Рішення від 24 серпня 2026 р. у справі №445/8/26 — Золочівський районний суд Львівської області

Справа № 445/8/26

провадження № 2/445/871/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 серпня 2026 року Золочівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Кіпчарського О.М.

секретаря судового засідання Кшемінської О.Я.

з участю представника позивача – адвоката Маркіна А.В.

представника відповідача – Башук Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Золочеві Львівської області в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Управління державної реєстрації Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про зняття та вилучення запису про обтяження нерухомого майна, -

в с т а в н о в и в :

02.01.2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якої дії представник – адвокат Маркін А.В., звернулась через систему «Електронний суд», до Золочівського районного суду Львівської області із позовом до Управління державної реєстрації Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про зняття та вилучення запису про обтяження нерухомого майна.

Стислий виклад позиції позивача.

У заявленому позові вказано, що позивачу ОСОБА_2 належить 1/4 частки квартири яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Окрім цього, позивачу належить житловий будинок який знаходиться: АДРЕСА_2 .

15 жовтня 2025 року позивач вирішила зареєструвати у власному будинку місце проживання зятя та дізналась, що на її майно накладено обтяження, а саме згідно з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 16.02.2016 року на 1/4 квартири: номер запису про обтяження: 13283843 (спеціальний розділ), 16.02.2016 накладено обтяження державним реєстратором Храбан Сергієм Івановичем, Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції м. Київ.

Підставою для арешту майна стала ухвала суду, серія та номер: 757/4809/16-к, видавник: Печерський районний суд міста Києва.

Вказує, що насправді арешт накладено на майно ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки міста Дніпропетровськ, яка є фігурантом кримінального провадження, в межах якого накладено відповідний арешт, натомість позивач у справі - ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженка міста Золочів Львівської області, ніякого відношення до даної судової справи і до даної людини не має.

Позивач вказує, що вносячи обтяження реєстратори не внесли ідентифікаційний код людини, чиє майно обтяжується і тим самим внесли всіх однофамільців і їхнє майно, чим порушили права позивача - ОСОБА_1 .

В подальшому арешт було скасовано ухвалою Щевченківського раойнного суду м. Києва, однак, оскільки в ухвалі вказано дату народження ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 , позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , не може скасувати цей арешт через відповідний ЦНАП за місцем свого проживання.

Як наслідок, просить зняти та вилучити запис про обтяження з Державного реєстру речових прав (спеціальний розділ), з квартири: АДРЕСА_1 ., яка на праві приватної власності належить ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , накладену державним реєстратором Храбан Сергій Іванович, Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції м. Київ, м.Киїі, номер запису про обтяження обтяження: 13283843 (спеціальний розділ) від 16.02.2016р., а також зняти та вилучити запис про обтяження з Державного реєстру речових прав, з будинку АДРЕСА_2 , яка на праві приватної власності належить ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , накладену державним реєстратором Коломієць Євген Юрійович, Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції м. Київ, м.Київ, номер запису про обтяження обтяження: 13640596 від 11.03.2016 р.

Стислий виклад позиції відповідача.

Відповідач щодо заявленого позову заперечує, подав відповідний письмовий відзив, де обґрунтував свою позицію. Вказує, що Київське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України є неналежним відповідачем у даній справі, оскільки позивачем не доведено, що Київське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України порушило його права або інтереси, просить в задоволенні позову відмовити.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою судді Золочівського районного суду Львівської області від 07.01.2026 року відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати її розгляд в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 23.04.2026 року закрито підготовче провадження, призначено справу до розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав, надав пояснення аналогічні доводам позову, просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Вказує, що у позивача відсутня ухвала Печерського районного суду м. Києва, якою накладено арешт на майно позивача, ухвалу про скасування арешту на майно позивач намагався подати до органу ЦНАП, однак доказів цього представник надати не може, зазначає, що позивачу було надану усну відмову у скасуванні арешту майна.

Представник відповідача в судовому засіданні щодо заявленого позову заперечила, з підстав викладених у відзиві. Вказує, що будь-яких неправомірних дій відповідач не вчиняв, реєстратор лише виконав ухвалу суду про накладення арешту на майно.

Суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення, сторін інформовано, що судове рішення буде проголошено 25.08.2026 року.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Згідно даних паспорта громадянина України, позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Остання одержала ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , що підтверджується дублікатом картки фізичної особи платника податків.

Позивачу належить 1/4 частки квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також житловий будинок, який знаходиться: АДРЕСА_2 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обяжень № 43519449 від 09.09.2015 року, а також свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 15.01.2008 року.

Як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна щодо обєкта нерухомого майна, номер інформаційної довідки № 447866790 від 15.10.2025 року, вищевказані обєкти нерухомого майна перебувають під обтяженням, а саме є арештованими.

Вказана інормація не містить даних щодо РНКОПП ОСОБА_1 , чиє майно арештовується.

