Рішення від 26 серпня 2026 р. у справі №526/866/26 — Обухівський районний суд Київської області

Справа № 526/866/26

Провадження 2-2073/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 серпня 2026 року Обухівський районний суд Київської області у складі: головуючого судді Висоцької Г.В., за участю секретаря судових засідань Куник О.В., позивача ОСОБА_1 , відповідачки ОСОБА_2 , розглянувши в приміщенні Обухівського районного суду Київської області у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визнання права власності на майно,

В С Т А Н О В И В :

У березні 2026 року Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , в якому просив визнати за ним право власності на:

- квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ;

- гараж № НОМЕР_1 , загальною площею 22,4 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , гаражний кооператив «Каштан»;

- гараж № НОМЕР_2 , загальною площею 41,3 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , гаражний кооператив « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

В обґрунтування своїх вимог зазначив, що у провадженні Гадяцького районного суду Полтавської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя. Предметом судового спору між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є, зокрема, зазначені квартира та два гаражі. Втім, вказане майно не підлягає поділу між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , оскільки воно не є спільним майном подружжя, а придбавалося особисто Позивачем, який є сином ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , тобто Відповідачів, для свого власного користування. Упродовж 2017-2021 років ОСОБА_1 придбав для себе майно у м. Обухів, а саме: квартиру за адресою: АДРЕСА_1 та два гаражі АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 , гаражний кооператив «Каштан». На момент придбавання спірного майна було ухвалено рішення зареєструвати майно на його батьків, тобто Відповідачів. Позивач самостійно у повному обсязі сплатив за вказане вище майно з наміром в подальшому одноособово ним володіти та користуватися. У ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не було таких доходів, які дозволяли б їм купити квартиру та два гаражі. Усі документи на спірне майно і саме майно знаходяться у володінні Позивача, який є фактичним власником цього майна, зареєстрований та проживає в спірній квартирі. Станом на час придбавання спірного майна ніхто не передбачав, що сімейні відносини погіршаться та що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 будуть ділити майно. Квартира та вказані вище гаражі були лише формально зареєстровані за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , у той час як володів та користувався цим майном саме ОСОБА_1

27.04.2026 року ухвалою судді прийнято позовну заяву, відкрито загальне позовне провадження, призначено у справі підготовче судове засідання.

25.05.2026 року Відповідачкою ОСОБА_2 подано до суду відзив, в якому остання заперечила щодо позовних вимог, просила відмовити в їх задоволенні з огляду на необґрунтованість. Зазначила, що подання цього позову безпосередньо пов`язане із намаганням штучно вивести спірне майно зі складу спільної сумісної власності подружжя та унеможливити його поділ у межах справи №526/2462/25. Спірні об`єкти нерухомості придбані саме у період перебування Відповідачів у шлюбі. Будь-яких договорів дарування, розписок, банківських документів чи інших належних доказів, які б підтверджували, що саме Позивач придбав майно виключно за власні кошти, до позову не додано. Сам по собі факт можливого надання сином певної фінансової допомоги батькам не створює у нього права власності на нерухоме майно, набуте подружжям у шлюбі, та не спростовує презумпції спільної сумісної власності подружжя.

02.06.2026 року Позивач подав до суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що міркування, викладені Відповідачем ОСОБА_2 у відзиві на позовну заяву є помилковими та не відповідають обставинам справи. Станом на момент придбання спірного майна, Сторонами було спільно вирішено здійснити державну реєстрацію прав за батьками Позивача, тобто Відповідачами, що є поширеною практикою. Позивач ОСОБА_1 самостійно у повному обсязі здійснив плату за договорами купівлі-продажу, усі документи на спірне майно, як і саме майно, знаходяться у володінні Позивача. З моменту придбання квартири за адресою: АДРЕСА_1 і по даний час місце проживання Позивача зареєстроване за вказаною адресою, в той час як Відповідачі в квартирі ніколи не проживали, а зареєстровані та фактично проживають у с. Качанове Миргородського району Полтавської області. Станом на час придбання спірного майна, у ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не було таких доходів, які дозволяли б їм купити квартиру та два гаражі. Натомість, Відповідач ОСОБА_2 не надала суду будь-яких доказів, які б підтверджували її дохід та реальну можливість придбати спірне майно. Також, відповідні докази не були надані Відповідачем ОСОБА_3 . Складання будь-яких розписок не мало б юридичної значущості та не мало сенсу на той час. Протягом усього часу між Сторонами були довірительні сімейні відносини, Відповідачі ніколи не претендували на майно Позивача, не втручалися у його володіння вказаним майном. Проте, оскільки розірвання шлюбу між Відповідачами та поділ майна між ними загрожує правам Позивача на його майно, необхідно визнати за Позивачем право власності на це майно.

