Постанова від 25 серпня 2026 р. у справі №624/469/26 — Кегичівський районний суд Харківської області

Справа № 624/469/26

провадження № 3/624/230/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2026 року суддя Кегичівського районного суду Харківської області Богачова Т.В., розглянувши адміністративні матеріали, що надійшли з СПД №1 ВП №1 Берестинського РВП ГУ НП в Харківській області про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , за ст.ст. 122-4, 124, ч. 4 ст. 130 КУпАП,

в с т а н о в и в:

В провадження Кегичівського районного суду Харківської області з СПД №1 ВП №1 Берестинського РВП ГУ НП в Харківській області надійшли адміністративні матеріали стосовно ОСОБА_1 в скоєнні адміністративних правопорушень, передбачених ст.ст. 122-4, 124, ч. 4 ст. 130 КУпАП.

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення ЕПР1 №662385 від 10.05.2026, ОСОБА_1 09.05.2026 о 18 годині 00 хвилин в с. Калюжине, Берестинського району, Харківської області, вул. Задунайська, 9 керував автомобілем марки Hyundai Elantra, н.з. НОМЕР_1 , після скоєння ДТП за його участі, до проведення медичного огляду з метою встановлення стану сп`яніння, вживав алкоголь, чим порушив п. 2.10.є Правил дорожнього руху.

Ці дії водія кваліфіковані за ч. 4 ст. 130 КУпАП.

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення ЕПР1 №662348 від 10.05.2026, ОСОБА_1 09.05.2026 о 17 годині 00 хвилин в с. Калюжине, Берестинського району, Харківської області, вул. Задунайська, 9 керував автомобілем марки Hyundai Elantra, н.з. НОМЕР_1 , проявив неуважність, відповідно не зреагував на зміну дорожньої обстановки та здійснив наїзд на ліву ногу ОСОБА_2 , унаслідок чого вона отримала травми, чим завдано матеріальної шкоди, чим порушив п. 2.3.б Правил дорожнього руху.

Ці дії водія кваліфіковані за ст. 124 КУпАП.

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення ЕПР1 №662352 від 10.05.2026, ОСОБА_1 09.05.2026 о 17 годині 00 хвилин в с. Калюжине, Берестинського району, Харківської області, вул. Задунайська, 9 керував автомобілем марки Hyundai Elantra, н.з. НОМЕР_1 , скоїв дорожньо-транспортну пригоду, не повідомивши про ДТП підрозділ Національної поліції, місце пригоди залишив, чим порушив п. 2.10.а Правил дорожнього руху.

Ці дії водія кваліфіковані за ст. 122-4 КУпАП.

Справа за вищезазначеними протоколами надійшла до суду 03.06.2026 після належного до оформлення. Справа була повернута для доопрацювання постановою Кегичівського районного суду Харківської області від 27.05.2026. Під час попереднього розгляду справи за цими протоколами постановою Кегичівського районного суду Харківської області від 27.05.2026, на підставі ст. 36 КУпАП справи були об`єднані в одне провадження.

ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином, причину неявки суду не повідомив.

Представник ОСОБА_1 – адвокат Кадун П.В. в судове засідання не з`явився, але надіслав на адресу суду заяву про неможливість прибути в судове засідання та просив провести розгляд справи за його відсутності та за відсутності його довірителя, розглянувши справу на підставі наданих матеріалів та з урахуванням надісланих заперечень.

Так, 25.08.2026 на адресу суду надіслано заперечення на протокол про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 130 КУпАП з клопотанням про закриття провадження у справі за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення, яке обґрунтував серед іншого тим, що ДТП сталася 09.05.2026, а ознаки алкогольного сп`яніння не фіксувалися взагалі, протокол складається 10.05.2026 (через добу), про що зазначено у протоколі про адміністративне правопорушення, тобто за минуванням значного періоду часу. Тому вважає, що у справі відсутні належні, допустимі та достатні докази, які б підтверджували наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 130 КУпАП.

Суддя дослідивши протокол, додані до нього письмові докази та відеозаписи, дійшла висновку, що ОСОБА_1 підлягає до адміністративної відповідальності за ст. 124, 122-4 КУпАП, а в частині ч. 4 ст. 130 КУпАП, справа про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 підлягає закриттю, за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 130 КУпАП.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями, ПДР України).

