Постанова від 25 серпня 2026 р. у справі №520/33253/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2026 р. Справа № 520/33253/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Семененко М.О. , Чалого І.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.05.2026, головуючий суддя І інстанції: Рубан В.В., повний текст складено 21.05.26 по справі № 520/33253/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (далі – ГУ ПФУ в Хмельницькій області, пенсійний орган), в якому просить суд, з урахуванням уточнень:

зобов`язати ГУ ПФУ у Хмельницькій області зробити перерахунок та перевести ОСОБА_1 з пенсії за віком на пенсію у зв`язку з втратою годувальника на підставі статті 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-XII «Про державну службу» (далі – Закон України № 3723-XII) із застосуванням для обчислення базової величини розміру пенсії відповідно до Закону України № 3723-XI ОСОБА_2 (визначеної за цією нормою у розмірі 86 % заробітної плати від суми визначеної у довідці від 28.02.2020 № 04-52/205, виданій Державною судовою адміністрацією) та із встановленням розміру пенсії у зв`язку з втратою годувальника у розмірі 70% від зазначеної величини, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 22.11.2024;

визнати протиправним і скасувати рішення ГУ ПФУ у Хмельницькій області від 09.10.2025 яким повторно відмовлено ОСОБА_1 у переведенні її на пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням ГУ ПФУ у Хмельницькій області № 963380132665 від 09.10.2025, яким повторно відмовлено ОСОБА_1 у переведенні її на пенсію у зв`язку з втратою годувальника на підставі Закону України № 3723-ХІІ, на думку позивача, є протиправним та підлягає скасуванню.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21.05.2026 (розгляд справи відбувся за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) задоволено частково адміністративний позов ОСОБА_1 .

Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ у Хмельницькій області № 963380132665 від 09.10.2025, яким повторно відмовлено ОСОБА_1 у переведенні її на пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

Зобов`язано ГУ ПФУ у Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.02.2025 та за результатами її розгляду перевести з 22.11.2024 ОСОБА_1 з пенсії за віком на пенсію у зв`язку з втратою годувальника на підставі статті 37 Закону України № 3723-XII.

В іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1 211.20 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.05.2026 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02.07.2025 у справі № 520/6259/25, яке набрало законної сили згідно постанови Другого апеляційного адміністративного суду 01.10.2025, зобов`язано ГУ ПФУ в Хмельницькій області повторно розглянути заяву від 10.02.2025 про переведення з пенсії за віком на інший вид пенсії по втраті годувальника, з урахуванням висновків суду.

На виконання зазначеного рішення суду головним управлінням повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 від 10.02.2025 щодо переведення з пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон України № 1058-ІV) на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до Закону України № 3723-XII. Рішенням ГУ ПФУ в Хмельницькій області № 963380132665 від 09.10.2025 позивачці відмовлено у переведенні на пенсію у зв`язку з втратою годувальника згідно Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII, оскільки нормами вищезазначеного Закону не передбачено призначення даного виду пенсії. Вказує, що пенсія державного службовця померлому годувальнику не призначалась, відтак обчислення пенсії по втраті годувальника позивачці виходячи із розміру пенсії державного службовця є безпідставним. Посилається на те, що аргументуючи судове рішення суд першої інстанції зазначає, що враховуючи передбачену Законом України № 2453-УІ наявність у ОСОБА_2 права на отримання пенсії на умовах, передбачених статтею 37 Закону України № 3723-ХІІ, Другий апеляційний адміністративний суд дійшов висновку про наявність обґрунтованих підстав для призначення позивачу пенсії у зв`язку з втратою годувальника на підставі статті 37 Закону України № 3723-ХІІ за її вибором. Отже, суд першої інстанції дійшов висновку, що постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 01.10.2025 по справі № 520/6259/25 встановлено право позивача на призначення їй пенсії у зв`язку з втратою годувальника на підставі статті 37 Закону України № 3723-ХІІ. При цьому, судом першої інстанції не взято до уваги, що такого виду і умов пенсійного забезпечення як пенсія у зв`язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII не передбачено.

Також, не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.05.2026 змінити в частині способу захисту порушеного права, а саме: абзац резолютивної частини рішення: «Зобов`язати ГУ ПФУ у Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.02.2025 та за результатами її розгляду перевести з 22.11.2024 ОСОБА_1 з пенсії за віком на пенсію у зв`язку з втратою годувальника на підставі статті 37 Закону України № 3723-ХІІ» замінити на: «Зобов`язати ГУ ПФУ у Хмельницькій області перевести з 22.11.2024 ОСОБА_1 з пенсії за віком на пенсію у зв`язку з втратою годувальника на підставі статті 37 Закону України № 3723-ХІІ та здійснити виплату належних сум пенсії з урахуванням раніше виплачених сум».

