Постанова від 25 серпня 2026 р. у справі №180/2268/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6639/26 Справа № 180/2268/25 Суддя у 1-й інстанції - Тананайська Ю. А. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів: Гапонова А.В., Красвітної Т.П.,

за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №180/2268/25 за позовом ОСОБА_1 , в інтересах дитини ОСОБА_2 , до Акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю особи на виробництві, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - Брусенцової Вікторії Олександрівни на рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 11 березня 2026 року, ухвалене у складі судді Тананайської Ю.А., -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2025 року адвокат Брусенцова В.О. звернулась до Марганецького міського суду Дніпропетровської області з позовом в інтересах ОСОБА_1 , який діє в інтересах дитини ОСОБА_2 , до АТ «Марганецький ГЗК» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю матері.

В обґрунтування позовних вимог позивача, зазначила, що ОСОБА_4 є донькою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вказує, що 23 квітня 2025 року, матір дитини під час прямування на роботу, внаслідок групового нещасного випадку - отримала поранення не сумісні з життям, що підтверджується свідоцтвом про смерть. Згідно рішення комісії зі спеціального розслідування нещасного випадку, випадок з ОСОБА_5 визнано пов`язаним з виробництвом.

Зазначає, що смерть матері настала внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки та обумовлена неналежним виконанням відповідачем вимог законодавства стосовно створення та підтримання безпечних умов праці.

Зауважує, що відповідно до акту розслідування 23 квітня 2025 року автобус МАЗ -103, реєстраційний номер НОМЕР_1 , належний відповідачу, рухався затвердженим маршрутом №14, приблизно о 07 год. 00 хв., коли автобус їхав по території промислового майданчику, вулицею Загородня, працівники, які знаходились в автобусі, почули на даху автобуса гучний вибух. Згідно п.5 Акту Н-1 вид події: «події суспільного життя (страйк, оголошена та неоголошена війна, терористичний акт, блокада, революція, заколот, повстання, масові зворушення, громадська демонстрація)».

Вважає, що смертю матері дитині завдано глибоких моральних страждань, вона втратила рідну людину. Потрясіння через смерть призвело до того, що позивач перебуває в напруженому психічному стані, їй не вистачає спілкування з матір`ю, її присутності та підтримки. Смерть матері призвела до незворотних негативних змін у її житті та вимагає від неї додаткових зусиль для організації свого життя.

У зв`язку з чим, представник позивача просить суд стягнути з відповідача на користь батька дитини 605 600 гривень в порядку відшкодування моральної шкоди, завданої смертю працівника на виробництві.

Рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 11 березня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , в інтересах дитини ОСОБА_2 , до АТ «Марганецький ГЗК» про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю особи на виробництві відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Брусенцова В.О. подала апеляційну скаргу, в якій вважає, що при його ухваленні судом неправильно застосовано норми матеріального права, рішення ухвалено при неповному з`ясуванні та дослідженні обставин, що мають значення для справи, неповно враховано висновки Верховного Суду викладені при вирішенні аналогічних справ, та положення Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року, не взято до уваги висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року по справі №212/7705/18 (провадження №61 6552св18), внаслідок чого зазначене судове рішення слід скасувати повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що за результатами розгляду даної справи, суд першої інстанції не встановивши факт завдання дитині моральної шкоди, не визначивши, яких саме душевних страждань зазнала дитина, характер немайнових втрат (їх тривалість, можливість відновлення), дійшов до помилкового висновку про неможливість покладення відшкодування моральної шкоди на відповідача.

Крім того, судом повно не враховано положення п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», у відповідності до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог, залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.

Вказує, що груповий нещасний випадок, внаслідок якого мати дитини загинула, стався під час руху службового автобусу МАЗ (з працівниками відповідача) по території промислового майданчика відповідача за адресою: АДРЕСА_1 внаслідок влучання FPV (дрону-камікадзе) країни-агресора.