Пунктом 1.3 ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Доказами в справі про адміністративне правопорушення, як це визначено у ст. 251 КУпАП, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Водночас, положеннями ст. 252 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

У відповідності до ст. ст. 245, 246, 252, 256 КУпАП, суддя при розгляді справи розглядає всі питання факту і права, але в межах порушеного провадження, дотримуючись принципів судового провадження і відправлення правосуддя, коли висновки судді не можуть базуватися на припущеннях, а всі сумніви винуватості трактуються на користь особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, у зв`язку з чим докази повинні бути оцінені суддею на їх достатність, для достовірних і безспірних висновків про скоєне на принципах забезпечення доказів провини за ст. 129 Конституції України, визнання провини згідно зі ст.252 КУпАП не можуть мати наперед встановлену силу.

Частина друга ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожній людині доведення вини тільки в законному порядку на підставі законно здобутих доказів.

Враховуючи викладене, в справах про адміністративні правопорушення підлягає застосуванню положення ст. 62 Конституції України про те, що винуватість особи повинна бути доведена у встановленому законом порядку. Обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У відповідності до п. 4.2 рішення Конституційного суду України № 23-рп/2010 від 22.12.2010, адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.

Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі № 1-135/2018 (5846/17) зазначив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип "in dubio pro reo", згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.

У той же час, у справі «Barbera, MesseguandJabardo v. Spain» від 06.12.1998 (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.

Виходячи з основоположних засад диспозитивності, суд не може встановлювати інші фактичні обставини, окрім тих, які зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу (ч. 2 ст. 251 КУпАП).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

За ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Згідно зі статтею 2 Закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» рішення є обов`язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції. При цьому стаття 17 зазначеного Закону визначає, що національні суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду як джерело права.

В контексті рішення ЄСПЛ «Надточій проти України» (рішення від 15.05.2008р., заява N7460/03) правопорушення, яке розглядається, має ознаки, притаманні «кримінальному обвинуваченню» у значенні статті 6 Конвенції, що вимагає дотримання стороною обвинувачення, яку в цій справі представляє автор протоколу про адміністративне порушення, відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини обвинуваченого. У своїх рішеннях ЄСПЛ наголошує на тому, що суд не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд враховує, що стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, поширено ЄСПЛ й на провадження у справах про адміністративні правопорушення, оскільки «кримінальним обвинуваченням» у розумінні Конвенції слід розглядати й протокол про адміністративне правопорушення (справа «Лучанінова проти України» рішення від 09.06.2011 р., заява № 16347/02).

Відповідно до ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до практики Верховного Суду, у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи (постанова Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 08 липня 2020 року, у справі ЄУН 463/1352/16-а, посилання: https://reyestr.court.gov.ua/Review/90264746).

Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами (постанова Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 27 червня 2019 року, у справі ЄУН № 536/1703/17, посилання: https://reyestr.court.gov.ua/Review/82707106).

Відповідно до диспозиції ч. 4 ст. 130 КУпАП адміністративна відповідальність настає за вживання особою, яка керувала транспортним засобом, після дорожньо-транспортної пригоди за її участю алкоголю, наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів, а також лікарських препаратів, виготовлених на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником), або після того, як транспортний засіб був зупинений на вимогу поліцейського, до проведення уповноваженою особою медичного огляду з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, чи до прийняття рішення про звільнення від проведення такого огляду.

Для встановлення події правопорушення, передбаченого ч. 4 ст.130 КУпАП в даному випадку, необхідно встановити факт вживання особою, яка керувала транспортним засобом, після дорожньо-транспортної пригоди за її участю алкоголю, наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів, а також лікарських препаратів, виготовлених на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником) до проведення уповноваженою особою медичного огляду з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції та з`ясувати та чи дійсно саме та особа, відносно якої складено протокол, а не інша, керувала транспортним засобом та причетність такої особи до дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до диспозиції ст. 124 КУпАП адміністративна відповідальність настає за порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна.

Відповідно до диспозиції ст. 122-4 КУпАП адміністративна відповідальність настає за залишення водіями транспортних засобів, іншими учасниками дорожнього руху на порушення встановлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, до якої вони причетні.

Крім того, норми ч. 4 ст.130, ст. ст. 122-4, 124 КУпАП є бланкетними нормами, і при кваліфікації дій правопорушника за цими статтями необхідно керуватися спеціальними Законами.