29.06.2026 року Відповідачем ОСОБА_3 подано до суду заяву про визнання позовних вимог, в якій зазначено, що у період його шлюбу із Відповідачкою ОСОБА_2 , Позивач за свої кошти придбав спірне майно. Сторонами спільно вирішено оформити державну реєстрацію права власності на Відповідачів. Однак, його з Відповідачкою кошти не були внесені, та усі права і обов`язки власника здійснював Позивач. Позивач проживає в м. Обухів, та самостійно користується та розпоряджається вказаним майном.

14.07.2026 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні Позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав, просив задовольнити. Вказав, що має постійний дохід, на момент купівлі спірних об`єктів нерухомого майна, батьки, Відповідачі по справі, були вже пенсіонерами та не мали достатнього доходу для його купівлі. Відповідачі дали невелику частину коштів на купівлю іншого житла, яке не є предметом цього спору, частину – батьки дружини, а частину – оформив іпотеку.

У судовому засіданні Відповідачка ОСОБА_2 щодо позовних вимог заперечила у повному обсязі. Зазначила, що спірні квартира та гаражі придбані за спільні кошти її та Відповідача ОСОБА_3 . Пояснила, що протягом усього професійного життя працювала ветеринарним лікарем, мала стабільний дохід та упродовж багатьох років надавала синові фінансову допомогу у придбанні майна, а тому мала реальну фінансову можливість особисто разом із чоловіком оплатити придбання спірного нерухомого майна.

Суд, заслухавши учасників процесу, перевіривши матеріали справи, прийшов до наступних висновків.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Законодавець у статті 4 ЦПК України встановив, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої вказаної статті).

Із способів захисту цивільних прав та інтересів, що визначені статтею 16 ЦК України, Позивачем для захисту обрано такий спосіб як визнання права.

Такий спосіб захисту застосовується у разі, коли наявність у особи конкретного суб`єктивного права піддається сумніву, суб`єктивне право оспорюється, заперечується або ж існує реальна погроза таких дій. Визнання права є способом усунення невизначеності у взаєминах суб`єктів, необхідних умов для його реалізації і запобігання з боку третіх осіб діям, які перешкоджають його нормальному здійсненню.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Порушенням є такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке. Порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, відтак, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє Позивачу у захисті. Вказані норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес.

Верховний Суд наголошував, що вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки недоведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні (постанова Верховного Суду від 10.09.2020 у справі №904/3368/18).

Позивач у позові зазначив, що впродовж 2017-2021 років він придбав для себе майно у м. Обухів, а саме: квартиру за адресою: АДРЕСА_1 та два гаражі АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 , гаражний кооператив «Каштан».

На момент придбавання спірного майна вирішено зареєструвати майно на батьків ОСОБА_1 , тобто Відповідачів.

03.10.2017 року придбано гараж № НОМЕР_2 , загальною площею 41,3 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , гаражний кооператив «Каштан», про що було укладено договір купівлі-продажу гаража, посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Щур Н.Р. за реєстровим №1871.

Право власності на гараж № НОМЕР_2 зареєстровано за ОСОБА_3 . Зазначене підтверджується копією договору купівлі-продажу від 03.10.2017 року, де покупцем зазначено ОСОБА_3 , та витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, де зазначено: форма власності – приватна, розмір частки – 1, власники ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Як стверджував Позивач, 30.11.2018 року він придбав квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Договір купівлі-продажу від 30.11.2018 року був посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Бацай В.Ю. за реєстровим №1785.

Право власності на квартиру зареєстровано за Відповідачем ОСОБА_3 . Зазначене підтверджується копією договору купівлі-продажу від 30.11.2018 року, де покупцем зазначено ОСОБА_3 , та витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, де зазначено: форма власності – приватна, розмір частки – 1, власники ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 .

04.02.2021 року придбано гараж № НОМЕР_1 , загальною площею 22,4 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , гаражний кооператив «Каштан», про що було укладено договір купівлі-продажу гаража, посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Щур Н.Р. за реєстровим №243.

