Рішення від 13 серпня 2026 р. у справі №522/1429/24-Е — Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/1429/24-Е

Провадження 2/522/2158/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАІНИ

14 серпня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси, у складі:

головуючого - судді Науменко А.В.,

за участю секретаря судового засідання – Зелінська К.Ю.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди у розмірі 1090934,00 грн. майнової шкоди та 20 000,00 грн. моральної шкоди.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що 29 жовтня 2023 року в квартирі АДРЕСА_1 , 442/2000 частки якої належать позивачу на праві спільної часткової власності, виникла пожежа, внаслідок чого майну позивача завдано шкоди. Технічним висновком № 61/29.10.2023 щодо ймовірної причини виникнення пожежі, яка виникла 29.10.2023 р. в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 , складеним співробітниками аварійно-рятувального загону ГУ ДСНС України в Одеській області, та висновком судової будівельно-технічної експертизи № 60/23 від 04.12.2023 р. встановлено, що найбільш ймовірною причиною виникнення пожежі є необережне поводження з вогнем під час паління, винну особу не встановлено. Осередок пожежі знаходився в розташуванні ліжка, що розташовувалось вздовж південно-західної стіни. Позивач вважає, що особою, яка завдала шкоди майну позивача, є власниця кімнати, в якій виникла пожежа, з огляду на недотримання правил протипожежної безпеки. З огляду на те, що у зв`язку зі знищенням майна позивачу також було завдано моральної шкоди, він просить стягнути з відповідача завдані збитки у розмірі 1090934,00 грн. та моральну шкоду у розмірі 20000,00 грн.

Ухвалою суду від 23.02.2024 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити у порядку загального позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою суду від 14.05.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

29.07.2024 р. від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що акт про пожежу, складений співробітниками аварійно-рятувального загону ГУ ДСНС України в Одеській області, не містить доказів пошкодження кімнат та переліку майна, що належить позивачеві, а висновок експерта не може слугувати належним доказом, оскільки відповідно до п. 5 Порядку обліку пожеж та їх наслідків, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 квітня 2023 року № 313, документом, що засвідчує факт пожежі, є акт про пожежу. В акті про пожежу та висновку експерта зазначено лише ймовірну причину пожежі, а отже – достеменно не встановлено, що саме стало причиною виникнення пожежі, що не підтверджує наявність вини відповідача у заподіянні шкоди.

У судове засідання, призначене на 29.09.2024 року, з`явились представник позивача, адвокат Іскра С.Л. та представник відповідача, адвокат Павлига М.А.

Представник позивача підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечувала х підстав зазначених у відзиві.

09.10.2024 р. від представника позивача до суду надійшли додаткові пояснення щодо питань, які постали у судовому засіданні 29.09.2024 року, в яких представником позивача зауважено, що пунктом 12 Порядку обліку пожеж та їх наслідків, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 квітня 2023 року № 313, встановлено, що прямі та побічні збитки, завдані пожежею фізичним особам, визначаються на підставі відомостей страхових організацій, витягів із рішень судових органів, висновків експертних організацій з надання відповідних послуг, висновків експертів, документів чи письмових відомостей, наданих власниками матеріальних цінностей (майна). А тому акт про пожежу та технічний висновок співробітників ГУ ДСНС України в Одеській області не є експертними дослідженнями, які мають на меті встановити матеріальні наслідки пожежі та майнові збитки завдані нею. При цьому, співробітниками аварійно-рятувального загону ГУ ДСНС України в Одеській області був визначений осередок пожежі, який знаходився у кімнаті, належній відповідачу. А отже, вина ОСОБА_4 не підлягає доведенню, оскільки відповідач, як власниця майна, не виконувала належним чином своїх обов`язків з утримання майна.

Представником позивача, адвокатом Іскрою С.Л., було надано суду письмову промову у судових дебатах, в якій зазначено, що оскільки висновками співробітників аварійно-рятувального загону ГУ ДСНС України в Одеській області та судового експерта встановлено, що найбільш ймовірною причиною виникнення даної пожежі є необережне поводження з вогнем під час паління, а осередок пожежі знаходився в районі ліжка в кімнаті, власницею якої є відповідач, особою, винною у завданні шкоди майну позивача внаслідок пожежі, є відповідач. При цьому, не є доцільним встановлювати точну причину виникнення пожежі, оскільки згідно з положеннями Конституції України, ЦК України та позицією Конституційного Суду України власність зобов`язує і не може завдавати шкоди правам та інтересам інших громадян та суспільства.

