Постанова від 24 серпня 2026 р. у справі №174/1305/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6991/26 Справа № 174/1305/25 Суддя у 1-й інстанції - Ілюшик І.А. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача Никифоряка Л.П.,

суддів Гапонова А.В., Агєєва О.В.,

за участі секретаря судового засідання Сахарова Д.О.,

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, приватний нотаріус Кам`янського районного нотаріального округу Жиганова Лариса Сергіївна,

розглянув відкрито в залі судових засідань апеляційного суду в місті Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин, в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 06 лютого 2026року, головуючий у суді першої інстанції Ілюшик І.А.

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2025року ОСОБА_4 та ОСОБА_1 подали в суд позов проти ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з вимогами про визнання договору купівлі-продажу квартири удаваним правочином, та про те, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 вчинено правочин іпотеки (застави) спірної квартири для забезпечення виконання ОСОБА_4 свого зобов`язання перед ОСОБА_3 за договором позики; інша вимога про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на квартиру.

Ухвалою судді Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 06 листопада 2025року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом в частині пред`явлених позовних вимог ОСОБА_4 , у зв`язку з його смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 . Та провадження було відкрито лише за позовною заявою ОСОБА_1 .

Уточнивши позовні вимоги, підстави своїх вимог позивачка ОСОБА_1 пов`язувала із тим, що ОСОБА_3 , домовився з ОСОБА_4 , що позичить ОСОБА_4 10 000,00 доларів США, однак в якості застави ОСОБА_4 повинен передати ОСОБА_3 права на належну ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 знайомій ОСОБА_3 громадянці ОСОБА_2 .

ОСОБА_4 було повідомлено, що так як він хворіє, то договір іпотеки ОСОБА_3 не влаштовує, адже в подальшому можуть виникнути певні труднощі, щодо погашення боргу та стягнення на квартиру, а тому в борг ОСОБА_3 погодився надати грошові кошти, якщо ОСОБА_4 підпише договір купівлі-продажу на вказану квартиру з його знайомою. У свою чергу, після того, як ОСОБА_4 поверне ОСОБА_3 10 000,00 доларів США, ОСОБА_2 переоформить право власності на зазначену квартиру, знову на ОСОБА_4 .

На підтвердження отримання 10 000,00 доларів США ОСОБА_4 надав ОСОБА_3 власноручну розписку від 09 квітня 2024року. Також 09 квітня 2024року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , за яким право власності на вказану квартиру перейшло до ОСОБА_2 .

Заявниця вказувала, що згодом ОСОБА_4 попрохав своїх родичів про допомогу, щодо повернення вказаних грошових коштів. Коли ОСОБА_1 , дізналася про вищезазначені події вона вирішила повернути борг ОСОБА_4 та поновити його право власності на вищевказану квартиру і зв`язалася з ОСОБА_3 . Як пояснив їй ОСОБА_3 з 10 000,00 доларів США, які він надав у позику ОСОБА_4 , 5 500,00 доларів США належали йому, а 4 500,00 доларів США належали ОСОБА_2 і їй необхідно повернути ці гроші кожному з них у зазначених розмірах, після чого ОСОБА_2 зробить на її ім`я нотаріально посвідчену довіреність, що вона має право від імені ОСОБА_2 розпоряджатися (продати) квартирою АДРЕСА_1 . Після того, як ОСОБА_1 погодилася на вищевказані умови, вона 14 червня 2024року в присутності приватного нотаріуса Дніпровського нотаріального округу Орлова О.А. передала ОСОБА_2 4 500,00 доларів США, а 01 липня 2024року, передала 5 500,00 доларів США ОСОБА_3 , що підтверджується власноручною розпискою останнього від 01 липня 2024року.

Після передачі коштів ОСОБА_2 вона видала нотаріально посвідчену довіреність від 14 червня 2024року, якою уповноважила ОСОБА_3 та ОСОБА_1 від її імені розпоряджатися вищевказаною квартирою. ОСОБА_1 розраховувала після 09 квітня 2025року оформити від імені ОСОБА_2 продаж квартири на ім`я її колишнього власника ОСОБА_4 . Однак ОСОБА_1 дізналася, що ОСОБА_2 у травні 2025року скасувала у нотаріуса видану їй довіреність.

Наголошувала, що волевиявлення позивача на підписання договору купівлі-продажу квартири не було, підписання договору щодо відчуження майна, у якому він проживає не відповідало його внутрішній волі, оскільки він вважав, що підписує договір в якості застави майна для забезпечення виконання ним договору позики. За наведених обставин позивачка стверджувала, що між сторонами було укладено договір купівлі-продажу квартири для приховання договору іпотеки, а відтак договір купівлі-продажу квартири повинен бути визнаний судом удаваним правочином, визнано фактично укладений між сторонами договір іпотеки нерухомого майна.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 06 лютого 2026року у задоволенні позовних ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог виходив з того, що ОСОБА_1 не була стороною договору купівлі-продажу, а за відсутності порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача, це є самостійною підставою для відмови в позові.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

28 квітня 2026року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_5 подала безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою засобів поштового зв`язку апеляційну скаргу на рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 06 лютого 2026року.

