Постанова від 20 серпня 2026 р. у справі №636/10709/25 — Чугуївський міський суд Харківської області

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________________

Справа № 636/10709/25 Провадження№ 3/636/352/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2026 року суддя Чугуївського міського суду Харківської області Гніздилов Ю. М., за участю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його захисника – адвоката Лихачової М.Б., розглянувши в залі суду в м. Чугуїв в режимі відеоконференцзв`язку справу про адміністративне правопорушення, яка надійшла з Чугуївського РУП ГУНП в Харківській області про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Коробочкине Чугуївського району Харківської області, військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 НГУ, обіймаючого посаду санітарного інструктора роти, у військовому званні «молодший сержант», зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1

за ч. 1 ст. 130 КУпАП,

встановив:

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 515569 від 17 листопада 2025 року, водій ОСОБА_1 17 листопада 2025 року о 12 год 00 хв в м. Чугуїв по а/д Київ-Харків-Довжанський керував автомобілем марки «ВАЗ21104», державний номерний знак НОМЕР_2 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння: різкий запах алкоголю з порожнини рота. Від проходження огляду на визначення стану алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу у встановленому законом порядку та проведення такого огляду в медичному закладі відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

В судовому засіданні захисниця ОСОБА_1 – адвокат Лихачова М.Б. просила закрити провадження у справі про притягнення його до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП на підставі ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, зазначивши при цьому, що дійсно у час та місці, зазначеному у протоколі серії ЕПР1 № 515569 від 17 листопада 2025 року, ОСОБА_1 керував автомобілем марки «ВАЗ21104», державний номерний знак НОМЕР_2 , повертаючись з медичного закладу охорони здоров`я, де проходив лікування після поранення. Після того як працівник поліції зупинив автомобіль під його керуванням та запропонував пройти огляд на визначення стану алкогольного сп`яніння, він відразу надав на це згоду на його проходження, як на місці зупинки, так і в медичному закладі. Однак поліцейський, ігноруючи вимоги Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, не забезпечив проведення такого огляду, а почав діяти зовсім незрозуміло (відходив в сторону, говорив, що необхідно залучити працівників ВСП, затягував час невідомо з яких причин), не дотримуючись при цьому чіткої процедури, визначеної законодавством України. Адвокат Лихачова М.Б. зауважила, що поліцейський фактично не надав ОСОБА_1 реальної можливості пройти огляд на визначення стану алкогольного сп`яніння, після висловлення ним беззаперечної на це згоди. Дана обставина повністю підтверджується відеозаписом, долученим до матеріалів справи.

В судовому засіданні ОСОБА_1 повністю підтримав позицію своєї захисниці, наголосивши на фактах, що зафіксовані на відеозаписі, долученому до матеріалів справи.

Заслухавши пояснення захисника особи, що притягається до адміністративної відповідальності Настича І.В., дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення та додані матеріали, суд приходить на наступного.

Згідно з ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Оцінюючи надані суду докази в їх сукупності, суд керується основними конституційними засадами судочинства, визначеними ст. 129 Конституції України, до яких відноситься забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також ст. 62 Конституції України та загальними принципами права, згідно яких усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь та доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Також суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, викладені зокрема в рішенні від 09.09.2011 року у справі «Лучанінова проти України», від 15.05.2018 року у справі «Надточій проти України», який неодноразово зазначав, що до провадження в справах про адміністративні правопорушення застосовується кримінальний аспект та відповідні гарантії ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема згідно яких кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Верховний Суд в постанові від 27 червня 2019 року зазначив, що висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.Положеннями ч. 2 ст. 251 КУпАП передбачено, що обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Аналогічні положення фактично висловлені Європейським судом з прав людини в остаточному рішенні від 06 червня 2018 року у справі «Михайлова проти України», який зазначав, що в ситуації, коли суд за відсутності прокурора та особи, яка склала протокол про адміністративне правопорушення, вимушений взяти на себе функцію пред`явлення та, що є більш важливим, нести тягар підтримки обвинувачення під час усного розгляду справи, можуть виникнути сумніви в наявності достатніх гарантій, здатних усунути обґрунтовані сумніви щодо негативного впливу такого процесу на безсторонність суду.

Згідно з п. 1.3. «Правил дорожнього руху», учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Відповідно до вимог п. 2.5 Правил дорожнього руху України водій зобов`язаний на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп`яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин.

Відповідно до п. 2.9. Правил, водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Згідно з п. 1.10 ПДР України, водій це особа, яка управляє транспортним засобом.

