Постанова від 20 серпня 2026 р. у справі №466/5356/23 — Львівський апеляційний суд

Справа № 466/5356/23 Головуючий у 1 інстанції: Едер П. Т.

Провадження № 22-ц/811/1641/26 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Копняк С. М.,

суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

секретар судового засідання – Федчун Н. С.,

з участю – заявника ОСОБА_1 , представника боржника – адвоката Левицької І. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 20 квітня 2026 року, у справі за заявою ОСОБА_1 про заміну стягувача у виконавчому листі, у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_1 про стягнення пені за несвоєчасну сплату аліментів,

ВСТАНОВИВ:

у червні 2023 року ОСОБА_4 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_6 , третя особа ОСОБА_1 про стягнення пені за несвоєчасну сплату аліментів.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 24 серпня 2023 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 пеню за несвоєчасну сплату аліментів у сумі 79 951 грн 68 коп.

Стягнуто з ОСОБА_6 в дохід держави судовий збір у розмірі 1 073 грн 60 коп.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 25 квітня 2025 року заяву ОСОБА_1 про заміну сторони виконавчого провадження задоволено.

Замінено сторону виконавчого провадження з вибулого стягувача ОСОБА_4 на нового стягувача ОСОБА_1 у відкритому виконавчому провадженні № 73035572 на підставі виконавчого листа у справі №466/5356/23, виданого Шевченківським районним судом м. Львова про стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 пені за несвоєчасну сплату аліментів у розмірі 79 951 грн 68 коп.

У січні 2026 року ОСОБА_1 звернувся в суд із заявою про заміну стягувача у виконавчому листі.

