Рішення від 16 серпня 2026 р. у справі №537/3278/26 — Крюківський районний суд м. Кременчука

Провадження № 2/537/1908/2026

Справа № 537/3278/26

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17.08.2026 Крюківський районний суд міста Кременчука у складі головуючого судді Фадєєвої С.О., при секретарі судових засідань Супруненко О.О., розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні у залі суду в м. Кременчуці цивільну справу № 537/3278/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, що є об`єктом спільної сумісної власності,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, де просила ухвалити рішення, яким у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за нею право власності на частину квартири АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог вказала, що з відповідачем ОСОБА_2 вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з 02.06.2013 року. Під час перебування у шлюбі ними на ім`я відповідача було придбано нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу квартири. Зазначила, що у пункті 10 договору міститься підтвердження покупця, що об`єкт нерухомості купується за спільні кошти подружжя. Право власності на вказану квартиру було зареєстроване за відповідачем ОСОБА_2 у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Згідно із звітом про вартість нерухомого майна, складеним оцінювачем ОСОБА_3 , вартість об`єкта нерухомості становить 190473 грн. Вказала, що у квартирі зареєстрований як проживаючий відповідач, вона та їхня донька, ОСОБА_4 . На теперішній час між нею та чоловіком виник спір щодо володіння та користування квартирою, яка є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. На підставі викладеного просила задовольнити її позовні вимоги.

У судове засідання позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Ігнатенко І.М. не з`явились. Представником подано клопотання про розгляд справи без участі сторони позивача.

Відповідач ОСОБА_5 у судове засідання не з`явився, подав суду заяву під назвою «Відзив на позов», яка за своєю суттю є заявою про визнання позовних вимог. У заяві вказав, що позовом погоджується, просить його задовольнити та розглядати без його участі.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши і оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов наступних висновків.

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України). Згідно з частиною третьою статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ч.1 ст. 61 СК України) .

Тобто, законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна чи майнових прав, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті чи оформлені. До складу майна, що підлягає поділу, включається спільне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, у тому числі яке знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (постанова Верховного Суду від 12 червня 2023 року у справі № 712/8602/19).

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Частиною першою статті 69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Відповідно до частини першої статті 70 СК України в разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Згідно з частинами другою та третьою статті 372 ЦК України в разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Способи та порядок поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя визначені ст. 71 СК України. Так, майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, яке існує на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання такого майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року № 554/8023/15-ц). Суд також має встановити мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Як встановлено судом, сторони, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , перебувають у зареєстрованому шлюбі з 02.06.2013, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , мають неповнолітню дитину, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У період шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , 25.06.2019, за договором купівлі-продажу квартири від 25.06.2019, посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького районного нотаріального округу Полтавської області Мушинським О.Ю. та зареєстрованим у реєстрі за №1549, було придбане нерухоме майно: квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 42,0 кв.м, житловою площею 24,5 кв.м. Право власності на це майно належним чином зареєстроване за ОСОБА_2 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності. Згідно зі звітом про вартість майна, складеним оцінювачем ФОП ОСОБА_3 , вартість об`єкта нерухомості становить190473 грн.

Набуття майна за час шлюбу є підставою для виникнення у подружжя права спільної сумісної власності на це майно. У разі коли презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте в період шлюбу, не спростовано, за відсутності належних доказів того, що майно набуте за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю та підлягає поділу, при цьому частки чоловіка та дружини у майні є рівними. Придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам собою факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя.

Суд також зазначає, що якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя (аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 29 січня 2021 року у справі № 161/14048/19, провадження № 61-13103св20, від 09 липня 2021 року у справі № 161/8116/19, провадження № 61-22259св19).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 червня 2024 року у справі № 712/3590/22 (провадження № 61-14297сво23), вирішуючи питання, чи свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору на придбання майна, зафіксованої у такому договорі, дійшов такого правового висновку: «Вчинення згоди іншим з подружжя на розпорядження спільним майном є одностороннім правочином, розрахованим на його сприйняття іншими особами, а саме - подружжям, який є стороною договору, та третьою особою (інша сторона договору). Волевиявлення іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном, яке виражено у згоді, адресоване та сприймається як подружжям, який виступає стороною договору, так і контрагентом за таким договором;

згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном має значення на стадії укладення договору та є необхідним юридичним фактом для укладення відповідного договору іншим з подружжя, який є стороною договору, з його контрагентом. Сторона договору (інший з подружжя) представляє у відносинах з своїм контрагентом права та інтереси того з подружжя, який надав згоду;

