Постанова від 24 серпня 2026 р. у справі №331/6074/23 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 25.08.2026 Справа № 331/6074/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 331/6074/23

Провадження №22-ц/807/943/26

Головуючий в 1-й інстанції – Яцун О.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2026 року місто Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В.,

суддів:Кочеткової І.В., Мінгазова Р.В.,

секретарОстащенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Бердянського державного педагогічного університету на рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 29 травня 2025 року, ухвалене у м. Запоріжжі (повний текст рішення складено 04 червня 2025 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Бердянського державного педагогічного університету про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до Бердянського державного педагогічного університету про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що з 06.09.2021 року вона працювала у Бердянському державному педагогічному університеті на посаді викладача (асистента) кафедри іноземних мов та методики викладання. Після проведення конкурсу між позивачем, як асистентом (викладачем) кафедри іноземних мов та методики викладання, та Бердянським державним педагогічним університетом, в особі ректора Богданова І.Т., 24.12.2021 року був підписаний контракт терміном на 4 роки, а саме до 26.08.2025 року. 29.08.2023 року у соціальній мережі «Телеграм» завідувач відділу кадрів Бердянського державного педагогічного університету Вруцька М.П. повідомила позивача про звільнення останньої та про те, що на корпоративну пошту позивачу був направлений наказ про звільнення. При цьому, корпоративна пошта була видалена університетом на наступний день після повідомлення. У наказі № 100/06к від 25.08.2023 року, який, як стверджує позивач, вона ледве встигла прочитати, при цьому не була з ним ознайомлена під підпис та не отримувала його особисто, було вказано про звільнення останньої за п. 2 ст. 36 К3пП України (закінчення строку дії контракту). Позивач вважає цей наказ незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки за час її роботи вона не порушила жодних умов контракту, а також з тієї причини, що термін дії контракту спливає 26.08.2025 року, тобто фактично контракт було розірвано достроково, а тому формулювання у наказі, що позивача було звільнено у зв`язку із закінченням строку дії контракту не відповідає дійсності. Посилаючись на зазначені обставини, позивач просила суд визнати незаконним та скасувати наказ № 100/06к від 25.08.2023 року, яким було звільнено позивача ОСОБА_1 з займаної посади викладача закладу вищої освіти (кафедра іноземних мов та методики викладання), кандидата економічних наук, з 26.08.2023 року за п. 2 ст. 36 КЗпП України (закінчення строку дії контракту); поновити позивача на посаді асистента кафедри іноземних мов та методики викладання Бердянського державного педагогічного університету; стягнути з Бердянського державного педагогічного університету на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25.08.2023 року по день поновлення на посаді.

Рішенням Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 29 травня 2025 року, позов ОСОБА_1 до Бердянського державного педагогічного університету про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ Бердянського державного педагогічного університету № 100/06к від 25 серпня 2023 року, яким було звільнено ОСОБА_1 з займаної посади викладача закладу вищої освіти (кафедра іноземних мов та методики викладання), кандидата економічних наук, 26 серпня 2023 року за п. 2 ст. 36 КЗпП України (закінчення строку дії контракту).

Поновлено ОСОБА_1 на посаді викладача закладу вищої освіти (кафедра іноземних мов та методики викладання) Бердянського державного педагогічного університету, кандидата економічних наук Запорізької обласної ради з 26 серпня 2023 року.

Стягнуто з Бердянського державного педагогічного університету на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27.08.2023 року по 29.05.2025 року у розмірі 396 509 (триста дев`яносто шість тисяч п`ятсот дев`ять) грн. 31 коп.

Стягнуто з Бердянського державного педагогічного університету на користь держави судовий збір у розмірі 6 112 (шість тисяч сто дванадцять) грн. 29 коп.

Відповідно до вимог ст. 430 ЦПК України рішення в частині виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць, та поновлення на роботі допущено до негайного виконання.

Не погоджуючись з рішенням суду, Бердянський державний педагогічний університет подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні вимог позову.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що ОСОБА_1 прийнята на посаду викладача кафедри іноземних мов та методики викладання університету з 24.12.2021 по 26.08.2023 на один навчальний рік і звільнена за ч.2 ст. 36 КЗпП у зв`язку із закінченням дії контракту.

Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Гладуна О.П. зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок винесено обґрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що 10.09.2001 року, згідно наказу № 155/06к від 08.09.2021 року, позивач ОСОБА_1 була тимчасово до проведення конкурсу прийнята до Бердянського державного педагогічного університету на посаду викладача кафедри іноземних мов і методики викладання. 24.12.2021 року, згідно наказу № 243/06к від 23.12.2021 року, ОСОБА_1 визнано викладачем кафедри іноземних мов і методики викладання, як обрану за конкурсом з укладанням контракту, що підтверджується копією вкладиша до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 08.09.2021 року (а.с.11-12).

24 грудня 2021 року між Бердянським державним педагогічним університетом і позивачем ОСОБА_1 було укладено контракт з асистентом (викладачем) Бердянського державного педагогічного університету, відповідно до якого ОСОБА_1 призначається на посаду асистента кафедри іноземних мов та методики викладання на строк з 24.12.2021 року по 26.08.2025 року, що підтверджується копією контракту (а.с.13-18), оригінал контракту було оглянуто судом в судовому засіданні.

З доданої до відзиву на позовну заяву копії протоколу засідання конкурсної комісії від 14.12.2021 року вбачається, що, ОСОБА_1 була обрана на посаду викладача кафедри іноземних мов і методики викладання строком з 24.12.2021 року по 26.08.2023 року, терміном на 1 рік (а.с.52-54).

Із змісту копії наказу про призначення на посаду співробітників, які обрані за конкурсом № 243/06к від 23.12.2021 року, наданої стороною відповідача до відзиву на позовну заяву, вбачається, що ОСОБА_1 , кандидата економічних наук, вважати викладачем кафедри іноземних мов і методики викладання з 24.12.2021 року по 26.08.2023 року, як обрану з укладанням контракту терміном на 1 рік (а.с.49-51).

Наказом № 100/06к від 25.08.2023 року ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади викладача закладу вищої освіти (кафедра іноземних мов та методики викладання), кандидата економічних наук, з 26.08.2023 року за п. 2 ст. 36 КЗпП України (закінчення строку дії контракту). Відраховано із заробітної плати за 5,6 календарних днів щорічної відпустки, що були надані у рахунок невідпрацьованої частини робочого року (а.с.56-57).

Так, відповідно до пункту 6.2. контракту від 24 грудня 2021 року підставами для розірвання контракту є:

- закінчення строку його дії. При цьому ректор університету і працівник повинні за угодою сторін не пізніше як за два місяці визначитись у такому: контракт припиняє дію, контракт продовжується або укладається на новий термін. Контракт не може «переходити» в договір на невизначений строк відповідно до пункту 2 ст. 36 Кодексу законів про працю України. Якщо жодна із сторін не поставила питання про його припинення, то контракт продовжується на новий аналогічний термін;

- угода сторін (пункт 1 статті 36 Кодексу законів про працю України);

- ініціатива університету до закінчення строку дії контракту на умовах, передбачених чинним законодавством (статті 40, 41 Кодексу законів про працю України);

- ініціатива працівника до закінчення терміну дії контракту у зв`язку з порушенням університетом законодавства про працю, невиконання умов, передбачених контрактом (стаття 39 Кодексу законів про працю України). Підставою для дострокового припинення контракту за ініціативою працівника є хвороба або інвалідність, які перешкоджають виконанню роботи за контрактом, а також невиконання університетом умов, визначених у 5-му розділі цього контракту (а.с.13-18).

Отже, строк перебування на посаді, зазначений у контракті, і період, вказаний у наказі про призначення на посаду позивача, мають певні розбіжності. Вказане вище свідчить про наявність суперечностей між умовами контракту та наказом про звільнення, який винесено з урахуванням терміну дії контракту, зазначеного у наказі про призначення на посаду.

Так, укладаючи контракт, позивач ОСОБА_1 погодилась з його умовами.

При цьому, контракт між позивачем ОСОБА_1 і Бердянським державним педагогічним університетом укладений по 26.08.2025 року (а.с.13-18).

Відповідно до пункту 6.2. контракту, цей контракт припиняється після закінчення строку дії контракту.

Тобто позивач ОСОБА_1 за власною волею уклала трудовий договір з визначеним строком його дії.

Контракт з позивачем ОСОБА_1 укладався на умовах конкурсу.

Правове становище осіб, які працюють за контрактом, істотно відрізняється від правового статусу працівників, які виконують свої трудові обов`язки відповідно до трудового договору.