Заяву мотивовано тим, що 24 серпня 2023 року Шевченківським районним судом м. Львова було ухвалено рішення у справі № 466/5356/23 про стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 пені за несвоєчасну сплату аліментів у розмірі 79 951 грн 68 коп. 13 жовтня 2023 року державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Оприск О. С. було відкрито виконавче провадження № 73035572 про стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 пені за несвоєчасну сплату аліментів у розмірі 79 951 грн 68 коп. 10 квітня 2025 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено договір про відступлення права вимоги (цесії) № 2/2025, відповідно до якого у порядку та на умовах, визначених цим договором, цедент відступає цесіонарієві, а цесіонарій набуває права вимоги, належного цедентові, і стає стягувачем відповідно до виконавчого листа № 466/5356/23 від 27 вересня 2023 року між цедентом та ОСОБА_6 (надалі іменується «Боржник») у відкритому виконавчому провадженні № 73035572. 25 квітня 2025 року Шевченківським районним судом міста Львова постановлено ухвалу про заміну сторони виконавчого провадження з ОСОБА_4 на ОСОБА_1 у відкритому виконавчому провадженні № 73035572 на підставі виконавчого листа у справі № 466/5356/23, виданого Шевченківським районним судом м. Львова про стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 пені за несвоєчасну сплату аліментів у розмірі 79 951 грн 68 коп. 25 червня 2025 року старшим державним виконавцем Шевченківського ВДВС ЗМУМЮ Ценюхом Н. Б. було винесено постанову про заміну сторони виконавчого провадження на підставі ухвали Шевченківського районного суду м. Львова у справі №466/5356/23 від 25 квітня 2025 року. Тобто, було здійснено заміну стягувача лише в рамках виконавчого провадження № 73035572, яке перебувало на виконанні у Шевченківському ВДВС ЛМУМЮ до 10 листопада 2025 року. 10 листопада 2025 року старшим державним виконавцем Шевченківського ВДВС ЛМУМЮ Ценюхом Н. Б. було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження». Заборгованість за виконавчим листом № 466/5356/23, виданим 27 вересня 2023 року становить – 79 951 грн 68 коп. 29 травня 2025 року ОСОБА_1 отримав відповідь від начальника ВП № 1 ЛРУП №1ГУНП у Львівській області, з якої йому стало відомо, що боржник ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку із чим притягнути його до адміністративної відповідальності щодо несплати аліментів є неможливим. Таким чином, починаючи з 20 травня 2025 року відкрилася спадщина у зв`язку зі смертю ОСОБА_6 . 04 жовтня 2025 року ОСОБА_1 було направлено претензію кредитора від 03 жовтня 2025 року до Третьої Львівської державної нотаріальної контори, у відповідь на яку ним 23 жовтня 2025 року отримано лист-відповідь від 08 жовтня 2025 року від Третьої Львівської державної нотаріальної контори, в якій було повідомлено, що на підставі претензії кредитора від 03 жовтня 2025 року була зареєстрована спадкова справа № 544/2025 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 , а також те, що станом на 06 жовтня 2025 року спадкоємці померлого не зверталися до Третьої Львівської державної нотаріальної контори. Одночасно з цим, між заявником та родичами померлого ОСОБА_6 (боржника), які мали намір вступити у спадщину, тривали перемовини щодо сплати заборгованості померлого. За результатом усних домовленостей, вони досягли наступного: заявник був повинен «забрати документи з виконавчої служби та скасувати арешт майна», в свою чергу родичі померлого, які мали намір вступити у спадщину, після цього зобов`язалися сплатити йому заборгованість померлого. На виконання погоджених домовленостей, 05 листопада 2025 року заявником було направлено заяву про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» та скасування арешту майна боржника. 10 листопада 2025 року старшим державним виконавцем Шевченківського ВДВС ЛМУМЮ Ценюхом Н. Б. було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу та припинено чинність арешту майна боржника. Заборгованість становила 79 951 грн 68 коп. Одразу після отримання ним цієї постанови, заявник повідомив про це родичів померлого, на що останні в усній формі повідомили йому, що «роблять перерахунок боргу і потрібно трохи зачекати». 02 грудня 2025 року після його чергового звернення про необхідність сплати боргу відповідно до досягнутих домовленостей, сестра померлого ОСОБА_6 в усній формі повідомила, що борг сплачувати ніхто не буде. Оскільки, в позасудовому порядку вирішити питання щодо сплати заборгованості померлого боржника ОСОБА_6 не вдалось можливим, таке буде вирішуватися в судовому порядку шляхом заміни боржника у виконавчому листі на його правонаступників (спадкоємців). Інформація про те, що спадкоємці не зверталися до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини була актуальна на момент надання нотаріальною контрою відповіді на надіслану ним претензію кредитора від 03 жовтня 2025 року, а саме станом на 08 жовтня 2025 року, а строк для звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини тривав до 20 листопада 2025 року, оскільки боржник помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Оскільки ОСОБА_6 заповіту не складав, спадкування відбувається за законом. Зазначав, що заявник є дитиною померлого ОСОБА_6 та входить до першої черги спадкування за законом, 12 листопада 2025 року він звернувся із заявою про прийняття спадщини до Третьої Львівської державної нотаріальної контори. Таким чином, він виступає одночасно кредитором та спадкоємцем в спадковій справі, заведеній після смерті ОСОБА_6 , проте в силу статті 606 ЦК України зобов`язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі. Заявнику стало відомо те, що із заявою про прийняття спадщини, також звернулася мати померлого боржника – ОСОБА_2 . Пізніше, стало відомо, що донька померлого боржника, ОСОБА_7 , відмовилася від спадщини на користь ОСОБА_2 . Враховуючи те, що ОСОБА_7 (донька померлого боржника) відмовилася від спадщини на користь ОСОБА_2 (мати померлого боржника), на останню можна покласти обов`язок щодо сплати боргу померлого ОСОБА_6 в розмірі 2/3 від загальної суми заборгованості. Враховуючи те, що заміна стягувача на підставі ухвали Шевченківського районного суду м. Львова від 25 квітня 2025 року відбулася лише в рамках виконавчого провадження № 73035572, яке перебувало на виконанні у Шевченківському ВДВС ЛМУМЮ до 10 листопада 2025 року станом на зараз заявник не має можливості повторно пред`явити цей виконавчий документ до виконання, через відсутність в нього процесуального статусу стягувача у виконавчому листі у справі № 466/5356/23, у зв`язку із чим звернувся до суду з даною заявою. Також заявник зауважує, що 15 травня 2025 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено додаткову угоду № 1 до договору відступлення права вимоги (цесії) № 2/2025, згідно з якою сторони погодились змінити та викласти в новій редакції пункт 2.1 договору: «У порядку та на умовах, визначених цим договором, цедент відступає цесіонарієві, а цесіонарій набуває права вимоги, належного цедентові, і стає стягувачем у виконавчому листі № 466/5356/23, виданим Шевченківським районним судом м. Львова 27 вересня 2023 року між цедентом та ОСОБА_6 , (надалі іменується «Боржник»). Сторони домовились, що інші пункти договору, окрім наведеного вище, не змінені додатковою угодою, та залишаються чинними у тій редакції, в якій вони були викладені сторонами у договорі.». Тобто, з урахуванням положень додаткової угоди № 1 до договору про відступлення права вимоги (цесії) № 2/2025 первинний стягувач відступив новому стягувачу право вимоги у виконавчому листі № 466/5356/23 виданим Шевченківським районним судом м. Львова 27 вересня 2023 року, без прив`язки до конкретного виконавчого провадження, що є підставою для заміни стягувача у виконавчому листі. Строк пред`явлення виконавчого документа до виконання у справі № 466/5356/23 виданого Шевченківським районним судом м. Львова 27 вересня 2023 року триває до 27 вересня 2026 року, а тому заміна стягувача у виконавчому листі відбудеться в межах строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, що також дає всі підстави замінити стягувача у виконавчому листі.

Враховуючи наведене, просив замінити стягувача у виконавчому листі у справі № 466/5356/23, виданому Шевченківським районним судом м. Львова про стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 пені за несвоєчасну сплату аліментів у розмірі 79 951 грн 68 коп. з вибулого стягувача ОСОБА_4 на нового стягувача ОСОБА_1 .

