Рішення від 25 серпня 2026 р. у справі №443/877/26 — Жидачівський районний суд Львівської області

Справа №443/877/26

Провадження №2/443/804/26

РІШЕННЯ

іменем України

26 серпня 2026 року місто Жидачів

Жидачівський районний суд Львівської області у складі:

головуючого – судді Сливки С.І.,

за участю: секретаря судового засідання Кушнір М.І.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача – адвоката Жеби Є.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Жидачеві за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів, витребування майна та відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася до Жидачівського районного суду Львівської області із позовом до ОСОБА_2 , в якому просить: стягнути з відповідача на її користь безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 66 000 гривень; зобов`язати відповідача повернути позивачу майно, а саме: генератор моделі PEZAL3.0KW, срібний ланцюжок (браслет 925 проби № 2636000820646) та набір посуду (сервіз Luminarc Cadix 25 предметів); стягнути з відповідача на користь позивача відшкодування завданої моральної шкоди у розмірі 10 000 гривень.

В обґрунтування поданого позову покликаються на те, що вона, перебуваючи у близьких особистих (романтичних) стосунках із відповідачем, який нещодавно повернувся з полону, у зв`язку з чим вона, керуючись глибоким почуттям емпатії та жалю до його життєвих обставин, намагалася надати йому всіляку підтримку, зокрема фінансову та матеріальну. У період з вересня 2025 року по лютий 2026 року вона здійснила низку грошових переказів зі свого банківського рахунку на банківський рахунок відповідача. Загальна сума перерахованих коштів склала 66 000 гривень. Крім грошових переказів, вона за власні кошти придбала та передала відповідачу рухоме майно, а саме: генератор моделі PEZAL3.0KW (відправлений через ТОВ «Нова Пошта» за накладною № 59001498833315), срібний ланцюжок (браслет 925 проби № 2636000820646) та набір посуду (сервіз Luminarc Cadix 25 предметів). Жодних письмових договорів щодо дарування чи позики вказаних коштів та майна між ними не укладалося. Всі дії вчинялися виключно на довірі в рамках особистих відносин. На неодноразові прохання повернути перераховані кошти та передані речі відповідач реагував непослідовно та не обіцяв нічого взамін. Однак, у ході електронного листування в месенджері, відповідач прямо визнав наявність у нього вказаного майна та зафіксував свій обов`язок повернути гроші, зазначивши: «35+13+18=66 тисяч» та «66 тис я найшов». Мати відповідача також підтвердила факт утримання майна, оскільки відповідач проживає разом з нею, зазначивши у повідомленні: «Пиши, що витратила, повернем». Незважаючи на визнання боргу та встановлені терміни повернення, станом на день подання позову відповідач кошти та майно не повернув. Зазначає, що оскільки між нею та відповідачем не було укладено жодних договорів, які б слугували правовою підставою для переходу права власності на грошові кошти (договір дарування, позики тощо), перераховані кошти в розмірі 66 000 грн є безпідставно набутими. Таким чином, факт визнання відповідачем суми у 66 000 грн та відсутність договірних зобов`язань є підставою для примусового стягнення цих коштів.

Згідно зі статтею 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Передані відповідачу генератор моделі PEZAL3.0KW (відправлений через ТОВ «Нова Пошта» за накладною № 59001498833315), срібний ланцюжок(браслет 925 проби № 2636000820646) та набір посуду (сервіз Luminarc Cadix 25 предметів) належать їй, оскільки були придбані за її власні кошти. З огляду на те, що відносини між ними припинилися, а відповідач відмовляється добровільно повернути речі, які не є його власністю (що підтверджується листуванням), вона має право вимагати їх повернення в судовому порядку.

Також, зазначає, що дії відповідача були вчинені з усвідомленням її вкрай нестабільного емоційного стану. Небажання відповідача повернути кошти та майно, постійні маніпуляції під час листування змусили пережити додатковий сильний стрес, погіршення сну та емоційне виснаження. Розмір компенсації моральної шкоди оцінює у 10 000 гривень, що відповідає принципам розумності та справедливості.

23.04.2026 нею була подана заява про шахрайство з боку відповідача до Львівського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції у Львівській області та кримінальне провадження зареєстровано у Єдиному Реєстрі Досудових Розслідувань за №12026142360000294.

