Постанова від 20 серпня 2026 р. у справі №447/219/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 447/219/25 Головуючий у 1 інстанції: Друзюк М.М.

Провадження № 22-ц/811/2874/25 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2026 року м. Львів

Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого – судді Бойко С.М.,

суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В.,

секретаря – Хоцяновича О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні без фіксування судового процесу звукозаписувальним технічним засобом цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 04 серпня 2025 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

У січні 2025 року товариство з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ) «Бізнес позика» звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором №503637-КС-001 про надання кредиту від 29.06.2024 року у розмірі 152466 грн. 30 коп.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 29.06.2024 року між ТОВ «Бізнес позика» та ОСОБА_1 укладено договір №503637-КС-001 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до п.1 договору про надання кредиту, ТОВ «Бізнес позика» надає позичальнику грошові кошти у розмірі 50000 грн. на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договором кредиту та правилами про надання грошових коштів у кредит.

Як зазначає позивач, ним виконано зобов`язання за договором та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 50000 грн., шляхом перерахування на банківську картку позичальника, яку позичальником було вказано при заповнені анкетних даних в особистому кабінеті, що підтверджується довідкою про видачу коштів (або платіжним дорученням).

Однак, відповідачка свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконала, чим порушила свої зобов`язання, встановлені договором, у зв`язку з чим, станом на 14.01.2025 року утворилась заборгованість в розмірі 152466 грн.30 коп., з яких: 49425 грн. 21 коп. – сума прострочених платежів по тілу кредиту; 100532 грн. 18 коп. – сума прострочених платежів по процентах, 2508 грн. 91 коп. – сума прострочених платежів за комісією.

Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 04 серпня 2025 року позов задоволено .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес позика» заборгованість за договором №503637-КС-001 про надання кредиту від 29.06.2024 у розмірі 152466 грн. 30 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес Позика» судовий збір у розмірі 2422 грн. 40 коп.

Рішення суду оскаржила відповідач ОСОБА_1 , просила його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що наявний в матеріалах справи договір позики (у вигляді паперової копії) було створено у порядку, визначеному Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» і що він підписувався електронним підписом уповноваженою на те особою (з можливістю ідентифікувати підписантів договору), який є обов`язковим реквізитом електронного документа.

Додає, що наявні в матеріалах справи паперові копії кредитного договору не можуть вважатись електронними документами (копіями електронних документів), оскільки не відповідають вимогам статей 5, 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», та не є належними доказами укладення договору між нею та кредитором.

Наголошує, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази часу та способу генерування одноразового ідентифікатора, його направлення відповідачці, підтвердження нею пропозиції щодо укладення договору, зокрема, довідка про ідентифікацію клієнта, хронологія вчинення дій щодо укладення кредитних договорів у формі електронного правочину тощо.

Зазначає, що при належному укладенні договору існує можливість перевірки автентичності підпису. У даному разі, перевірити автентичність того, що позивач називає підписом, не можливо, оскільки не підтверджено ні направлення СМС-повідомлення на мобільний номер відповідача, ні належність номеру телефона саме відповідачу, а також не доведено, що саме ці кредитні умови узгодила ОСОБА_1 .

За позицією відповідача, наведене вказує на неукладеність договору про надання кредиту від 29.06.2024 року №503637-КС-001, в тому числі в електронній формі, відтак, відсутні докази погодження відповідачем саме цих (а не інших) кредитних умов про проценти та комісії, що проігнорував суд першої інстанції.

Відповідач просить відмовити у стягненні процентів на суму 33128 грн. 74 коп., оскільки вони нараховані неправомірно по ставці, яка в 1,5 рази перевищувала максимально допустиму процентну ставку на період нарахування, та не враховують внесені платежі на погашення тіла кредиту.

Також просить відмовити у стягненні 2508 грн. 91 коп. комісії за незрозумілі, неідентифіковані та неконкретизовані послуги, які мають по закону надаватися безкоштовано, що відповідатиме принципам розумності та справедливості.

Наголошує, що матеріали справи не містять жодного належного, достатнього та допустимого доказу перерахування суми позики (платіжне доручення, квитанція, чек тощо).

