Рішення від 25 серпня 2026 р. у справі №522/15961/26 — Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/15961/26

Провадження № 2-а/522/425/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2026 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді – Науменко А.В.,

за участі секретаря судового засідання – Зелінська К.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі адміністративну справу за позовом Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області до ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України громадянина Афганістану

ВСТАНОВИВ:

До суду 14.08.2026 року надійшов адміністративний позов Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області до ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України громадянина Афганістану.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що відповідач ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), громадянин Афганістану, 1993 року народження, прибув на територію України 28.10.2016 незаконно, поза пунктами пропуску через державний кордон, у районі Сумської області, не маючи при собі паспортного документа, що посвідчує особу та дає право на в`їзд і перебування в Україні чи виїзд за її межі. Рішенням Головного управління ДМС в Одеській області відповідача позбавлено набутого раніше статусу особи, яка потребує захисту в Україні, у зв`язку з чим підстави для його законного перебування на території держави відпали, а сам він протягом встановленого строку добровільно територію України не залишив.

Позивач зазначає, що щодо відповідача складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 203 КУпАП (порушення встановлених правил перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні), за наслідками розгляду якого накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, однак постанову не оскаржено, а штраф добровільно не сплачено, що додатково підтверджує ухилення відповідача від виконання покладених на нього обов`язків.

Відповідач не має документів, які надають право на перетин державного кордону та легальний виїзд з України, не має коштів чи іншого фінансового забезпечення для придбання проїзних документів, не має зареєстрованого місця проживання на території України та legal підстав для подальшого перебування в державі. Зазначені обставини, на переконання позивача, свідчать про наявність обґрунтованого ризику ухилення відповідача від виконання рішення про примусове видворення за межі України та унеможливлюють здійснення процедури його ідентифікації і забезпечення примусового видворення без поміщення до відповідного пункту тимчасового перебування.

З огляду на викладене, керуючись положеннями ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», Порядку продовження строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України, а також ст. 289 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач просить суд затримати ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою забезпечення ідентифікації та примусового видворення за межі території України, з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, строком на 6 місяців, та допустити негайне виконання судового рішення відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 371 КАС України.

Ухвалою суду від 14.08.2026 року провадження у справі було відкрито.

У судовому засіданні 14.08.2026 року були присутні: представник позивача Саркісян А.Р., відповідач ОСОБА_1 , представник відповідача Смолінський М.М. та перекладач Хатак Ефтехар Ахтад.

За клопотанням представника відповідача розгляд справи відкладено на 20.08.2026 року.

19.08.2026 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву.

Відповідач у відзиві зазначає, що 31.07.2026 року він звернувся до Головного управління ДМС України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з виникненням нових обставин, що можуть суттєво вплинути на раніше прийняте рішення, проте відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» міграційна служба була зобов`язана в день звернення оформити довідку про звернення за захистом в Україні або письмово відмовити у прийнятті такої заяви, чого зроблено не було, а натомість заявнику повідомили про направлення матеріалів до Києва для прийняття рішення. Незважаючи на це, 12.08.2026 року за дорученням ГУ ДМС в Одеській області поліцією було затримано відповідача біля місця проживання та доставлено до структурного підрозділу міграційної служби, де оформлено документи без участі представника заявника та без присутності перекладача, який мав би належні повноваження, що є грубим порушенням процедури та вказаного Закону.

Відповідач вважає рішення про його затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення незаконним, необґрунтованим, таким, що ґрунтується на самих лише припущеннях позивача без урахування всіх обставин справи, та підлягає скасуванню. Зазначає, що рішення прийнято з порушенням ст. 26 Конституції України, ст. 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а також п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», з посиланням на ст. 3 та ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 13, 14 Загальної декларації прав людини, а також практику Європейського суду з прав людини щодо обсягу обґрунтування судових рішень.

Відповідач наголошує, що примусове видворення до Афганістану становитиме для нього реальну загрозу життю, оскільки, працюючи раніше вчителем у школі для дівчаток, після приходу до влади талібів він став об`єктом переслідування за нібито порушення норм шаріату, а представники нової влади вже намагалися його розшукати та затримати в домі його батьків. У зв`язку з цим відповідач вказує на наявність підстав, передбачених ст. 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», які унеможливлюють його примусове повернення чи видворення.

Відповідач також посилається на ч. 2 ст. 77 КАС України, згідно з якою у справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень саме на позивача покладається обов`язок доведення правомірності свого рішення, і зазначає, що він, зі свого боку, не зобов`язаний підтверджувати кожну обставину справи безспірними доказами, а достатньо довести вірогідність своїх доводів.

На підставі викладеного відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про затримання ОСОБА_1 з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України.

20.08.2026 року від відповідача до суду надано клопотання про долучення доказів.

В судове засідання призначене на 20.08.2026 року з`явились представник позивача Саркісян А.Р., відповідач ОСОБА_1 , представник відповідача Смолінський М.М. та перекладач Хатак Ефтехар Ахтад.

Під час судового засідання представник відповідача надав суду оригінал паспорту відповідача.

За клопотанням сторони суд відклав розгляд справи на 21.08.2026 року.

21.08.2026 року від позивача до суду надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копію особової справи відповідача.

В судове засідання призначене на 21.08.2026 року з`явились представник позивача Саркісян А.Р., відповідач ОСОБА_1 , представник відповідача Смолінський М.М. та перекладач Хатак Ефтехар Ахтад.

Під час судового засідання представник позивача Саркісян А.Р. зазначив обґрунтування про те, що у 2016 році відповідач нелегально перетнув кордон у Сумській області, після чого поставив низку уточнюючих запитань щодо обставин його прибуття в Україну, останнього виїзду, наявності документів та мети перебування.

Адвокат Смолінський М.М. підтримав позицію відповідача, зазначивши, що раніше був знайомий із ним, підтвердив правильність обставин та зазначив, що відповідач хвилювався, оскільки вважав, що його паспорт можуть відібрати, підтвердив роботу відповідача за власним бажанням, повідомив про програний суд у 2025 році та відмову у захисті, а також надав пояснення щодо протоколу про адміністративне правопорушення.

Відповідач ОСОБА_1 підтвердив правильність поданих документів і зазначив, що повністю погоджується з обставинами справи. Відповідач розповів, що потрапив до України у 2016 році: спочатку їхав із Кабулу до Дубаю, з Дубаю до Москви, а з Москви до України прибув приватним автомобілем, при цьому водії казали йому не виходити з автомобіля та обіцяли все вирішити.

Відповідач підтвердив, що залишав територію України у 2021 році літаком через Республіку Молдова, після чого полетів до Ірану, а звідти до Афганістану, пояснивши, що їхав додому через розпочату війну в Україні та хворобу матері, а будь-якої іншої мети не мав. Відповідач підтвердив, що наявний у нього паспорт є його власним документам, на ньому є його відбитки пальців, а послуги з видачі паспорта він оплачував самостійно.

Відповідач зазначив, що на території України не має ні родини, ні дружини і дітей, а також вказав, що у нього вдома є ксерокопії документів біженця, проте після програного суду у 2025 році він не зміг виїхати, оскільки йому погрожували в Афганістані.

Також відповідач пояснив, що під час першого в`їзду до України у 2016 році паспорта у нього не було, оскільки його знищили особи, які ввозили його приватним автомобілем з Москви, а дату свого народження назвав як ІНФОРМАЦІЯ_2 .

На стадії прийняття рішення суд оголосив перерву до 13:00 26.08.2026 року для проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Заслухавши думки сторін, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що громадянин Афганістану Гул Мохаммад ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прибув на територію України у 2016 році, здійснивши переміщення за маршрутом м. Кабул – м. Дубай – м. Москва, а з м. Москви в`їхав на територію України приватним автомобілем, при цьому паспортний документ на момент в`їзду в нього був відсутній, оскільки, за його поясненнями, був знищений особами, які здійснювали його транспортування.

Рішенням №138-24 Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 26.08.2024 року відповідача позбавлено раніше набутого правового статусу особи, яка потребує захисту в Україні (рішення про втрату статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту), у зв`язку з чим підстави для його законного перебування на території України відпали.

Судом встановлено, що рішенням суду у 2025 році відповідачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, після чого відповідач не виїхав за межі України у встановлений законодавством строк, обґрунтовуючи це наявністю погроз на його адресу на території Афганістану.

Постановою про накладення адміністративного стягнення серії ПР МОД № 013253 та актом про притягнення до адміністративної відповідальності серії ІН МОД № 013343 від 12.08.2026 року відповідача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 203 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, яке набрало законної сили 13.08.2026 року.

Фактичне затримання відповідача відбулося 12.08.2026 року, коли за дорученням Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області працівниками поліції відповідач був затриманий безпосередньо біля будинку за місцем його фактичного проживання, після чого доставлений до структурного підрозділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Тараса Кузьміна, 33.

На момент затримання відповідач не мав при собі дійсного документа, що посвідчує особу та надає право на в`їзд в Україну чи виїзд з її території, оскільки раніше набутий ним статус особи, яка потребує захисту в Україні, було втрачено на підставі рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 21.08.2024 року, унаслідок чого підстави для його подальшого законного перебування на території держави відпали, а відповідач протягом наданого йому 30-денного строку територію України добровільно не залишив.

Рішенням Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 5101100100000975 від 12.08.2026 року прийнято рішення про примусове видворення громадянина Афганістану Гул Мохаммад ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за межі території України.

Судом встановлено, що під час судового засідання відповідачем надано до суду оригінал паспорта громадянина Ісламської Республіки Афганістан № НОМЕР_1 , виданого 26.04.2022 року, при цьому відповідач пояснив, що зазначений документ був оформлений ним у 2021 році під час перебування на території Афганістану, куди він виїжджав, а раніше виданий йому паспортний документ, за його твердженням, було знищено особами, які здійснювали його транспортування через територію Російської Федерації.

Судом встановлено, що надані відповідачем відомості, зазначені у паспорті № НОМЕР_1 , не відповідають відомостям про особу відповідача, наявним у матеріалах Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, а саме: в анкеті-заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у рішенні про надання відповідачу статусу особи, яка потребує захисту в Україні, та у рішенні про позбавлення відповідача такого статусу. Відповідач значиться під прізвищем « ОСОБА_6 », ім`ям « ОСОБА_4 » та датою народження ІНФОРМАЦІЯ_2 , тоді як у наданому паспорті зазначено прізвище « ОСОБА_7 », ім`я « ОСОБА_4 » та дату народження ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Оцінюючи наведені розбіжності, суд зазначає, що вони стосуються як прізвища особи, так і дати її народження, тобто ідентифікаційних даних, що мають визначальне значення для встановлення особи відповідача, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості на даному етапі достовірно встановити належність наданого паспортного документа саме відповідачу, а обставини, за яких виникли зазначені розбіжності, підлягають додатковому з`ясуванню.

Судом встановлено, з пояснень відповідача, що після отримання в Україні статусу особи, яка потребує захисту, відповідач виїжджав на територію Афганістану, де оформив новий паспортний документ з іншими анкетними даними, після чого повернувся на територію України, що, на переконання суду, ставить під сумнів послідовність та достовірність доводів відповідача щодо обставин отримання цього документа.

Таким чином у відповідача відсутні дійсні документи, що посвідчують особу та дають право на виїзд з України, що, згідно з ч. 8 ст. 26 Закону, унеможливлює застосування до нього примусового повернення та вимагає його затримання з метою ідентифікації та документування.

Оцінюючи доводи відповідача щодо наявності небезпеки для його життя у разі повернення до Афганістану, суд враховує, що відповідач, за власними поясненнями, добровільно виїжджав на територію Афганістану у 2021 році та безперешкодно повернувся звідти, що об`єктивно суперечить твердженням про переслідування його особи представниками влади цієї держави. Крім того, суд зазначає, що в разі підтвердження належності відповідачу паспорта № НОМЕР_1 , виданого на інші анкетні дані, у разі його повернення до Афганістану відповідач формально виступатиме іншою особою, ніж та, що раніше залишала територію цієї держави, що додатково спростовує обґрунтованість посилань відповідача на існування щодо нього конкретної, персоніфікованої загрози переслідування.

Судом також встановлено, що матеріали справи не містять жодних належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження доводів відповідача про наявність щодо нього переслідувань з боку органів влади Афганістану, а відповідні твердження ґрунтуються виключно на поясненнях самого відповідача, не підкріплених жодними документами чи іншими об`єктивними доказами.

Відповідач не скористався правом звернутися із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також в матеріалах справи відсутні докази про те, що в країні походження він піддавався переслідуванням. Позивач переконаний, що видворення не створить реальної загрози катування чи нелюдського поводження (ст. 3 Конвенції про захист прав людини).

Позивач має обґрунтовані підстави вважати, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення про видворення, оскільки судом встановлено, що відповідач не має на території України зареєстрованого місця проживання, сім`ї, дружини чи дітей, а також не має документів чи коштів, необхідних для добровільного виїзду за межі України.

Судом встановлено, що відповідач в обґрунтування своєї позиції посилається на звернення 31.07.2026 року до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Оцінюючи зазначені доводи, суд враховує, що відповідно до п. 3.2 розділу ІІІ Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України № 649 від 07.09.2011 року, територіальний орган Державної міграційної служби у день отримання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов`язаний видати заявнику під підпис у журналі реєстрації довідку про звернення за захистом в Україні строком на один місяць.

Судом встановлено, що відповідачем не надано суду довідки про звернення за захистом в Україні, передбаченої наведеною нормою, що, на переконання суду, свідчить про те, що відповідач не пройшов встановленої законодавством процедури особистого звернення до територіального органу Державної міграційної служби, не потрапив на особистий прийом до уповноваженого працівника цього органу та фактично не розпочав передбаченої законом процедури розгляду поданої ним заяви.

Оцінюючи зміст поданої відповідачем заяви, суд зазначає, що в ній міститься посилання на наявність нових обставин, які можуть суттєво вплинути на раніше прийняте рішення, однак зміст та суть цих обставин у самій заяві не розкрито та не конкретизовано, а єдиним додатком до заяви зазначено анкету-заяву, копія якої відповідачем до матеріалів цієї справи додана не була, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості перевірити наявність та зміст обставин, на які посилається відповідач.

Враховуючи встановлений судом факт скасування Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області раніше наданого відповідачу статусу особи, яка потребує захисту в Україні, ненаведення відповідачем у поданій заяві конкретних нових обставин, недодання до заяви будь-яких нових документів на підтвердження таких обставин, а також непроходження відповідачем процедури особистого прийому та неотримання ним довідки про звернення за захистом, суд доходить висновку, що подання відповідачем зазначеної заяви має формальний, декларативний характер та не було спрямоване на дійсне ініціювання та проходження передбаченої законом процедури розгляду питання про надання захисту.

Суд зазначає, що в разі дійсного наміру відповідача повторно ініціювати процедуру визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, він мав можливість та повинен був з`явитися на особистий прийом до уповноваженого працівника територіального органу Державної міграційної служби, отримати передбачену законодавством довідку про звернення за захистом в Україні, а також навести та документально підтвердити конкретні нові обставини, що можуть впливати на прийняте раніше рішення, чого відповідачем вчинено не було.

Оцінюючи поведінку відповідача в цілому, встановлену судом за результатами дослідження матеріалів справи та пояснень, наданих у судовому засіданні, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що відповідач прибув на територію України у 2016 році нелегально, поза пунктами пропуску через державний кордон, при цьому маршрут його переміщення пролягав через територію Російської Федерації, а безпосередньо на території Російської Федерації, за поясненнями самого відповідача, невстановлені особи, які здійснювали його транспортування, знищили його паспортний документ, позбавивши відповідача на момент в`їзду в Україну будь-якої можливості підтвердити свою особу. Суд зазначає, що подібні обставини, за яких особа, яка перетинає кордон декількох держав, позбавляється документа, що посвідчує її особу, саме напередодні в`їзду на територію України, та внаслідок дій третіх осіб, мета та особи яких залишились невстановленими, викликають обґрунтовані сумніви щодо дійсного характеру та мети переміщення відповідача, а також щодо повноти та достовірності наведених ним пояснень.