Ухвалою Жидачівського районного суду Львівської області від 05.05.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, з викликом сторін у судове засідання.

22.05.2026 відповідачем подано відзив на позовну заяву, згідно якого просить у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Поданий відзив мотивує тим, що між ним та позивачем тривалий час існували близькі особисті та романтичні стосунки. Позивач добровільно надавала йому фінансову допомогу, здійснювала грошові перекази, а також передавала речі та подарунки без будь-яких домовленостей про їх повернення. Позивач є значно старшою за нього, мала більший життєвий досвід та фактично домінувала у стосунках психологічно та емоційно. На момент виникнення спірних правовідносин він повернувся з полону та перебував у складному психологічному й емоційному стані, потребував адаптації та спокійного відновлення нормального життя.

Після припинення особистих стосунків та появи у нього нового спілкування, позивач почала висувати вимоги щодо коштів та подарованих речей, телефонувати з приводу грошей, а також телефонувати дівчині, створювати конфлікти та чинити психологічний тиск пов`язаний з погрозами. Фактично конфлікт виник саме після завершення романтичних стосунків між ними, а не через існування будь-яких реальних боргових чи майнових зобов`язань.

Між ними ніколи не укладалися договори позики, розписки чи інші документи, які б підтверджували виникнення боргових зобов`язань. Грошові кошти перераховувалися добровільно у межах особистих стосунків як допомога та підтримка після повернення його з полону про що і зазначено у позовній заяві. Таким чином позивач, яка добровільно надавала кошти та допомогу у межах близьких особистих стосунків, не може після припинення таких стосунків вимагати повернення коштів лише через особистий конфлікт. Позивач діяла вільно і без помилки, свідомо погоджуючись на невигідні для себе наслідки.

Додатково звертає увагу на характер взаємовідносин сторін до виникнення конфлікту, зокрема із долученого електронного листування між його матір`ю та позивачем вбачається, що позивач тривалий час підтримувала доброзичливе спілкування, висловлювала вдячність за надану допомогу, продукти та передачі, а також фактично відмовлялася від грошових коштів. Вказані обставини підтверджують, що між ними тривалий час не існувало спору щодо повернення коштів позивачу, а сам позов подано вже після погіршення особистих взаємин між ними.

Також позивачка обґрунтовує позовні вимоги посиланням на ст.387 ЦК України та вимагає витребування побутових речей (генератора, ланцюжка, посуду) з нібито «незаконного володіння», проте зазначена норма матеріального права не може бути застосована до даних правовідносин з огляду на те, що володіння такими речами є законним і базується на усному правочині дарування. Як вбачається з матеріалів справи та доданого електронного листування. позивач добровільно, за власною ініціативою та волевиявленням самої, передала та наполягала на відправленні йому вказаних речей в період близьких особистих стосунків. Факт подальшого розриву романтичних стосунків чи зміна намірів позивача не анулює укладені усні договори дарування заднім числом і не перетворює його законне володіння на протиправне.

Він володіє спірним майном на законних підставах, внаслідок укладення усних договорів дарування та будь-яких протиправних дій щодо позивачки він не вчиняв. Сам факт припинення романтичних стосунків та наявність побутових спорів не с протиправною поведінкою у розумінні цивільного законодавства. Оскільки відсутня протиправна поведінка та вина відповідача, правові підстави для застосування ст. 1167 ЦК України відсутні.

У позовній заяві не надано жодних належних та допустимих доказів (медичних довідок, висновків психологічної експертизи, квитанцій на придбання ліків тощо), які б підтверджували погіршення стану здоров`я чи психологічні страждання позивачки саме через дії відповідача. Самі лише загальні емоційні твердження про «моральні страждання» через розрив стосунків не є юридичною підставою для стягнення коштів.

Натомість саме дії позивача після припинення особистих стосунків спричинили йому додатковий психологічний тиск та емоційне виснаження після повернення з полону.

Також зазначає, що навесні відповідач переніс складну операцію із заміни суглоба, після чого проходив тривалу реабілітацію та відновлення. У зв`язку із станом здоров`я, він певний час був обмежений у повноцінній працездатності, зазнавав фізичного болю, потребував лікування, медичного нагляду та значних витрат на реабілітацію.