Звертає увагу, що комісія зі спеціального розслідування нещасного випадку, під час відкритого голосування, згідно з вимогами пункту 34 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, що затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 №337 (далі - Порядок), одноголосно вирішила, що нещасний випадок з ОСОБА_5 (матір`ю дитини), контролером продукції збагачення АТ «Марганецький ГЗК» (відповідача), визнано пов`язаним з виробництвом, згідно з підпунктом 8 пункту 52 Порядку.

Вважає, що смерть матері дитини обумовлена неналежним виконанням відповідачем вимог законодавства стосовно створення та підтримання безпечних умов праці.

Зауважує, що судом першої інстанції не вжито заходів щодо встановлення обставин, які б могли свідчити про те, що відповідач міг вжити, але не вжив заходів з безпеки й охорони праці тощо, які б усунули ризик для життя працівників від влучання FPV дрона в транспорт, належний відповідачу, який рухався територією промислового майданчика відповідача, але не вжив їх.

Зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та не врахував висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.

У зв`язку з чим просила апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах малолітньої дитини (доньки) ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 11 березня 2026 року по справі №180/2268/25 скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача АТ «Марганецький ГЗК» - Громик В.С., скориставшись своїм правом, подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти доводів, обґрунтувань та вимог ОСОБА_1 , викладених в апеляційній скарзі, та вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою, безпідставною та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення - залишенню без змін.

Зазначає, що визначальними при розгляді даної справи є встановлення особи, неправомірні рішення, дії чи бездіяльність якої завдали доньці позивача моральної шкоди, а також наявності вини АТ «Марганецький ГЗК» у заподіянні моральної шкоди ОСОБА_2 .

Вказує, що ОСОБА_1 зазначає, що відповідачем не виконані вимоги законодавства стосовно створення та підтримання безпечних умов праці, однак позивач не наводить жодних доказів, які свідчили би про те, що АТ «Марганецький ГЗК» було порушено норми законодавства про охорону праці, а натомість лише стверджує, що смерть його дружини обумовлена неналежним виконанням відповідачем вимог законодавства стосовно створення та підтримання безпечних умов праці.

Звертає увагу суду на те, що Акт спеціального розслідування нещасного випадку, що стався 23 квітня 2025 року о 07 годині 00 хвилин на(в) АТ «Марганецький ГЗК» не підтверджує та взагалі не містить положень про те, що смерть дружини позивача настала внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки та/або обумовлена неналежним виконанням відповідачем вимог законодавства стосовно створення та підтримання безпечних умов праці.

Зауважує, що згідно з ч.2 ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

На сторінці 12 Акта спеціального розслідування нещасного випадку вказано, що саме експлуатація FPV-дрона призвела до нещасного випадку. З огляду на це, відповідач наголошує, що АТ «Марганецький ГЗК» не володіло та не володіє FPV-дронами (включно з тим, який призвів до нещасного випадку) на жодній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо), а протилежного позивачем не доведено. Зокрема й матеріали справи не містять доказів того, що FPV-дрон, який призвів до нещасного випадку, належав АТ «Марганецький ГЗК».

Зауважує, що ОСОБА_1 у позові визнає, що FPV-дрон, через який відбувся нещасний випадок, перебував на озброєнні країни-агресора. Твердження позивача про РФ, як «власника» FPV-дрона, самі по собі виключають можливість відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, відповідачем на підставі ст.1187 ЦК України, оскільки АТ «Марганецький ГЗК» не є особою, зазначеною у ч.2 ст.1187 ЦК України.

Отже, відповідач не несе відповідальності за смерть дружини позивача, що настала внаслідок атаки ворожого FPV-дрона.

АТ «Марганецький ГЗК» створює безпечні умови для працівників, однак відповідач не здатен ні передбачити атаки (в результаті бойових дій) на цивільне населення, ні запобігти таким атакам. Відповідачу не було відомо про здійснення обстрілу та АТ «Марганецький ГЗК» не могло вжити будь-яких заходів з безпеки та охорони праці, які б усунули ризик для життя ОСОБА_6 від влучання FPV-дрона по автобусу. Позивач лише стверджує, що смерть його дружини обумовлена неналежним виконанням відповідачем вимог законодавства стосовно створення та підтримання безпечних умов праці, проте не наводить жодних доказів, які свідчили би про те, що АТ «Марганецький ГЗК» було порушено норми законодавства про охорону праці. Отже, відповідач не може нести відповідальність за настання нещасного випадку, який настав не з вини останнього, оскільки відсутній причинний зв`язок між завданою шкодою і винною протиправною поведінкою відповідача.

Наголошує, що відповідальність роботодавця за моральну шкоду не є автоматичною, навіть якщо нещасний випадок визнано пов`язаним із виробництвом. Для її покладення на АТ «Марганецький ГЗК» необхідно встановити протиправну поведінку відповідача, причинний зв`язок між шкодою і протиправною поведінкою відповідача, вину останнього у заподіянні моральної шкоди. Докази, на підставі яких суд міг би встановити наявність обставин (фактів), якими позивач обґрунтовує свої вимоги і які свідчили би про вину АТ «Марганецький ГЗК» у настанні нещасного випадку, відсутні.

Вважає, що суд першої інстанції ухвалив обґрунтоване та законне рішення, констатуючи про відсутність вини відповідача та відмовляючи у задоволенні позову. Позивачем не підтверджено доказами й відповідно судом не встановлено наявності будь-яких порушень з боку АТ «Марганецький ГЗК», які призвели до настання нещасного випадку.

У зв`язку з чим просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 11 березня 2026 року у справі №180/2268/25 залишити без змін.

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Брусенцова В.О. в суді апеляційної інстанції підтримала доводи своєї апеляційної скарги, просила її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача АТ «Марганецький ГЗК» - Громик В.С. в судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив відмовити у її задоволенні, рішення суду першої інстанції, залишити без змін.

Позивач в судове засідання апеляційного суду не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасника справи, який не з`явився в судове засідання (за участі його представника), оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 , народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Марганецького міського управління юстиції у Дніпропетровській області складено відповідний актовий запис №88, батьками дитини зазначені: батько - ОСОБА_1 , мати - ОСОБА_5 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 19 березня 2013 року.

ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що 24 квітня 2025 року Томаківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Нікопольському районі Дніпропетровської області Південного межрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) складено відповідний актовий запис №152, що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 24 квітня 2025 року.

04 серпня 2025 року Південно-Східним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці проведено розслідування нещасного випадку, що стався 23 квітня 2025 року о 07 годині на вул.Загородній в м.Марганець, яким встановлено, що 23 квітня 2025 року о 06 годині 50 хвилин водій автобусу автомобільного цеху ОСОБА_7 , відповідно до графіку руху автобусу № 14, рушив з початкової зупинки «Залізничний вокзал» з кінцевою зупинкою на шахті № 3/5 АТ «Марганецький ГЗК».

Приблизно о 07 год. 00 хв., коли автобус їхав по території промислового майданчика (підприємства) АТ «Марганецький ГЗК», вул.Загородня, працівники, що знаходились в автобусі, почули на даху автобуса вибух, салон наповнився димом, уламками скла та пластику, та різко зупинився.

Загальна кількість постраждалих 68 осіб: з них 58 травмованих, 10 загиблих.

Серед інших отримала поранення не сумісні з життям контролер продукції збагачення ОСОБА_5 . Згідно листа МОЗ України ДСУ «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» №2766 від 26 травня 2025 року встановлена причина смерті: смерть наступила від ушкоджень внаслідок вибухової травми у вигляді множинних проникаючих осколкових поранень голови, тулубу та верхніх кінцівок, що є ушкодженнями несуміними з життям.

Відповідно до пункту 5 вказаного Акта спеціального розслідування нещасного випадку, що стався 23 квітня 2025 року о 07 годині, вид події: події суспільного життя (страйк, оголошення та не оголошення війни, терористичний акт, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, протиправні дії третіх осіб); причина основна: соціальний конфлікт (страйк, оголошення та не оголошення війни, терористичний акт, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, протиправні дії третіх осіб); супутні: відсутні; шкідливі або небезпечні фактори: небезпека; устаткування, машини, механізми, транспортні засоби, експлуатація яких призвела до нещасного випадку, гострого професійного захворювання (отруєння), аварії - інше FPV дрон.

