Постанова від 25 серпня 2026 р. у справі №947/32034/26 — Київський районний суд м. Одеси

ПОСТАНОВА

Справа № 947/32034/26

Провадження № 3/947/3152/26

26.08.2026 року м. Одеса

Суддя Київського районного суду м.Одеси Борщов І.О., розглянувши у приміщені суду справу про адміністративне правопорушення за протоколом серія ЕПР1 №724682 від 20.07.2026, складеним інспектором УПП в Одеській області сержантом поліції Пузирніковим Р.О. щодо

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 14.02.2026 постановою серії ЕНА №6663100 притягувався до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.126 КпАП України до адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 3400 грн., проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КпАП України,

ВСТАНОВИВ:

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення водій ОСОБА_1 20.07.2026, близько 21:55, керував транспортним засобом Hyundai Sonata, державний знак НОМЕР_1 , по вул.Дача Ковалевського, буд.121/412 в м.Одесі, не маючи права керувати транспортним засобом, чим порушив п.2.1 Правил дорожнього руху.

Дії ОСОБА_1 інспектором поліції були кваліфіковані за ч.5 ст.126 КпАП України, як вчиненні повторно протягом року.

ОСОБА_1 , представлений адвокатом Вейко А.В., приймаючи участь в судовому засіданні, своєї вини не визнав та пояснив, що він пред`явив поліцейським посвідчення водія, які в нього були при собі, але у нього посвідчення водія Республіки Молдови. Відповідні категорії у нього також відкриті. Тому, протокол на нього складений безпідставно.

Адвокат Вейко А.В. подала письмове клопотання про закриття провадження по справі за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КпАп України.

Своє клопотання адвокат Вейко А.В. обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Республіки Молдова. Йому видано посвідку на постійне проживання в Україні № НОМЕР_2 від 26.09.2023року, чинну до 25.09.2033 року.

Компетентним органом Республіки Молдова ОСОБА_1 видано національне посвідчення водія № НОМЕР_3 від 30.11.2018 року, строком дії до 30.11.2028 року, категорії «А» та «В». Посвідчення містить записи літерами латинського алфавіту, ідентифікує особу за прізвищем, ім`ям і датою народження та підтверджує набуте нею право керування легковими транспортними засобами.

Орган поліції не надав доказів того, що це посвідчення підроблене, анульоване, вилучене, втратило чинність у державі видачі або що ОСОБА_1 було позбавлено права керування. Відсутність відомостей про молдавське посвідчення в Єдиному державному реєстрі МВС України є природною, оскільки документ виданий іноземною державою, і сама по собі не доводить відсутності права керування.

Фабула протоколу не містить достатнього опису правопорушення.

Протокол містить висновок про керування транспортним засобом без права керування повторно протягом року, однак не зазначає конкретних фактичних підстав, з яких чинне посвідчення водія Республіки Молдова визнано таким, що не підтверджує право керування. Не наведено відомостей про перевірку документа, запит до органу держави видачі, факт позбавлення права, анулювання посвідчення або невідповідність відкритої категорії транспортному засобу.

Частина 5 ст.126 КпАП України не встановлює відповідальність за сам факт наявності попередньої постанови. Для її застосування необхідно довести два самостійні елементи: по-перше, вчинення у поточній події порушення, передбаченого частинами 2-4 ст.126 КпАП України; по-друге, повторність протягом року після притягнення за однорідне порушення.

Наявність постанови не доводить автоматично, що ОСОБА_1 не мав права керування. Суд повинен надати самостійну оцінку чинному молдавському посвідченню та встановити базовий склад правопорушення. За його відсутності кваліфікуюча ознака повторності не має правового значення.

Наявність іноземного посвідчення не можна ототожнювати з відсутністю права керування.

Стаття 126 КУпАП розмежовує непред`явлення документа та відсутність права керування. Якщо особа отримала посвідчення відповідної категорії, орган обвинувачення має довести не просто відсутність українського документа, а юридичний факт припинення або невизнання конкретного права у день події.

Одеський апеляційний суд у постанові від 02.07.2024 року у справі №521/15982/23 зазначив, що відсутність посвідчення при собі належить до ч.1 ст.126 КУпАП і не створює повторності за ч.5. Цей підхід виключає автоматичний перехід від будь-яких сумнівів щодо документа до висновку про повну відсутність права керування.

Пункт 30 Положення, затвердженого постановою КМУ №340, містить правила використання та обміну іноземних посвідчень особами, які переїхали на постійне проживання в Україну. Одночасно постанова КМУ №184 запровадила спеціальний режим допуску водіїв у період воєнного стану та протягом року після його припинення або скасування.