Згідно вимог ст.14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватись вимог Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, статтею 53 цього Закону передбачено, що юридичні та фізичні особи, винні в порушенні законодавства про дорожній рух, відповідних правил, нормативів і стандартів, несуть відповідальність згідно з законодавством України.

Відповідно до п. 1.10 Правил дорожнього руху водієм є особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.

Відповідно до п. 2.10 а Правил Дорожнього руху України у разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди водій зобов`язаний негайно зупинити транспортний засіб і залишатися на місці пригоди.

Відповідно до п. 2.10 є Правил Дорожнього руху України встановлено, що у разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди водій зобов`язаний, до проведення медичного огляду не вживати без призначення медичного працівника алкоголю, наркотиків, а також лікарських препаратів, виготовлених на їх основі (крім тих, які входять до офіційно затвердженого складу аптечки).

Згідно п.2.3(б) Правил Дорожнього руху України встановлено, що, необхідно бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі.

Так, згідно зі ст. 124 КУпАП, порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування транспортними засобами на строк від шести місяців до одного року.

Отже, у разі, якщо внаслідок порушення водієм Правил дорожнього руху, сталася дорожньо-транспортна пригода, у результаті якої зазнали пошкоджень транспортні засоби, вантаж, автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди, дорожні споруди чи інше майно, він підлягає відповідальності за ст. 124 КУпАП.

Згідно з п. 1.5 Правил дорожнього руху, дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків.

Особа, яка створила такі умови, зобов`язана негайно вжити заходів до забезпечення безпеки дорожнього руху на цій ділянці дороги та вжити всіх можливих заходів до усунення перешкод, а якщо це неможливо, попередити про них інших учасників дорожнього руху, повідомити уповноважений підрозділ Національної поліції, власника дороги або уповноважений ним орган.

Згідно з п. 10.9 Правил дорожнього руху, під час руху транспортного засобу заднім ходом водій не повинен створювати небезпеки чи перешкод іншим учасникам руху. Для забезпечення безпеки руху він у разі потреби повинен звернутися за допомогою до інших осіб.

До того ж, відповідно до ст. 122-4 КУпАП, залишення водіями транспортних засобів, іншими учасниками дорожнього руху на порушення встановлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, до якої вони причетні.

Суддя, дослідивши протоколи, надані до нього докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, дійшов висновку про наявність в діях ОСОБА_1 подій та складу адміністративних правопорушень, передбачених ст. 124, 122-4 КУпАП, що підтверджується:

- протоколом про адміністративне правопорушення ЕПР1 №662348 від 10.05.2026, де зазначено, що ОСОБА_1 09.05.2026 о 17 годині 00 хвилин в с. Калюжине, Берестинського району, Харківської області, вул. Задунайська, 9 керував автомобілем марки Hyundai Elantra, н.з. НОМЕР_1 , проявив неуважність, відповідно не зреагував на зміну дорожньої обстановки та здійснив наїзд на ліву ногу ОСОБА_2 , унаслідок чого вона отримала травми, чим завдано матеріальної шкоди, чим порушив п. 2.3.б Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність за ст. 124 КУпАП;

- протоколом про адміністративне правопорушення ЕПР1 №662352 від 10.05.2026, де зазначено, що ОСОБА_1 09.05.2026 о 17 годині 00 хвилин в с. Калюжине, Берестинського району, Харківської області, вул. Задунайська, 9 керував автомобілем марки Hyundai Elantra, н.з. НОМЕР_1 , скоїв дорожньо-транспортну пригоду, не повідомивши про ДТП підрозділ Національної поліції, місце пригоди залишив, чим порушив п. 2.10.а Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність за ст. 122-4 КУпАП;

- схемою місця ДТП, яка сталася 09 травня 2026 року о 17:00 год. за адресою: вул. Задунайська, 9, с. Калюжине Берестинського району Харківської області та фотознімками;

- письмовим поясненням ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ;

- рапортом сержанта поліції Костянтина Дхетяра від 10 травня 2026 року;

- повідомленням начальника СВ № 1 СВ Берестинського РВП ГУНП в Харківській області Серія Сотника, щодо відсутності підстав для прийняття рішення про внесення відповідних відомостей до ЄРДР;

- диском з відеозаписами з нагрудних камер поліцейських від 10 травня 2026 року.