У лютому 2026 на адресу суду надійшла заява ОСОБА_1 про уточнення заявлених вимог, у якій останній просив замінити як стягувача у виконавчому листі у справі № 466/5356/23, так і боржника, з вибулого боржника ОСОБА_6 на нового боржника ОСОБА_2 , в розмірі 2/3 від суми заборгованості, а саме 53 301 грн 12 коп. в межах вартості спадкового майна.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 19 лютого 2026 року клопотання ОСОБА_1 про залучення до справи правонаступника задоволено.

Залучено до участі у справі за заявою ОСОБА_1 про заміну стягувача у виконавчому листі у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6 , третя особа: ОСОБА_1 про стягнення пені за несвоєчасну сплату аліментів, у якості правонаступника боржника ОСОБА_6 – ОСОБА_2 .

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 20 квітня 2026 року заяву ОСОБА_1 про заміну стягувача у виконавчому листі задоволено.

Замінено стягувача у виконавчому листі у справі № 466/5356/23, виданому Шевченківським районним судом м. Львова про стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 пені за несвоєчасну сплату аліментів у розмірі 79 951 грн 68 коп. з вибулого стягувача ОСОБА_4 на нового стягувача ОСОБА_1 .

Замінено боржника у виконавчому листі у справі № 466/5356/23, виданому Шевченківським районним судом м. Львова про стягнення з ОСОБА_6 в користь ОСОБА_4 пені за несвоєчасну сплату аліментів у розмірі 79 951 грн 68 коп. з вибулого боржника ОСОБА_6 на нового боржника ОСОБА_2 , в розмірі 2/3 від суми заборгованості, а саме 53 301 грн 12 коп. в межах вартості спадкового майна.

Ухвалу суду оскаржила ОСОБА_2 , подавши в травні 2026 року через підсистему Електронний суд апеляційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_3 , в якій просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 20 квітня 2026 року, постановити нове рішення, яким в задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що замінюючи боржника у виконавчому листі, суд першої інстанції не врахував, що така заміна має відбуватися не у спосіб заміни боржника у виконавчому листі (виконавчому провадженні), а у спосіб пред`явлення стягувачем позову до спадкоємців боржника про стягнення боргу, адже спадкоємці не є прямими правонаступниками по аліментних зобов`язаннях, в тому числі і по стягненню штрафних санкцій за їх невиконання, оскільки вони відповідають саме як спадкоємці за боргами спадкодавця. Вказує на те, що заміна сторони у виконавчому листі можлива лише за наявності відкритого виконавчого провадження. Зазначає також про те, що під час розгляду справи суд не залучив до участі у ній державного виконавця, не встановив підстави завершення виконавчого провадження, тобто не встановив дійсні обставини справи. Також суд неправильно застосував положення статті 1219 ЦК України. Оскаржуваною ухвалою суд вирішив майновий спір, зазначивши в резолютивній частині такої про стягнення коштів в сумі 53 301 грн 12 коп., не встановивши ринкову вартість успадкованого майна. ОСОБА_1 звернувшись у нотаріальну контору з вимогою як кредитора померлого ОСОБА_6 підтвердив, що з моменту смерті останнього припинилися його аліментні відносини, а між ними та спадкоємцями померлого виникли правовідносини, врегульовані положеннями статей 1281, 1282 ЦК України, спір на підставі яких має вирішуватися в позовному провадженні, а не в порядку заміни сторін у виконавчому листі.

Апеляційна скарга не містить доводів в частині ухвали суду першої інстанції щодо заміни стягувача у виконавчому листі.

У травні 2026 року від ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому міститься прохання залишити таку без задоволення, а оскаржену ухвалу залишити без змін, такий мотивований законністю та обґрунтованістю ухвали суду першої інстанції.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення осіб, які з`явились до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України і судове рішення є обов`язковим до виконання.

Згідно з пунктом 9 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Частиною першою статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, друга статті 5 ЦПК України).

Питання процесуального правонаступництва врегульовано частиною першою статті 55 ЦПК України, відповідно до якої у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

Процесуальне правонаступництво - це перехід процесуальних прав та обов`язків від однієї особи до іншої. Виникнення процесуального правонаступництва безпосередньо пов`язане із переходом матеріальних прав між такими особами. Заміна сторони правонаступником відбувається, як правило, у випадках зміни суб`єкта права або обов`язку у правовідношенні, коли новий суб`єкт права (позивач, відповідач або третя особа) повністю або частково приймає на себе права чи обов`язки попередника.

Для настання процесуального правонаступництва необхідно встановити факт переходу до особи матеріальних прав попередника. У кожному конкретному випадку для вирішення питання про можливість правонаступництва суду необхідно досліджувати відповідні фактичні обставини, передбачені нормами матеріального права.

Підставою для процесуального правонаступництва є правонаступництво у матеріальному правовідношенні, яке настало після відкриття провадження у справі. Відтак, особливості здійснення процесуального правонаступництва визначаються особливостями норм матеріального права, що регулюють перехід прав й обов`язків у матеріальних правовідносинах від особи до її равонаступника, або в інших випадках заміни сторони у правовідносинах, з яких виник спір.

Отже, процесуальне правонаступництво, передбачене статтею 55 ЦПК України, є переходом процесуальних прав та обов`язків сторони у справі до іншої особи у зв`язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні.

Водночас відповідно до статті 55 ЦПК України, яка визначає загальні положення процесуального правонаступництва, заміна учасника справи його правонаступником допускається не будь-коли (не впродовж невизначеного терміну), а лише на стадіях судового процесу. Тобто таке право не є абсолютним та обмежено часовими рамками певних стадій судового процесу.

Згідно з частинами першою, другою, п`ятою статті 442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець. Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.

Стадія виконавчого провадження як завершальна стадія судового процесу починається після видачі виконавчого документа стягувачу та закінчується фактичним виконанням судового рішення або зі спливом строку пред`явлення документа до виконання, оскільки у разі пропуску такого строку виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання. Отже, за межами цього процесуального строку виконавчі дії не вчиняються, а строк виконавчого провадження спливає одночасно зі строком пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Таку правову позицію виклав Верховний Суд у постановах від 25 червня 2019 року в справі № 910/10031/13, від 11 березня 2021 року в справі № 910/2954/17 та від 31 серпня 2022 року в справі № 2-1540/11.

У постанові від 03 листопада 2020 року в справі № 916/617/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що на стадії виконавчого провадження як на завершальній стадії судового провадження можлива заміна сторони виконавчого провадження правонаступником за наявності відкритого виконавчого провадження.

Вказаний висновок підтриманий Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 16 лютого 2021 року в справі № 911/3411/14 та від 18 січня 2022 року в справі № 34/425.

Тобто, процесуальне правонаступництво у виконавчому провадженні - це заміна на будь-якій стадії саме виконавчого провадження як юридичного процесу стягувача або боржника іншою особою у зв`язку з її вибуттям, тобто підставою заміни стягувача внаслідок правонаступництва є настання певних обставин, які мають юридичне значення і в результаті яких виникають цивільні права та обов`язки або пряма вказівка акта цивільного законодавства, що не залежить від умов та порядку здійснення виконавчого провадження органами і посадовими особами.

Заміна сторони виконавчого провадження правонаступником у виконавчому провадженні, тобто здійснення процесуального правонаступництва після набрання судовим рішенням законної сили, полягає в поширенні на правонаступників законної сили судового рішення. При цьому на правонаступників законна сила судового рішення поширюється усіма своїми правовими наслідками - незмінністю, неспростовністю, виключністю, преюдиційністю, виконуваністю.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року в справі № 2-7763/10 зазначила, що особа, на користь якої видано виконавчий документ, набуває статусу стягувача з моменту видачі такого виконавчого документа, а не з моменту відкриття виконавчого провадження. Але, разом з тим, ця особа до відкриття виконавчого провадження як юридичного процесу є лише стягувачем у виконавчому документі на стадії виконання судового рішення з відповідним потенціалом прав у виконавчому провадженні, які повноцінно реалізує лише у статусі стягувача як сторони відкритого виконавчого провадження, за винятками, передбаченими законодавством.

Крім того, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що без заміни сторони виконавчого провадження правонаступник не позбавлений процесуальної можливості порушувати питання про відкриття виконавчого провадження, оскільки виконавче провадження відкривається на підставі пред`явлення виконавчого документа до виконання, а частина п`ята статті 442 ЦПК України передбачає можливість заміни стягувача у виконавчому документі до відкриття виконавчого провадження (у тому числі повторного за обґрунтованих підстав при повторному зверненні з виконавчим документом, оскільки зазначена стаття ЦПК України цього не виключає, а Закон України «Про виконавче провадження» передбачає таку можливість). Щодо вчинення інших дій у межах виконавчого провадження, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», то процесуальні дії конкретного процесу не можуть здійснюватися поза межами цього процесу, а тому такі дії як процесуальні можуть здійснюватися лише в межах відкритого виконавчого провадження як юридичного процесу. Якщо законом передбачена можливість здійснення інших дій сторін судового процесу, пов`язаних зі здійсненням виконавчого провадження, то для таких дій набуття статусу сторони відкритого виконавчого провадження не вимагається, як-от для заміни стягувача у виконавчому документі відповідно до частини п`ятої статті 442 ЦПК України.

Відповідно до частини п`ятої статті 442 ЦПК України, частини шостої статті 12, пункту 1 частини першої, частини п`ятої статті 26, частини п`ятої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» поза межами відкритого виконавчого провадження як юридичного процесу стягувач користується правами у виконавчому провадженні як завершальній стадії судового провадження на підставі відповідного закріпленого статусу у виконавчому документі.

