Постанова від 25 серпня 2026 р. у справі №2-545/10 — Львівський апеляційний суд

Справа № 2-545/10 Головуючий у 1 інстанції: Чорна С.З.

Провадження № 22-ц/811/625/26 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий – суддя Цяцяк Р.П.,

судді Ванівський О.М. та Копняк С.М.,

за участю: секретаря Костюк С.О.;

адвоката Охмака М.В. - представника ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Охмака Миколи Васильовича, представника ОСОБА_1 , на ухвалу Сихівського районного суду міста Львова від 02 лютого 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

Оскаржуваною ухвалою скаргу Охмак Миколи Васильовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , про визнання бездіяльності начальника відділу Державної виконавчої служби незаконною та зобов`язання вчинити дії залишено без розгляду та повернуто заявнику.

Ухвала мотивована тим, що «покликання представника заявника адвоката Охмак М.В. на те, що строк звернення зі скаргою до суду пропущений у зв`язку із певними обставинами, а саме його захворюванням, відключенням світла, завантаженістю іншими справами жодними доказами не підтверджені, та не є достатніми, переконливими для поновлення пропущеного строку для подачі скарги, не відносяться до непереборних, пов`язаних із дійсними істотними труднощами, а також не належать до тих, що виникли об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк», а тому суд прийшов до висновку, що заявником пропущено десятиденний строк на подання скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби і таку скаргу слід залишити без розгляду та повернути заявнику (а.с. 7-9).

Згадану ухвалу оскаржив представник заявниці – адвокат Охмак М.В.

Апелянт просить ухвалу Сихівського районного суду міста Львова від 02 лютого 2026 року скасувати та направити справу для продовження її розгляду до суду першої інстанції, покликаючись на порушення норм процесуального права.

Зазначає, що в ухвалі помилково зазначено, що адвокатом Охмаком М.В. відповідь Сихівського ВДВС на його запит отримано 07.01.2026 року, оскільки така відповідь фактично надійшла лише 17.01.2026 року, що підтверджується вхідним реєстраційним №17 від 17.01.2026 року.

Вважає, що оскільки відповідь ВДВС була отриманою лише 17.01.2026 року, то скаргу до суду подано своєчасно, оскільки 26.01.2026 року був останній день для її подання (а.с. 32).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта на підтримання доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

У пункті 1 прохальної частини поданої до суду першої інстанції Скарги про визнання незаконною бездіяльності начальника ВДВС та зобов`язання вчинити дії самим представником скаржника зазначено: «1. Відкрити провадження за даною скаргою, поновивши нам термін на її подання, пропущений нами з поважних причин через захворювання представника скаржника, включаючи воєнний стан в країні, відключення світла, завантаженість іншими справами в інтересах військовослужбовців тощо» (а.с. 2).

Тобто, як вбачається з наведеного вище, представник скаржника сам визнавав факт пропущення ним передбаченого ЦПК України строку на подання скарги на бездіяльність державного виконавця, а тому і просив поновити такий, як «пропущений … з поважних причин».

За наведених обставин суд був зобов`язаний проаналізувати «поважність причин», наведених скаржником, і дати їм відповідну оцінку.

Відтак, доводи апеляційної скарги про те, що «скарга подана нами вчасно», діаметрально протилежні доводам про «поважність причин» пропущення строку звернення до суду зі скаргою, які самим скаржником наведені у прохальній частині скарги.

У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17 зроблено висновок про те, що добросовісність (п.6 ст.3 ЦК) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Цей висновок був застосований у п.91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №461/9578/15-ц.

Вказані вище висновки є загальними і можуть застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки висновки Верховного Суду щодо застосування доктрини «venire contra factum proprium» (заборона суперечливої поведінки) мають універсальний характер.

Одним із способів захисту добросовісної сторони є правовий принцип, згідно з яким особа втрачає право посилатися на будь-які факти на обґрунтування своєї позиції, якщо її попередня поведінка свідчила про те, що вона дотримується протилежної позиції (принцип естопеля). Під принципом естопеля розуміється неможливість суперечливої (непослідовної) поведінки, яка може проявлятися як в матеріальних правовідносинах, так і в судовому процесі. Найчастіше процесуальний естопель знаходить свій вияв під час оскарження судових рішень і може полягати в тому, що сторона радикально змінює свою правову позицію у справі в порівнянні з правовою позицію у суді попередньої інстанції. Юридичним наслідком принципу естопеля є втрата права, за захистом якого сторона звернулася до суду, в зв`язку з оцінкою судом фактичної поведінки сторони та її добросовісності (постанови Верховного Суду від 06.12.2023 у справі №932/1140/21, від 29.05.2024 у справі №910/3508/22, від 04.09.2024 у справі №906/1311/23, від 24.09.2025 у справі №925/322/23 (925/875/23).

З урахуванням наведеного вище колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та постановив оскаржувану ухвалу з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому приходить до висновку про те, що підстави для скасування цієї ухвали відсутні і апеляційну скаргу на неї, доводи якої не спростовують висновків ухвали, слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , представника ОСОБА_1 , залишити без задоволення, а ухвалу Сихівського районного суду міста Львова від 02 лютого 2026 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повну постанову складено 26 серпня 2026 року.

Головуючий: Цяцяк Р.П.

Судді: Ванівський О.М.

Копняк С.М.