Постанова від 04 серпня 2026 р. у справі №519/62/26 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 33/813/1317/26

Номер справи місцевого суду: 519/62/26

Головуючий у першій інстанції Москаленко І. О.

Доповідач Назарова М. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.08.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Назарової М.В.,

за участю секретаря – Соболєвої Р.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Південного міського суду Одеської області від 28 квітня 2026 року у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП,

в с т а н о в и в:

Постановою Південного міського суду Одеської області від 28 квітня 2026 року накладено на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік.

Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави в розмірі 605,60 грн.

ОСОБА_1 постановою суду визнано винним у тому, що 14.12.2025 о 15:40 год. в Одеській обл., м. Південне, вул. Хіміків, 17, керував транспортним засобом електричним трициклом CORSO без реєстрації, з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: різкий запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння очей та обличчя, від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу та в спеціалізованому медичному закладі охорони здоров`я відмовився, від керування транспортним засобом відсторонено, чим порушив п. 2.5 ПДР.

Не погоджуючись із вказаною постановою суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить постанову суду скасувати та закрити провадження по справі у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що:

- в постанові не вказано, що ОСОБА_1 є УБД та списаний з лав ЗСУ 31.03.2026 у зв`язку з перенесеною травмою, по сьогодні перебуває на реабілітації та кожного дня вживає важкі медикаменти (знеболюючі), електричний трицикл єдиний засіб його пересування:

- не перебував ні в алкогольному, ні в наркотичному стані;

- на водіїв мопеда/скутера з електродвигуном потужністю до 4 кВт (транспортний засіб) не розповсюджуються обов`язки, які ставляться до власників механічних транспортних засобів, зокрема здійснення державної реєстрації транспортного засобу в уповноваженому органі МВС у встановлений законодавством порядок і строк;

- в протоколі про адміністративне правопорушення та в матеріалах справи відсутня реєстрація, тобто невідомий власник електросамоката;

- у протоколі про адміністративне правопорушення та в інших наданих до суду з УПП в Одеській області матеріалах справи не міститься будь-яких даних чи технічних характеристик електричного засобу яким, за версією УПП, керував заявник під час досліджуваних судом подіях, зокрема в частині потужності чи швидкісних можливостей цього електричного засобу пересування, що у свою чергу не надає суду достатні підстави для віднесення означеного електросамоката до відповідної категорії визначених законодавством електричних транспортних засобів, а відтак і належності вказаної особи до суб?єкту інкримінованого правопорушення;

- посилається на постанову Верховного Суду від 15.04.2020 року по справі № 489/4827/16-а, в якій зроблено висновок, що протокол не може вважатись об`єктивним доказом порушення, не може слугувати доказом винуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення, оскільки поліцейський у спірних правовідносинах виступає в якості суб?єкта владних повноважень, який зацікавлений у розгляді справи, а тому вважає, що протокол про адміністративне правопорушення сам по собі, без підтвердження іншими належними та допустимими доказами, не є безумовним та беззаперечним доказом на доведення вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить поновити строк на апеляційне оскарження, посилаючись на те, що з копією постанови суду першої інстанції ознайомився 12.05.2026, коли отримав по пошті.

В судовому засіданні 29.07.2026 ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги та пояснив, що трицикл є його єдиним засобом пересування, бо він отримав травматичну ампутацію частини ноги, у зв`язку із чим просив не позбавляти його права керування транспортними засобами. До судового засідання 05.08.2026 о 13.50 год. особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, - ОСОБА_1 не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи належно повідомлений: SMS- повідомлення доставлено 29.07.2026 о 18:43:34 годині, що підтверджується довідкою про доставку (а.с. 80). Вказане відповідно до ч. 6 ст. 294 КУпАП не перешкоджає розгляду справи.

З огляду на наведене та зважаючи на положення ст. 268 КУпАП, які не містять імперативної заборони щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, апеляційний суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності ОСОБА_1 .