Право власності на гараж № НОМЕР_1 зареєстровано за Відповідачкою ОСОБА_4 , яка на даний час має прізвище ОСОБА_5 . Зазначене підтверджується копією договору купівлі-продажу від 04.02.2021 року, де покупцем зазначено ОСОБА_4 , та витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, де зазначено: форма власності – приватна, розмір частки – 1, власники ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Позивач стверджував, що він самостійно у повному обсязі сплатив за вказане вище майно з наміром в подальшому одноособово ним володіти та користуватися. У ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не було таких доходів, які дозволяли б їм купити квартиру та два гаражі. На підтвердження своїх доходів ОСОБА_1 надав суду відомості із Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-7).

Також зазначив, що саме він, ОСОБА_1 , зареєстрований і проживає у м. Обухів Київської області, в той час як ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зареєстровані та фактично проживають у с. Качанове Миргородського району Полтавської області.

Усі документи на спірне майно і саме майно знаходяться у його володінні, який є фактичним власником цього майна.

Станом на час придбавання спірного майна ніхто не передбачав, що сімейні відносини погіршаться та що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 будуть ділити майно. Квартира та вказані вище гаражі були лише формально зареєстровані за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , у той час як володів та користувався цим майном саме ОСОБА_1 .

А тому наявні усі підстави для визнання за ним права власності на спірні об`єкти нерухомого майна.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 41 Конституції України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (стаття 190 ЦК України).

Права та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (частина перша статті 182 ЦК України).

За вимогами частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Зміст права власності полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Згідно з вимогами статті 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не суперечать закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Позивачем додано до позовної заяви лише відомості із Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-7) на підтвердження своїх доходів з посиланням на фінансову можливість придбання спірних об`єктів нерухомого майна.

У судовому засіданні Відповідачка заперечила наявність усних домовленостей із Позивачем, відповідно до яких спірні об`єкти нерухомості придбаватимуться за кошти Позивача та формально будуть оформлені на Відповідачів.

Наданими Позивачем доказами не доведено, що квартира та два гаражі придбані за його особисті кошти та існують підстави для визнання за ним право власності на ці об`єкти.

У постанові Верховного Суду у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Позивачем у даній справі не доведено, що ним понесені витрати на придбання спірного нерухомого майна.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав)- це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державна реєстрація прав є засвідченням державою вже набутого особою права власності.

Такий підхід узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, за якою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, однак створює спростовувану презумпцію права власності такої особи, яка діє, доки не спростована в порядку, встановленому законом, зокрема за результатами розгляду відповідного спору судом.

Оскільки в даному спорі презюмується право власності зареєстрованого власника, тобто Відповідачів, то саме Позивач несе тягар доведення, що спірні об`єкти нерухомості придбані за його особисті кошти.

Через неспростовність презумпції права власності зареєстрованого власника доказами, поданими Позивачем, у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Окремо суд звертається до поданої 29.06.2026 Відповідачем ОСОБА_3 заяви про визнання позовних вимог і зазначає, що ця заява не може бути прийнята судом як самостійна підстава для задоволення позову. Відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України, якщо визнання Відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання позову і продовжує розгляд справи.

ОСОБА_3 є співвідповідачем у цій справі та одночасно Відповідачем у справі № 526/2462/25 за позовом ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, предметом якого є, зокрема, спірні квартира та гаражі. Визнання ОСОБА_3 позову, спрямованого на встановлення за Позивачем особистого права власності на майно, набуте в період шлюбу Відповідачів, безпосередньо впливає на обсяг майна, що підлягає поділу у справі № 526/2462/25, а отже, зачіпає майнові права та законні інтереси Відповідачки ОСОБА_2 , яка проти позову категорично заперечує та послідовно доводить, що спірне майно придбане за спільні кошти подружжя. Узгоджені процесуальні дії Позивача і Відповідача ОСОБА_3 , вчинені під час розгляду цієї справи, дають підстави для обережного висновку про те, що вони можуть бути спрямовані на виведення спірного майна зі складу об`єктів спільної сумісної власності подружжя, що підлягають поділу; водночас остаточна оцінка цього питання є предметом розгляду справи № 526/2462/25 і виходить за межі предмета доказування в цій справі. За таких обставин суд не приймає визнання позову ОСОБА_3 , оскільки це порушило б права та законні інтереси Відповідачки ОСОБА_2 , і вирішує спір на загальних підставах з дослідженням та оцінкою всіх наявних у справі доказів.

Таким чином, з огляду на викладене вище, порушених прав Позивача в цій справі судом не встановлено, а тому в задоволенні позову слід відмовити за недоведеністю та необґрунтованістю.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 259, 265, 268 ЦПК України,

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визнання права власності на майно – відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги у тридцятиденний строк з дня проголошення рішення, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складений та підписаний 27.08.2026

Суддя Г.В.Висоцька