Постанова від 24 серпня 2026 р. у справі №127/6116/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/6116/26

Провадження № 22-ц/801/1837/2026

Категорія: 41

Головуючий у суді 1-ї інстанції Антонюк В. В.

Доповідач:Панасюк О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2026 рокуСправа № 127/6116/26м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач),

суддів Голоти Л. О., Сала Т. Б.,

розглянувши в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – адвоката Кравчука М. О. на рішення Вінницького міського суду Вінницької області у складі судді Антонюка В. В. від 11 травня 2026 року (дата складання повного тексту судового рішення відповідає даті його ухвалення),

встановив:

У лютому 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» (далі – ТОВ «Укр Кредит Фінанс») звернулося до суду з цим позовом, за яким просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь 94 430 грн 66 к. заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії № 1408-6664 (далі – кредитний договір № 1408-6664) від 14 червня 2024 року, яка складається з:

- 21 000 грн 00 к. простроченої заборгованості за кредитом;

- 73 430 грн 66 к. простроченої заборгованості за нарахованими процентами,

а також 2 662 грн 40 к. у відшкодування сплаченого судового збору.

На обґрунтування позовних вимог покликалося на те, що 14 червня 2024 між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 1408-6664, за умовами якого товариство надало позичальнику кредит у сумі 21 000 грн 00 к., строком кредитування 300 днів, на заявлений строк 14 днів, зі зниженою процентною ставкою 1,20 % в день та стандартною процентною ставкою 1,50 % в день.

Кредитний договір укладено в електронному вигляді та підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора.

ОСОБА_1 не виконав свої зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим виникла заборгованість у розмірі 106 001 грн 66 к., яка складається з: 21 000 грн 00 к. простроченої заборгованості за кредитом; 84 798 грн 00 к. простроченої заборгованості за нарахованими процентами; 203 грн 66 к. – комісії за надання кредиту.

ТОВ «Укр Кредит Фінанс» було прийнято рішення про можливість застосування до ОСОБА_1 . Програми лояльності для споживачів фінансових послуг, зокрема часткового списання заборгованості за нарахованими процентами у сумі 11 571 грн 00 к. за умови погашення позичальником решти заборгованості за кредитним договором у розмірі 94 430 грн 66 к.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 11 травня 2026 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 1408-6664 у розмірі 94 430 грн 66 к., з яких: 21 000 грн 00 к. – заборгованість за тілом кредиту, 73 430 грн 66 к. – заборгованість за нарахованими процентами, а також 2 622 грн 40 к. у відшкодування сплаченого судового збору

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між сторонами виникли кредитні відносини, ОСОБА_1 отримав кредитні кошти, свої зобов`язання щодо повернення коштів за кредитним договором в установлені договором строки не виконав, що призвело до утворення заборгованості, яка підлягає стягненню.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – адвокат Кравчук М. О., посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просив рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 травня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Апеляційна скарга мотивована тим, що в матеріалах справи відсутній кредитний договір із чіткими істотними умовами, докази його підписання електронним підписом або одноразовим ідентифікатором, а також первинні документи, що підтверджують факт отримання коштів ОСОБА_1 . Нараховані проценти за користування кредитом є надмірними, несправедливими в розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та статті 21 Закону України «Про споживче кредитування», а їх нарахування поза межами строку кредитування та стягнення комісії за видачу кредиту суперечать правовим позиціям Великої Палати Верховного Суду у справах № 444/9519/12, № 912/1120/16 та вимогам законодавства про захист прав споживачів.

Крім того звертав увагу, що позивач не надав належних доказів направлення відповідачу позовної заяви листом з описом вкладення через «Укрпошту», а надсилання через систему «Е-ПОСТ» не відповідає вимогам статті 183 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) щодо підписання документів. Також зазначав, що відповідач страждає на хронічне психічне захворювання, проте суд першої інстанції не витребував медичну документацію та не призначив судово-психіатричну експертизу для перевірки здатності відповідача розуміти свої дії на момент укладення договору.