Позивач у позовній заяві вказує про факт її звернення до органів поліції із заявою про нібито вчинення ним «шахрайства». Проте сам по собі факт подачі заяви до правоохоронних органів не є доказом вчинення правопорушення, його провини чи незаконності його володіння майном.

01.06.2026 позивачем подано відповідь на відзив, у якому зокрема зазначає, що оскільки вона щиро довіряла відповідачу та була переконана в тому, що останній є добросовісною і порядною людиною, жодних договорів, які б слугували правовою підставою для переходу права власності на грошові кошти, між ними укладено не було.

Після розірвання стосунків вона має повне право повернути речі, які були придбані за власний рахунок, а також кошти, що були надіслані нею. Крім того, вона ніколи не надсилала на адресу відповідача жодних погроз, не чинила на нього протиправного тиску та в жодному разі не мала наміру завдати шкоди його життю, здоров`ю. Усі її звернення до відповідача під час їхнього спілкування мали на меті виключно мирне врегулювання конфлікту та були спрямовані на повернення належних їй грошових коштів і майна.

03.06.2026 відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив, у якому останній зазначає, що позивач не спростувала основного його доводу про те, що між ними тривалий час існували близькі особисті та романтичні стосунки під час яких кошти, та майно передавалися добровільно, як підтримка та допомога без укладення договорів позики, розписок чи будь-яких інших правочинів, які передбачали б обов`язок їх повернення. Посилання позивача на статтю 1212 ЦК України є безпідставним, оскільки сама по собі добровільна передача коштів та майна у межах особистих відносин не свідчить про безпідставне збагачення.

Крім того, позивачем не доведено відсутності правової підстави набуття ним спірного майна та коштів. Позовні вимоги не враховують положень статті 1215 ЦК України та обставин добровільної передачі коштів і майна позивачем згідно з якою добровільно передані грошові кошти та майно не підлягають поверненню, якщо відсутня рахункова помилка або недобросовісність набувача. Позивач у своїй відповіді на відзив прямо визнає, що передавала йому кошти свідомо і «виключно на довірі» в межах близьких стосунків. Це повністю доводить добровільність її дій та виключає наявність будь-яких технічних чи рахункових помилок. Наголошує, що позивача ніхто не зобов`язував передавати зазначені йому кошти чи майно. Між ними не існувало жодних договорів чи інших правових зобов`язань, вона робила це виключно за власною ініціативою та волевиявленням. Водночас у його діях повністю відсутня будь-яка недобросовісність (обман чи примус), оскільки він приймав цю безповоротну фінансову підтримку та побутову допомогу від близької людини під час своєї важкої медичної реабілітації після звільнення з військового полону та операції.

Посилання позивача на листування сторін також не підтверджують наявності у нього юридичного обов`язку повернути кошти чи майно. Обговорення між ними можливості врегулювання спору або повернення окремих речей не є визнанням боргу та не створює цивільно-правових зобов`язань.

Щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди, то вона є недоведеною. Позивачем не подано жодного належного доказу, який би підтверджував факт заподіяння їй моральної шкоди, її обсяг, тривалість та причинний зв`язок між заявленими стражданнями і його діями. Самі по собі переживання, пов`язані з припиненням особистих стосунків та наявністю спору між ними, не є підставою для відшкодування моральної шкоди.

08.06.2026 позивачем подано письмові пояснення, згідно яких остання зазначає, що у своєму запереченні відповідач посилається на те, що вони перебували в близьких особистих та романтичних стосунках. Він також стверджує, що передача коштів і майна мала характер «безповоротної допомоги під час медичної реабілітації» та здійснювалася добровільно, що виключає їх повернення на підставі ст. 1215 ЦК України. Ці твердження є абсолютно безпідставними з огляду на те, що вони з відповідачем не перебували в офіційно зареєстрованому шлюбі. Усе спірне майно було придбано виключно за її власний рахунок та є її особистою приватною власністю. ОСОБА_2 не брав жодної участі у процесі придбання, вибору чи фінансування цих речей, не вклавши в них жодних власних коштів. Це повністю підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме чеками, квитанціями та виписками з її банківських рахунків.