Задовольняючи вимоги позову суд першої інстанції виходив з того, що контракт між позивачем та Бердянським державним педагогічним університетом укладений в термін по 26.08.2025 року (а.с.13). Таким чином, строк дії контракту не закінчився, а тому наказ № 100/06к від 25.08.2023 року, яким було звільнено ОСОБА_1 з займаної посади викладача закладу вищої освіти (кафедра іноземних мов та методики викладання), кандидата економічних наук, з 26.08.2023 року за п. 2 ст. 36 КЗпП України (закінчення строку дії контракту), слід визнати незаконним та скасувати. Позов підлягає задоволенню у повному обсязі шляхом стягнення з Бердянського державного педагогічного університету на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 27.08.2023 року по 29.05.2025 року у розмірі 396509 грн. 31 коп.

З вказаними висновками суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду погоджується, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (ч. 1 та ч. 6 ст. 43 Конституції України).

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений в абзаці сьомому ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від незаконного звільнення.

За частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до частини третьої статті 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Згідно статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Згідно ч. 11 ст. 55 Закону України «Про вищу освіту» під час заміщення вакантних посад науково-педагогічних працівників - завідувачів (начальників) кафедр, професорів, доцентів, старших викладачів, викладачів укладенню трудового договору (контакту) передує конкурсний відбір, порядок проведення якого затверджується вченою радою закладу вищою освіти.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 36 КЗпП України, підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

24 грудня 2021 року між Бердянським державним педагогічним університетом і позивачем ОСОБА_1 було укладено контракт з асистентом (викладачем) Бердянського державного педагогічного університету, відповідно до якого ОСОБА_1 призначається на посаду асистента кафедри іноземних мов та методики викладання на строк з 24.12.2021 року по 26.08.2025 року, що підтверджується копією контракту (а.с.13-18).

Так, відповідно до пункту 6.2. контракту від 24 грудня 2021 року підставою для розірвання контракту є закінчення строку його дії.

При цьому, відповідно до копії наказу про призначення на посаду співробітників, які обрані за конкурсом № 243/06к від 23.12.2021 року зазначено, що ОСОБА_1 , кандидата економічних наук, вважати викладачем кафедри іноземних мов і методики викладання з 24.12.2021 року по 26.08.2023 року, як обрану з укладанням контракту терміном на 1 рік (а.с.49-51).

При цьому, доказів ознайомлення позивачки з вказаним наказом матеріали справи не містять.

Таким чином, строк перебування на посаді, зазначений у контракті та у наказі про призначення на посаду позивача, мають розбіжності.

Наказом № 100/06к від 25.08.2023 року було звільнено ОСОБА_1 з займаної посади викладача закладу вищої освіти (кафедра іноземних мов та методики викладання), кандидата економічних наук, з 26.08.2023 року за п.2 ст.36 КЗпП України (закінчення строку дії контракту).

Правове становище осіб, які працюють за контрактом, істотно відрізняється від правового статусу працівників, які виконують свої трудові обов`язки відповідно до трудового договору.

Трудовий контракт є особливою угодою про працю, водночас має певні відмінності від трудового договору.

Найважливішою відмінністю контракту від традиційного трудового договору є співвідношення нормативного та договірного регулювання трудових відносин.

У трудовому договорі умови праці та матеріального забезпечення працівника переважно встановлюються нормативно-правовими актами (законами, підзаконними так локальними правовими актами) та, зазвичай, лише окремі з умов договору встановлюються самими сторонами, зокрема, це умови про безпосередню трудову функцію працівника, місце та початок роботи, в окремих випадках - про оплату праці.

При укладенні контракту переважає договірне регулювання істотних та інших умов праці, а також умов, що стосуються соціально-побутової сфери. На стадії укладення контракту сторони обговорюють питання щодо обсягу роботи та вимог до якості й строків її виконання, строку дії контракту, прав, обов`язків та взаємної відповідальності сторін, умов оплати й організації праці, матеріального забезпечення, підстав припинення і розірвання контракту, соціально-побутових та інших умов, необхідних для виконання взятих на себе сторонами зобов`язань, з урахуванням специфіки роботи, професійних особливостей та фінансових можливостей підприємства, установи чи організації.