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на те, що суд першої інстанції залишив поза увагою, що постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 01.10.2025 в справі № 520/6259/25 вже встановлено правовий висновок щодо порядку визначення базової величини пенсії позивача. Зокрема суд апеляційної інстанції зазначив: «базовою величиною для призначення ОСОБА_1 пенсії у зв`язку з втратою годувальника є 70% розміру пенсії за віком, обчисленої на підставі статті 37 Закону України № 3723-XII». Отже, при виконанні рішення відповідач не наділений дискреційними повноваженнями щодо визначення правової підстави та механізму обчислення пенсії. Вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині способу захисту порушеного права. Судами вже встановлені всі обставини, необхідні для вирішення спору по суті. Право ОСОБА_1 , на переведення на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до статті 37 Закону України № 3723- XII підтверджене матеріалами справи та прямо встановлене постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 01.10.2025 у справі № 520/6259/25. У даному випадку Пенсійний фонд вже був зобов`язаний судом повторно розглянути заяву з урахуванням висновків суду, однак не виконав зазначені висновки та повторно відмовив у переведенні на пенсію. Отже, спосіб захисту у вигляді повторного розгляду заяви вже був застосований судом та виявився неефективним. Його застосування не призвело до поновлення порушеного права та спричинило необхідність повторного звернення до суду. За таких обставин належним та ефективним способом захисту є безпосереднє зобов`язання відповідача перевести мене на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, а не чергове направлення заяви на повторний розгляд.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).

Відповідно до ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу № НОМЕР_1 .

ОСОБА_2 мав статус судді у відставці та отримував щомісячне довічне грошове утримання, призначене відповідно до Закону України від 07.07.2010 № 2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі по тексту - Закон № 2453-VI).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_2 , виданим Першим відділом державної реєстрації актів цивільного стану місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківської області та отримує пенсію за віком відповідно Закону України № 1058-ІV.

10.02.2025 ОСОБА_1 звернулась до пенсійного органу із заявою про перехід із пенсії за віком на пенсію у зв`язку з втратою годувальника на підставі норм ст.37 Закону України № 3723-XII.

ГУ ПФУ в Хмельницькій області прийнято рішення № 963380132665 від 17.02.2025, яким позивачу відмовлено в переході з пенсії за віком на пенсію у зв`язку з втратою годувальника згідно Закону України «Про державну службу», в зв`язку з відсутністю законних підстав.

Позивач, вважаючи протиправним вказане рішення, звернувся з позовом до суду.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02.07.2025 у справі № 520/6259/25 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправним і скасувати рішення ГУ ПФУ в Хмельницькій області № 963380132665 від 17.02.2025, яким відмовлено ОСОБА_1 у переведенні її на пенсію у зв`язку з втратою годувальника на підставі Закону України № 3723-ХІІ.

Зобов`язано ГУ ПФУ в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.02.2025 про переведення з пенсії за віком на інший вид пенсії по втраті годувальника, з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 01.10.2025 рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.07.2025 по справі № 520/6259/25 - змінено в частині мотивів та підстав задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .. В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.07.2025 по справі № 520/6259/25 залишено без змін.

На виконання зазначеного рішення суду головним управлінням повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 від 10.02.2025 щодо переведення з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу».

Рішенням головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області № 963380132665 від 09.10.2025 позивачці відмовлено у переведенні на пенсію у зв`язку з втратою годувальника згідно Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу».

В рішенні зазначено, що на виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 01.10.2025 у спразі № 520/6259/25, якою змінено рішення Харківського окружного адміністративного суду від 0207.2025, зобов`язано ГУ ПФУ в Хмельницькій області розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.02.2025 про переведення з пенсії за віком на інший вид пенсії по втраті годувальника, та прийняти рішення, за результатами цього розгляду, з врахуванням висновків, викладених у цьому рішенні. З 02.10.2001 ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Харківській області та отримує пенсію за віком, розмір якої обчислюється згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон). 10.02.2025 на адресу ГУ ПФУ в Хмельницькій області надійшла заява ОСОБА_1 щодо призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника з розрахунку 70 % від розміру пенсії чоловіка ОСОБА_2 , обчисленої на підставі статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-XII. Годувальник ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебував на обліку в ГУ ПФУ в Харківській області та отримував щомісячне довічне утримання судді у відставці. Щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці призначається відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VІІІ (далі - Закон № 1402-VІІІ). Згідно статті 142 Закону № 1402-VІІІ судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, виплачується пенсія на умовах, визначених Законом У країни «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. Суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом Україна «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Довічне грошове утримання є особливою формою соціального забезпечення суддів, яке виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України. Відповідно до Закону № 1402-VІІІ пенсії у зв`язку з втратою годувальника, виходячи з розміру помісячного довічного грошового утримання судді у відставці, не призначаються. Враховуючи вищезазначене, підстави для обчислення пенсії у зв`язку з втратою годувальника в розмірі 70% щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відсутні. З 01.05.2016 набув чинності Закон України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про держану службу» (далі - Закон № 889-VIII), відповідно до якого втратив чинність Закон № 3723-XII, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 Прикінцевих та перехідних положень. Пунктами 10 і 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII передбачено лише право на призначення пенсії згідно статті 37 Закону № 3723-XII особам, які: досягли пенсійного віку; мають страховий стаж: чоловіки - 35 років, жінки - 30 років; не призначали пенсію відповідно до Закону № 3723-XII; на день набрання чинності Законом № 889-VIII займають посали державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, або на день набрання чинності Законом № 889-VIII мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, незалежно від факту роботи на державній службі станом на 01.05.2016. Відповідно до статті 90 Закону № 889-VIII та частини 3 Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 № 622, пенсії у зв`язку з втратою годувальника призначаються відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». З огляду на зазначене, підстави для призначення пенси у зв`язку з втратою годувальника згідно Закону України «Про державну службу» відсутні.

Вважаючи рішення відповідача протиправним, позивач звернулася до суду за захистом своїх порушених прав.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 01.10.2025 по справі № 520/6259/25 встановлено право позивача на призначення їй пенсії у зв`язку з втратою годувальника на підставі статті 37 Закону України № 3723-ХІІ. Суд зазначив, що розглядаючи заяву позивачки повторно відповідач не врахував вказані обставини, в зв`язку з чим рішення ГУ ПФУ у Хмельницькій області від 09.10.2025, яким повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 , є необґрунтованим, що в свою чергу дає підстави для його скасування. Суд дійшов висновку, що ефективним способом захисту прав позивача в даному випадку буде зобов`язання ГУ ПФУ у Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.02.2025 та за результатами її розгляду перевести з 22.11.2024 ОСОБА_1 з пенсії за віком на пенсію у зв`язку з втратою годувальника на підставі статті 37 Закону України № 3723-XII.

Погоджуючись з висновками суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Відповідно до ст. 1 Закону України № 1058-IV, пенсія – щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

За приписами ч. 1 ст. 1 Закону України № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Згідно ст. 10 Закону України № 1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 мав статус судді у відставці та отримував щомісячне довічне грошове утримання, призначене відповідно до Закону України від 07.07.2010 № 2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі по тексту - Закон № 2453-VI).

ОСОБА_1 перебуває на обліку в головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківської області та отримує пенсію за віком відповідно Закону України № 1058-ІV.

Частиною 1 ст. 37 Закону України № 1058-IV визначено, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім`ї – 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім`ї – 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.

Питання призначенням пенсії у зв`язку з втратою годувальника врегульовано лише нормами Закону України № 1058-ІV, а розмір такої пенсії обчислюється виходячи з розміру пенсії за віком померлого годувальника.

Довічне грошове утримання судді не є видом пенсії у розумінні норм діючого національного законодавства, а призначення такої виплати передбачено нормами спеціального законодавства, яким, в контексті спірних правовідносин, є Закон України № 1402-VIII при цьому, вказаним актом чітко визначено коло суб`єктів, які мають право на таке утримання, а саме - судді.

В той же час, питання пенсійного забезпечення членів сім`ї суддів, в тому числі, у випадку втрати годувальника, не врегульовано вказаним Законом.

У рішенні від 08.06.2016 у справі № 4-рп/2016 Конституційний Суд України наголошував, що конституційний статус суддів, які здійснюють правосуддя, та суддів у відставці передбачає їх належне матеріальне забезпечення, яке повинне гарантувати здійснення справедливого, незалежного, неупередженого правосуддя. А щомісячне довічне грошове утримання є особливою формою матеріального забезпечення судді, полягає у гарантованій державою щомісячній грошовій виплаті, що слугує забезпеченню належного матеріального утримання судді після звільнення від виконання обов`язків (відставки), а також життєвого рівня, гідного його статусу.

