Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №332/6700/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 20.08.2026

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________________

Єдиний унікальний № 332/6700/25 Головуючий у 1 інстанції Завіновська А.П.

Провадження № 22-ц/807/1823/26 Суддя доповідач Салтан Лілія Геннадіївна

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідача Салтан Л.Г.,

членів колегії:суддів: Кочеткової І.В., Сакояна Д.І.,

за участю секретаря судового засідання: Пантюх Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Плецької Юлії Вікторівни, на рішення Заводського районного суду міста Запоріжжя від 29 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Запорізького комунального підприємства електротранспорту «Запоріжелектротранс» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

19 грудня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Заводського районного суду міста Запоріжжя з позовом до Запорізького комунального підприємства електротранспорту «Запоріжелектротранс» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначив, що він перебував у трудових відносинах із КП «Запоріжелектротранс» та працював водієм автотранспортних засобів (пасажирський автобус на міських маршрутах) 1-го класу в автобусному парку підприємства.

Наказом КП «Запоріжелектротранс» № 176/кз від 19 листопада 2025 року його було звільнено на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених трудовим договором.

Вважаючи звільнення незаконним позивач зазначав, що порушення, яке відповідач використав як підставу для звільнення, фактично не є дисциплінарним проступком, а тому відсутня і систематичність в розумінні п. 3 ст. 40 КЗпП України.

Так, 22 жовтня 2025 року ним було реалізовано квиток пасажирці, після чого остання вийшла з автобусу, поклавши квиток на панель транспортного засобу, і в цей час до салону автобусу зайшли особи з перевіркою. Отже, оплата за проїзд була здійснена, квиток пасажиру був наданий, порушень фінансової дисципліни з його боку не було, склад дисциплінарного проступку відсутній, а тому його звільнення є незаконним.

Крім того, внаслідок незаконного звільнення він був позбавлений можливості працювати та отримати заробітну плату з 19 листопада 2025 року.

У зв`язку з наведеним, позивач просив визнати незаконним та скасувати наказ КП «Запоріжелектротранс» № 176/кз від 19 листопада 2025 року про його звільнення, поновити його на посаді водія автотранспортних засобів (автобус пасажирський на міських маршрутах) 1-го класу в автобусному парку КП «Запоріжелектротранс» та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19 листопада 2025 року по день фактичного поновлення на роботі.

Рішенням Заводського районного суду міста Запоріжжя від 29 травня 2026 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Рішення першої інстанції обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 наказами від 05 грудня 2024 року та 11 червня 2025 року притягувався до дисциплінарної відповідальності до стягнення у виді догани. На момент порушення, яке мало місце 22 жовтня 2025 року, ці стягнення не були погашені чи достроково зняті.

При цьому, у кожному випадку відповідачем відбирались пояснення у ОСОБА_1 , з`ясовувались усі обставини допущених порушень, за наслідками яких винесено накази від 05 грудня 2024 року та 11 червня 2025 року, які позивачем оскаржені не були, що фактично свідчить про те, що останній погодився з допущеними ним порушеннями.

Стосовно порушення, що мало місце 22 жовтня 2025 року, то за встановленими в судовому засіданні фактичними обставинами, суд знаходить сумнівними посилання позивача на те, що ним, за відмови пасажирки від отримання квитка, було здійснено усі необхідні заходи щодо його погашення. Так, займаючи посаду водія автотранспортного засобу з 2009 року та постійно отримуючи роз`яснення зі сторони відповідача щодо алгоритму дій в даній ситуації, позивач не міг бути не обізнаний про дії, які необхідно вживати у даному випадку, зокрема шляхом повного розриву квитка, повідомлення контролерам про наявність пасажира без квитка в салоні транспортного засобу, тощо. Водночас ці заходи ОСОБА_1 вчинено не було. Отже, його пояснення про те, що номер квитка, який він видав пасажирці, на вимогу контролерів, співпав з останнім номером квитка в робочій пачці, що погашений квиток він поклав на панель автобусу, але з не зрозумілих підстав не віддав його контролерам та не повідомив останніх про наявність таких обставин, суд першої інстанції вважав непереконливими.

Безпідставними суд першої інстанції вважав і доводи позивача щодо відсутності порушення ним 22 грудня 2025 року трудових обов`язків, оскільки його дії прямо суперечать посадовим обов`язкам, зазначеним зокрема в Робочій інструкції водія автотранспортних засобів, якими він повинен керуватися у своїй роботі.

Отже, суд першої інстанцій вважав доведеним факт наявності в діях ОСОБА_1 усіх ознак необхідних для розірвання трудового договору на підставі п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, а тому правомірність звільнення.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, 01 липня 2026 року ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Плецької Ю.В., подав апеляційну скаргу, яка зареєстрована в канцелярії суду 02 липня 2026 року, в якій, посилаючись на порушення та невірне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального законодавства, неповне з`ясування усіх фактичних обставин справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення від 29 травня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі, а саме: визнати незаконним та скасувати наказ КП «Запоріжелектротранс» № 176/кз від 19 листопада 2025 року про звільнення, поновити позивача на роботі на посаді водія автотранспортних засобів (автобус пасажирський на міських маршрутах) 1-го класу в автобусному парку КП «Запоріжелектротранс»; стягнути з відповідача КП «Запоріжелектротранс» середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19 листопада 2025 року по день фактичного поновлення на роботі; судові витрати розподілити в порядку ст. 141 ЦПК України.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до відсутності вини позивача у так званому «останньому порушенні» від 22 жовтня 2025 року. Вказане порушення, на яке посилається відповідач як на підставу для звільнення, фактично не є дисциплінарним проступком. 22 жовтня 2025 року позивачем було реалізовано квиток пасажирці відповідно до посадових обов`язків останнього, квиток був фактично переданий пасажиру. Після цього пасажирка вийшла з автобуса та залишила квиток на панелі транспортного засобу. Одразу після цього до салону автобуса зайшли особи з перевіркою. Таким чином, оплата проїзду була здійснена, квиток пасажиру надано, порушення фінансової дисципліни відсутнє. Така хронологія подій узгоджується із відеозаписом з бодікамери. Натомість, суд першої інстанції вибірково описав у рішенні зміст наданого відповідачем відеозапису, залишаючи надані наприкінці пасажиркою пояснення. Належної оцінки поясненням позивача не надано. Жодним належним доказом провина позивача не підтверджена.