Одеський апеляційний суд неодноразово застосовував ці положення у сукупності та закривав провадження щодо іноземців із посвідками на постійне проживання, які керували на підставі чинних іноземних посвідчень.

Тому щонайменше існує об`єктивна правова невизначеність щодо можливості застосування найсуворішої санкції ч.5 ст.126 КУпАП у таких обставинах. Каральна норма не може тлумачитися розширювально, а всі сумніви повинні вирішуватися на користь особи.

Громадян Республіки Молдова, які мають посвідки на постійне проживання та чинні посвідчення водія іноземної держави, мають право використовувати такі посвідчення водія та керувати транспортними засобами на території України.

Тому, провадження по справі повинно бути закрито за відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КпАп України.

На обґрунтування свого клопотання сторона захисту надала копію посвідки на постійне проживання в Україні № НОМЕР_2 від 26.09.2023року, чинну до 25.09.2033 року, та копію виданого компетентним органом Республіки Молдова ОСОБА_1 національне посвідчення водія № НОМЕР_3 від 30.11.2018 року, строком дії до 30.11.2028 року, категорії «А» та «В».

Згідно ст.278 КпАП України під час підготовки до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішується питання, зокрема, чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення, чи зібрані необхідні додаткові матеріали, які мають значення для правильного вирішення справи.

Дослідивши надані інспектором поліції матеріали, заперечення сторони захисту, вислухавши пояснення ОСОБА_1 та його представника, дійшов висновку про відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КпАП України, що є підставою для закриття справи.

Відповідно до положень ст.1 КпАП України, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» передбачено, що при розгляді справ зазначеної категорії необхідно з`ясовувати всі обставини, перелічені у ст.ст.247, 280 КУпАП. Зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст.283, 284 КУпАП. У постанові, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Відповідно до вимог ст.245 КпАП України завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Статтею 280 КпАП України встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частина 5 ст.126 КпАП України передбачає адміністративну відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має відповідних документів на право керування таким транспортним засобом або не пред`явила їх для перевірки, або стосовно якої встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.

Відповідно до ч.2 ст.251 КпАП України обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 цього Кодексу.

Верховний Суд у справі №338/17 роз`яснив, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку, а для підтвердження порушення Правил дорожнього руху України, відповідно до ст.251 КпАП України працівники мають надати, зокрема відеозапис події, фотокартки. Саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення такого правопорушення.

Відповідно до вимог ст.ст.31, 40 Закону України «Про національну поліцію», поліція може застосовувати превентивні заходи, зокрема застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.

Поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

З протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що на місті правопорушення свідки не залучались, але проводилась відеофіксація портативним відео реєстратором.

Судом був досліджений наявний в матеріалах справи CD-диск із відеозаписом певних подій та інші докази, долучені працівником поліції до протоколу.

З відеозапису з нагрудної камери працівника поліції вбачається, що відеофіксація розпочинається з моменту спілкування з ОСОБА_1 .

Факт керування транспортним засобом, його зупинка і наведення поліцейським водієві причин зупинки на відеозаписі відсутні.

Також на відеозапису відсутній факт встановлення працівником поліції відсутності у ОСОБА_1 посвідчення водія відповідної категорії.

Натомість в протоколі про адміністративне правопорушення зазначено, що особу водія встановлено за посвідченням водія № НОМЕР_3 .

Вказаний номер посвідчення водія відповідає копії виданого компетентним органом Республіки Молдова ОСОБА_1 національне посвідчення водія № НОМЕР_3 від 30.11.2018 року, строком дії до 30.11.2028 року, категорії «А» та «В», яке долучила сторона захисту до матеріалів справи.

Тобто, у ОСОБА_1 при собі було посвідчення водія № НОМЕР_3 , яке він пред`явив працівникам поліції, на підставі якого останні встановили його особу. Разом з тим, нехтуючи очевидними даними поліцейський склав на водія протокол про адміністративне правопорушення.

Особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише за наявності в її діях складу адміністративного правопорушення, який має бути встановлений судом тільки після всебічної та повної оцінки всіх доказів по справі.

Диспозиція ст.126 КпАП України є банкетною, оскільки містить посилання на правила дорожнього руху, а тому для визначення суті правопорушення та вирішення питання про наявність в діях особи складу адміністративного правопорушення необхідно встановити, які пункти правил дорожнього руху були порушені особою, яка притягується до адміністративної відповідальності, та у чому полягали такі порушення.

Суддя не вправі вийти за межі визначені протоколом про адміністративне правопорушення та самостійно змінити, як виклад фактичних обставин правопорушення, так і його юридичну кваліфікацію.