Відтак, виплата довічного грошового утримання нерозривно пов`язана з конституційно визначеним статусом професійного судді, а тому не є видом пенсії у розумінні законодавства, а відтак її розмір не може бути базовою величиною при розрахунку розміру пенсії у зв`язку з втратою годувальника, у випадку призначенні такої пенсійної виплати непрацездатним членам сім`ї судді.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією викладеною у постановах Верховного Суду від 09.11.2018 у справі № 236/3193/16-а, від 11.07.2019 у справі № 667/1568/16, від 15.01.2020 у справі № 592/7939/16-а, від 09.10.2020 у справі № 592/4761/17.

Судом встановлено, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02.07.2025 у справі № 520/6259/25 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправним і скасувати рішення ГУ ПФУ в Хмельницькій області № 963380132665 від 17.02.2025, яким відмовлено ОСОБА_1 у переведенні її на пенсію у зв`язку з втратою годувальника на підставі Закону України № 3723-ХІІ.

Зобов`язано ГУ ПФУ в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.02.2025 про переведення з пенсії за віком на інший вид пенсії по втраті годувальника, з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 01.10.2025 рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.07.2025 по справі № 520/6259/25 - змінено в частині мотивів та підстав задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .. В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.07.2025 по справі № 520/6259/25 залишено без змін.

На виконання зазначеного рішення суду головним управлінням повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 від 10.02.2025 щодо переведення з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу».

Рішенням головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області № 963380132665 від 09.10.2025 позивачці відмовлено у переведенні на пенсію у зв`язку з втратою годувальника згідно Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу».

При цьому, розглядаючи справу № 520/6259/25 суд вже надавав оцінку вказаним твердженням відповідача та зазначив, що відповідно до ч. 10 ст. 37 Закону України № 3723-ХІІ у разі смерті особи у період перебування на державній службі за наявності у померлого годувальника стажу державної служби не менше 10 років непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні (при цьому дітям - незалежно від того, чи були вони на утриманні померлого годувальника), призначається пенсія у зв`язку з втратою годувальника на одного непрацездатного члена сім`ї у розмірі 70 відсотків суми заробітної плати померлого годувальника, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01.01.2011 - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а на двох і більше членів сім`ї - 90 відсотків. До непрацездатних членів сім`ї належать особи, зазначені у статті 36 Закону України № 1058-ІV.

Право на призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника на умовах, передбачених частиною десятою цієї статті, мають також непрацездатні члени сім`ї померлої особи, яка отримувала або мала право на пенсію за цим Законом.

Закон України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-XII (далі – Закон України № 3723-XII) втратив чинність на підставі Закону України № 889-VIII за винятком статті 37 Закону України № 3723-XII, яка повинна застосовуватися до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу 11 Закону України № 889-VIII.

Пунктами 10 і 12, 13 розділу 11 Закону України № 889-VIII встановлено, що державні службовці, які на момент набрання законної сили цим законом мають стаж роботи на державній службі 10 або 20 років на посадах віднесених до відповідних категорій державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України № 3723-XII.

Суд зазначив, що Верховний Суд у постанові від 21.12.2021 у справі № 440/7341/20, у подібних правовідносинах, враховуючи положення Законів № 1058-IV та № 3723-ХІІ в сукупності, дійшов висновку, що частину першу статті 37 Закону України № 1058-IV слід застосовувати з урахуванням того, що розмір пенсії у зв`язку із втратою годувальника - судді у відставці, що отримував щомісячне довічне грошове утримання, і на час смерті мав право на пенсію за віком на підставі статті 37 Закону України № 3723-XII визначається, зокрема, у розмірі 70% від розміру пенсії за віком, обчисленої на підставі статті 37 Закону України № 3723-XII.

З огляду на це, колегія суддів дійшла висновку, що базовою величиною для визначення розміру пенсії у зв`язку з втратою годувальника є саме розмір пенсії за віком померлого годувальника, а саме базовою величиною для призначення ОСОБА_1 пенсії у зв`язку з втратою годувальника є 70% розміру пенсії за віком, обчисленої на підставі статті 37 Закону України № 3723-XII.

Враховуючи наведене, суд при розгляді справи № 520/6259/25 зазначив, що за наявності умов, передбачених Законом України «Про державну службу», стажу державної служби у особи, на утриманні якого перебувала ОСОБА_1 , остання має право на таку пенсію.