Крім того, посилання відповідача на накази про оголошення доган від 05 грудня 2024 року та 11 червня 2025 року необґрунтовані, оскільки відсутні докази належного встановлення вини позивача у вчиненні зазначених порушень, а самі по собі ці догани не були предметом судової оцінки, а тому не можуть автоматично вважатися безумовною підставою для звільнення. Більш того, відкинувши останню подію, що мала місце 22 жовтня 2025 року, притягнення відповідача до відповідальності за події, що мали місце 05 грудня 2024 року та 11 червня 2025 року неможливо з огляду на сплив одномісячного строку.

Також вважає, що протокол огляду від 29 серпня 2025 року, дозвіл на який надано ухвалою слідчого судді Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 28 серпня 2025 року, на території парку № 1 КП «Запоріжелектротранс», що розташований за адресою: м. Запоріжжя, вул. Південне шосе, буд. 13, у транспортному засобі державний номер МАЗ 203085, де виявлено та вилучено з кабіни транспортного засобу 3 пачки квитків, які упаковано до конверту є недопустимим доказом, оскільки дозволу слідчого на розголошення відомостей досудового розслідування надано не було.

Крім цього, судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні не були спростовані доводи позивача щодо незаконного звільнення останнього, зокрема наявності факту мобінгу та відсутності згоди профспілкового органу щодо звільнення ОСОБА_1 на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України. Апелянт вважає, що дії відповідача носять дискримінаційний характер як у прямій, так і непрямій формі шляхом пособництва у дискримінації, утиску, мобінгу, тощо.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 02 липня 2026 року для розгляду цієї справи визначений головуючий суддя (суддя-доповідач) Салтан Л.Г. та склад колегії суддів: Гончар М.С. та Кочеткова І.В.

Ухвалою від 02 липня 2026 року, постановленою суддею-доповідачем Салтан Л.Г., вказану справу витребувано у суду першої інстанції.

07 липня 2026 року вищезазначена справа надійшла до апеляційного суду.

Ухвалою від 09 липня 2026 року, постановленою суддею-доповідачем Салтан Л.Г., вказану апеляційну скаргу залишено без руху і надано особі, яка подала апеляційну скаргу, строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали, для подання заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження з зазначенням інших підстав для його поновлення.

20 липня 2026 року ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Плецької Ю.В., через підсистему «Електронний суд» було подано заяву про усунення недоліків апеляційної скарги та поновлення процесуальних строків по цій справі, яка зареєстрована в канцелярії суду 21 липня 2026 року, разом із додатковою угодою від 29 травня 2026 року до договору про правову допомогу від 18 грудня 2025 року.

Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 23 липня 2026 року для розгляду цієї справи визначений головуючий суддя (суддя-доповідач) Салтан Л.Г. та склад колегії суддів: Кочеткова І.В., Сакоян Д.І.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 23 липня 2026 року строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції поновлений, відкрито провадження, при відкритті апеляційного провадження учасникам справи надано строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 23 липня 2026 року справа призначена до розгляду, відповідачеві наданий строк на надання відзиву.

10 серпня 2026 року представник відповідача надав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти доводів апелянта, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

В обґрунтування своїх доводів зазначив, що позивачем неодноразово змінювалися версії фактичного розвитку події позивачем, які не узгоджуються як між собою, так і з наявними у справі та дослідженими судом матеріалами справи.

Так, у позові позивач зазначив, що під час роботи позивачем був реалізований квиток пасажирці, фактично їй переданий. Остання при виході з автобусу залишила цей квиток на панелі транспортного засобу. Одразу після цього зайшли контролери.

Однак на відеозапису вбачається, що пасажирка під час контролю перебувала в салоні автобуса та нікуди не виходила, стверджувала, що вона оплатила проїзд та квиток не отримала. Пасажирка технічно не могла самостійно покласти придбаний квиток на панель кабіни водія, враховуючи конструкцію автобуса (кабіна відгороджена від салону).

Під час дослідження у судовому засіданні всіх обставин, позивач відмовився від такої версії розвитку подій та повідомив, що все було по-іншому, так як він написав у первинних письмових поясненнях, а саме: «Під час роботи контролери виявили безквиткового пасажира та підійшли до мене. Я їм віддав шляховий лист та погашений квиток, який не взяла пасажирка. Він лежав погашений на панелі».

Така версія також не узгоджується з обставинами, зафіксованими на боді-камері контролерів та не свідчить про відсутність в діях водія порушень вимог, які ставилися до нього роботодавцем. З відео вбачається, що контролери зайшли до салону автобуса та одразу отримали від водія шляховий лист. При цьому, водій перед початком перевірки не передавав їм квиток, від якого нібито відмовилася пасажирка, не повідомляв про такі обставини. Лише після того як була виявлена пасажирка без квитка та яка заявила про те, що оплатила проїзд, а квиток не отримала, водій видав їй квиток, який був за серією та номером верхнім у пачці.