Вказаний Акт спеціального розслідування нещасного випадку затверджений Головою Державної служби України з питань праці І.Дегнера.

Акт не оскаржувався сторонами у встановленому законом порядку.

Відповідно до підпункту 8 пункту 52 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 року №337, обставини, за яких нещасний випадок та/або гостре професійне захворювання (отруєння) визнаються пов`язаними з виробництвом, є: проїзд на роботу чи з роботи на транспортному засобі, що належить підприємству (установі, організації), або на іншому транспортному засобі, наданому роботодавцем відповідно до укладеного договору з іншим підприємством (установою, організацією).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відсутності порушень з боку відповідача приписів статей 153, 160 КЗпП України, статей 13, 23 Закону України «Про охорону праці». Роботодавцю не могло бути відомо про здійснення ракетної атаки країною агресором. Також судом не встановлено обставин, які б могли свідчити про те, що товариство могло вжити, але не вжило заходів з безпеки й охорони праці тощо, які б усунули ризик для життя працівника від влучання FPV дрона в належний підприємству транспорт.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 15 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (частина перша статті 3 Конституції України).

Кожна людина має невід`ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов`язок держави - захищати життя людини (частини перша та друга статті 27 Конституції України).

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці) частина четверта статті 43 Конституції України).

Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства (частина перша статті 6 Закону України «Про охорону праці»).

Роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці (частина перша статті 13 Закону України «Про охорону праці»).

Роботодавець зобов`язаний інформувати працівників або осіб, уповноважених на здійснення громадського контролю за дотриманням вимог нормативно-правових актів з охорони праці, та Фонд соціального страхування України про стан охорони праці, причину аварій, нещасних випадків і професійних захворювань і про заходи, яких вжито для їх усунення та для забезпечення на підприємстві умов і безпеки праці на рівні нормативних вимог (частина перша статті 23 Закону України «Про охорону праці»).

Статтею 153 КЗпП України передбачено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на роботодавця, крім випадків укладення між працівником та роботодавцем трудового договору про дистанційну роботу. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці. Роботодавець повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, що запобігають виробничому травматизму, і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань у працівників. Роботодавець не вправі вимагати від працівника виконання роботи, що становить явну небезпеку для життя працівника, а також в умовах, що не відповідають законодавству про охорону праці. Працівник має право відмовитися від виконання дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, що становить небезпеку для життя чи здоров`я такого працівника або людей, які його оточують, і навколишнього середовища.

Постійний контроль за додержанням працівниками вимог нормативних актів про охорону праці покладається на роботодавця (частина перша статті 160 КЗпП України).

Згідно з частиною першою статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя

Відповідно до ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Частинами 3 та 4 статті 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Згідно з ч.1 ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч.2 цієї статті.

Про порядок вирішення питання про наявність правових підстав для компенсації моральної шкоди у разі смерті фізичної особи під час виконання трудових обов`язків було зазначено Верховним Судом у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2021 року у справі №235/3191/19, згідно з висновками якої вирішення питання про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди у разі смерті фізичної особи має здійснюватися на підставі статті 1167 ЦК України.

Відповідно до статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, компенсується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Водночас суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до акту спеціального розслідування ОСОБА_5 перебувала у трудових відносинах з відповідачем та прямуючи на місце роботи на автобусі підприємства, стався вибух FPV дрона, внаслідок чого ОСОБА_5 отримала ушкодження несумісні з життям.

Актом спеціального розслідування групового нещасного випадку від 04 серпня 2025 року, складеного за формою Н-1/П, встановлено: вид події: події суспільного життя (страйк, оголошена та неоголошена війна, терористичний акт, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, протиправні дії третіх осіб тощо); причини: основна соціальний конфлікт (страйк, оголошена та неоголошена війна, терористичний акт, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, протиправні дії третіх осіб тощо).