ТОВ «Укр Кредит Фінанс» подало відзив на апеляційну скаргу, за яким просило залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, як таке, що ухвалене з дотриманням норм процесуального права, відповідно до встановлених обставин справи та норм матеріального права, якими регулюються правовідносини сторін.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Частинами першою – третьою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 14 червня 2024 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 1408-6664, який підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису), містить реквізити та підписи сторін.

Відповідно до умов кредитного договору ТОВ «Укр Кредит Фінанс» надало ОСОБА_1 кредит в розмірі 21 000 грн 00 к., строком кредитування 300 днів, на заявлений строк 14 днів, зі зниженою процентною ставкою 1,20 % в день та стандартною процентною ставкою 1,50 % в день.

ОСОБА_1 не виконав свої зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим виникла заборгованість у розмірі 106 001 грн 66 к., яка складається з: 21 000 грн 00 к. простроченої заборгованості за кредитом; 84 798 грн 00 к. простроченої заборгованості за нарахованими процентами; 203 грн 66 к. – комісії за надання кредиту.

Між сторонами виник спір з приводу повернення грошових коштів, отриманих в кредит, та відповідальності за неналежне виконання зобов`язань позичальником.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним судом.

Згідно з частиною першою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблений висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Відповідно до статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Закон України «Про електронну комерцію» (далі – Закон) визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції. Статтею 3 цього Закону визначено, що електронний договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частин сьомої, дванадцятої статті 11 Закону електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у визначеному статтею 12 цього Закону порядку, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону).

Статтею 12 Закону встановлено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

За правилами частин першої, другої статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та / або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

З алгоритму укладення електронного кредитного договору слідує, що без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, який використовується позичальником як аналог власноручного підпису), без здійснення входу позичальником на веб-сайт за допомогою Логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між сторонами не було б укладено.

Як видно з матеріалів справи договір позики між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису (одноразовий ідентифікатор «А0998»). Зі змісту договору встановлено, що ОСОБА_1 при його оформленні зазначив свої персональні дані, зокрема ідентифікаційний номер платника податків, паспортні дані, місце проживання, номер особистого електронного платіжного засобу: 536354ххххх6267, електронну пошту.

ОСОБА_1 через особистий кабінет на веб-сайті позикодавця подав заявку на отримання позики за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання позики, після чого позикодавець надіслав ОСОБА_1 за допомогою засобів зв`язку одноразовий ідентифікатор, який заявник використав для підтвердження підписання договору позики.

Сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі ОСОБА_1 для укладення такого договору, на таких умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Отже підписанням кредитного договору № 1408-6664 від 14 червня 2024 року ОСОБА_1 підтвердив прийняття відповідних умов надання кредиту, а також засвідчив, що він повідомлений кредитодавцем у встановленій законом формі про всі умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України. Без вчинення вказаних дій щодо реєстрації та внесення особистих даних для оформлення кредитного договору, у тому числі номеру телефону та / або електронної пошти для отримання одноразового ідентифікатора, такий правочин не був би укладений. Для підтвердження факту видачі кредитних коштів позивачем до позовної заяви долучено квитанцію платіжної системи LiqPay № 2475693124 від 14 червня 2024 року про успішність проведення платежу ОСОБА_1 згідно з кредитним договором № 1408-6664 в сумі 21 000 грн 00 к. на платіжну картку № НОМЕР_1 .

Вказаний документ містить усі необхідні реквізити, що ідентифікують призначення платежу, зокрема виконання зобов`язань за кредитним договором № 1408-6664 від 14 червня 2024 року, що в сукупності з іншими матеріалами справи беззаперечно підтверджує наявність правовідносин між сторонами справи згідно з укладеним кредитним договором.