Вчинення процесуальних дій безпосередньо в межах виконавчого провадження як юридичного процесу, спрямованих на виконання судового рішення, можливе лише за умови відкритого виконавчого провадження.

Виходячи з положень частини п`ятої статті 442 ЦПК України вказаний висновок є застосовним також при вирішення питання щодо заміни боржника у виконавчому документі, адже заміна боржника або стягувача у виконавчому документі відповідно до наведеної норми є окремою процесуальною дією, яка може бути здійснена ще до відкриття виконавчого провадження, оскільки така спрямована саме на визначення належного суб`єкта звернення з виконавчим документом до примусового виконання, а також належного суб`єкта, який буде боржником у разі такого звернення та відкриття виконавчого провадження.

Тому правонаступник не позбавлений процесуальної можливості звернутися до суду із заявою про заміну як стягувача, так і боржника у виконавчому документі до відкриття виконавчого провадження, оскільки для вчинення такої процесуальної дії набуття статусу сторони вже відкритого виконавчого провадження не вимагається.

Також питання про наявність підстав для поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання, видачі його дубліката чи інших процесуальних питань, які стосуються процедури пред`явлення виконавчого документа до виконання, пов`язані з процесуальним правонаступництвом у виконавчому провадженні як юридичному процесі в силу умов частини п`ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження», а з процесуальним правонаступництвом, передбаченим статтею 55 ЦПК України, - в силу другої частини цієї статті.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Окреслене завдання містить в собі як своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ, так і досягнення мети ефективного захисту порушених прав шляхом своєчасного та ефективного виконання судового рішення.

Заміна будь-якого учасника справи судом має не виключно формальний характер, покликаний зафіксувати процесуальне правонаступництво на підставі матеріального правонаступництва, а здійснюється для реалізації завдань цивільного судочинства, передбачених частиною першою статті 2 ЦПК України, в межах стадій судового процесу.

Реалізація процесуального правонаступництва має процесуальну мету, яку суд також враховує разом із доказами матеріального правонаступництва, яке стало підставою процесуального правонаступництва. Заміна судом сторони справи на підставі матеріального правонаступництва здійснюється з процесуальною метою реалізації правонаступником прав щодо виконання судового рішення у виконавчому провадженні, отже, потребує розгляду підстав поновлення такого виконавчого провадження, якщо воно вважається закінченим.

Враховуючи завдання виконавчого провадження як складової судового провадження, процесуальною метою заміни як сторони відкритого виконавчого провадження, так і сторони справи (стягувача або боржника у виконавчому документі) в цьому контексті є отримання виконання судового рішення в межах виконавчого провадження. За відсутності підстав відновлення виконавчого провадження, яке було закінчене, досягнення цієї процесуальної мети неможливе. Тому разом із заявою щодо правонаступництва, якщо виконавче провадження закінчене, заявник має здійснювати процесуальні дії (наприклад, оскаржити постанову про закінчення виконавчого провадження), спрямовані на відновлення виконавчого провадження, а суд має оцінювати ці питання в комплексі.

За відсутності підстав для відновлення закінченого виконавчого провадження відсутні і підстави для процесуального правонаступництва.

Якщо ж виконавче провадження не закінчене, але виконавчий документ був повернутий стягувачу без виконання, у його правонаступника є можливість отримати право на повторне звернення з виконавчим документом до виконання за умови дотримання строків звернення виконавчого документа до виконання. Якщо ці строки пропущені, то разом з питанням процесуального правонаступництва заявник повинен звернутися з заявою про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання. За відсутності підстав для поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання відсутні і підстави для процесуального правонаступництва.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року в справі № 2-7763/10.

05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження».

Частинами першою, другою статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.

Згідно зі положеннями частини четвертої, п`ятої цієї статті Закону строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі: 1) пред`явлення виконавчого документа до виконання; 2) надання судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, відстрочки або розстрочки виконання рішення. У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.

Підстави для повернення виконавчого документа стягувачу містяться у статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Згідно зі частиною п`ятою цієї статті Закону, повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону, крім випадків, коли виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди.

Виконавче провадження підлягає закінченню у разі наявності підстав, визначених статтею 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Наслідком закінчення виконавчого провадження є те, що виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених Законом про виконавче провадження (абзац другий частини першої статті 40 цього Закону).

Цим Законом передбачена можливість відновлення виконавчого провадження. Так, згідно із частиною першою статті 41 Закону України «Про виконавче провадження» у разі, якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.

У разі відновлення виконавчого провадження стягувач, суд або орган (посадова особа), яким повернуто виконавчий документ, зобов`язані у місячний строк з дня надходження постанови про відновлення виконавчого провадження пред`явити його до виконання (частина друга статті 41 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статті 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

Згідно зі частиною третьою статті 1231 ЦК України до спадкоємця переходить обов`язок сплатити неустойку (штраф, пеню), яка була присуджена судом кредиторові із спадкодавця за життя спадкодавця.

