Постанова від 23 серпня 2026 р. у справі №607/642/26 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/642/26Головуючий у 1-й інстанції Якімець Т.І

Провадження № 22-ц/817/1146/26 Доповідач - Хома М.В.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 серпня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючої - Хома М.В.

суддів - Костів О. З., Храпак Н. М.,

секретар - Гичко К.С.

з участю представника ОСОБА_1 - адвоката Ярмуся В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства “Українська інноваційна компанія” на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 червня 2026 року, постановлену суддею Якімець Т.І. у цивільній справі №607/642/26 за позовом публічного акціонерного товариства “Українська інноваційна компанія” до ОСОБА_1 про стягнення індексації боргу та трьох відсотків річних,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2026 року ПАТ “Українська інноваційна компанія” звернулось до суду із вказаним позовом.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 2 червня 2026 року позовну заяву ПАТ “Українська інноваційна компанія” залишено без розгляду на підставі п. 3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України.

9 червня 2026 року представником ОСОБА_1 - адвокатом Ярмусь В.Д. через систему “Електронний суд” подано заяву, в якій останній просив стягнути з ПАТ “Українська інноваційна компанія” на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 25 000,00 грн у суді першої інстанції.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 червня 2026 року заяву задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ “Українська інноваційна компанія” на користь ОСОБА_1 судові витрати на правову (правничу) допомогу у розмірі 2 000,00 грн.

В апеляційній скарзі ПАТ «Українська інноваційна компанія» просить скасувати ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 червня 2026 року та відмовити у задоволенні заяви про розподіл судових витрат. Вказує, що суд першої інстанції неправильно застосував норми процесуального права, оскільки відповідно до частини п`ятої статті 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних із розглядом справи, лише внаслідок необґрунтованих дій позивача. Водночас ПАТ «Українська інноваційна компанія» жодних необґрунтованих дій під час розгляду справи не вчиняло, а суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі таких дій не встановив і не зазначив, у чому саме вони полягали. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у зв`язку із залишенням позову без розгляду на стадії підготовчого провадження, суд першої інстанції не врахував положень статті 142 ЦПК України, що призвело до постановлення незаконної ухвали.

У відзиві представник ОСОБА_1 – адвокат Ярмусь В.Д. просить апеляційну скаргу ПАТ «Українська інноваційна компанія» залишити без задоволення, а ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 червня 2026 року – без змін. Вказує, що позов ПАТ «Українська інноваційна компанія» про стягнення з ОСОБА_1 1 478 627,64 грн, з яких 1 350 913,31 грн інфляційних втрат та 127 714,33 грн трьох процентів річних, було залишено без розгляду у зв`язку з повторною неявкою належним чином повідомлених позивача та його представника в судові засідання, призначені на 27 квітня та 2 червня 2026 року, за відсутності заяви про розгляд справи без їхньої участі.

Вважає, що така процесуальна поведінка позивача перешкодила розгляду справи та свідчить про необґрунтованість його дій, внаслідок яких відповідач поніс витрати на професійну правничу допомогу. Наголошує, що необґрунтованість дій позивача полягає не у самому зверненні до суду, а в його подальшій поведінці після відкриття провадження у справі, а саме у повторній неявці в судові засідання без повідомлення причин та неподанні заяви про розгляд справи за його відсутності.

Вказує, що суд першої інстанції перевірив надані на підтвердження витрат на правничу допомогу та врахувавши складність справи, характер і обсяг виконаних адвокатом робіт, а також кількість і тривалість судових засідань, зменшив заявлену до відшкодування суму з 25 000 грн до 2 000 грн. ПАТ «Українська інноваційна компанія» не навело обґрунтувань, які б свідчили про неспівмірність цієї суми або відсутність її зв`язку з розглядом справи.

Зазначає, що ненаведення судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі розгорнутого аналізу частини п`ятої статті 142 ЦПК України саме по собі не свідчить про неправильність висновку щодо розподілу судових витрат, оскільки обставини, які стали підставою для залишення позову без розгляду та компенсації відповідачу витрат, установлені ухвалою від 2 червня 2026 року.

Представник ПАТ “Українська інноваційна компанія” був належним повідомлений про дату час та місце розгляду справи, однак у судове засідання не з`явився та не повідомив суд про причину неявки, тому відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України його неявка не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Ярмуся В.Д., який проти задоволення апеляційної скарги заперечив, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини 1, 2 статті 133 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята-шоста статті 137 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 137 ЦПК України).

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо.

З аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи (висновки в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року в справі № 357/380/20 (провадження № 14-20цс22)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року в справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18), зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування в справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такі висновки сформульовані в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Згідно з частиною дев`ятою статті 141 ЦПК України в випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Положення статей 137, 141 ЦПК України регламентують загальні правила розподілу судових витрат (на правову допомогу в тому числі) та є універсальними в правовідносинах при розподілі витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги адвоката, за результатами розгляду справи.

Порядок розподілу витрат у разі залишення позову без розгляду визначено нормами статті 142 ЦПК України.

У частинах п`ятій-шостій статті 142 ЦПК України зазначено, що в разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

У випадках, встановлених частинами третьою-п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову в зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев`ятої статті 141 цього Кодексу.

Положення частин п`ятої-шостої статті 142 ЦПК України ідентичні нормам частин п`ятої-шостої статті 130 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України.

Верховний Суд у постанові від 04 травня 2023 року в справі № 910/5911/22 зазначив, що в разі, зокрема, залишення позову без розгляду, суд зобов`язаний виходити з положень частини п`ятої статті 130 ГПК України, оскільки вказана норма є спеціальною (пункт 8.11.); при застосуванні частини п`ятої статті 130 ГПК України судом має бути встановлена наявність/відсутність саме необґрунтованих дій позивача. Такі критерії встановлюються судом у кожній справі відповідно до встановлених обставин (пункт 8.12.).

Також Верховний Суд у пункті 6.5 постанови від 06 березня 2024 року в справі № 905/1840/21 сформулював висновок, що відповідно до частини п`ятої статті 130 ГПК України для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, необхідно довести, а суду - встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені під час розгляду справи та в чому вони виражені, зокрема, чи діяв позивач недобросовісно, пред`явивши позов; чи систематично протидіяв правильному вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.

Тобто стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат, зокрема витрат на професійну правничу допомогу, в разі залишення позову без розгляду можливе лише в випадку встановлення необґрунтованості дій позивача (така правова позиція є сталою і послідовною, та викладена, також постановах Верховного Суду від 20 червня 2023 року в справі № 925/1372/21, від 11 травня 2023 року в справі № 921/811/21, від 25 квітня 2023 року в справі № 924/341/22).

У постановах від 14 травня 2024 року в cправі № 916/3278/21, від 25 квітня 2024 року в справі № 903/1079/23 Верховний Суд вказав, що ГПК України не містить норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача, однак очевидно, що під цими діями можна розуміти таку реалізацію позивачем своїх процесуальних прав, внаслідок якої виникають підстави для закриття провадження або залишення позову без розгляду. Тобто, частина п`ята статті 130 ГПК України не встановлює конкретні критерії для оцінки дій позивача на предмет обґрунтованості/необґрунтованості, а тому такі встановлюються судом у кожній справі відповідно до встановлених обставин. Поняття «необґрунтованість дій позивача» не є тотожним таким поняттям як «зловживання правом», «неправомірність дій» або ж «встановлення того, що спір виник внаслідок необґрунтованих дій позивача».

Верховний Суд зазначив, що «необґрунтовані дії позивача» не тотожні поняттю «необґрунтований позов», адже законодавець свідомо визначив саме підставу як дію позивача і яка / які є необґрунтованими, а не заяву по суті спору - позов.

Відповідно до частини п`ятої статті 223 ЦПК України в разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Суд першої інстанції залишив позов без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України, відповідно до якої суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи.

У постанові Верховного Суду від 19 червня 2024 року у справі №367/6864/21 (провадження №61-2578св24) зазначено, що поняття «необґрунтовані дії позивача» не є тотожним таким поняттям, як «зловживання правом», «неправомірність дій» або «необґрунтований позов», оскільки законодавець визначив підставою для компенсації витрат саме необґрунтовані дії позивача, а не необґрунтованість заявленого ним позову.

Верховний Суд у вказаній постанові дійшов висновку, що повторна неявка належним чином повідомленого позивача в судове засідання без поважних причин, якщо такі дії стали підставою для закінчення судового розгляду шляхом залишення позову без розгляду, підлягає кваліфікації як «необґрунтовані дії позивача» у розумінні частини п`ятої статті 142 ЦПК України.

Подібний за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29 березня 2023 року у справі №712/15541/18, у якій зазначено, що право позивача не бути присутнім у судовому засіданні кореспондується з його обов`язком належним чином реалізовувати надані процесуальні права, зокрема подати заяву про розгляд справи за його відсутності. Встановивши, що залишення позову без розгляду відбулося внаслідок повторної неявки позивача, Верховний Суд визнав наявними підстави для компенсації відповідачу понесених ним судових витрат відповідно до частини п`ятої статті 142 ЦПК України.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 31 серпня 2021 року у справі №570/5535/17 звернув увагу, що на учасників справи покладається загальний обов`язок добросовісно здійснювати свої процесуальні права та виконувати процесуальні обов`язки. Правове значення у випадку повторної неявки позивача мають належне повідомлення його про дату, час і місце судового засідання, повторність неявки та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності.

