Постанова від 25 серпня 2026 р. у справі №235/921/22 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5944/26 Справа № 235/921/22 Суддя у 1-й інстанції - Приваліхіна А. І. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів: Гапонова А.В., Красвітної Т.П.

за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №235/921/22 за позовом публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Лишенка Сергія Сергійовича на заочне рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 07 травня 2024 року,ухвалене у складі судді Приваліхіної А.І., -

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2022 року позивач ПАТ АБ «Укргазбанк» звернувся до Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровськаіз позовною заявою до відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог вказав, що 11 вересня 2007 року між ПАТ АТ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №2203/608 за умовами якого банк надав позичальнику споживчий кредит у сумі 218 000 гривень на строк з 11 вересня 2007 року по 10 вересня 2015 року зі сплатою процентів виходячи з 16,9 % річних.

Зазначає, що в забезпечення виконання зобов`язання за вищевказаним кредитним договором 11 вересня 2007 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки №268 без оформлення заставної, який посвідчено приватним нотаріусом Тельманівського районного нотаріального округу Богінською О.Г. за реєстровим №1533. Предметом іпотеки є нерухоме майно – нежитлове приміщення, масло цех, загальною площею 580 м2, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить іпотекодавцю на праві власності.

Також в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки №268/1 від 11 вересня 2007 року.

Зазначає, що банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі 25 вересня 2007 року, натомість відповідачі свої зобов`язання за кредитним договором та договором поруки не виконують в результаті чого утворилася прострочена заборгованість за зобов`язаннями по кредитному договору станом на 15 серпня 2021 року у сумі 606 706,18 грн, з яких: заборгованості за тілом кредиту (поточним) - 0 гривень, заборгованості за тілом кредиту (простроченим) — 188 479 гривень 21 копійка, заборгованості за відсотками (поточними) - 0 гривень та заборгованості за відсотками (простроченими) — 414 226,18 грн., яку позивач просив стягнути солідарно з боржників разом із судовими витратами по справі.

Заочним рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 07 травня 2024 року позов ПАТ АБ «Укргазбанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задоволено в повному обсязі. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором №2203/608 від 11 вересня 2007 року станом на 15 серпня 2021 року у розмірі 606 706,18 грн., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту (поточним) - 0 (нуль) грн., заборгованості за тілом кредиту (простроченим) - 188 479,21 грн., заборгованості за відсотками (поточними) – 0 (нуль) грн. та заборгованості за відсотками (простроченими) - 414 226,18 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» судовий збір у розмірі 3033,53 грн. з кожного. Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Держави судовий збір у розмірі 758,39 грн. з кожного.

Не погодившись з таким рішенням суду представник ОСОБА_1 - адвокат Лишенко С.С. подав апеляційну скаргу, в якій вважаєзазначене рішення таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи.

В обґрунтування скарги зазначає, що про вказане судове рішення відповідач дізнався вже після його винесення. Судові повістки відповідачу жодного разу не були вручені, повідомлення з пошти також не надходили в зв`язку з перебуванням за кордоном.

Вважає рішення Красногвардійського (Чечелівського) районного суду м.Дніпропетровська від 07 травня 2024 року по цивільній справі № 235/921/22 незаконним, та таким, що підлягає скасуванню.

Звертає увагу, що поданий позов не підлягав задоволенню, оскільки позивачем пропущено строк позовної давності, що є самостійною підставою для відмови в позові згідно зі ст.267 ЦК України.

Наголошує, що зобов`язання, на підставі якого виник спір, мало бути виконане 10 вересня 2015 року. Таким чином загальний строк позовної давності закінчувався 10 вересня 2018 року. Однак, позивач звернувся до суду лише 10 лютого 2022 року, тобто поза межами трирічного строку. Жодних поважних причин для поновлення строку позивачем не наведено, в рішенні суду не вказані, наявні в системі електронний суд матеріали справи не містять доказів переривання позовної давності.