В апеляційній скарзі висловила вимогу про скасування рішення суду першої інстанції та просила задовольнити її позовні вимоги.

Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявника полягає у тому, що суд не звернув належної уваги на те, що позивачкою надано достатні та допустимі докази того, що правочин купівлі-продажу квартири був удаваним.

Зазначала, що продавець після вчинення правочину, продовжив проживати у спірній квартирі, сплачував комунальні послуги, що на її думку свідчить про удаваність правочину та є доказом того, що майно за договором купівлі-продажу не було передано.

Наполягала на тому, що долучені позивачем ОСОБА_1 аудіозаписи розмов, які відбувались із відповідачем ОСОБА_2 підтверджують удаваність укладеного правочину купівлі-продажу.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Інші учасники справи своїм правом, передбаченим статтею 360 ЦПК України, не скористались та відзиву на апеляційну скаргу не подавали.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

30 квітня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду витребувано з Вільногірського міського суду Дніпропетровської області справу №174/1305/25; та 13 травня 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 14 травня 2026року апеляційну скаргу залишено без руху.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 21 травня 2026року відкрито апеляційне провадження у справі.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 08 червня 2026року справу призначено до судового розгляду на 25 серпня 2026року.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, довідками про доставку електронного листа та отримання документів в Електронному суді.

Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами

09 квітня 2024року ОСОБА_4 (Продавець) та ОСОБА_2 (Покупець), перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті, усвідомлюючи значення своїх дій та маючи можливість керувати ними, діючи відповідно до власного волевиявлення, за відсутності впливу тяжкої обставини та обставин, що спонукають вчинити даний правочин на вкрай невигідних умовах, без будь-якого примусу, як фізичного, так і психічного, не порушуючи прав третіх осіб, розуміючи зміст та правові наслідки укладеного договору, підписали договір купівлі-продажу квартири НТЕ № 010901, посвідчений приватним нотаріусом Кам`янського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Жигановою Л.С. та зареєстровано в реєстрі за № 645.

Згідно п. 1 Договору, Продавець передає у власність Покупця, а Покупець приймає належну Продавцю квартиру АДРЕСА_1 , і сплачує за неї визначену за домовленістю сторін грошову суму. Згідно п. 2 Договору, продаж здійснюється за 389 882,00грн, що еквівалентно 10 000 доларів США за офіційним курсом НБУ на день укладення цього договору. Підписання сторонами цього договору свідчить про те, що розрахунки за квартиру здійснені повністю до нотаріального посвідчення цього договору, і Продавець не має до Покупця ніяких матеріальних та будь-яких інших претензій. Згідно до п. 17 Договору, вимоги законодавства щодо змісту і правових наслідків цього договору сторонам нотаріусом роз`яснено. Сторони підтверджують, що цей договір не носить характеру удаваного чи фіктивного правочину, продаж здійснюється без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як морального так і фізичного /а.с. 20-23/.

З копії розписки від 09 квітня 2024року вбачається, що ОСОБА_4 отримав в борг від ОСОБА_3 10 000 доларів США під відсотки. Під заставу цієї суми переоформив квартиру за адресою АДРЕСА_2 на ОСОБА_2 . При повному погашенні боргу з переоформленням назад на нього /а.с. 24/.

З копії розписки від 01 липня 2024року вбачається, що ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_4 10 000 доларів США двома траншами: 14 червня 2024року у розмірі 4 500 доларів США, які передав у присутності нотаріуса Кучугурі С.С. Та виписана генеральна довіреність для продажу; 01 липня 2024року у розмірі 5 500 доларів США, які були передані Доманову О.С., який передав всі документи на квартиру, так як сума погашена в повному обсязі /а.с. 25/.

Згідно копії довіреності від 14 червня 2024року НТК 488116, посвідченої приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Орловим О.А., зареєстровано в реєстрі за № 939, ОСОБА_2 уповноважила ОСОБА_3 та/або ОСОБА_1 , кожен з яких має право діяти окремо один від одного, на здійснення повноважень з усіх питань, що пов`язані з управлінням та розпорядженням (продажем), за ціну та на умовах на його/її власний розсуд, належним їй нерухомим майном, а саме: квартирою під АДРЕСА_1 . Довіреність видана з правом передоручення, строком на три роки і дійсна до 13 червня 2027року включно /а.с. 26-28/.

В матеріалах справи наявні копії квитанцій про сплату ОСОБА_4 та іншими особами комунальних послуг за адресою АДРЕСА_2 /а.с. 29-32, 73-76/.

Згідно копії виписки № 16518 із медичної карти стаціонарного хворого від 01 травня 2025року, виданої КНП «МКЛ № 4» ДМР, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебував на лікуванні на стаціонарі з 29 квітня 2025року по 01 травня 2025року /а.с. 33, 34/.