За позовом спадкоємця суд може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), розмір відшкодування майнової шкоди (збитків) та моральної шкоди, якщо вони є непомірно великими порівняно з вартістю рухомого чи нерухомого майна, яке було одержане ним у спадщину (частина п`ята статті 1231 ЦК України)

Смерть фізичної особи сама собою не є безумовною підставою для закриття провадження у справі чи відмови у процесуальному правонаступництві. Вирішуючи питання щодо процесуальних наслідків смерті сторони, суд насамперед повинен з`ясувати, чи допускають спірні правовідносини правонаступництво, тобто чи переходить до спадкоємців право, на захист якого подано позов, або ж таке право є нерозривно пов`язаним з особою спадкодавця та не входить до складу спадщини.

За змістом статей 1218, 1219, 1231 ЦК України обов`язок спадкоємця, який прийняв спадщину сплатити неустойку (штраф, пеню), яка була присуджена судом кредиторові із спадкодавця за життя останнього, не є його особистим немайновим правом та допускає спадкове правонаступництво.

У спірних правовідносинах до складу спадщини входить, зокрема обов`язок з погашення заборгованості, що належав спадкодавцю ОСОБА_6 за життя, який виник, внаслідок стягнення пені за рішенням суду, ухваленим до часу його смерті. Цей обов`язок не припинився внаслідок смерті боржника та продовжує існувати, адже наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, своєю чергою, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін.

Відтак, процесуальне правонаступництво у виконавчому провадженні у разі смерті боржника (фізичної особи) є цілком можливим (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року в справі № 523/2357/20).

Оскільки зі смертю боржника його грошові зобов`язання включаються до складу спадщини, строки пред`явлення кредитором вимог до спадкоємців боржника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України. Стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред`явлення таких вимог, застосовується і до боргових зобов`язань. Сплив цих строків має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права) за основним і додатковим зобов`язаннями, а також припинення таких зобов`язань (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі № 522/407/15-ц (пункти 57-62), від 13 березня 2019 року в справі № 520/7281/15-ц (пункт 69.5), від 1 квітня 2020 року в справі № 520/13067/17 (пункт 39), від 03 листопада 2020 року в справі № 916/617/17 (пункти 99-100)).

Звідси сплив строків, визначених частиною четвертою статті 1281 ЦК України, має своїм наслідком і неможливість вимагати у суді захисту відповідного права. За таких обставин при вирішенні питання заміни учасника справи правонаступником та заміни сторони виконавчого провадження у разі смерті фізичної особи (боржника, відповідача) судам перш за все необхідно з`ясувати коло всіх спадкоємців померлої особи, а також встановити, чи пред`явлено кредитором вимоги до спадкоємців боржника (пункт 101 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року в справі № 916/617/17 та пункт 9.2. Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року в справі № 523/2357/20).

У пункті 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року в справі № 916/617/17 вказано, що звернення кредитора безпосередньо до суду, зокрема із заявами про процесуальне правонаступництво та (або) про заміну сторони виконавчого провадження, слід розглядати як пред`явлення кредитором вимог до спадкоємця боржника в порядку статті 1281 ЦК України.

У пунктах 99-100, 111, 113-114, 117, 158 - 161 вказаної постанови Велика Палата Верховного Суду нагадала її попередній висновок про те, що кредитор може пред`явити вимогу до спадкоємців боржника (зокрема і заяву про процесуальне правонаступництво чи про заміну сторони виконавчого провадження) лише у межах строків, встановлених статтею 1281 ЦК України. За таких обставин відповідно до положень статті 1281 ЦК України Южненська міськрада повинна пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину (або ж з дня, коли вона дізналася про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину).

Стаття 1281 ЦК України у редакції, чинній на час смерті ОСОБА_6 передбачає, що спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб. Кредиторові спадкодавця належить пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину.

Відповідно до положень статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

За змістом наведених вище норм права задоволення вимог кредитора спадкоємцями має відбуватись у межах вартості отриманого ними у спадщину майна. Звідси обов`язок спадкоємців боржника перед кредиторами спадкодавця виникає лише у межах, передбачених статтею 1282 ЦК України, тобто в межах вартості майна, одержаного у спадщину. У разі неотримання від спадкодавця у спадщину жодного майна, особа не набуває статусу спадкоємця, і як наслідок у неї відсутній обов`язок задовольнити вимоги кредитора померлої особи (пункт 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року в справі № 916/617/17).

Аналізуючи положення Закону України «Про виконавче провадження» та зміст статей 1216, 1218, 1282 ЦК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 січня 2019 року в справі № 2-2697/11 дійшов висновку про те, що у разі смерті боржника за наявності спадкоємців відбувається заміна боржника в зобов`язанні.

