Постанова від 25 серпня 2026 р. у справі №438/348/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 438/348/25 Головуючий у 1 інстанції: Слиш А.Т.

Провадження № 22-ц/811/3900/25 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Копняк С. М.,

суддів: Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,

секретар судового засідання – Костюк С. О.,

з участю – позивача ОСОБА_1 , представника позивача адвоката Сковородько І. Ф., представника відповідача - адвоката Висоцької Х. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України на заочне рішення Бориславського міського суду Львівської області від 10 липня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Моторного (транспортного) страхового бюро України, третя особа: ОСОБА_2 про стягнення страхової/регламентної виплати, пені та інфляційних втрат,

ВСТАНОВИВ:

в березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - МТСБУ), третя особа: ОСОБА_2 про стягнення страхової/регламентної виплати, пені та інфляційних втрат.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 01 жовтня 2024 року у м. Борислав по вул. Дрогобицькій, 114 сталася дорожньо-транспортна пригода (далі – ДТП) за участю автомобілів «ВАЗ 2101» під керуванням ОСОБА_2 та «Volkswagen Touran» під керуванням позивача, внаслідок чого автомобіль ОСОБА_1 було пошкоджено. Вина ОСОБА_2 підтверджена постановою Бориславського міського суду Львівської області від 07 листопада 2024 року. Оскільки цивільно-правова відповідальність винуватця ДТП не була застрахована, обов`язок відшкодування покладається на МТСБУ. ОСОБА_1 своєчасно повідомив відповідача про ДТП та подав усі необхідні документи, однак отримав відмову у виплаті без зазначення причин. Незважаючи на подання заяви про страхову виплату та додаткових документів, у тому числі звіту про оцінку збитків, відповідач у встановлений строк виплату не здійснив. Позивач вважає такі дії МТСБУ незаконними.

З наведених підстав просив стягнути з МТСБ на користь ОСОБА_1 : 145 597, 34 грн – суму регламентної виплати в якості компенсації завданої позивачу майнової шкоди внаслідок ДТП; 1 124, 88 грн - пеню у розмірі 3 % річних за час затримки платежу; 4 293, 40 грн – інфляційні втрати за грудень 2024 року – лютий 2025 року; 3 500, 00 грн – витрати за проведення оцінки пошкодженого автомобіля.

Заочним рішенням Бориславського міського суду Львівської області від 10 липня 2025 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто з МТСБУ на користь ОСОБА_1 суму страхового відшкодування в розмірі 145 597,34 грн та інфляційні втрати в розмірі 4 293,40 грн.

Стягнуто з МТСБУ в дохід держави 1 211,20 грн судового збору.

Стягнуто з МТСБУ на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 3 500,00 грн.

В решті позовних вимог відмовлено.

Рішення суду, в частині задоволених позовних вимог, оскаржило МТСБУ. В апеляційній скарзі посилаються на те, що рішення суду в оскаржуваній частині є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи. Вважають безпідставним позовні вимоги до МТСБУ, оскільки відсутній страховий випадок. ДТП сталася за участю двох транспортних засобів, які не були забезпечені, не мали чинного полісу ОСЦПВ. За таких обставин МТСБУ не несе обов`язку щодо відшкодування шкоди, а позивач має звертатися з вимогами безпосередньо до винуватця ДТП. Також відсутні підстави для стягнення штрафних санкцій, оскільки відсутнє саме грошове зобов`язання МТСБУ перед ОСОБА_1 . Крім того, суд першої інстанції неправильно визначив строк прострочення, оскільки він обчислюється з моменту отримання заяви про страхове відшкодування та становить 90 днів, які на момент звернення до суду не сплинули. Витрати на проведення оцінки майна помилково віднесені судом першої інстанції до судових витрат, оскільки відповідний звіт не є судовою експертизою у розумінні процесуального законодавства. З наведених підстав просить рішення суду в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що 01 жовтня 2024 року у м. Борислав по вул. Дрогобицькій, 114 сталася ДТП за участю автомобілів «ВАЗ 2101» під керуванням ОСОБА_2 та «Volkswagen Touran» під керуванням позивача, внаслідок чого автомобіль ОСОБА_1 було пошкоджено. Вина ОСОБА_2 підтверджена постановою Бориславського міського суду Львівської області від 07 листопада 2024 року. Цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу марки ВАЗ 2101 д.н.з. НОМЕР_1 не була застрахована.

01 жовтня 2024 року МТСБУ була зареєстрована справа за повідомленням позивача за № 108753.

15 жовтня 2024 року відповідачем було скеровано на електронну адресу позивача повідомлення про статус розгляду справи 1087753 «очікування документів». Цього ж дня відповідачем на електронну адресу позивача надійшло повідомлення про статус розгляду справи 1087753 «відмова» у виплаті страхового відшкодування без повідомлення причини.

30 жовтня 2024 року позивачем на адресу відповідача була скерована заява про необхідність повідомлення про причини відмови, яка відповідачем була залишена без відповіді.

08 листопада 2024 року позивачем на адресу відповідача була скерована вищезгадане судове рішення у справі № 438/1807/24.

31 січня 2025 року позивачем на адресу відповідача була направлена заява про відшкодування оціненої шкоди, заподіяної в результаті ДТП, звіт № 24165 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням колісного транспортного засобу від 01 січня 2025 року.

Згідно висновку вищезазначеного звіту вартість (розмір) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу Volkswagen Touran д.н.з. НОМЕР_2 внаслідок його пошкодження, за станом на дату оцінки, становить 145 597 гривень 34 копійок (виключаючи ПДВ на ремонтні роботи, запасні частини, матеріали фарбування).

26 лютого 2025 року на електронну адресу позивача надійшла відмова відповідача у виплаті страхового відшкодування, тобто відповідачем прийнято рішення про відмову про здійснення регламентної виплати.

Під час апеляційного розгляду також встановлено, що у позивача, на момент ДТП також був відсутній поліс ОСЦПВ, проте він звільняється від обов`язку його отримувати.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Відповідно до частин другої, п`ятої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Згідно з положеннями пункту 1 частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

За наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення (пункт 3 частини першої статті 1188 ЦК України).

У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим замість завдавача шкоди в передбаченому Законом порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням.

При цьому згідно з положеннями статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства (частина друга статті 999 ЦК України).

Таким актом цивільного законодавства у цій сфері є, зокрема, Закон №1961-IV, який був чинним до 01 січня 2025 року. Закон № 1961-IV визнано таким, що втратив чинність Законом України 21 травня 2024 року № 3720-IX «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі Закон № 3720-IX). Згідно пункту 6 розділу VI Закону № 3720-IX договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що укладені та набрали чинності до введення в дію цього Закону, продовжують діяти на умовах, що були чинними на день набрання чинності такими договорами. На договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, що укладені після набрання чинності цим Законом та набирають чинності після введення в дію цього Закону, поширюються вимоги цього Закону […..]. Дія положень цього Закону поширюється виключно на страхові випадки, які настали за договорами страхування, що набрали чинності після введення в дію цього Закону. Жодне положення цього Закону не може збільшувати будь-які зобов`язання за будь-якими випадками, що мають ознаки страхових випадків за договорами страхування цивільно-правової відповідальності, укладеними відповідно до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

З огляду на дату ДТП (01 жовтня 2024 року), а також виходячи з того, що станом на цю дату її учасники не мали укладених договорів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, до правовідносин сторін у справі застосуванню підлягають положення Закону № 1961-IV, якими керувався суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржене рішення.

Згідно зі статтею 3 Закону № 1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Потерпілі, це юридичні та фізичні особи, життю, здоров`ю та/або майну яких заподіяна шкода внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу ( пункт 1.3 статті 1 Закону № 1961-IV).

Дорожньо-транспортна пригода, це подія, що сталася під час руху транспортного засобу, внаслідок якої загинули або поранені люди чи завдані матеріальні збитки (пункт 1.12 статті 1 Закону № 1961-IV).

Страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого (стаття 6 Закону № 1961-IV).

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Згідно зі пунктом 1.7. статті 1 Закону № 1961-IV термін забезпечений транспортний засіб вживається у цьому законі в такому значенні - це транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована, а згідно з пунктом 1.6. цієї статті Закону власники транспортних засобів, це юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.

Транспортний засіб має відповідати вимогам, передбаченим пунктом 1.7 статті 1 цього Закону, з моменту взяття ним участі в дорожньому русі на території України (абзац третій пункту 21.1 статті 21 Закону № 1961-IV).

Відповідно до пункту 13.1. статті 13 Закону № 1961-IV учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності та особи з інвалідністю внаслідок війни, що визначені законом, особи з інвалідністю I групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами, а також особи, що керують транспортним засобом, належним особі з інвалідністю I групи, у її присутності, звільняються від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України. Відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцями якої є зазначені особи, проводить МТСБУ у порядку, визначеному цим Законом.

У Рішенні від 23 грудня 2014 року № 7-рп/2014 у справі № 1-6/2014 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень пункту 13.1. статті 13 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 липня 2004 року № 1961-IV Конституційний Суд України вказав, що в аспекті конституційного звернення положення пункту 13.1. статті 13 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 липня 2004 року № 1961-IV зі змінами необхідно розуміти так, що транспортними засобами, які належать учасникам бойових дій, інвалідам війни та інвалідам I групи, є такі наземні транспортні засоби, якими зазначені особи володіють як на праві власності, так і на будь-якій іншій правовій підставі.

