Рішення від 25 серпня 2026 р. у справі №595/929/26 — Бучацький районний суд Тернопільської області

Справа № 595/929/26

Провадження № 2/595/600/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.08.2026 місто Бучач

Бучацький районний суд Тернопільської області в складі:

головуючого – судді Созанської Л.І.,

за участю секретаря судового засідання Швидкої Н.В.,

представника відповідачки, адвоката Ковалівського Б.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Дзьоба Олександр Богданович, до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Дзьоба О.Б., звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів, визначених судовим наказом Бучацького районного суду Тернопільської області № 595/293/24 від 15 лютого 2024 року, шляхом ухвалення рішення про присудження із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі частки усіх видів заробітку (доходу), щомісячно, але не менше ніж п`ятдесят відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з дня подачі позовної заяви та досягнення дітьми повноліття.

Позивач зазначає, що відповідно до судового наказу Бучацького районного суду Тернопільської області від 15 лютого 2024 року (справа № 595/293/24) із ОСОБА_1 стягнуто на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 12 лютого 2024 року і до досягнення дітьми повноліття. Позивач стверджує, що до прийняття цього рішення джерелом його доходу були заробітки в с. Передмістя, у м. Бучач та у Бучацькій територіальній громаді. Зауважує, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Бучацького районного суду від 30 січня 2024 року розірвано. На даний час позивач не має змоги десь стабільно працювати, так як втратив можливість заробітку, оскільки робочі місця в місцевості його проживання відсутні. У зв`язку із наведеним він був змушений виїхати за межі кордону України в пошуках заробітку. Позивач не є спеціалістом у якійсь галузі чи висококваліфікованим робітником, через що ніхто не потребує його послуг. Тривалий час перебуває без роботи. ОСОБА_1 визнає, що зобов`язаний платити аліменти на утримання дітей, однак через незадовільний матеріальний стан не має можливості платити аліменти в тій сумі, в якій платив раніше. У зв`язку з наведеним у нього виникла заборгованість зі сплати аліментів. Він не являється приватним підприємцем чи самозайнятою особою, відповідно не має доходів від підприємницької діяльності. У нього немає банківських вкладів, тому він не може зняти з рахунку якісь кошти та платити аліменти. За наведених обставин просить позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою Бучацького районного суду Тернопільської області від 02 липня 2026 року відкрито провадження у даній справі в порядку загального позовного провадження та призначено справу до розгляду у підготовчому судовому засіданні.

20 липня 2026 року представник відповідачки ОСОБА_2 , адвокат Ковалівський Б.В. подав відзив на позовну заяву, згідно якого відповідачка позовні вимоги не визнає, вважає їх необґрунтованими, недоведеними належними та допустимими доказами і такими, що не відповідають інтересам дітей. Саме по собі звернення платника аліментів до суду та його твердження про відсутність постійної роботи не є безумовною підставою для зменшення розміру аліментів. Позивач повинен довести, що після видачі судового наказу від 15 лютого 2024 року його матеріальний стан істотно та об`єктивно погіршився настільки, що він не має можливості сплачувати аліменти у раніше визначеному розмірі. Однак позивачем не надано доказів припинення трудових відносин, звільнення з роботи, перебування на обліку в центрі зайнятості, систематичного пошуку роботи, отримання статусу безробітного, відсутності доходів за даними органів Державної податкової служби та Пенсійного фонду України або інших документів, які дозволяли б порівняти його матеріальний стан на момент видачі судового наказу з матеріальним станом на час звернення до суду. Позивач також не надав медичних документів, які б підтверджували наявність у нього захворювань, інвалідності, обмеження працездатності чи інших обставин, що об`єктивно перешкоджають йому працювати та одержувати дохід. Посилання позивача на те, що він не є висококваліфікованим спеціалістом та за місцем проживання відсутні відповідні робочі місця, є загальними твердженнями. Такі обставини не підтверджені доказами та не свідчать про вжиття позивачем усіх залежних від нього заходів для працевлаштування на території України. Обов`язок батька утримувати дітей не ставиться у залежність виключно від наявності офіційного працевлаштування. Відсутність офіційного місця роботи не звільняє працездатного платника аліментів від обов`язку вживати заходів для одержання доходу та забезпечення належного рівня життя своїх дітей.Долучена позивачем довідка Бучацького відділу державної виконавчої служби від 06 вересня 2024 року лише підтверджує відсутність заборгованості станом на відповідну дату. Вона не містить відомостей про доходи позивача та не підтверджує погіршення його матеріального становища після видачі судового наказу. Натомість із долученого самим позивачем виклику державного виконавця від 03 червня 2026 року вбачається, що заборгованість зі сплати аліментів становить 50070 грн. Наявність заборгованості сама по собі не є доказом об`єктивної неможливості виконувати судове рішення. Заборгованість підтверджує факт несплати або неповної сплати аліментів, однак не доводить, що така несплата виникла внаслідок істотного та незалежного від волі позивача погіршення його матеріального стану. Позивач фактично обґрунтовує необхідність зменшення аліментів наслідками невиконання ним чинного судового наказу. Проте особа не може використовувати утворену внаслідок власної поведінки заборгованість як самостійну підставу для зменшення обсягу утримання дітей.Усі троє дітей сторін є неповнолітніми та постійно проживають разом із відповідачкою. Саме відповідачка щоденно забезпечує їх житлом, харчуванням, одягом, навчальним приладдям, лікуванням, транспортними та побутовимипотребами. Із часу видачі судового наказу діти стали старшими, а їхні потреби у харчуванні, одязі, навчанні, розвитку та повсякденному забезпеченні не зменшилися. Позивач не надав жодних доказів зменшення потреб дітей або істотного покращення матеріального становища відповідачки. Зменшення загальної частки аліментів із 1/2 до 1/4 доходу фактично означатиме зменшення частки утримання кожної дитини з 1/6 до 1/12 доходу позивача. Таке істотне зменшення не враховує кількості дітей, їхнього віку та реальних потреб і призведе до перекладення основного тягаря їх утримання на матір. У даній справі позивачем не доведено належними та допустимими доказами істотної зміни матеріального чи сімейного стану, погіршення здоров`я або інших обставин, які б виникли після видачі судового наказу та могли бути законною підставою для зменшення аліментів. За таких обставин в задоволенні позову слід відмовити повністю.