Судом встановлено, що надалі, вже після отримання в Україні статусу особи, яка потребує захисту, відповідач здійснив виїзд на територію Афганістану, де, за власними поясненнями, оформив новий паспортний документ, який, однак, містить відмінні від наявних у Державній міграційній службі анкетні дані щодо прізвища та дати народження відповідача. При цьому належного та переконливого пояснення підстав виникнення таких розбіжностей відповідачем суду надано не було, а посилання відповідача на можливу помилку під час оформлення документа суд оцінює критично, оскільки розбіжність стосується одразу двох самостійних ідентифікаційних ознак особи – прізвища та дати народження, що є нехарактерним для звичайної технічної помилки та потребує окремого з`ясування компетентними органами.

Судом також встановлено, що за час перебування на території України, який охоплює значний період з 2016 року, відповідач не створив сім`ї, не одружився, не має дітей, не набув сталих соціальних зв`язків та не має зареєстрованого місця проживання, що, з огляду на тривалість його перебування, суд оцінює як обставину, яка не узгоджується із звичайною поведінкою особи, що дійсно шукає постійного захисту та інтеграції на території приймаючої держави.

Оцінюючи наведені обставини в їх сукупності – нелегальний в`їзд з знищенням документів невстановленими особами, подальший виїзд до країни походження з отриманням нового документа з відмінними анкетними даними без переконливого пояснення причин цього, відсутність сталих соціальних та сімейних зв`язків на території України, суд зазначає, що сукупність такої поведінки не отримала з боку відповідача послідовного, логічного та документально підтвердженого пояснення, що не дозволяє суду з достатнім ступенем достовірності встановити дійсну особу відповідача, дійсну мету його перебування на території України та виключити наявність обставин, що можуть мати значення для питань, пов`язаних із забезпеченням державної безпеки, а тому такі обставини підлягають додатковій перевірці в межах наданого відповідачу строку тимчасового затримання.

Вирішуючи спір суд виходить із наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України, визначає Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773-VI.

Частиною першою статті 26 Закону № 3773- VI визначено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Відповідно до частини другої статті 26 Закону № 3773-VI рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в`їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в`їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України.

Згідно частини третьої статті 26 Закону № 3773-VI один із примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається іноземцю або особі без громадянства, стосовно яких воно прийнято. У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та наслідки невиконання. Форма рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства затверджується спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України.

Відповідно до частини п`ятою статті 26 Закону № 3773-VI іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.

Частиною першою статті 30 Закону № 3773-VI визначено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.

Інструкція про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України 23 квітня 2012 року № 353/271/150 (у редакції наказу Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України від 22 січня 2018 року № 38/77), зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21 травня 2012 року за № 806/21119 (далі - Інструкція) , згідно пункту 4 якої іноземці можуть бути примусово повернуті до країни походження чи третьої країни на підставі рішення органу ДМС або органу охорони державного кордону, або органу СБУ про примусове повернення чи примусово видворенні на підставі винесеної за позовом цих органів/підрозділів постанови адміністративного суду про примусове видворення.

Інструкція детально описує вжиття компетентними органами заходів щодо ідентифікації та документування іноземців та передбачає, що:

- у разі відсутності в іноземця документів, що посвідчують особу, територіальний орган, територіальний підрозділ ДМС, орган СБУ або орган охорони державного кордону України вживають заходів щодо їх ідентифікації та документування (запити до дипломатичних представництв або консульських установ із долученням двох кольорових фотокарток на кожну особу);

- у разі відсутності акредитованого в Україні дипломатичного представництва або консульської установи країни походження іноземця запити до компетентних органів відповідної країни щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби МЗС;

- у разі відсутності відповіді від компетентних органів країни походження іноземця запити щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби МЗС України повторно.