Також представник позивача зауважила, що відповідно до п. 5 Порядку обліку пожеж та їх наслідків, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 квітня 2023 року № 313, документом, що засвідчує факт пожежі, є акт про пожежу. В свою чергу, пунктом 12 вказаного Порядку затверджено, що прямі та побічні збитки, завдані пожежею фізичним особам, визначаються на підставі відомостей страхових організацій, витягів із рішень судових органів, висновків експертних організацій з надання відповідних послуг, висновків експертів, документів чи письмових відомостей, наданих власниками матеріальних цінностей (майна). Тому розмір завданих пожежею збитків встановлено висновками експерта судової будівельно-технічної експертизи ОСОБА_5 та становить 1090914,00 грн.

Крім того, представник позивача зазначила, що оскільки позивачем було доведено, що в результаті пожежі, окрім матеріальної шкоди, позивачу також було завдано моральної шкоди, позивач вважає за доцільне стягнути з відповідача відшкодування моральної шкоди грошовими коштами у розмірі 20000,00 грн. Наполягала на задоволенні позову в повному обсязі.

13.11.2025 року від представника відповідача до суду надійшли викладені у письмовій формі питання до експерта судової будівельно-технічної експертизи ОСОБА_5 щодо експертного висновку.

У судове засідання, призначене на 05.08.2026 року з`явились представник позивача, адвокат Іскра С.Л. та представник відповідача, Павлига М.А.

Представник позивача підтримала раніше викладену позицію у справі та відповіла на питання представника відповідача щодо експертного висновку, а також наголосила на тому, що доводи сторони відповідача щодо висновків експерта судової будівельно-технічної експертизи не можуть мати наслідком невзяття судом до уваги висновків експерта або зменшення визначеного експертом розміру матеріальної шкоди у зв`язку з відсутністю в матеріалах справи інших доказів на спростування визначеного розміру завданої позивачу шкоди.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечувала. Додатково зазначила, що Висновки експертизи надані позивачем не є належним доказом по справі.

Суд заслухавши думку сторін, дослідивши матеріали справи прийшов до наступних висновків.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтями 5, 12, 13, 81, 83 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що позивачу на праві спільної часткової власності належать 214/1000 часток квартири за адресою: АДРЕСА_2 на підставі договору дарування від 25.05.1995 р., зареєстрованого Другою Одеською державною нотаріальною конторою за р. № 4-Д-6562, про що Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міськради видано свідоцтво про право власності № 7-9428 від 05.07.1996 р., відповідно до якого ОСОБА_1 та ОСОБА_6 в рівних частках кожному належать 228/1000 часток квартири, про що 01 червня 2004 року до Реєстру прав власності на нерухоме майно внесено відповідний запис.

Відповідачу на праві спільної часткової власності належить 192/2000 частки квартири за адресою: АДРЕСА_2 на підставі договору дарування від 17.06.2010 р., посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кот Д.Г. за р. № 604, про що 29 червня 2010 року до Реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відповідний запис.

29 жовтня 2023 року в квартирі АДРЕСА_1 , в кімнаті, що належить відповідачу, ОСОБА_7 , виникла пожежа.

29 жовтня 2023 року на місце пожежі прибули співробітники дослідно-випробувальної лабораторії аварійно-рятувального загону спеціального призначення ГУ ДСНС України в Одеській області, якими в результаті проведених дослідних робіт було складено акт про пожежу від 29.10.2023 р. та технічний висновок № 61/29.10.2023 щодо ймовірної причини виникнення пожежі, яка виникла 29.10.2023 р. в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно із зазначеним висновком встановлено, що кімната за адресою: АДРЕСА_2 , в якій виникла пожежа, належала ОСОБА_2 . В даній кімнаті на момент виникнення пожежі проживала громадянка ОСОБА_4 . Під час огляду підлоги кімнати, в якій виникла пожежа, в післяпожежному смітті було виявлено недопалки від цигарок, що свідчило про те, що в кімнаті палили. З наданих пояснень ОСОБА_4 стало відомо, що 29 жовтня 2023 року вона знаходилася в кімнаті, вживала алкогольні напої та палила цигарки. Осоредок пожежі, яка виникла 29.10.2023 р. в квартирі АДРЕСА_3 , в кімнаті, де проживала громадянка ОСОБА_4 , за адресою: АДРЕСА_4 , знаходився в районі розташування ліжка, що розташовувалося вдовж південно-західної стіни. Найбільш ймовірною причиною виникнення даної пожежі є необережне поводження з вогнем під час паління.