Окрім того, навіть якщо б пасажирка й свідомо відмовлялася взяти квиток одразу після оплати, дії водія чітко регламентовані посадовою інструкцією, внутрішніми наказами та правилами з чітким переліком дій, які доведені у належний спосіб до позивача. В жодних пояснення поясненнях, які надавав позивач перед застосуванням дисциплінарного стягнення, ані в судовому засіданні, позивач не повідомляв, що ним вчинялись інші дії, які б свідчили про його добросовісність та відсутність вини (наприклад, оголошення по мікрофону з призивом до пасажира забрати оплачений квиток тощо).

В межах досудового розслідування проводився огляд території підприємства, під час якого слідчими виявлені та вилучені квитки, які не отримувалися водіями в касі підприємства та/або мають ознаки підробки у двох водіїв, зокрема, позивача ОСОБА_1 . Після цього підприємством видано наказ №143 від 29 вересня 2025 року, відповідно до якого доведено до відома водіїв форми та види фінансових порушень, у разі виявлення яких застосовуються заходи дисциплінарного стягнення, а саме: отримання оплати від пасажира без видачі квитка повторний продаж пасажирам квитків; продаж пасажирам підроблених квитків; продаж пільгового квитка за вартістю повного квитка; отримання від пасажира раніше проданого квитка, збирання, тримання при собі повернутих квитків та/або квитків, які не отримувалися в касі підприємства в день виявлення порушення та/або підроблених квитків. реалізація пасажирам квитків, які не отримувалися в касі підприємства та не зареєстровані в квитково-обліковому листі в день виявлення порушення; не заповнення квитково-облікового листа або помилки в його заповненні; розбіжність фактичної наявності грошових коштів за продані квитки та нереалізовані квитки.

Інформація про наявність кримінального провадження була наведена у відзиві виключно з метою підтвердження підвищеної уваги підприємства до фінансової дисципліни.

На виконання вищезазначеного наказу всім водіям були вручені «Пам`ятки водію», де детально прописаний порядок дій водія у випадку, якщо пасажир, який сплатив свій проїзд, відмовляється отримати свій квиток, а саме: водій у цьому випадку зобов`язаний погасити такий квиток шляхом повного розриву. Це є необхідним щоб виключити можливість для водія перепродажу такого квитка іншому пасажиру.

На момент звільнення позивача раніше оголошені в наказах догани були чинними, строк дії їх не сплив і такі накази не скасовані. Позивач, в свою чергу, не оскаржував у встановленому порядку раніше оголошені догани. Також позивач не заявляв самостійних вимог про визнання незаконними та скасування наказів про раніше оголошені догани і в межах даної справи. Тому, враховуючи предмет позовних вимог, відповідач і не зобов`язаний доводити законність раніше оголошених доган.

Отримання згоди профспілкового комітету передбачається у випадках звільнення працівника, який є членом професійної спілки, створеної на підприємстві та якщо таке звільнення відбувається з ініціативи роботодавця (ст. 43 КЗпП України). Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (№2136 IX від 15.03.2022) передбачає, що роботодавець може обмежувати окремі трудові права та гарантії, якщо це обумовлено воєнними потребами. Зокрема, ст. 43 КЗпП (про необхідність згоди профспілки при звільненні) на час воєнного стану не застосовується. Аналогічно, ст. 52 КЗпП та ст. 41 Закону України «Про профспілки», які вимагають згоди профспілкового органу для накладення дисциплінарного стягнення на його членів, також призупинені. Окрім того, позивач не є ані членом виборного профспілкового органу, ані членом профспілки Таким чином, отримання згоди профспілкового комітету на звільнення апелянта не потребувалася.

Ані позовна заява, ані уточнена позовна заява, ані окремо подані клопотання, заяви, у тому числі усні, не містили окремих вимог про встановлення факту мобінгу відносно позивача. Взагалі, під час розгляду судом першої інстанції позивач не посилався та не обґрунтовував свої вимоги мобінгом та не заявляв у суді першої інстанції клопотань про допит свідків. Вимоги роботодавця щодо належного виконання працівником трудових обов`язків не може вважатися цькуванням чи іншим проявом негативного ставлення до працівника.

Дисциплінарне стягнення накладено уповноваженою особою, в межах строку, з дотриманням процедури, з урахуванням особи правопорушника та обставин скоєного дисциплінарного проступку, є законним, підстави для його скасування відсутні.

У судовому засіданні представник апелянта наполягав на задоволенні апеляційної скарги. Крім того, вважав усі письмові докази, що були подані відповідачем в суді першої інстанції недопустими, оскільки були подані з порушенням норм ЦПК, тому жодним належним доказом не підтверджено як вчинення позивачем дисциплінарного проступку, так і законність попередніх стягнень.

Представник відповідача просив у задоволені апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Зазначив, що усі письмові докази разом з відзивом були направлені позивачеві вчасно, також приєднання до підсистеми «Електронний Суд», де з ними мав можливість ознайомитися представник позивача. Під час провадження в суді першої інстанції у зв`язку з доводами позивача щодо неотримання цих документів, ними було вжито заходів для їх повторного направлення. Підстави для визнання доказів недопустими відсутні. Також звертає увагу суду апеляційної інстанції, що під час провадження в суді першої інстанції позовні вимоги вчинення мобінгу по відношенню до позивача взагалі не були обґрунтовані, клопотання про виклик та допит свідків заявлені не були.

Позивач у судове засідання не з`явився, причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином, з заявами про відкладення розгляду не звертався, право на надання відзиву не використав.