05 серпня 2026 року ухвалою суду закрито підготовче провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Дзьоба О.Б., до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

Представник позивача, адвокат Дзьоба О.Б. в судове засідання не з`явився, згідно поданої до суду заяви просить справу розглядати за його та позивача відсутності. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Присутній у судовому засіданні представник відповідачки, адвокат Ковалівський Б.В. відносно задоволення позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, просив суд відмовити у задоволенні позову за його безпідставністю.

Заслухавши пояснення представника відповідачки, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити, виходячи із наступного.

Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Відповідно до ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням суду розірвано.

Діти сторін проживають разом з матір`ю - відповідачкою ОСОБА_2 .

На підставі судового наказу Бучацького районного суду Тернопільської області № 595/293/24 від 15 лютого 2024 року із ОСОБА_1 стягнуто на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 12 лютого 2024 року і до досягнення дітьми повноліття.

За даними довідки № 287-24/15889 від 06 вересня 2024 року, виданої Бучацьким відділом державної виконавчої служби у Чортківському районі Тернопільської області, ОСОБА_1 дійсно сплачує аліменти в користь ОСОБА_2 згідно судового наказу № 595/293/24, виданого 15 лютого 2024 року Бучацьким районним судом Тернопільської області. Станом на 06 вересня 2024 року нарахована сума аліментів 44692,00 грн, боржником сплачено 44692,00 грн, заборгованість відсутня.

Як слідує з виклику державного/приватного виконавця Бучацького відділу ДВС у Чортківському районі Тернопільської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції № 7797 від 03 червня 2026 року, ОСОБА_1 зобов`язано з`явитись до виконавця 08 червня 2026 року на 10 год. щодо сплати боргу за виконавчим документом або надання підтверджуючих документів про сплату. Заборгованість зі сплати аліментів становить 50070,00 грн.

Згідно частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

У відповідності до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (стаття 10 ЦПК України).

У даній цивільній справі предметом спору є зменшення розміру аліментів.

Статтею 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, встановлено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (стаття 180 СК України).

У відповідності до статті 181 СК України за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

За змістом статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Відповідно до частин 1, 5 статті 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей – половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

Згідно статті 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третя статті 12 ЦПК України).

Аналіз вказаних правових норм дає підстави для висновку, що батьки зобов`язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.

Розмір аліментів має забезпечувати гармонійний розвиток дитини та не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. При визначенні розміру аліментів суд зобов`язаний врахувати ряд обставин, а саме матеріальний та сімейний стан платника аліментів і дітей.

Визначений рішенням суду розмір аліментів не вважається незмінним.

Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження (частина третя статті 181 СК України). Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Зазначене також роз`яснено судам у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів».

Ураховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не є незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.

З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі та навпаки).

При розгляді позовів, заявлених із зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).

Указане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 05 лютого 2014 року № 6-143цс13, і неодноразово підтриманою Верховним Судом у постановах: від 30 червня 2020 року, у справі №343/945/19, провадження №61-2057св20, від 12 січня 2022 року у справі №545/3115/19, провадження №61-18145св20, від 23 травня 2022 року у справі № 752/26176/18, провадження №61-16697св21, та інших.

Згідно частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивач вважає, що розмір стягуваних з нього на підставісудового наказу Бучацького районного суду Тернопільської області № 595/293/24 від 15 лютого 2024 року аліментів на утримання дітей підлягає зменшенню з частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, до частки заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на кожну дитину щомісячно до досягнення дітьми повноліття, у зв`язку із суттєвим погіршенням його матеріального стану.

Окрім того, зазначає, що він не спроможний оплачувати аліменти у встановленому розмірі, оскільки, не маючи офіційної роботи, перебуває за межами України в пошуках заробітку.

Згідно судової практики ЄСПЛ суд повинен дотримуватись справедливого балансу між інтересами батьків та дитини, і приділяти першочергову увагу якнайкращим інтересам дитини.

Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абз. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Враховуючи, що неповнолітні діти: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , знаходяться на утриманні матері ОСОБА_7 та даний факт не заперечується позивачем, суд приходить до висновку, що вони потребують матеріальної допомоги з боку ОСОБА_1 .

Вирішуючи питання про зміну розміру аліментів, суд виходить з того, що стягнення аліментів не повинно погіршувати становище іншого порівняно зі становищем одержувача аліментів. Судом також приймається до уваги, що обов`язок утримувати дитину до досягнення нею повноліття покладено на обох батьків.

Водночас, позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами погіршення його майнового стану після стягнення з нього аліментів на підставі судового наказу від 15 лютого 2024 року, як і не доведено, що сплата аліментів у визначеному судовим рішенням розмірі ставить його у складне матеріальне становище, а його дохід після сплати аліментів є недостатнім для власного утримання.

Більше того, матеріали справи не містять доказів про дійсний рівень доходів позивача ні станом на час прийняття рішення зі стягнення аліментів на користь відповідачки на утримання дітей, ні на теперішній час.

Окрім того, позивач у позові зазначає про його перебування на заробітках за межами України, відтак суд приходить до переконання, що перебування ОСОБА_1 за кордоном потребує значних витрат, що свідчить про наявність у нього доходів та, відповідно, належне матеріальне становище. Зазначене спростовує заперечення позивача щодо відсутності можливості сплачувати аліменти у розмірі, визначеному судовим рішенням від 15 лютого 2024 року.

Суд також відхиляє посилання позивача ОСОБА_1 на той факт, що він офіційно не працевлаштований та перебивається тимчасовими заробітками, оскільки дані обставини самі по собі не можуть бути підставою для зменшення розміру аліментів, так як останній, будучи працездатною особою, не позбавлений можливості працювати та отримувати належний дохід, який дасть можливість виконувати обов`язок щодо утримання дітей. Також у справі відсутні докази того, що позивачем вживались ефективні заходи для його працевлаштування.

Ураховуючи викладене, суд приходить до висновку, що підстави, визначені статтею 192 СК України, для зменшення встановленого розміру аліментів на утримання неповнолітніх дітей, відсутні.

Крім того, розмір стягуваних аліментів за судовим рішенням не є завищеним та відповідає розміру, передбаченому нормами діючого Сімейного кодексу України.

Суд звертає увагу на те, що здійснюючи свої права та виконуючи обов`язки, батьки повинні передусім дбати про інтереси дитини (стаття 155 СК України).

Виховання дитини одним з батьків, коли інший проживає окремо, створює додаткове навантаження по догляду та вихованню дитини, у зв`язку з чим, певним чином, з`являється дисбаланс між зусиллями, які мають прикладати обоє батьків для розвитку дитини таким чином, що тягар здебільшого лягає лише на одного, у цьому випадку на матір.

Відтак, суд вважає, що розмір аліментів, визначений судовим наказом Бучацького районного суду Тернопільської області від 15 лютого 2024 року у справі №595/293/24, відповідає вимогам сімейного законодавства, а його зменшення без відповідного підтвердження погіршення матеріального становища позивача не буде спрямоване на належне забезпечення неповнолітніх дітей та суперечитиме їхнім інтересам.

Водночас, зміна матеріального становища платника аліментів, як підстава для зменшення стягуваних аліментів, повинна бути істотною в такій мірі, що прямо впливає на спроможність платника сплачувати аліменти в попередньому розмірі, унеможливлює таку сплату тощо. Ці обставини підлягають належному доказуванню.

Враховуючи викладене вище, встановивши всі фактичні обстави справи та дослідивши й оцінивши зібрані у справі докази, суд прийшов до висновку, що позивачем належними та допустимими доказами не підтверджено погіршення його майнового стану, а тому позов до задоволення не підлягає.

Суд звертає увагу сторін по справі, що ухвалення даного судового рішення не позбавляє платника або одержувача аліментів права звернутися до суду в разі зміни згодом матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених Сімейним кодексом України, на підставі ч. 1 ст. 192 СК України.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 80, 81, 89, 263-268, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, статями 7, 141, 150, 180 - 184, 190, 192 Сімейного кодексу України, суд -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Дзьоба Олександр Богданович, до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідачка: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя: Л. І. Созанська