В матеріалах справи наявна копія технічного паспорту на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , виданий КП «БТІ» Вільногірської міської ради 24.01.2023 на ім`я ОСОБА_6 /а.с. 37-44/.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

За результатами розгляду справи суд першої інстанції виснував про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог та відсутність порушеного права позивачки, яка не була стороною оспорюваного договору купівлі-продажу.

Правовою підставою для відмови у задоволенні позову, суд визначив те, що відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача, є самостійною підставою для відмови в позові.

Вислухав пояснення учасників справи котрі з`явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, так як судом першої інстанції при ухваленні рішення додержані норми матеріального і процесуального права.

Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави /частина перша статті 2 ЦПК України/.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Позивачем може бути особа, яка вважає, що її право, свободи чи інтерес порушено та створені перешкоди для реалізації її прав, що зумовило її звернення до суду.

Стаття 16 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаною нормою встановлено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Обов`язковою умовою для судового захисту будь-якого права є наявність достовірних даних про те, що право особи порушено, не визнане, або оспорене іншою особою, і цією особою має бути саме той суб`єкт, який вказаний у позовній заяві відповідачем.

Визначальним для правильного вирішення даної справи є з`ясування питання про те, чи порушено будь-яке право чи інтерес позивачки, за встановлених обставин у справі.

При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права або виникнення додаткового обов`язку.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Цивільний кодекс України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості /стаття 627 ЦК України/.

Якщо сторонами вчинено правочин для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, він є удаваним /стаття 235 ЦК України/.

У розумінні положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.

Апеляційний суд зазначає, що позивачка ОСОБА_1 , вважаючи порушеними свої права, звернулась з позовом у цій справі про визнання удаваним договору купівлі-продажу квартири, стороною якого вона не є.

Акцентуючи увагу суду на порушенні її прав, посилалась на те, що саме вона повертала кошти за договором позики, який уклав ОСОБА_4 , проте як вбачається зі змісту наданих розписок про повернення коштів, саме ОСОБА_4 повертав позичені кошти. Інших доказів про повернення коштів саме позивачкою матеріали справи не містять.

Тож, за таких умов, ОСОБА_1 не будучи стороною договору купівлі-продажу квартири, який вона вважає удаваним, та не беручи участі у відносинах ОСОБА_4 та ОСОБА_3 щодо позики та подальшого повернення грошових коштів, не довела, що такі дії інших осіб порушують її права.

Водночас, слід зазначити, що ОСОБА_1 не надала суду жодних доказів та пояснень з приводу того, якими відносинами вона пов`язана з продавцем квартири ОСОБА_4 .

В матеріалах справи відсутні докази родинних зв`язків позивачки та ОСОБА_4 тощо, які б могли свідчити про потенційні спадкові права позивачки на квартиру, правочин щодо якої оскаржується у даній справі.

Також наявність довіреності, за якою ОСОБА_2 уповноважила ОСОБА_3 та/або ОСОБА_1 , кожен з яких має право діяти окремо один від одного, на здійснення повноважень з усіх питань, що пов`язані з управлінням та розпорядженням (продажем), за ціну та на умовах на його/її власний розсуд, належним їй нерухомим майном, а саме спірною квартирою, не може беззаперечно вказувати на порушення будь-яких прав ОСОБА_1 .

За таких обставин, позивачкою не доведено, яким чином поновляться її права задоволенням позовних вимог про визнання договору купівлі-продажу квартири удаваним правочином, та визнання вчиненим між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 правочину іпотеки (застави) спірної квартири для забезпечення виконання ОСОБА_4 , свого зобов`язання перед ОСОБА_3 за договором позики.

Тобто у цій справі позов про визнання договору купівлі-продажу квартири удаваним правочином подала особа, яка не була стороною цього правочину, - заінтересована особа.

Особа, яка звертається до суду з позовом про оспорювання договору, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в даному випадку, в результаті визнання його удаваним, майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання удаваним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Вирішуючи цей спір і відмовляючи у позові, суд першої інстанції з`ясував характер спірних правовідносин сторін, надав оцінку змісту порушеного права оспорюваним договором купівлі-продажу, стороною якого позивачка не є, дослідив обставини справи і наявні у ній докази та визнав недоведеним належними засобами доказування, факт порушення прав і законних інтересів позивача, які підлягали б захисту у судовому порядку, а також те, які саме права ОСОБА_1 порушено та в який спосіб відбувається таке порушення.

Водночас, оскільки відсутність порушення прав і законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові, доводи та аргументи, викладені у апеляційній скарзі позивачки, які стосуються суті спору (удаваності договору купівлі-продажу), апеляційний суд не бере до уваги.

Суд правильно оцінив обставини справи та наданим доказам надав належну оцінку, а тому безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що викладені у рішенні суду першої інстанції висновки не відповідають обставинам справи.

За встановлених у справі фактичних обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

По суті, підстави позову й доводи апеляційної скарги свідчать про відсутність правових підстав та достатніх умов для задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги не спростовують фактичних обставин справи, встановлених судом і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб позивачка надала пояснення та докази щодо обставин, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність та обґрунтованість рішення суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

Рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 06 лютого 2026року — залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 25 серпня 2026року.

Судді: