Постанова від 25 серпня 2026 р. у справі №520/11540/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2026 р. Справа № 520/11540/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Чалого І.С. , Семененко М.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.07.2026, головуючий суддя І інстанції: Рубан В.В., повний текст складено 20.07.26 по справі № 520/11540/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі – ГУ ПФУ в Харківській області, пенсійний орган), в якому просить суд:

визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Харківській області щодо відмови ОСОБА_1 у здійсненні перерахунку пенсії за віком згідно до статті 40 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон України № 1058- IV) із застосуванням показника середньої заробітної плати (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, а саме за 2023, 2024, 2025;

зобов`язати ГУ ПФУ в Харківській області нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 , здійснити виплату пенсії за віком з 13.01.2026, з урахуванням раніше виплачених сум, відповідно до статті 40 Закону України № 1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) з якої сплачені страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, тобто за 2023-2026.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про протиправність дій відповідача щодо відмови в застосуванні під час призначення пенсії позивача показника середньої заробітної плати за 2023, 2024, 2025, що порушило його права та законні інтереси на отримання пенсії в належному розмірі. Позивач зазначив, що перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Харківській області та з 12.12.2014 отримувала пенсію за вислугу років. З 13.01.2026 за власного заявою та на підставі наданих документів позивача переведено на пенсію за віком відповідно до Закону України № 1058-IV.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.07.2026 (розгляд справи відбувся за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) задоволено частково адміністративний позов ОСОБА_1 .

Визнано протиправною відмову ГУ ПФУ у Харківській області здійснити обчислення ОСОБА_1 пенсії за віком на підставі Закону України № 1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) у середньому на одну застраховану особу в цілому в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії 2023-2025.

Зобов`язано ГУ ПФУ в Харківській області з 13.01.2026 перерахувати пенсію за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України № 1058-IV із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки (2023, 2024, 2025), що передують року призначення пенсії за віком.

В іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Харківській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1 331.20 грн.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.07.2026 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що враховуючи те, що позивач скористалась правом виходу на пенсію (12.12.2014) і таке право не втратила при припиненні виплати пенсії, правовідносини носять тривалий характер, тобто не припиняються, а тому при зверненні позивача з заявою у 2026 році, відбулося переведення з одного виду пенсії на інший. Отже, ГУ ПФУ в Харківській області діяло в межах наданих повноважень та відповідно до вимог чинного законодавства.

Відзив на апеляційну скаргу від позивача не надходив, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).

Відповідно до ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 , перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Харківській області.

З 12.12.2014 Позивач отримувала пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», як працівник освіти.

13.01.2026 ОСОБА_1 звернулась до ГУ ПФУ в Харківській області із заявою про перехід на інший вид пенсії - з пенсії за вислугу років на пенсію за віком, згідно Закону України № 1058-IV.

З 13.01.2026 позивача було переведено на пенсію за віком за нормами Закону України № 1058-IV.

Пенсію позивачу розраховано зі застосуванням середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2014, 2015 та 2016 роки, тобто – 3 323.00 грн.

Позивач 16.02.2026 звернулась до відповідача зі заявою, в якій просила перерахувати та виплачувати пенсію за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2023, 2024 та 2025 з урахуванням раніше виплачених сум у зв`язку із тим, що у неї наявне право на перерахунок пенсії за віком відповідно до Закону України № 1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2023, 2024 та 2025.

Листом від 18.03.2026 № 17362-11871/С-03/8-2000/26 відповідач повідомив, що перерахунок пенсії позивача здійснений з врахуванням показника середньої заробітної плати, який був застосований при попередньому перерахунку, а саме за 2014-2016 роки. Також, позивачу було повідомлено про те, що пенсійна справа перевірена, пенсія призначена та виплачується згідно чинного законодавства.

Не погодившись з такими діями органу Пенсійного фонду, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Задовольняючи частково позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на обчислення пенсії за віком відповідно до Закону України № 1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2023-2025. З урахуванням вказаного, суд приходить до висновку, що відмова ГУ ПФУ у Харківській області здійснити обчислення ОСОБА_1 пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) у середньому на одну застраховану особу в цілому в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії 2023-2025, є протиправною. Суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом визнання протиправною відмову ГУ ПФУ у Харківській області здійснити обчислення ОСОБА_1 пенсії за віком на підставі Закону України № 1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) у середньому на одну застраховану особу в цілому в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії 2023-2025 та зобов`язання ГУ ПФУ у Харківській області з 13.01.2026 перерахувати пенсію за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України № 1058-IV із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки (2023, 2024, 2025), що передують року призначення пенсії за віком. Щодо решти позовних вимог, суд вважає їх передчасними, спрямованими на майбутнє, отже такими, що задоволенню не підлягають, оскільки обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду, наразі спір з приводу вказаних обставин відсутній.

Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог не оскаржується, отже, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в частині задоволення позову.

Погоджуюсь з висновками суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно із ч. 1 ст. 9 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі – Закон України № 1058-IV, у редакції, чинній на час призначення позивачу пенсії за віком), відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до ст. 10 Закону України № 1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за № 1788-ХІІ (далі – Закон України № 1788-ХІІ у редакції, чинній на момент призначення позивачу пенсії за вислугу років), передбачено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України № 1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мали працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку

Так у ст. 19 Закону України № 1788-ХІІ встановлює, що пенсії за віком призначаються в розмірі 55 процентів заробітку (стаття 64), але не нижче мінімального розміру пенсії. За кожний повний рік роботи понад 25 років чоловікам і 20 років жінкам пенсія збільшується на 1 процент заробітку, але не менш як на 1 процент мінімального розміру пенсії.

Згідно із ч. 1 ст. 26 Закону України № 1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31.12.2017. Починаючи з 01.01.2018 право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 01.01.2022 по 31.12.2022 - не менше 29 років.

Відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України № 1058-IV, заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики.

Згідно із ч. 3 ст. 45 Закону України № 1058-IV встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Тобто, ч. 3 ст. 45 Закону України № 1058-ІV встановлений порядок переведення з одного виду пенсії, призначеної саме за цим Законом, на інший та показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, - таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом № 1058-ІV.

Отже, у випадку коли особі призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України № 1788-ХІІ надалі при розрахунку пенсії за віком за Законом України № 1058-ІV такій особі показник середньої заробітної плати має враховуватися за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії, оскільки пенсія за віком передбачена іншим законом, ніж пенсія за вислугу років.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що у випадку призначення особі пенсії за вислугу років відповідно до Закону України № 1788-XII, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а надалі при виявленні такою особою бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону України № 1058-IV, має місце саме призначення пенсії за віком, а не переведення згідно з ч. 3 ст. 45 Закону України № 1058-IV.

Подібний правовий підхід викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 876/5312/17.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що в 2014 ОСОБА_1 було призначено пенсію за вислугу років як працівнику освіти, тоді як про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України № 1058-IV позивач вперше звернулася із заявою від 13.01.2026, раніше 13.01.2026 позивачу не призначалася пенсія за віком відповідно до Закону України № 1058-IV.

Отже, для обчислення позивачу пенсії за віком у 2026 році пенсійний орган мав врахувати показник середньої заробітної плати за три календарних роки, що передують року призначення нового виду пенсії, тобто, за 2023, 2024, 2025 оскільки пенсія за віком передбачена іншим законом, ніж пенсія за вислугу років.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена Верховним Судом України у постанові від 29.11.2016 у справі № 133/476/15-а, який дійшов висновку про те, що у випадку призначення особі пенсії за вислугу років відповідно до Закону України № 1788-XII, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а в подальшому при виявленні такою особою бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону України № 1058-IV, має місце саме призначення пенсії за віком, а не переведення згідно частини третьої статті 45 Закону України № 1058-IV.

Вказана правова позиція Верховного Суду України підтримана Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 31.10.2018 у справі № 876/5312/17, а також Верховним Судом у постановах від 13.02.2019 у справі № 265/7301/16-а, від 09.12.2019 у справі № 265/5293/17, від 02.03.2020 у справі № 175/4084/16-а, від 24.06.2021 у справі № 243/8903/16-а, від 29.03.2023 у справі № 240/4170/19.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23, встановивши, що позивачу з 11.02.2013 призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України № 1788-ХІІ, а за призначенням пенсії за віком відповідно до Закону України № 1058-ІV він звернувся вперше 11.01.2023, дійшов висновку про наявність у нього права на нарахування та виплату територіальним органом Пенсійного фонду України пенсії за віком відповідно до Закону України № 1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням такої пенсії, а саме: за 2020 - 2022 роки, з огляду на те, що за цих обставин має місце призначення іншого виду пенсії за іншим законом, а не переведення з одного виду на інший вид пенсії в межах одного Закону відповідно до частини третьої статті 45 Закону України № 1058-IV.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 29.11.2016 у справі № 133/476/15-а, від 23.10.2018 у справі № 317/4184/16-а, від 13.12.2018 у справі № 185/860/17, від 13.02.2019 у справі № 265/7301/16-а, від 29.03.2023 у справі № 240/4170/19, від 27.11.2024 у справі № 560/11681/23, від 16.01.2025 у справі № 580/4901/22, від 31.01.2025 у справі № 200/1478/24, від 27.02.2025 у справі № 380/21644/23, від 25.03.2025 у справі № 380/3740/24, від 30.09.2025 у справі № 460/26237/23, від 27.11.2025 у справі № 520/23199/24, від 26.03.2026 у справі № 560/5460/25.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що ГУ ПФУ в Харківській області протиправно не здійснено позивачу призначення пенсії, згідно із Законом України № 1058-IV, виходячи із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2023, 2024, 2025, тобто враховуючи показник середньої заробітної плати, який має враховуватися за три останні календарні роки, що передують року призначення пенсії за Законом України № 1058-IV.

Як вже зазначалося вище, відповідачем рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині задоволення позовних вимог. Позивачем рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову не оскаржене, а тому відповідно до приписів ст. 308 КАС України, не є предметом апеляційного перегляду.

Переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Отже, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.07.2026 по справі № 520/11540/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло

Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий М.О. Семененко