Вирок від 25 серпня 2026 р. у справі №285/5293/24 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №285/5293/24 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1

Номер провадження №11-кп/4805/518/26

Категорія Доповідач ОСОБА_2

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2026 року

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,

за участю прокурора ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

засудженої ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі кримінальне провадження №12024060530000730 від 26.07.2024 (судова справа №285/5293/24) за апеляційною скаргою прокурора Звягельської окружної прокуратури ОСОБА_9 на вирок Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 20 березня 2026 року стосовно

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки та жительки АДРЕСА_1 , яка працює продавцем-консультантом у магазині «Квітка» ФОП ОСОБА_11 , не судимої,

обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 307 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Вироком Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 20 березня 2026 року ОСОБА_8 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України, та призначено їй покарання із застосуванням ст.69 КК України у виді 5 (п`яти) років пробаційного нагляду.

Згідно з пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 59-1 КК України, на засуджену покладено обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Стягнуто з ОСОБА_8 в дохід держави судові витрати в загальній сумі 42 029,04 грн. за проведення експертиз. Арешт, накладений ухвалами слідчого судді від 29.07.2024, 23.08.2024, скасовано. Питання про речові докази та майно вирішено відповідно до ст.100 КПК України.

Відповідно до встановлених судом першої інстанції обставин, ОСОБА_8 у липні 2024 року, діючи умисно, з корисливих мотивів та з метою особистого збагачення, шляхом використання месенджеру «Telegram», погодилась здійснювати збут психотропних речовин через систему «закладок». Отримавши у відділенні ТОВ «Нова пошта» в м. Мукачево поштові відправлення з психотропними речовинами від невстановленої особи, ОСОБА_8 25.07.2024 та 26.07.2024 розмістила у різних частинах м. Звягель 36 «закладок», що містили психотропну речовину — амфетамін, загальною масою 7,3979 г. Крім того, ОСОБА_8 самостійно придбала психотропну речовину — амфетамін, яку пофасувала та відправила поштою самій собі з м. Мукачево до м. Звягель, після чого зберігала при собі 11 полімерних згортків з амфетаміном загальною масою 2,4625 г з метою подальшого збуту.

26.07.2024 о 13 год. 15 хв. ОСОБА_8 було затримано працівниками поліції Звягельського РВП ГУНП в Житомирській області. Вказані закладки виявлено та вилучено в ході оглядів місць події 26-27.07.2024. Загальна маса вилученого амфетаміну за всіма епізодами склала 9,8604 г.

В апеляційній скарзі прокурор Звягельської окружної прокуратури ОСОБА_9 , не оспорюючи правильності кваліфікації дій ОСОБА_8 та доведеності її вини, вважає вирок таким, що підлягає скасуванню в частині призначеного покарання, у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої.

Прокурор посилається на те, що суд першої інстанції при застосуванні ст.69 КК України безпідставно визнав пом`якшуючими покарання обставинами: активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення в частині співпраці ОСОБА_8 з правоохоронними органами у викритті кримінальних правопорушень, вчинених іншими особами в м. Київ, та добровільне перерахування внесків, коштів на підтримку Збройних Сил України. На думку апелянта, вказані обставини не підтверджені матеріалами справи та не перебувають у причинному зв`язку із вчиненим злочином. Крім того, прокурор зазначає, що ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, кількість «закладок», їх розміщення у різних частинах міста, спосіб вчинення злочину свідчать про підвищену суспільну небезпечність злочинних дій засудженої, що виключає застосування ст.69 КК України.

Апелянт просить скасувати вирок Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 20.03.2026 у частині призначеного покарання; ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_8 покарання за ч.2 ст.307 КК України у виді 6 (шести) років позбавлення волі з конфіскацією майна; виключити з мотивувальної частини вироку обставини, визнані судом пом`якшуючими покарання: активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення щодо співпраці ОСОБА_8 з правоохоронними органами у викритті кримінальних правопорушень, вчинених іншими особами та добровільне перерахування внесків, коштів на підтримку ЗСУ; в решті - вирок залишити без змін.