Положеннями п. 27Постанови пленуму ВСУ № 14 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», судам роз`яснено, що відповідальність заст. 130 КУпАПнесуть особи, які керують транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або підвпливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Керування транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.

Для притягнення до відповідальності за ст. 130 КУпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп`яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом. Правопорушення вважають закінченим з того моменту, коли він почав рухатися.

Диспозиція частини першоїстатті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушеннявстановлюєадміністративну відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Суд враховує, що обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності, передбаченої ст. 130 КУпАП, є зафіксоване у встановлений законом спосіб керування особоюв стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, що і є підставою для складення відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення за ст. 130 КУпАП та притягнення до адміністративної відповідальності. Обов`язок щодо доведення вказаних обставин покладається на працівників поліції, уповноважених на складання протоколів про адміністративне правопорушення.

Касаційний адміністративний суду в складі Верховного Суду в рішенні № 404/4467/16-а від 20 лютого 2019 року зазначив, що «само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування. Проте, зазначення «водія» унеможливлює правозастосування вказаного визначення в розумінніст. 130 КУпАП, оскільки суттєво зменшує коло осіб, які можуть бути притягнуті до відповідальності за керування у нетверезому стані.

Дослідивши наданий до суду відеозапис із нагрудної камери поліцейського, зміст протоколу про адміністративне правопорушення та інші наявні у справі докази, суд приходить до висновку, що викладені у протоколі обставини щодо нібито відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на стан сп`яніння не знаходять свого об`єктивного підтвердження під час безпосереднього перегляду відеозапису.

Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.

Згідно зі ст. 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку суд встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При цьому такі дані встановлюються, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і відеозапису, а також іншими документами.

У силу ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При цьому відповідно до ст. 280 КУпАП під час розгляду справи суд зобов`язаний з`ясувати, зокрема, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Як убачається з дослідженого судом відеозапису з нагрудної камери поліцейського, поведінка ОСОБА_1 після зупинки транспортного засобу не свідчить про категоричну, усвідомлену та однозначну відмову від проходження огляду на стан сп`яніння.

Навпаки, з відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 безпосередньо під час спілкування з працівником поліції повідомляє про готовність пройти огляд на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу, а також висловлює готовність проїхати до відповідного закладу охорони здоров`я для проходження огляду. Тобто з боку ОСОБА_1 не зафіксовано поведінки, яка б об`єктивно свідчила про його небажання проходити огляд як такий.

Суд звертає особливу увагу на те, що для встановлення факту відмови від проходження огляду недостатньо формального посилання працівника поліції на таку відмову у протоколі. Така відмова повинна бути реальною, чітко вираженою, усвідомленою та безсумнівною, а її наявність повинна підтверджуватися сукупністю належних і допустимих доказів.

У даному випадку зазначені у протоколі відомості про відмову ОСОБА_1 від проходження огляду спростовуються безпосередньо дослідженим відеозаписом.

Більше того, із відеозапису вбачається, що після того, як ОСОБА_1 повідомив про свою готовність пройти огляд, працівник поліції на певний час залишає місце безпосереднього спілкування, після чого повертається та продовжує розмову з ОСОБА_1 , ставлячи йому питання, які фактично спрямовані на отримання від нього певної відповіді щодо проходження огляду. За таких обставин сам факт подальшого складення поліцейським протоколу із зазначенням про «відмову від проходження огляду» не може автоматично свідчити про наявність складу адміністративного правопорушення.

Суд виходить із того, що відеозапис є безпосереднім джерелом інформації про фактичний перебіг подій та дозволяє суду оцінити не лише окрему фразу особи, а всю послідовність її поведінки, характер спілкування з працівником поліції, поставлені питання та реакцію на них.

Саме сукупність цих обставин має істотне значення для вирішення питання про те, чи мала місце саме відмова від проходження огляду.

При цьому з відеозапису не вбачається, що ОСОБА_1 заявив однозначну та категоричну відмову від будь-якого огляду. Навпаки, його висловлювання свідчать про протилежне — про готовність пройти огляд як на місці зупинки транспортного засобу, так і в закладі охорони здоров`я.

Таким чином, зафіксована на відеозаписі поведінка ОСОБА_1 не узгоджується з формулюванням протоколу про адміністративне правопорушення в частині нібито відмови від проходження огляду.

Суд також враховує, що саме по собі небажання особи відповідати на окремі запитання працівника поліції, незгода з формулюванням запропонованої процедури чи певні особливості поведінки під час спілкування не можуть бути ототожнені з відмовою від проходження огляду, якщо з фактичних обставин справи вбачається готовність особи та її волевиявлення пройти відповідний огляд.