ПАТ «Українська інноваційна компанія», звернувшись до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 значної суми грошових коштів, ініціювало судовий процес, що об`єктивно зумовило необхідність для відповідача вживати заходів для захисту своїх прав та інтересів, у тому числі користуватися професійною правничою допомогою.

Водночас належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи представник позивача повторно не з`явився у судові засідання, призначені на 27 квітня 2026 року та 2 червня 2026 року, причин неявки суду не повідомив, заяви про розгляд справи за відсутності представника позивача суду не подано, внаслідок чого ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 2 червня 2026 року позов ПАТ «Українська інноваційна компанія» залишено без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що необґрунтованість дій ПАТ «Українська інноваційна компанія» у цій справі полягає не у самому факті звернення товариства до суду з позовом та не пов`язана з оцінкою обґрунтованості заявлених ним позовних вимог по суті, а полягає у його подальшій процесуальній поведінці після відкриття провадження у справі, а саме у повторній неявці належним чином повідомленого позивача в судові засідання за відсутності заяви про розгляд справи без його участі.

Саме така процесуальна поведінка позивача стала безпосередньою підставою для закінчення розгляду справи без вирішення спору по суті та постановлення судом ухвали про залишення позову без розгляду.

Відповідач, щодо якого було ініційовано судовий процес, до його закінчення був вимушений здійснювати процесуальні дії, спрямовані на захист своїх прав та інтересів, та нести пов`язані з цим витрати на професійну правничу допомогу.

Тому наведені обставини у своїй сукупності свідчать про наявність передбачених частиною п`ятою статті 142 ЦПК України підстав для компенсації відповідачу витрат, пов`язаних із розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не зазначив в оскаржуваній ухвалі у чому саме полягають необґрунтовані дії ПАТ «Українська інноваційна компанія», не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали.

Обставини повторної неявки належним чином повідомленого позивача у судові засідання та неподання ним заяви про розгляд справи за його відсутності стали підставою для постановлення ухвали Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 2 червня 2026 року про залишення позову без розгляду.

Отже, хоча суд першої інстанції, вирішуючи питання про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу, не навів розгорнутого мотивування щодо застосування частини п`ятої статті 142 ЦПК України та не сформулював окремого висновку про те, у чому саме полягають необґрунтовані дії позивача, такий недолік мотивування не призвів до неправильного вирішення питання про розподіл судових витрат, оскільки встановлені у справі обставини свідчать про наявність передбачених цією нормою підстав для їх компенсації відповідачу.

Колегія суддів також враховує, що на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представником ОСОБА_1 надано договір про надання правової допомоги від 12 лютого 2026 року, додаткову угоду №1 від 12 лютого 2026 року, ордер на надання правничої допомоги серії ВО №1132504 від 22 лютого 2026 року, акт приймання-передачі наданих послуг від 8 червня 2026 року, а також детальний опис та розрахунок наданих адвокатом послуг.

За умовами додаткової угоди розмір винагороди адвоката за надання правничої допомоги у суді першої інстанції визначено у фіксованому розмірі 25 000 грн.

Суд першої інстанції, врахувавши складність справи, характер та обсяг виконаних адвокатом робіт, кількість і тривалість судових засідань, критерії реальності, необхідності та розумності відповідних витрат, дійшов висновку про стягнення на користь ОСОБА_1 2 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Колегія суддів погоджується з визначеним судом першої інстанції розміром витрат, оскільки сума 2 000 грн з урахуванням обсягу фактично наданої відповідачу правничої допомоги, характеру спору та стадії, на якій позов залишено без розгляду, відповідає критеріям реальності, необхідності та розумності судових витрат.

Натомість ПАТ «Українська інноваційна компанія» в апеляційній скарзі не навело доводів, які б спростовували факт надання відповідачу професійної правничої допомоги, зв`язок відповідних послуг із розглядом цієї справи чи свідчили про необґрунтованість присудженої судом суми у розмірі 2 000 грн.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги зводяться до помилкового твердження про відсутність передбачених частиною п`ятою статті 142 ЦПК України підстав для компенсації відповідачу судових витрат та не спростовують правильності висновку суду першої інстанції по суті вирішеного процесуального питання.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви представника ОСОБА_1 – адвоката Ярмуся В.Д. та стягнення з ПАТ «Українська інноваційна компанія» на користь ОСОБА_1 2 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, а тому підстав для скасування оскаржуваної ухвали за доводами апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.

На підставі наведеного та керуючись статтями 141, 367, 375, 382-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства “Українська інноваційна компанія” — залишити без задоволення.

Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 червня 2026 року — залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 24 серпня 2026 року.

Головуюча Хома М.В.

Судді Костів О.З.

Храпак Н.М.