Крім того, із технічного висновку № 61/29.10.2023 від 29.10.2023 р. вбачається, що в кімнаті навпроти, яка належала позивачу, ОСОБА_1 , спостерігалися термічні пошкодження вхідних дверей у вигляді провуглення дерев`яного корпусу дверної рами, утворення шару кіптяви на покрівлі стін та стелі та фрагментальне опалення пластикового корпусу телевізора.

Відповідно до висновків експерта судової будівельно-технічної експертизи ОСОБА_5 № 60/23 від 25.12.2023 р. та висновком № 38/25 від 13.08.2025 р. технічний стан, наявність та характер пошкоджень оздоблювальних покриттів 214/1000 (228/1000) частин квартири за адресою: АДРЕСА_2 вказує на пошкодження внаслідок пожежі.

Розмір завданих матеріальних збитків також встановлено висновками експерта судової будівельно-технічної експертизи ОСОБА_5 , що становить 1090914,00 грн.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зобов`язання про відшкодування шкоди - це правовідношення, в силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.

Згідно із статтею 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

З урахуванням визначених цивільно-процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства, наявні підстави для висновку, що законодавством не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди. Разом з тим потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою.

Виходячи з визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного судочинства, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності його вини у завданні шкоди позивачеві.

Факт виникнення пожежі та завдання у зв`язку із цим майну позивача пошкоджень, а також розмір заподіяної шкоди підтверджуються наданими доказами.

Щодо визначення суб`єкта, на якого покладено обов`язок з відшкодування шкоди, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини, обов`язок щодо спростування якої покладається на відповідача. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

З огляду на наведене саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності його вини в завданні шкоди позивачу.

Верховний Суд України у постанові від 19 серпня 2014 року у справі № 3-51гс14 вказав, що аналіз норм ЦК України щодо відшкодування шкоди з урахуванням визначених процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства дає підстави для висновку, що законодавством не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди, діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Наведений висновок підтверджено Верховним Судом, зокрема у постановах від 21 квітня 2021 року в справі № 648/2035/17, від 15 липня 2021 року у справі № 520/4080/16, від 27 жовтня 2021 року у справі № 461/484/18, від 09 лютого 2022 року у справі № 161/7881/20.

Загальними підставами, наявність яких є необхідною для всіх випадків відшкодування шкоди, є: а) наявність шкоди; б) протиправна поведінка заподіювача шкоди; в) причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; г) вина заподіювача шкоди. Перераховані підстави визнаються загальними, оскільки їх наявність необхідна для всіх випадків відшкодування шкоди, якщо інше не передбачено законом.

У деліктних (не договірних) правовідносинах тягар доказування покладено не на позивача, а на відповідача.

Таким чином, відповідач для звільнення його від відповідальності має довести, що шкода заподіяна не з його вини.

Конституційний Суд України виклав юридичні позиції, за якими власність гарантує не лише права власників, а й зобов`язує, покладає на них певні обов`язки. Саме про це йдеться у статтях 13 і 41 Конституції України, відповідно до яких використання власності не може завдавати шкоди людині, правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства (підпункт 5.1. пункту 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 1 листопада 2023 року № 9-р(ІI)/2023 у справі за конституційною скаргою ОСОБА_8 щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого припису пункту 2 частини другої статті 44 Закону України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції» (щодо індивідуалізації юридичної відповідальності за порушення прав споживачів).

Відповідно до ч. ч. 2, 3, 4 ст. 319 ЦК України власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Статтею 322 ЦК України передбачено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Верховний Суд у постанові від 18 січня 2023 року у справі № 642/5814/18 виклав наступну правову позицію: «Аналіз положень статті 1166 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, винне діяння заподіювача шкоди (цивільне правопорушення), яке містить такі складові: протиправна поведінка особи, настання шкоди, причинний зв`язок між ними та вина заподіювача шкоди.

Встановивши, що внаслідок пожежі, яка сталася у нежилих приміщеннях, які належать відповідачу, позивачеві завдано майнової та моральної шкоди, а відповідач не спростував належними та допустимими доказами відсутності своєї вини у спричиненні збитків позивачу (належного виконання ним, як власником, своїх зобов`язань щодо утримання майна, ініціювання належного та ефективного розслідування обставин і причин пожежі), суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, дійшов законного та обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для покладення на відповідача обов`язку відшкодувати завдану позивачеві шкоду.

