Постанова від 24 серпня 2026 р. у справі №203/3494/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3704/26 Справа № 203/3494/24 Суддя у 1-й інстанції - Ярощук О. В. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача Никифоряка Л.П.,

суддів Гапонова А.В., Агєєва О.В.,

за участі секретаря судового засідання Сахарова Д.О.,

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Черновська Л.Г.,

розглянув відкрито в залі судових засідань Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин, в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м.Дніпра від 12 грудня 2025року, головуючий у суді першої інстанції Ярощук О.В.

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст заявлених вимог

У липні 2024року ОСОБА_1 подав в суд позов проти ОСОБА_2 з вимогою про встановлення факту проживання разом зі спадкодавцем ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час відкриття спадщини за однією адресою.

Існування таких вимог позивач пов`язував із тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , яка приходилась позивачеві рідною тіткою. За життя, ОСОБА_3 склала заповіт від 14 липня 2021року, згідно якого заповіла позивачу квартиру АДРЕСА_1 .

Вказував, що померла мала слабке здоров`я, потребувала постійного догляду, тому із 2018року, враховуючи, що спадкодавець не мала родини, позивач навідував тітку, купував харчі, сплачував усі платежі, супроводжував до лікарні. Із 2019року, у зв`язку із погіршенням її здоров`я, переїхав до неї та там постійно проживав, вони разом вели господарство та проживали разом з того часу. Після смерті спадкодавця, позивач займався її похованням.

Позивач вважав, що автоматично прийняв спадщину, однак, нотаріусом винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальних дій, оскільки відсутні документи, що підтверджують факт постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Дніпра від 12 грудня 2025року у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з недоведеності належними та допустимими доказами позовних вимог щодо встановлення факту постійного проживання позивача разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

09 січня 2026року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_4 подав безпосередньо до суду апеляційної інстанції через систему “Електронний суд” апеляційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Дніпра від 12 грудня 2025року.

В апеляційній скарзі заявник не погодився з висновками суду та висловив вимогу про скасування рішення і просив задовольнити позов повністю.

Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявника полягає у тому, що факт його проживання зі спадкодавцем підтверджено належними доказами та суд першої інстанції безпідставно не врахував надані позивачем документальні докази, які підтверджують спірний факт.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу не подали.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

12 січня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду витребувано з Шевченківського районного суду м. Дніпра справу №203/3494/24; та 15 травня 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 18 травня 2026року відкрито апеляційне провадження у справі.

08 червня 2026рокуухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до розгляду на 25 серпня 2026року.

Про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді.

Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами

ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , актовий запис №1363.

Згідно із заповітом від 14 липня 2021року ОСОБА_3 заповіла усе належне їй майно на день смерті громадянину України ОСОБА_1 , заповіт власноруч остання не підписувала, за неї підписали двоє свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , заповіт посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Котенок Т.В. 14 липня 2021року за реєстром №318, 319.

Позивач 23 січня 2024року подав заяву нотаріусу Дніпровського міського нотаріального округу Черновській Л.Г. по прийняття спадщини після померлої тітки ОСОБА_3 , яка на день смерті мешкала у АДРЕСА_2 , яка залишила на його ім`я заповіт.

Згідно із матеріалами спадкової справи, 23 січня 2024року заяву про прийняття спадщини також подав ОСОБА_2 .

Згідно із довідкою начальника відділу формування та ведення реєстру територіальної громади управління у сфері державної реєстрації департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 14 лютого 2024року №14/5-1757 визначено відсутність інших зареєстрованих осіб на день смерті громадянки України ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Постановою нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Черновською Л.Г. 12 березня 2024року винесено постанову про неможливість вчинення нотаріальної дії, видачі свідоцтва про право спадщину за заповітом після смерті громадянки України ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 на ім`я ОСОБА_1 на спадкове майно квартира АДРЕСА_3 у зв`язку із відсутністю документів, що підтверджують факт постійного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Актом обстеження домогосподарства від 23 травня 2024року за адресою: АДРЕСА_3 вказано, що позивач проживав за даною адресою разом із спадкодавцем упродовж із 2019 по 2024рік. Акт засвідчено свідком ОСОБА_7 (кв. АДРЕСА_4 ) та ОСОБА_8 (кв. АДРЕСА_5 .