Вирішуючи питання щодо розгляду скарги у відсутність учасників, що не з`явилися в судове засідання, колегія суддів враховує, що за змістом ч.1 ст. 371 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шестидесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження; відповідно положень ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи; суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними

У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року по справі № 361/8331/18 зазначено, що Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд виходить з того, що якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Оскільки позивач був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, реалізував своє право на участь у судовому засіданні через свого представника, який не заперечував проти розгляду справи у його відсутність,зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (ст. 367 ЦПК України), колегія суддів не вбачала підстав для відкладення розгляду справи та вважала за доцільне розглянути справу в даному судовому засіданні, оскільки неявка учасників справи не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає її розгляду.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи учасників провадження, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, матеріали справи в порядку, передбаченому ст. 367 ЦПК України,колегія суддів приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з доведеності факту наявності в діях ОСОБА_1 усіх ознак, необхідних для розірвання трудового договору на підставі п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, а тому звільнення з підприємства є правомірним.

Оскільки ОСОБА_1 наказами від 05 грудня 2024 року та 11 червня 2025 року притягувався до дисциплінарної відповідальності до стягнення у виді догани, на момент порушення, яке мало місце 22 жовтня 2025 року, ці стягнення не були погашені чи достроково зняті. При цьому, у кожному випадку відповідачем відбирались пояснення у ОСОБА_1 , з`ясовувались усі обставини допущених порушень, за наслідками яких винесено накази від 05 грудня 2024 року та 11 червня 2025 року, які позивачем оскаржені не були, що фактично свідчить про те, що останній погодився з допущеними ним порушеннями.

Також суд першої інстанції вважав сумнівними посилання позивача на те, що 22 жовтня 2025 року ним, за відмови пасажирки від отримання квитка, було здійснено усі необхідні заходи щодо його погашення. Так, займаючи посаду водія автотранспортного засобу з 2009 року та постійно отримуючи роз`яснення зі сторони відповідача щодо алгоритму дій в даній ситуації, позивач не міг бути не обізнаний про дії, які необхідно вживати у даному випадку, зокрема шляхом повного розриву квитка, повідомлення контролерам про наявність пасажира без квитка в салоні транспортного засобу, тощо. Водночас ці заходи ОСОБА_1 вчинено не було. Отже, його пояснення про те, що номер квитка, який він видав пасажирці, на вимогу контролерів, співпав з останнім номером квитка в робочій пачці, що погашений квиток він поклав на панель автобусу, але з незрозумілих підстав не віддав його контролерам та не повідомив останніх про наявність таких обставин, суд вважав непереконливими.

Безпідставними суд першої інстанції вважав доводи позивача щодо відсутності порушення ним 22.10.2025 трудових обов`язків, оскільки його дії прямо суперечать посадовим обов`язкам, зазначеним зокрема в Робочій інструкції водія автотранспортних засобів, якими він повинен керуватися у своїй роботі.

Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що згідно до наказу від 17 грудня 2009 року № 349/1-кп, з 18 грудня 2009 року ОСОБА_1 прийнято до тролейбусного парку № 1 - водієм автотранспортних засобів (автобус пасажирський на міських маршрутах) 1-го класу, що також підтверджується копією трудової книжки останнього.

Пунктом 2.18.11. Робочої інструкції водія автотранспортних засобів (автобус пасажирський на міських маршрутах) автобусного парку підприємства «Запоріжелектротранс», затвердженої генеральним директором підприємства Р. Корницьким 18 травня 2023 року (далі – Інструкція), встановлено, що при роботі водія без кондуктора, водій не повинен допускати порушення фінансової дисципліни (повторний продаж квитків, продаж підроблених квитків, продаж пільгового квитка за вартістю повного квитка, незаповнений квитково-обліковий лист, помилки в заповненні квитково-облікових листів, отримання оплати без видачі квитка розбіжність фактичної наявності грошових коштів за продані квитки та нереалізовані квитки та ін.).

Пунктом 5.7 Інструкції визначено, що водії автотранспортних засобів несуть відповідальність за порушення фінансової дисципліни, а саме: повторний продаж квитків, продаж підроблених квитків, продаж пільгових квитків за вартістю повного квитка, незаповнений квитково-обліковий лист, помилки в заповненні квитково-облікових листів, стягнення оплати за проїзд без видачі квитка, розбіжність фактичної наявності грошових коштів за продані квитки та нереалізовані квитки та ін.

З даною Інструкцією ОСОБА_1 був ознайомлений 25 травня 2023 року, про що свідчить його особистий підпис (а.с. 119-121 т.1).

Наказом генерального директора Запорізького комунального підприємства міського електротранспорту «Запоріжелектротранс» Г. Сорокіна № 143 від 29 вересня 2025 року вжито заходів щодо посилення контролю за дотриманням фінансової дисципліни на підприємстві, що також підтверджується протоколом № 10 загальнопаркового інструктажу автобусного парку (а.с. 121-125, 126 т.1).

Відповідно до пам`ятки водія, ОСОБА_1 був ознайомлений 02 жовтня 2025 року з наслідками недотримання фінансової дисципліни, зокрема і застосування такого виду дисциплінарного стягнення як звільнення (а.с. 127 т.1).

Виходячи з протоколу огляду від 29 серпня 2025 року, дозвіл на який надано ухвалою слідчого судді Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 28 серпня 2025 року, на території парку № 1 КП «Запоріжелектротранс», що розташований за адресою: м. Запоріжжя, вул. Південне шосе, буд. 13, у транспортному засобі державний номерний знак НОМЕР_1 МАЗ 203085, у водій ОСОБА_1 , виявлено та вилучено з кабіни транспортного засобу - 3 пачки квитків, які упаковано до конверту (а.с. 128-129, 130-131 т.1).