Таким чином, в діях ОСОБА_1 наявний склад адміністративних правопорушень, передбачених ст. 124 КУпАП, тобто порушення учасниками дорожнього руху Правил дорожнього руху, ст.122-4 КУпАП, тобто, залишення місця ДТП, до якої він причетний.

За таких обставин та доказів, ОСОБА_1 має бути підданий адміністративному стягненню за ст. 124, 122-4 КУпАП.

Що стосується матеріалу про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 4 ст. 130 КУпАП, суд зазначає наступне.

Адміністративним правопорушенням, передбаченим ч.4 ст. 130 КУпАП визнається вживання особою, яка керувала транспортним засобом, після дорожньо-транспортної пригоди за її участю алкоголю, наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів, а також лікарських препаратів, виготовлених на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником), або після того, як транспортний засіб був зупинений на вимогу поліцейського, до проведення уповноваженою особою медичного огляду з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, чи до прийняття рішення про звільнення від проведення такого огляду.

Таким чином, обов`язковими елементами об`єктивної сторони даного правопорушення є: факт керування особою транспортним засобом; факт настання ДТП за безпосередньою участю цієї особи; факт вживання особою алкогольних напоїв саме у проміжок часу після ДТП і до проходження призначеного огляду.

Порядок проходження огляду водіїв на стан сп`яніння регламентується ст. 266 КУпАП, Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою наказом МВС України № 1452/735 від 09 листопада 2015 року (далі – Інструкція) та Порядком направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року № 1103 зі змінами та доповненнями, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 2023 р. № 57 (далі – Порядок).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 266 КУпАП, під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.

Пунктом 8 розділу І «Загальні положення» Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої спільним наказом Міністерство внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров`я України від 09 листопада 2015 року №1452/735, передбачено, що у разі скоєння дорожньо-транспортної пригоди (далі – ДТП), унаслідок якої є особи, що загинули або травмовані, проведення огляду на стан сп`яніння учасників цієї пригоди є обов`язковим у закладі охорони здоров`я.

Пункт 9 розділу І «Загальні положення» Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої спільним наказом Міністерство внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров`я України від 09 листопада 2015 року №1452/735, передбачено, що з метою забезпечення достовірності результатів огляду водіїв транспортних засобів, які мають бути оглянуті в закладах охорони здоров`я, поліцейський забезпечує доставку цих осіб до найближчого закладу охорони здоров`я не пізніше ніж протягом двох годин з моменту виявлення підстав для його проведення.

Однак до матеріалів справи не додано доказів того, що ОСОБА_1 оглядався на стан алкогольного сп`яніння у лікарняному закладі, в матеріалах справи є направлення на проведення такого огляду в якому зазначено, що ОСОБА_1 відмовився від проходження освідування, також направлення датоване 10.05.2026, а ДТП відбулася 09.05.2026, що є порушенням вимог п.п. 8, 9 розділу І Інструкції.

Крім того, відповідно до п. 11 розділу ІІ "Проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння поліцейським і оформлення його результатів" вказаної Інструкції, результати огляду на стан сп`яніння водія транспортного засобу, проведеного поліцейським, зазначаються в акті огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів (додаток 2) (далі – акт огляду). У випадку установлення стану сп`яніння результати огляду, проведеного поліцейським, зазначаються у протоколі про адміністративне правопорушення, до якого долучається акт огляду.

Акт огляду складається у двох примірниках, один з яких вручається водію, а другий залишається у поліцейського та/або долучається до протоколу про адміністративне правопорушення у разі встановлення стану сп`яніння.

Однак до матеріалів справи не додано акт огляду ОСОБА_1 на стан алкогольного сп`яніння, що є порушенням вимог вказаної Інструкції.

Отже, огляд ОСОБА_1 на стан алкогольного сп`яніння було проведено з порушенням вимог ст. 266 КУпАП, до протоколу про адміністративне правопрушення не додано акту огляду на стан сп`яніння та доказів проведення огляду у лікарняному закладі.

А тому, відповідно до приписів ст. 266 КУпАП, огляд особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним.

В зв`язку з вищевикладеним факт вчинення ОСОБА_4 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 130 КУпАП не підтверджується належними та допустимими доказами.

