Постанова від 25 серпня 2026 р. у справі №564/3380/26 — Костопільський районний суд Рівненської області

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 564/3380/26

26 серпня 2026 року

Суддя Костопільського районного суду Рівненської області Цвіркун О. С. розглянувши матеріали, що надійшли від Управління патрульної поліції в Рівненській області про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, жителя АДРЕСА_1 за ч.5 ст.126 КУпАП,

ВСТАНОВИВ:

На розгляд до Костопільського районного суду Рівненської області надійшов протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №728344 від 25.07.2026 відносно ОСОБА_1 за ч.5 ст.126 КУпАП.

Згідно зазначеного протоколу, 25.07.2026 о 00 год. 20 хв. на автодорозі Н-25 Городище – Рівне – Староконстянтинів 121 км, поблизу м.Костопіль, громадянин ОСОБА_1 повторно керував транспортним засобом Зил д.н.з. НОМЕР_1 , не маючи права керування таким транспортним засобом, згідно постанови Рівненського районного суду Рівненської області №570/6096/24 від 12.12.2024, не відновив таке право відповідно до п.6 постанови КМУ №1086 від 17.12.2008, чим повторно протягом року вчинив правопорушення (20.07.2026, відносно ОСОБА_1 винесено постанову серії ЕНА №7579532 за ч.2 ст.126 КУпАП), чим порушив ст.15 Закону України «Про дорожній рух», п.2.1А Правил дорожнього руху.

ОСОБА_1 в судовому засіданні свою вину не визнав, зазначив, що після того як був позбавлений права керування транспортними засобами перездав відповідні іспити та отримав посвідчення водія у додатку «Дія», однак в пластиковому вигляді не отримав.

Захисник ОСОБА_1 , адвокат Михайлов В.О. в судовому засіданні заявив клопотання про закриття провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, оскільки на момент зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 , останній мав чинне посвідчення водія у додатку «Дія».

Суд, заслухавши пояснення ОСОБА_1 та його захисника, дослідивши матеріали справи, приходить до таких висновків.

Відповідно до ч.1 ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Стаття 280 КУпАП передбачає, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, яка, згідно зі ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», застосовується при розгляді справ як джерело права, зокрема справу «Пол і Одрі Едвардс проти Об`єднаного Королівства» (№46477/99) від 27 жовтня 2004 року, суд зазначив, що компетентні органи завжди повинні докладати серйозних зусиль для з`ясування обставин справи і не повинні керуватись необдуманими або необґрунтованими висновками для розслідування, або в якості підстав для прийняття рішень.

Відповідальність за ч.5 ст.126 КУпАП, за повторне протягом року вчинення порушень, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті.

Згідно п. 2.1А Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМУ від 10.10.2001 р. №1306, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

У статті 15 Закону України «Про дорожній рух», зазначено, що забороняється керування транспортними засобами особам, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення, а також особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.

Відповідно до ч.1 ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною другою вказаної статті передбачено, що обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Так, з відеозапису з бодікамери поліцейського вбачається, що на місці зупинки транспортного засобу водій ОСОБА_1 працівнику поліції показав у додатку «Дія» посвідчення водія.

З долученого до клопотання фотокопії з додатку «Дія», ОСОБА_1 станом на 24.07.2026 мав дійсне посвідчення водія серії НОМЕР_2 , з відкритими категоріями «А», «А1», «В», «В1», «С», «С1», «D», «D1», «ВЕ», «С1Е», «СЕ», «D1Е», «DE».

Відповідно до ст.16 Закону України «Про дорожній рух», водій зобов`язаний мати при собі посвідчення водія та пред`явити його у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія, або пред`явити електронне посвідчення водія.

Вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватися на припущеннях, усі сумніви, щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, згідно ст.62 Конституції України.

ЄСПЛ притримується у своїх рішеннях позиції того, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпції факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа " Коробов проти України " № 39598 / 03 від 21 липня 2011 року), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v.the UnitedKingdom ), п. 161, Series A заява № 25).Відповідно до ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису.