Згідно до рапорту № 31, контролерами підприємства ОСОБА_2 та ОСОБА_3 встановлено, що 22 листопада 2024 року о 07 год. 44 хв., при перевірці маршруту № 34-А автобусу № 1316, в салоні була виявлена пасажирка, яка сплатила за проїзд водієві ОСОБА_1 , але квиток на руки не отримала. На прохання контролерів та пасажирки, водій відірвав квиток і надав його пасажирці (а.с. 98 т.1).

По вказаному факту ОСОБА_1 03 грудня 2024 року надано письмові пояснення, написані власноруч, за змістом яких 22 листопада 2024 він працював на автобусі по маршруту № 34-А. В період роботи не видав пасажиру квиток, оскільки зайшло два пасажири та для оплати за проїзд було надано грошові кошти у виді монет, а тому він вважав, що оплату здійснено за одну людину, а в період контролю виявилось, що там була оплата за двох пасажирів (зворот а.с. 97 т.1).

Виходячи з вказаних обставин та наданої начальником автобусного парку В. Оліцьким службової записки, наказом № 325/к/тм від 05 грудня 2024 року до ОСОБА_1 за порушення 22 листопада 2024 року п. 2.18.11 Робочої інструкції (допустив порушення фінансової дисципліни, а саме отримав плату за проїзд без видачі квитка) застосовано дисциплінарне стягнення у виді догани з позбавленням преміальної оплати за листопад 2024 року на 100 % (а.с. 97, 132 т.1).

Рапортом № 12, складеним контролерами підприємства ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , встановлено, що 04 червня 2025 року при перевірці салону у пасажира, який оплатив за проїзд, виявлено квиток, який не значиться у квитково-обліковому листі - ЗПА01-897122. Підвівши пасажира до водія ОСОБА_1 , останній не заперечував вказані обставини та видав пасажиру квиток з робочої пачки ЗПА01-91921-9, чим підтвердив своє фінансове порушення (а.с. 96 т.1).

По вказаному факту ОСОБА_1 надано письмові пояснення, в яких останній зазначав, що 04 червня 2025 року працював по маршруту Запоріжсталь-Сєдова на автобусі 1316. За період роботи продав пасажиру квиток не врахований у квитково-обліковому листі (зворот а.с. 95 т.1).

За встановлених обставин та наданої начальником автобусного парку В. Оліцьким службової записки, наказом № 155/к/тм від 11 червня 2025 року до ОСОБА_1 за порушення 04 червня 2025 року п.2.18.6 Робочої інструкції (реалізував квиток пасажиру, який не був зареєстрований у квитково-обліковому листі) застосовано дисциплінарне стягнення у виді догани з позбавленням преміальної оплати за червень 2025 року на 100 % (а.с. 95, 133 т.1).

Згідно рапорту № 28, 22 жовтня 2025 року о 18 год. 32 хв., контролерами ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , встановлено, що водій ОСОБА_1 взяв з пасажирки кошти за проїзд 15 грн. на зупинці «Україна», а квиток не видав. Квиток серії НОМЕР_2 відірвав і погасив від робочої пачки тільки на вимогу пасажирки і контролера. В робочій пачці був квиток серії НОМЕР_3 (а.с. 135 т.1).

03 листопада 2025 року ОСОБА_1 надано пояснення, згідно яких 22 жовтня 2025 року він працював на маршруті № 17 на автобусі НОМЕР_4 . В період роботи до транспортного засобу зайшли контролери, виявили безбілетного пасажира та підійшли до нього, він їм віддав квитково-обліковий лист та погашений квиток. Погашений квиток, який не взяла пасажирка, лежав на панелі (а.с. 138 т.1).

Виходячи зі службових записок начальника відділу економічної безпеки та охорони ОСОБА_8 та начальника автобусного парку ОСОБА_9 , порушено питання щодо застосування до ОСОБА_1 за систематичне порушення фінансової дисципліни дисциплінарного стягнення у виді звільнення (а.с. 140, 141 т.1).

Зі змісту виробничої характеристики на ОСОБА_1 вбачається, що останній працює на підприємстві «Запоріжелектротранс» з 18 грудня 2009 року водієм автотранспортних засобів (автобус пасажирський на міських маршрутах). За час роботи траплялись випадки порушення робочої інструкції, як фінансової, так і транспортної дисципліни. За дані порушення ОСОБА_1 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності. Також з водієм неодноразово проводились роз`яснювальні бесіди щодо неухильного дотримання вимог робочої інструкції водія автотранспортних засобів (автобус пасажирський на міських маршрутах). Наказом по підприємству був закріплений за автобусом з реєстраційним номером НОМЕР_5 . До автобуса відносився дбайливо. Заборгованості перед підприємством не має (а.с. 142 т.1).

Згідно до довідки голови цехового комітету автобусного парку ОСОБА_10 , ОСОБА_1 не є членом профспілкового комітету підприємства «Запоріжелектротранс» (зворот а.с. 142 т.1).