Трудовий контракт є формою індивідуального договірного регулювання трудових відносин, а також інших, пов`язаних із виконанням сторонами прийнятих зобов`язань. Трудовий контракт не лише встановлює трудові відносини, а й визначає їх зміст, забезпечуючи при цьому специфічні інтереси роботодавця і працівника. Контракт спрямовується на забезпечення реалізації особистих, індивідуальних інтересів, які, отримуючи певну фіксацію і визнання, перетворюються у суб`єктивні права. У контракті встановлюються спеціальні заходи забезпечення виконання прийнятих на себе сторонами зобов`язань, що не є притаманними іншим видам трудового договору.

Підсумовуючи, контракт базується на договірному регулюванні трудових відносин роботодавця та працівника як сторін такого особливого договору.

Юридичне значення умов трудового договору (контракту) полягає в такому: а) вони є обов`язковими для працівника та роботодавця; б) впливають на юридичну долю договору та трудових правовідносин, що виникають на його підставі; в) їх невиконання може викликати негативні правові наслідки.

Загальним для права принципом є обов`язковість умов укладеного договору для його сторін, договір повинен виконуватися, його наявність і зміст створює обов`язки для обох його сторін. Відповідно, ця загальна засада поширюється й на трудовий контракт як різновид трудового договору.

Трудове право є частиною права приватного, через що має підкорятися правовому режиму цивільного права, яке в приватноправовій сфері домінує. Такі висновки узгоджуються із правилами щодо субсидіарного застосування приписів ЦК України до трудових правовідносин, сформульованими у частині першій статті 9 ЦК України.

Тож у всіх випадках, коли спеціальні норми трудового права не врегульовують того чи іншого питання, воно має вирішуватися відповідно до приписів ЦК України, який є стрижнем цивільного законодавства і максимально заповнює усі прогалини, допущені в окремих його спеціальних сферах (включаючи трудове законодавство). Також засади цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України) визначають зміст і спрямованість правового регулювання усіх сфер приватноправових відносин, включаючи трудові відносини, через що навіть чіткі спеціальні норми трудового законодавства не підлягають застосуванню, якщо вони суперечать принципам приватного (цивільного) права.

Свобода договору є однією із загальних засад (принципів) приватного права (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України). Зміст договору визначається у статтях 6 та 627 ЦК України.

Трудовий контракт є різновидом трудового договору, а трудовий договір є, в основі своїй, таким самим приватноправовим договором, як і будь-який інший, постаючи лише як окремий специфічний вид у складі договірного типу - договорів про виконання робіт і надання послуг.

Тому на усі види трудових договорів (включаючи і трудовий контракт) поширюються правила статті 629 ЦК України - договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Водночас потрібно враховувати, що принцип свободи договору більшою мірою реалізований у трудовому контракті, аніж у інших видах трудових договорів.

За таких обставин, до трудових відносин, що виникли з трудового контракту, можуть застосовуватися окремі правила ЦК України, які безпосередньо не суперечать положенням КЗпП України, а також засадам і принципам трудового законодавства.

Вказана правова позиція викладена в Постанові ОП КЦС ВС від 19.02.2024 у справі № 760/1125/20-ц.

Працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (наведена позиція викладена в пунктах 67, 69, 70, 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц).

Враховуючи наявність суперечностей щодо строку дії контракту зазначених в самому контракті та наказі про призначення на посаду, суд першої інстанції обґрунтовано надав перевагу контракту, враховуючи особливості такого трудового договору та погодження його умов сторонами.

Доводи сторони відповідача щодо відсутності в університеті оригіналу контракту та як наслідок неможливості його порівняння з екземпляром наданим позивачкою, що вказує на недоведеність його змісту, зокрема щодо строку його дії, є безпідставними з огляду на відсутність належних доказів недійсності оригіналу контракту наданого позивачем.

Оскільки контракт, оригінал якого оглянутий колегією суддів, між позивачем та Бердянським державним педагогічним університетом укладений на строк по 26.08.2025 року, наказ № 100/06к від 25.08.2023 року, яким було звільнено ОСОБА_1 з займаної посади викладача закладу вищої освіти (кафедра іноземних мов та методики викладання), кандидата економічних наук, з 26.08.2023 року за п. 2 ст. 36 КЗпП України (закінчення строку дії контракту), судом першої інстанції обґрунтовано визнано незаконним та скасовано, з огляду на те, що на момент прийняття наказу строку дії контракту не закінчився.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Бердянського державного педагогічного університету залишити без задоволення.

Рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 29 травня 2025 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 26 серпня 2026 року.

Головуючий С .В. Кухар

Судді: І. В. Кочеткова

Р. В. Мінгазов