Постанова від 24 серпня 2026 р. у справі №336/8134/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 25.08.2026 Справа № 336/8134/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 336/8134/26

Провадження №22-ц/807/1386/26

Головуючий в 1-й інстанції – Галущенко Ю.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2026 року місто Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В.,

суддів:Кочеткової І.В., Мінгазова Р.В.,

секретарОстащенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 квітня 2026 року, ухвалене у м. Запоріжжі у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2025 року, позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з ОСОБА_1 суми заборгованості за кредитним договором № 1515230 від 24 березня 2024 року. В обґрунтування зазначено, що 24.03.2024 між ТОВ «Слон Кредит» та ОСОБА_1 в електронному вигляді з використанням електронного підпису укладено договір про надання споживчого кредиту № 1515230, на умовах якого ТОВ «Слон Кредит» надав Споживачу кредит у гривні, а Споживач зобов`язався одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені Договором. Сторони погодили наступні умови договору: п. 1.3. тип кредиту – кредит, сума кредиту складає 15000 грн, п. 1.4. Договору строк кредиту 360 днів: з 24.03.2024 по 19.03.2025. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів. ТОВ «Слон Кредит» надає кредит у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок Споживача, уключаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 , яку Відповідачем вказано особисто під час укладання Договору. Відповідно до зазначених вище умов Договору, ТОВ «Слон Кредит» свої зобов`язання перед ОСОБА_1 виконало та надало їй кредит в сумі 15000 грн, шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 . Враховуючи невиконання Відповідачем своїх боргових зобов`язань перед Первісним кредитором, 24 грудня 2024 року ТОВ «Слон Кредит» на підставі Договору факторингу №24122024 за плату відступило, а ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» набуло право грошової вимоги до Відповідача. Враховуючи зазначене, до Позивача перейшло право грошової вимоги до Відповідача за Договором № 1515230 від 24.03.2024. Загальна сума заборгованості за кредитним договором, яку позивач просить стягнути з відповідача складає 148500,00 грн., з якої заборгованість з тіла кредиту – 15 000,00 грн., заборгованість за процентами нарахованими первісним кредитором – 101 625,00 грн., проценти нараховані ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» - 31875,00 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 квітня 2026 року, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» заборгованість за кредитним договором № 1515230 від 24.03.2024 р. в сумі 69000 (шістдесят дев`ять тисяч) грн. 00 коп., яка складається з наступного: 15000,00 гривень – заборгованість за тілом кредиту; 54000,00 гривень - заборгованість за відсотками.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» судовий збір в сумі 1125,44 грн, та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4646,00 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути з відповідачки суму заборгованості за кредитним договором у сумі 89900,00 грн, з яких сума кредиту – 15000,00 грн.; сума процентів за користування кредитом – 57150,00 грн; нараховані позивачем проценти за 85 календарних днів – 12750,00 грн., також стягнути судові витрати по сплаті судового збору в суді першої та апеляційної інстанції та витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції – 10000,00 грн, в суді апеляційної інстанції 8000,00 грн.; при виконання рішення застосувати вимоги ч.10,11 ст. 265 ЦПК України.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції безпідставно зменшив розмір заборгованості, неправильно застосував норми матеріального права щодо нарахування процентів за користування кредитом та не врахував, що вони були нараховані в межах погодженого сторонами строку кредитування і не є штрафними санкціями. Також апелянт вважає, що суд не надав належної оцінки поданим доказам, зокрема детальному розрахунку заборгованості, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку щодо розміру коштів, які підлягають стягненню.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що 24 березня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Слон Кредит» та ОСОБА_1 укладено Договір №1515230 про надання споживчого кредиту, на умовах якого товариство надає кредит споживачу у гривні, а споживач зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором. Відповідно до умов договору, сума кредиту складає 15 000,00 грн., тип кредиту – кредит (п.1.3.), строк кредиту 360 дні, тип процентної ставки – фіксована (п.1.5.), стандартна процента ставка становить 2,5 % в день та застосовується в межах строку кредиту (п.1.5.1.). Згідно з п.2.1. договору, кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 . Додатком № 1 до Договору є таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, відповідно до якої останнім днем кредитного договору є 19.03.2025.

Судом також досліджений паспорт споживчого кредиту, який дублює істотні умови кредитного договору, щодо розміру кредиту, строку кредитування, тощо, а також офіційні правила програми лояльності ТОВ «Слон Кредит» для споживачів.

Кредитний договір №1515230 від 24.03.2024 укладений в електронному вигляді та підписаний відповідачем ОСОБА_1 шляхом введення одноразового ідентифікатора Е069.

Відповідачу 24.03.2024 надані кредитні кошти у безготівковій формі в розмірі 15 000,00 грн. шляхом їх перерахування на розрахунковий рахунок за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 , яка емітована на ім`я ОСОБА_1 , що підтверджується інформацією, наданою АТ КБ «Приват Банк» на виконання ухвали суду.

Свої зобов`язання за договором відповідач виконував неналежним чином, у зв`язку із чим станом на 19.03.2025 утворилась заборгованість у загальному розмірі 148 500,00 грн., з яких: 15 000,00 грн. – сума заборгованості за кредитом, 101 625,00 грн. – сума заборгованості по відсоткам, 31 875,00 – сума заборгованості по штрафам/пені, що підтверджується наданим суду розрахунком.

24.12.2024 між ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» (Фактором) та ТОВ «Слон Кредит» (Клієнтом) укладено договір факторингу №24122024, за умовами якого, ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» набуло право вимоги за кредитним договором №1515230 від 24.03.2024 до ОСОБА_1 , згідно з Витягом з реєстру боржників до Договору факторингу.