Відповідно до наказу № 176/кз від 19 листопада 2025 року про припинення трудового договору, ОСОБА_1 , водія автотранспортних засобів (автобус пасажирський на міських маршрутах) 1-го класу звільнено за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором, п. 3 ст. 40 КЗпП, а саме: 22 листопада 2024 року за порушення п. 2.18.11 Робочої інструкції (допустив порушення фінансової дисципліни, а саме отримав оплату за проїзд без видачі квитка) оголошено догану, позбавлено преміальної оплати за листопад 2024 року на 100 % (наказ від 05 грудня 2024 року № 325/к/тм); 04 червня 2025 року порушення п. 2.18.6 Робочої інструкції (реалізував квиток пасажиру, який не був зареєстрований у квитково-обліковому листі) оголошено догану, позбавлено преміальної оплати за червень 2025 року на 100 % (наказ від 11 червня 2025 року № 155/к/тм); 22 жовтня 2025 року за порушення п. 2.18.11 Робочої інструкції (допустив порушення фінансової дисципліни, а саме отримав оплату за проїзд без видачі квитка) – останнє порушення. Підстави: службова записка начальника відділу економічної безпеки та охорони, службова записка начальника автобусного парку, службова записка начальника ВКЗВ, рапорти. Довідка голови цехового комітету автобусного парку, копії наказів про ознайомлення з дисциплінарними стягненнями.

Спірні правовідносини мають наступне правове регулювання.

Відповідно до ч.1 ст.15, ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу .

Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до ст.139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Трудова дисципліна - це система правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов`язки працівників та роботодавця, визначають заохочення за успіхи в роботі й відповідальність за невиконання цих обов`язків.

Порушенням трудової дисципліни є невиконання або неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов`язків, що проявилися в порушенні: правил внутрішнього трудового розпорядку; посадових інструкцій; положень, наказів та розпоряджень власника, якщо вони мають законний характер.

Згідно зі ст. 140 КЗпП України трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохоченням за сумлінну працю. У необхідних випадках заходи дисциплінарного впливу застосовуються стосовно окремих несумлінних працівників.

Відповідно до ст. 141 КЗпП України роботодавець повинен правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержуватися вимог законодавства про працю і правил охорони праці, здійснювати заходи щодо запобігання та протидії мобінгу (цькуванню), уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту.

За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення (ст. 147 КЗпП України).

Відповідно до ч. 1 ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення.

Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків.

Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку. Саме на роботодавцеві лежить обов`язок надати докази фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, за яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов`язковому порядку має бути встановлена вина як одна з важливих ознак порушення трудової дисципліни.

Згідно ч. 2 ст. 9 Конвенції МОП №158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця від 1982 року, яка ратифікована Україною 04.02.1994 року, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення лежить на роботодавці.

Таким чином, у разі пред`явлення позову про поновлення на роботі працівника, звільненого роботодавцем, саме на останнього покладається тягар доведення законності такого звільнення. Будь-які сумніви в законності такого звільнення повинні тлумачитися на користь працівника.

Згідно із п.3 ч.1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного та громадського стягнення.

Отже, для припинення трудових правовідносин з кожної конкретної підстави існує спеціальний порядок, якого роботодавець зобов`язаний дотримуватись для того, щоб звільнення було законним.

Із вказаної підстави працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково.

У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, потрібно з`ясувати, в чому конкретно полягало порушення, що стало підставою для звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за п.3 ч.1 ст. 40 КЗпП України та чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені ст.47-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалося вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувалися при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, а також обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі п.3 ч.1 чт.40 КЗпП України необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинно бути систематичним; враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів; до працівника раніше протягом року вже застосовувалися заходи дисциплінарного або громадського стягнення; з моменту виявлення порушення до звільнення може минути не більше місяця.

Отже, працівник може бути звільнений за п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України лише в разі порушення трудової дисципліни чи невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, які були допущені працівником після того, як до нього було застосовано дисциплінарне чи громадське стягнення (яке не скасоване та не втратило юридичної сили за давністю). При звільненні за п.3 ч.1 ст. 40 КЗпП України потрібно встановити: чи передував безпосередньо звільненню дисциплінарний проступок; чи застосовувалися інші заходи дисциплінарного або громадського стягнення та чи можна вважати вчинення дисциплінарного проступку систематичним невиконанням працівником обов`язків без поважних причин.

При цьому, систематичним невиконанням обов`язків вважається таке, що вчинене працівником, який раніше допускав порушення покладених на нього обов`язків і притягувався за це до дисциплінарної відповідальності, проте застосовані заходи дисциплінарного чи громадського стягнення не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок.

Тому для звільнення працівника за п.3 ч.1 ст. 40 КЗпП України потрібне існування факту не першого, а повторного (тобто вдруге чи більше разів) вчинення працівником винного невиконання чи неналежного виконання обов`язків після того, як до нього уже застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення за вчинення таких дій раніше і на момент повторного невиконання ним без поважних причин трудових обов`язків їх не знято і не погашено.

При цьому роботодавець не вправі вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором (ст. 31 КЗпП України), тому відмова працівника від виконання роботи, що не входить до кола його обов`язків, не є порушенням трудової дисципліни і, відповідно, такі дії не дають підстав для його звільнення за п.3 ч.1 ст. 40 КЗпП України.

Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 452/970/17 (провадження № 14-157цс19).

Під час розгляду справи саме роботодавець зобов`язаний довести факт вчинення працівником нового порушення трудових обов`язків, яким він обґрунтовував наказ (розпорядження) про звільнення, довести законність звільнення працівника. Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 23 вересня 2020 року у справі № 9901/743/18 (провадження № 11-914заі19); від 21 січня 2026 року у справі № 359/8573/20 (провадження № 12-20гс25) та інших.

Відповідно до ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Отже, при розгляді справ про накладення дисциплінарних стягнень за порушення трудової дисципліни судам необхідно з`ясовувати, у чому конкретно проявилося порушення, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені ст. 147-149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарного стягнення, зокрема чи враховані обставини, за яких вчинено проступок та чи не закінчився встановлений для цього строк. Для правомірного накладення дисциплінарного стягнення роботодавцем необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку. Невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності.