На підставі зазначеного комісією зі спеціального розслідування одноголосно вирішено, що нещасний випадок з ОСОБА_5 є таким, що пов`язаний з виробництвом, однак осіб, дії або бездіяльність яких призвела до настання нещасного випадку, комісією не встановлено. Також не встановлено, що транспортний засіб підприємства - автобус МАЗ, був технічно несправним чи водій автобусу порушив Правила дорожнього руху, які призвели до таких наслідків. Роботодавцю не могло бути відомо про здійснення обстрілів країною агресором з території окупованого міста Енергодар FPV дронами.

Також судом не встановлено обставин, які б могли свідчити про те, що товариство могло вжити, але не вжило заходів з безпеки й охорони праці тощо, які б усунули ризик для життя працівника від влучання ОСОБА_8 дрона в транспорт, належний підприємству.

Таким чином, колегія суддів, погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність порушень з боку АТ «Марганецький ГЗК» приписів статей 153, 160 КЗпП України, статей 13, 23 Закону України «Про охорону праці».

Загибель ОСОБА_5 очевидно є непоправною втратою для родини позивача та спричиняє сильні моральні страждання. Однак за ці моральні страждання роботодавець - об`єкт критичної інфраструктури, не може нести відповідальність, оскільки смерть ОСОБА_5 настала внаслідок проведення іншою державою на території України бойових дій.

Обставин, які б могли свідчити про те, що товариство могло вжити, але не вжило заходів з безпеки й охорони праці тощо, які б усунули ризик для життя працівника від влучання FPV дрона в транспорт, не встановлено.

Під час проведення військових операцій необхідно постійно дбати про безпеку цивільного населення, цивільних осіб та цивільних об`єктів. Слід ужити усіх практично можливих заходів, щоб уникнути випадкової загибелі цивільного населення, поранення цивільних осіб та пошкоджень цивільних об`єктів або принаймні звести такі випадки до мінімуму (норма 15 дослідження Міжнародного Комітету Червоного Хреста «Звичаєве міжнародне гуманітарне право», яке є збіркою практики держав у сфері міжнародного гуманітарного права з метою виявлення норм, що набули характеру звичаєвих і вперше опубліковане видавництвом Кембриджського університету у 2005 році).

Держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 08 червня 1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення.

Відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації держави Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на державу, що здійснює окупацію (частини п`ята та дев`ята статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»).

Визначення шкоди та збитків здійснюється окремо, зокрема за таким напрямом: людські втрати та пов`язані з ними соціальні витрати - напрям, що включає всі людські втрати (смерть або каліцтво цивільних осіб), що виникли внаслідок збройної агресії, а також витрати, пов`язані з призначенням різних видів державної соціальної допомоги та наданням соціальних послуг (пункт 2 Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 р. №326).

Велика Палата Верховного Суду викладала правові висновки щодо відшкодування шкоди, завданої збройною агресією, зокрема у постановах від 04 вересня 2019 року у справі №265/6582/16-ц (щодо відшкодування державою завданої терористичним актом майнової шкоди (у розмірі реальної вартості майна) через пошкодження об`єкта комерційної нерухомості на підконтрольній Україні території в м.Маріуполі); від 22 вересня 2020 року у справі №910/378/19 (щодо відшкодування майнової шкоди, завданої підприємству внаслідок викрадення належного товариству обладнання на підконтрольній Україні території, де проводилася АТО); від 12 травня 2022 року у справі №635/6172/17 (щодо відшкодування державою моральної шкоди, завданої через смерть матері, що настала внаслідок терористичного акту на непідконтрольній Україні території, де проводилася АТО).

Крім того, Верховним Судом сформовано висновок щодо обмеження судового імунітету РФ у справах про відшкодування шкоди, завданої державою-агресором (постанови Верховного Суду від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19, від 18 травня 2022 року у справі №428/11673/19, від 18 травня 2022 року у справі № 760/17232/20-ц).

Відшкодування працівникам та роботодавцям пов`язаних із трудовими відносинами грошових сум, втрачених внаслідок збройної агресії проти України, здійснюється за рахунок коштів держави-агресора, а також коштів, отриманих з/від відповідних фондів на відновлення України, у тому числі міжнародних, міжнародної технічної та/або поворотної чи безповоротної фінансової допомоги, інших джерел, передбачених законодавством.

