Постанова від 25 серпня 2026 р. у справі №450/3775/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 450/3775/25 Головуючий у 1 інстанції: Добош Н.Б.

Провадження № 22-ц/811/1409/26 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий – суддя Цяцяк Р.П.,

судді Ванівський О.М. та Копняк С.М.,

за участю: секретаря Костюк С.О.;

Рисовського І.Г. - представника ФГ «Рисовський»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , представника Фермерського господарства «Рисовський», на ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 07 квітня 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2025 року представник Фермерського господарства «Рисовський» Рисовський Іван Григорович звернувся до суду (з посиланням на статтю 450 ЦПК України) із скаргою на бездіяльність державного виконавця, в якій (з врахуванням уточнених вимог) просив:

- визнати протиправні дії і бездіяльність державного виконавця Пустомитівського районного відділу державної виконавчої служби по виконанню рішення Пустомитівського районного суду №2-162 від 25.03.1995 року та рішення ЄСПЛ «Рисовський проти України» і знищенні виконавчого провадження;

- зобов`язати відповідача розглянути скаргу щодо невиконання рішення Пустомитівського районного суду № 2- 162 від 25.03.1995 року відповідно до статей 10 п.3, 4 60 Закону України «Про виконавче провадження» шляхом вилучення земельної ділянки ДА 060378 Б з чужого незаконного володіння і передачі скаржнику та припинення володіння правом приватної власності спірних земельних ділянок в межах ДА 060378 Б;

- поновити строк звернення за цією скаргою, оскільки невиконання судового рішення має довготривале порушення права, а останні звернення заявника були 04.08.2025 року, 20.10.2025 раку та 12.11.2025 року, на що не отримав жодної відповіді, а з відзиву до апеляційної скарги стало відомо що виконавче провадження втрачене (знищене чи загублене) тому не має в наявності у ДВС.

Вимоги скарги обґрунтовувалися тим, що розпорядженням представника Президента України в Пустомитівському районі від 12.03.1993 року ОСОБА_1 визнано одноосібним фермером з 4 га землі в межах середньої земельної частки, про що виданий Державний акт на землю ДА 060378Б з винесенням меж земельної ділянки в натурі, який на даний час є чинний, про що визначив ЄСПЛ у пункті 68 у справі «Рисовський проти України».

Рішенням виконкому Зубрянської сільської ради від 04.05.1993 року земельну ділянку ДА 060378Б розподілено між мешканцями сільської ради. Рішенням Арбітражного суду Львівської області № 3/454 від 11.11.1993 року рішення виконавчого комітету Зубрянської сільської ради від 04.05.1993 року про розподіл земельної ділянки площею 4 га, яка згідно Державного акту на право постійного користування землею за №060378 В належить ОСОБА_1 , визнано недійсним і головою Пустомитівського районного суду було відкрито виконавче провадження та призначено виконання, яке відмовився виконувати сільський голова, наказавши не звільняти земельні ділянки і надалі користуватися. Через два роки в зв`язку з невиконанням рішення суду заявник звернувся до Пустомитівського районного суду з позовом про повернення земельної ділянки з чужого незаконного володіння та усунення перешкод в землекористуванні. Рішенням Пустомитівського районного суду по справі №2-162 від 25.03.1995 року позовні вимоги було задоволено. За рішенням суду було відкрито виконавче провадження. Судвиконавець зобов`язав відповідачів повернути земельну ділянку та не чинити перешкоди у використані земельної ділянки фермерському господарству «Рисовський». Однак відповідачі відмовилися виконувати судове рішення, мотивуючи тим, що сільська рада наказала не виконувати судове рішення, оскільки вона надасть фермеру земельну ділянку в іншому місці, що стверджується інформаційною довідкою, 8 актами судового виконавця і розпорядженнями голови Пустомитівського районного суду і судового виконавця. Зазначалося, що рішення Пустомитівського районного суду Львівської області № 2-162 від 25.03.1995 року повинно бути виконане у відповідності до статей 10 п.3, п.4 та 60 Закону України «Про виконавче провадження», а саме: п.3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; п.4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності (том 1, а.с. 1-7, 194–196).

Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 07 квітня 2026 року у задоволені скарги Фермерського господарства "Рисовський" відмовлено. Як вбачається з мотивувальної частини оскаржуваної ухвали, така відмова мотивована тим, що «скаржник не долучив жодного доказу наявності відкритого виконавчого провадження, в межах якого заявник просить суд визнати бездіяльність неправомірною, не повідомив його номер, не зазначив імені державного виконавця, якому розподілено виконувати судове рішення. Відсутність доказів наявності відкритого виконавчого провадження унеможливлюють встановлення факту бездіяльності державного виконавця чи незаконності його дій» (том 1, а.с. 250–254) .

Дану ухвалу оскаржив представник Фермерського господарства «Рисовський» - Рисовський І.Г.

Апелянт просить оскаржувану ухвалу скасувати та постановити нову, якою задовольнити вимоги його скарги на дії державного виконавця в повному обсязі, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права.

Вважає, що суд не надав належної оцінки доказам, які підтверджують тривале невиконання рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 28.03.1995 року у справі № 2-162.

Наголошує, що протягом майже 30 років державними виконавцями не було вжито реальних заходів примусового виконання рішення суду: Зубрянську (нині Солонківську) сільську раду жодного разу не було зобов`язано виконати рішення, не порушувалося питання про притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності за статтею 382 КК України, а виконавчі дії фактично обмежувалися складанням актів про невиконання рішення.

На підтвердження цього до матеріалів справи долучено акти державного виконавця за 1996–2000 роки, вимогу державного виконавця від 30.10.2000 року про звільнення земельної ділянки, а також зобов`язання про виклик посадових осіб сільської ради для виконання судового рішення. Вважає, що ці документи підтверджують існування виконавчого провадження та систематичне невиконання рішення суду, однак суд їх не дослідив і не надав їм жодної оцінки.

Вважає, що суд подані скаржником докази не досліджував та не надав жодної оцінки, а практично описав подані скаржником заяви, на які нібито ДВС надавалися відповіді від 07.02.2025 року, 01.05.2025 року, 05.08.2025 року, 12.11.2025 року, 29.01.2026 року. При цьому під час апеляційного розгляду державний виконавець підтвердив факт знищення виконавчого провадження.

На думку апелянта, у справі має місце триваюче порушення права, яке полягає у невиконанні судового рішення протягом 30 років, без належного реагування органів державної виконавчої служби на категоричну відмову посадових осіб сільської ради виконувати рішення суду та на повторне розпорядження спірною земельною ділянкою всупереч судовим рішенням.

Також вважає, що суд залишив поза увагою доводи щодо невиконання рішень Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України» та за заявою №04594/2015, якими встановлено порушення статті 6 п. 1, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу. На переконання скаржника, невизнання бездіяльності органів ДВС за таких обставин суперечить принципу верховенства права, статті 10 ЦПК України та Конституції України (том 2, а.с. 22–25).

13 травня 2026 року до Львівського апеляційного суду через систему «Електронний суд» представниця Пустомитівського відділу державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України подала Відзив на апеляційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги Фермерського господарства «Рисовський» в повному обсязі, а оскаржувану ухвалу залишити без змін (том 2, а.с. 40 – 44).

26 травня 2026 року до Львівського апеляційного суду представник Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області подав Відзив на апеляційну скаргу, в якому також просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги Фермерського господарства «Рисовський», а оскаржувану ухвалу залишити без змін (том 2, а.с. 59 – 64).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта на підтримання доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, а також законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, виходячи з наступного.

ЦПК України встановлено, що:

- цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (статті 12 і 81);

- суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13);

- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76);

- належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (стаття 77).

В ході апеляційного розгляду справи в судовому засіданні представник заявника, Фермерського господарства «Рисовський», в черговий раз підтвердив, що згаданим заявником скаргу на бездіяльність державного виконавця було подано в порядку, який передбачений статтею 450 ЦПК України: з посиланням на те, що «рішенням Пустомитівського районного суду по справі № 2-162 від 25.03.1995 р. (його) позовні вимоги задоволені … однак відповідачі відмовилися виконувати судове рішення» і таке до цього часу є невиконаним.

На твердження представника Пустомитівського ВДВС у Відзиві на скаргу ФГ «Рисовський», у «Відділі рішення Пустомитівського районного суду № 2/162 від 25.03.1995 року не перебувало та не перебуває» (том 1, а.с. 111-113).

А на твердження представника Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області «рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 25.03.1995 у справі № 2-162 було задоволено позов ОСОБА_1 » (а не Фермерського господарства «Рисовський» !) до ряду фізичних осіб, яких було зобов`язано не чинити перешкод саме ОСОБА_1 (а не згаданому Фермерському господарству!) в користуванні земельною ділянкою (том 2, а.с. 59-64).

Згадане вище твердження представника Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області стверджується зокрема і судовими рішеннями у справі №450/2524/17, згідно яких саме ОСОБА_1 (а не Фермерське господарство «Рисовський») у вересні 2017 року звертався до суду з позовом до Головного управління Держгеокаджастру у Львівській області та Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області про визнання рішення та дій згаданих відповідачів про погодження проектів землеустрою ряду фізичних осіб, видачу останнім державних актів та інше протиправними, недійсними та незаконними, однак рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 10 вересня 2020 року у задоволенні цього позову ОСОБА_1 було відмовлено – з урахуванням мотивів, які викладені у постанові Верховного Суду від 27 липня 2022 року (том 2, а.с. 108-115).

За наведених вище обставин в їх сукупності саме заявник, Фермерське господарство «Рисовський», мав би довести належними та допустимими доказами те, що «рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 25.03.1995 у справі №2-162 було задоволено позов» саме Фермерського господарства «Рисовський», а тому саме згаданий позивач вправі оскаржувати бездіяльність державної виконавчої служби по виконанню цього рішення суду, однак представником Фермерського господарства «Рисовський» таких доказів до суду, як першої, так і апеляційної інстанцій, подано так і не було.

Пунктом «а» частини 1 статті 449 ЦПК України встановлено, що скаргу на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи.

Як стверджується наведеним у згаданій вище постанові Верховного Суду від 27 липня 2022 року у справі № 450/2524/17, позови і скарги, як ОСОБА_1 , так і Фермерського господарства «Рисовський», неодноразово були предметом судових розглядів.

Скаргу Фермерським господарством «Рисовський» було подано до суду 20.08.2025 року. Тобто, порушення прав або свобод згаданого заявника повинно було мати місце не раніше 10.08.2025 року (або заявник саме в цей час повинен був дізнатися про порушення його прав або свобод).

«Рішення Пустомитівського районного суду по справі № 2-162», яким позивача «позовні вимоги задоволені … однак відповідачі відмовилися виконувати судове рішення», невиконання якого (на твердження заявника) і покладено в основу поданої ним до суду скарги, на твердження самого представника заявника було ухваленим ще 25.03.1995 року, тобто – за 30 років до звернення ФГ «Рисовський» до суду з даною скаргою.

Однак, в суді апеляційної інстанції представник заявника так і не зміг пояснити, коли саме заявник (ФГ «Рисовський») «дізнався» про порушення його права або свободи, результатом чого і стало його звернення до суду з цією скаргою.

За наведених вище обставин в їх сукупності у суду першої інстанції були відсутніми правові підстави для задоволення вимог скарги Фермерського господарства «Рисовський» і доводи апеляційної скарги цього висновку аж ніяк не спростовують.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника Фермерського господарства «Рисовський», залишити без задоволення, а ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 07 квітня 2026 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повну постанову складено 26 серпня 2026 року.

Головуючий: Цяцяк Р.П.

Судді: Ванівський О.М.

Копняк С.М.