Вказані вище висновки відповідають також правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 554/9493/17.

Судом першої інстанції було правильно встановлено, що підставою для розірвання трудового договору з позивачем стало систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, що були покладені на нього трудовим договором на підставі п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

При цьому, отримання оплати за проїзд без видачі квитка та реалізація квитка пасажиру є безумовним порушенням п. 2.18.11. та 2.18.6 Робочої інструкції водія автотранспортних засобів (автобус пасажирський на міських маршрутах) автобусного парку підприємства «Запоріжелектротранс», затвердженої генеральним директором підприємства Р. Корницьким 18.05.2023 року, з якою позивач 25.05.2023 року, тобто до вчинення інкримінованих правопорушень.

Доводи представника апелянта щодо не ознайомлення позивача з Робочою інструкцією водія автотранспортних засобів спростовуються його підписом під №506 в журналі «Ознакомление с рабочей инструкцией для водителей автобуса» (мовою оригіналу), тому відхиляються апеляційним судом, оскільки жодним доказом, що підпис був виконаний не позивачем, суду не надано.

Системність вчинення правопорушень підтверджується наказом № 325/к/тм від 05.12.2024 року, на підставі якого до ОСОБА_1 за порушення 22.11.2024 року п. 2.18.11 Робочої інструкції (допустив порушення фінансової дисципліни, а саме отримав плату за проїзд без видачі квитка) застосовано дисциплінарне стягнення у виді догани з позбавленням преміальної оплати за листопад 2024 року на 100 % та наказом № 155/к/тм від 11.06.2025 року, на підставі якого до ОСОБА_1 за порушення 04.06.2025 року п. 2.18.6 Робочої інструкції (реалізував квиток пасажиру, який не був зареєстрований у квитково-обліковому листі) застосовано дисциплінарне стягнення у виді догани з позбавленням преміальної оплати за червень 2025 року на 100 %.

Зазначені накази на момент скоєння позивачем останнього дисциплінарного проступку були чинними, не погашені та у судовому порядку не оспорені.

При цьому з боку апелянта не надано жодних переконливих доказів, що ці накази були винесені безпідставно або мали процедурні порушення, у той час як відповідачем надані:

- рапорт № 31, складений контролерами підприємства ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за змістом якого 22 листопада 2024 року о 07 год. 44 хв. при перевірці маршруту № 34-А автобусу № 1316, в салоні була виявлена пасажирка, яка сплатила за проїзд водієві ОСОБА_1 , але квиток на руки не отримала. На прохання контролерів та пасажирки, водій відірвав квиток і надав його пасажирці;

- письмовими поясненнями позивача Трегубова від 3 грудня 2024 року за змістом яких він 22 листопада 2024 працював на автобусі по маршруту № 34-А, в період роботи не видав пасажиру квиток, оскільки зайшло два пасажири та для оплати за проїзд було надано грошові кошти у виді монет, а тому він вважав, що оплату здійснено за одну людину, а в період контролю виявилось, що там була оплата за двох пасажирів;

- службової записки начальника автобусного парку ОСОБА_11 та рапортом № 12, складеної контролерами підприємства Токарєвою С.В. та Цаюковою Т., якою встановлено, що 04 червня 2025 року при перевірці салону у пасажира, який оплатив за проїзд, виявлено квиток, який не значиться у квитково-обліковому листі – ЗПА01-897122, підвівши пасажира до водія ОСОБА_1 , останній не заперечував вказані обставини та видав пасажиру квиток з робочої пачки ЗПА01-91921-9, чим підтвердив своє фінансове порушення;

- письмовими поясненнями позивача за даним фактом, за змістом яких останній зазначав, що 04 червня 2025 року працював по маршруту Запоріжсталь-Сєдова на автобусі 1316, за період роботи продав пасажиру квиток не врахований у квитково-обліковому листі;

та змістом службової записки начальника автобусного парку В Оліцького, які у сукупності з доказами вчинення останнього правопорушення доводять законність звільнення позивача за ч.3 ст.40 КЗпП України.

Жодних доказів, що зазначені письмові пояснення позивача, зміст яких узгоджується з рапортами складеними від імені контролерів, є підробленими, або були надані під примусом суду не надано. При цьому ОСОБА_1 не вчинив жодних дій, направлених на скасування наказів про накладення дисциплінарних стягнень, погодившись з позбавленням 100% преміальних нарахувань за відповідних місяць.

Вчинення дисциплінарного проступку позивачем 22 жовтня 2025 року повністю підтверджено наданим відповідачем змісту відеозапису на бодікамери контролерів щодо факту порушення ( який відповідає відеозапису, що був наданий представником апелянта під час апеляційного провадження). При цьому зміст оглянутого відеозапису в цілому відповідає його змісту, викладеному в оскаржуваному рішенні судом першої інстанції. Зі змісту відеозапису дійсно вбачається, що 22 жовтня 2025 року контролери зайшли на зупинці «бул. Шевченко» до салону автобусу 5531 о 18:32, в салоні якого було виявлено пасажирку, яка зазначила, що зараз візьме квиток у водія: «Я все оплатила. Не взяла квиток у водія». На поставлене питання пасажирка відповіла, що вона сіла на зупинці «Україна». При цьому зміст відеозапису не відображає її пояснень, що вона забула взяти квиток у водія, на чому наголошував представник апелянта у судовому засіданні. Також контролерами встановлено, що в робочій пачці, що знаходиться у водія останній квиток завершується на цифри «811», а на панелі винайдено квиток, який завершується на цифри «810».

При цьому, в своїх пояснення від 03 листопада 2025 року позивач погодився з тим, що квиток, який не взяла пасажирка, лежав на панелі. Про той факт, що цей квиток був погашений ( у тому числі і шляхом розірвання), спростовується змістом рапорту контролерів та змістом відеозапису.

При цьому, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції відносно того, що позивач у письмовому виді був обізнаний з алгоритмом дій в даній ситуації, відповідно до підпису в «Пам`ятці водія» в частині того, що в у даному випадку при відмові пасажира отримати квиток, він повинен був вжити дій щодо його повного розриву та повідомити контролерам про наявність пасажира без квитка в салоні транспортного засобу, однак цього не зробив, чим допустив свідоме порушення трудової дисципліни.

Доводи представника апелянта щодо відсутності доказів на підтвердження провини ОСОБА_1 у вчинені дисциплінарного проступку, незаконності процедури накладення дисциплінарного стягнення не є слушними. Так, при накладенні стягнення у позивача були відібрані письмові пояснення (написання їх під примусом суду не доведено), дисциплінарне стягнення було накладено у межах місячного строку після його виявлення, уповноваженою особою за вчинення саме дисциплінарного проступку, що виразилося у порушенні трудової дисципліни та систематичним невиконання трудових обов`язків. з урахуванням особи позивача, який не є членом профспілки, мав непогашенні дисциплінарні стягнення у вигляді догани та був позбавлений премії (у відповідний місяць), ці стягнення були накладені в межах одного року, та передували вчиненню останнього дисциплінарного проступку позивачем.

Доводи представника апелянта щодо недопустимості усіх письмових доказів, що були надані відповідачем, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки ці докази були надані у процесуальний спосіб, є додатками до відзиву, який разом з додатками був завчасно надісланий позивачеві, що підтверджено поштовим відправленням від 27 січня 2026 року (за день до подачі відзиву) конверту вагою 182 г., 16 лютого 2026 року направлені позивачеві як додатки до заперечення на відповідь на відзив (квитанція від 16 лютого 2026 року, та 03 березня 2026 року повторно були скеровані на його адресу (конверт вагою 262г). Крім того, зазначені письмові докази, що відповідають вимогам ст. 95 ЦПК України, були завантажені до електронного кабінету підсистеми «Електронний суд», з яким представник позивача, адвокат Трофімов А.В., мав можливість ознайомитися завчасно та висловити заперечення у суді першої інстанції.

Доводи представника апелянта щодо вчинення мобінгу відносно позивача не є слушними, оскільки у позовні вимоги позивача не були обґрунтовані фактом вчинення мобінгу відносно нього, не було жодних обґрунтувань, що з боку відповідача мало місце цькування позивача. Не зазначено ким саме та у яких формі таке цькування знайшло свій прояв, та не надано жодного доказу на вчинення мобінгу відносно позивача. Доводи апелянта щодо притягнення позивача до відповідальності за порушення дисципліни у той час, як іншій особі, одним і тим же наказом надано щорічну відпустку, не спростовують законність накладення стягнення на особу позивача та не носять ознаки мобінгу (дискримінації) за відсутності інших доказів.

Згідно із ч.3 ст. 12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.1-3 ст. 89 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 18.09.2019 у справі №357/16765/14-ц вказано, що оцінка підстав, предмету та доказів позову має здійснюватися судом у кожній окремій справі, незалежно від правової оцінки в інших справах. Звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які були встановлені в іншому судовому рішенні, враховуючи різні предмет і підстави позовів. Тому суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно кваліфікувати поведінку особи і дійти власних висновків щодо правомірності такої поведінки з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, правовідносини, що випливають з них, та правові норми, що підлягають до застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку,дійшов правильного висновку про те, що звільнення позивача з підприємства відповідача було здійснено у законних спосіб, з дотримання процедури та підстави для його скасування відсутні.

Європейський суд з прав людини вказав, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Крім того, згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Україною 17.07.1997 року, набула чинності для України 11.09.1997 року) та правових позицій, викладених в рішенні Європейського Суду з прав людини по справі «Бендерський проти України (заява № 22750/02 параграф 42) - відповідно до практики, яка відображає принцип здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлині обставин кожної справи. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч. 2, 3 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Верховний Суд у постанові від 24 липня 2024 року у справі № 646/857/18 провадження № 61-5330 св 24 зазначав, що застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі та підтвердження їх відповідними доказами. Суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести заявник, який подає такі докази). Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами.

Натомість, апелянтом не доведено жодних причин, які б унеможливили під час розгляду справи у суді першої інстанції заявити клопотання про допит свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , тому колегія суду не вбачала підстав для задоволення клопотання про їхній допит під час розгляду апеляційної скарги.

На переконання апеляційного суду доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, що обґрунтовано викладені в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційні скарги не містять.

Аналізуючи питання обсягу аналізу доводів апелянта та їхнє відображення в мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникли при врегулюванні спірних відносин, як у матеріально-правовій, так і у процесуальній площах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, є ідентичними висловленим в процесуальних документах та не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.

З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Також, в силу вимог ч.1 ст. 141 ЦПК України у разі відмови апелянтові у задоволенні його апеляційної скарги, останній не має права на компенсацію за рахунок іншої сторони будь-яких судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника -адвоката Плецької Юлії Вікторівни - залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду міста Запоріжжя від 29 травня 2026 року -залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повний текст постанови складений 26 серпня 2026 року. Копію постанови надіслати учасникам провадження для відома.

Головуючий суддя: Л.Г. Салтан

Члени колегії:

Суддя: І.В. Кочеткова

Суддя: Д.І. Сакоян