У судовому засіданні представник позивача зазначила, що підстав викликати та допитувати попередньо визначених свідків у позовній заяви, не вбачається. Вважала, що Акту обстеження домогосподарства достатньо для доведення вимог позову.

ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_6 із 05 січня 2023року.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині, що наданими доказами не підтверджується факт постійного проживання позивача разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Суд взяв до уваги також те, що відсутні документи, які б засвідчували факт того, що позивач є племінником, спадкодавця тітки позивача. Окрім того, Акт обстеження домогосподарства від 23 травня 2024року не може бути сам по собі беззаперечним доказом проживання позивача разом із спадкодавцем на день смерті. Інших доказів на підтвердження факту їх спільного проживання, ведення спільного побуту, спільного господарства, бюджету матеріали справи не містять.

Вислухав пояснення учасників справи котрі з`явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення так як судом першої інстанції при ухваленні рішення додержані норми матеріального і процесуального права.

Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу /частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України/.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону /частини перша та друга статті 5 ЦПК України/.

Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 просив встановити факт проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини за однією адресою.

Відповідно до частин першої та другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Якщо проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку з чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

У статтях 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261–1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої–п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Відповідно до статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.

Такий правовий висновок щодо застосування частини третьої статті 1268 ЦК України викладений у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020року в справі № 569/15147/17, від 18 листопада 2020року в справі № 523/19010/15, від 02 квітня 2021року в справі № 191/1808/19, від 28 квітня 2021року в справі № 204/2707/19.

Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України має значення встановлення факту постійного проживання спадкоємця за законом чи заповітом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.

Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо).

Згідно з пунктами 3.21, 3.22 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012року № 296/5 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї. У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом із цим спадкодавцем.

За загальним правилом, визначеним статтею 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, що є одним із основоположних його принципів. За змістом частини третьої зазначеної норми, обов`язок доведення обставин, які мають значення для справи і на які посилається особа як на підставу своїх вимог або заперечень, покладається на кожну із сторін.

Згідно із частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи /частина перша статті 76 ЦПК України/.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На підтвердження позовних вимог ОСОБА_1 надав суду Акт обстеження домогосподарства від 23 травня 2024року за адресою: АДРЕСА_3 , в якому вказано, що позивач проживав за даною адресою разом із спадкодавцем упродовж із 2019 по 2024рік. Акт засвідчено свідком ОСОБА_7 (кв. АДРЕСА_4 ) та ОСОБА_8 (кв. АДРЕСА_5 .

Суд першої інстанції дійшов слушного висновку, що Акт обстеження домогосподарства не може бути сам по собі беззаперечним доказом проживання позивача разом із спадкодавцем на день смерті.

Водночас інших доказів на підтвердження факту їх спільного проживання, ведення спільного побуту, спільного господарства, бюджету матеріали справи не містять.

Та наведені ключові аргументи, висунуті заявником в його апеляційній скарзі, були предметом перевірки судом та висновки суду першої інстанції про те, що в своїй сукупності зазначені документальні докази не підтверджують факту постійного проживання позивача зі спадкодавцем на момент її смерті – є сумісними із принципом верховенства права та задовольняють вимогу законності.

Крім того, суд правильно врахував, що ОСОБА_1 зареєстрований за відмінною від спадкодавця адресою: АДРЕСА_6 із 05 січня 2023року.

Апеляційний суд погоджується з такою оцінкою, наданих позивачем доказів на підтвердження своїх вимог.

Апеляційний суд звертає увагу, що виключно Актом обстеження домогосподарства за відсутності інших належних доказів не може бути встановлений факт постійного проживання ОСОБА_1 зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини.

Схожі за змістом висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 жовтня 2022року у справі № 221/4624/20 (провадження № 61-13965св21) та від 12 грудня 2019року у справі № 466/3769/16.

Враховуючи встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи, а також те, що позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження того, що він проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а наведені позивачем докази не дають підстав для такого висновку, суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду першої інстанції не спростовують, значною мірою зводяться до переоцінки доказів.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний /постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19/.

Враховуючи принцип змагальності та стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний, колегія суддів вважає, що позивач не надав суду достатніх доказів на підтвердження обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі як на підставу своїх вимог.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновком суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом.

Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006року у справі «Проніна проти України»).

Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб позивач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає, що суд першої інстанції виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішень суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

Рішення Шевченківського районного суду м. Дніпра від 12 грудня 2025року– залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 25 серпня 2026року.

Судді: