Постанова від 25 серпня 2026 р. у справі №440/17430/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2026 р. Справа № 440/17430/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Чалого І.С.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Семененко М.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції: О.О. Кукоба) від 14.05.2026 по справі № 440/17430/25

за позовом ОСОБА_1

до Комісії з розгляду питань щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_2

про визнання протиправним та скасування повідомлення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Комісії з розгляду питань щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати повідомлення про відмову у відстрочці Комісії з розгляду питань щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом від 15.12.2025 № 15/ЦНАП;

- зобов`язати Комісію з розгляду питань щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий ІНФОРМАЦІЯ_1 прийняти рішення щодо надання відстрочки ОСОБА_1 , передбачену пунктом 9 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 14.05.2026 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом від 15.12.2025 № 15 (ЦНАП), в частині відмови у наданні відстрочки від призову під час мобілізації, на особливий період ОСОБА_1 на підставі пункту 9 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_3 в особі комісії з розгляду питань щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.12.2025, реєстраційний номер 20251212-231602, про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період з урахуванням правової оцінки, наданої у рішенні суду.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн (дев`ятсот шістдесят вісім гривень дев`яносто шість копійок).

Повернуто ОСОБА_1 з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1453,44 грн (одна тисяча чотириста п`ятдесят три гривні сорок чотири копійки) відповідно до квитанції від 25.12.2025 № 276794820.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що наданий висновок за формою № 080-4/о підтверджує потребу особи у соціальній послузі з догляду на непрофесійній основі, що є окремою правовою категорією та не тотожне встановленню потреби у постійному догляді в розумінні пункту 9 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Крім того, акт про встановлення факту здійснення постійного догляду підтверджує лише факт здійснення догляду певною особою, але не підтверджує медичний критерій потреби особи у постійному догляді. Таким чином, на момент прийняття рішення комісії відсутній був один із визначальних елементів права на відстрочку - належне медичне підтвердження потреби дружини позивача у постійному догляді. Суд першої інстанції фактично визнав достатніми документи, які законодавством прямо не передбачені, як належне підтвердження відповідної підстави для відстрочки, чим вийшов за межі перевірки законності рішення суб`єкта владних повноважень. Посилання суду на постанову Верховного Суду від 20.11.2025 у справі № 560/17590/24 не спростовує обов`язку заявника подати документи, визначені Порядком № 560, та не надає суду повноважень замінювати встановлені законодавством умови отримання відстрочки власною оцінкою достатності доказів.

Позивач подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому проти її задоволення заперечував та просив відмовити, вказав, що Актом огляду МСЕК серії 12 ААГ № 714279 підтверджується, що дружині позивача ОСОБА_2 з 04.06.2024 року безтерміново встановлено третю групу інвалідності з дитинства. Водночас 02.09.2025 року дружиною позивача ОСОБА_2 отримано Висновок № 209 про наявність порушення порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (медична документація № 080-4/о), за яким остання потребує отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи. Зауважуємо, що станом на дату видачі ОСОБА_2 . Висновку № 209 від 02.09.2025 року про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (медична документація № 080-4/о), чинне нормативно-правове регулювання не передбачало затвердженого уніфікованого зразка висновку про потребу у постійному догляді. На зазначену обставину також правильно звернув увагу суд першої інстанції у рішенні від 14.05.2026 року, зазначивши, що відсутність уніфікованого зразка висновку про потребу у постійному догляді та повноважень лікарсько-консультативної комісії для його прийняття свідчить про наявність прогалини та неузгодженості нормативно-правового регулювання, що спричиняє правову невизначеність у реалізації права особи на оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є громадянином України, що підтверджено копією паспорта громадянина України /а.с. 17 - зі звороту/.

Позивач є військовозобов`язаним та перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджено копією тимчасового посвідчення військовозобов`язаного /а.с. 22/.

12.12.2025 позивач через ЦНАП Полтавської міської ради подав заяву про отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, до якої долучив: довідку до акта огляду МСЕК, свідоцтво про шлюб, акт встановлення факту догляду, паспорт, висновок, тимчасове посвідчення військовозобов`язаного /а.с. 17-22/.

