Постанова від 23 серпня 2026 р. у справі №636/7653/26 — Чугуївський міський суд Харківської області

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________________

Справа № 636/7653/26 Провадження№ 3/636/3052/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 серпня 2026 року суддя Чугуївського міського суду Харківської області Гніздилов Ю. М., за участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності – ОСОБА_1 , розглянувши в залі суду в м. Чугуїв справу про адміністративне правопорушення, яка надійшла з військової частини НОМЕР_1 , про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, неодруженого, обіймаючого посаду оператора 4-го відділення БПАК 1-го взводу БПАК роти БПАК батальйону БпС в/ч НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ,

за ч. 3 ст. 172-11 КУпАП,

встановив:

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ДНХІ № 4563 від 10 липня 2026 року оператор 4-го відділення БПАК 1-го взводу БПАК роти БПАК батальйону БпС в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_1 , виконуючи свої службові обв`язки під час дії воєнного стану, самовільно залишив місце зосередження особового складу та був відсутній з 22 червня 2026 року до 23 червня 2026 року, чим порушив вимоги ст. 11, 12, 15 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. 1,2,3,4 Дисциплінарного статуту ЗСУ, за що передбачена відповідальність за ч. 3 ст. 172-11 КУпАП.

В судовому засіданні ОСОБА_1 пояснив, що під час перебування на бойовій позиції постійно перебував під ворожими обстрілами, перебував у стані значного фізичного та психологічного виснаження, а після виходу з позиції внаслідок обставин, що не залежали від його волі, зокрема через відсутність належного зв`язку та втрату орієнтування на місцевості, збився з маршруту та заблукав у лісовій місцевості, просив його не карати, а справу відносно нього закрити.

Заслухавши пояснення ОСОБА_1 дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення та додані матеріали, суд приходить на наступного.

Згідно з ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Оцінюючи надані суду докази в їх сукупності, суд керується основними конституційними засадами судочинства, визначеними ст. 129 Конституції України, до яких відноситься забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також ст. 62 Конституції України та загальними принципами права, згідно яких усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь та доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Також суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, викладені зокрема в рішенні від 09.09.2011 року у справі «Лучанінова проти України», від 15.05.2018 року у справі «Надточій проти України», який неодноразово зазначав, що до провадження в справах про адміністративні правопорушення застосовується кримінальний аспект та відповідні гарантії ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема згідно яких кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Верховний Суд в постанові від 27 червня 2019 року зазначив, що висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.Положеннями ч. 2 ст. 251 КУпАП передбачено, що обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Аналогічні положення фактично висловлені Європейським судом з прав людини в остаточному рішенні від 06 червня 2018 року у справі «Михайлова проти України», який зазначав, що в ситуації, коли суд за відсутності прокурора та особи, яка склала протокол про адміністративне правопорушення, вимушений взяти на себе функцію пред`явлення та, що є більш важливим, нести тягар підтримки обвинувачення під час усного розгляду справи, можуть виникнути сумніви в наявності достатніх гарантій, здатних усунути обґрунтовані сумніви щодо негативного впливу такого процесу на безсторонність суду.

Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна дія чи бездіяльність, за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Отже, для притягнення особи до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 172-11 КУпАП недостатньо встановити лише факт її відсутності у певному місці протягом відповідного періоду часу.

Необхідним є встановлення саме факту самовільного залишення військової частини або місця служби, тобто такого залишення, яке здійснене без дозволу відповідного командира (начальника), а також наявності вини особи у вчиненні такого діяння.

Як встановлено судом під час розгляду справи, ОСОБА_1 на момент виникнення обставин, зазначених у протоколі, перебував безпосередньо на бойовій позиції та виконував бойове завдання.

З пояснень ОСОБА_1 , наданих безпосередньо в судовому засіданні, вбачається, що після виконання бойового завдання та виходу з місця розташування вогневої точки він мав намір повернутися до місця розташування військової частини встановленим маршрутом.

Суд звертає увагу, що наведені пояснення ОСОБА_1 узгоджуються з характером обстановки, у якій він виконував військове завдання, а також із тією обставиною, що його відсутність не мала характеру свідомого припинення виконання обов`язків військової служби.

Істотним для правильного вирішення справи є те, що після втрати орієнтування ОСОБА_1 не вчиняв дій, спрямованих на переховування від військової служби чи ухилення від її проходження, не залишив територію, на якій перебував, з метою припинення виконання військового обов`язку, а після орієнтування на місцевості самостійно прибув до місця розташування військової частини.

Таким чином, фактична поведінка ОСОБА_1 після виходу з бойової позиції свідчить не про його намір самовільно залишити місце служби, а навпаки — про намір повернутися до місця розташування військової частини.

Сама по собі обставина фактичної відсутності військовослужбовця у визначеному місці протягом певного часу не може автоматично свідчити про вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 172-11 КУпАП, без встановлення причин такої відсутності та психічного ставлення особи до вчиненого.

При цьому суд враховує, що ОСОБА_1 не перебував у стані, коли він свідомо прийняв рішення припинити виконання військових обов`язків або залишити місце служби без дозволу командира.

Навпаки, його перебування поза місцем служби було зумовлене конкретними об`єктивними обставинами — виконанням бойового завдання, перебуванням під постійним вогневим впливом противника, фізичним та психологічним виснаженням, втратою орієнтування та відсутністю належного зв`язку.

Особливої оцінки заслуговує і та обставина, що після того, як ОСОБА_1 заблукав, він не використав ситуацію для ухилення від подальшого проходження військової служби, а, навпаки, повернувся до місця розташування військової частини.

За таких обставин суд не вбачає у встановленій поведінці ОСОБА_1 необхідної для складу адміністративного правопорушення ознаки умисного самовільного залишення місця служби.

Суд також не може залишити поза увагою, що адміністративний матеріал був оформлений після початку проведення відповідної спеціальної перевірки за рапортами командування, тобто вже після того, як ОСОБА_1 фактично повернувся до місця розташування військової частини.

Разом з тим, сам факт складення рапортів командування та протоколу про адміністративне правопорушення не має наперед встановленої сили та відповідно до статті 252 КУпАП підлягає оцінці судом у сукупності з іншими доказами.

Суд виходить із того, що притягнення особи до адміністративної відповідальності не може ґрунтуватися виключно на формальному встановленні факту її відсутності у місці служби без належного з`ясування причин такої відсутності, обставин її виникнення та ставлення особи до своїх обов`язків.

У цьому випадку сукупність встановлених судом обставин дає підстави для висновку, що ОСОБА_1 не мав умислу на самовільне залишення місця служби та ухилення від виконання військового обов`язку, а його перебування поза місцем служби було обумовлене об`єктивними обставинами, які виникли після виконання ним бойового завдання та не були проявом свідомого бажання залишити військову службу.

Відповідно до статті 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що наданими матеріалами та дослідженими в судовому засіданні доказами не доведено наявності в діях ОСОБА_1 усіх необхідних ознак складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 172-11 КУпАП.

При цьому суд не підміняє собою командування військової частини та не дає оцінки дисциплінарним аспектам поведінки ОСОБА_1 . Предметом судового розгляду у даній справі є виключно питання наявності чи відсутності складу адміністративного правопорушення, передбаченого конкретною нормою КУпАП.

Відсутність хоча б одного з обов`язкових елементів складу адміністративного правопорушення виключає можливість притягнення особи до адміністративної відповідальності.

За таких обставин провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.

Такий висновок відповідає і загальному підходу судової практики, відповідно до якого сама по собі наявність певного періоду відсутності військовослужбовця не звільняє суд від обов`язку встановити всі елементи складу правопорушення та надати належну оцінку причинам його відсутності.

Таким чином, з урахуванням конкретної обстановки виконання і ОСОБА_1 бойового завдання, його перебування під ворожими обстрілами, втрати орієнтування через відсутність належного зв`язку, відсутності доказів наміру ухилитися від військової служби та фактичного самостійного повернення до військової частини, суд вважає, що підстав для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 172-11 КУпАП не встановлено.