У пункті 7 Інструкції визначено, що підставами для подання позову про примусове видворення іноземців є:

невиконання іноземцем в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення; наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, крім випадків затримання іноземця за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та його передачі прикордонним органам суміжної держави; якщо іноземці, прийняті відповідно до міжнародного договору про реадмісію, не мають законних підстав для перебування на території України та якщо між Україною і країною громадянської належності чи країною попереднього постійного проживання таких осіб відсутній договір про реадмісію; якщо іноземець, стосовно якого прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, не виїхав з України протягом місяця з дня отримання копії такого рішення, за винятком випадків, коли особа оскаржила рішення про скасування дозволу на імміграцію до суду, - до набрання рішенням суду законної сили.

Розділом ІІІ Інструкції встановлено, що у разі виявлення підстав, передбачених частиною 1 статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», органи ДМС, органи охорони державного кордону та органи СБУ залежно від обставин виявлення/затримання іноземця невідкладно готують позовну заяву до адміністративного суду.

За наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець, стосовно якого подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, або за наявності ризику його втечі, а так само у разі відсутності в іноземця, що вчинив порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, органи ДМС, орган охорони державного кордону або орган СБУ подають до адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням ПТПІ позовну заяву відповідно до частини першої статті 289 КАС України (п. 1, 2 розділу ІІІ Інструкції).

Згідно частини першої статті 289 КАС України, за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальним органом чи підрозділом, органом охорони державного кордону або Служби безпеки України подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: 1) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України.

Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку про те, що примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства підлягають особи у випадку їх ухилення без поважних причин від виїзду в установлений рішенням про примусове повернення строк, або коли існують обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства буде ухилятися від виконання такого рішення ще до спливу цього строку.

Суд зазначає, що відповідні органи за наявності підстав, передбачених частини першої статті 30 Закону № 3773- VI (тобто або не виконання у встановлений строк рішення про примусове повернення, або при наявності підстав вважати, що така особа буде ухилятися від виконання такого рішення) після виявлення/затримання такої особи невідкладно здійснюють підготовку для звернення з позовом до суду. При цьому, законодавством передбачена можливість подання до адміністративного суду позовної заяви відповідно до частини першої статті 289 КАС України.

У той же час, правовий аналіз норм матеріального та процесуального права щодо вирішення питання затримання іноземця або особи без громадянства стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, дає Суду право дійти висновку, що за наявності певних перелічених у цих нормах умов, існує правова можливість здійснити таке затримання як з метою ідентифікації та забезпечення видворення за межі території України, так і лише для забезпечення видворення за межі території України, як досягнення самостійної мети без необхідності ідентифікації.

Відповідна правова позиція висловлена Верховним судом у постанові від 27 лютого 2020 року по справі № 585/2811/19.

Суд вбачає, що відповідач перебуває на території України без законних на теперішній час підстав, своєчасно рішення міграційної служби не виконав та ухиляється покинути територію України добровільно. Документів щодо ідентифікації особи (паспорту) при в`їзді в Україну не мав та на даний час не має, адже встановити відповідність наданого паспорту відповідачу на даний час не є можливим.

Отже, суд погоджується з доводами позивача щодо необхідності затримання відповідача з метою його ідентифікації та забезпечення видворення за межі території України.

Таким чином, за встановлених обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про затримання з метою ідентифікації є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст.23-25,30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», ст.ст.2, 5, 7-9, 72-79, 90, 241, 242, 243, 246, 250, 255, 289 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області до ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України громадянина Афганістану – задовольнити.

Затримати громадянина Афганістану ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою забезпечення примусового видворення за межі території України строком на 6 місяців по 12.02.2027 з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.

Відповідно до вимог п. 3 ч. 2 ст. 371 КАС України допустити негайне виконання рішення суду.

Рішення може бути оскаржено до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання до суду першої інстанції апеляційної скарги в десятиденний строк з дня його проголошення.

Суддя А.В. Науменко

26.08.26