Заслухавши доповідь судді, вивчивши клопотання заявника про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови суду, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, апеляційний суд приходить до наступного.

Щодо клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Частиною 2 ст. 294 КУпАП встановлено, що постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Апеляційна скарга подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.

Відповідно до ст. 129 Конституції України основною засадою судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

За ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна особа має право на справедливий і публічний розгляд її справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Право на судовий захист є конституційним правом людини (ст. 55 Конституції України), яке не може бути обмежене, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст. 64). Однією з гарантій реалізації цього права є апеляційне та касаційне оскарження судових рішень як одна з основних засад судочинства в Україні, що може бути обмежене лише законом (п. 8 ч. 1 ст. 129 Конституції України).

Згідно зі ст. 289 КУпАП апеляційний суд має право поновити строк оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення в разі наявності поважних причин пропуску зазначеного строку з боку особи, яка оскаржує постанову суду першої інстанції.

Оскаржувана постанова винесена 28.04.2026 за відсутності особи, що притягається до адміністративної відповідальності, - ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 1 ст. 277-2 КУпАП повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, в якій зазначаються дата і місце розгляду справи.

Разом з тим матеріали справи не містять належних та достатніх доказів того, що ОСОБА_1 був завчасно та належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, призначеної на 28.04.2026.

За таких обставин розгляд справи за його відсутності відбувся без підтвердження того, що особа була належним чином повідомлена про судове засідання та мала реальну можливість скористатися своїми процесуальними правами, у тому числі надати пояснення, докази, заявити клопотання та реалізувати право на захист.

При цьому поведінка ОСОБА_1 після ухвалення постанови свідчить про те, що він не ухилявся від реалізації права на її оскарження.

Так, 18.05.2026 ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, яка постановою Одеського апеляційного суду від 28.05.2026 повернута особі, яка її подала.

Після усунення обставин, які стали підставою для повернення апеляційної скарги, ОСОБА_1 повторно звернувся до суду з апеляційною скаргою 12.06.2026.

Отже, наведені обставини свідчать про те, що ОСОБА_1 вжив необхідних заходів для реалізації права на апеляційне оскарження, а його первісне звернення з апеляційною скаргою відбулося невдовзі після ухвалення оскаржуваної постанови.

З огляду на викладене, апеляційний суд вважає наведені підстави поважними причинами пропуску строку на апеляційне оскарження та вважає за можливе поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови суду.

Щодо суті апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

За ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Згідно з положеннями ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами у справі про адміністративне право-порушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному до-слідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Згідно з вимог п. 2.5. Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року (із змінами та доповненнями), водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

З огляду на визначену ст. 266 КУпАП процедуру особи, які керують транспортними засобами, тощо і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають оглядові на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Такий огляд, за змістом частини другої вказаної норми, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.

Процедуру проведення огляду водіїв транспортних засобів на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, визначає Інструкція про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затверджена наказом МВС, МОЗ України від 09.11.2015 № 1452/735 (далі – Інструкція № 1452/735.

Відповідно до п. 2 Розділу І Інструкції № 1452/735 огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану.

За п. 3 Розділу І Інструкції № 1452/735 ознаками алкогольного сп`яніння є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.

Згідно з п. 6 Інструкції огляд на стан сп`яніння проводиться: поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування Міністерством охорони здоров`я та Держспоживстандартом (далі спеціальні технічні засоби); лікарем закладу охорони здоров`я (у сільській місцевості за відсутності лікаря фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку).

Відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а також відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Отже, відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, утворює самостійний склад, передбачений ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Визнаючи винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, суд вважав доведеною його вину матеріалами справи.

Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, відповідає фактичним обставинам справи, є законним та обґрунтованим, а вищезазначені вимоги закону судом першої інстанції виконані в повному обсязі.