У вказаній постанові Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду виходив з того, що: «обов`язок спадкодавця щодо сплати заборгованості за договором позики, присудженої судом кредиторові із спадкодавця за його життя, не припинився внаслідок смерті боржника і перейшов до його спадкоємців. Верховний Суд констатував, що установивши, що спадкоємець відповідно до порядку, визначеного нормами ЦК України, прийняв спадщину, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для заміни сторони виконавчого провадження боржника - його правонаступником».

У разі смерті спадкодавця спадкоємці, які прийняли спадщину, не відмовились від її прийняття, замінюють його особу у всіх правовідносинах, що існували на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті спадкодавця. При цьому необхідно враховувати, що спадкування - це вольовий акт (окрім деяких винятків), яким спадкоємець свідомо приймає рішення про прийняття спадщини або свідомо не користується правом відмовитися від такого прийняття спадщини, тобто безпосереднє волевиявлення або презюмується, якщо особа проживала зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини і не відмовилася від її прийняття або якщо законний представник неповнолітньої чи недієздатної особи не відмовився від прийняття спадщини. Враховуючи існування вольового критерію, у цивільних правовідносинах прийнято вважати, що кожен спадкоємець діє добросовісно, як добрий господар, який є зваженим, передбачливим і розсудливим під час прийняття юридично значущих рішень та обрання варіанта власної поведінки. Дотримання наведених норм забезпечуватиме стабільність цивільного обороту. У ЦК України серед положень про порядок задоволення вимог кредитора спадкодавця в імперативному порядку визначений справедливий баланс між законними інтересами та правомірними очікуваннями кредитора спадкодавця та відповідними, зустрічними їм, інтересами спадкоємців. Дотримання цього балансу полягає в тому, щоб забезпечити задоволення вимог кредитора спадкодавця за рахунок спадкового майна, не порушивши майнових прав та інтересів спадкоємців такої особи. Визначення цього балансу законодавцем сформульовано таким чином, що спадкоємці боржника повинні відповідати за його зобов`язаннями в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Зокрема, за правилом частини першої статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Спадкування є способом безоплатного набуття майна, а тому стягнення боргів спадкодавця з його спадкоємців у межах вартості отриманої спадщини є справедливим щодо законних інтересів та правомірних очікувань кредитора. Урахування вартості спадщини дає підстави стверджувати, що спадкоємець може задовольнити вимоги кредитора спадкодавця за рахунок іншого власного майна, що не входить до складу спадщини, якщо успадковане майно становить для спадкоємця більший інтерес, ніж те власне майно, яке спадкоємець може передати кредитору в рахунок погашення заборгованості. Законодавець зберігає за кредитором право вимоги у разі смерті боржника. У такому випадку відбувається правонаступництво, яке є транслятивним, тобто таким, що переносить права та обов`язки на нового боржника (постанова Верховного Суду від 27 травня 2026 року в справі № 761/3887/25).

Невизначення вартості успадкованого майна не впливає на вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження. Водночас задовольняючи заяву про заміну учасника справи, боржника у виконавчому провадженні, який помер, його спадкоємцем, суд відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України має визначити розмір боргу, який відповідає частці спадкоємця у спадщині, та вказати, що така заміна здійснюється в межах вартості майна, одержаного у спадщину (постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року в справі № 916/617/17 (пункт 109) та від 11 жовтня 2023 року в справі № 523/2357/20 (пункт 7.5)).

У справі, що переглядається, судами встановлено, що 24 серпня 2023 року Шевченківським районним судом міста Львова ухвалено рішення у справі № 466/5356/23 про стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 пені за несвоєчасну сплату аліментів у розмірі 79 951 грн 68 грн.

На виконання цього рішення суду було видано виконавчий лист, який пред`явлено до примусового виконання, та на підставі якого 13 жовтня 2023 року було відкрито виконавче провадження № 73035572.

10 квітня 2025 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено договір про відступлення права вимоги (цесії) № 2/2025, відповідно до якого ОСОБА_1 набуто право вимоги до ОСОБА_6 у відкритому виконавчому провадженні № 73035572.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 25 квітня 2025 року замінено сторону виконавчого провадження, у відкритому виконавчому провадженні № 73035572 на підставі виконавчого листа у справі №466/5356/23, виданого Шевченківським районним судом м. Львова 27 вересня 2023 року, з вибулого стягувача ОСОБА_4 на нового стягувача ОСОБА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер.

04 жовтня 2025 року ОСОБА_1 направлено претензію кредитора до Третьої Львівської державної нотаріальної контори, на підставі якої нотаріальною конторою заведено спадкову справу № 544/2025. Також заявника повідмолено, що станом на 06 жовтня 2025 року спадкоємці померлого не зверталися до Третьої Львівської державної нотаріальної контори.

10 листопада 2025 року старшим державним виконавцем Шевченківського ВДВС ЛМУМЮ Ценюхом Н. Б. було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження». Станом на момент повернення заборгованість за виконавчим листом №466/5356/23, виданим 27 вересня 2023 року, становила 79 951 грн 68 коп.