У даному випадку працівником поліції не було належним чином зафіксовано саме відмову ОСОБА_1 від проходження огляду. Натомість на відеозаписі зафіксована протилежна обставина — готовність ОСОБА_1 пройти огляд.

Отже, між змістом протоколу про адміністративне правопорушення та об`єктивно зафіксованими на відеозаписі обставинами наявна істотна суперечність, яка не може бути проігнорована судом.

При цьому суд не вправі виходити виключно зі змісту протоколу, якщо інші докази, безпосередньо досліджені судом, ставлять під сумнів достовірність викладених у ньому відомостей. Протокол про адміністративне правопорушення не має наперед установленої сили та підлягає оцінці нарівні з іншими доказами у справі.

Відповідно до принципу презумпції невинуватості, закріпленого у ст. 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У свою чергу, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, зокрема, за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що належними та допустимими доказами не доведено наявності в діях ОСОБА_1 саме відмови від проходження огляду на стан сп`яніння, яка є обов`язковою складовою об`єктивної сторони інкримінованого адміністративного правопорушення.

Фактично матеріали справи містять формальне твердження працівника поліції про відмову, тоді як безпосередньо досліджений судом відеозапис таке твердження не підтверджує, а навпаки — свідчить про готовність ОСОБА_1 пройти огляд.

За таких обставин висновок про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення ґрунтувався б не на об`єктивно встановлених фактах, а на припущенні, що є неприпустимим при вирішенні питання про притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Суд окремо вважає за необхідне звернути увагу на порядок дій працівника поліції після висловлення ОСОБА_1 чіткого волевиявлення щодо проходження огляду.

Як убачається з відеозапису, після того як ОСОБА_1 повідомив про свою готовність пройти огляд на стан сп`яніння, у тому числі пройти його на місці зупинки транспортного засобу та, у разі необхідності, у закладі охорони здоров`я, працівник поліції не забезпечив негайного проведення відповідного огляду, а просто відійшов в сторону потім повернувся та почав ставити ОСОБА_1 додаткові запитання щодо того, чи дійсно віе погоджується на проходження огляду.

За таких обставин суд вважає, що подібна поведінка працівника поліції не відповідає меті та порядку проведення огляду на стан сп`яніння, оскільки після чіткого волевиявлення особи пройти огляд працівник поліції повинен був не створювати додаткових умов для формування висновку про нібито відмову, а забезпечити особі реальну можливість негайно пройти запропонований огляд у встановленому законом порядку.

Натомість постановка після вже висловленої згоди додаткових запитань на кшталт «точно вирішили пройти огляд?», «точно погоджуєтесь?» тощо, за відсутності об`єктивної необхідності для такого уточнення, сама по собі не може трансформувати раніше висловлену згоду особи у відмову від проходження огляду.

Більше того, така тактика спілкування фактично створює ситуацію, за якої працівник поліції замість забезпечення реалізації особою її права та обов`язку пройти огляд намагається отримати від неї іншу відповідь, яка надалі може бути використана як формальна підстава для складання протоколу про адміністративне правопорушення.

Суд вважає таку практику неприпустимою, оскільки процедура встановлення факту відмови від проходження огляду не може підмінятися провокуванням особи на зміну раніше висловленої позиції. Відмова від проходження огляду повинна бути результатом вільного, однозначного та усвідомленого волевиявлення особи, а не наслідком наполегливого повторного з`ясування вже наданої нею відповіді або створення працівником поліції ситуації, за якої така відмова може бути формально зафіксована.

Якщо особа прямо повідомляє працівнику поліції про свою готовність пройти огляд, обов`язок працівника поліції полягає у забезпеченні фактичної можливості такого огляду, а не у продовженні постановки запитань з метою отримання іншої відповіді.

У цьому випадку працівник поліції мав реальну можливість перевірити достовірність волевиявлення ОСОБА_1 шляхом проведення огляду на місці зупинки транспортного засобу або забезпечення його направлення до закладу охорони здоров`я. Проте замість цього огляд фактично проведений не був, а ОСОБА_1 було поставлено в ситуацію, за якої його попередня згода на проходження огляду була проігнорована, після чого дії особи були кваліфіковані як відмова.

Така послідовність подій має істотне значення для оцінки доказів у справі, оскільки безпосередньо спростовує твердження про наявність добровільної та безумовної відмови ОСОБА_1 від проходження огляду.

За таких обставин складений працівником поліції протокол у частині зазначення про відмову від проходження огляду не може мати вирішального значення для встановлення вини особи, оскільки його зміст суперечить об`єктивно зафіксованій на відеозаписі поведінці ОСОБА_1 та фактичній послідовності подій.