Захисник ОСОБА_7 подав заперечення на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін. Захисник зазначає, що вирок є законним, обґрунтованим та вмотивованим, суд першої інстанції правомірно врахував сукупність пом`якшуючих обставин та обґрунтовано застосував положення ст.69 КК України, а доводи апеляційної скарги прокурора спростовуються дослідженими у судовому засіданні матеріалами кримінального провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора, який підтримав апеляційну скаргу, пояснення захисника та засудженої, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги, вказуючи на справедливість та обгрунтованість призначеного покарання, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, а також вирок суду першої інстанції в межах, передбачених статтею 404 КПК України, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_8 , встановлені фактичні обставини кримінального провадження та правова кваліфікація її дій за ч.2 ст.307 КК України сторонами судового розгляду не оскаржуються, а тому апеляційним судом не перевіряються.

Відповідно до вимог ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Апеляційний суд вважає, що вказаним вимогам закону вирок суду першої інстанції відповідає не в повній мірі.

Так, доводи апеляційної скарги прокурора про безпідставність врахування судом першої інстанції як пом`якшуючої покарання обставини - активного сприяння у розкритті кримінального правопорушення, зокрема співпраці ОСОБА_8 з правоохоронними органами у викритті кримінальних правопорушень вчинених іншими особами в м. Київ, апеляційний суд вважає необґрунтованими.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, зокрема правової позиції, викладеної у постанові Касаційного кримінального суду від 07 квітня 2021 року у справі №263/15605/17, активне сприяння розкриттю злочину як обставина, що пом`якшує покарання, означає добровільну допомогу слідству будь-яким чином, у тому числі і шляхом надання доказів, інших відомостей про кримінальну діяльність інших осіб, та має місце у випадках, коли надана особою інформація була реально використана органом досудового розслідування та спричинила процесуальні наслідки.

Матеріалами кримінального провадження, дослідженими судом першої інстанції, підтверджено, що ОСОБА_8 у вересні 2024 року та у січні 2025 року зверталась до органу поліції із письмовими заявами щодо осіб, причетних до незаконного обігу наркотичних засобів / а.с. 47, 49, 147 /. Зазначена інформація була перевірена Оболонським УП ГУ НП у м. Київ, прийнята та використана органом досудового розслідування, внаслідок чого відповідні відомості внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочато досудове розслідування у відповідному кримінальному провадженні / а.с. 48, 128, 129 /. В подальшому інформація, надана ОСОБА_8 , була використана органом досудового розслідування , та відповідний обвинувальний акт щодо особи, вказаної ОСОБА_8 , було направлено до суду з кваліфікацією дій обвинуваченого за ст. 263, 307 КК України. Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про наявність цієї пом`якшуючої обставини, оскільки дії ОСОБА_8 мали активний, а не формальний характер, та спричинили реальні процесуальні наслідки та ймовірного викриття іншого правопорушення, пов`язаного в тому числі і з обігом наркотиків.

Посилання прокурора на постанову Верховного Суду від 12.09.2019 у справі №674/1608/17 є безпідставним, оскільки у зазначеній справі Верховний Суд оцінював активне сприяння розкриттю злочину стосовно власної кримінальної діяльності особи (ч.3 ст.185 КК), тоді як у даному кримінальному провадженні ОСОБА_8 сприяла викриттю кримінальних правопорушень, вчинених іншими особами, що є самостійною формою активного сприяння.

Також апеляційний суд відхиляє довід прокурора про безпідставність врахування добровільного перерахування внесків на підтримку Збройних Сил України як пом`якшуючої обставини.

Відповідно до ч.2 ст.66 КК України, суд при призначенні покарання може визнати такими, що його пом`якшують, й інші обставини, не передбачені ч.1 цієї статті.

Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що перелік пом`якшуючих обставин є невичерпним і суд має право враховувати інші обставини, які позитивно характеризують особу та знижують ступінь суспільної небезпечності особи винного.

Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_8 здійснила два добровільних платежі на загальну суму 50 500 гривень на потреби ЗСУ в умовах воєнного стану / а.с. 117 / без будь-якого процесуального обов`язку чи примусу. Такі дії, на думку суду першої інстанції, об`єктивно свідчать про активну соціально корисну поведінку засудженої після вчинення злочину та її свідому громадянську позицію.