Зазначає, що відповідач не брав участі у справі, тобто був позбавлений можливості заявити про застосування позовної давності під час заочного розгляду справи, що в свою чергу призвело до ухвалення незаконного рішення.

Вказує, що за період прострочення загальний розмір відсотків який може бути нарахований з урахуванням прострочення складає 334 565,74 грн, що на 79 660,26 грн менше, ніж стягнуто судом. Вказані обставини свідчать, про наявність підстав для перегляду рішення суду та перевірки обставин наведених у позові.

Зазначає, що представником відповідача було вказано, що до початку повномасштабного вторгнення на територію України ОСОБА_1 проживав в місті Маріуполь, а не в місті Донецьк. В той же час суд не просто проігнорував вказану інформацію, а й вказав, що представник відповідача повідомив про проживання в Донецьку. Що не відповідає дійсності і може бути чітко встановлено під час дослідження відеозапису судового засідання.

Звертає увагу, що відповідач на час розгляду справи перебував за кордоном. Місце його перебування до початку розгляду справи доведення не потребує та жодного відношення до матеріалів справи не має. Так, дійсно в 2022 році ОСОБА_1 здійснив виїзд за кордон через територію РФ з тимчасово окупованого Маріуполя. Згодом приїжджав та виїжджав з території України. Проте це не має відношення до справи, так як розгляд справи в період його перебування в Україні не здійснювався.

Вважає, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку, що ОСОБА_1 був обізнаний про наявність виконавчого провадження, так як сума відрахувань з пенсії є суттєвою.

Вказує, що на сьогоднішній день досить поширеною є практика перегляду в односторонньому порядку ПФУ документів, на підставі яких було здійснено нарахування пенсії та зменшення її без відома та попередження позивача.

А отже, ОСОБА_1 мав всі підстави вважати, що зменшення пенсії не пов`язане з виконавчим провадженням.

Також судом при винесені ухвали від 12 березня 2026 року (провадження № 2-п/204/9/26) було проігноровано право відповідача подати заяву про застосування позовної давності. У вказаній ухвалі жодним чином не відображено щодо заяви відповідача про застосування позовної давності.

У зв`язку з чим просить заочне рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська (нині Чечелівський районний суд міста Дніпра) 07 травня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ПАТ АБ «Укргазбанк» в задоволені позовних вимог в повному обсязі.

Представник позивача ПАТ АБ «Укргазбанк» - Невечеров Д.В., скориставшись своїм правом, подав відзив на апеляційну скаргу в якому вважає, що апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції заявлена апелянтом з намаганням нівелювання законного рішення суду першої інстанції, нівелювання боржником своїх цивільно-правових обов`язків за кредитним договором з метою привласнення грошових коштів державного банку у великому розмірі та безпідставного збагачення за рахунок державних коштів. Вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки зазначені в ній доводи та пояснення є безпідставними та жодним чином не спростовують висновки суду першої інстанції. Вважає, що апеляційна скарга на заочне рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 07 травня 2024 року в справі №235/921/22 не може бути задоволена.

Апелянт жодним чином в апеляційній скарзі не зазначив і не обґрунтував, які саме обставини не дослідив суд першої інстанції, наявність чи відсутність яких впливає на остаточний результат справи. Апелянт, зазначаючи в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції вимог закону щодо повноти та об`єктивності дослідження матеріалів справи, що призвело до помилкових висновків суду – не зазначає фактів та не аргументує свою позицію.

Вважає, що саме лише незгода відповідача з позицією суду щодо досліджених та встановлених фактів, без належного обґрунтування апелянтом такої незгоди, наведення конкретних норм, які на думку апелянта були порушені або не застосовані судом при ухвалені рішення, жодним чином не спростовують законності ухваленого рішення суду першої інстанції. Також вважає, що зазначені дії боржника, який протягом 2025 року виконав рішення суду в повному обсязі та повернув грошові кошти державному банку України, є такими, що свідчить про його недобросовісність як позичальника, оскільки отримавши та своєчасно добровільно не повернувши Банку грошові кошти, просить суд скасувати законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Вказує, що з метою належного виконання законного та обґрунтованого рішення суду від 07 травня 2024 року по справі №235/921/22 - Банк звернувся із заявою про відкриття виконавчого провадження до Донецького ВДВС у Донецькому районі Донецької області та направив виконавчі листи до виконання.