Частиною шостою статті 55 Кодексу цивільного захисту населення передбачено, що обов`язок із забезпечення пожежної безпеки в жилих приміщеннях державного, комунального, громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів покладається на квартиронаймачів і власників квартир, а в жилих приміщеннях приватного житлового фонду та інших спорудах, приватних житлових будинках садибного типу, дачних і садових будинках з господарськими спорудами та будівлями - на їх власників або наймачів, якщо це обумовлено договором найму.

Саме власник несе повну відповідальність за дотримання правил пожежної безпеки (постанова Верховного Суду від 24 червня 2019 року у справі № 902/435/18)» (постанова Верховного Суду від 19 червня 2023 року у справі № 761/25211/18)».

Аналогічну правову позицію викладено й у постанові Верховного Суду від 03 травня 2022 року у справі № 521/14202/14-ц: «Частинами четвертою-п`ятою статті 319 ЦК України передбачено, що власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 322 ЦК України).

Протиправна поведінка відповідача полягає у бездіяльності, а саме в тому, що недотримання нею, як власником будинку, правил пожежної безпеки при експлуатації електричних приладів у будинку (електричної розетки), призвело до виникнення аварійного режиму і пожежі, яка перекинулась на будинок позивача і завдала останньому майнової шкоди (збитків).

Між протиправною поведінкою відповідача і шкодою є причинний зв`язок.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04 серпня 2020 року у справі № 925/1478/16).

Цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди. Якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦК України щодо відшкодування шкоди, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 27 грудня 2019 року у справі № 686/11256/16-ц).

З огляду на те, що позивач зазнав збитків внаслідок пожежі, пожежа сталася з вини відповідача, що підтверджується належними і допустимими доказами, поведінка відповідача була протиправною (вона не дотрималась вимог пожежної безпеки щодо експлуатації електричних приладів у будинку), між збитками позивача і протиправною поведінкою відповідача є причинний зв`язок, суди дійшли правильного висновку про часткове задоволення позову, з врахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження розміру завданих збитків».

Крім цього, в постанові Верховного Суду від 05 січня 2024 року у справі № 757/75448/17-ц зазначено наступне: «Нормами статей 151, 156, 177 ЖК України визначено, що громадяни (власники, наймачі, члени їх сімей) зобов`язані забезпечувати схоронність жилих приміщень, бережно ставитися до санітарно-технічного та іншого обладнання, до об`єктів благоустрою, додержувати правил утримання жилого будинку і придомової території, правил пожежної безпеки, додержувати чистоти і порядку в під`їздах, кабінах ліфтів, на сходових клітках і в інших місцях загального користування.

У пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», яка є релевантною і до норм нового ЦК України, судам роз`яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв`язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.

Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини, якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. За обставинами справи цю презумпцію мала б спростувати саме відповідачка, що нею не зроблено.

Отже, з огляду на викладене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди, а позивач доводить протиправність дій, наявність шкоди та її розмір й причинно-наслідковий зв`язок. Позивач зазначене довела».

Враховуючи вищевикладене, вбачається, що відшкодування шкоди, завданої пошкодженням майна позивача внаслідок пожежі повинно здійснюватися особою, у власності якої перебуває об`єкт нерухомого майна, в якому виник осередок пожежі внаслідок недотримання правил пожежної безпеки, дотримання яких покладено на власника майна.

Тобто утримання майна та, зокрема, забезпечення дотримання правил пожежної безпеки належить до обов`язків власника, а обов`язок з відшкодування заподіяної позивачу майнової та моральної шкоди внаслідок виникнення пожежі покладається саме на власника як відповідальну за використання власності без шкоди суспільству особу.

Отже, у разі встановлення конкретної особи, яка завдала шкоду, відбувається розподіл тягаря доказування: позивач повинен довести наявність шкоди та причинний зв`язок, відповідач доводить відсутність протиправності та вини (схожий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20, у постанові від 25 січня 2023 року у справі № 522/2891/20).

Доказів того, що пожежа сталася не з його вини, відповідачем не надано.

