Постанова від 24 серпня 2026 р. у справі №759/1681/25 — Київський апеляційний суд

справа № 759/1681/25

провадження № 22-ц/824/9722/2026

головуючий у суді І інстанції Єросова І.Ю.

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 серпня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Писаної Т.О.

суддів - Журби С.О., Приходька К.П.

за участю секретаря судового засідання - Івкової Д.Л.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2025 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за борговою розпискою,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2025 ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з вищезазначеним позовом, в якому просить стягнути з відповідача на свою користь борг згідно з розпискою від 01.06.2024 у розмірі 1000 доларів США, нараховані відсотки за договором у розмірі 2000 доларів США, штраф за прострочення виплати позики від 28.05.2024 у розмірі 300 000 грн.00 коп., борг згідно розписки від 27.07.2024 у розмірі 1000 доларів США, нараховані відсотки згідно розписки від 27.07.2024 у розмірі 1500 доларів США, штраф за прострочення виплати позики від 27.07.2024 у розмірі 300 000 грн. 00 коп., моральну шкоду у розмірі 5000 грн. 00 коп., а також понесені судові витрати.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за борговою розпискою залишено без розгляду.

Не погоджуючись з ухвалою суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить її скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд, в ухвалі від 23 червня 2025 року визнаючи явку позивача обов`язковою обґрунтовує такий висновок необхідністю дослідження судом оригіналів доказів для доведення тих обставин, на які посилається позивач, як на підставу позовних вимог.

Через наявність можливості у суду витребувати своєю ухвалою оригінали доказів (договорів позики та розписок), що знаходяться у позивача для розгляду та надання їм оцінки в ході судового засідання, вважає, що суд першої інстанції не навів жодних мотивів, чому саме особиста участь позивача є необхідною для розгляду справи, що свідчить про формальний характер такого рішення, оскільки справу можливо було розглянути на підставі наявних у матеріалах доказів без обов`язкової особистої участі. В матеріалах справи наявні всі необхідні докази для її розгляду, а тому відсутність позивача, на його думку, не перешкоджала розгляду справи по суті.

Разом із тим, вказує, що ним заздалегідь неодноразово подано клопотання про розгляд справи без його присутності та керуючись частиною 3 ст. 211 ЦПК України просив здійснювати розгляд судової справи в подальшому без присутності позивача, тобто, на переконання апелянта, обраний варіант поведінки не був пасивним, він реагував на процесуальні рішення суду, що виникали в процесі, оскільки як кредитор перед відповідачем зацікавлений у прийнятті рішення на його користь.

За таких обставин висновок суду про залишення позову без розгляду у зв`язку з неявкою позивача вважає передчасним та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки його поведінка протягом усього розгляду справи була послідовною, добросовісною та спрямованою на ефективний розгляд спору по суті.

Крім цього, вказує, що станом на 07 липня 2025 року (дата, на яку судом було визнано обов`язковою явку позивача у судове засідання) він проходив післяопераційний період, оскільки перебував на стаціонарному лікуванні з 04.07 по 09.07.2025 року, де 04.07.2025 року йому було проведенолапароскопічну апендектомію в результаті загострення гангренозно-перфоративного апендициту ізускладненням у вигляді параапендикулярний абсцесу та місцевого гнійно-фібринозного перитоніту, у зв`язку з чим стан здоров`я унеможливлював не лише явку в судове засідання, а й своєчасне повідомлення суду.

Позивач не з`явився не з власної вини, а через об`єктивні обставини (хворобу), які підтверджені документально, тому вважає, що суд не мав підстав залишати позов без розгляду.

У судове засідання апеляційного суду учасники справи не з`явилися, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Сторони причини неявки суду не повідомили. Будь - яких заяв чи клопотань станом на день розгляду справи до апеляційного суду не подала.

Надіслані судові повістки-повідомлення на судові засідання повернулися до апеляційного суду неврученими з причини «адресат відсутній за вказаною адресою», що підтверджується роздруківкою з трекінгу Укрпошти.

У пункті 91-1 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270 (далі - Правила), передбачено, що рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка», адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (будь-кого із повнолітніх членів його сім`ї) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку інформує адресата за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка». Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з`явився за одержанням рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка», працівник поштового зв`язку робить позначку «адресат відсутній за вказаною адресою», яка засвідчується підписом з проставленням відбитка календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду.

За змістом пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України, відмітка про відсутність особи за адресою місця проживання вважається врученням судової повістки цій особі.

Отже, наведена норма права дає підстави вважати, що врученою судова повістка вважається в день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, що узгоджується з висновками, викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17 (провадження № 14-507цс18), від 12 лютого 2019 року у справі № 906/142/18 (провадження № 12-233гс18) та постановах Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі № 814/1469/17 (провадження № К/9901/28703/19), від 01 квітня 2021 року у справі № 826/20408/14 (провадження № К/9901/16143/20), від 09 липня 2020 року у справі № 751/4890/19 (провадження № 61-2583св20), від 10 листопада 2021 року у справі № 756/2137/20 (провадження №61-3782св21).

Відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК неявка сторін, або інших учасників справи належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд вважав за можливе розглянути дану справу за відсутності учасників справи та скласти повну постанову у визначений законом строк.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах апеляційного оскарження, суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення основних прав, наданих Конституцією або законом, а також право на доступ до правосуддя та справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом є одними із невід`ємних прав людини, які закріплені в Загальній декларації прав людини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року (статті 8, 10).

Ця норма кореспондує із статтею 6 «Право на справедливий суд» Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.

Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Так, постановляючи ухвалу про залишення позову ОСОБА_1 без розгляду суд першої інстанції дійшов висновку про те, що у судове засідання 07.07.2025 та 21.10.2025 позивач ОСОБА_1 до суду не прибув, про причини неявки та їх поважність суд не проінформував. Крім того, судом було визнано явку позивача ОСОБА_1 у судове засідання обов`язковою.

Суд звернув увагу також на те, що скеровані до суду позивачем ОСОБА_1 заяви про розгляд справи без його участі повністю нівелюються вимогою суду з`явитися для розгляду даного провадження у судове засідання.

Проте з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитися не може, з огляду на наступне.

Так, процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Згідно з ч. 1 ст. 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 42 ЦПК України, учасники справи мають право брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом.

Статтею 223 ЦПК України визначено наслідки неявки в судове засідання особи, яка бере участь у справі, в тому числі позивача, зокрема ч. 5 цієї статті передбачено, що у разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 257 ЦПК України, суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи.

Аналіз змісту наведених норм процесуального закону свідчить, що обов`язковими умовами для застосування передбачених ч. 5 ст. 223, п. 3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України процесуальних наслідків повторної неявки позивача в судове засідання є одночасно його належне повідомлення про день, час та місце розгляду справи, а також відсутність заяви про розгляд справи за його відсутності.

Отже, правом на залишення позову без розгляду суд наділений у разі неявки належним чином повідомленого позивача, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і якщо його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи.

У разі відсутності у позивача наміру брати участь у судовому засіданні, приписами статей 223, 257 ЦПК України передбачено подання позивачем заяви про розгляд справи за його відсутності. Тобто, право позивача як особи, яка подала позов та зацікавлена в його розгляді, не бути присутнім у судовому засіданні кореспондується з його обов`язком подати до суду відповідну заяву про розгляд справи за його відсутності (до такого правового висновку дійшла об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постановах від 05.06.2020 у справі №910/16978/19 та від 16.10.2020 у справі №910/8816/19).

При цьому, саме у разі подання позивачем заяви про розгляд справи за його відсутності і лише в тому разі, якщо його нез`явлення перешкоджає розгляду справи, суд може визнати явку позивача обов`язковою та викликати його у судове засідання.

Разом з тим, положення ч. 5 ст. 223, п. 3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України не передбачають вимоги про те, що для залишення позову без розгляду позивач має не з`явитися у судове засідання саме у зв`язку з визнанням судом його явки обов`язковою та викликом до суду (дана правова позиція міститься у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.06.2020 у справі №910/16978/19).

Положення ч. 5 ст. 223, п. 3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України не пов`язують залишення позовної заяви без розгляду з необхідністю надання судом оцінки можливості вирішення спору за відсутності позивача, який не з`явився на виклик суду, не повідомив про причини неявки, будучи належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду.