Зауважує, що 28 листопада 2024 року державним виконавцем Донецького ВДВС у Донецькому районі Донецької області було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №76674041, яка була направлена та доведена сторонам виконавчого провадження. В рамках виконавчого провадження було накладено арешт на майно апелянта і подальше виконання рішення суду про стягнення заборгованості відбувалось шляхом списання грошових коштів з банківського рахунку ОСОБА_1 .

Тобто боржник достеменно знав про наявність заочного рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 07 травня 2024 року та з листопада 2024 року його виконував щомісяця.

11 грудня 2025 року виконавче провадження було закрите, оскільки боржник виконав рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 07 травня 2024 року та повернув ПАТ АБ «Укргазбанк» суму грошових коштів та суму судового збору в повному обсязі (постанова додається). Отже, законне та обґрунтоване заочне рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 07 травня 2024 року по справі № 235/921/22 було виконано відповідачем в повному обсязі протягом 2025 року.

Зауважує, що 24 грудня 2025 року боржником, в особі його представника, була подана заява про перегляд заочного рішення з метою його скасування та безпідставного повернення суми грошових коштів, які були ним сплачені протягом 2025 року, погоджуючись з законним та обґрунтованим рішенням.

Звертає увагу, що повно та всебічно розглянувши обставини та матеріали справи за участю представників сторін суд відмовив в її задоволенні за безпідставністю та заявленою з пропуском процесуального строку. Проте боржник, намагаючись поновити строки на перегляд та оскарження рішення суду першої інстанції, звернувся до суду апеляційної інстанції з аналогічними поясненнями та вимогами щодо скасування законного рішення суду першої інстанції.

Вказує, що боржник, намагаючись переглянути та скасувати рішення суду про задоволення позовних вимог звернувся до суду з заявою про перегляд заочного рішення, запереченнями на позовну заяву, посилаючись на пропуск позовної давності, в яких він на свій розсуд протлумачив умови кредитного договору та положення чинного законодавства України, що, в свою чергу, підкреслює його недобросовісність, як позичальника та намагання повернути і привласнити грошові кошти державного банку України.

В той же час, заперечуючи щодо задоволення позовних вимог Банку позичальник нічого не повідомляє суду про отримання та безоплатне користування грошовими коштами протягом тривалого терміну. Відповідач зазначає, що він не був належним чином повідомлений про час, дату та місце судового засідання, а відтак був позбавлений можливості захищати свої інтереси, надавати пояснення, докази, які мають значення для розгляду справи, заяву про застосування строку позовної давності тощо. Однак, з матеріалів справи № 235/921/22 вбачається, що судом було вжито всіх необхідних заходів повідомлення відповідачів про дату, час та місце судових засідань. Відтак, твердження стосовно того, що відповідач не був своєчасно повідомлений про слухання справи і дату засідання не відповідає дійсності та спростовується належними доказами, які містяться в матеріалах справи.

Також, відповідач неодноразово належним чином офіційно повідомлявся судом про дату, час, місце судових засідань по справі, шляхом розміщення на офіційному веб-сайті судової влади України у відповідності до положень ст.129 ЦПК України.

Вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно розглянув та правильно встановив обставини справи і застосував норми матеріального та процесуального права, а доводи та міркування апелянта у апеляційній скарзі є безпідставними та необґрунтованими.

У зв`язку з чим просив, апеляційну скаргу залишити без задоволення, заочне рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 07 травня 2024 року в справі №235/921/22 залишити без змін.

