Постанова від 24 серпня 2026 р. у справі №380/15041/22 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2026 року м. ЛьвівСправа № 380/15041/22 пров. № А/857/20527/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Запотічного І.І.,

суддів: Довгої О.І., Шинкар Т.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2025 року (суддя Мартинюк В.Я., ухвалене в м. Львові) у справі № 380/15041/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, –

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – відповідач) в якому просив:

визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при виключенні зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, – період з 15.07.2019 по 28.09.2022, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100;

зобов`язати нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при виключенні зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, - період з 15.07.2019 по 28.09.2022, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що він проходив військову службу в Управлінні військових сполучень на Львівській залізниці, яке знаходиться на фінансовому забезпеченні ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вказував, що відповідачем не проведено своєчасно розрахунок при звільненні, зокрема, не виплачено індексацію грошового забезпечення. Також зазначав, що оскільки відповідачем на день виключення зі списків особового складу не проведено повного розрахунку при звільненні з військової служби, позивач набув право на виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до статей 116, 117 Кодексу законів про працю України. Вказані обставини стали підставою звернення до суду.

Як видно з матеріалів цієї справи № 380/15041/22, її направлено касаційною інстанцією на новий судовий розгляд до Львівського окружного адміністративного суду після скасування рішень суду першої та апеляційної інстанцій.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2025 року позов задоволено частково, суд вийшов за межі позовних вимог.

Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при виключенні зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, – період з 15.07.2019 року по 28.09.2022 року.

В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати всіх сум, що належать позивачу при звільненні, а саме з 15.07.2019 року по 28.09.2022 року, у розмірі 158 291 грн. 10 коп.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, його оскаржив відповідач ІНФОРМАЦІЯ_3 , подавши апеляційну скаргу до Восьмого апеляційного адміністративного суду, та з наведених в ній підстав, покликаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняте нове про відмову в задоволенні позову.

Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції під час розгляду справи, Позивач проходив військову службу в Управлінні військових сполучень на Львівській залізниці, що знаходиться на фінансовому забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Наказом начальника Управління військових сполучень на Львівській залізниці від 14.07.2019 № 54 позивача виключено зі списків особового складу та грошового забезпечення, вибув до нового місця служби в АДРЕСА_1 .

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 04.12.2020 року у справі № 380/8732/20, в редакції постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28.05.2021 у справі № 380/8732/20 зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) нарахувати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 14 липня 2019 року та виплатити таку з урахуванням виплачених сум.

На виконання вказаного судового рішення 22.07.2021 року відповідачем виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення у сумі 6333 грн. 96 коп., що підтверджується випискою по надходженням по картці/рахунку від 23.07.2021 року наявною в матеріалах справи.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14.12.2021 року у справі № 380/14473/21, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.05.2022 року у справі № 380/14473/21 позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії задоволено частково; визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо врахування серпня 2015 року як місяця за якими здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) при нарахуванні індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 по 28.02.2018; зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_3 здійснити перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як місяця за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця); визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не врахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 01.03.2018 по 14.07.2019; зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_3 здійснити перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 14.07.2019 із урахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

На виконання вищевказаного судового рішення 29.09.2022 року відповідачем виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення у сумі 124820 грн. 47 коп., що підтверджується випискою по надходженням по картці/рахунку від 29.09.2022 року, наявною в матеріалах справи.

Судом установлено зміст спірних правовідносин, яким є відповідність дій відповідача щодо невиплати середнього заробітку за час затримки виплати сум належних позивачу при звільненні, критеріям правомірності, передбачених ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року № 2747-IV, з наступними змінами та доповненнями (далі – КАС України).

Судом першої інстанції виділено ключові питання у даному спорі, зокрема, 1) період затримки виплати (початок та завершення); 2) порядок обрахунку середнього заробітку.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя працівників, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини, регулюються Кодексом законів про працю України (далі – КЗпП України).

При визначенні періоду затримки виплати всіх сум, що належали позивачу суд виходить з наступного.

За частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Положеннями статті 116 КЗпП України, у редакція як до 19.07.2022 так і в чинній редакції, встановлено обов`язок роботодавця щодо виплати всіх сум, які належать працівнику у день його звільнення.

Згідно із ч.1 ст.117 КЗпП України у редакції до 19 липня 2022 року, в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Частиною першою статті 117 КЗпП України у чинній редакції передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Крім того, в постанові від 01.05.2024 у справі № 140/16184/23 Верховний Суд зазначив, що, незважаючи на визначення приписами статті 117 Кодексу законів про працю України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов`язані з обов`язком роботодавця розрахуватися з працівником у строк, встановлений приписами статті 116 Кодексу законів про працю України, яким переважно є день звільнення.

Як вірно встановлено судом першої інстанції позивача виключено зі списків особового складу 14.07.2019 року, а індексацію грошового забезпечення у повному розмірі виплачено 29.09.2022 року.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що, відповідач у порушення вимог ст.116 КЗпП України, здійснив виплату наведених сум не у день звільнення позивача (пропущено 1173 дні).

Обчислюючи суду середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку суд першої інстанції взяв до уваги відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Зокрема, в п. 42 постанови Верховного Суду від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 зазначено: «Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 Кодексу законів про працю України, у редакції Закону № 3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 Кодексу законів про працю України (у попередній редакції № 3248-IV); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 117 Кодексу законів про працю України (у новій редакції Закону № 2352-IX)».

