Рішення від 24 серпня 2026 р. у справі №480/3768/26 — Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 серпня 2026 року Справа № 480/3768/26

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Шаповала М.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/3768/26 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 просить суд:

- визнати бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період від кожного місяця невиплаченої індексації 2016-2022 років до повного розрахунку 23.04.2026 на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду у справі № 480/94/25;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити виплату компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період від кожного місяця невиплаченої індексації 2016-2022 років до повного розрахунку 23.04.2026 на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду у справі № 480/94/25;

- визнати бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Свої вимоги мотивує тим, що під час проходження військової служби йому не в повному обсязі виплачувалася індексація грошового забезпечення, у зв`язку з чим рішенням суду у справі № 480/94/25 відповідача зобов`язано здійснити відповідні нарахування та виплати, на виконання якого 23.04.2026 позивачу виплачено індексацію грошового забезпечення у сумі 276 463,12 грн. Водночас при виплаті заборгованості відповідач не нарахував та не виплатив компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, а також, оскільки на день виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 01.02.2025 повний розрахунок проведено не було, позивач вважає, що має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України.

Ухвалою суду від 25.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі. Розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Відповідач подав відзив на позовну заяву у якому проти задоволення позову заперечує та зазначає, що на момент звільнення позивача між сторонами існував спір щодо права та розміру індексації грошового забезпечення, а тому відсутня вина військової частини у несвоєчасному проведенні остаточного розрахунку. Вважає, що положення статті 117 КЗпП України не дають підстав для стягнення заявленого позивачем середнього заробітку, а у разі задоволення цієї вимоги просить зменшити його розмір з урахуванням принципів співмірності, розумності та справедливості. Щодо компенсації втрати частини доходів зазначає, що військова частина є бюджетною установою, а відсутність відповідних бюджетних асигнувань та розпорядчих документів Міністерства оборони України унеможливлювала її самостійне нарахування та виплату.

Представник позивач подав відповідь на відзив, в якому з доводами представника відповідача не погодився та просив задовольнити позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві.

Суд, перевіривши матеріали справи, повно та об`єктивно оцінивши докази в їх сукупності, встановив такі обставини.

Позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та 01.02.2025 був виключений зі списків особового складу військової частини.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 01.05.2025 у справі № 480/94/25 задоволено позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за періоди з січня 2016 року по лютий 2018 року та з 01.03.2018 по 31.12.2022.

На виконання зазначеного судового рішення Військовою частиною НОМЕР_1 23.04.2026 нараховано та виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення у загальному розмірі 276463,12 грн.

30.04.2026 представник позивача звернувся до відповідача з адвокатським запитом № 1-КР/01-01, в якому просив нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України.

Листом від 13.05.2026 № 934 Військова частина НОМЕР_1 повідомила про неможливість здійснення вказаних виплат у зв`язку з відсутністю відповідних керівних документів Міністерства оборони України.

Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступних приписів законодавства.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами частин другої, третьої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Зі змісту статті 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" № 2050-III вбачається, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту, як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Згідно з положеннями статті 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі необхідно розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема заробітну плату (грошове забезпечення) (частина друга статті 2 Закону № 2050-III).

Статтею 3 Закону № 2050-III передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць після утримання податків і обов`язкових платежів на індекс інфляції в період невиплати доходу. Інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться.

Згідно з положеннями статті 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому самому місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація є складовою грошового забезпечення та у разі несвоєчасної виплати сум індексації проводиться компенсація втрати частини доходів відповідно до закону.

На належності сум індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013.

З метою реалізації Закону № 2050-III постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

Пунктом 2 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць після утримання податків і обов`язкових платежів і приросту індексу споживчих цін у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Системний аналіз наведених положень дає змогу дійти висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, у тому числі індексації грошового забезпечення, та подальша виплата таких доходів. При цьому компенсація втрати частини доходів має бути виплачена одночасно з виплатою основної суми заборгованості.

Як встановлено судом, під час проходження військової служби позивачу не в повному обсязі нараховувалась та виплачувалась індексація грошового забезпечення. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 01.05.2025 у справі № 480/94/25 задоволено позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за періоди з січня 2016 року по лютий 2018 року та з 01.03.2018 по 31.12.2022.

На виконання зазначеного судового рішення відповідачем лише 23.04.2026 нараховано та виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення у загальному розмірі 276463,12 грн. Водночас компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати вказаних сум індексації відповідачем не нараховано та не виплачено.