Відповідно до п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у правах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», судам слід ураховувати, що відповідальність несуть особи, які керують транспортними засобами.

Керування транспортним засобом – це умисне виконання особою функцій водія шляхом вчинення технічних дій для приведення транспортного засобу в рух та зворушення з місця, а під час руху – для зміни напрямку руху та/чи швидкості транспортного засобу.

Європейський Суд з прав людини у рішенні «Шмауцер (Schmautzer) проти Австрії» від 23 жовтня 1995 року зазначив, що дорожньо-транспортні правопорушення, за які може бути накладено стягнення у виді штрафу чи обмеження у користуванні водійськими правами, підпадають під визначення «кримінального обвинувачення». Позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки «право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності» (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Маліге проти Франції» від 23 вересня 1998).

Згідно «критеріїв Енгеля», сформованих Європейським судом з прав людини у справі «Енгель та інші проти Нідерландів» (1976 рік), критеріями для визначення поняття «кримінальне обвинувачення» є: критерій національного права (чи підпадає певне протиправне діяння під ознаки злочину згідно з національними нормами); критерій кола адресатів (якщо відповідальність поширюється на невизначене коло осіб, то правопорушення підлягає кваліфікації як кримінальне); критерій мети та тяжкості наслідків (у випадку, якщо у санкції наявний саме елемент покарання, а передбачені санкції є достатньо суворими, скоєне правопорушення розглядається за природою кримінального злочину).

При цьому кваліфікація порушення/обвинувачення як «кримінального» дає особі додаткові гарантії, які передбачені Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, у тому числі обов`язок довести вину особи, який передбачений ч.2 ст.6 Конвенції, та заборона подвійного притягнення до відповідальності за одне порушення (ст. 4 Протоколу 7 до Конвенції).

Відповідно до ст.62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ст.7 КпАП України ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Відповідно до ч.1 ст.9 КпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Спираючись на положення ч.1 ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також на практику Європейського суду з прав людини у справах «Лучанінова проти України»(рішення від 09.06.2011 р., заява № 16347/02),«Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013 р., заява №36673/04), «Карелін проти Росії» (заява № 926/08, рішення від 20.09.2016 р.), беручи до уваги адміністративне стягнення, передбачене ч.1 ст.130 КпАП України, необхідно виходити з того, що, як і у кримінальному провадженні, суд у цій справі має бути неупередженим і безстороннім і не вправі самостійно змінювати на шкоду особі формулювання правопорушення, викладене у фабулі протоколу про адміністративне правопорушення. Відповідне формулювання слід вважати по суті викладенням обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення, винуватість у скоєнні якого має бути доведено не судом, а перед судом у змагальному процесі. Суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом; відсутні докази того, що національне посвідчення водія ОСОБА_1 , яке видане йому компетентним органом Республіки Молдова ОСОБА_1 №189100477 від 30.11.2018 року, строком дії до 30.11.2028 року, категорії «А» та «В» - підроблене, анульоване, вилучене, втратило чинність у державі видачі або що ОСОБА_1 було позбавлено права керування; то на підставі правової доктрини «отруєного дерева» наступні здобуті докази, у т.ч. сам протокол про адміністративне правопорушення ЕПР1 №724682 від 20.07.2026, визнаються недопустимими доказами.

Суд не в праві самостійно здійснювати збір доказів, із власної ініціативи викликали і допитували свідків, та фактично перебирати на себе функцію прокурора щодо доведення обвинувачення, оскільки такими діями порушує пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, що зазначено в рішеннях ЄСПЛ (рішення у справах: «Карєлін проти росії» (Karelin v. Russia) від 20 вересня 2016 року, заява № 926/08, пункт 16; «Озеров проти росії» (Ozerov v. Russia), № 64962/01, пункт 53; «Кривошапкін проти росії» (Krivoshapkin v. Russia) від 27 січня 2011 року, заява № 42224/02, пункти 44, 45).

Отже докази вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення відсутні.

При таких даних суд не вбачає наявності усіх обов`язкових ознак складу і події адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КпАП України. У зв`язку з чим відповідно до п.1 ч.1 ст.247 КпАП України провадження по справі підлягає закриттю.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст.221, 283, 284 КпАП України, суддя

ПОСТАНОВИВ:

Визнати ОСОБА_1 невинуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КпАП України.

На підставі п.1 ч.1 ст.247 КпАП України провадження по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.5 ст.126 КпАП України, відносно ОСОБА_1 закрити через відсутність в його діях складу і події адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку через суд першої інстанції протягом десяти діб з моменту її винесення.

Суддя Борщов І. О.