Також відповідно до цього, факт проживання однією родиною чи перебування у романтичних стосунках не створює автоматичного права одного з партнерів привласнювати майно іншого після припинення таких стосунків. Відповідач, користуючись її почуттями, здійснював на неї моральний та психологічний тиск, постійно наголошуючи на своєму скрутному фінансовому становищі та перебуванні на лікуванні, що можна прослідкувати в електронних доказах їхнього листування. Повіривши в ці обставини, вона погодилася допомогти, однак відповідач використав її довіру для власного безпідставного збагачення, а після припинення стосунків навмисно утримує моє майно.

Наголошу на тому, що оскільки вони з ОСОБА_2 не перебували в офіційному шлюбі, на їхні правовідносини не поширюється дія статті 60 Сімейного кодексу України. Все спірне майно було придбано нею за її власні кошти і є її особистою приватною власністю, що підтверджується наявними у матеріалах справи письмовими доказами, а саме чеками та квитанціями.

Сам по собі факт того, що вона добровільно передала ці речі для ОСОБА_2 , свідчить виключно про надання йому права тимчасового безоплатного користування цим майном на період існування їхніх особистих стосунків. Жодного правочину, який би передбачав перехід права власності на це майно до відповідача, наприклад, договору дарування, між ними не укладалося. Факт «добровільності» передачі речей у тимчасове користування в минулому жодним чином не означає, що відповідач набув право привласнити їх та утримувати після їхнього розлучення. Тому, згідно зі статтею 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Звертає також увагу на те, що відповідач прямо визнав факт знаходження її майна у нього, не заперечував її власність на ці речі та особисто пообіцяв їх повернути, що підтверджено електронними доказами, що є в матеріалах справи. Ця обіцянка та добровільне визнання ним свого обов`язку в переписці повністю нівелюють його теперішні заперечення й доводять, що він усвідомлював тимчасовий та зобов`язальний характер перебування речей у його володінні.

Позивач та представник позивача в судовому засіданні позов підтримали, з мотивів, викладених у такому, просили позов задоволити повністю. Крім того позивач додатково пояснила, що допомога відповідачу надавалась з умовою повернення наданого в майбутньому, коли він «встане на ноги». Генератор просив у неї і обіцяв розрахуватись. Ланцюжок не був подарунком. Посуд вона придбала відповідачу на Свято Миколая для його мами. Також вона вийняла для відповідача квартиру.

Відповідач в судове засідання не з`явився, подав заяву, згідно якої просить розглянути справу без його участі, у зв`язку із станом здоров`я. Позовні вимоги не підтримує та просить суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши вступне слово позивача та її представника, дослідивши письмові матеріали справи, оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд прийшов до на ступного висновку.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч.1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частини 1, 2 статті 12 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК України).

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

Судом встановлено наступні обставини.

Відповідно до платіжних інструкцій АТ КБ «Приват Банк», ОСОБА_1 було перераховані грошові кошти на рахунок отримувача ОСОБА_2 , зокрема 21.09.2025 у розмірі 1005,03 грн., 25.09.2025 у розмірі 3015,08 грн. у розмірі 3015,08 грн., 30.09.2025 у розмірі 1010,08 грн., 05.10.2025 у розмірі 1015,16 грн., 13.10.2025 у розмірі 3030,23 грн., призначення платежу «переказ власних коштів» (а.с.11-15).

Як видно із скріншоту Інформації про посилку №59001498833315, товар «генератор» доставлено за адресою «Відділення №1 вул.Шептицького, 12», отримувач ОСОБА_2 , послуги з доставки (сплачено) – 540 грн. (а.с.16).

Згідно видаткової накладної №1 від 27.11.2025, у такому вказаний товар «сервіз Luminarc Cadix 25 предметів», 1 шт., ціна – 1250,00 грн., паковання сервіз – 1 шт., ціна – 35,00 грн., всього 1285,00 грн. ОСОБА_3 (а.с.17).

Як вбачається із квитанції про придбання браслету № 2636000820646, за такий було оплачено грошові кошти в розмірі 1968,00 грн., безготівкою оплатою НПЗ – 4402ХХХХХХХХ8818 (а.с.18).

Згідно посвідчення Серії НОМЕР_1 , ОСОБА_2 є учасником бойових дій (а.с.58).

Із довідки Служби Безпеки України №34/П-989 д від 15.05.2025 видо, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 дійсно у період з 20.03.2024 по 06.05.2025 перебував в місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України (а.с.59).