Як вірно зазначено судом першої інстанції спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 15.07.2019 по 28.09.2022, а тому такий умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності новою редакцією ст.117 КЗпП України – 19.07.2022 – і після цього.

Тобто, період з 15.07.2019 до 19.07.2022 не обмежується строком виплати у шість місяців, а період з 19.07.2022 – обмежується таким строком.

Слід зазначити, що у п.73 постанови Верховного Суду від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 зазначено: «Водночас Суд зауважує, що у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

Судом враховано приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.».

Як наслідок, до періоду з 15.07.2019 до 19.07.2022 при здійсненні обрахунку середнього заробітку судом першої інстанції вірно застосовано висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, а до періоду з 19.07.2022 – не застосовуються такі висновки, оскільки виплату обмежено шестимісячним терміном, передбаченим ст.117 КЗпП України.

Вирішуючи питання про спосіб застосовування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, суд першої інстанції врахував, що обчислений відповідно до правил статей 116, 117 КЗпП розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку є очевидно непропорційним до розміру завданої позивачу шкоди.

Тому суд для оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, використав спосіб обчислення цих втрат на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за відповідні роки, і таким чином розраховує розмір відшкодування – суму, яку працівник міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя, оскільки він недоотримав належні йому кошти від роботодавця (п. 95.4 постанови від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц).

Відповідно до цього способу розрахунку розміру майнових втрат позивача на підставі припущення про необхідність взяття ним кредиту внаслідок затримки виплати працівнику належних йому сум, цей розмір обчислено судом як добуток суми несвоєчасно виплачених коштів на середньозважену вартість (у % річних) кредитів у національній валюті для фізичних осіб за даними НБУ (на день взяття кредиту) за відповідний період затримки. При цьому використовуються дані для короткострокових (до одного року) та довгострокових кредитів (більше року), якщо період затримки розрахунку становить більше 365 днів.

Зокрема, за період до 19 липня 2022 року судом здійснено такі обчислення:

- індексація грошового забезпечення у повному розмірі виплачена 29.09.2022 року – період затримки виплати 1100 днів (до 19 липня 2022 року);

- середньозважена ставка довгострокового кредиту в національній валюті для фізичних осіб станом на 12.07.2019 року (чинна на день виключення зі писків особового складу) становила 30,8 % річних;

- отже, сума відсотків за користування кредитом, розрахована на підставі відомостей про середньозважену ставку кредиту в національній валюті для фізичних осіб з урахуванням суми та періоду затримки розрахунку становить 121710 грн. 66 коп. (131122 грн. 76 коп.*30.8% / 365*1100). Стягнення компенсації в межах цієї обчисленої судом суми відповідатиме принципам розумності, справедливості та пропорційності за період до 19 липня 2022 року.

Щодо періоду з 19.07.2022, при здійсненні обрахунку середнього заробітку, суд виходить з таких міркувань.

У постанові Верховного Суду від 27 вересня 2023 року справа № 420/23176/21 зазначено, що «…індексація грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення військовослужбовців, і як одна з основних державних гарантій щодо оплати їх праці підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.».

Положеннями пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, з наступними змінами та доповненнями, визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, – на число календарних днів за цей період.

У відповідності до підп. “з” п.1 розділу І, п.5 розділу IV Порядку №100 основою для визначення середнього заробітку є середньоденна (годинна) заробітна плата.

Відповідно до абзацу четвертого п.2 розділу ІІ Порядку № 100 якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Відповідно до наявної в матеріалах справи архівної відомості № 6 грошове забезпечення позивача за останні два повних місяці перед звільненням становило 27435 грн. 64 коп. Кількість робочих днів за травень 2019 року, червень 2019 року становить 39 днів. Як наслідок середньоденне грошове забезпечення складає 703 грн. 47 коп. (27435 грн. 64 коп./39).

Визначаючи кількість днів, за які належить стягнути середній заробіток, судом ураховано період з 19.07.2022 року по 28.09.2022 року та розрахунок норм тривалості робочого часу на 2022 рік. Така кількість днів становить 52.

Відтак, середній заробіток за весь час затримки після 19 липня 2022 року становить 36580 грн. 44 коп. (703 грн. 47 коп. * 52 дні).

Беручи до уваги затримки виплати до 19 липня 2022 року так і після цього, судом першої інстанції правильно обчислено загальну суму середнього заробітку, яка підлягає виплаті позивачу та складає 158291 грн. 10 коп.

Оскільки середній заробіток визначено в судовому рішенні у сталій сумі, судом першої інстанції підставно відмовлено в частині вимог про спонукання до вчинення дій.

З врахуванням наведеного колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про протиправність бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при виключенні зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, – період з 15.07.2019 року по 28.09.2022 року.

Обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, застосовуючи положення частини 2 статті 9 КАС України, суд першої інстанції дійшов до мотивованого висновку, що з метою забезпечення належного та ефективного відновлення порушених прав позивача належить стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати всіх сум, що належать позивачу при звільненні, а саме з 15.07.2019 року по 28.09.2022 року, в розмірі 158 291 грн. 10 коп.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується і колегія апеляційного суду.

Згідно ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду з наведених вище мотивів, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

За правилами статті 139 КАС України, судом не вирішується питання про розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 308,311,315,316,321,328 КАС України, суд, –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2025 року в справі № 380/15041/22 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. І. Запотічний

судді О. І. Довга

Т. І. Шинкар