Крім того, судом при розгляді справи № 520/6259/25 вказано, що можливість застосування такого підходу підтверджена правовими висновками Верховного Суду у справах щодо членів сім`ї померлого судді, які бажають отримувати пенсію за втратою годувальника, зокрема: від 25.05.2022 у справі № 409/2218/17, від 01.06.2022 № 420/9478/21.

Отже, зважаючи на вказані норми та правові висновки Верховного Суду, суд дійшов до висновку, що відповідач протиправно відмовив позивачу у можливості переходу її на пенсію по втраті годувальника на умовах ст. 37 Закону України № 3723-ХІІ.

Згідно з ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Також варто зауважити, що пунктом 6 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 № 229 (далі - Порядок № 229) передбачено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом обчислюється відповідно до пункту 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону.

Пунктом 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 889-VIII регламентовано, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

Отже, стаж державної служби за періоди роботи (служби, навчання) до набрання чинності Законом України № 889-VIII обчислюється відповідно до законодавства, яке діяло до 01.05.2016 та на тих умовах і в порядку, що були ним передбачені.

Стаж державної служби до набрання чинності Законом обчислювався відповідно до Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 № 283 (далі - Порядок № 283), додатку до нього та інших нормативно-правових актів.

За приписами частини 2 Порядку №2 83, до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема, на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзвязку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів.

Отже, стаж ОСОБА_2 , який працював на посаді судді, зокрема Куп`янського міськрайонного суду , прирівняний до стажу державної служби.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів доходить висновку, що відповідач, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії по втраті годувальника згідно ч. 10 ст. 37 Закону України «Про державну службу», діяв протиправно.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення № 963380132665 від 09.10.2025 прийнято ГУ ПФУ у Хмельницькій області не на підставі та не у спосіб, що визначені законодавством України, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права позивача колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п`ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» (рішення від 08.11.2005) в межах свободи дій держави визначати які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.

Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнійший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява 21151/04, п. 72, від 08.04.2008, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява 10373/05, п. 51, від 15.09.2009). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява 55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

При вирішенні спору суд також бере до уваги правовий висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 17.12.2018 по справі № 509/4156/15-а, у силу якого адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб`єктом владних повноважень для доведення правомірності (виправдання) свого рішення. Адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні.

Отже, суд перевіряє правомірність рішення суб`єкта владних повноважень виключно з підстав, зазначених у цьому рішенні. Суд не наділений повноваженнями підміняти суб`єкта владних повноважень та самостійно визначати інші підстави для прийняття рішення, ніж ті, що зазначені у спірному рішенні.

При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх названих підстав, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки.

Нереалізація управлінської функції адміністративним органом у даному конкретному випадку не дозволяє суду перебрати на себе виконання повноваження публічної адміністрації.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують, як джерело права при розгляді справ, положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Така правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 22.12.2018 у справі № 804/1469/17, від 14.08.2019 у справі № 0640/4434/18 та від 12.09.2019 у справі № 0640/4248/18.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Колегія суддів враховує, що рішенням № 963380132665 від 09.10.2025 за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 10.02.2025, прийнято відповідачем без належного мотивування та внаслідок хибного тлумачення положень закону. При цьому суд, як орган уповноважений виключно на перевірку законності та обґрунтованості дій/бездіяльності суб`єкта владних повноважень, позбавлений можливості приймати таке рішення, оскільки це буде свідчити про перебирання на себе судом повноважень, наданих виключно орган Пенсійного фонду.

Враховуючи вищенаведене, з урахуванням того, що до компетенції суду не належить призначення, поновлення, переведення та виплата пенсії, а здійснюється лише контроль правомірності рішень, дій або бездіяльності відповідача щодо вказаних питань, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в даному випадку для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача, слід зобов`язати ГУ ПФУ у Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.02.2025 та за результатами її розгляду перевести з 22.11.2024 ОСОБА_1 з пенсії за віком на пенсію у зв`язку з втратою годувальника на підставі статті 37 Закону України № 3723-XII.

При цьому, при повторному розгляді заяви відповідачем повинні бути враховані висновки цього судового рішення, зокрема й щодо підстав визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ у Хмельницькій області № 963380132665 від 09.10.2025, яким повторно відмовлено ОСОБА_1 у переведенні її на пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

Отже, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Отже, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційні скарги без задоволення, а судове рішення без змін.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.05.2026 по справі № 520/33253/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло

Судді(підпис) (підпис) М.О. Семененко І.С. Чалий