Постанова від 25 серпня 2026 р. у справі №445/2647/24 — Львівський апеляційний суд

Справа № 445/2647/24 Головуючий у 1 інстанції: Сивак В.М.

Провадження № 22-ц/811/2956/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Ванівського О.М.,

суддів Копняк С.М., Цяцяка Р.П.,

секретаря: Костюк С.О.

з участю: представника апелянта – адвоката Матвійчук В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Золочівського районного суду Львівської області від 16 липня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Поморянської селищної ради Золочівського району Львівської області, про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідачів, у якому просив надати йому додатковий строк терміном в 2 (два) місяці для подання заяви про прийняття спадщини після смерті бабусі ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , після смерті якої відкрилась спадщина на все її майно. Вказав, що за життя бабуся зробила розпорядження своїм майном, склавши заповіт, яким заповіла все своє майно ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в рівних частках кожному. Позивач вказує, що пропустив строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважної причини, а саме: через необізнаність законодавства України щодо прийняття спадщини.

З огляду на наведене просив суд визначити йому додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини.

Рішенням Золочівського районного суду Львівської області від 16 липня 2025 року

відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Поморянської селищної ради Золочівського району Львівської області, про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини

Рішення суду в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_1 .

Вважає рішення незаконними, необґрунтованими, такими, що ухвалені з

неправильним застосуванням норм матеріального права, та неповним з`ясуванням

обставин, що мають значення для справи.

Покликається на те, що нотаріусом при відкритті спадкової справи не вживалися законодавчо визначенні дії із пошуку спадкоємців померлої, зокрема, зазначених у Заповіті, а тому, йому не було відомо ні про наявність Заповіту, ні про обсяг спадкового майна, ні про прийняття/неприйняття спадщини іншими особами.

Просить рішення суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта – адвоката Матвійчук В.В. на підтримання апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

В силу положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відмовляючи в задоволенні позову про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав суду належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку для звернення із заявою про прийняття спадщини, не довів наявності об`єктивних, непереборних, істотних труднощів, які б перешкоджали поданню нею цієї заяви у встановлений законом строк.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції враховуючи наступне.

Судом встановлено, що згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_3 є бабусею позивача.

З копії довідки № 540, виданої 15.12.2006 виконкомом Бібщанської сільської ради вбачається, що останнім постійним місцем проживання померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 було с. Нестюки Золочівського району Львівської області.

Заповіт від її імені посвідчено 22.07.1994 за реєстраційним № 8 у користь ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , даний заповіт не змінений і не відмінений.

Згідно заповіту посвідченого 22.07.1994 секретарем виконавчого комітету Бібщанської сільської Ради народних депутатів Золочівського району Львівської області за реєстраційним № 8, ОСОБА_3 все своє майно заповіла ОСОБА_2 та ОСОБА_1 порівну.

Частиною першою статті 1222 ЦК України визначено, що спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народженні живими після відкриття спадщини.

Відповідно до статей 1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців), яке може здійснюватися за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статей 1268-1270 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

При цьому прийняття спадщини з умовою чи із застереженням не допускається.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має особисто подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Згідно роз`яснень, наданих судам Пленумом ВСУ у п. 24 постанови «Про судову практику у справах про спадкування», вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Згідно з частиною третьою статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої зави; 2) ці обставини визнані судом поважними.

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.

При цьому, Верховний Суд у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 681/203/17-ц виснував, що вирішуючи питання поважності причин пропущення шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України, для прийняття спадщини, суд має враховувати, що такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи. Принцип «пропорційності» тісно пов`язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип «пропорційності», натомість принцип «пропорційності» є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика ЄСПЛ розглядає принцип «пропорційності» як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності. Дотримання принципу «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

Суд вважає, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, а у вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права.

Звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 вказував, що не був обізнаний про наявність заповіту, про дані обставини йому стало відомо лише в липні 2024 року.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, Верховним судом України від 26.06.2019 по справі №565/1145/17 до переліку поважних причин пропуску прийняття спадщини віднесено, в т.ч. необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.

Також у постанові від 21 вересня 2020 року по справі №130/2517/18 Верховним судом зазначено, що у вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини у такому випадку потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права.

Виконуючи завдання цивільного судочинства, окрім основних принципів: справедливості, добросовісності та розумності, суд касаційної інстанції у окремих своїх постановах керується аксіомою цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», яка означає «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права».

Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 23.08.2017 у справі №6-1320цс17, від 06.09.2017 у справі №6-496цс17.

З вказаними висновками погодився Верховний Суд у постановах від 12.09.2018 у справі №484/3221/17, від 10.01.2019 у справі №263/1221/17, від 25.03.2020 у справі №642/2539/18-ц.

Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема такі: тривала хвороба спадкоємців; велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; перебування спадкоємців на службі у складі Збройних Сил України; необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо (постанови Верховного Суду від 29.06.2023 у справі №733/1500/21, від 16.08.2023 у справі №758/13293/18).

Окрім того, розглядаючи справу №390/195/21, Верховний Суд у постанові від 26 січня 2022 визнав помилковими висновки судів першої та апеляційної інстанції про відмову в задоволенні заяви про надання додаткового строку для прийняття спадщини з підстав необізнаності спадкоємцями про наявність заповіту.

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 та спадкодавець ОСОБА_3 , на момент смерті останньої мешкали за різними адресами.

Зібраними доказами в справі встановлено факт необізнаності позивача про складений ОСОБА_3 24.12.2005 заповіт на ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Позивач не є спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_3 , а відтак колегія суддів приходить до висновку, що необізнаність ОСОБА_1 про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Таким чином висновок суду про те, що позивачем не подано доказів поважності причин пропуску строку на подання заяви про прийняття спадщини є помилковим.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

У п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України зазначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки суд першої інстанції не дав належної правової оцінки зібраним доказам у справі та постановив рішення з порушенням вимог норм матеріального права, то ухвалене рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про визначення їй додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Керуючись ст.ст. 259,268,367-368,374,376,381-384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Золочівського районного суду Львівської області від 16 липня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Визначити ОСОБА_1 додатковий строк для подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , терміном два місяці з дня набрання рішенням суду законної сили.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 26.08.2026 року.

Головуючий: О.М. Ванівський

Судді: С.М Копняк

Р.П. Цяцяк