Так, судом першої інстанції встановлені обставини вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, на підставі яких суд зробив висновок про доведеність вчинення останнім інкримінованого йому адміністративного правопорушення, з яким погоджується апеляційний суд, оскільки такий висновок суду об`єктивно підтверджується належним чином дослідженими судом доказами в їх сукупності, що містяться в матеріалах справи, зокрема:

- протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 № 540700 від 14.12.2025, яким зафіксовано, що 14.12.2025 о 15:40 год. в Одеській обл., м. Південне, вул. Хіміків, 17, ОСОБА_1 керував транспортним засобом електричним трициклом CORSO без реєстрації, з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: різкий запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння очей та обличчя, від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу та в спеціалізованому медичному закладі охорони здоров`я відмовився, від керування транспортним засобом відсторонено, чим порушив п. 2.5 ПДР, від підпису протоколу та надання пояснень відмовився (а.с. 1-2);

- актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, від огляду якого ОСОБА_1 відмовився (а.с. 3);

- направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 14.12.2025, згідно з яким від огляду ОСОБА_1 відмовився (а.с. 4);

- довідкою, відповідно до якої ОСОБА_1 протягом року: 05.10.2025 був підданий адміністративному стягненню за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, але рішення відсутнє (а.с. 5);

- відеозаписом, який було оглянуто в ході розгляду справи, яким підтверджено наступне.

Працівниками поліції було зупинено ОСОБА_1 , який керував електричним трициклом (15:30:38 хв). При цьому поліцейський одразу повідомив ОСОБА_1 , що при виїзді необхідно вмикати покажчик повороту (15:30:53 хв). Надалі поліцейський запитав ОСОБА_1 : «А що вживали сьогодні?», на що останній відповів: «Трошки пива… пару бокалів» (15:31:35–15:32:09 хв). Після цього поліцейський повідомив про наявність, на його думку, ознак алкогольного сп`яніння — різкого запаху алкоголю та почервоніння очей (15:32:15 хв), а згодом запитав, чи готовий ОСОБА_1 пройти огляд на місці зупинки (15:34:33 хв).

На зазначену пропозицію ОСОБА_1 уточнив: «Огляд… на що?». Поліцейський відповів: «На стан алкогольного сп`яніння» (15:34:37 хв). Після цього ОСОБА_1 запитав: «Для чого він потрібен?», на що поліцейський пояснив, що відчуває запах алкоголю. У відповідь ОСОБА_1 зазначив: «Понятно, тільки що випив» (15:34:57 хв).

Поліцейський повідомив: «За відмову від проходження огляду на місці зупинки, пропоную пройти огляд в медичному закладі» (15:38:44 хв), на що ОСОБА_1 відповів: «Не буду я їхати в медичний заклад» (15:38:46 хв). Після цього поліцейський роз`яснив ОСОБА_1 , що у зв`язку з відмовою від проходження огляду буде складено протокол за ч. 1 ст. 130 КУпАП (15:38:51 хв). Надалі ОСОБА_1 почав з`ясовувати, за яким саме правопорушенням його затримано, у зв`язку з чим між ним та працівниками поліції виникла суперечка.

Отже, з наведеного відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння як на місці зупинки, так і в медичному закладі.

Доводи скаржника про те, що він не перебував у стані алкогольного чи наркотичного сп`яніння, апеляційний суд відхиляє, оскільки предметом розгляду у цій справі є не встановлення факту перебування особи у стані сп`яніння, а відмова від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння.

Відтак відсутність доказів фактичного перебування особи у стані сп`яніння не спростовує обставин вчинення інкримінованого правопорушення, оскільки склад такого правопорушення утворює саме факт відмови від проходження огляду, а не позитивний результат такого огляду.

Доводи про те, що на водіїв мопедів/скутерів з електродвигуном потужністю до 4 кВт не поширюються обов`язки, встановлені для власників механічних транспортних засобів, зокрема щодо державної реєстрації, не спростовують наявності у таких осіб інших обов`язків, передбачених Правилами дорожнього руху та законодавством у сфері безпеки дорожнього руху.