ТОВ «Слон Кредит» після відступлення права вимоги направило в електронний кабінет відповідача повідомлення про відступлення права грошової вимоги ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал».

Після переходу 24.12.2024 права вимоги до ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал», оскільки строк кредитного договору №1515230 від 24.03.2024 ще не сплив, позивач продовжив нараховувати на суму кредиту відсотки за його користування, як це передбачено умовами кредитного договору, та за період з 24.12.2024 по 19.03.2025 донарахував відсотки у сумі 31875,00 грн, що підтверджується відповідним розрахунком.

Заборгованість за кредитним договором відповідачем не спростована. Доказів добровільної сплати заборгованості за кредитним договором №1515230 від 24.03.2024 матеріали справи також не містять.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із доведеності факту укладення між сторонами кредитного договору, отримання відповідачем кредитних коштів, переходу до позивача права вимоги за договором факторингу та невиконання відповідачем зобов`язань щодо повернення кредиту. Водночас суд дійшов висновку про неправомірність розрахунку процентів у заявленому позивачем розмірі, оскільки їх нарахування не відповідало вимогам Закону України «Про споживче кредитування» щодо максимального розміру денної процентної ставки, у зв`язку з чим здійснив власний перерахунок заборгованості, а також відмовив у задоволенні вимоги про нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних з огляду на дію пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України.

З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з положеннями ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Договір є обов`язковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

В силу ст.526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.ст.610,611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, сплата неустойки.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» від 03.09.2015 року, який набрав чинності 30.09.2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію»; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію»; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (частина шоста статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі частина дванадцята статті 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, провадження № 61-7203 св 20, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, провадження № 61-8449св19, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, провадження № 61-9071св20, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205,207 ЦК України).

24 березня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Слон Кредит» та ОСОБА_1 укладено Договір №1515230 про надання споживчого кредиту, на умовах якого товариство надає кредит споживачу у гривні, а споживач зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором. Відповідно до умов договору, сума кредиту складає 15 000,00 грн., тип кредиту – кредит (п.1.3.), строк кредиту 360 дні, тип процентної ставки – фіксована (п.1.5.), стандартна процента ставка становить 2,5 % в день та застосовується в межах строку кредиту (п.1.5.1.). Згідно з п.2.1. договору, кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 . Додатком № 1 до Договору є таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, відповідно до якої останнім днем кредитного договору є 19.03.2025.

Кредитний договір №1515230 від 24.03.2024 укладений в електронному вигляді та підписаний відповідачем ОСОБА_1 шляхом введення одноразового ідентифікатора Е069.

Відповідачу 24.03.2024 надані кредитні кошти у безготівковій формі в розмірі 15 000,00 грн. шляхом їх перерахування на розрахунковий рахунок за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 , яка емітована на ім`я ОСОБА_1 , що підтверджується інформацією, наданою АТ КБ «Приват Банк» на виконання ухвали суду.

Відповідно до п. 1.5.1. договору, стандартна процентна ставка становить 2,5% в день.

Згідно з наданими позивачем розрахунками заборгованості за кредитним договором, проценти за користування кредитом нараховувалися первісним кредитором за відсотковою ставкою в розмірі 2,5% у період з 25.12.2024 по 19.03.2025. Їх розмір становить 31 875,00 грн.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року, що набрав чинності 24 грудня 2023 року, доповнено статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» пунктом 5, яким встановлено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%.

Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Отже, наведені норми, які регулюють питання споживчого кредитування, передбачають, що починаючи з 24 грудня 2023 року денна процентна ставка має бути не більше 2,5%, з 23 квітня 2024 року не більше 1,5%, а з 21 серпня 2024 року не більше 1%.

Розмір і порядок нарахування процентів за користування кредитом визначаються сторонами, однак вони повинні узгоджуватися із нормами Закону.

Кредитний договір №1515230 укладений 24.03.2024 строком 360 дні. Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року набрав чинності 24 грудня 2023 року. Тобто даний кредитний договір укладений після набрання чинності цим Законом, а тому розрахунок заборгованості по відсоткам має бути здійснений з урахуванням його положень.

Умовами договору про надання споживчого кредиту № 1515230 визначено стандартну процентну ставку 2,5% в день та знижену процентну ставку 1% (п.1.5.1 та п.1.5.2 договору).

З наданого суду розрахунку ТОВ «Слон Кредит» заборгованості вбачається, що у період з 24.03.2024 по 24.12.2024 включно нараховано відсотки за процентною ставкою 2,5% в сумі 101 625 грн.

Крім того, за відсотковою ставкою 2,5% нараховані відсотки новим кредитором ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» за 85 календарних днів в сумі 31 875 грн.

Між тим, відповідно до ч.5 ст.8 Закону «Про споживче кредитування», в редакції, яка діяла на момент укладення кредитного договору (24.03.2024) максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%.

Таким чином з відповідача підлягають стягненню відсотки в розмірі відсоткової ставки 1% в день в межах строку кредитування 360 днів станом на 19.03.2025 включно за – 54 000 грн.

Як вірно вказав суд першої інстанції, розмір і порядок нарахування процентів за користування кредитом визначаються сторонами, однак вони повинні узгоджуватися із нормами Закону.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 02 жовтня 2020 року у справі № 911/19/19 зазначив, що суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань.

Враховуючи правову позицію Верховного Суду, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин та принцип диспозитивності, суд першої інстанції здійснив власний розрахунок та визначив суму заборгованості відповідача згідно з умовами кредитного договору, приписами Закону України «Про споживче кредитування.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з вказаним розрахунком, вважає його таким, що узгоджується зі встановленими обставинами у справі.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 квітня 2026 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 26 серпня 2026 року.

Головуючий С.В. Кухар

Судді: І.В. Кочеткова

Р.В. Мінгазов