У постанові колегії суддів Другої судової палати ККС у складі ВС від 11.05.2021 по справі №336/4259/18 зазначено, що при визначенні поняття обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд повинен виходити з того, що вказаний чинник має оціночний характер і залежить від індивідуальних особливостей встановлених обставин конкретного кримінального правопорушення у взаємозв`язку з системним тлумаченням положень ст. ст. 65, 66, 69 КК України та з урахуванням ролі, яку виконувала особа, визнана винною у вчиненні кримінального правопорушення, її поведінки та характеру дій під час його вчинення, негативних наслідків спричинених кримінальним правопорушенням та вжитих заходів по їх усуненню, іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та особу винного.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 17.09.2019 у справі №744/884/17 та від 12.10.2022 у справі №557/970/21, норма матеріального права, викладена у ч.1 ст.69 КК України, надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м`яке покарання за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Застосування положень ст.69 КК України можливе в разі, якщо наявна сукупність принаймні двох обставин, які одночасно відповідають двом умовам: (1) можуть бути визнані такими, що пом`якшують покарання; (2) істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Суд першої інстанції встановив та належним чином обґрунтував наявність кількох пом`якшуючих обставин, а саме: щире каяття; активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення (у двох самостійних формах - щодо власної кримінальної діяльності та щодо кримінальної діяльності інших осіб); добровільне перерахування внесків на підтримку ЗСУ. При цьому суд констатував відсутність будь-яких обставин, що обтяжують покарання. Суд також врахував, особу обвинуваченої, яка характеризується позитивно, має постійне місце проживання, офіційно працює, одружена, не судима, критично ставиться до вчиненого нею кримінального правопорушення.

Ці обставини у своїй сукупності істотно знижують ступінь суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення та надає підстави для застосування ст. 69 КК України, з чим погоджується і апеляційний суд.

Отже, суд погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для застосування ст. 69 КК України до покарання, яке має бути призначеним ОСОБА_8 .

Водночас, суд вважає слушними доводи апеляційної скарги про невідповідність призначеного покарання саме у виді пробаційного нагляду тяжкості злочину та особі обвинуваченої.

Згідно з ч. 1 ст. 65 КК України суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Відповідно до ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Згідно з ч. 2 ст. 52 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобіганню вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Одним із елементів верховенства права є принцип пропорційності, який означає, зокрема, і те, що заходи, передбачені в нормативно-правових актах, повинні спрямовуватися на досягнення легітимної мети та мають бути співмірними з нею.

Функція суду щодо вибору форми відбування покарання за своєю правовою природою є дискреційною, про що неодноразово наголошував Верховний Суд, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного та інших обставин. Зокрема, за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, ураховуючи особу винного, суд відповідно до положень статті 69 КК приймає рішення про можливість чи неможливість призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, установленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, за це кримінальне правопорушення.

Дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання мають межі, визначені змістом статей 409, 414, 438 КПК, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Згідно зі статтею 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги, що у статті 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Під особою обвинуваченого у контексті статті 414 КПК розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення.

У постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2018 року у справі № 756/4830/17-к зроблено висновок, що термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Проте, судом першої інстанції в достатній мірі не врахував, що обвинувачена вчинила тяжкий злочин в сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, що на даний час набуло значного розповсюдження в країні та такі злочини завдають істотну шкоду суспільству, і призначення покарання у виді пробаційного нагляду не здатне забезпечити запобіганню вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Тому покарання, призначені ОСОБА_8 у виді пробаційного нагляду не відповідає вимогам кримінального закону як таке, що є явно несправедливим через свою м`якість, а отже в цій частині судове рішення підлягає скасуванню.

Відповідно до п. 4 ч. 1 та ч. 2 ст. 409 КПК України, підставою для скасування або зміни вироку суду першої інстанції може бути, зокрема, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а також невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Суд апеляційної інстанції, згідно з п.2 ч.1 ст.420 КПК України, скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання.