Також судами встановлено, що із заявами про прийняття спадщини звернулися як ОСОБА_1 , так і мати померлого ОСОБА_2 , а дочка померлого боржника - ОСОБА_7 відмовилася від спадщини на користь ОСОБА_2 . Тобто частка ОСОБА_2 у спадщині становить 2/3, а частка ОСОБА_1 - 1/3.

Відтак, на час звернення ОСОБА_1 із заявою про заміну стягувача та боржника у виконавчому листі № 466/5356/23, щодо його примусового виконання відсутнє відкрите виконавче провадження, а також відсутня постанова про закінчення виконавчому провадженні № 73035572, натомість наявна постанова державного виконавця про повернення виконавчого листа стягувачу, що свідчить про те, що такий може бути пред`явлений повторно.

З урахуванням дати видачі виконавчого листа, строку пред`явлення такого до виконання, а також дати його повернення, такий може бути пред`явлений повторно до 09 листопада 2028 року.

Наведене дає підстави вважати, що у справі, яка переглядається не підлягає дослідженню питання строку пред`явлення виконавчого листа до примусового виконання.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц та від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20).

Враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів вважає, що без вирішення питання заміни стягувача та боржника у згаданому виконавчому листі, неможливим є вирішення питання відкриття виконавчого провадження з його примусового виконання, що може порушити принцип обов`язковості ухваленого у даній справі рішення, яке за життя боржником добровільно не виконано, як і не виконано таке в примусовому порядку.

З огляду на наведене, колегія суддів відхиляє як безпідставні доводи апеляційної скарги про те, що у спірних правовідносинах має відбуватися не заміна боржника у виконавчому листі, а у спосіб пред`явлення стягувачем позову до спадкоємців боржника про стягнення боргу.

Враховуючи мотиви цієї постанови, необґрунтованими є доводи апеляційної скарги щодо того, що заміна сторони у виконавчому листі можлива лише за наявності відкритого виконавчого провадження, адже такі ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником відповідних норм права.

Виходячи з того, що ОСОБА_2 відповідно до порядку, визначеного нормами ЦК України, прийняла спадщину після смерті боржника ОСОБА_6 , з якого за його життя рішенням суду, яке набрало законної сили, стягнуто неустойку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для заміни боржника у виконавчому листі його правонаступником.

Також, місцевий суд, встановивши коло спадкоємців, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_6 , а також розмір їхніх часток у спадковому майні, врахувавши, що заявнику також належиться частка в спадковому майні у розмірі 1/3, а також те, що в такому випадку має місце поєднання кредитора і боржника в одній особі, що припиняє зобов`язання у цій частині, правильно зазначив в оскарженій ухвалі, що ОСОБА_2 відповідає за боргами у розмірі 53 301 грн 12 коп. в межах вартості майна, одержаного у спадщину.

Оскільки судом вирішувалось питання щодо заміни сторін саме у виконавчому листі, а не у виконавчому провадженні, залучення до участі у справі під час вирішення такого питання як заінтересованої особи державного чи приватного виконавця не передбачено положеннями процесуального закону.

Колегія суддів наголошує на тому, що суд першої інстанції встановив дійсні підстави закінчення виконавчого провадження, яке в даному випадку не було закінчено, адже виконавчий лист був повернутися стягувачу, і в такому випадку не потрібно вирішувати питання про поновлення виконавчого провадження у спосіб оскарження постанови про його закінчення.

Колегія суддів враховує, що під час вирішення справи, суд першої інстанції правильно застосував положення статей 1219, 1281 та 1282 ЦК України, які як вважає особа, яка подала апеляційну скаргу застосовані неправильно, адже в даному випадку вирішувалось питання процесуального правонаступництва у спосіб заміни сторін виконавчого, що за встановлених обставини не потребує захисту інтересів стягувача (кредитора) у спосіб звернення з позовом, на підставі згаданих положень статей 12181 та 1282 ЦК України.

Колегія суддів звертає увагу особи, яка подала апеляційну скаргу на те, що судом обґрунтовано під час вирішення справи не встановлювалась ринкова вартість майна, що відповідає згаданим правовим висновкам Верховного Суду, зокрема, висновку, викладеному у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року в справі № 916/617/17 (пункт 109) та від 11 жовтня 2023 року в справі № 523/2357/20 (пункт 7.5).

При цьому колегія суддів враховує своєчасність пред`явлення ОСОБА_1 вимог як кредитора до спадкоємців боржника у спосіб її подання нотаріусу.

Відтак, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.

Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції дотримався норм процесуального права при вирішенні питання про заміну сторін у виконавчому листі, відтак підстави для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, відсутні. Тому таку необхідно залишити без задоволення, а оскаржену ухвалу – без змін.

Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

З урахуванням висновків суду апеляційної інстанції щодо залишення апеляційної скарги без задоволення, підстави для здійснення розподілу судових витрат за розгляд справи судом апеляційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд

УХВАЛИВ:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 20 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий С. М. Копняк

Судді: С. М. Бойко

А. В. Ніткевич