Рішення від 14 липня 2026 р. у справі №503/199/26 — Кодимський районний суд Одеської області

Справа № 503/199/26

Провадження № 2/503/587/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2026 року

Кодимський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Калашнікової Т.О.,

при секретарі судового засідання Черноморець Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кодима цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Кодимського районного суду з позовом до ОСОБА_2 , про поділ спільного майна подружжя, в якому просив суд в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за позивачем ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 загальною площею 75.2 кв. метри та житловою площею 37.1 кв. метри; визнати за відповідачем ОСОБА_2 : право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 загальною площею 75.2 кв. метри та житловою площею 37.1 кв. метри. Свої вимоги мотивував тим, що 28.07.1990 року між сторонами було укладено шлюб, про що Кодимським районним відділом ЗАГС Одеської області було зроблено відповідний актовий запис за №51 та видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 .

В період шлюбу сторони придбали трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 75.2 кв. метрів та житловою площею 37.1 кв. метрів, розташованою на 1-2 поверсі двохповерхового будинку, вартістю 142350,00 гривень.

03.03.2026 року ухвалою Кодимського районного суду Одеської області відкрито спрощене позовне провадження у справі. Призначено судове засідання.

В судове засідання позивач не з`явився, натомість надав суду письмову заяву, в якій просив суд здійснювати розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач також в судове засідання не з`явилась, однак через канцелярію суду надала письмову заяву, в якій вказала, що позовні вимоги про поділ майна подружжя визнає у повному обсязі та просила суд проводити розгляд справи у його відсутність.

Згідно ППВСУ від 12.06.2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланнями на визнання позову сторонами без з`ясування і дослідження інших обставин справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтями 12, 81, 82 ЦПК України стверджується, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини, визнанні сторонами, не підлягають доказуванню.

Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений ст. 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 статті 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентуєтьсястаттею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина другастатті 364 Цивільного кодексу України).

Частинами 1, 2 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 р. N 11).

Зі змісту п.п. 23,24 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Відповідно до п.30 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст.63, ч.1 ст.65 СК.

При цьому суд враховує правові позиції ВСУ з аналогічних спорів, в яких ВСУ роз`яснює, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.

Також, суд підкреслює, що тільки у випадку, якщо придбання майна відповідало зазначеним критеріям, таке майно може бути визнане спільно нажитим і підлягає розподілу між подружжям на підставіст.60СК України.

Як встановлено з матеріалів справи, 28.07.1990 року між сторонами було укладено шлюб, про що Кодимським районним відділом РАЦС Одеської області, УССР, було зроблено відповідний актовий запис за №51 та видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 .

В період шлюбу сторони придбали трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 75.2 кв. метрів та житловою площею 37.1 кв. метрів, розташованою на 1-2 поверсі двохповерхового будинку

Зокрема, 16.09.2017 року між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (до укладення шлюбу ОСОБА_5 ) та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу квартири, що посвідчений приватним нотаріусом Кодимського районного нотаріального округу Одеської області Бабушкіною О.В. та зареєстрованого в реєстрі за №934. За умовами такого правоичну ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (до укладення шлюбу ОСОБА_5 ) передала, а ОСОБА_2 прийняла у власність квартиру АДРЕСА_1 , яка складається з трьох житлових кімнат загальною площею 75,2 кв.м., житловою площею 37,1 кв.м. та розташована на1-2 поверсі двохповерхового будинку.

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень № 97523280 від 16.09.2017 року за ОСОБА_2 зареєстровано на праві приватної власності житлова нерухомість, а саме квартира АДРЕСА_1 .

Отже, квартира, розташована в с.Будеї Кодимського (на даний час Подільського) району Одеської області відповідно до ст. 60 СК України є спільною сумісною власністю подружжя та підлягають поділу.

Відповідно до ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Враховуючи те, що відповідач визнав позов у повному обсязі, що не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд вважає, що позов підлягає задоволенню.

Таким чином, враховуючи, що набуте сторонами в період шлюбу вищевказане нерухоме майно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, суд дійшов висновку про його поділ між сторонами в порядку та обсязі, на які вони вільно погодились, виходячи із погодженої між ними вартості такого майна, враховуючи, що відповідач не скористався правом подання відзиву на позов, а навпаки визнав позовні вимоги у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 206, 258, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, ст. ст. 60, 69-71 СК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя,- задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 загальною площею 75.2 кв. метри та житловою площею 37.1 кв. метри.

Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 загальною площею 75.2 кв. метри та житловою площею 37.1 кв. метри.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення тексту рішення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення.

Суддя Т.О. Калашнікова