прийняття всієї спадщини, з чого б вона не складалася і де б вона не знаходилась.

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц).

Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі та 19 червня 1998 року придбали у власність житловий будинок АДРЕСА_1 , який належав їм по частці кожному.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_3 .

Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_3 були її дочка ОСОБА_4 та чоловік ОСОБА_2 .

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 15 березня 2007 року у справі № 2-802/2007 визнано за ОСОБА_4 право власності у порядку спадкування за законом на частину житлового будинку із надвірними будівлями, розташованого в АДРЕСА_1 , після смерті її матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Судом встановлено, що на день смерті ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 були зареєстровані та проживали ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що підтверджується довідкою від 29.09.2006, яка міститься у цивільній справі № 2-802/2007 на аркуші справи № 15.

Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_2 був зареєстрований та фактично проживав і користувався житловим будинком за вказаною адресою до своєї смерті, що відповідачем не спростовано.

Також матеріали справи не свідчать про відмову ОСОБА_2 від спадщини.

Наявні у матеріалах справи № 2-802/2007 довідка з інформацією про місце реєстрації та проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за однією адресою, правовстановлюючий документ на спірний будинок, колегія суддів вважає належними доказами фактичного вступу ОСОБА_2 в управління частки спадкового майна. Зазначені документи підтверджують право власності ОСОБА_2 на частку спірного будинку, його місце реєстрації, фактичне проживання і користування ним, що не заперечується сторонами справи.

Встановивши, що ОСОБА_2 на час смерті своєї дружини ОСОБА_3 проживав разом із спадкодавцем, також проживав і користувався житловим будинком і після відкриття спадщини, суд першої інстанції обґрунтовано виснував про те, що наведені обставини є доказом прийняття ОСОБА_2 у спадщину 1/4 частки в будинку за адресою: АДРЕСА_1 шляхом вступу у володіння, управління та користування на підставі статей 548, 549 ЦК України 1963 року.

Із матеріалів справи також відомо, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 .

Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року, ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. За таких обставин, до правовідносин, які виникли з 13.01.2024 у цій справі підлягають застосуванню норми ЦК України.

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (частина перша статті 1218 ЦК України).

Із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 звернулася ОСОБА_1 . Інших спадкоємців, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_2 матеріали справи не містять.

Враховуючи те, що ОСОБА_2 фактично прийняв спадщину після смерті своєї дружини ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 у вигляді 1/4 частки житлового будинку АДРЕСА_1 , суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у відповідності до вимог ст.1218 ЦК України, дане майно увійшло до складу спадщини після смерті ОСОБА_2 .

Зважаючи на те, що позивачка не має можливості отримати свідоцтво про право на спадщину з незалежних від неї підстав, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для визнання за нею права власності на частку спірного домоволодіння в порядку спадкування після смерті її брата.

Посилання Харківської міської ради на відсутність доказів вступу ОСОБА_2 в управління або володіння спадковим майном спростовуються матеріалами справи. Будь-яких доказів на спростування обставин щодо фактичного прийняття спадкоємцем спадщини від Харківської міської ради не надходило.

Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду по суті вирішення спору й до власного тлумачення норм матеріального та процесуального права, однак вони спростовуються матеріалами справи та наведеними нормами права, а тому відхиляються судом.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Докази та обставини, на які посилається Харківська міська рада в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Харківської міської ради - залишити без задоволення.

Рішення Новобаварського районного суду м. Харкова від 19 лютого 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий Н.П. Пилипчук

Судді Ю.М. Мальований

С.К. Шабельніков