сприйняття волевиявлення іншого з подружжя на розпорядження спільним майном відбувається шляхом відображення такої згоди у відповідному договорі. У такому випадку регулюючий ефект договору поширюється як на сторони договору, так і на іншого з подружжя (співвласника), який надав згоду на розпорядження спільним майном;

згода одного з подружжя на вчинення другим з подружжя договору з розпорядження спільним майном як односторонній правочин є одним із правомірних обмежень свободи договору, оскільки визначена законодавцем необхідність одержання згоди обмежує як того з подружжя, хто укладає договір з розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і контрагента за договором, оскільки він має переконатися, що особа, з якою укладається договір, перебуваючи в шлюбі, має згоду на укладення такого договору;

згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя поширюється на як на випадки відчуження майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і на випадки набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності;

надання згоди іншим з подружжя на набуття майна подружжям (стороною договору) свідчить про набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності, оскільки у такому випадку відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності;

не виключається вчинення усного договору між подружжям про набуття майна в спільну сумісну власність, зовнішнім вираженням якого є згода одного з подружжя на розпоряджаються майном (коштами) на набуття майна в спільну сумісну власність. Така згода може бути зафіксована безпосередньо у договорі про набуття майна, вчиненим іншим з подружжя;

наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя;

у разі, якщо інший з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) для набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність.

З урахуванням висновків, зроблених у цій постанові, Об`єднана палата відступає від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 липня 2020 року у справі № 127/16354/17 (провадження № 61-5698св19) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 травня 2019 року у справі № 523/8319/14-ц (провадження № 61-38040св18), про те, що: «наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору на придбання майна, зафіксованої у такому договорі, не свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки письмова згода необхідна при розпорядження таким майном, а не на його придбання».

Як вбачається з копії договору купівлі-продажу квартири від 25.06.2019, посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького районного нотаріального округу Полтавської області Мушинським О.Ю. та зареєстрованим у реєстрі за №1549, покупець ОСОБА_2 підтвердив. що об`єкт нерухомості купується ним за спільні кошти подружжя, що підтверджується заявою про згоду, яку надала дружина покупця ОСОБА_1 , справжність її підпису засвідчено нотаріусом. Також погодився з тим, що придбаний об`єкт нерухомості буде предметом спільної сумісної власності подружжя.

Відповідач ОСОБА_2 у поданій суду заяві визнає поширення правового режиму спільного сумісного майна на спірний об`єкт майна.

Судом також враховується, що відповідачем не спростоване твердження сторони позивача щодо мети придбання спірного майна та його використання в інтересах сім`ї, а не в особистих інтересах ОСОБА_2 . Згідно з відмітками у паспортах громадян України ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вони обоє зареєстровані як проживаючі у квартирі АДРЕСА_1 . Місце реєстрації позивачки за цією адресою, а також неповнолітньої доньки сторін, ОСОБА_4 , також підтверджується витягами з Реєстру Кременчуцької міської територіальної громади від 10.05.2026 та 03.04.2026. Отже метою придбання квартири було спільне проживання у ній членів сім`ї.

Отже судом встановлено, що придбане під час шлюбу сторін майно : квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 42,0 кв.м, житловою площею 24,5 кв.м., є спільним сумісним майном подружжя.

Касаційний суд неодноразово звертав увагу судів на те, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). При цьому не виключається звернення одного із подружжя з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі (постанови Верховного Суду від 15 квітня 2020 року в справі № 565/495/18, від 12 серпня 2021 року в справі № 438/1673/13-ц. від 6 березня 2026 року в справі № 1522/2203/2012).

За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Процесуальний закон не містить виключень при розгляді спору про поділ спільного майна подружжя не враховувати предмет, підстави позову, та власне позовні вимоги, які заявив позивач (постанова Верховного Суду від 01 серпня 2024 року в справі № 362/1505/18, від 04 березня 2026 року в справі 756/3128/20, від 06 березня 2026 року в справі № 1522/2203/2012).

Позивач ОСОБА_1 скориставшись своїм диспозитивним правом, сформулювала позовні вимоги та просила здійснити поділ майна шляхом визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі. Оскільки за загальним правилом частки майна дружини та чоловіка є рівними, інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором, суд вважає за можливе задовольнити вимоги позивача ОСОБА_1 щодо поділу спільного сумісного майна подружжя шляхом визнання права власності на частку за кожним у цьому майні.

Керуючись ст.ст. 12,13, 19, 76-81, 141, ч.3 ст. 200, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) про поділ майна подружжя, що є об`єктом спільної сумісної власності.

Поділити спільне сумісне майно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , визнавши за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на частку за кожним у квартирі АДРЕСА_1 , загальною площею 42,0 кв.м., житловою площею 24,5 кв.м.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.О.Фадєєва

Повне рішення складено 26.08.2026