Відсутність обов`язку щодо державної реєстрації відповідного транспортного засобу сама по собі не свідчить про те, що особа не є водієм транспортного засобу та не підпадає під дію положень законодавства, які регулюють порядок його експлуатації.

Довід про те, що у протоколі та матеріалах справи відсутні відомості про реєстрацію електричного трицикла та його власника, сам по собі не спростовує встановленого факту керування ним скаржником.

Власник транспортного засобу та особа, яка фактично ним керувала на момент вчинення правопорушення, не обов`язково є однією і тією самою особою. Тому встановлення права власності на електричний трицикл не є визначальним для встановлення обставин безпосереднього керування ним та, відповідно, для вирішення питання про наявність у діях особи складу інкримінованого адміністративного правопорушення.

Відсутність відомостей про реєстрацію електричного трицикла чи його власника не свідчить про недоведеність факту його керування скаржником та не звільняє останнього від відповідальності за порушення правил, встановлених для особи, яка безпосередньо керує відповідним транспортним засобом.

Щодо посилання заявника про віднесення означеного електричного трицикла до відповідної категорії визначених законодавством електричних транспортних засобів, а відтак і належності вказаної особи до суб?єкту інкримінованого правопорушення, апеляційний суд вказує таке.

Для правильного вирішення питання необхідно встановити технічні характеристики транспортного засобу та його відповідність визначеній законодавством категорії, а також з`ясувати, чи поширюються на особу, яка ним керувала, передбачені законом обов`язки та відповідальність.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» № 14 від 23.12.2005, зі змінами, при розгляді адміністративних справ, зокрема, за ст. 130 КУпАП, суди мають враховувати положення правових норм, у яких визначено поняття «транспортні засоби», зокрема, ст. 121 КУпАП, п. 1.10 Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМУ від 10.10.2001 № 13-06.

За положеннями ст. 121 КУпАП під транспортними засобами у ст. 121-126, 127-1 - 128-1, ч. 1, 2 ст. 129, ст. 132-1, 133-1, 133-2, 139, 140 слід розуміти всі види автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші транспортні засоби.

Пункт 1.10 ПДР України передбачає, що транспортний засіб пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів.

Вказаний термін охоплює всі види транспортних засобів, які можуть рухатися дорогами загального користування. В свою чергу, механічний транспортний засіб транспортний засіб, що приводиться в рух за допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми, а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт.

Аналіз наведених термінів свідчить про те, що поняття «транспортний засіб» та «механічний транспортний засіб» можна трактувати так: в широкому - транспортний засіб, в тому числі і трицикл, і в вузькому механічний транспортний засіб.

Слід зазначити, що 23.03.2023 набрав чинності Закон України «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів», яким визначено, що легкий персональний електричний транспортний засіб колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) із потужністю у діапазоні до 1000 Вт, системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, з одним, двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість у діапазоні до 25 кілометрів на годину.

Вказаним законом внесені зміни до Закону України "Про автомобільний транспорт", зокрема, визначено, що:

-електричний колісний транспортний засіб - дво- і більше колісний транспортний засіб, оснащений виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) та системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка має технічні можливості заряджатися від зовнішнього джерела електричної енергії;

- легкий персональний електричний транспортний засіб - колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) із потужністю у діапазоні до 1000 Вт, системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, з одним, двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість у діапазоні до 25 кілометрів на годину.

Отже, фактично електроскутери, електросамокати, гіроскутери та інша подібна техніка офіційно визнані транспортними засобами.