Суд наголошує, що повноваження працівника поліції щодо виявлення адміністративних правопорушень не можуть реалізовуватися шляхом штучного формування доказу відмови там, де особа фактично погоджується на проходження огляду. Завданням працівника поліції є встановлення об`єктивної істини щодо стану особи шляхом проведення передбаченої законом процедури, а не створення формальної підстави для притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Отже, за встановлених судом обставин саме ненадання ОСОБА_1 реальної можливості пройти огляд після висловлення ним відповідної згоди, а також подальше продовження спілкування у формі повторних та провокативних запитань не дозволяють зробити достовірний висновок про наявність добровільної та однозначної відмови від проходження огляд

Вищезазначені дії працівника поліції не узгоджуються із інструкцією, про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції

Відповідно до ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності із законом.

Згідно зі ст. 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюються, зокрема, наявність чи відсутність адміністративного правопорушення та винність особи в його вчиненні. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративна відповідальність, зокрема, настає за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння.

За таких обставин обов`язкові елементи складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, належними та допустимими доказами не підтверджені.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За змістом ст. 252 КУпАП докази підлягають оцінці органом (посадовою особою) за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.

При цьому відповідно до ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Суд не може підміняти відсутність належних доказів припущеннями про те, що особа, яка перебувала в автомобілі на момент підходу працівника поліції, до цього моменту неодмінно керувала саме цим транспортним засобом. Сам факт перебування особи в автомобілі, навіть у безпосередній близькості до місця, де перебував працівник поліції, не є безумовним доказом факту керування.

За таких обставин суд приходить до висновку, що наданий відеозапис не підтверджує у повному обсязі обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, а інші докази, які б у своїй сукупності усували зазначені сумніви та безпосередньо підтверджували факт керування транспортним засобом саме особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, суду не надані.

Таким чином, у справі відсутні належні та достатні докази, які б поза розумним сумнівом підтверджували наявність у діях особи складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

З огляду на викладене, враховуючи принцип презумпції невинуватості, заборону ґрунтувати висновки про винуватість на припущеннях та те, що наявні у справі докази не дають можливості достовірно встановити факт вчинення особою інкримінованого адміністративного правопорушення, суд приходить до висновку про необхідність закриття провадження у справі на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в діях особи складу адміністративного правопорушення.

Отже, протокол про адміністративне правопорушення, дані відеозапису та відповідні рапорти працівників поліції, суд не може визнати беззаперечними доказами, які поза розумним сумнівом доводять факт порушення ОСОБА_1 п. 2.5 ПДР України.

Відповідно ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Відповідно ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно ст. 17 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.

За загальним правилом судочинства в справах про адміністративні правопорушення, суд може брати до уваги лише ті докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у провадженні, та інших обставин, які мають значення для провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Європейський суд неодноразово наголошував, що судочинство у національних судах повинно здійснюватися «згідно із законом».

У п. 44 рішення по справі «Корнєв та Карпенко проти України» від 30 вересня 2010 року Суд наголосив, що суди повинні забезпечувати дотримання матеріальних та процесуальних норм.

Для притягнення особи до адміністративної відповідальності, необхідно довести наявність в її діях (бездіяльності) складу та події адміністративного правопорушення.

Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання.

Отже, в силу принципу презумпції невинуватості, діючого при розгляді справ про адміністративні правопорушення, всі сумніви у винності особи, що притягується до адміністративної відповідальності, тлумачаться на її користь, а недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

На переконання суду, застосування адміністративного стягнення до особи за відсутності будь-яких доказів її протиправної дії чи бездіяльності не відповідатиме принципу верховенства права і міститиме ознаки свавільного застосування адміністративних повноважень.

Оскільки матеріали справи не містять будь-яких даних про протиправну, винну (умисну або необережну) дію чи бездіяльність ОСОБА_1 суддя приходить до висновку про недоведеність факту вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а тому на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, справа відносно нього підлягає закриттю.

Враховуючи, що провадження у вказаній справі слід закрити у зв`язку з відсутністю складу вчиненого ОСОБА_1 правопорушення, судовий збір, передбачений нормою ст. 40-1 КУпАП стягненню не підлягає.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 62, 68, 129 Конституції України, ст. 7, 8, 221, 245, 251, 266, 283, 284, 287, 288, 289 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суддя

постановив:

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду в 10-денний строк з дня її винесення через Чугуївський міський суд Харківської області.

Повний текст постанови складений 25 серпня 2026 року.

Суддя Ю. М. Гніздилов