Суд: Полтавський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Кримінальне
Категорія: Шахрайство
Дата: 24 серпня 2026 р.
Справа: №1/1615/3687/2012
Суддя: Костенко В. Г.
ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 1/1615/3687/2012 Номер провадження 11/814/1/26Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
ВИРОК
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 серпня 2026 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду в складі:
головуючого – суддіОСОБА_2 ,
суддівОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з секретарем з участю прокурора захисника засудженогоОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Полтава кримінальну справу за апеляціями потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 та ОСОБА_25 на вирок Крюківського районного суду м. Кременчук Полтавської області від 20 серпня 2012 року,
ВСТАНОВИЛА:
Цим вироком ОСОБА_8 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Перещепине Новомосковського району Дніпропетровської області, мешканець АДРЕСА_1 , громадянин України, з вищою освітою, неодружений, несудимий,
визнаний винуватим та засуджений:
-за ч.1 ст.190 КК України – на 3 (три) роки обмеження волі;
-за ч.2 ст.190 КК України – на 4 (чотири) роки обмеження волі.
Відповідно до ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом часткового складання призначених покарань, остаточно засуджений на 5 (п`ять) років обмеження волі.
На підставі ст.75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки, з покладенням певних обов`язків, передбачених ст.76 цього Кодексу.
Постановлено стягнути з ОСОБА_8 на користь потерпілих:
- ОСОБА_26 майнову шкоду в сумі 4972 грн;
- ОСОБА_9 майнову шкоду в сумі 20350 грн;
- ОСОБА_27 майнову шкоду в сумі 8831 грн;
- ОСОБА_28 майнову шкоду в сумі 5101 грн;
- ОСОБА_29 майнову шкоду в сумі 1428 грн;
- ОСОБА_30 майнову шкоду в сумі 6451 грн;
- ОСОБА_31 майнову шкоду в сумі 5991 грн;
- ОСОБА_32 майнову шкоду в сумі 1730 грн;
- ОСОБА_33 майнову шкоду в сумі1882 грн;
- ОСОБА_15 майнову шкоду в сумі 14341 грн;
- ОСОБА_34 майнову шкоду в сумі 5759 грн;
- ОСОБА_35 майнову шкоду в сумі2586 грн;
- ОСОБА_14 майнову шкоду в сумі 7482 грн;
- ОСОБА_36 майнову шкоду в сумі 1690 грн;
- ОСОБА_37 майнову шкоду в сумі 1771 грн;
- ОСОБА_24 майнову шкоду в сумі 5672 грн;
- ОСОБА_38 майнову шкоду в сумі 5745 грн;
- ОСОБА_39 майнову шкоду в сумі 5585 грн;
- ОСОБА_11 майнову шкоду в сумі 5874 грн;
- ОСОБА_18 майнову шкоду в сумі 5982 грн;
- ОСОБА_22 майнову шкоду в сумі 7086 грн;
- ОСОБА_20 майнову шкоду в сумі 4120 грн;
- ОСОБА_40 майнову шкоду в сумі 3900 грн;
- ОСОБА_41 майнову шкоду в сумі 1563 грн;
- ОСОБА_42 майнову шкоду в сумі 2415 грн;
- ОСОБА_43 майнову шкоду в сумі 3612 грн;
- ОСОБА_12 майнову шкоду в сумі 2365 грн;
- ОСОБА_44 майнову шкоду в сумі 5151 грн;
- ОСОБА_45 майнову шкоду в сумі 10088 грн;
- ОСОБА_46 майнову шкоду в сумі 5584 грн;
- ОСОБА_47 майнову шкоду в сумі 1422 грн;
- ОСОБА_48 майнову шкоду в сумі 1672 грн;
- ОСОБА_49 майнову шкоду в сумі 4130 грн;
- ОСОБА_21 майнову шкоду в сумі 7395 грн;
- ОСОБА_50 майнову шкоду в сумі 5760 грн;
- ОСОБА_13 майнову шкоду в сумі 4260 грн;
- ОСОБА_51 майнову шкоду в сумі 2300 грн;
- ОСОБА_52 майнову шкоду в сумі 2515 грн;
- ОСОБА_25 майнову шкоду в сумі 6514 грн;
- ОСОБА_17 майнову шкоду в сумі 6593 грн;
- ОСОБА_19 майнову шкоду в сумі 5898 грн;
- ОСОБА_23 майнову шкоду в сумі 4445 грн;
- ОСОБА_10 майнову шкоду в сумі 9600 грн.
Згідно з вироком суду, ОСОБА_8 засуджений за вчинення кримінальних правопорушень за таких обставин.
12 листопада 2012 року ОСОБА_8 , будучи фізичною особою – підприємцем, уклав договір на виготовлення, доставку і встановлення металопластикової балконної рами з потерпілою ОСОБА_26 та отримав від неї грошові кошти в сумі 4972 грн.