Отже, враховуючи, що належні позивачу суми індексації грошового забезпечення за відповідні періоди були фактично виплачені лише 23.04.2026, суд дійшов висновку про порушення відповідачем встановлених строків виплати доходу та, як наслідок, виникнення у позивача права на компенсацію втрати частини доходів відповідно до Закону № 2050-III.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 29.03.2023 у справі № 120/9475/21-а, відповідно до якої у разі наявності факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення за заявлений період у зв`язку з бездіяльністю власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 822/1110/16, від 20.12.2019 у справі № 822/1731/16, від 13.03.2020 у справі № 803/1565/17 та від 09.08.2022 у справі № 460/4765/20.

Доводи відповідача про неможливість нарахування та виплати компенсації у зв`язку з відсутністю відповідних бюджетних асигнувань та керівних документів Міністерства оборони України суд відхиляє, оскільки право позивача на компенсацію втрати частини доходів та обов`язок відповідача щодо її виплати прямо встановлені Законом № 2050-III і Порядком № 159 та не поставлені у залежність від наявності окремих розпорядчих документів чи бюджетного фінансування.

Також та обставина, що належні позивачу суми індексації були виплачені на виконання судового рішення, не змінює правової природи цих коштів як доходу та не усуває порушення строків їх виплати. Судове рішення спрямоване на відновлення порушеного права позивача на своєчасне отримання належного йому грошового забезпечення, а тому виплата заборгованості на його виконання не позбавляє позивача права на компенсацію втрати частини доходів.

Враховуючи викладене, суд визнає про наявність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення та зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити таку компенсацію за відповідні періоди по день фактичної виплати індексації - 23.04.2026 включно.

Щодо вимоги про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити неоспорювану ним суму.

Згідно з положеннями статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Спеціальним законодавством, яке регулює порядок проходження військової служби та виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, не встановлено відповідальності за несвоєчасне проведення остаточного розрахунку при звільненні. У зв`язку з цим до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статей 116, 117 КЗпП України.

Верховний Суд у постанові від 06.06.2018 у справі № 803/1105/16 наголосив на правомірності застосування судами в аналогічних правовідносинах норм трудового законодавства, зазначивши, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

З метою визначення розміру середнього заробітку постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати, крім оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги та виплати компенсації за невикористані відпустки, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів, а у випадках, передбачених законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що у разі невиплати звільненій особі всіх належних їй сум у день звільнення у такої особи виникає право на отримання відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, але не більш як за шість місяців.

Як було зазначено вище, позивача виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення 01.02.2025.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 01.05.2025 у справі № 480/94/25 підтверджено право позивача на отримання індексації грошового забезпечення, яка підлягала виплаті йому під час проходження військової служби. На виконання зазначеного рішення відповідачем лише 23.04.2026 виплачено позивачу 276463,12 грн.

Вказане судове рішення не створило нового права позивача на відповідні виплати, а лише підтвердило порушення його права на отримання належного грошового забезпечення у правильному розмірі. Отже, зазначена сума була належною позивачу при звільненні, а її виплата 23.04.2026 свідчить про проведення остаточного розрахунку поза межами строку, визначеного статтею 116 КЗпП України.

Суд не приймає доводи відповідача про те, що на день звільнення між сторонами існував спір щодо права та розміру індексації грошового забезпечення, а тому відсутні підстави для застосування статті 117 КЗпП України.

Частиною другою статті 117 КЗпП України прямо передбачено обов`язок роботодавця сплатити відповідне відшкодування і за наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум, якщо такий спір вирішено на користь працівника. У справі № 480/94/25 спір вирішено на користь позивача, а тому сама лише наявність судового спору не виключає відповідальності, встановленої статтею 117 КЗпП України.

Також суд відхиляє доводи відповідача про те, що спірні кошти виплачені на виконання судового рішення, оскільки предметом цього спору є не відповідальність за невиконання або несвоєчасне виконання судового рішення, а відповідальність за непроведення повного розрахунку з позивачем у день звільнення.

Оскільки позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 01.02.2025, відповідач мав провести з ним остаточний розрахунок саме цього дня. Відтак першим днем затримки розрахунку при звільненні є 02.02.2025.

З урахуванням обмеження, встановленого статтею 117 КЗпП України, відшкодування підлягає нарахуванню за період з 02.02.2025 по 02.08.2025 включно, тривалістю 182 календарні дні.

Згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 26.05.2026 № 262/Ф грошове забезпечення позивача за грудень 2024 року становило 30410,80 грн, за січень 2025 року - 30410,80 грн. Загальний розмір грошового забезпечення за два місяці становить 60821,60 грн, а кількість календарних днів у розрахунковому періоді - 62 дні.

Отже, середньоденний розмір грошового забезпечення позивача становить 980,99 грн (60 821,60 грн / 62 календарні дні), що також зазначено у довідці відповідача.

Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в межах шести місяців становить 178540,18 грн (980,99 грн х 182 календарні дні).

Позицію щодо можливості застосування судом принципу співмірності під час визначення розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні висловлено Верховним Судом у постанові від 24.07.2019 у справі № 805/3167/18-а.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи розмір простроченої заборгованості, період її затримки, обставини, з якими була пов`язана тривалість такого періоду, ймовірний розмір майнових втрат працівника, дії сторін та співмірність заявленої до стягнення суми наслідкам допущеного порушення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 дійшла висновку, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями встановлює максимальну межу відповідальності роботодавця, однак саме по собі не виключає можливості застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності.

Водночас у цій справі суд не вбачається підстав для додаткового зменшення розрахованого відшкодування.

Так, розмір несвоєчасно виплаченого позивачу грошового забезпечення становить 276463,12 грн, тоді як максимальний розмір відшкодування в межах шестимісячного строку становить 178540,18 грн, тобто є істотно меншим за суму простроченої заборгованості. При цьому фактична затримка остаточного розрахунку тривала з 02.02.2025 до 23.04.2026, однак законодавцем відповідальність відповідача вже обмежена періодом у шість місяців.

Крім того, відповідач, посилаючись на необхідність зменшення розміру відшкодування, не надав суду належного розрахунку загального розміру всіх сум, фактично виплачених позивачу при звільненні, та їх співвідношення із сумою 276463,12 грн, виплаченою із затримкою, а наведені у відзиві посилання на необхідність зменшення суми до мінімального розміру самі по собі не свідчать про неспівмірність визначеного судом відшкодування.

Враховуючи розмір несвоєчасно виплаченого позивачу грошового забезпечення, тривалість затримки остаточного розрахунку, законодавче обмеження періоду відповідальності шістьма місяцями, а також наведені правові висновки Верховного Суду, суд вважає суму 178540,18 грн розумною, справедливою та співмірною наслідкам допущеного відповідачем порушення.

За таких обставин позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 178540,18 грн.

Щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 5000 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Водночас частинами четвертою, п`ятою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Разом з тим, відповідно до частин шостої та сьомої статті 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У пункті 269 Рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Як вбачається із доданих письмових доказів: копії платіжної інструкції, розрахунку витрат на правничу допомогу, копії договору про надання правничої допомоги № 29-КР від 29.04.2026, позивач сплатив адвокату Стегнію А.М. кошти в загальній сумі 5000,00 грн. на оплату правової допомоги, яка відповідно до розрахунку витрат на правничу допомогу складається з: 1) вивчення наданих документів - 1 год (1000,00 грн), 2) підготовка позовної заяви до суду - 2 год. (2000,00 грн); 3) складення відповіді на відзив - 2 год. (2000,00 грн) - всього 5000,00 грн.

Суд вважає, що вимоги позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягають до задоволення частково, оскільки підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а тому не потребувала затрат значного часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правову допомогу.

Водночас, судом враховано, що з даного предмету спору та мотивів, що приведені у адміністративному позові позивача, є аналогічні рішення, що спрощувало роботу адвоката при підготовці цього адміністративного позову.

Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

З огляду на викладене, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд виходить з оцінки складності справи та обсягу наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг).

Враховуючи те, що для розгляду справи адвокат у судові засідання не з`являвся, так як справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, надані послуги зводились виключно до надання послуги щодо підготовки позовної заяви та відповіді на відзив, суд вважає розмір витрат позивача, пов`язаних з правничою допомогою неспівмірними із складністю справи та виконаними адвокатом роботами.

При цьому, враховуючи предмет даного спору, тривалість часу, затраченого представником позивача на підготовку та складання позовної заяви є незначним, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 3000 грн на відшкодування витрат по оплаті правничої допомоги.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 18.07.2022 по день фактичної виплати індексації - 23.04.2026 включно.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 178540,18 гривень.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.М. Шаповал