Наведене не стосується випадків, коли позивач подав заяву про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Тобто, оцінка можливості вирішення спору по суті за відсутності позивача має обов`язково надаватись судами у разі, якщо позивач не з`явився на виклик суду, але звернувся із заявою про розгляд цієї справи за його відсутності.

Як убачається з матеріалів справи, 13 січня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного суду міста Києва з вищезазначеним позовом, у якому просив стягнути з відповідача на свою користь: заборгованість за розпискою від 01 червня 2024 року в розмірі 1 000 доларів США; нараховані за договором проценти в розмірі 2 000 доларів США; штраф за прострочення повернення позики від 28 травня 2024 року в розмірі 300 000 грн; заборгованість за розпискою від 27 липня 2024 року в розмірі 1 000 доларів США; нараховані за розпискою від 27 липня 2024 року проценти в розмірі 1 500 доларів США; штраф за прострочення повернення позики від 27 липня 2024 року в розмірі 300 000 грн; моральну шкоду в розмірі 5 000 грн, а також понесені судові витрати.

17 січня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного суду міста Києва із заявою про забезпечення позову.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 22 січня 2025 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 25 березня 2025 року о 11 годині 45 хвилин.

Цією ж датою ухвалою суду першої інстанції призначено до розгляду заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову на 03 лютого 2025 року о 09 годині 45 хвилин.

03 лютого 2025 року до Святошинського районного суду міста Києва надійшло клопотання ОСОБА_1 про розгляд заяви про забезпечення позову за його відсутності.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 03 лютого 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

12 лютого 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції із клопотанням про розгляд справи за його відсутності, у якому зазначив, що розгляд справи призначено на 25 березня 2025 року о 11 годині 45 хвилин, та просив надалі здійснювати розгляд справи без його участі.

Як убачається з довідки суду першої інстанції, у зв`язку з неявкою всіх учасників справи в судове засідання 25 березня 2025 року фіксування судового процесу за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку «ВКЗ» не здійснювалося.

Судовою повісткою про виклик до суду ОСОБА_1 був повідомлений про призначення наступного судового засідання на 23 червня 2025 року о 10 годині 15 хвилин. Зазначену судову повістку позивач отримав 01 квітня 2025 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

01 травня 2025 року ОСОБА_1 повторно звернувся до суду першої інстанції із клопотанням про розгляд справи за його відсутності.

У зв`язку з неявкою всіх учасників справи в судове засідання 23 червня 2025 року фіксування судового процесу за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку «ВКЗ» не здійснювалося.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 23 червня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 07 липня 2025 року о 12 годині 45 хвилин. Водночас цією ухвалою явку позивача ОСОБА_1 визнано обов`язковою.

У подальшому суд першої інстанції відклав розгляд справи на 21 жовтня 2025 року о 11 годині 50 хвилин.

21 жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції із клопотанням про розгляд справи за його відсутності.

Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що матеріали справи містять неодноразові заяви позивача, у яких ОСОБА_1 прямо зазначав про можливість розгляду справи за його відсутності.

Щодо визнання судом першої інстанції явки позивача обов`язковою апеляційний суд зазначає таке.

Відповідно до матеріалів справи, суд першої інстанції, визнаючи явку ОСОБА_1 обов`язковою, не навів належного та достатнього обґрунтування необхідності його особистої участі в судовому засіданні. Зокрема, судом не встановлено конкретних обставин, з`ясування яких потребувало б особистих пояснень позивача та які об`єктивно унеможливлювали б розгляд справи за його відсутності.

При цьому суд першої інстанції не врахував, що ОСОБА_1 неодноразово повідомляв суд про свою згоду на розгляд справи за його відсутності та не заявляв клопотань про відкладення розгляду справи у зв`язку з неможливістю участі в судовому засіданні.

За таких обставин сама по собі неявка позивача в судове засідання за наявності його заяв про розгляд справи за відсутності не може бути безумовною підставою для залишення позовної заяви без розгляду, якщо судом не встановлено, що особиста участь позивача є необхідною для всебічного та повного з`ясування обставин справи.