Отже наявні у матеріалах справи докази підтверджують факт укладення кредитного договору з відповідачем та перерахування йому коштів за договором позики.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом частини другої статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, то кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За приписами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Укладаючи кредитний договір № 1408-6664 сторони погодили наступні умови:

Відповідно до пунктів 4.6. та 10.2. договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється на залишок неповерненої суми кредиту за кожен день користування кредитом, починаючи з дня видачі кредиту та до дати фактичного повернення всієї суми кредиту, за наступною ставкою:

Стандартна процентна ставка становить 1,50 % за кожен день користування кредитом (вказана процентна ставка застосовується протягом усього строку дії цього договору, за виключенням строку використання права користування кредитом за зниженою ставкою).

Знижена процентна ставка становить 1,20 % за кожен день користування кредитом, яка надається кредитодавцем виключно як знижка на користування кредитом та є заохоченням позичальника до сумлінного виконання умов договору.

Згідно з пунктом 4.9. кредитного договору № 1408-6664 строк кредитування, тобто строк, на який надається кредит позичальнику, складає 300 календарних днів (до 09 квітня 2025 року) з моменту перерахування кредиту позичальнику, строк договору є рівним строку кредитування.

Отже базовий період – період (строк) протягом якого боржник (позичальник) буде сплачувати саме 1,20 % за користування кредитом (в даному випадку – 14 днів) (пункт 4.4. договору), а строк кредитування – строк на який видаються грошові кошти позичальнику, якими він може користуватися (в даному випадку – 300 днів) (пункт 4.9. договору) і за який нараховуються проценти в розмірі 1,50 % за кожен день користування кредитом (стандартна процента ставка, пункт 4.6 договору).

Відповідно до пункту 2.3. договору для мінімізації загальних витрат позичальника за кредитом кредитодавець рекомендував позичальнику здійснити повне погашення кредиту протягом 140 днів з дати отримання кредиту ануїтетними платежами згідно з рекомендованим графіком оплат у вигляді таблиці, відображеної у договорі.

Крім того пунктом 4.11. договору передбачено орієнтовну вартість кредиту за весь строк кредитування, яка складає 108 444 грн 92 к.

Таким чином сторонами було погоджено процентну ставку, яку має сплатити ОСОБА_1 у межах строку кредитування з 14 червня 2024 року по 09 квітня 2025 року за користування кредитними коштами.

При цьому як видно з розрахунку заборгованості кредитодавцем здійснювалося нарахування за процентами за користування кредитом (згідно з пунктами 4.6. та 10.2. кредитного договору) в строк договору (відповідно до пункту 4.9 договору), що погоджений між сторонами:

- за період з 14 червня 2024 року по 27 червня 2024 року (включно) нараховано знижену ставку 1,20 %;

- за період з 28 червня 2024 року по 06 липня 2024 року (включно) застосовано стандартну процентну ставку 1,50 % у зв`язку із простроченою заборгованістю;

- за період з 07 липня 2024 року по 25 липня 2024 року (включно) нараховано знижену ставку 1,20 % у зв`язку з частковим погашенням боргу на загальну суму 10 569 грн 34 к. (6 474 грн 34 к. та 4 095 грн 00 к.);

- за період з 26 липня 2024 року по 09 квітня 2025 року (включно) застосовано стандартну процентну ставку 1,50 % у зв`язку із простроченою заборгованістю.

Отже нарахування процентів за користування кредитом є правомірним, підтверджується умовами кредитного договору та доказами кредитної заборгованості.

Розрахунок заборгованості за кредитним договором, укладеним між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 , наданий суду позивачем, є належним та допустимим доказом, стосовно надання кредитних коштів клієнту, отримання і використання таких коштів клієнтом, а також нарахування процентів.

Згідно з статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною першою статті 95 ЦПК України встановлено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

За загальними принципами цивільного судочинства змагальності та диспозитивності (статті 12, 13 ЦПК України) сторони є рівними у своїх правах щодо подання доказів та вільними у виборі способів доказування.