Суд наголошує, що протокол про адміністративне правопорушення не може бути визнаний належним доказом у справі у розумінні статті 251 КУпАП, оскільки за своєю правовою природою він не є самостійним беззаперечним доказом, а обставини, викладені в ньому, повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, що б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, і не викликали сумніви суду.

Також нагадуємо, що суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувачення, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Будь-які інші докази, передбачені ст. 251 КУпАП, які підтверджували б обставини керування ОСОБА_5 транспортним засобом з ознаками алкогольного сп`яніння, в матеріалах справи відсутні, а тому суд позбавлений можливості перевірити обставини справи в частині того, чи дійсно ОСОБА_5 керував або не керував транспортним засобом під час його виявлення працівниками поліції.

Відповідно до ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Норми Конституції є нормами прямої дії, а згідно ч. 2 ст. 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться виключно на її користь, тобто суд може притягнути особу до адміністративної відповідальності лише на тих доказах, які спростовують усі розумні сумніви щодо вини особи. Докази, що викликають такі сумніви, суд має вмотивовано відхилити у своїй постанові.

Зазначене узгоджується і з судовою практикою ЄСПЛ, згідно із якою «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом» (п.43 рішення від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine), з відсиланням на п.282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey).

Згідно із такою правовою позицією ЄСПЛ «розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення».

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і правопорушник є винним у його вчиненні. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Необхідно, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

Таким чином, у суду відсутні підстави для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, зважаючи на те, що достатніх доказів вчинення ним адміністративного правопорушення, визначеного ч. 4 ст. 130 КУпАП, під час розгляду адміністративних матеріалів в суді, - не здобуто, а ті що надані в якості підтвердження вчинення правопорушення, - суддя оцінює критично з наведених вище обставин.

Відповідно до ст. 247 КУпАП визначені обставини, що виключають провадження у справі про адміністративне правопорушення, серед яких пунктом 1 визначено відсутність складу адміністративного правопорушення.

За таких обставин та враховуючи зазначені норми Закону, а також те, що в силу принципу презумпції невинуватості всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, а недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості, суддя приходить до висновку, що провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 4 ст.130 КУпАП слід закрити, у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого даною статтею.

За таких обставин провадження в справі підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

Щодо притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за ст. 124, 122-4 КУпАП, то згідно ч. 2 ст. 38 КУпАП, якщо справи про адміністративні правопорушення підвідомчі суду (судді), стягнення може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення.

Аналіз положень п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП у поєднанні із положеннями ст. 38 КУпАП дає підстави стверджувати те, що за своєю правовою природою закриття провадження у справі із підстав, передбачених п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП є фактичним звільненням від накладення стягнення, що не виключає необхідності вирішення питання про наявність вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення. Необхідність ухвалення рішення про винність особи вбачається також з положень ст. 280 КУпАП, відповідно до яких орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати, зокрема те, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності. Ці обставини, які утворюють предмет доказування у справі про адміністративне правопорушення, повинні знайти своє відображення в постанові.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у зв`язку з закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу.

При цьому закриття провадження у справі за п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП можливе лише за умови встановлення судом факту вчинення особою винної протиправної дії чи допущення винної протиправної бездіяльності, що підпадає під ознаки адміністративного правопорушення.

Враховуючи наведене, оскільки правопорушення, передбачені ст.124, ст.122-4 КУпАП, в яких обвинувачується ОСОБА_1 , були вчинені 09.05.2026, не є триваючими, отже, на момент розгляду справи закінчився строк накладення адміністративного стягнення, передбачений ст. 38 КУпАП, адміністративне стягнення стосовно ОСОБА_1 за ст.ст.124, 122-4 КУпАП не може бути застосовано, а провадження у справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю.

Керуючись ст.ст. 38, 122-4, 124, ч. 4 ст. 130, ст.ст. 221, 247, 280, 283-289 КУпАП, суд

п о с т а н о в и в:

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст.ст. 124, 122-4 КУпАП.

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст.ст. 124, 122-4 КУпАП закрити на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення, передбаченого ст. 38 КУпАП.

Закрити провадження по справі про адміністративне правопорушення про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 4 ст. 130 КУпАП у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

На постанову суду може бути подана скарга до Харківського апеляційного суду через Кегичівський районний суд Харківської області протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Суддя Т.В. Богачова