В цьому контексті апеляційний суд також приймає до уваги правовий висновок, викладений у постанові ККС ВС від 15.03.2023 у справі № 127/5920/22 (провадження №61-10553св22), за яким використання електросамоката чи іншого подібного засобу (моноколеса, сегвея тощо) для переміщення особи як учасника дорожнього руху є джерелом підвищеної небезпеки в розумінні ст. 1187 ЦК України, якщо в конкретному випадку такий засіб приводився в рух за допомогою встановленого на ньому електричного двигуна; для кваліфікації діяльності, пов`язаної з таким використанням електричного самоката, характеристика електросамоката як механічного транспортного засобу з урахуванням потужності електродвигуна, встановленого на ньому, значення не має.

Протоколом про адміністративне правопорушення зафіксовано керування ОСОБА_1 трициклом, тобто з урахуванням наведеного аналізу правових норм останній керував легким персональним електричним транспортним засобом, який відноситься до категорії транспортних засобів.

Слід звернути увагу, що частина 1 ст. 130 КУпАП передбачає відповідальність, зокрема, за керування транспортним засобом особою в стані сп`яніння. Отже, суб`єктом вказаного правопорушення є, зокрема, особа, яка керує транспортним засобом в стані сп`яніння. При цьому, вказана норма закону передбачає відповідальність осіб, які керують всіма транспортними засобами, а не лише механічними транспортними засобами та не розділяє транспортні засоби на механічні, електричні чи будь-які інші.

З урахуванням того, що Законом України «Про дорожній рух» передбачений обов`язок водіїв транспортних засобів, до категорії яких також відноситься трицикл, не допускати випадків керування транспортним засобом у стані сп`яніння, суд апеляційної інстанції зауважує на тому, що на таких водіїв також розповсюджується обов`язок, передбачений п. 2.5 ПДР України щодо проходження на вимогу поліцейського медичного огляду з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, а також п. 2.9а щодо заборони керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, навіть з урахуванням того, що такий обов`язок закріплений в розділі ІІ ПДР України, який регулює права та обов`язки водіїв механічних транспортних засобів.

За таких обставин, доводи заявника, що трицикл не є транспортним засобом, не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Щодо посилання на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 15.04.2020 у справі № 489/4827/16-а, відповідно до якої протокол про адміністративне правопорушення сам по собі не може вважатися безумовним доказом вини особи, оскільки складений працівником поліції, який виступає суб`єктом владних повноважень, апеляційний суд вказує, що наведена правова позиція не свідчить про недопустимість протоколу як доказу та не означає, що такий доказ у кожному випадку має бути відхилений судом.

Відповідно до ст. 251 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення є одним із передбачених законом джерел доказів, а його доказове значення підлягає оцінці судом у сукупності з іншими доказами.

Тому визначальним є не сам факт складення протоколу працівником поліції, а те, чи підтверджуються викладені в ньому обставини іншими належними, допустимими та достовірними доказами. У разі якщо такі докази наявні та узгоджуються між собою, посилання лише на те, що протокол складений поліцейським як суб`єктом владних повноважень, не є підставою для висновку про недоведеність вини особи.

Доводи скаржника щодо його статусу учасника бойових дій, звільнення з військової служби за станом здоров`я, проходження реабілітації, приймання лікарських засобів та використання електричного трицикла як єдиного засобу пересування самі по собі не спростовують висновків суду щодо наявності складу адміністративного правопорушення та не є законодавчо визначеними підставами для звільнення особи від відповідальності, у тому разі і шляхом позбавлення спеціального права. Санкція частини 1 статті 130 КУпАП не передбачає альтернативного виду стягнення.

Такі обставини, якщо вони належним чином підтверджені відповідними доказами, можуть мати значення для оцінки особи правопорушника та вирішення питання про вид і розмір адміністративного стягнення, однак не свідчать про відсутність події чи складу адміністративного правопорушення.

З повагою ставлячись до зазначених скаржником обставин, зокрема до його статусу учасника бойових дій, стану здоров`я, проходження реабілітації та необхідності користування електричним трициклом як засобом пересування, апеляційний суд водночас зазначає, що такі обставини не звільняють особу від обов`язку неухильно дотримуватися вимог Правил дорожнього руху.