Пунктом 22.1. статті 22 Закону № 1961-IV визначено, що з урахуванням положень пункту 21.3 цієї статті на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТ СБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування.

Положення цього пункту не поширюється на осіб, які звільнені від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності згідно з пунктом 13.1 статті 13 цього Закону (абзац четвертий пункту 21.1 статті 21 Закону №1961-IV).

Згідно із пунктом 36.4. статті 36 Закону № 1961-IV виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом «а» пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов`язані з відшкодуванням збитків. Страховик здійснює компенсацію витрат страхувальника або особи, відповідальність якої застрахована, а МТСБУ компенсує витрати особи, звільненої від цього виду обов`язкового страхування на підставі пункту 13.1 статті 13 цього Закону або відповідальність якої застрахована іноземною страховою компанією відповідно до умов Міжнародної системи автомобільного страхування «Зелена картка», за умови, що такі витрати здійснюються за згодою страховика (МТСБУ). У компенсації витрат може бути відмовлено повністю або частково, якщо такі витрати здійснені без попереднього погодження із страховиком (МТСБУ). Виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється шляхом безготівкового розрахунку.

Згідно з підпунктами «а», «г» пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння: транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі; особами, на яких поширюється дія пункту 13.1 статті 13 цього Закону.

МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі (підпункт "а" пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV).

Тобто, у разі визнання винуватцем в ДТП водія транспортного засобу, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність згідно із Законом № 1961-IV, а транспортний засіб потерпілого також не є забезпеченим у розумінні положень цього Закону, враховуючи визначену ним мету здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, такий є також застосовним і до таких страхових випадків, у поєднанні з положеннями статті 1194 ЦК України.

Позивачем визнається обставина щодо відсутності на момент ДТП чинного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності як у відповідача, так і у позивача. Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що правові підстави для покладення на МТСБУ обов`язку з відшкодування завданої шкоди відсутні, оскільки за встановлених обставин ДТП не є страховим випадком у розумінні Закону №1961-IV, а обов`язок щодо відшкодування шкоди покладається безпосередньо на особу, відповідальну за вчинення ДТП.

У постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2026 року в справі № 204/3413/14-ц зазначено, що МТСБУ на своїй офіційній сторінці у мережу Інтернет у розділі «Відповіді на типові запитання» у пункті 49 на питання: «Чи застосовується Європротокол при оформлені ДТП із пільговиком, звільненим від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів?» роз`яснено, що категорії громадян, передбачені пунктом 13.1 статті 13 Закону звільняються від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, керовані такими особами транспортні засоби без укладання щодо них договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не відносяться до забезпечених транспортних засобів згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача (частини перша-третя статті 51 ЦПК України).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц).

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що МТСБУ не є належним відповідачем у цій справі, оскільки за відсутності на момент ДТП чинних договорів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності як у винуватця (третя особа у справі), так і у позивача, правові підстави для покладення на МТСБУ обов`язку щодо відшкодування завданої внаслідок ДТП шкоди відсутні. За таких обставин відповідальність за відшкодування шкоди покладається на особу, яка відповідно до закону є відповідальною за її вчинення.

Таким чином, з урахуванням встановлених у справі обставин та характеру спірних правовідносин, позов пред`явлено до неналежного відповідача - МТСБУ, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

За таких обставин інші доводи апеляційної скарги не перевіряються.

Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення, або змінити рішення.

За приписами частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Оскільки доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду, оскаржуване рішення підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно частинам першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.

Відповідно до частини сьомої статті 141 ЦПК України якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

Звертаючись з позовною заявою, ОСОБА_1 додав до неї копію посвідчення серії НОМЕР_3 , з якої убачається, що він є інвалідом ІІ групи безтерміново, а отже відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» він вважається звільненим від сплати судового збору.

Враховуючи те, що колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, з огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору, сплачений відповідачем судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 854 грн 19 коп. належить компенсувати йому за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 382 – 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд

УХВАЛИВ:

апеляційну скаргу Моторного (транспортного)страхового бюро України задовольнити.

Заочне рішення Бориславського міського суду Львівської області від 10 липня 2025 року скасувати, ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Моторного (транспортного) страхового бюро України, третя особа: ОСОБА_2 про стягнення страхової/регламентної виплати, пені та інфляційних втрат, відмовити.

Компенсувати Моторному (транспортному) страховому бюро України за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1 854 грн 19 коп.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: С. М. Копняк

Судді: О. М. Ванівський

Р. П. Цяцяк