Суд не вправі самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У справі «Barbera, Messegu and Jabardo v. Spain» від 06.12.1998 (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.

Стаття 7 КУпАП передбачає, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. При цьому, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законів.

Відповідно до ст.245 Кодексу України про адміністративні правопорушення, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Застосування адміністративного стягнення до особи за відсутністю будь-яких доказів її протиправної дії чи бездіяльності не відповідатиме принципу верховенства права і міститиме ознаки свавільного застосування адміністративних повноважень. (Правовий висновок Конституційного Суду України у своєму рішенні у справі №23-рп/2010 від 22 грудня 2010 року)

Враховуючи практику ЄСПЛ, яка висловлена у рішеннях «Надточій проти України», «Остюрн проти ФРН», «Енгель та інші проти Нідерландів», «Равнсборг проти Швеції», «Путц проти Австрії», гарантії прав людини, передбачені Конвенцією, розповсюджуються у тому числі і на інше публічне переслідування особи, якщо таке порушення можна визначити карно-кримінально правовим та національним правом: колом адресатів та правовими наслідками для адресатів. Тобто гарантії передбачені ст. 4 Протоколу №7, стосуються не лише кримінального провадження у розумінні законодавства України, а й будь-якого публічного переслідування, яке здійснюється Державою.

Європейський суд із прав людини неодноразово виявляв кримінальний аспект статті 6 Конвенції, зокрема щодо такого адміністративного правопорушення, як порушення Правил дорожнього руху, за вчинення якого встановлено накладення штрафів, обмежень права керування транспортними засобами [рішення у справах "Schmautzer v. Austria" від 23 жовтня 1995 року (заява N 15523/89), "Malige v. France" від 23 вересня 1998 року (заява N 27812/95)]. За визначенням Європейського суду з прав людини, такі адміністративні стягнення, як адміністративний арешт і значні адміністративні штрафи, є співмірними з кримінальним покаранням [рішення у справах "Engel and others v. The Netherlands" від 8 червня 1976 року (заяви NN 5100/71; 5101/71; 5102/71; 5354/72; 5370/72), "Гурепка проти України" від 6 вересня 2005 року (заява N 61406/00), "A. Menarini Diagnostics S.R.L. v. Italy" від 27 вересня 2011 року (заява N 43509/08)].» (абз.2 п.4 та п.п.4.1 п.4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 21 липня 2021 р. №5-р(ІІ)/2021 по справі №3-173/2018(1186/18, 77/19)).

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Наявність обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

Оцінюючи надані суду докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд керується основними конституційними засадами судочинства, визначеними ст. 129 Конституції України, до яких відноситься забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також ст.62 Конституції України та загальними принципами права, згідно яких усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь та доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ст.252 Кодексу України про адміністративні правопорушення, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Протокол про адміністративне правопорушення є процесуальним документом, в якому зазначається суть правопорушення та інші дані, необхідні для розгляду справи і не може вважатися беззаперечним доказом вини особи.

З огляду на те, що водій ОСОБА_1 пред`явив чинне посвідчення водія у додатку «Дія», а особами уповноваженим на складання протоколів, до протоколу не долучено доказів, що таке посвідчення не дійсне, то суд приходить до висновку, що вина ОСОБА_1 належними та допустимими доказами не доведена, а обставини зазначені у протоколі "поза розумним сумнівом" не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.

Відповідно до ст.247 Кодексу України про адміністративні правопорушення провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, зокрема, у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Таким чином, провадження в справі про адміністративне правопорушення за ч.5 ст.126 КУпАП відносно ОСОБА_1 підлягає закриттю на підставі п.1 ч.1 ст.247 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

На підставі наведеного та керуючись ст.7, 126, 247, 251, 255, 283, 284 КУпАП, суд

ПОСТАНОВИВ:

Справу відносно ОСОБА_1 за ч.5 ст.126 КУпАП закрити в зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Рівненського апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення шляхом подачі скарги через Костопільський районний суд.

СуддяО. С. Цвіркун