Представник відповідача ОСОБА_1 — адвокат Лишенко С.С. в судовому засіданні апеляційного суду 19.08.2026 підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.

Представник позивача ПАТ АБ «Укргазбанк» - Невечеров Д.В. в судовому засіданні апеляційного суду 19.08.2026 заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив у її задоволенні відмовити.

Інші учасники справи в судове засідання апеляційного суду не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання, оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Вислухавши представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та якими доказами це підтверджується, чи інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи та докази, що їх підтверджують.

Рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону.

Судом встановлено, що 11 вересня 2007 року між ВАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2203/608, за умовами якого банк надав позичальнику кредит на споживчі потреби в сумі 218 000 гривень строком з 11 вересня 2007 року по 10 вересня 2015 року, зі сплатою процентів за користування кредитом, виходячи із 16,9 % річних.

Відповідно до вимог п.2.1 вказаного кредитного договору, згідно з договором іпотеки №268 від 11 вересня 2007 року в забезпечення зобов`язання за дійсним договором банком прийнято в іпотеку нежиле приміщення, масло цех, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 580 м2.

Пунктом 3.1.9 зазначеного кредитного договору визначено, що на залишок простроченої заборгованості за кредитом, банк має право нараховувати проценти, виходячи із процентної ставки зазначеної у п.1.1 збільшеної на 1% (тобто 17,9 %), починаючи з дня виникнення простроченої заборгованості.

Крім того, умовами п.3.3.3 вказаного кредитного договору визначено, що повернення суми кредиту здійснюється на рахунок № НОМЕР_1 щомісячно з 1-го по 10-е число кожного місяця, починаючи з місяця наступного за місяцем отримання кредиту, в розмірі не менше 1/96 від суми отриманого кредиту, що становить 2270,83 грн.

За умовами п.3.3.4 цього договору позичальник зобов`язався щомісячно, один раз на місяць, не пізніше 10-го числа місяця наступного за місяцем користування кредитом та в день закінчення строку, на який надано кредит, у відповідності з п.1.1. цього договору, а також в день дострокового погашення заборгованості по кредиту, в тому числі, у з в`язку з порушенням виконання умов цього договору, або в день дострокового розірвання цього договору, з врахуванням п.4.1 цього договору, сплачувати проценти за користування кредитом, виходячи з процентної ставки зазначеної в п.1.1 цього договору.

11 вересня 2007 року між ВАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки №268 без оформлення заставної, який посвідчений приватним нотаріусом Тельманівського районного нотаріального округу Богінською О.Г. за реєстровим №1533.

Відповідно до вимог п.1.1 вказаного договору іпотеки, зазначений договір забезпечує всі вимоги іпотекодержателя, які випливають з кредитного договору №2203/608 від 11 вересня 2007 року укладеного між іпотекодержателем та іпотекодавцем, за умовами якого іпотекодавець зобов`язаний не пізніше 10 вересня 2015 року повернути кредитні кошти у розмірі 218 000 гривень, сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 16,9% річних та штрафні санкції у розмірі і випадках передбачених кредитним та цим договорами.

Предметом іпотеки є нерухоме майно – нежитлове приміщення, масло цех, загальною площею 580 м2, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить іпотекодавцю на праві власності.

11 вересня 2007 року між ВАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки №268/1, за яким відповідач зобов`язалася перед кредитором нести солідарну відповідальність за виконання позичальником ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором №2203/608 від 11 вересня 2007 року.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором № 2203/608 від 11 вересня 2007 року, станом на 15 серпня 2021 року, за відповідачем рахується заборгованість у розмірі 606 706,18 грн., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту (поточним) - 0 грн., заборгованості за тілом кредиту (простроченим) — 188 479,21 грн., заборгованості за відсотками (поточними) - 0 грн. та заборгованості за відсотками (простроченими) - 414 226,18 грн.

