Рішення від 12 серпня 2026 р. у справі №398/7237/25 — Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області

Справа №: 398/7237/25

провадження №: 2/398/980/26

РІШЕННЯ

Іменем України

"13" серпня 2026 р. м. Олександрія

Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області в складі:

головуючого судді Стручкова Л.І.,

з участю секретаря судового засідання Дудченко О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Новопразької селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області про визнання права власності на спадкове майно,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник адвокат Ковальова Т.Ю., звернулася до суду з позовною заявою до відповідача, в якій просить визнати за нею право власності на житловий будинок з надвірними будівлями, який знаходиться а адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позовні вимоги обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , чоловік позивача. Після його смерті відкрилась спадщина на майно, а саме житловий будинок АДРЕСА_1 . Позивач, з метою одержання свідоцтва про право на спадщину за законом звернулася до Другої олександрійської державної нотаріальної контори Кіровоградської області. Постановою вих. № 769/02-31 від 23.09.2025 року, виданою державним нотаріусом Другої олександрійської державної нотаріальної контори Кіровоградської області Ліб В.В., було відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку із тим, що в даному випадку правовстановлюючим документом, який є доказом про належність майна спадкодавцеві, є документ на будинок – договір купівлі-продажу, а спадкового будинку в натурі не існує, згідно архівної довідки БТІ його зруйновано та побудовано новий будинок, право власності на який не зареєстровано. На житловий будинок, який побудовано в 1986 році, дозвільні документи відсутні та право власності не оформлено. Отже, за життя померлий ОСОБА_2 не оформив в бюро технічної інвентаризації документ про право власності на житловий будинок, який було ним побудовано в 1986 році. Отримати зараз правовстановлюючий документ в позасудовому порядку неможливо, так як власник будинку помер, тому й успадкувати будинок без належних правовстановлюючих документів позивач не може. У зв`язку з цим, позивач вимушена звернутися до суду з даною позовною заявою, задля того, щоб визнати за нею право власності на житловий будинок.

Ухвалою суду від 14.11.2025 року провадження по зазначеній справі відкрито в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 12.02.2026 року підготовче провадження по зазначеній справі закрито та справу призначено до судового розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_1 та її представник – адвокат Ковальова Т.Ю. в судове засідання не з`явилися. Представник подала до суд заяву про проведення розгляду справи у їх з позивачем відсутність, позовні вимоги підтримує, просить задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причину неявки суду не повідомив, відзив на позов не надав.

Верховний Суд у постанові від 18.03.2021 року у справі №911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Суд на підставі ст.ст.178, 223, 280-281 ЦПК України, вважає за можливе розглянути справу у відсутність зазначених осіб на підставі наявних у ній доказів в заочному порядку, за згодою позивача.

Дослідивши матеріали справи та надані суду докази, , суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України).

Статтею 83 ЦПК України встановлено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви.

Суд в межах заявлених позовних вимог та наданих доказів у справі встановив наступні факти та правовідносини.

Статтею 41 Конституції України визначено, що право власності набувається в порядку визначеному законом.

За змістом ст.ст.1216, 1217 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст.1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч.1 ст.1220 ЦК України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч. 3 ст.1222, ч. 1 ст.1220, ч. 1 ст.1270 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом або за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Частиною 1 ст.1297 ЦК України, встановлено обов`язок спадкоємця звернутися до нотаріуса за видачею свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується світлокопією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 02.03.2011 року (а.с.8).

Родинні стосунки між позивачем ОСОБА_1 та померлим ОСОБА_2 підтверджуються світлокопією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 16.09.1975 року (а.с.29).

Як вбачається з копії спадкової справи № 255/2011 до майна померлого ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , після смерті останнього його дружина, позивач по справі, звернулась до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, а син ОСОБА_3 подав заяву про відмову від прийняття спадщини (а.с.57-58).

З свідоцтва про право на спадщину за законом від 26.12.2012 зареєстрованого в реєстрі №1680, вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , успадкувала після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , земельну ділянку, кадастровий номер 3520355000:02:002:0562, розташованої на території Новопразької селищної ради Олександрійського район Кіровоградської області, площею 4,29 гектарів в межах згідно з планом, переданої для ведення особистого селянського господарства, що належала спадкоємцю на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії Р3 №428900 виданого Олександрійською райдержадміністрацією 25.06.2002 року і зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №10772 (а.с.75).

Згідно постанови державного нотаріуса Другої олександрійської державної нотаріальної контори Ліб В.В. від 23.09.2025 №769/02-31 позивачу ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 , належний ОСОБА_2 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_4 , у зв`язку з відсутністю документів, що посвідчують право власності спадкодавця на спадкове майно, оскільки спадковий будинок отриманий спадкодавцем на підставі договору купівлі-продажу в натурі не існує, так як згідно архівної довідки його зруйновано та побудовано новий будинок, право власності на який не зареєстровано (а.с.28).

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 30.05.2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 року, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Згідно зі ст.3 вказаного Закону, право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Отже, право власності на збудоване до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв`язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, яка є лише офіційним визнанням державою такого права, а не підставою його виникнення.

Відповідно до ст.22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1 з 16.09.1975 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 (а.с.64). у відповідності до норм ст.1268 ЦК України прийняла спадщину подавши відповідні заяви до нотаріальної контори (а.с.57, 62).

З досліджених в ході судового розгляду доказів встановлено, що право власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 14.06.1978 року (а.с. 21).