Порядок визначення і відшкодування працівникам та роботодавцям пов`язаних із трудовими відносинами грошових сум, втрачених внаслідок збройної агресії проти України, встановлюється Кабінетом Міністрів України (стаття 15 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»).

Водночас, з метою підтримки осіб, які стали особами з інвалідністю у зв`язку з пораненням, каліцтвом, контузією або внаслідок захворювання, пов`язаних з виконанням посадових (службових, професійних) обов`язків у період військової агресії проти України в районах проведення воєнних (бойових) дій або в районах, що піддавалися бомбардуванням, авіа ударам та іншим збройним нападам, а у разі загибелі (смерті) зазначених осіб - на підтримку членів їхніх сімей, було прийнято Закон України «Про одноразову грошову допомогу за шкоду життю та здоров`ю, завдану працівникам об`єктів критичної інфраструктури, державним службовцям, посадовим особам місцевого самоврядування внаслідок військової агресії РФ проти України».

Згідно з частинами першої, другою статті 1 зазначеного Закону, право на призначення і виплату одноразової грошової допомоги за шкоду життю та здоров`ю мають особи з числа працівників об`єктів критичної інфраструктури, державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування, які стали особами з інвалідністю у зв`язку з пораненням, каліцтвом, контузією або внаслідок захворювання, пов`язаних з виконанням посадових (службових, професійних) обов`язків у період військової агресії проти України в районах проведення після 24 лютого 2022 року воєнних (бойових) дій або в районах, що піддавалися після цієї дати бомбардуванням, авіаударам та іншим збройним нападам.

У разі загибелі (смерті) осіб, зазначених у частині першій цієї статті, у зв`язку з пораненням, каліцтвом, контузією або внаслідок захворювання, пов`язаних з виконанням посадових (службових, професійних) обов`язків у період військової агресії проти України в районах проведення після 24 лютого 2022 року воєнних (бойових) дій або в районах, що піддавалися після цієї дати бомбардуванням, авіаударам та іншим збройним нападам, одноразова грошова допомога за шкоду життю та здоров`ю призначається і виплачується членам їхніх сімей.

До членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у частині першій цієї статті, належить один із подружжя, який не одружився вдруге (пункт 2 частини третьої статті 1 зазначеного Закону).

Порядок та розмір надання такої допомоги визначені статтями 2, 3 цього Закону.

Якщо особа одночасно має право на призначення і виплату одноразової грошової допомоги за шкоду життю та здоров`ю, передбаченої цим Законом, та одноразової грошової допомоги, одноразової страхової виплати або одноразової компенсації за шкоду життю та здоров`ю, встановлених іншими нормативно-правовими актами, виплата грошових сум здійснюється виключно в порядку та розмірах, визначених цим Законом. Одноразова грошова допомога за шкоду життю та здоров`ю виплачується за рахунок коштів державного бюджету (частини четверта, сьома статті 3 Закону).

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13 грудня 2023 року у справі № 939/1280/22.

Таким чином, оскільки смертельний нещасний випадок, який мав місце 23 квітня 2025 року з ОСОБА_5 під час виконання нею трудових обов`язків, стався саме у зв`язку з наслідками проведення державою-окупантом воєнних (бойових) дій, а тому відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок військової агресії держави-окупанта проти України, не можуть бути за обставин цієї справи покладені на АТ «Марганецький ГЗК».

Доводи апеляційної скарги про те, що роботодавець має розробити план реагування/інструкцію щодо дій персоналу у разі тривоги та проінформувати персонал про найближче укриття та необхідність евакуації, не спростовують правильність висновків суду про відмову в задоволенні позовних вимог.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстави для скасування рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 11 березня 2026 року відсутні.

Відповідно до частин 1, 13 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на висновок про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Брусенцової Вікторії Олександрівни - залишити без задоволення.

Рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 11 березня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді:

Повний текст постанови складено 26.08.2026 року

Головуючий суддя О.В.Агєєв