Відповідно до виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , то останній перебував у стаціонарі з 15.02.2026 по 21.02.2026, та 16.02.2026 під ЕТН проведено планове операційне втручання: Тотальне безцементне ендопротезування правого кульшового суглобу (а.с.60-61).

Також на підтвердження позовних вимог позивачем долучено скріншоти переписки між сторонами із соціальної мережі «Viber» (а.с.19-26, 74-81).

Зокрема із наданої переписки прослідковується те, що позивач звертаючись до відповідача просить повернути грошові кошти та цінні предмети, а саме генератор, набір посуду та ланцюжок.

Одночасно, з даної переписки також прослідковується те, що така велась після розриву стосунків із відповідачем та останній на прохання позивача повернути кошти та речі повідомляє останню, що не просив у позивача надсилати такі кошти та повідомляє, що поверне.

Також із долученої відповідачем переписки із позивачем у соціальній мережі «Viber» (а.с.47-55) прослідковується те, що ОСОБА_2 повідомляє ОСОБА_1 про те, що не просив у неї коштів на операцію, не просив ланцюжок та посуд, які вона переслала як подарунок. Як в Житомирі був, то просив бо залишився без грошей. Разом з тим про яку саме суму йдеться з даної переписки не зрозуміло. Також з даної переписки видно, що генератор позивач добровільно переслала відповідачу та не захотіла щоб він оплачував доставку.

З дослідженої переписки не вбачається, що позивач передавала відповідачу кошти та речі з будь-якою умовою повернення таких в майбутньому, або ж як позичку. Навпаки такі дії позивача носили характер добровільної допомоги, оскільки перебувала з відповідачем у близьких (романтичних) стосунках.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 по справі №916/3027/21 зазначено, що «поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.

При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 ГПК України, у подібних правовідносинах.

Якщо з урахуванням конкретних обставин справи суд дійде висновку про те, що відповідне листування дає змогу встановити його учасників та може підтверджувати ті чи інші доводи сторін, наприклад, щодо наявності між ними відповідних відносин, ведення певних перемовин тощо, суд може прийняти таке листування як доказ і в такому разі надати йому оцінку сукупно з іншими доказами у справі».

Вирішуючи даний спір суд виходить з такого.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Згідно ч.1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч.2 ст.1212 ЦК України).

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (ч.3 ст.1212 ЦК України).

Отже, за змістом даної норми під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту.

Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Відповідно до положень ст.1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом (стаття 1215 ЦК України).

Водночас, ЄСПЛ зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (рішення ЄСПЛ «Воловик проти України» п.45).

Відповідно до ч.1 ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, який вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (п.4.1. рішення Конституційного Суду України № 15-рп/2004 від 02 листопада 2004 року).

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ст.3 ЦК України).

Тлумачення як ст.3 ЦК України загалом, так і п.6 ст.3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі №390/34/17 зазначено, що: «добросовісність (п.6 ст.3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contrafactum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non conceditvenire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».

Схожий по суті висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18, в якій вказано, що «водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах» (п.8.26).

Тлумачення положень глави 83 ЦК України у системному зв`язку із визначеними у п.6 ст.3 ЦК України принципами справедливості, добросовісності та розумності свідчить, що при визначенні того чи підлягають безпідставно набуті грошові кошти потерпілій особі слід враховувати, що акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності. Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.

Такі ж положення містяться у п.VII.-2:101 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права, де вказано, що збагачення є безпідставним, за винятком таких випадків: особа, яка збагатилася, має право на отримання збагачення за рахунок потерпілого в силу договору чи іншого юридичного акту, судового рішення або норми права або потерпілий вільно і без помилки погодився на настання невигідних для себе наслідків.

У постанові Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі №185/446/18, висловдено правову позицію, де змінюючи рішення суду в частині мотивів його прийняття, Верховний Суд вказав, що суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення коштів, проте помилився щодо мотивів такої відмови. Зокрема, апеляційний суд не звернув уваги, що безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, оскільки вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів. Позивач у справі, неодноразово перераховуючи кошти відповідачу у період із серпня 2017 року до грудня 2017 року, знав, що між ними відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок), а тому поведінка позивача є суперечливою (тобто, потерпіла особа вільно і без помилки погодилася на настання невигідних для себе наслідків), що унеможливлює задоволення позовних вимог і стягнення коштів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11 січня 2023 року у справі №548/741/21.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення (п.п.113, 114 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17).