Таким чином, з урахуванням наявних у справі письмових доказів та пояснень позивача, викладених у позовній заяві, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту та нарахованими процентами.

Натомість, якщо відповідач заперечує проти позову, то згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України саме на нього покладається обов`язок доводити такі заперечення відповідними доказами.

Проте ОСОБА_1 та його представник – адвокат Кравчук М. О. не надали суду жодних доказів на спростування факту укладення кредитного договору або факту перерахування та отримання позичальником кредитних коштів.

Будь яких доказів, які б спростували заповнення ОСОБА_1 відповідної форми із зазначенням своїх персональних даних на веб-сайті кредитодавця, належності використаних засобів зв`язку, зокрема номеру мобільного телефону та / або електронної пошти, які використовувались при укладенні договору, іншій особі ніж ОСОБА_1 , а також як укладення самого договору, так і отримання ним коштів на картковий рахунок № НОМЕР_2 (зокрема банківської виписки за цим рахунком) матеріали справи не містять.

Крім того заперечуючи правильність нарахування заборгованості за кредитним договором ОСОБА_1 та його представник – адвокат Кравчук М. О. не навели власного розрахунку та не спростували розрахунок, складений позивачем.

Доводи апеляційної скарги про те, що нарахована сума процентів за користування кредитом не відповідає вимогам чинного законодавства про захист прав споживачів, такий розмір процентів є несправедливим та суперечить принципам добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, апеляційний суд відхиляє, тому що, як зазначалось вище, проценти згідно з частиною першою статі 1048 ЦК України визначаються сторонами у договорі позики (кредиту) і, відповідно, входять до основного зобов`язання за кредитним договором, а не є правовим наслідком порушення зобов`язання, зокрема сплатою неустойки (пункт 3 частини першої статті 611, частини першої статті 549 ЦК України), а тому до них не застосовуються приписи статей 11, 18 Закону Україна «Про захист прав споживачів».

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 страждає на хронічне психічне захворювання, а суд першої інстанції не витребував медичну документацію та не призначив судово-психіатричну експертизу, то апеляційний суд виходять з такого.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою, четвертою, п`ятою, восьмою статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Відповідач повинен подати суду докази разом з поданням відзиву.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

У випадку визнання поважними причини неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

За змістом пункту 2 частини першої статті 105 ЦПК України призначення експертизи судом є обов`язковим за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити, зокрема психічний стан особи .

Відповідно до частини першої статті 106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

Отже призначення експертизи судом для з`ясування психічного стану особи здійснюється виключно за умови подання відповідного клопотання учасником справи.

Також апеляційний суд враховує, що статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Самі по собі посилання на наявність захворювання чи подання медичних документів (виписок з лікарні) не є автоматичною підставою для визнання правочину недійсним та таку презумпцію не спростовують. Психічний стан особи та її здатність усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними на момент укладення договору також презумується (стаття 3 Закону України «Про психіатричну допомогу»). Відповідно правочин, який дієздатна особа вчинила, у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій і не могла керувати ними, є оспорюваним правочином (частина третя статті 215 ЦК України) і може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи у порядку, встановленому статтею 225 ЦК України.

Заперечень щодо дійсності кредитного договору з підстав, передбачених цією статтею, відповідач та його представник – адвокат Кравчук М. О. не заявляли під час розгляду справи судом першої інстанції, як і не клопотали про призначення судово-психіатричної експертизи. Окремого позову про визнання кредитного договору недійсним ОСОБА_1 також не подавав.

Таким чином доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які є підставою для скасування чи зміни рішення суду.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

За змістом статті 374 ЦПК України апеляційний суд залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення відповідно до норм матеріального права і з додержанням норм процесуального права (стаття 375 ЦПК України).

Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Кравчука М. О. залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 травня 2026 року – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий О. С. Панасюк

Судді: Л. О. Голота

Т. Б. Сало