Підставою арешту вказаного майна зазначено ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 04.02.2016 року у справі №757/4809/16-к, особа в інтересах якої встановлено обтяження: Генеральна прокуратура України. Арешти накладені 16.02.2016 року та 11.03.2016 року державними реєстраторами Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Храбан С.І. та Коломієць Є.Ю.

Ухвала Печерського районного суду м. Києва від 04.02.2016 року у справі №757/4809/16-к в матеріалах даної судової справи відсутня, ні позивачем, ні відповідачем наданою не була.

Суд звертав увагу на доцільність дослідження вказаної ухвали, однак така суду представленою не була, з клопотанням про витребування даної ухвали сторони та їх представники до суду не звертались.

Вказана ухвала Печерського районного суду м. Києва від 04.02.2016 року міститься в Єдиному реєстрі судових рішень у вільному доступі за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/55624414.

Як вбачається із резолютивної частини ухвали слідчого судді, клопотання слідчого в ОВС ГСУ Генеральної прокуратури України ОСОБА_3 про арешт майна задоволено, накладено арешт на майно, яке на праві приватної власності належить підозрюваній ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, а саме: квартиру, за адресою: АДРЕСА_1 (частка власності 1/4); житловий будинок, за адресою: АДРЕСА_2; будинок, за адресою: АДРЕСА_3.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 17.11.2023 року кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 закрито та скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва віл 04.02.2016 року на майно, яке належить на праві власності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: з квартири за адресою: АДРЕСА_1 , (частка власності ), з житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 , (частка власності 1/3), з будинку за адресою: АДРЕСА_2 .

З цієї ж ухвали вбачається, що обвинуваченою у даному кримінальному провадженні була ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка м. Дніпра, проживає за адресою: АДРЕСА_4 .

Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч.1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За приписами ч.1-4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 -3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до положень ст. 77-80 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ч. 1,5,6,7 ст. 81, ч. 1, 3 ст. 83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Таким чином, звертаючись із вказаним позовом, саме на позивача покладено обов`язок доведення належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами обставини, що входять до предмета доказування.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; (пункти 1 і 4 частини другої статті 175 ЦПК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (частина перша статті 33 ЦПК України у редакції, чинній на час відкриття провадження у справі та її розгляду).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача (частина перша, друга та третя статті 51 ЦПК України).

Вказана позиція викладена в постанові Верховного суду у справі № 705/3876/18 від 07.10.2020 року.

Висновки суду за результатами розгляду справи.

Судом встановлено, що спірні обтяження нерухомого майна позивача виникли на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 04.02.2016 року.

Вказаної ухвали жодною із сторін представлено не було, клопотання про витребування вказаного доказу предствники стіорн не заявляли.

Із наявної ухвали, відображеної в Єдиному реєстрі судових рішень вбачається, що ініціатором арешту майна був слідчий Генеральної прокуратури України, який очевидно і допустив ймовірну помилку в особі власників майна, більше того, незважаючи на частково прихований текст, із змісту резолютивної частини ухвали зрозуміло, що арешт накладався на чітко визначене майно, в тому числі і на майно позивача.

Таким чином, оскільки ухвала слідчого судді передбачала чітко визначене майно, яке підлягає арешту, в тому числі і майно позивача, державні реєстратори Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Храбан С.І. та Коломієць Є.Ю. фактично виконували судове рішення, а тому мали достатні підстави для внесення до реєстру відповідних обтяжень.

Позивач очевидно правий в тому, що її майно арештовано помилково, однак така помилка допущена не відповідачем, а отже заявлений позов пред`явлено не до тієї особи, яка мала б за ним відповідати.

Разом з тим, на даний час спірний арешт на майно позивача скасовано ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 17.11.2023 року, якою чітко визначено перелік майна з якого скасовується арешт, а саме: з квартири за адресою: АДРЕСА_1 , (частка власності ), з будинку за адресою: АДРЕСА_2 , тобто з майна, яке фактично належить позивачу.

Відтак, позивач не позбавлений можливості звернутись до відповідних органів, установ чи посадових осіб, до чиїх повноважень входить вилучення обтяжень із реєстру нерухомого майна, яким пред`явити до фактичного виконання ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 17.11.2023 року.

У випадку ж відмови у фактичному виконані цієї ухвали, позивач не позбавлена можливості оскаржувати відповідні дії чи бездіяльність в судовому порядку.

Натомість позивач за фактичним виконанням вказаної ухвали не звертався, відповідних доказів зворотного суду не представив.

Відтак, пред`явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у позові, що не позбавляє позивача права пред`являти позов до належного відповідача, або ж захистити своє право у вищевказаний спосіб.

Керуючись ст. 15, 16, 1054 ЦК України, ст. 4, 5, 12, 76-83, 89, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 280-283, 288, 289 ЦПК України, суд –

у х в а л и в :

у задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління державної реєстрації Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про зняття та вилучення запису про обтяження нерухомого майна – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Львівського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст рішення виготовлено 25 серпня 2026 року.

Суддя О.М. Кіпчарський