Отже, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що в порушення зазначених норм закону та умов договору, відповідач ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором №2203/608 від 11 вересня 2007 року належним чином не виконав, у зв`язку з чим, станом на 15 серпня 2021 року, за відповідачем рахується заборгованість у розмірі 606 706,18 грн.

Також, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що в якості забезпечення виконання зобов`язань позичальником ОСОБА_1 за кредитним договором №2203/608 від 11 вересня 2007 року, в цей же день між банком та ОСОБА_2 , було укладено договір поруки №268/1, відповідно до якого остання прийняла на себе зобов`язання відповідати за повне та своєчасне виконання позичальником всіх зобов`язань за кредитним договором.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з тих підстав, що відповідач отримав від позивача грошові кошти у розмірі та на умовах визначених договором, однак прострочив погашення поточних платежів за договором та не повернув отримані кредитні кошти, не виконавши взятих за договором зобов`язань, а тому право позивача на повернення його власності – кредитних коштів, сплати відсотків, нарахованих за час користування ним та інших платежів у встановлені у договорі строки, порушено і підлягає захисту, а оскільки кредитний договір з відповідачем ОСОБА_1 був забезпечений договорами поруки з відповідачем ОСОБА_2 , то банк має право вимагати солідарного стягнення заборгованості із відповідачів, реалізував це право, звернувшись до суду.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Згідно зі статтею 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Відповідно до статті 536 ЦК за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно з вимогами ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до вимог ч.1 ст.623 ЦК України, боржник, що порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Згідно з вимогами ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 129 Конституції України до основних засад судочинства відноситься, зокрема принцип змагальності сторін і свободи в наданні ними суду своїх доказів та в доведенні перед судом їхньої переконливості. Вказане положення є головним нормативним закріпленням принципів змагальності та диспозитивності в законодавстві України.

Загальна формула принципу змагальності та диспозитивності у цивільному судочинстві закріплена в статтях 12, 13 ЦПК України, відповідно до яких цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до принципу диспозитивності обов`язок доказування фактичних обставин, що мають значення для справи, повною мірою покладається на сторони та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до статей 79, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Як зазначено вище, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 11 вересня 2007 року між ВАТ АБ «Укргазбанк», правонаступником прав і обов`язків якого є ПАТ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №2203/608 за умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у сумі 218 000,00 грн. зі сплатою процентів виходячи з 16,9% річних.

Пунктом 6.4 Кредитного договору сторонами було погоджено дію договору по 10 вересня 2016 року. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання тих зобов`язань, що лишились невиконаними з будь-яких причин.

Відповідно до пункту 3.3.1. Кредитного договору, позичальник зобов`язався здійснювати повернення кредиту, сплату процентів за його використання та всіх комісійних платежів у передбачені цим договором строки.

Пунктом 3.1.9. Договору було передбачено, що на залишок простроченої заборгованості за кредитом проценти нараховуються, виходячи із процентної ставки зазначеної у п.1.1., збільшеної на один процент (тобто в розмірі 17,9 % річних), починаючи з дня виникнення простроченої заборгованості.

У разі виникнення простроченої заборгованості за кредитним договором позичальник зобов`язався сплачувати проценти за користування кредитом виходячи з процентної ставки, встановленої п.3.1.9 цього договору, починаючи з дня виникнення простроченої заборгованості за кредитом за кожен день прострочення.

Пунктом 3.1.7. кредитного договору встановлено, що проценти нараховуються за зобов`язаннями позичальника за період з дня одержання кредиту до дня його погашення, враховуючи перший день кредиту та не враховуючи останній день користування кредитом. Проценти нараховуються на залишок заборгованості за кредитом.

Позивачем доведено наявність у відповідача заборгованості за тілом кредиту у розмірі 188 479,21 грн., у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі.

Задовольняючи позовні вимоги у частині стягнення заборгованості за простроченими процентами у розмірі 414 226,18 грн, суд першої інстанції у своєму рішення розкрив в повій мірі мотиви своїх висновків.

Між тим, погоджуючись з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог у цій частині, колегія суддів звертає увагу на законодавчо встановлену можливість нарахування процентів за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання, виходячи з положень чинного законодавства та умов договору (пункт 3.1.9.) щодо наявності у позивача права на нарахування процентів у зв`язку із неправомірним користуванням боржником грошовими коштами, через прострочення виконання грошового зобов`язання.

Щодо нарахування заборгованості за простроченими відсотками поза межами строку виконання зобов`язання колегія виходить з наступного.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 526 та частина 1 статті 530 ЦК України).

Згідно зі статтею 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Згідно з частиною 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з положеннями ЦК України мають різний зміст. Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина 1 статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина 2 вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина 3 цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина 4 статті 631 ЦК України).

Відтак закінчення строку договору, належно виконаного лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору.

Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України, згідно з частиною 1 якої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання (ця правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року по справі №444/9519/12).

Як вбачається з матеріалів справи, сторони погодили строк кредитування (графік погашення кредиту з розстроченням платежу), термін закінчення кредитування, а також термін щомісячного виконання зобов`язання.

За умовами кредитного договору від 11 вересня 2007 року відповідач отримав кошти у розмірі 218 000 грн. строком до 10 вересня 2015 включно, які зобов`язався повернути зі сплатою процентів у розмірі 16,9% річних на суму щоденного залишку заборгованості за кредитом.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін, проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Колегія суддів враховує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року по справі №444/9519/12 висловлено правову позицію про те, що припис абзац 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики, у разі відсутності іншої домовленості сторін, може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України, так як в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому ч.2 ст.625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 910/22034/15 зроблений висновок, що стаття 625 ЦК України поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань.

Отже, приписи ст.625 ЦК України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов`язання є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів зауважує, що пункт п.3.1.9 вказаного кредитного договору не містить умов щодо нарахування процентів за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення, а тому проценти за ставкою 17,9% річних не можна вважати пенею. Крім того, після спливу визначеного договором строку кредитування, пеня не може бути нарахованою.

Разом з тим, банк не позбавлений права на отримання належних йому процентів за неправомірне користування кредитом, нарахованих за підвищеною ставкою на підставі пункту п.3.1.9 кредитного договору від 11 вересня 2007 року у зв`язку з простроченням виконання позичальником грошового зобов`язання, оскільки ці проценти охоплюються диспозицією норми частини 2 статті 625 ЦК України, посилання на яку містяться у позовній заяві банку, що узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17, провадження № 12-14гс18.

Отже, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню та надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, дійшов загалом правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову, з чим і погоджується колегія суддів.

Доводи апеляційної скарги, що відповідач не брав участі у справі, тобто був позбавлений можливості заявити про застосування строку позовної давності під час заочного розгляду справи, що в свою чергу призвело до ухвалення незаконного рішення, відхиляються колегією суддів, оскільки з матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції вжив всіх передбачених законом заходів повідомлення відповідачів про дату, час та місце судових засідань - зокрема шляхом розміщення повідомлення на офіційному веб-сайті судової влади України у відповідності до положень ст.129 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги, що за період прострочення загальний розмір відсотків, який може бути нарахований, з урахуванням прострочення складає 334 565,74 грн, не приймаються колегією суддів, оскільки є особистими припущеннями відповідача, спростовуються наданим позивачем розрахунком і не спростовується контр розрахунком відповідача.

Інші доводи апеляційної скарги не містить посилань на неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права та фактично зводиться до незгоди з правовими висновками суду першої інстанції, що відповідно до статті 376 ЦПК України не є підставою для скасування судового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування заочного рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 07 травня 2024 року немає.

Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на висновок про залишення апеляційних скарг без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лишенка Сергія Сергійовича -залишити без задоволення.

Заочне рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 07 травня 2024 року -залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді:

Повний текст постанови складено 26.08.2026 року

Головуючий суддя О.В.Агєєв