18.12.2025 позивач отримав повідомлення № 20251212-231602 щодо рішення про відмову в наданні відстрочки через відсутність усіх необхідних документів, а саме: відсутній належний медичний документ із закріпленим висновком про потребу дружини заявника саме у такому постійному догляді /а.с. 16/.

Позивач не погодився з рішенням уповноваженого органу про відмову у наданні відстрочки та оскаржив його до суду.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що відсутність уніфікованого зразка висновку про потребу в постійному догляді та повноважень лікарсько-консультативної комісії для його прийняття свідчить про наявність прогалини та неузгодженості нормативно-правового регулювання, що спричиняє правову невизначеність у реалізації права особи на оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Водночас суд зауважує, що у пункті 9 Додатку 5 до Порядку № 560 передбачено необхідність підтвердження факту постійного догляду актом за формою, затвердженою у Додатку 8 до Порядку № 560. Як зазначено вище, позивач разом із заявою від 12.12.2025 надав комісії ТЦК та СП акт про встановлення факту здійснення особою постійного догляду від 10.12.2025 (за формою, затвердженою у додатку 8 до Порядку № 560), за змістом якого підтверджено, що ОСОБА_1 зайнятий постійним доглядом за дружиною - ОСОБА_2 /а.с. 21/. З огляду на викладене, в обсязі встановлених у справі, що розглядається, обставин, суд зауважує, що факт здійснення позивачем постійного догляду за хворою дружиною підтверджений сукупністю наданих разом із заявою від 12.12.2025 документів, а саме: довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ № 714279, висновку від 02.09.2025 № 209 про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (медична документація форми № 080-4/о) та акта про встановлення факту здійснення особою постійного догляду від 10.12.2025.

Відмова у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період з посиланням на ненадання позивачем належного медичного документа із закріпленим висновком про потребу дружини позивача у постійному догляді є проявом надмірного формалізму та не відповідає принципу верховенства права. А тому, рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_6 , оформлене протоколом від 15.12.2025 № 15(ЦНАП), про відмову у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період належить визнати протиправним та скасувати.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями статті 17 Конституції України встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до статті 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який неодноразово продовжувався та діє станом на сьогоднішній день.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснює Закон № 2232-ХІІ.

Згідно частини першої статті 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

За нормами частини другої статті 2 Закону № 2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.

Згідно з частиною шостою статті 2 Закону № 2232-ХІІ видами військової служби є, зокрема, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Встановлення засад оборони України, а також повноваження органів державної влади, основні функції та завдання органів військового управління, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, обов`язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб, права та обов`язки громадян України у сфері оборони здійснює Закон України «Про оборону України» від 6 грудня 1991 року № 1932-XII (далі по тексту – Закон № 1932-XII).

Відповідно до абзацу 12 статті 1 Закону № 1932-XII особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 22 Закону № 3543-ХІІ визначені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Відповідно до частини п`ятої статті 22 Закону № 3543-ХІІ призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України.

Своєю чергою, статтею 23 Закону № 3543-ХІІ передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.

Так, відповідно до пункту 9 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір`ю (батьком чи матір`ю дружини (чоловіка), якщо вона сама потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, померла (загинула), визнана зниклою безвісти або безвісно відсутньою, оголошена померлою, і батько чи мати дружини не має інших працездатних членів сім`ї, які зобов`язані та можуть здійснювати за ними догляд), які за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, чи рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи потребують постійного догляду.

16.05.2024 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 560 (набрала чинності 18.05.2024), якою затвердив Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок № 560).

Як передбачено пунктом 1 Порядку № 560, цей Порядок визначає, зокрема, процедуру надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.

Відповідно до пункту 56 Порядку № 560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”.

За змістом пункту 57 Порядку № 560 для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії.

У силу пункту 58 Порядку № 560, за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5, військовозобов`язаних СБУ чи розвідувальних органів) особисто через центри надання адміністративних послуг подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу за місцем перебування на військовому обліку заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

До заяви додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5.

Адміністратор центру невідкладно засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг формує та передає заяву відповідно до Порядку подання через центри надання адміністративних послуг із використанням засобів Єдиного державного вебпорталу електронних послуг заяв про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560 (Офіційний вісник України, 2024 р., № 49, ст. 2979), - із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 24 жовтня 2025 р. № 1364.

