Вирок від 25 серпня 2026 р. у справі №203/4838/26 — Центральний районний суд міста Дніпра

Справа № 203/4838/26

Провадження № 1-кп/0203/2161/2026

В И Р О К

іменем України

26 серпня 2026 року Центральний районний суд міста Дніпра в складі:

головуючої судді - ОСОБА_1 ,

при секретарі – ОСОБА_2

за участю прокурора – ОСОБА_3 (в режимі відеоконференції),

захисника – ОСОБА_4 (в режимі відеоконференції),

обвинуваченого – ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпрі кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62025170030024811 від 05.11.2025 року, відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Новий Розділ Львівської області, громадянина України, з базовою середньою освітою, не одруженого, військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 у військовому званні солдат, який перебуває на посаді стрільця-помічника гранатометника 1 штурмового відділення 1 штурмового взводу 4 штурмової роти, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого в силу вимог ст. 89 КК України,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Солдат ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, проходячи її на посаді стрільця-помічника гранатометника 1 штурмового відділення 1 штурмового взводу 4 штурмової роти військової частини НОМЕР_1 , діючи умисно, незаконно, припинив виконувати свій конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, в умовах воєнного стану, порушуючи вимоги ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», статей 9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 1–4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків, без відповідних дозволів командирів, начальників та без поважних причин, діючи всупереч інтересам служби, став на шлях вчинення кримінального правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби.

Так, проходячи військову службу під час дії воєнного стану, солдат ОСОБА_5 , діючи умисно, в умовах воєнного стану, 18.04.2025 року приблизно о 07 год. 00 хв. самовільно залишив місце служби, а саме пункт тимчасової дислокації військової частини НОМЕР_1 у АДРЕСА_2 , після чого виїхав до місця свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , де проводив час на власний розсуд, заходів щодо повернення до пункту дислокації військової частини НОМЕР_1 не вживав, про своє місцезнаходження органам військового чи цивільного управління не повідомляв та незаконно був відсутній на військовій службі до 31.03.2026 року, коли був виявлений працівниками поліції за адресою: м. Дніпро, вул. Старокозацька, 52, внаслідок чого кримінальне правопорушення було припинено.

ОСОБА_5 у судовому засіданні вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав у повному обсязі, підтвердив фактичні обставини, викладені в обвинувальному акті, та не оспорював їх. У вчиненому щиро розкаявся та просив суд призначити йому мінімальне покарання, передбачене санкцією ч. 5 ст. 407 КК України.

Учасники судового провадження не оспорювали фактичні обставини та не заперечували проти розгляду кримінального провадження в порядку, передбаченому ч.3 ст. 349 КПК України. Суд також пересвідчився в тому, що вони правильно розуміють зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності їх позицій, підстави вважати, що обвинувачений оговорює себе або в інший спосіб викривлює визнані ними у судовому засіданні обставини, відсутні. При цьому судом роз`яснено учасникам судового провадження, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити фактичні обставини в апеляційному порядку.

З урахуванням вищевикладеного, суд визнав недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин провадження, які ніким не оспорюються.

При цьому судом роз`яснено учасникам судового провадження, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржувати в апеляційному порядку ті фактичні обставини кримінального провадження, які ніким не оспорювалися та дослідження яких судом було визнано недоцільним.

Допитавши обвинуваченого, дослідивши матеріали кримінального провадження в обсязі, узгодженому сторонами кримінального провадження, суд дійшов висновку про доведеність поза розумним сумнівом винуватості ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та кваліфікує його дії за ч. 5 ст. 407 КК України як самовільне залишення місця служби військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

Відповідно до ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, та полягає у передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.

При призначенні покарання суд відповідно до вимог ст. 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, а також необхідність і достатність призначеного покарання для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Відповідно до ст. 12 КК України кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України, є тяжким злочином.

Обставинами, які відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України пом`якшують покарання ОСОБА_5 , суд визнає щире каяття.

Обставин, які відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання ОСОБА_5 , судом не встановлено.

Суд також враховує дані про особу обвинуваченого ОСОБА_5 , який раніше не судимий, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, за місцем служби характеризується посередньо, у судовому засіданні вину визнав повністю, щиро розкаявся у вчиненому, фактичних обставин кримінального провадження не оспорював.

З урахуванням характеру та ступеня суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення, його обставин, тривалості незаконної відсутності обвинуваченого на військовій службі, даних про особу ОСОБА_5 , його повного визнання вини та щирого каяття, наявності обставин, що пом`якшують покарання, та відсутності обставин, що його обтяжують, суд доходить висновку, що необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_5 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень буде покарання у виді позбавлення волі у мінімальній межі санкції ч. 5 ст. 407 КК України, а саме строком на п`ять років.

Саме таке покарання, на переконання суду, перебуватиме у справедливому співвідношенні з тяжкістю та обставинами вчиненого кримінального правопорушення й особою винного, відповідатиме загальним засадам призначення покарання, передбаченим ст. 65 КК України, та буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого і запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.

Підстав для застосування положень ст. 69 КК України або звільнення ОСОБА_5 від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України суд не вбачає, оскільки можливість застосування зазначених положень до особи, засудженої за кримінальне правопорушення, передбачене ст. 407 КК України, вчинене в умовах воєнного стану, прямо виключена законом.

Процесуальні витрати та речові докази у кримінальному провадженні відсутні.

Відповідно до матеріалів кримінального провадження до обвинуваченого застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою, який спливає 05 вересня 2026 року.

Суд, беручи до уваги усталену практику Європейського суду з прав людини у справі (зокрема, рішення «Едуард Шабалін проти Росії» від 16.10.2014) про неприпустимість тримання особи під вартою без судового рішення, враховуючи обставини кримінального провадження та особу обвинуваченого, з метою попередження ризику переховування обвинуваченого, вважає, що запобіжний захід щодо обвинуваченого у вигляді тримання під вартою слід залишити без змін та продовжити строк даного запобіжного заходу до набрання вироком законної сили.

На підставі викладеного, керуючись статтями 50, 65–67, 69, 72, 75, ч. 5 ст. 407 КК України, статтями 349, 368, 370, 373, 374, 376 КПК України, суд, –

УХВАЛИВ:

ОСОБА_5 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, та призначити йому покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

Строк відбування призначеного ОСОБА_5 покарання обчислювати з дня набрання цим вироком законної сили.

Зарахувати ОСОБА_5 в строк відбування покарання у виді позбавлення волі строк перебування під вартою з дня його фактичного затримання, тобто з 31.03.2026 року до набрання вироком законної сили.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, обраний ОСОБА_5 , залишити без змін та продовжити строк даного запобіжного заходу до набрання вироком законної сили.

На вирок суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду через Центральний районний суд м. Дніпра протягом 30 днів з дня його проголошення, з урахуванням особливостей, передбачених ст. 394 КПК України.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя ОСОБА_1