З досліджених судом доказів, а саме змісту переписок, суд дійшов висновку, що позивач добровільно, за відсутності будь-якої помилки, передавала кошти відповідачу, знаючи, що між ними відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) та за відсутності договірних умов щодо їх подальшого повернення або недобросовісності відповідача, а тому поведінка позивача є суперечливою, оскільки остання вільно і без помилки погодилася на настання невигідних для себе наслідків, що у свою чергу виключає можливість задоволенню позовних вимог про стягнення грошових коштів.

При цьому, надаючи оцінку твердженням позивача про те, що нею була подана заява про шахрайство з боку відповідача до Львівського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції у Львівській області та кримінальне провадження зареєстровано у Єдиному Реєстрі Досудових Розслідувань за №12026142360000294, то такі суд до уваги не бере, оскільки сам по собі факт звернення відповідачки до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення відносно неї не свідчить про те, що відповідачем було вчинено будь-які шахрайські дії відносно неї.

Крім того, позивачем не надано суду доказів того, що вона є потерпілою у вищевказаному кримінальному провадженні, що проведено будь-які слідчі дії на підтвердження факту шахрайства щодо неї.

Вирішуючи позовну вимогу про повернення майна, суд зазначає наступне.

Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача повернути їй майно, позивач покликається на те, що передані відповідачу генератор моделі PEZAL3.0KW (відправлений через ТОВ «Нова Пошта» за накладною № 59001498833315), срібний ланцюжок(браслет 925 проби № 2636000820646) та набір посуду (сервіз Luminarc Cadix 25 предметів) належать їй, оскільки були придбані за її власні кошти. З огляду на те, що відносини між ними припинилися, а відповідач відмовляється добровільно повернути речі, які не є його власністю (що підтверджується листуванням), вона має право вимагати їх повернення в судовому порядку на підставі ст.387 ЦК України.

У відповідності до ч. 2 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з ч. 2 ст. 319 ЦК України власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку встановлених законом, (ч.ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України).

Відповідно до вимог ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до п. 21 Постанови Пленуму ВССУ від 07.02.2014 р. № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», якщо власник вимагає повернення свого майна з володіння особи, яка незаконно ним заволоділа, така позовна вимога підлягає розгляду та вирішенню за правилами ст. ст. 387, 388 ЦК України. П.19 вказаної Постанови передбачено, що застосовуючи положення ст. 387 ЦК України, суди повинні виходити з того, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним.

З аналізу вищевказаних норм Закону можна зробити висновок, що право на витребування майна належить лише власнику та лише у особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, і може мати місце лише за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза його волею.

Як встановлено судом вищевказане майно позивачем було передано відповідачу добровільно. Доказів того, що відповідач незаконно, без відповідної правової підстави заволодів вказаним майном, поза її волею матеріали справи не містять, а тому в цій частині позовні вимоги також задоволенню не підлягають.

Сам по собі той факт, що з урахуванням повного змісту наданих переписок, відповідач у таких переписках повідомляв, що поверне надані позивачем грошові кошти та майно, не може свідчити про те, що такі були набуті ним незаконно, без достатньої правової підстави, поза волею позивача, та що такі надавались з умовою повернення в майбутньому.

Щодо відшкодування моральної шкоди.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (ч.1 ст.1167 ЦК України).

Згідно ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року (зі змінами та доповненнями), при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі, чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Під моральною шкодою належить розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Вона може проявлятися у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (п.3 Постанови Пленуму Верховного суду України №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року).

У пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Однак, позивач не надала суду жодного належного, допустимого та достовірного доказу, який би підтверджував факт завдання їй моральної шкоди, та те що саме діями відповідача їй було завдано такої шкоди, тобто не доведено прямого причинно-наслідкового зв`язку.

До того ж, обґрунтовуючи вимоги щодо стягнення моральної шкоди позивач жодним чином не обґрунтовує розмір грошового відшкодування такої.

Відповідно до ч.1, п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача .

Оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю, то і понесені позивачем судові витрати не підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись ст.ст. 12,81,141, 263-265, 273, 279, 354, 355 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів, витребування майна та відшкодування моральної шкоди– залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий суддя С.І. Сливка