Відповідно до абзаців першого, четвертого пункту 60 Порядку № 560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади, інших державних органів для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів. Орган державної влади, інший державний орган здійснює розгляд відповідного запиту протягом п`яти робочих днів з дати його отримання.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом. У разі позитивного рішення у протоколі окремо зазначається строк, на який надано відстрочку, та строк дії відповідних законних підстав (настання обставин, за яких особа втрачає законні підстави на відстрочку). У разі відмови у наданні відстрочки у протоколі зазначаються причини такої відмови.

Рішення комісії може бути оскаржене у судовому порядку /абзац десятий пункту 60 Порядку № 560/.

У пункті 9 Додатку 5 до Порядку № 560 визначено перелік документів, що подаються військовозобов`язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, зокрема: зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір`ю (батьком чи матір`ю дружини (чоловіка), якщо вона сама потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, померла (загинула), визнана зниклою безвісти або безвісно відсутньою, оголошена померлою, і батько чи мати дружини не має інших працездатних членів сім`ї, які зобов`язані та можуть здійснювати за ними догляд), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи потребують постійного догляду:

для особи, яка потребує постійного догляду, - довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, або висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про потребу в постійному догляді за формою, затвердженою МОЗ, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи;

для особи, яка зайнята постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір`ю, - документи, що підтверджують родинні зв`язки (свідоцтво про шлюб або свідоцтво про народження дитини, або свідоцтво про народження особи, яка здійснює постійний догляд), документи про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд або акт про встановлення факту здійснення особою постійного догляду (додаток 8).

Як встановлено судом, до заяви про надання відстрочки від 12.12.2025 позивач, серед іншого, додав копію довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ № 714279, за якою ОСОБА_2 з 04.06.2024 безтерміново встановлена третя група інвалідності з дитинства /а.с. 19 - зі звороту/.

Крім того, позивач надав висновок від 02.09.2025 № 209 про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (медична документація форми № 080-4/о) /а.с. 20 - зі звороту/, за яким ОСОБА_2 потребує отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.

Також позивач долучив до заяви акт про встановлення факту здійснення особою постійного догляду від 10.12.2025, за змістом якого підтверджено, що ОСОБА_1 зайнятий постійним доглядом за дружиною - ОСОБА_2 /а.с. 21/.

Отже, факт здійснення позивачем постійного догляду за хворою дружиною підтверджений сукупністю наданих разом із заявою від 12.12.2025 документів, а саме: довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ № 714279, висновку від 02.09.2025 № 209 про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (медична документація форми № 080-4/о) та акта про встановлення факту здійснення особою постійного догляду від 10.12.2025.

Верховний Суд розглядав питання щодо підтвердження факту здійснення постійного догляду та у постанові від 20.11.2025 у справі № 560/17590/24 зауважив, що чинне законодавство не передбачає затвердженої форми висновку лікарсько-консультативної комісії про потребу в постійному догляді.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 № 407 "Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я" затверджено, зокрема, форму первинної облікової документації № 080-4/о "Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі" та інструкцію щодо її заповнення.

Так, відповідно до затвердженої Інструкції висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації № 025/о «Медична карта амбулаторного хворого № _____» (пункт 3) та надається особі або законному представнику особи, яка потребує надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі відповідно до Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 №859 (пункт 4). У пункті 4 Висновку вказуються рекомендовані соціальні послуги: денного догляду, догляду вдома, паліативного догляду вдома; отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи (пункт 7).

Верховний Суд у вищезгаданій постанові у справі № 560/17590/24 констатував, що зміст висновку за формою № 080-4/о та його складові елементи загалом найбільшою мірою відповідають суті документа, передбаченого пунктом 5 Переліку, проте мають істотні відмінності — зокрема щодо суб`єкта його складання (лікарська комісія, а не лікарсько-консультативна комісія), цільового призначення (використовується для отримання компенсації фізичною особою, яка надає соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі), а також через відсутність у ньому відомостей про потребу особи в постійному догляді.

Колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з частиною 1 статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для його скасування колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду – без змін.

З урахуванням того, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, колегія суддів вважає, що відсутні в розумінні ст. 139 КАС України правові підстави для розподілу судових витрат по даній справі.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.05.2026 по справі № 440/17430/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий

Судді(підпис) (підпис) З.Г. Подобайло М.О. Семененко