Крім того, звертає увагу, що на підтвердження перерахування відповідачу коштів позики позивач зазначає, що таке перерахування підтверджується інформаційними довідками фінансових компаній про успішність фінансових операцій, що нібито місце, однак, такі довідки позивача не є належними доказами, оскільки зміст цих документів повністю залежить від волевиявлення позивача. Також вказані довідки не містять достовірного підтвердження перерахування коштів саме відповідачу (реквізити карти не зазначено повністю, не вказаний отримувач платежу тощо).

Вказує, що позивач не довів обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, зокрема, не довів укладення кредитного договору на умовах, що вказані в наданій копії, не довів перерахування ОСОБА_1 тіла кредиту, не довів розмір фактично наданих у кредит коштів, які він просить стягнути, а тому суд першої інстанції задовольнив позовну заяву без достатніх на те правових підстав і рішення підлягає скасуванню за результатами розгляду скарги.

02.09.2025 року позивач ТОВ «Бізнес позика» подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує доводи та вимоги апелянта.

В судове засідання апеляційного суду учасники справи не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, тому, відповідно до вимог ч.2 ст.247, ч.2 ст.372 ЦПК України, розгляд справи проведено апеляційним судом у відсутності учасників справи без фіксування судового процесу звукозаписувальним технічним засобом.

Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

У частині п`ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено – повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 18.08.2026 року, є дата складення повного судового рішення – 21.08.2026 року.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Судом встановлено, що 29.06.2024 року між ТОВ «Бізнес позика» та ОСОБА_1 (позичальником) в електронній формі укладено кредитний договір №503637-КС-001 про надання кредиту, за умовами якого позичальник отримала грошові кошти в сумі 50000 грн. зі сплатою процентів за користування кредитом в день – 1,5%, комісії за надання кредиту – 7500 грн.

29.06.2024 року кредитні кошти в розмірі 50000 грн. перераховані на картковий рахунок ОСОБА_1 .

Згідно з поданим ТОВ «Бізнес позика» розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 станом на 14.01.2025 року становить 152466 грн. 30 коп. і складається із: суми прострочених платежів по тілу кредиту в розмірі 49425 грн. 21 коп.; суми прострочених платежів по процентах в розмірі 100532 грн. 18 коп.; суми прострочених платежів за комісією в розмірі 2508 грн. 91 коп.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що в ОСОБА_1 , у зв`язку з неналежним виконанням умов договору, утворилася заборгованість в розмірі 152466 грн. 30 коп.

Однак, з таким висновком суду повністю погодитись не можна, виходячи з наступного.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства або за письмовою згодою сторін у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзацом другим частини другої статті 639 ЦК України передбачено, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі; кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, договір про надання кредиту укладено сторонами в електронній формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором – дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор – це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі у якій розміщено таку пропозицію і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» (в редакції чинній на моменту укладенні договору про споживчий кредит) визначає яким чином підписуються угоди у сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі №234/7160/20 (провадження №61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі №234/8084/20 (провадження №61-2303св21).

Згідно зі статтю 2 Закону України «Про захист персональних даних», персональні дані – це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб`єкт персональних даних – фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб`єкта персональних даних – будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.

Частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних», не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних.

Положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частини 4 статті 263 ЦПК України).

ТОВ «Бізнес позика», звертаючись до суду з даним позовом, доведено факт укладення 29.06.2024 року договору №503637-КС-001 про надання кредиту між ТОВ «Бізнес позика» та ОСОБА_1 , на підстав якого остання отримала кредит у розмірі 50000 грн.

Матеріали справи містять алгоритм укладення кредитного договору та необхідні відомості, без наявності яких кредитний договір не міг бути укладеним.

29.06.2024 року ТОВ «Бізнес позика» запропонувало ОСОБА_1 укласти договір №503637-КС-001 про надання кредиту, з використанням інформаційно-телекомунаційних систем, дистанційно, в електронній формі, в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».

29.06.2024 року ОСОБА_1 ознайомилася з умовами договору №503637-КС-001 про надання кредиту, прийняла їх акцептувала та підписала електронним підписом одноразовим ідентифікатором UA-6272 о 14:25:03, після чого кредитні кошти в розмірі 50000 грн. цього ж дня були зараховані на її рахунок о 14:25:44.

Згадані обставини беззаперечно засвідчують факт укладення між ТОВ «Бізнес позика» та ОСОБА_2 договору №503637-КС-001 про надання кредиту на умовах, визначених цим договором, та отримання в кредит коштів у розмірі 50000 грн.

Факт зарахування кредитних коштів на картковий рахунок № НОМЕР_1 додатково підтверджується випискою по картці, наданою АТ «Універсал Банк».

Відповідно до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).

В силу положень ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст.1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За змістом ч.2 ст.1056-1 ЦК України, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Укладаючи 29.06.2024 року кредитний договір №503637-КС-001, сторонами було погоджено стандартну процентну ставку в день – 1,5%, знижену процентну ставку в день – 1,14957034%, строк кредитування – 24 тижні та строк дії договору – до 14.12.2024 року.

Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитом за період з 29.06.2024 року по 14.12.2024 року, ОСОБА_1 нараховано 100532 грн. 18 коп. заборгованості за процентами, які нараховувалися у період з 29.06.2024 року по 17.08.2024 року за процентною ставкою в день – 1,14957034%, а з 18.08.2024 року по 14.12.2024 року за процентною ставкою в день – 1,5%.

Окрім цього, ОСОБА_1 здійснювала погашення заборгованості: 13.07.2024 року – 10830 грн.; 26.07.2024 року – 10830 грн.; 15.08.2024 року – 192 грн.

Згадані платежі були зараховані на погашення заборгованості по процентах, комісії та кредиту.

22.11.2023 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» №3498-ІХ, який набрав чинності 24.12.2023 року і яким внесено зміни до Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до ч.5 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування», максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%.

У п.4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3498-ІХ визначено необхідність надавачам фінансових послуг, не зазначеним у пункті 3 цього розділу, та надавачам допоміжних послуг протягом 30 днів з дня набрання чинності цим Законом привести свою діяльність та документи у відповідність з вимогами цього Закону.

Отже, починаючи з 25.12.2023 року (наступний день після набрання Законом №3498-ІХ чинності), максимальний розмір денної процентної ставки за договором не може перевищувати 1%.

При цьому, надавачі фінансових послуг, яким зокрема є позивач, зобов`язувалися привести свою діяльність у відповідність вищевказаних змін.

У той же час, пунктом 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів – 2,5% (з 24.12.2023 року до 22.04.2024 року); протягом наступних 120 днів – 1,5% (з 23.04.2024 року до 20.08.2024 року).

Перехідні положення законопроекту застосовуються, у разі якщо потрібно врегулювати відносини, пов`язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень законопроекту.

Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія п.5 розділу І цього Закону (яким, зокрема, доповнено п.17 розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування») поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Колегія суддів звертає увагу, що договір №503637-КС-001 про надання кредиту укладений 29.06.2024 року, тобто, після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування», без урахування обмежень щодо денної процентної ставки.

Посилання представника ТОВ «Бізнес позика» на власне тлумачення закону не може бути підставою для висновку про те, що встановлені умовами договору процентні ставки відповідають Закону України «Про споживче кредитування» і не перевищують максимальний розмір денної процентної

Кредитний договір укладено в момент дії Закону України «Про споживче кредитування», яким встановлено обмеження щодо максимального розміру денної процентної ставки, в зв`язку з чим ТОВ «Бізнес позика» не в праві була нараховувати ОСОБА_1 проценти за користування кредитом за процентною ставкою в день 1,14957034% та 1,5%, в той час, як максимальний розмір денної процентної ставки за договором не міг перевищувати 1%, в зв`язку з чим, колегія суддів вважає за необхідне здійснити перерахунок заборгованості за допустимим розміром денної процентної ставки за договором – 1%.

Умовами договору передбачено, що ОСОБА_1 зобов`язана сплатити комісію трьома платежами, а саме: 13.07.2024 року – 2208 грн. 15 коп., 27.07.2024 року – 2782 грн. 94 коп., 10.08.2024 року – 2508 грн. 91 коп.

ОСОБА_1 , здійснивши 13.07.2024 року перший платіж на суму 10830 грн., погасила заборгованість по процентах, нарахованих за цей період (7500 грн.), оплатила комісію в сумі 2208 грн. 15 коп. та сплатила тіло кредиту на суму 1121 грн. 85 коп. (заборгованість за тілом кредиту 48878 грн.15 коп.)

Здійснивши 26.07.2024 року платіж на суму 10830 грн., ОСОБА_1 погасила заборгованість по процентах, нарахованих за цей період (6302 грн. 16 коп.), оплатила комісію в сумі 2782 грн. 94 коп. та сплатила тіло кредиту на суму 1744 грн. 89 коп. (заборгованість за тілом кредиту 47133 грн. 26 коп.)

Станом на 15.08.2024 року, заборгованість ОСОБА_1 становила: за тілом кредиту – 48878 грн. 15 коп.; за процентами – 9897 грн. 98 коп.; за комісією – 2508 грн. 91 коп.

ОСОБА_1 , здійснивши 15.08.2024 року платіж на суму 192 грн., частково погасила заборгованість за процентами і не погашеними залишилося 9897 грн. 98 коп.

Щодо доводів апеляційної скарги про безпідставність нарахування та стягнення з комісії, пов`язаної з наданням кредиту в розмірі 7500 грн., колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції від 10 червня 2017 року), до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», Правління Національного банку України постановою від 08.06.2017 року №49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит. Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10.05.2007 року №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит, банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит, загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 (провадження №14-44цс21) вказано, що відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Таким чином, Законом України №1734-VIII безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 20 вересня 2024 року у справі №331/2974/23 (провадження №61-7620св24).

Отже, позивач у кредитному договорі мав право встановити комісію за надання кредиту в розмірі 7500 грн., оскільки Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту, тому доводи апеляційної скарги щодо безпідставного нарахування позивачем комісії та її стягнення відхиляються.

Враховуючи встановлені обставини справи, беручи до уваги максимальний розмір денної процентної ставки, строк дії кредитного договору та здійснені ОСОБА_1 платежі, станом на 14.12.2024 року розмір заборгованості за договором про надання кредиту становить 118682 грн. 53 коп. з яких: тіло кредиту – 47133 грн. 26 коп., проценти – 69040 грн. 36 коп., комісія – 2508 грн. 91 коп., в зв`язку з чим, оскаржуване рішення необхідно змінити, зменшивши розмір стягуваної заборгованості за договором №503637-КС-001 про надання кредиту від 29.06.2024 року з 152466 грн. 30 коп. до 118682 грн. 53 коп.

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до положень статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову – на відповідача, у разі відмови в позові – на позивача, у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач ТОВ «Бізнес позика» поніс витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в розмірі 2422 грн. 40 коп., а відповідач ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції понесла витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 3633 грн. 60 коп.

Відповідно до вимог статті 141 ЦПК України та враховуючи наслідки розгляду справи апеляційним судом – часткове задоволення позову (78%), судові витрати позивача по сплаті судового збору за подання позовної заяви, які підлягають стягненню з відповідача, становлять 1889 грн. 47 коп., пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а судові витрати відповідача по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги, які підлягають стягненню з позивача, становлять 799 грн. 39 коп., пропорційно до розміру позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено (22%).

Відповідно до ч.10 ст.141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

У зв`язку з тим, що на відповідача покладено більшу суму судових витрат зі сплати судового збору, їй необхідно сплатити на користь позивача 1090 грн. 08 коп. (1889 грн. 47 коп. – 799 грн. 39 коп.), тому оскаржуване рішення в частині розподілу судових витрат також підлягає зміні. В решті, рішення суду – залишити без змін.

Керуючись ст.ст.367, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.4, 381, 382, 384 ЦПК України, суд

ухвалив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 04 серпня 2025 року в частині визначення розміру заборгованості за кредитним договором та судового збору, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика», змінити, зменшивши розмір стягуваної заборгованості за договором №503637-КС-001 про надання кредиту від 29.06.2024 року до 118682 гривень 53 копійок та зменшивши розмір стягуваного судового збору до 1090 гривень 08 копійок.

В решті рішення суду – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 21 серпня 2026 року.

Головуючий С.М. Бойко

Судді: С.М. Копняк

А.В. Ніткевич