Призначаючи ОСОБА_8 покарання, колегія суддів враховує характер та ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченою кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до категорії тяжкого злочину, його підвищений ступінь суспільної небезпеки, а також враховує особу обвинуваченої, яка є особою молодого віку, раніше не судима, працює, одружена, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, утриманців не має, характеризується позитивно.

Обставинами, які пом`якшують покарання, відповідно до ст. 66 КК України, колегія суддів визнає щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та добровільне перерахування внесків, коштів на підтримку ЗСУ.

Обставин, що обтяжують покарання, відповідно до ст.67 КК України, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Крім того, як вже зазначалось, суд погодився з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для призначення покарання на підставі ст. 69 КК України, враховуючи особу обвинуваченої, яка критично ставиться до вчиненого нею кримінального правопорушення та демонструє готовність до виправлення, добровільно повідомляла правдиві відомості щодо протиправної діяльності інших осіб у сфері обігу наркотичних речовин.

Суд враховує, що ч. 2 ст. 307 КК України передбачає покарання виключно у виді позбавлення волі строком від 6 років, що в даному випадку буде занадто суворим покаранням, тому із застосуванням ст. 69 КК України, суд призначає покарання ОСОБА_8 у виді 2 років обмеження волі та без конфіскації майна.

При цьому суд не знаходить підстав для застосування інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням, про що вказував захисник в суді апеляційної інстанції.

Так, за змістом ст. 75 КК рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Системне тлумачення цих правових норм дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання, разом з цим, з огляду на положення ст. 75 КК, законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, у тому числі, у виді позбавлення чи обмеження волі на строк не більше п`яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, при цьому суд має врахувати не тільки тяжкість злочину, особу винного, але й інші обставини справи.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням може застосовуватися у випадках, коли у матеріалах кримінального провадження є дані, які є свідченням того, що зниження суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення та самого засудженого зумовлює можливість його виправлення без ізоляції від суспільства.

Проте, відповідні доводи захисника самі по собі не можуть бути безумовною підставою для застосування положень ст. 75 КК України, адже обставини, наведені захисником щодо особи ОСОБА_8 та скоєного нею злочину вже враховані судом призначенні виду і розміру покарання з застосуванням ст. 69 КК України і ці доводи захисника не спростовують висновку про необхідність реального відбування покарання обвинуваченою, а також не можуть бути повторно враховані судом для застосування і ст. 75 КК України. Зокрема, твердження сторони захисту про відсутність тяжких наслідків від кримінального правопорушення не є обставиною, яку суд може взяти до уваги при вирішенні питання про застосування ст. 75 КК України, оскільки вчинений злочин віднесено до злочину з формальним складом, для наявності об`єктивної сторони якого необов`язкове настання суспільно небезпечних наслідків. Також на думку колегії суддів ті обставини, що обвинувачена раніше притягувалась до адміністративної відповідальності за ст. ст. 44, 130 КУпАП та скоїла умисний тяжкий злочин, що становить значну суспільну небезпеку, все ж свідчать про неможливість виправлення засудженої без відбування покарання.

Колегія суддів також враховує, що застосування ст. 75 КК України є правом, а не обов`язком суду, а сам по собі факт наявності пом`якшуючих обставин не зумовлює обов`язкового звільнення від відбування покарання з випробуванням, якщо сукупність інших обставин кримінального провадження свідчить про недосягнення мети покарання без його реального виконання.

З огляду на викладене, апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 370, 404, 405, 407, 419 КПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу прокурора Звягельської окружної прокуратури ОСОБА_9 - задовольнити частково.

Вирок Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 20 березня 2026 року щодо ОСОБА_8 в частині призначеного покарання - скасувати.

Ухвалити в цій частині новий вирок, яким призначити ОСОБА_8 із застосуванням положень ст. 69 КК України покарання за ч. 2 ст. 307 КК України у виді обмеження волі на строк 2 (два) роки без конфіскації майна.

Початок строку відбування покарання рахувати з моменту прибуття засудженої до виправного центру.

В іншій частині - вирок залишити без змін

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржений в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Головуючий суддя ОСОБА_2

Судді ОСОБА_3

ОСОБА_4