За архівними даними КП «ОМБТІ» право власності на старий будинок, який зруйновано, належало ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 14.06.1978 року посвідченого Л.І. Марченко секретарем селищної ради р№85 та зареєстроване в КП «ОМБТІ» 22.06.1978 року р№4111/18.

На житловий будинок, який побудовано в 1986 році, дозвільні документи відсутні та право власності не оформлено, що підтверджується світлокопією архівної довідки №495 від 02.09.2025 року (а.с. 14).

Згідно копії технічного паспорта на житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 , складеного 23.12.2010 року вбачається, що будинок був побудований в 1986 році, однак даний паспорт містить примітку «реєстраційний номер 4111/18 (стор. будин. який зруйновано)» (а.с.40-43).

З копії технічного паспорта на житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 , вбачається, що технічний паспорт виготовлений 02.09.2025 року та в нього перенесено дані з попередньо виготовленого технічного паспорту з додатковими прибудовами, які були збудовані після 1986 року (а.с.30-39).

ОСОБА_2 була надана земельна ділянка для будівництва житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 рішенням сесії Новопразької селищної ради №58 від 21.08.1996 року, що підтверджується світлокопією довідки Новопразької селищної ради від 25.09.2025 року №929 та світлокопією земельної шнурової книги колгоспу «Червоний прапор» (а.с. 17-19).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19.06.2019 року в справі № 157/679/16-ц, вказано, що при вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове майно судам слід керуватися законодавством, яке регулювало виникнення права власності у самих спадкодавців на момент закінчення будівництва будинків, зокрема положеннями ЦК УРСР, Законом України «Про власність», Законом України «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» від 07.12.1990 року №533-ХІІ, Законом України «Про державний нотаріат» від 25.12.1974 року, постановою Ради Міністрів Української РСР від 11.03.1985 року №105 «Рол порядок обліку житлового фонду в Українській РСР, Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 13.04.1979 року за № 112/5, Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12.05.1985 року № 5-24-26, Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31.01.1966 року, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженою наказом Міністра юстиції Української РСР від 31.10.1975 року № 45/5, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих, затвердженою наказом Міністра юстиції УРСР від 19.01.1976 року №1/5, та іншими нормативними актами.

За змістом зазначених нормативних актів виникнення права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася на час виникнення права власності підзаконними нормативними актами, зокрема такими:

- Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31.01.1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13.12.1995 року за №56;

-Тимчасове положення про порядок реєстрації права власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року №7/5 і зареєстроване в Мінюсті 18.02.2002 року за №157/6445 (з подальшими змінами).

Положення Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31.01.1966 року (в редакції чинній на час виникнення правовідносин), передбачали обов`язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (п. 4 Інструкції). Будинки, що підлягають реєстрації, повинні бути закінчені будівництвом і прийняття в експлуатацію за актом, затвердженим виконкомом місцевої Ради депутатів трудящих.

Реєстрація провадиться на підставі документів, що встановлюють право власності(правовстановлюючих документів), згідно з додатком 1 (п .7 Інструкції).

Відповідно до переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР (додаток 1 до Інструкції) є затверджений виконкомом місцевої Ради депутатів трудящих Акт державної комісії про прийняття будинку в експлуатацію.

Суду не надано доказів того, що житловий будинок, який побудовано в 1986 році, за адресою: АДРЕСА_1 , був належним чином прийнятий в експлуатацію та набутий спадкодавцем на законних підставах.

Згідно з ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частин другої, третьої статті 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно з п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», якщо будівництво здійснювалося згідно із законом, то у разі смерті забудовника до завершення будівництва його права та обов`язки, як забудовника, входять до складу спадщини.

Тобто, до закінчення будівництва забудовник вважається власником не будівлі або споруди, як окремого об`єкта, а власником будівельних матеріалів, обладнання, а також відповідних майнових прав.

Відповідно до роз`яснень Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладених у листі №24-753/04-13 від 16.05.2013 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» за умови наявності акта відведення земельної ділянки під забудову, дозволів на забудову, якщо будинок не було введено в експлуатацію, таке будівництво не може визнаватись самочинним, а є незавершеним. Визнання права власності в порядку спадкування на недобудований будинок відповідно до чинного законодавства України є неможливим. А тому, у такому випадку необхідно визнати правильною практику судів щодо визнання за спадкоємцем майнових прав забудовника, як таких, що входять до складу спадщини.

Оскільки суду не надано Акт державної комісії про прийняття будинку в експлуатацію, затверджений виконкомом місцевої Ради депутатів трудящих згідно Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31.01.1966 року (яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13.12.1995 року за №56), спірний будинок визнається незавершеним будівництвом.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц.

Згідно із позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові Пленуму № 13 від 24 жовтня 2008 року, суд не може підміняти державний орган, приймаючи замість нього рішення та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, так само й з позицією Європейського суду з прав людини, який неодноразово зазначав, що завдання суду при здійсненні його контрольної функції полягає не в тому, щоб підміняти органи влади держави, і суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що позивач обрав неналежний спосіб захисту порушеного права або інтересу, а тому вказаний позов не підлягає задоволенню.

Судові витрати залишити по фактично понесеним.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76 – 81, 141, 258, 259, 263 – 265, 268 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Новопразької селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області про визнання права власності на спадкове майно.

Судові витрати залишити по фактично понесеним.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Судове рішення проголошено 13.08.2026 року.

Повне судове рішення складено 13.08.2026 року.

Суддя Л.І. Стручкова