В подальшому, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, керуючись корисливим мотивом, не виконав передбаченого умовами договору обов`язку перерахувати отримані від потерпілої грошові кошти на розрахунковий рахунок ТОВ «Статус Групп» та складене замовлення направити через мережу Інтернет за програмою «Курбацького», заволодівши таким чином, шляхом обману, грошовими коштами потерпілої на вказану суму.
Крім того, в період часу з 26 листопада 2011 року до 10 квітня 2012 року ОСОБА_8 аналогічним способом уклав договори на виготовлення, доставку та встановлення металопластикових виробів з потерпілими ОСОБА_9 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_25 , ОСОБА_29 , ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_32 , ОСОБА_55 , ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , ОСОБА_17 , ОСОБА_36 , ОСОБА_56 , ОСОБА_57 , ОСОБА_35 , ОСОБА_58 , ОСОБА_59 , ОСОБА_18 , ОСОБА_11 , ОСОБА_39 , ОСОБА_38 , ОСОБА_24 , ОСОБА_16 , ОСОБА_22 , ОСОБА_20 , ОСОБА_60 , ОСОБА_61 , ОСОБА_62 , ОСОБА_63 , ОСОБА_64 , ОСОБА_12 , ОСОБА_65 , ОСОБА_66 , ОСОБА_67 , ОСОБА_68 , ОСОБА_69 , ОСОБА_49 , ОСОБА_21 , ОСОБА_50 , ОСОБА_13 , ОСОБА_51 , ОСОБА_23 , ОСОБА_10 та ОСОБА_52 і отримав від кожного з потерпілих грошові кошти у розмірі вказаної вище майнової шкоди.
В подальшому, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, керуючись корисливим мотивом, не виконав передбаченого умовами договорів обов`язку перерахувати отримані від потерпілих грошові кошти на розрахунковий рахунок ТОВ «Статус Групп» та складене замовлення направити через мережу Інтернет за програмою «Курбацького», заволодівши таким чином, шляхом обману, грошовими коштами кожного з потерпілих у розмірі вказаної вище майнової шкоди.
Кримінальна справа розглянута в порядку, передбаченому ч.3 ст.299 КПК України (1960 року).
В апеляціях потерпілі ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 та ОСОБА_24 просять скасувати вирок суду стосовно ОСОБА_8 та постановити новий вирок, яким засудити його за ч.4 ст.190 КК України.
При цьому зазначають, що злочини вчинені підсудним відносно осіб похилого віку та інвалідів і наголошують, що ОСОБА_8 не відшкодував заподіяну майнову шкоду жодному з потерпілих.
Вважають, що вчинене ОСОБА_8 діяння є складним продовжуваним злочином з огляду на єдність його умислу.
В апеляції потерпіла ОСОБА_25 просить засудити ОСОБА_8 на 4 роки позбавлення волі з позбавленням права займатись підприємницькою діяльністю строком на 3 роки.
При цьому стверджує про відсутність у ОСОБА_8 щирого каяття.
Наголошує, що підсудний не відшкодував заподіяну шкоду жодному з потерпілих.
Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого ОСОБА_8 та його захисника, які вважали вирок суду законним та обґрунтованим, думку прокурора, який вважав безпідставним застосування приписів ст.75 КК України при призначенні покарання, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів приходить до такого.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 25 серпня 2026 року ОСОБА_8 звільнений від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК України, на підставі ст.49 цього Кодексу у зв`язку із закінченням строків давності, а провадження у кримінальній справі №1615/3687/2012 в цій частині закрито на підставі п.5 ч.1 ст.7-1 КПК України 1960 року.
Доводи апеляцій потерпілих про необхідність кваліфікації дій ОСОБА_8 за ч.4 ст.190 КК України з огляду на те, що інкриміновані йому дії необхідно розглядати як продовжуваний злочин, є непереконливими.
Відповідно до ст. 32 КК України повторністю кримінальних правопорушень визнається вчинення двох або більше кримінальних правопорушень, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу.
Повторність, передбачена частиною першою цієї статті, відсутня при вчиненні продовжуваного злочину, який складається з двох або більше тотожних діянь, об`єднаних єдиним злочинним наміром.
Отже, від повторності кримінальних правопорушень необхідно відрізняти продовжуване кримінальне правопорушення, що складається із двох або більше вчинених у різний час тотожних злочинних діянь, які об`єднані єдиним злочинним наміром.
Об`єднання тотожних діянь єдиним злочинним наміром означає, що до вчинення першого з низки тотожних діянь особа усвідомлює, що для реалізації її злочинного наміру необхідно вчинити декілька таких діянь, кожне з яких спрямовано на реалізацію цього наміру.
При повторності ж тотожних кримінальних правопорушень кожне із них має власну суб`єктивну сторону, зокрема самостійний умисел, який виникає щоразу перед вчиненням окремого кримінального правопорушення.