Суд вважає за необхідне окремо наголосити, що оцінюючи поведінку ОСОБА_1 , неможливо абстрагуватися від тієї фактичної обстановки, у якій він перебував та виконував військовий обов`язок. ОСОБА_1 є військовослужбовцем, який безпосередньо виконує бойові завдання на передньому краї, фактично перебуває в зоні ведення бойових дій, щоденно піддає своє життя та здоров`я реальній небезпеці, перебуває під впливом ворожих обстрілів та змушений діяти в умовах надзвичайного фізичного і психологічного навантаження.

Суд не може оцінювати поведінку військовослужбовця, який щоденно перебуває безпосередньо в умовах бойового зіткнення, виключно формально, відокремлюючи встановлені часові проміжки його відсутності від тієї реальної обстановки, в якій ці обставини виникли. Правильна юридична оцінка вимагає врахування не лише формальних фактів, зафіксованих у протоколі, а й конкретної обстановки, в якій особа діяла, характеру виконуваного нею бойового завдання, інтенсивності ворожого вогневого впливу, фізичного та психологічного виснаження, особливостей місцевості, наявності або відсутності зв`язку та інших об`єктивних чинників, які могли вплинути на здатність особи належним чином орієнтуватися та діяти в конкретній ситуації.

Суд наголошує, що військова служба в умовах безпосереднього ведення бойових дій принципово відрізняється від звичайних умов проходження військової служби. Поведінка людини, яка тривалий час перебуває під обстрілами, виконує бойове завдання, фізично та психологічно виснажена і змушена орієнтуватися на місцевості в умовах відсутності належного зв`язку, не може оцінюватися поза контекстом такої надзвичайної обстановки.

Суд вважає, що справедливе та об`єктивне правосуддя у такій категорії справ передбачає оцінку не лише того, де формально перебувала особа в конкретний момент часу, а й того, чому вона там опинилася, за яких обставин це сталося, які дії вона вчиняла до та після цього, а головне — чи мала вона реальний намір самовільно залишити місце служби та ухилитися від виконання військового обов`язку.

У даному випадку поведінка ОСОБА_1 після втрати орієнтування також має істотне значення для встановлення його дійсного наміру. Він не скористався обставинами для ухилення від проходження військової служби, не залишив район виконання завдань з метою переховування та не припинив виконання військового обов`язку, а після того, як зміг зорієнтуватися на місцевості, самостійно прибув до місця розташування військової частини.

Таким чином, суд при вирішенні питання про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення враховує не лише формальну сторону події, а й реальний життєвий та бойовий контекст, у якому вона відбулася. Судове рішення має ґрунтуватися на доведених фактах, але ці факти повинні оцінюватися з урахуванням реальних умов, у яких перебувала людина. У конкретному випадку перед судом знаходиться не просто військовослужбовець, який певний час був відсутній у місці служби, а особа, яка безпосередньо виконувала бойове завдання на передньому краї, перебувала під постійною загрозою для життя, після чого через сукупність об`єктивних обставин втратила орієнтування, але зрештою повернулася до місця служби.

За таких обставин ототожнювати вимушене перебування особи поза місцем служби з її свідомим та умисним самовільним залишенням місця служби, на думку суду, було б надмірно формальним підходом, який не відповідає ані фактичним обставинам справи, ані вимогам повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин адміністративного правопорушення.

Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Ісмаїлов проти росії» від 06 листопада 2008 року зазначив, що згідно з принципом верховенства права - однією з підвалин демократичного суспільства, який закріплений в усіх статтях ЄКПЛ, при розгляді справи та призначенні стягнення потрібно досягти справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, щоб під час відповідного втручання був дотриманий принцип законності і воно не було свавільним, тобто стягнення повинне бути пропорційним, воно має відповідати тяжкості скоєного правопорушення, а також його наслідкам.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Отже, у справі відсутня як подія, так і склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 172-11 КУпАП.

Враховуючи, що провадження у вказаній справі слід закрити у зв`язку з відсутністю складу, вчиненого ОСОБА_1 правопорушення, судовий збір, передбачений нормою ст. 40-1 КУпАП стягненню не підлягає.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 62, 68, 129 Конституції України, ст. 7, 8, 221, 245, 251, 266, 283, 284, 287, 288, 289 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суддя

постановив:

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 172-11 КУпАП - закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду в 10-денний строк з дня її винесення через Чугуївський міський суд Харківської області.

Суддя Ю. М. Гніздилов