Суд апеляційної інстанції також враховує, що за наявності заяви позивача про розгляд справи за його відсутності та за умови належного повідомлення учасників справи про дату, час і місце судового засідання суд не позбавлений можливості здійснити розгляд справи по суті на підставі наявних у справі доказів та пояснень учасників справи.

Отже, за встановлених у цій справі обставин суд першої інстанції мав оцінити можливість розгляду справи за відсутності позивача з урахуванням його неодноразових заяв про це, а також з`ясувати, чи дійсно його особиста участь у судовому засіданні була необхідною для вирішення спору.

Відтак висновок суду першої інстанції про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду не ґрунтується на належній оцінці обставин справи та процесуальної поведінки позивача.

Європейський Суд з прав людини у рішенні «МПП «Голуб» проти України» від 18 жовтня 2005 року відзначив, що право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність.

Ці обмеження не будуть сумісними з п. 1 статті 6, якщо вони не мають легітимну мету та не є пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями. А в рішенні у справі «Церква села Сосулівка проти України» від 28 лютого 2008 року, де релігійна організація заявника була змушена звернутися за судовим захистом, проте безуспішно, Європейський Суд з прав людини в п.53 вказав, що така ситуація прирівнюється до відмови у здійсненні правосуддя, що порушує саму суть права заявника на доступ до суду, яка гарантується пунктом 1 статті 6 Конвенції.

Загалом Європейський Суд з прав людини у своїй практиці критично оцінює надмірну формалізованість вимог національного законодавства різних держав-учасниць, що перешкоджають доступу до суду.

При цьому, позивач не відмовлявся в будь-який опосередкований спосіб від своїх вимог і в матеріалах справи відсутні беззаперечні докази про втрату його інтересу до власного позову, а відтак, судом використаний процесуальний засіб у виді залишення позовної заяви без розгляду, що не є пропорційним досягнутій цілі обмеження прав ОСОБА_1 .

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року (справа №756/13550/16).

Зокрема у постанові від 05 червня 2020 року у справі № 910/16978/19 Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відійшла від висновку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 12.02.2020 у справі №904/11194/15 в частині можливості залишення позову без розгляду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК України лише у випадку, якщо суд викликав позивача у судове засідання і визнав обґрунтовано його явку обов`язковою. Верховний Суд зазначив, що обов`язковими умовами для застосування передбачених ч. 4 ст. 202, п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК України процесуальних наслідків неявки позивача у судове засідання є одночасно його належне повідомлення про час і місце судового засідання та відсутність заяви позивача про розгляд справи за його відсутності

Отже, правом на залишення позову без розгляду суд наділений у разі неявки належним чином повідомленого позивача, якщо від нього не недійшла заява про розгляд справи за його відсутності і якщо його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи.

При цьому обов`язковими умовами для застосування передбачених ч. 4 ст. 202, п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК України (ч. 5 ст. 223 ЦПК України та п. 3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України) процесуальних наслідків неявки позивача у судове засідання є одночасно його належне повідомлення про час і місце судового засідання та відсутність заяви позивача про розгляд справи за його відсутності.

Однак, у даній справі сторона позивача у поданих у подальшому до суду заявах просила проводити розгляд справи без його участі, що не було враховано судом першої інстанції під час вирішення питання про залишення позову без розгляду. Суд не обґрунтував неможливості розгляду справи за відсутності представника позивача, суд не виклав будь - яких підстав для визнання явки представника позивача у судове засідання обов`язковою.

З урахуванням викладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали було помилково залишено позовну заяву ОСОБА_1 без розгляду з підстав неявки у судове засідання представника позивача, явка якого була необґрунтовано визнана судом обов`язковою.

Відповідно до ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Зазначені порушення судом першої інстанції норм процесуального права є підставою для скасування ухвали суду і направлення справи до суду першої інстанції відповідно до вимог п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України для продовження розгляду.

З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2025 року з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, відповідно до вимог п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 6 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 379, 381-384, 386, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2025 року скасувати, направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено 26 серпня 2026 року.

Головуючий Т.О. Писана

Судді К.П. Приходько

С.О. Журба