Місцевий суд правильно встановив, що інкриміновані ОСОБА_8 дії за ч.2 ст.190 КК України з самого початку не охоплювалися єдиним умислом на заволодіння шахрайським способом грошовими коштами потерпілих на загальну суму 255217 грн.
Натомість засуджений щоразу під час укладення з кожним із потерпілих договору на виготовлення, доставку та встановлення металопластикових виробів на різні суми залежно від обсягів отриманих замовлень керувався самостійним умислом на заволодіння належними їм грошовими коштами і виконував усі необхідні дії для досягнення злочинної мети у кожному окремому випадку.
Таким чином, кожен з епізодів мав самостійний умисел, а тому не можна вважати вчинений ОСОБА_8 злочин продовжуваним.
Більше того, відповідно до вимог ч.1 ст.275 КПК України 1960 року розгляд справи провадиться тільки відносно підсудних і тільки в межах пред`явленого їм обвинувачення.
За наведених обставин є неприйнятними доводи потерпілих про причетність до інкримінованих ОСОБА_8 дій інших осіб, оскільки такі обставини органом досудового слідства не інкримінувалися засудженому, а суд згідно зі ст.275 КПК України 1960 року не вправі вийти за межі висунутого обвинувачення.
Доводи потерпілої ОСОБА_25 про м`якість призначеного ОСОБА_8 покарання є обґрунтованими.
Відповідно до п.5 ч.1 ст.367 КПК України 1960 року підставами для скасування або зміни судових рішень, зазначених у частині першій статті 347 цього Кодексу, при розгляді справи в апеляційному суді є невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого.
Згідно зі ст.372 КПК України 1960 року невідповідним ступеню тяжкості злочину та особі засудженого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею Кримінального кодексу, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим як внаслідок м`якості, так і суворості.
Приписами ч.1 ст.378 КПК України 1960 року передбачено, що апеляційний суд скасовує вирок суду першої інстанції і постановляє свій вирок у випадку необхідності застосування більш суворого покарання та неправильного звільнення засудженого від відбуття покарання.
Відповідно до вимог ст.65 КК України, при призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання.
Згідно з ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Згідно зі ст.372 КПК України 1960 року невідповідним ступеню тяжкості злочину та особі засудженого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею Кримінального кодексу, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим як внаслідок м`якості, так і суворості.
Термін «явно несправедливе покарання» вказує на істотну диспропорцію між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості та індивідуалізації, покарання повинно бути співмірним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про винувату особу.
Пропорційність покарання вищезазначеним складовим є проявом справедливості як однієї з основоположних засад кримінального провадження.
Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.
Тобто, залежно від конкретних обставин справи, особи винного, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності суд вправі визначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме перевихованню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому.
Санкцією ч.2 ст.190 КК України (в редакції, чинній на час вчинення злочину) передбачено покарання у виді штрафу від п`ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправних робіт на строк від одного до двох років, або обмеження волі на строк до п`яти років, або позбавлення волі на строк до трьох років.
Суд першої інстанції, мотивуючи своє рішення щодо обрання ОСОБА_8 покарання у виді обмеження волі врахував щире каяття засудженого, визнання вини та сприяння розкриттю злочину.
Проте, ухвалюючи таке рішення, місцевий суд залишив поза увагою ряд наступних обставин.
Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання.
Щире каяття це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до вчиненого, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації.
Більше того, факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.
Однак, у матеріалах справи відсутні дані, які б підтверджували щире каяття ОСОБА_8 .
Саме по собі визнання своєї провини, що стало підставою для розгляду провадження в порядку ч.3 ст.299 КПК України, не вказує, що зізнання ОСОБА_8 стало результатом тривалого роздуму й затятої внутрішньої боротьби та свідчить про рішучість стати на шлях виправлення, самоосуд свого вчинку.
Крім того, про відсутність щирого каяття свідчить той факт, що засуджений не вжив жодного заходу для відшкодування потерпілим заподіяної внаслідок вчиненого злочину майнової шкоди.
Щодо активного сприяння розкриттю злочину, то воно, як обставина, що пом`якшує покарання, означає добровільну допомогу слідству і має бути активним, тобто певним чином ініціативним.
Як видно із матеріалів справи, ОСОБА_8 хоча і визнав свою вину, проте нових даних по справі, крім тих, що були здобуті органом досудового слідства, не повідомив, а всі обставини злочину встановлені самостійно правоохоронними органами.
Тому його поведінка не є проявом активного сприяння розкриттю злочину.
З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що визначена судом міра покарання не відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, та не є пропорційною характеру вчинених дій та даним про особу засудженого.
Обґрунтованими є і доводи потерпілої ОСОБА_25 про безпідставне звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком.