Таким чином, зважаючи на викладене вище, суд відхиляє аргументи відповідача щодо відсутності причинно-наслідкового зв`язку між бездіяльністю відповідача та наслідками, що настали у вигляді заподіяння позивачу майнової шкоди.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Згідно з ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними діями чи бездіяльністю майну фізичної особи відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Враховуючи встановлені судом обставини та положення чинного законодавства, слід зазначити, що під час вирішення питання про відшкодування завданої пожежею майнової шкоди обов`язковому врахуванню підлягає факт виплати потерпілій особі цільової матеріальної допомоги. Зокрема, Приморською районною адміністрацією на підставі Протоколу № 22 від 23.09.2024 було виплачено кошти у розмірі 50 000,00 грн як цільову допомогу у зв`язку з наслідками пожежі. Оскільки зазначені кошти спрямовані на часткове покриття збитків, завданих тим самим надзвичайним випадком, їх слід зарахувати як частину відшкодування заподіяної майнової шкоди. Ігнорування чи незарахування цієї допомоги призвело б до подвійного відшкодування та безпідставної надкомпенсації збитків за рахунок бюджетних коштів та стягнення з відповідача, що суперечить загальним засадам цивільного законодавства, принципам справедливості, розумності та недопущення збагачення за рахунок інших осіб. Відповідно, загальний розмір майнової шкоди, що підлягає стягненню з відповідача, підлягає зменшенню на суму фактично виплаченої цільової допомоги від районної адміністрації.

Відповідно до ч. 1 ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно з ч. 2 ст. 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини. Тобто в деліктних зобов`язаннях передбачено презумпцію вини, якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (ч. 2 ст. 1192 ЦК України).

Суд дійшов висновку, що позивачем доведено факт завдання йому шкоди в результаті виникнення пожежі у кімнаті відповідача, протиправну бездіяльність відповідача з утримання власності та причинний зв`язок між ними. Розмір заподіяної шкоди підтверджується матеріалами справи. В свою чергу, відповідачем відповідно до вимог статей 10-13, 49, 81, 89 ЦПК України року вказані факти не спростовано та не доведено відсутність вини та підстав для відшкодування шкоди.

Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Крім цього, згідно змісту п. 3постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», якою роз`яснено схожі за своєю суттю правовідносини, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Також, відповідно до п. 5 цієї ж постанови Пленуму, обов`язковому доведенню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Положеннями п. 9 даної постанови Пленуму роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

У практиці ЄСПЛ порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань і незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди.

Тобто, у даній категорії справ, і у даній справі зокрема (зважаючи на доводи позивача), слід встановити наявність загальних підстав для стягнення моральної шкоди, а саме: факту заподіяння позивачу (позивачам) шкоди, суть якої повинна полягати у душевних стражданнях, яких позивач зазнав у зв`язку з протиправною поведінкою щодо них; протиправність діяння відповідача; наявність причинного зв`язку між заподіяною шкодою і протиправним діянням відповідача; вину відповідача у заподіянні такої.

При цьому кожен із вказаних складових повинен бути підтверджений належними та допустимими доказами.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі №752/17832/14-ц дійшла висновку про те, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22) гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема, тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Оцінюючи наведені докази в їх сукупності та взаємному зв`язку відповідно до вимог статті 89 ЦПК України, суд вважає їх достатніми, належними, допустимими та достовірними для встановлення факту заподіяння позивачу моральних страждань внаслідок протиправних дій відповідача. За таких обставин суд доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди.

Суд приймає до уваги доводи позивача про завдання йому моральної шкоди, що виразилася в душевних стражданнях, яких він зазнав і враховує ступінь їх глибини, оскільки вина відповідача у заподіяні факту моральної шкоди повністю підтверджується матеріалами справи.

Таким чином, суд, оцінивши докази в їх сукупності, при визначенні суми моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, враховує характер та ступінь її завдання, та виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, вважає, що вказана позовна вимога підлягає задоволенню частково, а саме з відповідача, як заподіювача шкоди підлягає стягненню 20000,00 грн. моральної шкоди на користь позивача, яка, на думку суду, буде достатньою компенсацією завданих душевних страждань.

Виходячи з вищевикладеного суд приходить до висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76,77, 141, 259, 263, 264, 265, 268, 272, 273 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди– задовольнити частково.

Стягнути зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок пожежі, яка сталась 29 жовтня 2023 року, у розмірі 1040914,00 грн.

Стягнути зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок пожежі, яка сталась 29 жовтня 2023 року, у розмірі 20 000 (двадцять тисяч) гривень 00 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст. 354 ЦПК України.

Суддя А.В. Науменко

Повний текст рішення виготовлений 26.08.2026 року.

Суддя А.В. Науменко

14.08.26