Встановлені законодавством правила дорожнього руху є обов`язковими для всіх учасників дорожнього руху, а їх дотримання зумовлене необхідністю забезпечення безпеки самого правопорушника та інших учасників дорожнього руху. Отже, наведені скаржником особисті обставини, якими б складними вони не були, не можуть бути підставою для ігнорування чи невиконання встановлених правил.

Аналізуючи досліджені докази, оцінюючи їх у сукупності, апеляційний суд доходить до переконання, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, повністю доведена, є встановленою згідно з критерієм її доведеності «поза розумним сумнівом».

Так, стандарт доказування «поза розумним сумнівом» активно використовується Європейським судом з прав людини. У справі «Ушаков проти України» (рішення від 18 червня 2015 року, заява № 10705\12) ЄСПЛ визначає: «Суд, при оцінці доказів керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом». Згідно з його усталеною практикою доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій стосовно фактів, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою». Стандарт доказування «поза розумним сумнівом» не виключає будь-який сумнів взагалі, оскільки завжди можна припустити можливість існування навіть дуже маловірогідних обставин чи їх збігів. Проте, цей стандарт доказування означає, що особу необхідно виправдати не при наявності будь-якої «тіні» сумнівів, а при наявності лише «розумного сумніву». При цьому розумним є сумнів, який має під собою причину та здоровий глузд і випливає зі справедливого та розумного розгляду всіх доказів у справі або з відсутності доказів у справі. Цей сумнів не є ні смутним, ні гіпотетичним чи уявним або надуманим. А саме таким, який ґрунтується на конкретних обставинах або інших вагомих причинах, які б змусили розумну людину вагатися вдатися до певних дій у питаннях, що мають значення для неї.

Суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, яке підтверджується доказами дослідженими в їх сукупності та з точки зору їх достатності під час розгляду матеріалів адміністративної справи.

Разом з тим, як вбачається з оскаржуваного рішення з ОСОБА_1 на користь держави стягнуто судовий збір у розмірі 605,60 грн.

Згідно з ст. 40-1 КУпАП судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення. Розмір і порядок сплати судового збору встановлюється законом.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

До апеляційної скарги заявником додано виписний епікриз із медичного карти стаціонарного хворого № 21, де у ОСОБА_1 діагностовано: множинні ВОСП обох нижніх кінцівок, травматичний відрив правої п`ятки, у вигляді ампутаційна кукси на рівні середньої третини правої гомілки ліковано оперативно (16.03.2025.22.03, 27.03.2025, 25.03.2025). СПО (09.29.25) – реампутація, видалення екзостозів обох кісток лівої гомілки, формування кукси на рівні середньої третини правої гомілки (а.с. 61-62).

Зазначені медичні документи підтверджують не лише факт отримання ОСОБА_1 тяжких травматичних ушкоджень, а й їхні незворотні наслідки, пов`язані з ампутацією та формуванням кукси нижньої кінцівки, що свідчить про істотне та стійке обмеження життєдіяльності особи.

За таких обставин наявні в матеріалах справи докази у своїй сукупності підтверджують особливий стан здоров`я ОСОБА_1 та наявність об`єктивних підстав для встановлення йому відповідної групи інвалідності.

З огляду на характер отриманих ОСОБА_1 травм, проведені оперативні втручання, ампутацію частини нижньої кінцівки та формування кукси, апеляційний суд вважає наявні підстави для звільнення його від сплати судового збору.

Таким чином, апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, постанову суду першої інстанції в частині стягнення судового збору слід скасувати, в іншій частині постанову суду залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. 285, 289, 294 КУпАП, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови Південного міського суду Одеської області від 28 квітня 2026 року.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Південного міського суду Одеської області від 28 квітня 2026 року в частині стягнення судового збору скасувати.

В іншій частині постанову суду залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Одеського апеляційного суду М.В. Назарова