Згідно з ч.1 ст.75 КК України (в редакції, чинній на час вчинення злочину) якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Звільняючи ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням, суд обґрунтував своє рішення тим, що засуджений раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, має постійне місце проживання, вибачився перед потерпілими, а тому його виправлення та перевиховання можливе без ізоляції від суспільства.
Разом з тим, пославшись на ці обставини, суд не врахував належним чином, як того вимагають положення ст.75 КК України, конкретні обставини справи.
Так, місцевий суд залишив поза увагою кількість епізодів злочинної діяльності, які засуджений вчинив стосовно осіб похилого віку, а також характер вчинених ним дій, які мали систематичний характер, що свідчить про його стійку антисоціальну спрямованість.
Крім того, про неможливість виправлення засудженого без реального відбуття покарання також свідчить і процесуальна поведінка ОСОБА_8 , який після ухвалення оскаржуваного вироку та під час розгляду справи судом апеляційної інстанції змінив місце проживання та протягом тривалого часу переховувався від суду, у зв`язку з чим був оголошений в розшук.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком не відповідає вимогам ст.75 КК України.
Виходячи з положень ст.65 та ст.50 КК України, призначаючи ОСОБА_8 покарання, колегія суддів враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, конкретні обставини справи, наведені дані про особу засудженого, відсутність обставин, що обтяжують покарання, і вважає за необхідне призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців.
Таке покарання, на думку колегії суддів, буде необхідне й достатнє для виправлення засудженого та попередження нових кримінальних правопорушень і буде справедливим.
Водночас, колегія суддів вважає непереконливими доводи потерпілої ОСОБА_25 про необхідність призначення ОСОБА_8 додаткового покарання у виді позбавлення права займатись підприємницькою діяльністю з огляду на таке.
У випадку, коли додаткове покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю не передбачене у санкції статті Особливої частини КК України, суд може призначити його з покликанням на положення ч. 2 ст. 55 КК України лише за умови, що з урахуванням характеру кримінального правопорушення, вчиненого за посадою або у зв`язку із заняттям певною діяльністю, особи засудженого та інших обставин справи суд визнає за неможливе збереження за ним права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
Зі змісту цієї частини статті Кодексу слідує, що таке додаткове покарання суд може призначити лише у разі, коли визначає за неможливе збереження особі права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю. Тобто на момент вчинення відповідного кримінально караного діяння особа вже має обіймати такі посади або займатися такою діяльністю і суд вважає, що в подальшому таке право особи необхідно обмежити.
У цьому провадженні у санкції інкримінованої засудженому статті не передбачено додаткового покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
Матеріали кримінальної справи стосовно ОСОБА_8 не містять даних про те, що вчинення інкримінованого йому злочину було пов`язане з фактом наявності у нього зареєстрованого у встановленому Законом порядку права на зайняття відповідною підприємницькою діяльністю, а тому відсутні підстави для застосування положень ч. 2 ст. 55 КК України.
Водночас, відповідно до правового висновку, що міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року, якщо особа вчинила злочин до 20 червня 2017 року (включно), то під час зарахування попереднього ув`язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч.5 ст.72 КК України в редакції Закону №838-VIII.
Оскільки ОСОБА_8 вчинив злочин в період дії цього Закону, а зарахування строку попереднього ув`язнення після набрання чинності Законом України від 26 листопада 2015 року «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув`язнення у строк покарання» є імперативною вимогою та не потребує звернення з відповідним клопотанням, колегія суддів вважає за необхідне зарахувати засудженому в строк покарання строк попереднього ув`язнення з 10 липня 2026 року по 25 серпня 2026 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Отже, вирок суду в частині призначення покарання підлягає скасуванню у зв`язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого внаслідок м`якості та застосування судом закону, який не підлягає застосуванню – ст.75 КК України, з ухваленням в цій частині нового вироку, а апеляційні скарги потерпілих - частковому задоволенню .
Керуючись ст. ст. 365, 366, 378 КПК України 1960 року, колегія суддів,
УХВАЛИЛА:
Апеляції потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 та ОСОБА_25 задовольнити частково.
Вирок Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 20 серпня 2012 року щодо ОСОБА_8 в частині призначення покарання скасувати.
Ухвалити в цій частині новий вирок, яким призначити ОСОБА_8 покарання за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.190 КК України, покарання у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки 06 (шість) місяців.
Початок строку покарання рахувати з 25 серпня 2026 рорку.
На підставі ч.5 ст.72 КК України в редакції Закону України №838-VIII зарахувати ОСОБА_8 в строк покарання строк попереднього ув`язнення з 10 липня 2026 року по 25 серпня 2026 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
В іншій частині вирок залишити без змін.
Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений в касаційному порядку.
СУДДІ:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4
Оригінал: reyestr.court.gov.ua